Удай  – річка мого дитинства

Обладнання: фотографії річки, сучасні та архівні дані,

відеофільм «Удай – річка нашого міста»,

презентація «Річка мого дитинства»

                                                                   Оформлення залу –стінні газети про Удай.

Ведучий: Чи замислювалися ви над тим, як би людство  жилио без води. Про людство, може, й не замислювалися, але про себе – так. Згадайте, як ви себе почуваєте, коли в спекотний день вас мучить спрага, як хочеться скупнутися в річці, а як некомфортно, якщо вдома з крана перестала текти вода. Недарма ж кажуть: “Без води і ні туди, і ні сюди.

   Головним водним джерелом нашого міста є річка Удай. Наша виховна година присвячується цій легендарній чудовій річці.

До вашої уваги легенда про походження назви нашої ріки у виконанні учениці

Легенда

Окрасою міста Прилуки є Удай. Щодо походження назви річки існує кілька версій. Одна з легенд така.

Річка Удай пішла від сліз Удай, дочки якогось князя. Вона була чудова, як майське сонце. З усіх країв світу з’їжджались молоді лицарі, князі, королевичі просити її руки. Та княжна й знати, й чути не хотіла про весілля.

— Не піду, та й годі! — казала вона всім.

Лицарі й королевичі хотіли звабити княжну своїм багатством, хоробрістю. Не один поклав голову, щоб сподобатися, та ніщо не допомагало. Королевичі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали булатні мечі, сіли на своїх вірний коней і роз’їхалися.

Порожньо й сумно зробилося в княжому палаці. Не стало ні хоробрих лицарів, ні прекрасних королевичів. Княжна, як горличка в клітці, сиділа в своєму опустілому теремі. Може, й хотіла б, щоб хтось приїхав, та ніхто не показувався.

Пройшло так кілька літ. Помер князь, прийшов другий. Княжна мусила вибратись із палацу. Вона побудувала собі хатку на горі, за Пирятином, і жила в ній одним-однесенька. Сумним було її життя. Дні і ночі дівчина плакала.

З цих сліз й утворився струмочок, який називається Удай.

Чому сьогодні ми будемо говорити про нашу річку – річку нашого дитинства?

Тому що я пам’ятаю нашу річку широкою, чистою з великою кількістю водяних лілій, з яких ми робили буси, такою як на цих малюнках (показую фото з водяними ліліями).

А з розповіді моєї мами та бабусі я знаю, що вона була дуже широкою і розливалась майже до «старого» базару, її берегом було місце де стоїть СЮТ і статуя «Літописця» (показую фото з музею)

Якою ж вона буде коли ви своїм нащадкам будете роповідати про річку вашого дитинства?

Відеофільм «Річки нашого краю»

«Усе переходить у спомини». Вірші. Олійник О.Г. Читає учень

УДАЙ

Удай, Удай… Вже похилі  роки,

Вже притихла свіжа бистрина.

А татарське зілля і осоки,

Наче в буйнім зіллі сивина

Удаю! О, скільки свого часу

Ти давав щедроти не малі:

 і натхненню Кобзарю Тарасу,

І снагу натомленій землі.

А тепер, хай стука в двері старість

І до плеса крадуться луги,

Жить немало ще тобі зосталось.

Подивись, обабіч береги

Молодіють вільні від намулу.

Стали глибші і Сула й Дніпро.

Люди, знай, нічого не забули

І платити вміють за добро.

Тож дадуть бадьорості і сили,

Щоб і ти, мов край, помолодів.

Прийдуть ранки, наче юність, милі,

Захлюпоче хвиля, наче спів.

Будуть люди слухать її плескіт,

Буде нива радувати людей,

А цибаті пустуни лелеки –

Матерям приносити дітей.

До вашої уваги Презентація «Річка мого дитинства» Слайди 2-9 і розповідь вчителя географії

Виступ представника рибнадзору

Вірш прилучанина Олекса Удайко :: у виконанні двох учнів

 Удаю мій! 

Торкнулись  серця  спомини  дитинства:

Товстий  сувій  льняного  полотна,

А  в  ньому  труд  і  серце  материнське,

Й  сльоза  гаряча  неньки  не  одна.

Сувій,  мов  долю,  розстелю  у  стежку,

На  удайську  світанкову  росу,

Промінням  сонця  звої  помережу,

А  потім  в  хату  рідну  занесу.

       Приспів:

       Уда̀ю  мій,  твої  густі  заплави

       І  в  солов'їнім  щебеті  гаї!

       До  вас  я  лину  знов. Не  для  забави –

       Синівська  кров  веснить  чуття  мої.

Давно  живу  я  в  сонячній  столиці,

Квартиру  маю,  дачу  і  сім'ю.

Бракує  лиш  із  Удаю  водиці –

Терпку  сльозу  мого  дитинства  п'ю.

О  Боже  мій!  Візьми  усе  до  себе

Й  мою  гірку,  немов  полин,  печаль!

Мені  в  житті  нічого  більш  не  треба –   

Дай  Удай  мій,  де тиха,  рідна  даль...

   Вчитель                                                    

Удай ! Річка мого дитинства, річка мого міста!

Удай і Прилуки. Ці слова не можна уявити собі одне без одного.

 Неси ж свої води, Удає! Розквітай, наше рідне місто!