Виховна година «Тарасові твори сяють як зорі»

Виховна година «Тарасові твори сяють як зорі»

Мета. Розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; прищеплювати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія.

УЧИТЕЛЬ

                 Тарас Шевченко! Це ім’я Дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової літератури.

                 Тарас Шевченко – символ чесності, правди  і безстрашності, великої любові до людини. Минає 156 років відтоді, як перестало битися серце геніального поета, художника Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря – безсмертний, як і сам народ, який породив його. Безсмертними є могутня сила його таланту, глибина його думки, гострота його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до Батьківщини, до свого народу.

Шевченко – гордість України,

Один з найкращих на землі,

Завжди писав про Україну,

Її прославив навіки.

 

1 уч.

Щовесни, коли тануть сніги        (Вальчевський)

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

2 уч.

У мальовничім краї нашім,                   (Віхтоденко)

Де цвіте калина,

Народивсь найкращий

Син твій, Україно!

3 уч.

 Благословен той день і час,                   (Карасовський)

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

4 уч.

 Спасибі, земле, що ти родиш хліб,     (Горецька)

Спасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.

 

Учень.        Кобзарем його ми звемо (Франчук)

                   Так від роду і до роду.

                   Кожен вірш свій і поему

                   Він присвячував народу.

Учень.        Ось чому в сім’ї великій,                      (Кирилюк)

                   В свм’ї вольній, новій

                   Буде жити він навіки,

                   Як співець народу.

Ведучий 2.       За що ж люди так шанують      (Килинич А.)

                          І люблять поета?

                          День народження святкують,

                          Як найбільше свято?

                   Бо нещастя свого люду

                   Ніс в душі Тарас,

                   Сіяв добре, мудре, вічне

                   Поет серед нас.

Ведучий 1. Чому гіркі людські болі          (Скорікова)

                    Гостро відчував?

Учень.        Бо таку вразливу душу

                   Господь йому дав.

                   Бо з дитинства не знав волі,

                   Кріпаком зростав.

 

1-ша сторінка журналу «Дитячі роки Тараса» (Слайд 5)

Учитель.

Життя нашого генія було таке дивовижне, що слухаючи про нього , можна було б сказати, що це – легенда, коли б усе те не було гіркою правдою.

Року 1814 з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночі, перед світанком в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув вогник, єдиний на все село; народилась нова панові кріпацька душа, а Україні – великий співець Тарас Шевченко…

І досі сниться: під горою                              (Вальчевський)

Між вербами понад водою

Біленька хаточка. Колись

Мене там мати сповивала

Та, сповиваючи, співала…

Сценка 1

Виходить мати Тарасика в українському одязі з лялькою на руках, сідає на стільчик, колише дитину.

Мати: Даю тобі, мій синочку,Тарасику любий,

Щире серце, карі очі і чорнії брови

Дай же йому, Божа Матір, тії благодати,

Всього того, чого матір не зуміє дати.

(Мати співає колискову)

Учитель

Тарас був четвертою дитиною в сім’ї Григорія Івановича та Катерини Якимівни. (Ім’я  Тарас перекладається так: здатний на непокору, бунтар, безстрашний.)

Маленькому Тарасові ледь виповнилося два роки, коли пан Енгельгардт перевів родину Шевченків у сусіднє своє село Кирилівку. (Тепер Шевченкове на Черкащині). Тут у Кирилівці, в убогій хатині минуло безрадісне дитинство майбутнього поета. Допитливий і цікавий до всього Тарас не вдовольнявся звичайними забавами своїх ровесників. Його вражало все – люди з їхньою безпросвітною нуждою і ввесь навколишній світ. Він ніколи не тримався хати, а все тинявся по бур’янах, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».

Учень.                 Був цей хлопець кмітливий, (Янковський М.)

                            Чесний і справедливий.

                            Любив дуже читати,

                            А ще більше малювати,

                            А ще любив малий Тарас

                            Вечірні зорі рахувати.

Сценка 2      

Заходить жінка із свічкою, одягнена в селянський одяг.  До неї підходить хлопчик.            

 Хлопчик         Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?            

Мати               Так, синочку, правда.            

Хлопчик         А чому так багато зірок на небі?            

 Мати             Це, людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка,     поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?            

 Хлопчик         Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?            

 Мати               Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.            

 Хлопчик         Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.            

Мати               Старайся, мій хлопчику…

Уч 7: Так одного разу навесні на небі спалахнула ще одна яскрава зірочка, зірочка Тараса Шевченка.

Учень.     Були у Шевченка             ( Віхтоденко)

                Брати й сестри рідні.

                Всі кріпаки, всі сироти,

                 Усі дуже бідні.

Учень.       Були сестричка Марійка,

                   Яринка та братик Микита.

                   Малим його забавляла

                   Найстарша Катерина.

  Інсценівка оповідання С.Васильченка

«Залізні стовпи»

Ведуча.      Невесела вечеря – зморений батько, зажурена мати, сестричка Катерина, брат.

Сусід.         Слава Ісусу Христу!

Всі.             Слава на віки!

Сусід.         Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати.         Та у нас клопіт, що й вечеря не вечеря: хлопець десь дівся,- зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали,- як у воду впав!

Батько.       Догляділи!

Сусід.         Нічого, знайдеться. Може заснув десь у буряні. Проспиться, прийде…

Мати.         Ну й де б їй дітися, вражій дитині?

Ведуча.      Раптом чути:»Чумаки! Чумаки!»

Сестра.      А ось і наш волоцюга з’явився!

Брат.          Нарешті прийшов!

Мати.         Де ти був?

Батько.       Де тебе носило?

Мати.         Де ти волочився?

Батько.       Де ж ти був оце - питаю?

Тарас.        Був у полі та й заблудив.

Батько.       Бачили таке? Хто ж тебе привіз додому?

Тарас.        Чумаки.

Всі.             Хто?

Тарас.        Стрітився з чумаками, питають: «Куди ідеш-мандруєш?» а я кажу: «В Кирилівку!» а вони й кажуть: «Це ти йдеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай з нами, ми довеземо.» та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти.

Батько.       Бачили такого? Чумакувати надумав уже! І як воно згадало, що з Кирилівки.

Сусід.         Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде.

Батько.       Ну, почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Катерина.  Ну, чого тебе понесло в поле? Чого? Як мотає! Наче три дні не їв.

Мати.         Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід.         Всі на кутку кажуть, що з вашого сина, мабуть, щось добряче вийде!

Батько.       Що вийде? Розбишака великий вийде – ось що! Ото чули про Кармелюка? А це другий буде такий.

Сусід.         Це той, що в панів віднімає та наділяє бідних?

Батько.       Так.

 

Уч 7. Тарас дуже любив землю,  на якій народився, село, в якому пройшли його дитячі роки. А як можна не любити нашу чудову, прекрасну природу, сілький пейзаж, людей, які працюють у селі.

Читання вірша  про село

Село! І серце одпочине.         (Гуляєв)

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади; біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

Пісня «СЕЛО МОЄ» (Горецька)

 

 

«Тече вода з – під явора»                (Прядко)

Учитеь   (розповідь про вербу)

 

Пісня про вербу      (Евеліна)

 

«Сонце заходить…» (Слайд 7)

Сонце заходить, гори чорніють,     (Карасовський)

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

 

 

«Світає…» (Слайд 8)

…Світає,                 (Кирилюк)

Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.

 

Учитель  Калина – споконвічна і вірна супутниця нашого життя і побуту, народний оберіг українців. Ця рослина оспівується у віршах  піснях , легендах і переказах.Тарас Шевченко дуже любив калину і написав про неї багато віршів. У своїх поезіях він згадує її 365 разів.

Пісня про калину    (Віхтоденко, Горецька)

 

Зацвіла в долині»                     (Віхтоденко)

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина – дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

Почула дівчина

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшло погуляти

У гай на долину.

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає,

І йдуть по долині,

І йдучи співають.

Як діточок двоє,

Під тую калину

Прийшли, посідали

І поцілувались.

                             Вірш про калину

«Зацвіла в долині» (пісня) (Слайд 9)

 

«Садок вишневий коло хати» (Слайд 10)

Садок вишневий коло хати,         (Горецька)
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Семя вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.

Пісня «Садок….»         (Евеліна)

 

Тарас. Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку – яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні – квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою клуня, за клунею сад, за садом долина, а в долині – тихий, ледь дзюркотливий струмок.

За що, не знаю називають (Карасовський)

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились

Найперші сльози…

(На фоні мелодії «зоре моя вечірняя» звучать слова матері.)

Мати         Як гірко, як нестерпно жаль,

                   Що долі нам нема з тобою.

                   Ми вбогі, змучені раби

                   Не знаєм радісної днини.

                   Нам вік доводиться терпіть,

                   Не розгинать своєї спини.

                   Промовиш слово – і нагай

                   Над головою люто свисне.

                   І так усюди – з краю в край –

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

згорьованій, сльозами злитій.

О, любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

(Під музику йде.)

Учень.        Рано вмерла його мати, (Горецька)

                   Лишивсь сиротою,

                   Не міг раду собі дати

                   З горем і журбою.

 

Уч.8 Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

. А невдовзі помер і батько. Вмираючи, він промовив пророчі слова:

«Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком; із його буде або щось дуже добре, або велике ледащо: для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».(Слайд 11) Відео №2

Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині…

Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені 13 минало…» (Слайд 12)

     Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. 

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

 

Сценка3

 Оксана Чом же плачеш ти? Ох дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас Еге ж, малярем.

Оксана І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо. Я буду таки малярем.

Оксана Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята!

Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий. Вони ж питочки хочуть!

 

2-га сторінка журналу «Шевченко – художник» (Слайд 13)

Учитель Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Хоче малювати, прагне він до знань,                        (Килинич)

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду…

Уч.12 Зустріч в Петербурзі з земляком-художником Сошенком круто змінило долю Шевченка. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками Брюловим, Венеціановим, з  поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. 

Перебуваючи далеко від Батьківщини Тарас Григорович ніколи не забував «милу Вкраїну», «Дніпро і кручі». Не міг забути, як тяжко живуть люди в панській неволі. Він не міг нічим зарадити їм, але в своїх віршах описував становище селян, співчував, висловлював глибокий  біль до бідних людей.

Вірш «І виріс я на чужині». (Слайд 15)

І виріс я на чужині, 
І сивію в чужому краї: 
То одинокому мені 
Здається – кращого немає 
Нічого в бога, як Дніпро 
Та наша славная країна… 

Вітер  з гаєм розмовляє,                          (Франчук)

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Пливе човен води повен,

Ніхто не спиняє,

Кому спинить – рибалоньки

На світі немає.

Поплив човен в синє море,

А воно заграло, -

Погралися гори – хвилі  -

І скіпок не стало.

РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ                          (Вальчевський)

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

 

3-тя сторінка журналу – «Т.Г.Шевченко – борець за волю народу»

(Слайд 16)

Учитель . За бунтарські вірші 33 річного Тараса забрали в солдати і вислали за межі України. Там він провів 10  страшних років. І хоча йому забороняли писати і малювати, але він, ховаючись, продовжував складати вірші і писати малюнки.

Вірш «Зоре моя вечірняя…                          (Килинич)

Пісня «Зоре…..

Учитель   Заслання сильно підірвало здоров’я великого Кобзаря. 9 березня 1861 року Т. Шевченку виповнилось 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. У неділю 10 березня 1861 року о п’ятій ранку перестало битися серце Тараса Шевченка.

(Слайд 20) Відео №5

Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі22 травня 1861 тіло Шевченка було перевезено в Київ, а потім - в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав Тарас у своєму поетичному заповіті.

Учень читає «Заповіт» (Слайд 21)

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

Учитель    

Через усе своє коротке, нелегке життя проніс  Тарас Шевченко любов до України. Його слова

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю

Заплаче серденько.

Сьогодні Україна – вільна, незалежна держава, яка боронить свою волю і захищає права українського народу.

 

Пісня «Любіть Україну»

 

 

4-та сторінка журналу  - «Ми тебе не забудемо, Тарасе» (Слайд 23)

Учитель Український народ свято шанує пам’ять  генія поетичного слова, великого художника, патріота і борця за свободу Т. Шевченка.Його твори, його думи в Україні повік не забудуть.

Учень.                                     На Вкраїні милий Канів на Дніпрі

Тут його могила на крутій горі.

І дорослі, й діти  все сюди ідуть

І барвисті  квіти Кобзарю несуть.

Тож як будеш часом в Каневі колись

Тарасу Шевченку низько поклонись.

Я маленька українка,вісім років маю,

А про Тараса Шевченка вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,як ніхто на світі.

А та наша слава не вмре, не загине.

Наш Таракс Шевченко – сонце України.

Учитель  

Шевченко – це наша душа, наша мудрість, наша сила. Нехай  «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для всіх нас: берегти мову свого народу, його звичаї, його пісні і пронести це через віки.

Нехай вогонь його душі запалить в наших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, до України

 

                                   Пісня про Україну