Виховна година " Україна- єдина країна"

 

 

 

РОЗРОБКА ВИХОВНОЇ ГОДИНИ НА ТЕМУ:

« УКРАЇНА- ЄДИНА КРАЇНА»

Підготувала і провела викладач: Козловська Н.В

 

 

 

 

 

Тема уроку : Україна- єдина країна .

Мета уроку :  розширити поняття про незалежність і волю нашої держави, виховувати почуття патріотизму, любові та відданості нашій країні, вчити учнів пам'ятати, що всі ми- діти великої , незалежної, самостійної держави.

Обладнання :  стіл застелений скатертиною, на столі  книжкова виставка, в рушнику ікона Матері Божої, поруч кетяги калини, польові квіти.

                                                                 Хід уроку

1. Організаційна частина.
2. Повідомлення теми та мети уроку.
3. Розповідь вчителя

( Звучить « Козацький марш»)

    Доброго дня, шановні учні! Щиро вітаю, Вас, з Днем знань – справжнім всенародним святом мудрості, доброти і людяності. Цей день завжди особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається незвіданий, цікавий і, водночас, нелегкий шлях до пізнання, до нових звершень.  Складним буде цей рік для Вас, останній рік навчання у нашому навчальному закладі. Попереду на Вас чекають іспити, захист дипломних робіт, переддипломна виробнича практика.  Тож бажаю  усім у цьому навчальному році підкорити нові вершини знань, зустріти добрих і надійних друзів та досягти омріяної мети.
    Стало доброю традицією перший урок у новому навчальному році проводити єдиний у всіх навчальних закладах нашої країни. Ось і сьогодні тема нашого уроку : « Україна- єдина країна» і це  невипадково , адже всі ми знаємо, який нелегкий час переживає наш народ. Йде війна на сході нашої країни, гинуть сотні мирних жителів, військових. І це велике горе і страшний біль кожного з нас.

Моя Україна- зоря світанкова,

Пшеничні лани, голубі небеса,

Її солов'їна калинова  мова

Світиться , наче на сонці роса.

У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям. Тут кликали в дорогу перші в’юнкі стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою пуповиною, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу. Іноді люди, постійно живучи на одному місці, не задумуються над цим, вони у своїй стихії, вдома. Але варто покинути рідну місцину на деякий час, як затужить серце, болем озоветься душа і все те, чого й не помічав раніше, стане ріднішим, ближчим і дорожчим. Це і є та ностальгія, яка не дає щасливо жити у чужому краю. Недаремно ж люди кажуть, що в рідному домі і стіни допомагають, так воно і є. Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і т.д. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство, адже людська душа не знає спокою, вона діяльна, жива, сповнена любов’ю і відданістю до рідної землі. Це велике і дуже сильне почуття, яке живить людину, не дає їй збайдужіти, робить активною і сильною.

Люблю цю землю рідну і чудову.
Жили ми тут, як вміли, як могли.
В дитячу пору, пору світанкову
Хіба ми тут щасливі не були?
Хіба не слухали ми пісню соловейка,
Чи не лічила нам зозуленька літа?
Життєва ноша в нас була легенька,
Дорога в світ здавалася проста.
Нам раз всього родитись довелося
На грішній цій і на святій землі.
Про що ми мріяли, що буде, що збулося
Життя розставить крапочки над «і».
Приготувала доля різні всім дороги,
А нам здавалось — долю творим ми.
І перед кожним з нас — свої пороги,
Життя і зводить, й розлуча з людьми.
Земля моя і праведна, і грішна,
Люблю тебе таку, яка ти є.
Життя буває й радісне, й невтішне...
Спасибі долі, що воно в нас є.
Як вишиванка стелеться дорога.
Червона нитка чорну потягла.
І біль розлук, і радість, і тривоги —
Усе нам доля і сповна дала.
І линуть дні. Чим далі, тим частіше
Душа летить до тих єдиних місць,
Де ти був рідний, просто найрідніший,
А вже сьогодні ти тут тільки гість...
Таке природа диво сотворила
На цій землі серед лісів і квіт.
Що в батьківських місцях якась незламна сила,
Що рве нам душу, тягне, як магніт...

 

 

 

 

    Ми живемо в Україні, в краю, невимовно багатому на чарівні кольори і краєвиди, на дивовижні пісні, на чудову милозвучну мову, якою можна передати все на світі, описати красу і велич рідного краю. Рідною українською мовою можна висловити найпотаємніші почуття і думи, мрії кожної людини
    Земля моя рідна – це моя Україна! Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій, багатій землі. Тут жили наші прадіди. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій.
    Тут ми робили свої перші кроки, відкривали навколишній світ. Тут нам уперше забриніли звуки рідної мови, завдяки якій ми усвідомили самих себе. Тут ми навчилися відповідати усмішкою на усмішку, співчуттям на чужий біль.
    Тут ми вдивляємось у далеч і так виразно бачимо широчінь повноводних рік у вінку зажурених верб і пломінкої радості калини. Про щось шепочуть тінисті діброви й зелені гаї, мережані узори білих осель із вродливими мальвами на причілку.

    Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України! Воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки- знмлі.

 

У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть,
У рідному краю і небо безкрає,
І ріки – потоки, мов струни течуть,
Тут кожна травинка і кожна билинка
Вигойдують мрії на теплих вітрах.
Під вікнами мальви, в саду материнка,
Оспівані щедро в піснях.
Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля  і гаї,
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов’ї.
І припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні, без мами
Збідніє -  збідніє земля назавжди.

(Звучить пісня про Україну)

 

 

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки…
Україна – це наша земля, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими співучими людьми…
Україна – це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі… (С. Васильченко)

Моя Україна

На світі багато чудових країн,
Мені наймиліша, найкраща країна,
Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,
Безсмертна моя Україна.

Ти з давніх віків непокірна була 
І волю свою боронила невпинно. 
Нарешті збулося - її здобула 
Звитяжна моя Україна.

На землях твоїх неозорих степів
Живе працьовита і чесна родина,
Хвилюється колосом стиглих хлібів
Моя золота Україна.

В садах і дібровах в вечірні часи 
Чарує нас пісня дзвінка солов'їна 
І чути співочі дівчат голоси, -
Пісенна моя Україна.

Тепер ще не легко живеться тобі,
Є в тому, мабуть, особлива причина.
Та все подолає в тяжкій боротьбі
Незламна моя Україна.

Квітуй, мов калина, на плесами вод, 
Будь в дружбі і праці міцна та єдина. 
Хай буде щасливим твій вільний народ, 
Прекрасна моя Україно! 

 

 

Ми народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі, в наші славній Україні. Тут народилися і живуть наші батьки, тут – корінь українського народу. Тому цю землю ми називаємо Батьківщиною. Любов до нашої неосяжної Батьківщини починається з любові до маленької батьківщини, до пам’яті про рідний поріг, стежки дитинства до народних звичаїв і традицій.
- Чи знаєте ми, звідки пішла назва нашої країни? Послухайте легенду.

 

 

1Учень

ЛЕГЕНДА ПРО УКРАЇНУ

    Колись давним-давно в одному селі жила бідна вдова. Не було в неї ніякої втіхи від життя, тільки одна важка робота. І ось настав радісний день. В неї народилась дівчинка – маленька, крихітна, гарненька. І мати стала думати, яке ім’я дати своєму дитяті. Тут, звідки – невідомо, осяяна маревом, з’явилася в хаті чарівниця. Вона з тривогою і жалістю дивилася на немовля і сказала вдові: «Не давай дитині імені, вона сама його знайде, а якщо даси, то вона помре». Дівчина росла-підростала, була розумною, слухняною, але невеселою, часто журилася тим, що у неї немає імені. І ось їй виповнилось 16 років. Задумала вона вирушити у білий світ, щоб знайти своє ім’я. Мати ніяк не хотіла розлучатися з донькою, але вона була невідступна і потайки вирушила в дорогу. Бідна вдова чекала день, другий, не витримала розлуки і пішла свою доньку шукати. Ішла, йшла і вийшла в чисте поле, жовте-жовте і пшеницею колоситься. В чистому блакитному небі ластівки кружляють, світить ясне сонечко. І бачить мати – спить на полі дівчина, її дочка, та така гарна, що вона мимоволі замилувалась нею. Раптом потемніло синє небо, здійняв вітер куряву, полягла до землі колосиста пшениця. Почувся тупіт та іржання коней, брязкання зброї, вигуки чужою мовою. Це були війська хана Батия. Попереду їхав син хана. Раптом він побачив красуню-дівчину, зупинився і вигукнув: «Украйна», що на його мові означало «Дівчина молода». Дівчина прокинулась, хан схопив її і забрав із собою. Мати, побачивши це, опустилася на коліна і стала благати Господа Бога захисту для своєї єдиної дитини. Раптом стало все чорне-чорне, загримів грім, затряслася, здригнулася земля, а потому  все стихло… По небу пропливали ніжно-блакитні хмаринки. Лише курява здіймалась навкруги, і на полі стояла самотня вдова.

Пішла вона плачучи по землі шукати свою дитину. А в пам’яті лишилося одне – Україна, Україна. Йшла… З очей падали сльози. І там, де на землю падали сльозинки, проростали квіти волошки. Мати йшла боса, колола ноги, і, де на землю падала крапля крові, виростали маки. Де пройшла мати по землі, так і стала та земля зватись Україною.

 

         Краю мій коханий, щире твоє слово,

небо твоє ніжно-голубе!

Рідна Україно, земле колискова,

обіймаю піснею тебе.

Світе мій широкий, воленько ласкава,

доле моя, радосте моя!

Вічна Україно, квітне твоя слава

невмирущим співом солов’я.

Краю мій зелений, золото вербове,

стежко моя, роси голубі!

Мати  Україно, сонце чорноброве,

Уклонюся піснею тобі.

                                П. Перебийніс
 

(Звучить пісня Т. Петриненка «Україно!»)

На фоні  пісні демонстрація слайдів краєвидів України.

 

 

Україна - це наша земля зі славною Історією, народ якої протягом багатьох віків боровся за свободу і незалежність. Україна — це велика не­залежна держава. Найбільше свято нашої дер­жави — День незалежності, яке святкуємо 24

серпня. 24 серпня 1991 року було прийнято Акт про проголошення незалежності України.

2 учень.

    Кожна країна світу має свої симво­ли. Символи - це умовне позначення якогось предмета, явища. У статті 20 (розділ 1) Консти­туції України записано: «Державними символами України є Держав­ний прапор України, герб і гімн».       Український прапор запровадив Данило Га­лицький. Синь українського неба і золото нео­зорих пшеничних полів переніс наш народ на свій прапор. Жовтий колір - це колір пшеничної ниви, ко­лір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущо­му на землі, а також колір жовтогарячого сон­ця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився хліб. Синій колір - це колір ясного, чистого, мир­ного неба. Кольори ці мають ще інше значення: «багатство», «мир», бо наш народ є трудолюби­вий і мирний.
    Прапор незалежної України має давню іс­торію. За часів України-Русі на стягах зобра­жували небесні світила, хрести, княжі знаки - тризуби, двозуби. Тоді почали поширюва­тися й поєднання кольорів. Головні стяги у XVII ст. були здебільшого червоно-малинові із зображенням архістратига Михаїла, а та­кож герба гетьмана. Свої прапори мали пол­ки, сотні, курені. Козаки мали корогви різ­них кольорів: жовті, сині, зелені тощо.
    У середині XVII ст., після приєднання Геть­манщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із зо­лотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів Козаччини жовто-бла­китне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапо­рах і клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора. Синьо-жовті поєднання в прапорі отримали логічне тлу­мачення, як національні кольори українсько­го народу в XIX — на початку XX століть. Синій колір символізував мирне безкрайнє небо, а жовтий - стиглі пшеничні лани як символ достатку. У період створення Укра­їнської Народної Республіки 22 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки і затвердила жовто-блакитний прапор її символом. 13 лис­топада 1918 року синьо-жовтий прапор став державним символом і Західноукраїнської Народної Республіки.
    Сьогодні Державний прапор постійно майо­рить на будинках Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України у святкові дні на будинках міністерств, державних і громад­ських організацій. Піднімається при відкрит­ті міжнародних конференцій, під час офіцій­них церемоній при врученні міжнародних спортивних призів. Він - символ міцності й незалежності держави України.

 

 

 

 

 

3 учень.

Прапор – це державний символ,

Він є в кожної держави;

Це для всіх ознака сили,

Це для всіх ознака слави.

Синьо-жовтий прапор маємо:

Синє небо, жовте – жито;

Прапор свій оберігаємо,

Він святиня, знають діти.

Прапор свій здіймаєм гордо,

Ми з ним дужі і єдині,

Ми навіки вже – народом,

Українським в Україні.

4 учень.

    Гімн - це урочиста головна пісня, яка прославляє Україну, є її символом держав­ності і національної єдності. Слова написав у 1862 році поет Павло Чубинський. Музику до вірша створив композитор Михайло Вербицький. Всі найбільші свята українського народу проходять з урочистим виконанням нашого пре­красного гімну. Запам'ятайте! Гімн співають і слухають стоячи!

(Виконання гімну «Ще не вмерла України...» ).

    Назва   «гімн»   прийшла до  нас  із  грецької мови. Так у Стародавній Греції називали уро­чисту, похвальну пісню на честь богів і героїв.

Слова палкі, мелодія врочиста,

Державний гімн ми знаємо усі.

Для кожного села, містечка, міста -     

Це ключ один з мільйонів голосів.

Це наша клятва, заповідь священна,

Хай чують друзі й вороги,

  Що Україна вічна, незнищенна,

  Від неї ясне світло навкруги.

 

 

5 учень.

 

Герб - офіційна емблема держави, що зображується на грошових знаках,

печатках, деяких офіційних документах, на офіційних вивісках державних

установ, навчальних закладів. „Герб - це відмітний знак, символічна

емблема держави, міста, роду або дворянської особи, зображений на

прапорах, печатках, монетах, документах та інше» .

Що ж собою, власне, являє Герб України? Історія нашого Державного Герба

сягає дуже глибоко. Взагалі, герб - геральдичний знак, який

використовувався можновладними людьми для позначення приналежності

якогось предмета, земель, знарядь праці певній людині або роду. Герби

карбувалися на княжих грамотах, знайдені гербові знаки на печерах тощо.

Цей знак заміняв князям ім'я, тобто був не тільки іменним знаком, але й

вказував на особисту власність певній особі частки майна. Такі знаки

дійшли до нас з дуже далеких часів.

Наш герб – тризуб.
Це воля,слава й сила.
Наш герб – тризуб.
Недоля нас косила,
Та ми зросли, ми є,
Ми завжди будемо,
Добро і пісню
Несемо  ми людям.

Вчитель

    Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи. У давнину кожне слов'янське плем'я, родина і навіть окрема людина мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, дерева, кущі, птахи і сила природи, різні предмети. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок, верба, чорнобривці – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край вікна...», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха», «Де будь, там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена, там дівка не плетена»... Це липі часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім. Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя. . 
Хліб і сіль, рушник – гостинності ознака, 
Теж культові й обрядові знаки. 
Чудовий український наш рушник! 
На щастя, він ще з побуту не зник, 
Є звичай: рушником сватів в'язати, 
Дорогу молодятам вистеляти. 
Прекрасні візерунки рушників.

Учень 1

 Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять: «тримай хаточку, як у віночку, а рушник на кілочку». І ще «хата без рушників, як родина без дітей».І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають ще й досі. Для прикрашення інтер'єру оселі, для домашнього затишку, просто так, для душі. Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, – знак берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги од усього злого, що може зайти в дім. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людей, ювілейні урочистості.

 
Звучить «Пісня про рушник» А. Малишка. 

 

  Вчитель.

  Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завжди прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!» – казали, бажаючи людині щастя. 
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян – берізка, а в нас – верба, тополя, калина. Правду каже українське прислів’я «Без верби, тополі і калини – нема України». З давніх давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав у піснях, легендах. 
( звучить мелодія пісні про калину)

Легенда про калину. 

    Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські. Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники: побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити в неволю, почали тікати на болота і там потонули. На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок. 
    Калина – це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня». її героїня, Мавка, у дні тяжкої зради, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї червонів маленький пучечок калини. «То кров моя,» – казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням. 
Калина – це пам'ять. Пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину. Калина – це і символ про неньку – Україну, свою домівку. 

Калину і до столу подавали, 
Весільні короваї прикрашали. 
Як символ долі, щастя і краси, 
І чистої дівочої коси. 
ЇЇ вплітали у вінок дівчата, 
Садили кущ калини коло хати: 
Очистить і повітря навесні 
І знадобиться у зимові дні. 
Бо чай з калини – ліки від застуди. 
Шанують цю красуню пишну люди 
І лагідно калинонькою звуть, 
Цілющий чай і сік калини п 'ють. 

 

 

 

 

 

Калина

Стоїть над водою червона калина...
Віками про неї складають пісні, -
Це образ твій світлий, моя Україно,
Він чистий і ніжний, як цвіт навесні.

На битву за волю і честь Батьківщини 
Козак воювати далеко іде, 
А вдома калина і мила дівчина, 
Що довго і вірно коханого жде.

У січах кривавих, де смерть або рани,
Звитяжці кріпили до волі жагу.
І кров їх гаряча горіла багряно,
Мов грона калини, на білім снігу.

Не всі із походів далеких вертались -
Життя їх забрали жорстокі бої, 
На їхніх могилах калини зростали, 
В зажурі схиляючи віти свої…

Калино, калино, квітуй у долині,
Пишайся рум'яно над синню води,
Ввібрала ти в себе красу України
І будеш у серці народу завжди.

( Звучить пісня « Калина»)

    Вчитель: У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – «Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина», «не стріляй у птаха на світанні , може, то любов твоя остання...» І третя порада: 
Не ламай калину коло хати, 
Бо вона заплаче, наче мати, 
І впадуть на трави на шовкові 
Серця сльози колискові. 
Не ламай калину, не ламай калину, 
Бо вона в житті єдина. 
Не ламай калину, не ламай калину – 
Краще їй онуків принеси. . 

( Звучить пісня « Три поради»)

Учень2

Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Це одна з перших рослин, що, за біблійними легендами, після всесвітнього потопу виросла на берегах річок та водойм. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає. 

Верба завжди добре впливала на організм людини. А в останню неділю перед Великоднем люди освячують у церкві вербові гілки, б'ють ними один одного, промовляючи: 

Не я б'ю – верба б'є, 
Не будь сонливий. 
До роботи лінивий, 
Будь здоров, як вода, 
Рости, як верба. 
Верба – одвічний символ України, 
Також: відома культова рослина. 
Символізує вірність, рідний край, 
Любов безмежну, ніби небокрай. 

 

Вчитель:

Крім тих оберегів, які ми сьогодні назвали, в українського народу є й інші – жито, барвінок, лелеки. 

І жито – також символ України. 
Це обрядова, культова рослина, 
Це знак добробуту і злагоди в сім’ї 
І довгого життя на цій землі. 
Народна мудрість стверджує: без жита 
Людина не могла б на світі жити. 
Тож на достаток і на довгий вік 
Тоді, коли новий надходив рік, 
Ходили хлопці житом засівати. 
І наречених також посівати 
На щастя, на добро обряд велів 
Цим життєдайним символом полів. 
Барвінок – теж: рослина обрядова, 
Це символ пам’яті і вірності, здоров'я, 
Краси і вічності, безсмертя, довгих літ, 
Любові знак – барвінку синій цвіт. 
Лелека – символ щастя і родини, 
Любові до своєї батьківщини, 
Добробуту, продовження життя. 
Надії символ, віри в майбутнє.

 

    Вчитель: Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка-мати. ЇЇ слово, тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищали від злих сил і давали наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і зміцнює його. 

Мама! Найдорожче слово в світі, 
Де б не був ти, щоб ти не робив, 
Та вона твій шлях завжди освітить 
Ніжним серцем, відданим тобі. 
В дні сумні, в дні на щастя щедрі 
Мама буде у житті твоїм. 
Тож живи, як мама, щиро й чесно. 
І як мама, лиш добро твори. 

Вчитель: Отже, ми з упевненістю можемо сказати, що в українців є багато оберегів, які лікують, прикрашають, оберігають від зла, але найголовніший – мама – Берегиня сімейного вогнища, захисниця домашнього затишку. Я дуже хочу, діти, щоб ви пам'ятали: без жінки-матері не було б нас. Бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми – українці, пишаймося цим.

  Вчитель.  Вдивляємось у далеч і так виразно бачимо широчінь повноводних рік у вінку зажурених верб і пломінкої радості калини. Про щось шепочуть тінисті діброви й зелені гаї, мережані узори білих осель із вродливими мальвами на причілку. 
Вслухаємось у гомін сивої давнини: звідти крізь віки долинає тупіт розвихрених коней, брязкіт шабель із козацького шаленого герцю, гучна яса стрілецької слави.
Як же довго наш народ ішов до незалежності! Ішов через утиски, в’язниці й Сибіри упродовж усієї історії від часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незлічена кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність.
    Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради. Довгої вікової героїчної боротьби за волю.
Шлях України позначений високими степовими могилами та прекрасними піснями. Пісня, як естафета передає від покоління до покоління історичну правду про свій народ, його стремління і заповіти. 

Яка велика віра у нашу країну, наш народ. Справжні патріоти своєї неньки України залишили нам, нащадкам, свої одкровення – зізнання в любові до України. Вслухаймося в їхнє палке, пристрасне, щире поетичне слово.

Любіть Україну
Любіть, Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Любіть у коханні, в труді, у бою,
Як пісню, що лине зорею.
Всім серцем любіть Україну свою –
І вічні ми будемо з нею.

    Ми з вами маємо всі підстави пишатися тим, що наша батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробуванні і не скорилася. Ми можемо гордитися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів.

На росах, на водах
На всіх переходах
Курличеш мені
В журавлиних ключах.
Моя Україно, родима країно,
Ясні небеса в материнських очах.
  
Я чую твій голос,
Пшеничний твій колос.
І душу мені засіває зерно.
Моя Україно, колиско-калино,
Пізнати тебе мені щастя дано.
З тобою розлука – гірка моя мука,
Печаль журавля без гнізда в чужині.
Моя Україно, білявко-хатино
З твойого вікна світить доля мені.

    Козацька Україна була прикладом Європі в області інтелекту і духовності. Відзначимо хоча б першу в світі Конституцію Пилипа Орлика і перше "національне” українське Євангеліє. 
    Коли християнський світ ще молився латинською мовою, а Московія – старослов’янською, козацька Україна мала вже свій так званий Пересопницький Новий Завіт рідною мовою. Він зберігся. На цьому Євангелії присягають Президенти сучасної України.
    Пам’ять – одна із найцікавіших властивостей людини. Так, як не можна забувати своїх батьків, так не можна забувати свій народ та його історію. 
Так, як не можна забувати своїх рідних, близьких ні в хвилини радості, ні в години печалі, так не можна забувати землі нашої, бо це першооснова. З неї ми вийшли, до неї ми прийдемо. Людина не може називатися людиною, якщо вона не має ні мови, ні пісні, ні пам’яті, ні землі, ні роду. Пам’ятаймо про це.
    Неможливо сьогодні не згадати і ті страшні події, які відбуваються зараз  на сході нашої країни. Жорстоко та віроломно перейшли кордон російські війська. Йдуть бої в Донецькій та Луганській областях. Страшно те, що гинуть люди, невинні мирні жителі, діти, жінки, люди похилого віку. Всі засоби масової інформації щодня повідомляють все нові та нові події.

( відеоролик- реквієм» Небесна сотня»)

Мамо, не плач, я повернусь весною ( присвячую матерям загиблих героїв)

Мамо, не плач. Я повернусь весною. У шибку пташинкою вдарюсь твою. Прийду на світанні в садок із росою, А, може, дощем на поріг упаду. Голубко, не плач. Так судилося, ненько, Що слово бабуню вже не буде твоїм. Прийду і попрошуся в сон твій тихенько Розкажу, як мається в домі новім. Мені колискову ангел співає I рана смертельна уже не болить. Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває Душа за тобою, рідненька, щемить. Мамочко, вибач за чорну хустину За те, що віднині будеш сама. Тебе я любив. I любив Україну Вона, як і ти, була в мене одна.

 Оксана Максимишин-Корабель 12 лютого 2014р

Шановні учні , хвилиною мовчання вшануємо пам'ять « Небесної сотні» , загиблих у Києві  на майдані Незалежності під час революції та загиблих під час війни в Донецькій та Луганській області.

(ХВИЛИНА МОВЧАНННЯ)

 

 

Прошу у Бога милості святої Для України, рідної землі, Щоб в мирі жив народ і супокої, Щоб хліб лежав на кожному столі. Допоможи нам, милосердний Отче, Не дай загинуть віковічній мрії: Народ жить вільно і свобідно хоче! Пошли нам, Боже, віру і надію. Пошли любові в кожне щире серце І благодаття в душі уливай, Подай водиці свіжої з джерельця, Стражденних, від безводдя, напувай. Не дай же, Господи, безчинству править світом, Убивців правди й волі – угамуй ! Ти ж бачиш, як від ката гинуть діти, Спаси безгрішні душі й порятуй. Навік стули людиновбивцям очі, Загарбникам, що йдуть на нас ордою: Вони народ мій люто й хижо хочуть Вбивати з кровожерливої зброї. Невже ж ти, Боже, правдоньки не бачиш? Не порятуєш, Господи, чому? Хіба не бачиш, як сирітка плаче, Як мати обняла з сином труну? Ти ж Всемогутній і Всесильний, Боже! Правдивий і Всевладний Ти єси! Дай Миру й Волі в душу й серце кожне, Нам Україну, Господи, спаси! Щоб мій народ жив в мирі й супокої, Щоб вороги сконали хижі, злі. Прошу у Бога милості святої Для України, рідної землі,

Віра Носенко 25.08.2014

 

 

Ось і добігає до кінця наш перший урок. Почнуться навчальні будні, але те, про що ми сьогодні говорили, запам’ятайте на все життя. Бо немає нічого святішого і ріднішого на білому світі, ніж своя рідна сторона, мила Вітчизна, світла і дорога серцю кожного українця наша ненька Україна. Наша Батьківщина – рідна Україна. Завжди пам’ятайте це і гордо пронесіть усвідомлення цього через усе життя. Несіть у світ добро і радість, як справжні українці, бо кожен із нас приходить у світ для добра!

Наш урок закінчено,  дякую за співпрацю, до зустрічі!