Виховна година в шкільному музеї "Коріння нашого цвіт"

Народознавче свято в шкільному музеї

«Коріння нашого цвіт»

Мета: знайомити здобувачів освіти з культурою і побутом українського народу; залучати їх до збереження і передачі нащадкам усіх тих кращих надбань національної культури, що були виплекані протягом століть; формувати у підростаючого покоління розуміння нерозривного зв’язку минулого, сучасного і майбутнього; виховувати любов до історії рідного краю.

 

Ласкаво просим, гості у світлицю,

Де пісня й казка, й звичаї живуть.

Де пахне волошка і пшениця,

Де рушники узорами цвітуть.

 

Вітаєм вас у нашій рідній школі

Прийміть цей хліб і сіль на рушнику

По всіх роках нещастя і неволі

Знов рідна мова квітне у вінку.

Вітаєм вас під барвінковим небом,

Де рідна пісня душу наповня,

Бо нам так віри, віри в Бога треба,

Святих джерел для доброго життя.

Нехай сія цей звичай наш природній,-

Гостям бажати віку і добра.

Дзвенить у душах наших дух соборний

І кличе сіяти святі слова.

 

  Хліб і сіль – символи праці і життя, любові і добра, сердечності і гостинності. Так повелося в нашого народу здавна. Хліб – символ життя. З давніх – давен він у великій пошані в народі. Недаремно в молитві до Бога «Отче Наш» люди, як великої милостені, просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим.

  Тож прийміть із наших рук той неоціненний дар. Хай рушником стелиться ваша дорога, і нехай вона буде щедрою на добро, як хліб.

 

           (пісня «Квітка-душа», М.Ігнатенко)

       

                Бандура Я.Огій

•          Ой, доню, як гарно ти співаєш, відкладай бандуру, давай трішки попрацюємо.
•          Давайте
•          Мамо, поглянте скільки липового цвіту приготувала до зими
•          Молодець доню.
•          Мамо, а правда, що назва нашого села походить від назви цього дерева.
•          Так, доню, є кілька думок, одна з них дійсно говорить, що на місці села колись давно шуміли липові гаї, які манили до себе своєю прохолодою та п’янким ароматом.

 

Серед гаїв село моє чудове-

Там на світанні запахи медові,-

Теплом долонь зелених обійми,

Бо в цьому краї виростали ми.

Стоїш, заціловане, всіми вітрами,

Колиска любові і пісня душі.

Тут стелиться легко дорога до мами,

Стежина дитинства веде в спориші.

 

Я липівчанка. І цим пишаюсь

Я родилась і зросла на липівській землі…

Я закохана в край де Роменка шумить,

Де ранкові тумани зникають в імлі.

Я – українка. Отож горджуся,

Що вкраїнською мовою Бога я величаю,

Що вкраїнською мовою завжди розмовляю,

Що материнською мовою пісню співаю.

 

   В. Семінько пісня

 

Мати

  Велике багатство мудрості та краси передали нам предки. Уявити рідну землю без пісень неможливо. От бачите, як глибоко в давнину сягають наші пісні. В цих піснях наше коріння, краса, талант, мудрість народна.

 

Донька

  Ось поглянте на ці рушники. Їх можна порівняти з піснею витканою на полотні. Вишиті вони працьовитими руками.

 

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення.

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення

Хрестиком покладено в рядки

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні, ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, глянте, а над світом

Українська вишивка цвіте.

 

           Я.Огій пісня «Вишиванка»

Мати

-  Стверджують, що саме слово рушник походить від слова «рушати».

Донька

•          А я знаю, бо мати проводжала сина в дорогу, замотувала хлібину у рушник, промовляла: «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!». Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

Донька

•          Я також знаю, що рушники вішають на стіни.
•          Не було жодної хати в Україні де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей,» «Рушники на кілочку – хата у віночку». Рушники служили не лише прикрасою для житла, їх вішали над дверима, дад вікнами, щоб ніяке зло не проникало до хати – вони були оберегами.

 

Мати

         Ой різними та нитками

Мережані рушники

 На них лягли, простяглися

Наші думи та гадки

Скільки себе пам’ятаю

Завжди світили мені

Вікна в задумі розмаю,

І рушники на столі

Щоб лихо тебе минало,

Щастя огортало,

Щоби мале твоє серце

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні, ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, глянте, а над світом

Українська вишивка цвіте.

 

           Я.Огій пісня «Вишиванка»

Мати

-  Стверджують, що саме слово рушник походить від слова «рушати».

Донька

•          А я знаю, бо мати проводжала сина в дорогу, замотувала хлібину у рушник, промовляла: «Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!». Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

Донька

•          Я також знаю, що рушники вішають на стіни.
•          Не було жодної хати в Україні де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей,» «Рушники на кілочку – хата у віночку». Рушники служили не лише прикрасою для житла, їх вішали над дверима, дад вікнами, щоб ніяке зло не проникало до хати – вони були оберегами.

 

Мати

         Ой різними та нитками

Мережані рушники

 На них лягли, простяглися

Наші думи та гадки

Скільки себе пам’ятаю

Завжди світили мені

Вікна в задумі розмаю,

І рушники на столі

Щоб лихо тебе минало,

Щастя огортало,

Щоби мале твоє серце Наш край – край смутку і радості, буденного щодення і краси, добрих врожаїв і веселих запальних пісень.

 

   Пісня «Ой на городі», А.Загурська

 

Діти, рідна сторона завжди дивиться ласкавими барвінками, вишневими калиновими очима на вас. Повертайтеся до рідної домівки, як журавлики-веселики, і пам’ятайте, шо ваша рідна сторона – мальовнича Україна.

 

Вклоняюсь вам люди, доземно,

Як батьківській хаті з далеких доріг,

Як хлібу, що матінка чемно

Й гостинно кладуть на вкраїнський рушник.

 

Бо ж нашому роду нема переводу.

Хай пісня єднає коріння святі.

Дай, Боже, нам віру і братню згоду

На довгії роки, на вічні роки!

 

                 Пісня про Україну