Виховна година «Традиції моєї родини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховна година на тему:

 

«Традиції моєї родини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета:

• розкрити багатство і красу українських звичаїв та традицій;
• розвивати в учнів уміння бачити та шанувати красу, зміцнювати почуття     національної гордості, повагу до свого народу та його історичного минулого;
• виховувати любов до батьків, родини.

Класний керівник:
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера – це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Святково-звичаєва спадщина, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю, в одну родину.

У народі існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Максим Рильський любив повторювати: "Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього". Кожен народ, кожна нація тримається на прадідівських традиціях, звичаях, символах, віруваннях. І тільки вивчаючи і знаючи ці традиції, ми зможемо передавати культурну спадщину свого народу, набуту віками, нащадкам.  Український народ має безліч прекрасних і цікавих традицій та звичаїв.

 

Учень 1
Традиція (від лат. traditio – передача, оповідання, переказ) – це те, що передається від покоління до покоління як загальноприйняте, загальнообов’язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях уставлені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки. Форми реалізації традиції різноманітні, але основними з них є звичай, свято й обряд .

 

Учень 2
Звичай – загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки: те що стало звичним, засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток. Слово звичай походить від дієслова звикнути, тобто привикнути, привчитися до чогось, взяти щось за звичку. Таким чином, звичай – це звичка робити щось певним чином у праці, в побуті, в суспільному, духовному житті; це звичайний давно заведений, який став звичайним порядок, однотипні масові дії, які відтворюються тривалий час. Соціальна роль звичаю та ж, що й традиції. Вона служить засобом збереження та передачі досвіду, освячення порядків і форм життя, які встановилися, регламентації й контроль поведінки індивідів, зміцнення їх зв’язку із тією нацією, суспільством, до якої вони належать.

Учень 3
Обряд – це особлива колективна символічна дія, яка призначена для того, щоб наочно – образними засобами оформити й відзначити важливі події суспільного й особистого життя. Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність. Характерним для обряду є художнє оформлення всього його комплексу. Український термі “обряд” походить від слова обряджати, що значить приводити в належний вигляд, упорядкувати, прикрасити, прибрати, зробити красивим, ошатним. За винятком похоронних і поминальних, всі обряди є радісними й святковими подіями.

   Нема жодної людини, яка б з великим задоволенням не згадувала ті перші дитячі враження:
- від колядування;
- від Великодніх писанок, пасок, та освячення верби у Вербну неділю;
- від Купальських вінків, жіночих хусток;
- від пісенного українського весілля;
- від вишитих жіночих та чоловічих сорочок;
- від вишитих рушників та багато інших народних обрядів.

Учень 4

Але якщо в обряді головним є особлива символічна дія, то у святі – безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у зв’язку з пам’ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім’ї, особи. Свята й обряди були і є відносно самостійними явищами культури, засобами передачі досвіду від покоління до покоління.

Класний керівник:

Роль традицій в розвитку людства можна порівняти з роллю пам’яті в розвитку окремої людини. Основна функція пам’яті полягає в збереженні набутого досвіду. Коли б  людина не володіла пам’яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки не рухалась би вперед, а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосуватись до умов життя й боротись за своє існування. Таке ж саме значення в розвитку людства й окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодшим поколінням не треба започатковувати культурний рух: їм залишається продовжувати і вдосконалювати те, що вже здобули предки. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують передусім традиції. Завдяки їм зберігається все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від інших народів. Отже, відмовлення від національних традицій рівнозначне відмовленню від своєї національності. Тому поки нація дотримується своїх традицій, можна сказати, що вона справді існує.

 

Свята й обряди можна поділити на трудові, календарні, родинні.

Трудові свята й обряди
Свято першої борозни    Проводи на полонину     Свято першого снопа
  Обжинки
Календарні свята та обряди
Свят-вечір    Колядування     Зірка     “Коза”     Вертеп     Новий рік     “Маланка”  Ряджені     Щедрування     Засівання     Хрещення      Кулачні бої     Жорно     Масляна  Благовіщення    Великдень     Писанки    Зільницький обряд      Купала     Зелені свята  “Гонити шуляка”    Маковія     Спаса      Покрови      Введення       Полазник    Катерини      Андрія      Миколи

Поза календарним циклом свят є ще події в житті людей та родин, що не зв'язані з якоюсь окремого порою року, але мають своє велике значення. Це :

Народження,    іменини,     одруження,    щоденний побут,    смерть.

Довкруги них маємо особливо багато різних обрядів та звичаїв, бо ж мова тут не лиш про життя та добробут одиниць, а й цілої родини - роду. Від числа його членів, від добре дібраних подружь, залежало його життя, добробут та живучість. А хто вмирав, залишався далі в роді і відроджувався в нащадках. Тому й був звичай надавати дітям імена померлих предків. І як ми знаємо, покійних членів роду, поминають при нагоді кожного великого свята в році.

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом — казкою, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, які шанувалися нашим народом з діда-прадіда.

Сьогодні ми з вами будемо вести мову про важливу родинну традицію – шанобливе ставлення та любов до найдорожчих, найрідніших людей – батьків. Батьки дарують нам не тільки життя, а й розуміння його, і любов до нього. Материнська любов дає наснагу й силу, впевненість і захищеність, вона надихає й окрилює. Дитина, сповнена любові, і сама учиться любити навколишній світ. Батькова порада, мудрість, підтримка – це основа розуміння великої книги людського життя.

Давайте згадаємо прислів'я які виражають ставлення нашого народу до батьків.
 

Учні:
1  Все купиш, лише тата й маму – ні.
2  Мати одною рукою б’є, а другою гладить.
3  У дитини заболить пальчик, а в матері серце.
4  Материн гнів, як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане.
5  У кого є ненька, у того й голівонька гладенька.
6  Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько.
 

Класний керівник:
Згадаймо і прислів’я в яких містяться поради батькам щодо виховання дітей.

 

Учні:
1  Гни дерево поки молоде, учи дітей поки малі.
2  Коли дитини не навчиш у пелюшках, то не навчиш у подушках.
3  Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться.
4  Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – кінець.
5  Де одинець – хазяйству кінець, а де сім – щастя всім.
 

Класний керівник:
Видатний український педагог В. Сухомлинський написав багато притч і оповідань, у яких містяться поради й настанови дітям любити, шанувати й берегти своїх батьків.
 

Учень 5:
• Шануй і поважай матір та батька, які своєю працею і піклуванням несуть тобі радість. Пам’ятай, що вони також мають право на радість. Дорожи честю родини, оберігай її як святиню. Де б ти не був, не забувай про рідну домівку. Завжди пам’ятай про неї.
(За В. Сухомлинським)
 

Учень 6:
• Бути добрими дітьми для своїх батьків означає приносити в родину тільки мир і спокій, радість і щастя. Не приносьте батькам тривоги, горя, прикрості, ганьби! Турбота про мир і спокій в родині, про радість і щастя батьків повинна стати головним бажанням вашого життя. Якщо в родині горе, нещастя, неприємність, то ваша відповідальність за благополуччя сім’ї зростає в сто раз.
(За В. Сухомлинським)

Класний керівник:  А зараз я пропоную послухати легенду.
                                                           СИНИ
Дві жінки брали з криниці воду. До них підійшла третя. Старенький дідусь сів на камінець біля криниці перепочити. Одна жінка й каже іншим:
- Мій синок такий спритний і сильний. Ніхто його не подужає.
- А мій співає, як соловейко. Ні в кого нема такого чудового голосу, - каже друга.
А третя мовчить.
- Чого ти про свого сина нічого не скажеш? – питають її жінки.
- Що казати? Нічого особливого в ньому немає.
Ось набрали жінки повні відра води й пішли. І старенький дідусь за ними. Ідуть жінки, зупиняються. Болять руки. Хлюпає з відер вода. Ломить спину.
Раптом назустріч три хлопчики. Один через голову перекидається, колесом ходить. Милуються ним жінки. Другий соловейком заливається, пісню виспівує. Заслухалися жінки. А третій підбіг до матері, взяв у неї важкі відра й поніс додому.
Питають жінки у дідуся:
- Що скажете, дідусю? Як Вам наші сини?
- А де ж вони, - питає старенький. – Я лише одного сина бачу.

(О. Осєєва)

 

Класний керівник:
- А чи повинна повага до батьків виражатися у словах, згадайте як ви звертаєтеся до них?
Пропоную послухати, як бачить цю проблему один з українських письменників.

 

                                                        ПОВАГА ЗМАЛКУ
Коли я часом чую, як підлітки, а то й молоді люди звертаються до батьків: «батя», «папаша», «старик», «маманя», «мамаша» або за очі називають їх «мої предки», - мені робиться боляче й ніяково. Боляче за себе, ніби це стосується мене, і за тих батьків, до яких так звертаються. Чому сьогодні часто з’являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного раніше не чули. В Україні не лише до батька й матері, діда й баби, а навіть подружжя між собою, сусіди зверталися на « Ви». Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність у наших родинах виховували змалку.
(Л. Орел)

 

Для кожної дитини в світі перші вчителі – це батько й мати. Їхня свята нехитра педагогіка відкриття в людях доброти, вічних понять: хліб, праця, Батьківщина – входить в нашу свідомість і виховує найкращі почуття. Ким би ми не стали, на яку б висоту не здійнялися, та завжди в пам’яті бережемо їхню справедливу науку, їхні серця, віддані дітям.

 

Учень 7

Батьки і діти! Діти і батьки!

 Нерозділиме і довічне коло

 Ми засіваємо житейське поле

 І не на день майбутній - на віки!

 Між нами не ляжуть вирвами роки,

 Бо наша кров пульсує в нашій долі...

 Батьки і діти.. .Діти і батьки.

 Нам нічого ділити на спільнім полі.

 

Класний керівник:
  Наші предки дуже великого значення надавали сім’ї. Вона підноситься як з’єднання небесних світил – Сонця, Місяця і ясних зірочок – їх діток.
  І той, хто погано поводився в сім’ї, не шанував її, неодмінно зазнавав не тільки осуду людей, а небесної кари.

 Діти в українських сім’ях були бажані й жадані.

  Як же мама з перших днів оберігала своє улюблене дитятко? (Через колискову пісню).

Починаючи з грудного віку, дитину виховує, в першу чергу, мати. Треба, щоб її руки вона постійно відчувала, чула її голос. Побачивши маму, у дитини виникає комплекс пожвавлення: вона радісно "махає" ручками, ніжками, посміхається всією своєю істотою, показуючи радість. І так, відмітьте, до старості.

 

Учень 8

Скільки в мами сонця, щирого тепла.

Скільки в мами радості, щирого добра.

Всі ночі не спала - сон наш берегла

Ніжне своє серце і тепло дала.

Як нам не любити неньку дорогу?

У душі матусі почуттів глибінь.

А в очах матусі неба голубінь

У руках матусі праця без кінця.

  А в устах матусі слово мудреця.

 

Учень 9

Слово „мама” росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, як тихо світить вечорова зоря, розквітають чорнобривці.

 

                                                      Найкращі дні для наших матерів –

                                                      Це дні, коли щасливі їхні діти.

                                                      Від нас залежить, скільки днів таких

                                                      Ми зможемо для матері зробити.

                                                      Даруймо ж радість нашим матерям,

                                                      Бо їм турбот і горя вистачає.

 

Класний керівник:
Ким для кожного з вас є батько? Батько - захисник, годувальник. Його слово - закон. Він зробить все. аби не загубилося коріння родоводу. Батьківська любов, згідно з народною мораллю, має бути стриманою і врівноваженою. Недарма кажуть, що дитину треба любити так . щоб вона цього не знала - саме такою має бути батьківська любов.

 

Учень 10

Дорогий, хороший, рідний тато,

Кращого від тебе не знайти.

Дорогий, хороший, рідний тато.

Як чудово. що у нас є ти.

 

Класний керівник:
Батько має в сім’ї незаперечний авторитет. Він уособлюється як захисник, годувальник. Батьків приклад, батькове слово завжди були законом. Стриманість батьківської любові відбилася в прислів’ях: „Батькова лайка – дужча за материну бійку”, „З батьком суд коротенький”.

 

Учень 11

Сад зелений, а у ньому

Гордий дуб шумить гілками.

Дім красивий, а у ньому

Любий тато наш із нами.

 

Класний керівник:
Мати і батько - найрідніші і найближчі кожному з нас люди. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають у наші вуста добрі слова. Вони  хочуть, щоб ви були здоровими, чемними, слухняними. Вони про вас турбуються, хвилюються. думають.

З шаною і повагою українці завжди відносилися і до старшого покоління.

Бабуся! Бабусенька! Бабуня! Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе й тепле слово!  А чому? А тому, що бабуся – це мамина або татова мама. Вона прожила вдвічі довше, ніж мама чи тато, бачила в житті вдвічі більше. І ти, мабуть, удвоє дорожчий для неї, бо ти дитина її дитини.

 

Учень 12

Дай. бабусю, поцілую

 Сивину твого волосся.

Теплим диханням зігрію

 Снігом вибілені коси.

Може, і на них розтане

Лоскотливий іній срібний

Мов химерні візерунки.

На замерзлій з ночі шибі.

(А Костецький)

 

Класний керівник:

Бабуся, бабусенька, невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплиною води поділиться. Кажуть, що бабусі більше люблять онуків, ніж власних дітей. Вони з любов’ю передають їм свої уміння.

Постійним помічником бабусі є дідусь – господар родини.

 

 Учень 13

                                                      Мій сивий, лагідний дідусю,

                                                      Я до землі тобі вклонюся

                                                      За теплоту твою і ласку,

                                                      За мудре слово, гарну казку.

     

Учень  14      

                                                      Ти вчив нас, як на світі жить,

                                                      Як один одного любить.

                                                      І твій розумний заповіт

                                                      Я пам’ятатиму повік.

Класний керівник:

В народі існує ще й така легенда:

«Доживши до глибокої старості немічна жінка вирішила доживати свій вік у сина. Син деякий час добре ставився до матері, а коли побачив що вона не може нічого робити, що за нею потрібен догляд, вирішив відвести її на смітник. Син посадив матір у візок І повіз. Побачивши, що батько везе бабусю у візку, внук поцікавився: "Тату, куди ти везеш бабусю?» Батько відповів: «На смітник». Тоді син додав «А коли ти станеш старий, то я теж змушений буду тебе відвести на смітник ?.

Пам’ятайте, що колись і до вас в гості завітає старість.

 

Давайте спробуємо узагальнити все, про що говорили сьогодні на виховній годині. Що ж означає по-справжньому любити своїх батьків?

 

Учні:
1  Це значить піклуватися про них.
2  Не завдавати їм душевного болю.
3  Не засмучувати негідною поведінкою.
4  Трудитися, щоб полегшити їм життя.
5  Називати їх найніжнішими словами.
6  Учитися у них любити й поважати людей.
7  Усі свої вчинки звіряти з ними.

Класний керівник:
 

 Як підсумок нашого заняття нехай прозвучать поради В. Сухомлинського про святий обов’язок дітей перед своїми батьками.
 

Учень 15:
- Для батька й матері ти завжди будеш дитиною. Кожен твій крок, кожен вчинок – хороший чи поганий – відгукується в материнському й батьківському серці радістю чи болем, щастям чи стражданням. Пам’ятай, що ти – сенс життя, радість і горе твоїх батьків.
 

Учень 16:

- У своїй безмежній любові до тебе вони часом забувають про те, що прийде час, коли у них не залишиться сил для того, щоб давати тобі матеріальні радощі буття. У них залишаться сили тільки на те, щоб любити тебе.
Учень 17:
- Знай, що людський обов’язок дітей – платити батькам за їхнє піклування про тебе, за безмежну любов і відданість – платити тим самим: піклуванням, любов’ю, відданістю. Борг дітей перед батьками не можна виміряти ніякою міркою.
Учень 18:
- Питай у батька й матері дозволу на те, що без їхньої волі робити не можна. Підкорення волі батьків – перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо не навчишся підкорятися волі батьків, ти не зможеш стати стійким, дисциплінованим, духовно непохитним.

Класний керівник:

Ми сьогодні ще раз впевнились, що тато сім’ї – то фундамент, опора, а мама – берегиня.
  То ж пам’ятайте народну мудрість: Яке дерево – такі й квіти, які батьки – такі й діти. По вас будуть судити про ваших батьків.
У вас чудові батьки, будьте розумними, слухняними дітьми, пам’ятайте заповіді наших предків, ростіть гідними своїх батьків.

                                                      Хай тішаться онуками бабуся й дід!

                                                      Хай татко та мама радіють дитині!

                                                      Хай буде, як дуб, могутній ваш рід!

                                                      Хай злагода й мир панують в родині!

 

Класний керівник:

Багатющий скарб звичаїв нашого народу ви отримали в спадок і мусите зберегти його та, нічого не втративши, передати вашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.

Стародавні українські звичаї настільки гарні, змістовні й надто дорогі нам, щоб могли зникнути.

У чому ж вони проявляються?

 

Учні
1 У любові до землі, де народився, зростав, де твій рід і народ;
2 У любові до рідної мови – основи духовного життя;
3  У любові до батька – матері, братів і сестер, до роду свого;
4  У пошані до звичаїв і традицій, культури і святинь свого народу.
5  У звичаях і традиціях українського народу виявився його потяг до краси, поетичність, пісенна вдача, висока естетична культура й обдарованість.
 

Класний керівник:

Щораз нові покоління перебирають їх за свої і, практикуючи їх, продовжують і розвивають найкращі традиції нашого народу. Митці черпають із них натхнення, а діти вчаться поважати й піддивляються в них скарби духу свого народу.