Виховна година "Відомий і незнаний Шевченко"

Сарненський навчально-виховний комплекс «Школа-колегіум» імені Т.Г.Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

вчитель української мови та літератури,

класний керівник 8-Г класу

Турик Ірина Ростиславівна

 

 

 

2018

 

Тип позаурочного заходу: захист учнівських проектів

Тема. «Відомий і незнаний Шевченко»

Мета заходу: повторити й узагальнити вивчений матеріал про життєвий і творчий шлях Т.Шевченка, розвивати комунікативні уміння, память, сприяти збагаченню творчої уяви учнів, критичного мислення, формувати літературні смаки, удосконалювати поетичні здібності, бажання творчого пошуку і творчого зростання.

Очікувані результати: усвідомлення значення творчості поета для української та світової культури, розвиток інтересу до минулого України, літератури.

Методичне, дидактичне та технічне забезпечення:  портрет Т.Шевченка, презентації, відео- та аудіозаписи, ілюстрації, виставка творів Т.Шевченка

Міжпредметні зв`язки: історія України, музика, образотворче мистецтво.

Епіграф: « Шевченко – це народ, і як народ, він буде вічно жити»

 

Сценарний хід виховної години

Вступне слово вчителя

…Шевченко – співець  поневоленого народу, непокірний бунтар. Його поезія – явище унікальне й неповторне… Тарас Шевченко – геній, а своєю незмірною вагою, значенням у справі національного відродження  рідного краю він – явище феноменальне, єдине, може, у світі!

Він і далі залишається серед нас, українців, як невмирущий геній, як проводир, що показує нам шляхи в боротьбі за наші ідеали. Любити Шевченка – любити Україну, любити Україну – любити Шевченка!

І ведучий. Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті Іденти­фікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, той, хто перечитає "Кобзаря", не зможе уявити своєї долі без Шевченка.

II ведучий. Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, доходити до найостаннішого кола українського пекла, опускатися в оги­дні ями національного розбрату, малоросійського плебейст­ва, всього того, що доводиться викорчовувати і випалювати словом Шевченка.

I ведучий. Пізнавати Шевченка – це мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди-нероби. Пізнавати Шевченка - це терзатися думкою, що міг би дати такий талановитий і працьовитий народ, якби був від запро­вадження кириличного письма самостійним.

II ведучий. Пізнавати Шевченка – це працювати до сьомого поту й наближатися до торжества добра над злом, очиститися духов­но й морально.

II  ведучий. Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 204 роки минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Шевченкове слово!

Читці

1. Шевченко – це буря!

Шевченко – це гнів!

Огненного серця удари,

Як блискавка в небі, як жайвора спів,

 Зорі золотої пожари…

2. Це – сонце, що сяє з-під хмар, як з-під вій,

Розпечений клекіт металу…

Мільйонами став він у пісні своїй

І їхньою пісня ця стала.

3. У серці народу, в народних вустах

Їй жити й життя прославляти.

Садів аромати і шаблі розмах –

Це слово Шевченка крилате.

4. Орган і сопілка, акорд і струна,

Що радість і сум виливають,

Це – пісня Шевченка, весела й сумна,

Що солодко серце стискає.

5. Віддав він народу всі сили в борні

За долю його соколину

І сповнений віри у сонячні дні

Він кликав любить Україну.

Ведучий 1. Народився Тарас Шевченко, як свідчить метрична книга села Моринці, 9 березня 1814р. в сім'ї кріпака. Достеменно відомо, що обидва діди Тараса Шевченка – Яким Бойко та Іван Шевченко – мали козацьке походження. Тому й не дивно, що сам поет, за його висловом, «душа щира козацького роду».

Ведучий 2. Батько - Григорій Іванович - родом із вільних низових козаків, був людиною письменною, кохався у слові Божому.

Ведучий 1. Мати – Катерина Бойко – була натурою чутливою, безмеж­но жіночою і люблячою.

Ведучий 2. Мине рівно 47 років і 1 день, і 10 березня 1861 року Тараса Шевченка не стане. В Україні він прожив усього 14,5 років, а більшу частину свого життя провів за її межами.

Відео «Життя Тараса Шевченка»

Читці

1. Гордий, величний, палкий і нескорений

Наш незабутній славетний Кобзар.

Лине в безсмертя над нивами й горами –

Помислів, дум і сердець володар.

2. Ти ж свою музу шляхами колючими

Вів мимо синіх гаїв і дібров.

Там, де народ України замучений

Звівсь, щоб помститись за сльози і кров.

3. Доля з тобою ніяк не лукавила,

В руки торбину порожню дала

І в хуртовину, що крила розправила,

За Катериною вслід повела.

4. В сяйві пожарів пішла з гайдамаками,

Лютої помсти світила вогні,

В чорній неволі з Оксаною плакала,

Слала катам свій караючий гнів.

5. Серце, розбитеє болем, не вигоїш:

Гнівом священним палає воно.

Ти не змирився, Тарасе, із кривдою,

Кликав народ під борні знамено!

 

Ведуча 1. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний.

Ведуча 2. Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії.

Ведуча 1.

Шевченків Кобзар… Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу. Як ,,Кобзар“, – безсмертний.

Ведуча 2.

Духовну велич і красу підніс Шевченко на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезії – ,,Кобзар” .

Проект 1. «Кобзар» Т.Шевченка

«Кобзар» - збірка поетичних творів великого українського поета Т.Г.Шевченка, яка багатьма українцями вважається святинею. Вперше цю збірку видали в 1840 році у Петербурзі. До неї увійшли вісім творів: «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Тарасова ніч». Вже самою назвою автор засвідчив, що він виступає співцем народних мас. Омелян Пріцак, дослідник творчості Кобзаря, припускає, що Євген Гребінка був редактором і співурядником дебютної книжки. Він же і переконав Петра Івановича Мартоса, поміщика, відставного ротмістра, фінансувати перше видання «Кобзаря».

Успіх «Кобзаря» був величезним. Жодна з попередніх українських книжок не набула такого поширення. «Ся маленька книжечка, - зазначав Іван Франко, - відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».

З часу виходу збірки й самого Шевченка почали називати Кобзарем, навіть він сам пізніше у листі до А.Маркевича 22 червня 1857 року писав про себе як «безталанного старого кобзаря». Деякі з повістей Шевченко підписував Кобзар Дармограй.

За життя Шевченка його твори під назвою «Кобзар» виходили ще в 1844 та 1860 роках. Коли великий поет після заслання готував до друку збірку своїх творів, він мав намір видати її під назвою «Поезія», але цензура дозволила видати збірку тільки під назвою «Кобзар».

1844 року побачив світ «Чигиринський Кобзар» - передрук першого видання книги з додатком поеми «Гайдамаки».

23 січня 1860 року у друкарні П.Куліша вийшло нове видання «Кобзаря» з портретом автора, який намалював російський художник М.О.Мікешин. Книга була надрукована коштами Платона Симиренка, відомого цукрозаводчика і мецената. Тираж складав 6050 примірників. Останнє прижиттєве видання містило лише 17 творів, та тепер їх у «Кобзарі» 228.

Наприкінці 1860 року  у Санкт-Петербурзі виходить з друку «Кобзар Тараса Шевченка в переводе руських поэтов» за редакцією М.Гербеля. це останнє видання за життя автора.

Цікавим є видання 1886 року, оформлене малюнками Опанаса Сластьона. Саме він першим взявся ілюструвати твори Тараса Шевченка, створивши їх величезну кількість. Вони користувалися неймовірною популярністю.

Із дореволюційних видань найкращою і найповнішою вважається україномовна збірка, видана Іваном Франком у Львові 1908 року. Взагалі, «Кобзар» Т.Г.Шевченка в дореволюційній Росії видавали 34 рази загальним тиражем 329 тис. примірників, за кордоном – 28 разів тиражем 35 тисяч примірників. А в радянський час загальний тираж «Кобзаря» перевалив за 8 мільйонів.

Поезію Тараса Шевченка перекладено понад ста мовами світу. Серед них – японська, корейська, арабська і міжнародна мова есперанто. Найбільше перекладів здійснено російською, німецькою, польською, англійською мовами.

«Кобзарю» присвячено цілий музей у Черкасах (єдиний на весь світ).

Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку «Кобзар», розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

Майстрині із Рівного Олена Медведєва та Анна Тимошок вишили за допомогою техніки стебнівки «Кобзар» Т.Шевченка. для вишивання був розроблений спеціальний шрифт, ідентичний шрифту «Кобзаря» середини ХІХ століття. На кожній сторінці є вишитий орнамент, крім того книга містить шість вишитих картин періоду ранньої творчості Т.Шевченка. У вишитій книзі 48 сторінок з дикого льону розміром 36, 5х26 см. Переплетення і шкіряна внутрішня обробка зроблені за зразком оформлення стародруків. Важить книга 3,3 кг, а зберігають його в спеціальній шкіряній сумці-футлярі.

Відео «Заповіт різними мовами світу»

Ведуча 1. Чи  ж усі знають, що Тарас Григорович вірші не лише писав? Він ще й декламував їх так, що його майстерності та щирості могли б позаздрити найславетніші артисти!

Ведуча 2: Послухайте спогади одного із сучасників Тараса Шевченка: “Коли того вечора Шевченко почав декламувати свої твори, небувале захоплення заповнило душу – це було чудо високого мистецтва. Ні, не мистецтво, а справжнє життя України, з героїчними подіями, із стражданнями людності, поетичною красою природи, ніжністю і відданістю героїчної української жінки, відвагою, безжурністю сміливої козацької вдачі”; - промовляло устами Шевченка.

Ведуча 1: А ось що писала княжна Варвара Рєпніна:

    «Він був наділений більше ніж талантом. Йому був даний геній, і його чула й добра душа настроювала його сопілку на високе і святе…

…Одного вечора Шевченко запропонував прочитати нам свою поему “Сліпа”. О, якби я могла передать усе, що пережила під цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і який біль! Моє обличчя все було мокре від сліз».

Читці.

1. Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині…

Однаковісінько мені!

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять лукаві і в огні

Її окраденую збудять,

Ох, не однаково мені!

2. Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

А ви претеся на чужину

- шукати доброго добра!

3. Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай!

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли!

Ведуча 2.Дві стихії – малярство й поезія – міцно тримали його в своєму полоні, хоча Шевченко-поет заслонив Шевченка-художника.

Ведуча 1. Існує думка, що навіть якби Тарас Григорович не був геніальним поетом, він увійшов би у плеяду великих митців як талановитий художник-живописець, скульптор, неперевершений на той час гравер.

Проект 2. Шевченко-художник

Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814–1861) належить особливе місце. Поборником правди і свободи називають його. Він своєю полум’яною поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбні прагнення нашого народу. Тарас Шевченко як художник займає одне з найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Малював ними стіни, лави, стіл... Малював у хаті і надворі, вдома і в гостях... Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Талант художника проявився в Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Юний Шевченко прибув у лютому 1831 року до столиці Російської імперії Петербурга, подолавши разом з іншими кріпаками пана Енгельгардта сотні верст глибокими снігами Прибалтики і російської Півночі. З цього часу почалося його тривале столичне життя, сповнене боротьби за існування, незгасного бажання стати вільним, вивчитися на професіонального художника. 1832 року пан віддав Шевченка на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Нестача денного часу і заклопотаність, бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Тут відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком, який зацікавився обдарованим юнаком і вирішив допомогти йому. І.Сошенко давав поради і консультації художнику-початківцю, знайомив його з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою), спільними зусиллями яких талановитого кріпака було викуплено з кріпацтва. Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в Академії мистецтв його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну. У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”. Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Художникові довелося побувати у різних місцях України, де він змальовував й описував історичні пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами. В 1845-1847 роках Тарас Григорович створив ряд портретів, які переконливо свідчать про зростання художника, про поглиблення психологічної характеристики образів. Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Шевченко зробив великий внесок у розвиток побутового жанру і став його основоположником в українському мистецтві. Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки. Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпосному рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі.

Ведуча 2. Тарас Григорович мав прекрасний голос, а співаючи, сам так глибоко переймався  піснею, що зворушував слухачів до сліз. Пісня була супутницею всього його життя з самого раннього дитинства. Ось як сказано про це у вірші «Козачковському»:

…Та сам собі у бур’яні,

Щоб не почув хто, не побачив

Виспівую та плачу…

І довелося знов мені

На старість з віршами ховатись,

Мережать книжечки, співати

І плакати у бур’яні.

Ведуча 1. Навіть під час арешту, коли велося слідство, Тарас Григорович  бадьорий, він жартує, співає пісень. А одержавши повідомлення про звільнення з заслання, якого він давно чекав, Шевченко вночі виходить у двір і виливає свої почуття в пісні. А любив він українські народні пісні!

Ведуча 2. Шевченко не лише сам кохався в українських піснях,  він  умів і в інших пробудити цю любов! Не дивно, що так багато його поезій стали піснями.

Проект 3. Шевченко і музика

Ми багато говоримо про Кобзаря-поета, але куди менше — про прозаїка і художника. Для нас Тарас Григорович — це борець за волю України, символ духовного життя нації, символ її незалежності. Але рідко ми згадуємо про Шевченка як про людину з пристрастями і почуттями, зі стійкими смаками та мистецькими вподобаннями, освіченого чоловіка, тонкого знавця світової культури. Ми більше говоримо про кріпака, а не про академіка. А проте це важливий факт, який допомагає осягнути всю велич і багатогранність його таланту, зрозуміти його як інтелігента тонкої душі і світлого розуму.

Читаючи щоденники Тараса Григоровича, його повісті, можна знайти кілька сотень розсипаних по текстах згадок про музику. Шевченко її дуже добре відчував, навіть більше того — він навчився сам грати на фортепіано, виконував нескладні твори Моцарта і Бетховена. Ви ж не забувайте, що він був академіком Академії мистецтв — просто так це звання не давалося. Така людина мала бути надзвичайно освіченою. Шевченко відвідував усі оперні прем’єри, престижні концерти. А як він відгукувався про те, як Гулак-Артемовський співав Руслана в «Руслані та Людмилі» Глінки!.. Він романтик за натурою — як же він міг творити свою поезію, не відчуваючи тогочасної музики в усьому її багатстві?! Поети того часу без музики не існували.

У Т.Шевченка було широке коло смаків: дуже любив Гайдна, Моцарта і Бетховена, постійно до них звертався. Обожнював Шопена, Мендельсона. Дуже добре знав тогочасних віртуозів: Паганіні, Серве, В’єтана, в його творах згадуються десятки прізвищ. Все це говорить про те, що Шевченко — інтелігент надзвичайно високого художньому смаку. Щоденники Тараса Шевченка дуже багаті на музичні судження. Він часто звертається до віденських класиків. І, звичайно, ідеалом гармонії завжди залишався Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Шевченка за 1957 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно». В його «Щоденниках» є ще один характерний спогад, що стосується Моцарта. Коли Тарас Григорович повернувся із заслання, здавалося б, треба шукати собі притулку, думати про свою долю, а він пише, що випадково потрапив у товариство, де був присутній чоловік, який геніально грав Моцарта. Він аж здивувався, одразу забув про все, що відбувалося, — сидів і насолоджувався цією музикою. Йому не треба було карт, п’яного товариства: важливим було те, що раптом знайшовся той, хто вмів грати Моцарта.

Крім того, одним із улюблених творів Шевченка є увертюра до опери Джоаккіно Россіні «Вільгельм Телль». Твір близький йому і за характером, і за сюжетом, адже Вільгельм Телль — це герой, який піднімає значення національного питання так високо над особистим, що ладен пожертвувати власним сином заради добра народу. В цій музиці є ще один символ — її піднесеність, адже ми завжди плачемо над долею нашого народу разом із Шевченком, але в нього є й зовсім інший бік. Це тонко і влучно висловив Іван Франко: «Якби я мав одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то сказав би, що це поезія бажання, вільне життя, свобідне, нічим не укутаний розвій особистості, цілого суспільства, цілого народу».

Звичайно, що проживаючи у Петербурзі, Шевченко цікавився творчістю класиків російської музики Глінки та Мусоргського, дуже добрі стосунки пов’язували його з музикантами-аматорами братами Федором і Яковом Лизогубами та іншими музикантами — чи професійними, чи любителями. Особливо ж тісна дружба пов’язувала Тараса Шевченка із Семеном Гулаком-Артемовським, вона тривала кілька десятків років і, що дуже прикметно, Гулак-Артемовський був одним із небагатьох, хто не відцурався Шевченка, коли він був на засланні, і підтримував його навіть матеріально. Шевченко пише йому із заслання листа: «Брате мій, друже мій єдиний, Семене, благородніша і чистіша душа, хто б ще мене тут згадав, та ще й п’ятнадцять карбованців вислав. Благодарю тебе і помишлєнієм і серцем своїм». Найулюбленішому другові Тарасу Шевченку Семен Гулак-Артемовський присвятив свою пісню «Стоїть явір над водою».
    На творчість Шевченка великий вплив мав український  фольклор. Цей вплив позначився на тематиці, мотивах, образах та поетиці більшості його віршів.  Особливо близька за формою до народних пісень  його рання творчість, де майже вся система образів і поетичних засобів народнопісенна. 

Проте Шевченко не копіював фольклорних зразків, а творчо переосмислював їх, надавав нового звучання, пристосовуючи до ідейно-творчих завдань своєї поезії. Завдяки близькості до народних  ідеалів багато віршів поета стали  піснями. 
Шевченко - виконавець народної пісні.

Шевченко мав прегарний драматичний тенор. П. Куліш писав: "Такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях". Шевченко так співав, що всі були зворушені тим співом. Він глибоко знав душу народу, його радощі й болі, знав його пісню й умів ту пісню проникливо відчути і майстерно заспівати.
 

Шевченко і музична культура

Шевченко дуже любив музику взагалі. Читаючи спогади про нього багатьох своїх і чужих, або його щоденник і повісті ("Музикант"), бачимо з якою вирозумілістю й любов'ю він ставився до музики інструментальної (особливо любив чельо). Він прегарно розумівся на творах Моцарта, Бетховена, захоплювався творами Гайдна, Вебера, Мендельсона, Шопена, Обера, Доніцетті, Белліні, Глінки, Даргомижського, Верстовського, Вільбоа та ін., приятелював з автором "Запорожця за Дунаєм" С. Гулаком-Артемовським.

Музика до творів Шевченка

Шевченко належить до числа правдиво музичних поетів. Більшість своїх віршів він творив як пісні.

У своїх творах Т. Шевченко дав відбитку, як ніхто інший, до болю гострих виявів переживань свого народу, передав найтонші нюанси його життя, показав найменші його духові порухи і тремтіння душі.

Багатогранність вірша Шевченка, його своєрідний ритм, мінливість настроїв і широчінь думки, приманливі для музиків. Його твори так манили і манять до себе мистців, як спраглого в гарячий день холодна водиця. Тож і не диво, що з "Кобзаря", як повідомив М. Грінченко, оспівано в різних музичних формах 250 творів. На творчість Шевченка відгукнулося понад 120 композиторів, кількість творів на слова Шевченка сягає понад півтисячі.

Може, не можна знайти й одного правдивого українського композитора, що не звертався б до "Кобзаря". Хіба є такі, що їх обставини життя не були сприятливими для них і вони не мали нагоди й можливості глибоко відчути й пізнати Шевченка. 
На тексти великого кобзаря композитори почали писати свої твори ще при його житті. 1858 року написав Паливода-Карпенко оперу "Катерина". Приятель Шевченка Петро Дм. Селецький також почав писати оперу, але не закінчив. Ще при житті Т. Шевченка визначний діяч, музичний дослідник і композитор Петро П. Сокальський під впливом творів поета та його друзів, з якими і він бував, перейшов на українську творчість. Писали під впливом Шевченка українські твори (для фортепіано) й інші, між усіма й А. І. Лизогуб.
1861 року в Одесі з'явився твір для фортепіано Василя Пащенка - "Полонез на смерть малоросійського поета Т. Шевченка".

Як вже згадувалося, на творчість Шевченка відгукнулося поза 120 композиторів. Найбільше прочуття і зрозуміння до музи Шевченка мав батько модерної української музики Микола Лисенко. Композитор і критик Б. Яновський писав, що "Музика до Кобзаря" М. Лисенка "є кращим зразком повного неподільного злиття народного мистця-поета з народним мистцем-композитором. Кожний з них доповнює один одного і сплітаються так тісно, що інколи тяжко уявити собі їх окремо". "У "Музиці до Кобзаря" підіймається Лисенко до такої самої висоти натхненної творчості, що й Шевченко у своїх віршах", писав Ф. Колесса. 

Історик української музики М. Грінченко твердить, що Лисенко має "право називатися найкращим виразником Шевченка в музиці". 
В "Музиці до Кобзаря Шевченка" М. Лисенко оспівав 87 поетичних зразків. У "Повній збірці творів М. Лисенка", що упорядкував Д. Ревуцький, їх 92.
Найкращими з творів музична критика уважає: "За думою дума", "Гетьмани", "Минають дні", "Гомоніла Україна", "Мені однаково", "Чого мені тяжко", "Якби мені, мамо, намисто", "Садок вишневий…", "Ой, одна я, одна", "Нащо мені чорні брови", "Якби мені черевички", "Ой, чого ти почорніло", "Закувала зозуленька", "Понад полем іде", "Огні горять" ін.

Дуети й ансамблі як "Зацвіла в долині", "За сонцем хмаронька пливе"…
Хори: "Іван Підкова", "Іван Гус", уривки до "Гамалії" й до "Гайдамаків", "Свято в Чигирині", "Веснянки", "Колядки й щедрівки".
Кантати: "Б'ють пороги", "Радуйся, ниво неполитая" та ін.

Полисенківська творчість на твори Шевченка дуже поважна числом і музичною вартістю. Подаю тільки найбільш показне та загально знане: К. Стеценко - відомі хори "Молітесь, браття" з "Гайдамаків" та ін., Я. Степовий - музика до п'єси "Невольник", "Кобзар" для дітей до поезій Шевченка та солоспіви; великі твори С. Людкевича - кантата-симфонія "Кавказ", симфонічна поема для хору з оркестром "Заповіт" та хори як "Ой, вигострю товариша", "Косар", "Сонце заходить" тощо. В. Барвінський - "Заповіт",              З. Лисько - "Катерина" для трьох баритонів, Г. Топольницький - хори "Перебендя", "Хустина", Д. Роздольський, М. Гайворонський, В. Ярославенко, Б. Вахнянин, І. Левич,    В. Безкоровайний, Й. Кишакевич та ін. Всі вони писали до текстів Т. Шевченка.
По 20-х роках в Україні композитори звернули особливу увагу на творчість Шевченка і дали показне число творів у різних музичних формах від дрібнотворів як "Кобзар" для дітей Я. Степового і до опер. 

Тут треба згадати таких майстрів музики як Л. Ревуцький, Б. Лятошинський,           Ф. Надененко, В. Костенко, М. Радзієвський, В. Ступницький, М. Вериківський, В. Жданів, Г. Жуковський, Ю. Мейтус, А. Штогаренко, В. Косенко та ін.
"Заповіт" Шевченка оспівали композитори для хорів без супроводу і аж до супроводу симфонічного оркестру: О. Кошиць, К. Стеценко, М. Вербицький, В. Барвінський, Б. Лятошинський, С. Людкевич і Р. Глієр.

В ЗДА писав П. Печеніга-Углицький. Тепер - М. Фоменко, В. Грудін, М. Шуть та ін.
Відомі також опери на тексти Шевченка - "Катерина" М. Аркаса, "Пан Сотник" Миколи Козаченка, "Сотник" і "Наймичка" М. Вериківського, балет "Лілея" К. Данькевича, незакінчені опери як П. Сокальського та інші.
З росіян писали на вірші Шевченка М. Мусоргський (Гопак і ін.), А. Сєров, П. Чайковський, С. Рахманінов, С. Прокоф'єв, Д. Кабалевський, Р. Глієр та інші.

 

Ведуча 1. Дійсно, обдарував Господь Тараса Григоровича щедро! Скільки талантів було дано йому одному! Мало хто знає, що він був  ще й картографом!

Ведуча 2. Зібрав унікальну колекцію мінералів (вона, як відомо, зберігається в Петербурзі).

Ведуча 1. Він писав  драматичні твори і театральні рецензії.

Ведуча 2:  А якою розвагою для мешканців Орського укріплення була вистава за п’єсою М.Островського “Свои люди – сочтемся”. Тарас Григорович намалював для неї декорації, а головне – зіграв одну з центральних ролей – Ризположинського.

Ведуча 1. Один з учасників згадує: “Він же на репетиціях не грав по-справжньому. І ніхто не знав, який з нього вийде Ризположинський. Але коли вийшов він на сцену – у відповідному костюмі, загримований - та почав грати, то не лише глядачі, а навіть актори були вражені його грою! Ну, немов він одмінився! Ну, нічого в ньому не лишилось Тарасівського! Чистий тобі п’яничка-крючкотвор тих часів – і виглядом, і голосом, і замашками!”

Ведуча 2: Полковник Маєвський сказав тоді: “Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог: ти і поет, і художник, та ще, як виявилось, і актор… Однак, шкода, голубе мій, що не дав він тобі щастя”.

Ведуча 1. Я з цим не згодна! Шевченко мав визнання, мав нечувану славу, а це і є щастя.

Ведуча 2. Недаремно найбільше пам’ятників на планеті поставлено нашому геніальному поету! Лише в Україні їх понад 400, а по всьому світі –  не так легко порахувати!..

 

Проект 4. «Світова слава Шевченка»

На сьогоднішній день налічується 1384 пам’ятники Тарасу Шевченку у світі: 1256 в Україні та 128 за кордоном – у 35-ти державах.

В Україні найбільше пам’ятників встановлено на Івано-Франківщині – 201, за нею йдуть Львівська (193), Тернопільська (165) та Черкаська (102) області.

За кордоном найбільше пам’ятників встановлено у Росії – 30 (10 пам'ятників та 20 меморіальних дошок), Казахстані – 16, США – 9 та Канаді – 9, а також у Білорусії (6), Польщі (5), Молдові (4), Бразилії (3), Аргентині (3), Франції (3) та ін.

Перший пам’ятник Т. Шевченку було відкрито у 1881 році до 20-річчя від дня смерті митця у м. Форт Шевченко (Казахстан) під керівництвом І.О. Ускова, який був комендантом Новопетровського укріплення, коли Шевченко перебував там на засланні.

В Україні перший пам’ятник Шевченку (його погруддя) було встановлено у Харкові у садибі Алчевських у 1881 році.

Починаючи з 1911 року традиційне скульптурне зображення Т. Шевченка – в кожусі та шапці, у похилому віці. З 1990-х років Т. Шевченка почали зображувати у молодому віці.

Одним із кращих зразків монументальної Шевченкіани у світі та найкращим пам’ятником Т. Шевченку в Україні вважається пам’ятник, встановлений у Харкові в 1935 році. Автори пам’ятника – скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип Лангбард. Він є одним із символів міста і водночас – яксравим зразком скульптури соцреалізму.

* У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй — високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів — від непокірних, бунтарських образів з творів Т. Г. Шевченка до учасників першої російської революції 1905—1907 років та Жовтневої революції 1917 року, а велично-мажорна група, що складається з робітника-шахтаря, колгоспника, червоноармійця та жінки-робфаківки, є уособленням тодішньої сучасності, тобто «вільної праці та молодості нової України».

Цікавим також є пам’ятник у Чернігові (1992, автор – Андрій Чепелик – Народний художник України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000). Шевченко тут – молодий та статний франт, яким він і був, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв.

Серед закордонних пам’ятників найбільш цікавими і незвичайними є аргентинський (Буенос-Айрес, 1971) та італійський (Рим, 1973).

На першому – молодий Шевченко, в його постаті – напруження та пристрасне звернення до людей, поряд – скульптурна група «Гайдамаки», що є своєрідною ілюстрацією до образу поета. Це мистецьке рішення особливо вдале для пам’ятника, що знаходиться в іншому етнічному середовищі: супутні персонажі містять додаткову інформацію для глядачів, які мають обмежені знання про Україну, Шевченка, його твори. Автор – Леонід Моложанин.

Автор другого пам’ятника Уго Мацеї одягнув Тараса Григоровича в римську тогу, зобразив його трибуном-оратором, який, піднісши руку, звертається до присутніх із полум’яним словом. Таке «переодягнення» – образна констатація того, що Шевченко та його твори належать не лише Україні, а й усьому людству.

У Кембриджі центральну вулицю району Сіджвік Сайт, в якому розташовані гуманітарні та мистецтвознавчі факультети університету - права, історії, релігієзнавства, середньовічних і сучасних мов, назвали на честь українського поета Тараса Шевченка (Taras Shevchenko Way)

"Тарас Шевченко заслуговує голлівудської екранізації. Історія "хрещеного батька "української культури - це історія сироти-кріпака, який став художником, художника, який став безстрашним поетом, поета, що пережив позбавлення волі і заслання для того, щоб стати справжнім голосом народу. Розташування Taras Shevchenko Way на перетині факультетів права, історії, богослов'я, сучасних і середньовічних мов, було вибрано, щоб символізувати спадщину великого поета," - повідомляється на офіційному сайті Кембриджського університету. 

Назва буде використовуватися протягом святкування 200-річчя з дня народження Шевченка.

На території України 42 населених пункти з назвою Шевченкове, а також с. Шевченкове у Воронезькій області (Росія) та місто Форт-Шевченко у Казахстані.

На честь Тараса Шевченка названо вулиці, бульвари, проспекти у багатьох містах України, Росії. У Києві, Санкт-Петербурзі, Будапешті і навіть у Нью-Йорку є площі Шевченка, у Москві - набережна, у Києві - станція метро, а в Одеській області - залізнична станція.

Пік Шевченка на Кавказі

Пік Шевченка — вершина на північному схилі Великого Кавказу, у Боковому хребті, вкрита снігом і . Висота - 4200 м.

Підкоривши безіменну вершину Суганського хребта (Центральний Кавказ) в 1939 році, коли святкувалося 125-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка, дніпропетровські альпіністи під керівництвом Олександра Зюзіна по праву першопрохідців назвали її ім'ям видатного українського поета. З того часу кожен круглий ювілей поета дніпропетровці за традицією відзначають сходженням на вершину, де встановлено найвищий у світі пам'ятник Тарасу Шевченку. Ще у 1964 році під час другої експедиції на цей пік альпіністи встановили на вершині погруддя Кобзаря, роботи скульптора В.Хромова. У 1989 році під час третього за рахунком і першого зимового сходження на вершині була встановлена відлита в бронзі меморіальна дошка на честь 175-річчя поета.

Ім'я Кобзаря сягає неба

Кратер Shevchenko на Меркурії.

Діаметр - 137 км.

У 1973-1975 рр. автоматична станція "Марінер-10" тричі пролітала поблизу Меркурія і вперше провела його фотографування з близької відстані. При цьому було виявлено, поверхню планети покривають кратери різних розмірів. До теперішнього часу власні імена отримали більше 300 кратерів на Меркурії. Згідно з правилами Міжнародного астрономічного союзу, кратери на цій планеті повинні бути названі в честь художників, музикантів, письменників і поетів.

Крім того, 2 квітня 1976 року радянський астроном Черних М.С., співробітник Кримської астрофізичної лабораторії, відкрив астероїд (5707) Шевченко.

 

Читці.

1. Поклонімось сьогодні поету,

Рідні сестри і брати мої,

Його славі й орлиному злету

Нема рівних ніде на землі.

2. Поклонімось Тарасу святому

За слова чарівні крізь віки,

Що навчав нас долати утому,

Вперто йти до своєї мети.

3. Поклонімось великій людині,

Що стоїть на Чернечій горі

І шукає по всій Україні

Патріотів живої душі.

4. Поклонімось, дорослі і діти,

За натхнення, що в душу лягло,

За Кобзарські вірші і квіти,

За оспіване кожне село.

5. Поклонімося знову і знову

У весняні ці дні осяйні,

Вічна слава пророчому слову,

Вічна слава, Тарасе, тобі!

Заключне слово вчителя