Виховна година "Трагедія Бабиного Яру"

 

 

БАБИН  ЯР Беззірна  ніч  взяла  у  руки  ножиці, Порізала,  потаврувала  шлях, Знов  світяться    неоном  Дорогожичі, А  ми  стоїм  з  тобою  на  кістках! Тут  пронеслися  лихоліть  невивчених Страшні  часи  й  принишкли  на  полях... А  нам  з  тобою  так  ,  здається,  звично. Ми  ж  стоїмо  на  цих  людських  кістках! Ніч  змішує  із  спогадів  емульсію, Далеко  десь  вітрини  миготять. Нам  смерть  проводить  по  кістках  екскурсію, Та  що  це?  Ноги  рушить  не  хотять! І  щось  людське,  щось  вічне  й  не  звіряче Нарешті  зупинило  нас.  Це  страх. Не  знаю,  чи  ВОНИ  колись    пробачать Мені  прогулянку  бездумну  по  кістках.         В світ востаннє дивилися очі, Очі жертв Бабиного Яру. Тут серця їх рвалися від кулі, А душа їх рвалася від жалю. Хто пройшов перед зором катованих? Діти? Рідні? Друзі? Кохані? Їх думки, ніби болем гаптовані, Світ і Всесвіт ловили зрання. Автомати здіймалися поспіхом, Та крізь сльози очі всміхаються. Перемога була в цьому усміху, Хоч востаннє з сонцем стрічаються. Не лунали прокляття Богу - Їхнім Богом була Україна. Перед вічним земним порогом Поєдналися їхні сили!

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: ознайомити учнів з трагедією Бабиного Яру у роки Великої Вітчизняної війни, вчити робити самостійні висновки, спираючись на власні знання, розвивати вміння давати розгорнуті відповіді на запитання, будувати власну зв’язну розповідь, виховувати почуття пошани до учасників війни.

 

Обладнання: малюнки, які відображають щасливе життя в мирний час та зображають страхіття війни, виставка книг (повість П.Загребельного «Дума про невмирущого», збірка оповідань О.Довженка «Мати», збірка оповідань В.Кави «На те літо, після війни», роман Ю. Смолича «Вони не пройшли», збірка оповідань О.Копиленка «Допит», збірка оповідань Ю.Збанацького «З відрами вповні»), аудіозаписи, ілюстрація,презентація.

Хід уроку

Класна дошка поділена на дві частини. На одній частині – яскраві кольорові малюнки з усміхненими дітьми, відображенням щасливого дитинства в мирний час, а на іншій – чорно-білі малюнки із зображенням страхіть війни, нещасних дітей та матерів.

 

I. Організаційний момент.

 

II. Актуалізація опорних знань.

1. Бесіда за малюнками.

- Уважно розгляньте ці малюнки та висловіть свою думку: про що йтиме мова на сьогоднішньому уроці?

(Учні  висловлюють думку)

2. Продовження бесіди.

- Звернімо увагу на ці яскраві малюнки. Мимоволі хочеться посміхатися цим дітям у відповідь. Чому їм так радісно?

(Тому, що вони ходять до школи; у них є тато і мама; вони можуть гратися іграшками, їсти смачні страви; вони живуть в чудових будинках; вони можуть про все мріяти і мрії їхні збуваються; ніщо не турбує їхній сон)

- Що ми можемо сказати про дітей на чорно-білих малюнках? Чому вони плачуть?

(Ці діти залишились без даху над головою; дехто з них втратив батьків чи, можливо, загубився; вони голодні, налякані, бо от-от почнеться стрілянина; їм треба ховатися, вони мерзнуть, хворіють; на кожнім кроці чекає смерть)

 

III. Оголошення теми і мети уроку.

(Учень читає вірш М. Бажана «Клятва»)

В нас клятва єдина і воля єдина.

           Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна

Розтрощимо вщент ворогів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!..

Вкладає меча в руки вірного сина

Наш край, щоб цей меч пломенів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

Чекає на ката ганьба й домовина,

Де б чоботом він не ступив.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

             Роззявилась свастики паща зміїна,

            Та гада розчавить наш гнів.

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів!

 

Вчитель.

• Про страхіття війни ви дізнаєтеся з книг, які перед вами на виставці. Звичайно, ми їх прочитати не встигнемо, але з окремими уривками нас ознайомлять учні нашого класу.

У зв’язку з 70-річчям початку масового знищення наших співвітчизників в урочищі «Бабин Яр» та з метою увічнення пам’яті жертв фашизму Верховна Рада України постановила вшанувати на державному рівні пам'ять жертв трагедії Бабиного Яру.

Протягом 1941-1943 років в окупованому нацистами Києві урочище «Бабин Яр» було перетворене на місце масових страт і поховань.

Бабин Яр став величезною братською могилою, де тільки за офіційними даними окупантами було страчено понад 100 тисяч мирних жителів різних національностей, військовополонених, підпільників та партизанів.

 

Словникова робота

Голокост, гетто .

 

Робота з листівкою

Усі євреї міста Києва та його околиць повинні прибути в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на перехрестя вулиць Мельникова та Доктерівської (біля кладовища)»

 

Вчитель.

Саме з цієї листівки почалася одна з найжахливіших трагедій не тільки в історії України, а мабуть, усього людства. Восени 1941 року київський Бабин Яр став місцем масових розстрілів єврейського населення. Зараз трагедію у Бабиному Яру визнають однією з головних віх катастрофи світового та українського єврейства у ХХ столітті. Однак у Бабиному Яру знищували не тільки євреїв. Там розстрілювали мешканців Києва, військовополонених, працівників компартії.

 

Учень 1.

...Починаючи з вересня 1941 року у Києві, у Бабиному Яру, масово розстрілювали жителів міста й військовополонених, але насамперед це були жінки, діти, літні люди, меншою мірою чоловіки. Їх розстрілювали суто за етнічною ознакою, тільки тому, що вони євреї, що підлягали, відповідно до расової теорії Гітлера, тотальному винищуванню.

Офіційна радянська пропаганда й історіографія всіляко замовчували єврейський за своєю суттю характер трагедії Бабиного Яру, у чому великою мірою виявилася сталінська політика дискримінації євреїв. Ось який вигляд мало перше повідомлення про злочини німецько-фашистських загарбників     у місті Києві (документ підписаний членом Політбюро ЦК ВКП(б) Миколою Шверником і направлений наркомові іноземних справ В’ячеславу Молотову): «Гітлерівські бандити зробили масове звіряче винищування єврейського населення. Вони вивісили об’яву, у якій всім євреям пропонувалося з’явитися 29 вересня 1941 року на перехрестя Мельникова й Доктерівської вулиць, взявши із собою документи, гроші й коштовності. Євреїв, що зібралися, кати погнали до Бабиного Яру, відібрали в них всі цінності, а потім розстріляли».

 

Учень 2.

 

Тарнавська Марта :: "В житті моєму теж був Бабин Яр..."

В  житті  моєму  теж  був  Бабин  Яр:  
Ішли  по  вісім  вулицею  міста  —  
діди,  чоловіки,  жінки  і  діти  —  
і  понад  ними  нісся  дивний  гул:  
мов  стогін  сотні  скарг,  немов  скигління,  
мов  здавлений  у  горлі  дикий  плач.  

Попереду  сивоволосий  муж  —  
високий,  у  розстебнутій  сорочці,  
з  піднятою  угору  головою  —  
це  наш  знайомий,  Ґольдберґ,  наш  сусід.  
Він  був  не  раббі  —  він  був  тільки  лікар,  
він  філософію  любив  і  був  музика.  
(Звичайно  він  життя  лиш  рятував,  
та  довелося  рятувати  гідність).  

Довкола  ліс  баґнетів  на  рушницях  —  
конвой  із  педантичних  молодців.  
Шоломи  світять  в  сонці,  мов  на  свято,  
і  блиск  іде  від  чищених  чобіт.  
Чи  хлопці  ці  також  читали  Ґете  
і  слухали  “Тангойзера”  й  “Ізольду”?  
Чи  й  серед  них  —  філософи  й  музики?  

Мені  дванадцять  років.  Від  вікна  
мене  насилу  відтягає  мати.  
Вона  стискає  у  зубах  п’ястук  
і  кров  із  пальців  маже  їй  обличчя.  
Мене  кладуть  у  ліжко.  Я  в  гарячці.  
Мені  ввижається  в  стіні  розбитий  череп.  

Немає  тільки  батька.  Він  —  в  стодолі,  
в  чужім  селі,  заритий  в  сіно,  скрився  
перечекати  ніч,  що  вдень  настала.  
Та  він  —  не  сам.  Із  ним  сусід  наш,  Ґольдберґ,  
син  лікаря,  філософа  й  музики.  
1972

 

Учень 3.

21-22 вересня, тобто за   тиждень до масових антиєврейських акцій у Києві, почався терор проти євреїв. Облави на них робилися щодня. Німці й поліцаї зупиняли євреїв на вулицях, знущалися зі старих й хворих, за будь-який прояв непокори вбивали на місці.

 

Робота з документами-спогадами

1. Наталя Феодосіївна Петренко, українка за походженням, згадувала: «Я живу на вулиці Тираспільській, 55, недалеко від Бабиного Яру. 22 вересня 1941 року я бачила як німці вивозили у вантажних машинах людей у Бабин Яр. За моїми підрахунками 22 вересня таких автомашин проїхало 35. Я бачила як з машин виводили людей, роздягали до білизни, змушували лягати на землю, після чого їх били гумовими ціпками, а потім по три особи передавали іншим німцям, а ті, у свою чергу, тим, що стояли біля самого Бабиного Яру, де й розстрілювали цих людей».
2. Надія Трохимівна Горбачова, росіянка, на допиті 28 листопада 1943 року засвідчила: «22 вересня я бачила як протягом усього дня до Бабиного Яру пішло більше 40 вантажних машин, які були переповнені єврейським населенням – чоловіками, жінками й дітьми. Деякі жінки тримали на руках малят.

Я й ще кілька жінок, щоб не побачила німецька охорона, підійшли до того місця, де зупинялися машини. Ми побачили, що в 15 метрах від початку Бабиного Яру німці змушували роздягатися привезених євреїв і наказували їм бігти уздовж яру, розстрілюючи їх з автоматів і кулеметів. Я особисто бачила, як німці кидали малят у яр. У яру перебували не тільки розстріляні, але й поранені та живі діти».

 

Прослуховування 13 симфонії І частина «Бабин Яр» Д. Шостакевича.

 

Бесіда

1. Які почуття викликає у вас даний музичний твір?
2. Які образи постають у вашій уяві?

 

 

Учень 4.

25 вересня 1941 року в Київ прибув рейхсфюрер Генріх Гіммлер й Адольф Эйхман. 26 вересня відбулася нарада вищих військових чинів у Києві, у якій взяли участь військовий комендант генерал Ебергарт, один з вищих чинів СС генерал Еккельн, командуючий айнзацгрупою «Ц» Раш і командир айнзацкоманди 4-а Блобель.

Вину за вибухи 24 вересня на Хрещатику й прилягаючих вулицях було вирішено покласти на київських євреїв й стратити їх. Відповідне завдання одержав Пауль Блобель. На допомогу його айнзацкоманді 4-а (150 есесівців та гестапівців) були відправлені 45-й, 118-й й 303-й поліцейські батальйони, «буковинський курінь», українська допоміжна поліція, а також добровольці з відщепенців, підібраних окупантами. У масовому знищенні київських євреїв з 29 вересня по 3 жовтня 1941 року брали участь 1200 вбивць.

Військовий юрист Ю. Шульмейстер у своїй книзі «Гітлеризм в історії євреїв» писав: «Акція зі знищення єврейського населення була організована блискавично й фундаментально. Місцем злочину обрали Бабин Яр – колишнє військове стрільбище з глибокими ярами, де могли поміститися сотні тисяч трупів. До Бабиного Яру зручні підходи, відразу залізнична станція Лук’янівка-Товарна, що дало можливість вселити приреченим, що їх чекає не смерть, а переїзд до нового місця проживання».

 

Учень 5.

Рано вранці 29 вересня 1941 року, напередодні Судного дня, євреї з різних районів Києва, дотримуючись нацистського наказу, йшли, здавалося, нескінченним потоком у район Лук’янівського цвинтаря. Уже неподалік від обривів Бабиного Яру вони потрапляли у своєрідний коридор, що був утворений двома шеренгами дужих гітлерівців із собаками.

Автори видання «Без строку давності... Трагедія Бабиного Яру» пишуть: «Під вигуки «Шнель! Шнель!», під голосний регіт «цивілізатори» спускали собак, жорстоко били приречених, підганяючи до того місця, де з них зривали одяг, забирали коштовності, продовольство, документи. Зовсім голі чоловіки, юнаки, жінки, дівчата, люди літнього віку й діти під наглядом охоронців ставали на край глибокого рову й їх розстрілювали з кулеметів».

У минулому акторка Діна Пронічева, яка дивом уціліла під час розстрілу й змогла вночі вибратися з Бабиного Яру, свідчила: «На моїх очах роздягали, били: люди істерично сміялися, мабуть, божеволіли, сивіли за кілька хвилин. Немовлят виривали у матерів і кидали на гору через якусь піщану стіну, всіх голих шикували по дві-три особи й вели на гору до піщаної стіни, у якій були прорізи. Туди люди входили й не поверталися... Із протилежної сторони з кулеметів їх розстрілювали, люди падали вниз у дуже глибоку прірву».

 

Прослуховування композиції О. Розенбаума «Бабин Яр» та перегляд презентації «Живи і завжди пам’ятай…»

 

 

Учень 6.

БАБИН  ЯР Беззірна  ніч  взяла  у  руки  ножиці, Порізала,  потаврувала  шлях, Знов  світяться    неоном  Дорогожичі, А  ми  стоїм  з  тобою  на  кістках! Тут  пронеслися  лихоліть  невивчених Страшні  часи  й  принишкли  на  полях... А  нам  з  тобою  так  ,  здається,  звично. Ми  ж  стоїмо  на  цих  людських  кістках! Ніч  змішує  із  спогадів  емульсію, Далеко  десь  вітрини  миготять. Нам  смерть  проводить  по  кістках  екскурсію, Та  що  це?  Ноги  рушить  не  хотять! І  щось  людське,  щось  вічне  й  не  звіряче Нарешті  зупинило  нас.  Це  страх. Не  знаю,  чи  ВОНИ  колись    пробачать Мені  прогулянку  бездумну  по  кістках?!

 

Учень 7.

Сторож Лук’янівського цвинтаря Сергій Іванович Луценко, що був очевидцем страшного злочину, розповідав: «Століттями ховали на Лук’янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що їх на трьох цвинтарях не вкладеш... Зі сторожки на цвинтарі було гарно видно як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали й кидали живими в яр».

У романі-документі Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр» є фрагменти, виключені з журнального варіанта радянськими цензорами або взагалі такі, що вперше побачили світло в книжковому виданні, що вийшло у 1970 році у Франкфурті-на-Майні. Один з них, що не ввійшов у знівечений текст у журналі «Юність» за 1966 рік, реально відбиває ставлення певної частини місцевих жителів до долі євреїв, що ховалися від окупантів. Письменник Анатолій Кузнєцов, що хлопчиком пережив окупацію на одній з київських околиць, в 14 років по гарячих слідах записав усе, що бачив і чув про Бабин Яр.

Накази німецького командування в жовтні-листопаді 1941 року веліли: «Якщо хто-небудь пустить єврея на нічліг або проживання, буде негайно розстріляний не тільки він сам, але й вся його родина», «За кожного виданого єврея, комуніста й працівника НКВД германське командування платить по 1000 рублів».

Вчитель.

Та всупереч таким наказам, були люди, які, ризикуючи як своїм життям, так і життям своєї родини, рятували, укривали євреїв, підпільників, партійців, що не були зареєстровані. Родина київського священика Олексія Глаголєва врятувала в роки окупації одинадцять євреїв. За неповними даними, під час трагедії у Бабиному Яру за допомогою місцевих жителів було врятовано близько ста євреїв і сорок дітей від змішаних шлюбів. Літня нянька-українка Надія Хоменко пішла на розстріл у Бабин Яр з трьома єврейськими дітьми. Після масового вбивства київських євреїв й тих не киян, хто сподівався знайти в місті притулок і захист, трагедія Бабиного Яру не закінчилася. У жовтні-листопаді 1941 року тут були знищені хворі психіатричної лікарні ім. Павлова, тисячі військовополонених бійців і командирів Червоної Армії, кілька циганських таборів. У січні 1942 року сюди вели на розстріл близько ста моряків Дніпровської військової флотилії. Протягом двох років по вівторках і п’ятницях у Бабин Яр привозили людей у машинах і розстрілювали, а потім везли задушених по дорозі в душогубках супротивників гітлерівського «нового порядку» різних національностей, полонених і підпільників, заручників – чоловіків і жінок. Бабин Яр перетворився у величезну братню інтернаціональну могилу.

 

Колективна робота з пам’яткою «Трагедії Бабиного Яру»

Бесіда

Чому трагедія у Бабиному Яру стала національним символом Голокосту і національного терору проти різних верств населення України?

 

 

ІV. Підсумок уроку

 

Головним чином з утворенням суверенної, незалежної України ситуація з увічненням пам’яті десятків тисяч безневинних жертв цієї жахливої трагедії стала змінюватися на краще.

Трагедія Бабиного Яру – це трагедія України, трагедія всього людства, якому нацизм готував подібні полігони для знищення неугодних народів.

В світ востаннє дивилися очі,
Очі жертв Бабиного Яру.
Тут серця їх рвалися від кулі,
А душа їх рвалася від жалю.
Хто пройшов перед зором катованих?
Діти? Рідні? Друзі? Кохані?
Їх думки, ніби болем гаптовані,
Світ і Всесвіт ловили зрання.
Автомати здіймалися поспіхом,
Та крізь сльози очі всміхаються.
Перемога була в цьому усміху,
Хоч востаннє з сонцем стрічаються.
Не лунали прокляття Богу -
Їхнім Богом була Україна.
Перед вічним земним порогом
Поєдналися їхні сили!