Виховна година "Відкрий для себе Україну"

Тема: «Відкрий  для  себе  Україну»

Мета: Виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбувались в Україні; формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, повагу до батьків, до природи та землі-годувальниці.

Забезпечити умови для творчої самореалізації учнів, збагатити  інформацією про невідомі сторінки з історії, літератури, мистецтва України. Розвивати уяву, пам'ять, вміння самостійно аналізувати факти.

Обладнання: Святково прибрана кімната. Стіл з вишитою скатертиною, хліб-сіль, букет калини. Книги про державну символіку, звичаї, традиції українського народу. Плакати з висловами про Україну.

Учень.

Є щось святе в словах: мій рідний край.

Для мене це матусі пісня ніжна

І рідний сад від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене — це твої стежки й мої,

В містах і селах стоптані любов'ю,

Й пісень людських прозорі ручаї.

Усе, що сепию рідне, невимовне.

Його історія... В ній стільки гіркоти —

 тим рідніш мені, мій краю рідний,

Що вже назад поламані мости.

І день встає, як райдуга погідний.

Вчитель.

•                   Рідний край... Він починається від батьківського порога, стежини, стрункої тополі, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелеться по садочку. Найсвятішими для кожного з нас є слова: Україна, Батьківщина. Адже Батьківщина — це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.

Мати і земля... Земля і мати... Це роботящі руки наших прабабусь, бабусь, які в тяжкі роки підняли до життя нашу землю, вмили її гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Як сказав поет:

«Орали землю, сіяли жита.

 Рушали в бій до Змієвого валу

 І нива пращурів — земля свята,

 Сто сотень поколінь нагодувала.»

•                   Усе, що народжується з чистих помислів, добра, злагоди, живе, розквітає на землі доброю правдою. Все на світі має душу. Має душу і наша земля.
• Як наші предки сприймали душу рідної землі!?

Учень.

•                   Народ глибоко поважає землю і називає матір'ю: «Земля — наша мати», бо вона годує і людей, і тварин. Тому при поклонах цілують землю. Землю бити — великий гріх, який прирівнюється тому, що ніколи не можна бити своєї матері. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва та найстрашніша, коли при її проголошенні цілують землю. «Клянусь землею!» — вигукував впевнений в собі лицар-козак, цілуючи землю, або навіть з'їдаючи її.

Учень.

•                   Земля — наша мама, вона родить нам усе, що потрібно для життя, тому шанування : обожнювання її пішло з давнього часу. Але і слов'ян земля окремою богинею не стала, хоч : надзвичайно поважалася.

«Земля дає все і забирає все», — говорили стародавні орачі. «Земля — мати наша — всіх годує : пестить», — стверджували їх нащадки. «Хто не землі сидить, той не впаде», — вчили селяни своїх дітей. Не випускай землі з рук, тримайся міцно за неї — вона єдина вас не зрадить. Глибоку повагу відчувала людина до землі-трудівниці, яка «парує та людям хліб готує». Тож давайте частіше звертатися до неї так, як звертаються до неї поети.

Учень.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж: земний в пустині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, — без Батьківщини!

Вчитель.

•                   Треба за життя подумати про своє місце на землі рідної України, подумати про те, чи скажуть про тебе люди добре слово, яку пам'ять залишиш по собі, яким ти був сином чи донькою для своєї матері-України, для своїх батьків. Пам'ять родоводу, пам'ять роду тісно пов'язані між собою. Адже від шанування батьків йде шанування рідної землі — Батьківщини.

(Лине пісня «Батько і мати» О.Злотника).

Інсценізація

Бабуся. У які світи тебе, внучку, не поведе життя, пам'ятай: найдорожче у ньому — твоя Батьківщина, земля, на якій ти народився.

Мати.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата

Та не можна рідну матір вибирати.

(Простягає сину вишитий рушник).

Візьми на щастя, він тебе завжди поверне до отчого дому.

Юнак.

Я буду пам'ятати, мамо, бо Україна і Світ наді мною стоять.

Україна і Світ — два крила мого лету.

Вони в серці моєму безмежно дзвенять,

Вони з духом моїм поєднали планету.

Без Вкраїни мені не являється Світ,

А без Світу для мене немає Вкраїни.

Бо для мене вони, як отой моноліт

Без якого не бачу в собі я людину.

Україна і Світ — ніби райдуги дві, —

Що з'єднались у райдугу вічно єдину.

Україна сія у красі світовій,

Світ мені осіяв чарівну Україну.

Мати.

•                   Велика, синку, земля українська. Мрійливі смерічки і стрімкі потічки — це наша Україна. Кримські степи, вилизані сонцем, і полтавські поля в соняшниковому цвіті — це наша земля. Ясні зорі над териконами Донеччини — це теж наш рідний край. А починається він з берегів твого дитинства, із  тебе, із мене...

Вчитель.

• А  що  ми  знаємо про  минуле  України? Хто  керував  нашою  державою?

Учень.

•                   Наша  держава  веде  свій  початок  з  часів  Київської  Русі. Правили слов'янським  народом  мужні, справедливі,  хоробрі  князі,  які  своїм  правлінням  внесли  великий  здобуток  у  розвиток  культури,  освіти  нашої  держави.

Вчитель.

• Діти,  а  яких київських  князів  ви  знаєте? (Відповіді  дітей)

Загадки  дітей  про  князя  Ярослава  Мудрого.

Учень 1.

 Він “Руську правду” - перший звід законів -

Для давньоруської держави започаткував,

В ньому поклав на кровну помсту заборону,

Щоб дурно лити кров народ наш перестав.

Учень 2.

Його називали всі “тестем Європи” -

Три княжі доньки королевами стали…

Зв'язки міжнародні кріпив він щороку…

Величним і “мудрим” ще його називали.

Учень 3

Він злих печенігів під Києвом знищив,

Та храм на тім місці, за рік збудував...

Розквіт Русі при ньому був найвищий

За, що народ князя “мудрого” назвав.

Вчитель.

•                 Цей князь на противагу батькові та дідові, не любив воювати. Він прагнув більше сидіти в Києві й клопотатися мирними справами, він славився великою любов'ю до книг, до науки, культури. За його правління культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації розкрилася в усій повноті і багатстві, а Київ став одним із найкультурніших і найкрасивіших міст Європи. За часів його князювання численні церкви, монастирі стали осередками науки, культури, освіти. Загострення стосунків із могутньою Візантією, яка прагнула не лише церковно-культурної, а й політичної гегемонії в усьому східному християнському світі, змусило його приділяти більше уваги державам Центральної та Західної Європи. Він внук княгині Ольги.

Учень 1.

Мудрий княже Ярославе,

Свого батька гідний сину,

Ти підніс до сили, слави,

До могуття  Батьківщину.

Учень 2.

Скрізь з пошаною по світі

Твоє вчення споминали,

Королі, князі, вельможі

В тебе ласки забігали.

Учень 3.

А над Сяном, край кордону,

Гарний город збудував ти

І щоб пам'ять не пропала,

Ярославль його назвав ти.

Учень 4.

Дев'ятсот п'ятдесят років минуло

Від часу коли на славу

Рідні землі знов зібрав ти

У одну міцну державу.

Учень 5.

 Пильнував ти, Ярославе,

Щоб жили по правді люди,

Щоб законам справедливим

І твої судили суди.

Учень 6.

 І про те подбав ти, княже.

Щоб коштовним самоцвітом,

Прибраний увесь, багатий,

Блиснув Київ перед світом.

Учень 7.

 Ти здвигнув собор Софії

З каменю і срібла - злата,

Ще й тепер про тую славу

Мріють Золоті ворота.

Вчитель.

•                   Наприкінці 30-х років ХІ ст. за наказом великого князя київського Ярослава був зведений найвеличніший і найславетніший з усіх руських храмів - собор Святої Софії (що значить — Премудрості Божої). До спорудження собору Св. Петра у Римі це був найбільший собор в Європі. Князь Ярослав хотів, щоб втілювалася в ньому вся велич і краса його могутньої держави. І захоплювалися люди, розглядаючи церкву зокола, і дивувалися неземній красі фресок і мозаїк, які горіли таким вогнем, що засліплювали очі, і ніхто не вірив, що таке диво могли створити людські руки. За підрахунками спеціалістів, будівництво тривало 2-2,5 роки і в ньому брали участь 40 майстрів і 80 помічників. Архітектурно храм схожий на Софійський собор у Константинополі, але Софія Київська має свій, притаманний лише їй колорит, спосіб виготовлення мозаїк, інший план, розміщення бань і структурне завершення. Від початку свого існування (освячений у 1037 р.) собор почав діяти як головний центр київської митрополії, саме тут проводились князівські прийоми найповажніших послів, тут знаходилась велика бібліотека Ярослава Мудрого.
•                   В ХІ ст. Софійський собор мав тринадцять куполів (бань), але пізніше зазнав серйозної перебудови і кількість куполів зменшилася. Кількість верхів церковної будівлі мала глибоке символічне значення: тринадцять бань символізували Ісуса Христа і дванадцятьох апостолів. Чотири верхи, найближчі до центрального, нагадували про чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луку та Іоанна. Простір під покровом головного купола являє собою описаний арками величезний хрест. Пишною окрасою внутрішнього оздоблення храму були і є мозаїки, зокрема найвідоміша з них Богоматір-Оранта, так звана "Нерушима стіна” (у Києві існує повір'я, що доки стоїть Оранта, доти стоятиме і Київ). Трохи нижче, під "Нерушимою стіною”, знаходяться мозаїки "Євхаристія”, "Святительський чин”, головна купольна мозаїка — "Христос Пантократор”. Усі разом мозаїки собору вкривали площу близько 640 кв. м. У набагато гіршому стані до нас дійшли фрески св. Софії, найвідомішими є "Зустріч Марії та Єлизавети”, "Жертвоприношення Авраама”, "Діти Ярослава Мудрого”, зображення апостола Павла, святого Григорія Богослова та інші.
•                   Некрополь собору нараховував понад 100 поховань. До наших днів дійшли саркофаг з прахом Ярослава Мудрого, могила Володимира Мономаха та ще кількох князів і митрополитів. Головні святині собору (серед них — привезене княгинею Ольгою з Константинополя розп'яття, царствений вінець Володимира Мономаха, срібний хрест митрополита Макарія, панагія Гедеона Балабана, Єпископа Львівського та коштовні облачіння, іконостаси та багато іншого) були вилучені під час індустріалізації і знищені, вивезені до Росії або продані за кордон. Софія Київська зазнавала набігів і пограбувань від самого початку свого існування: у 1169 році суздальський князь А. Боголюбський завдає шкоди храму, в 1180 році Софія ледве не згоріла під час великої пожежі, потім була пограбована під час навали монголо-татар. Після Берестейської унії собор переходить до рук уніатів. Митрополит Петро Могила відбирає храм в уніатів і розпочинає його реставрацію (архітектор — О. Манчіні) з 1633 року. Роботи продовжуються на кошти І. Мазепи. Сучасного ж вигляду св. Софія набула в 1740 році, після останньої реставрації. На території храмового комплексу знаходиться дзвіниця XVIII ст., побудована архітектором Шеделем. У 1920 році собор належав УАПЦ. У 30-х р. ХХ ст. виникла ідея про розбиття на його території парку "Героїв Перекопу” — і лише ціною надзвичайних зусиль деяких вчених, які запропонували відкрити в соборі "Антирелігійний музей” святиню було врятовано. З 1934 р. на території собору і Софійського монастиря розпочинає діяльність заповідник. Через релігійне розмежування в Україні статус Софії залишається невизначеним. Лише зрідка там проходять служби.

Вчитель.

• Україна має свою багатовікову історію, своєрідну культуру, літературу. Нам є чим пишатися, що цінувати, вивчати, про що розповісти іншим.
• Щоб  бути  справжніми  українцями,  потрібно  завжди  пам'ятати  і  шанувати  своє  коріння,  зберігати  культуру  і  традиції  рідного  народу.