Виховна година "Вишивка у нашому житті"

ВП НУБіП УКРАЇНИ

,,Немішаївський агротехнічний коледж''

 

 

 

Методична розробка

виховної години

на тему:

,,Вишивка в нашому житті”

 

 

 

 

 

розробила і провела:

Добронецька Т.Б.

 

 

 

                                     Розглянуто і схвалено на засіданні

                                                циклової комісії економічних дисциплін

                                                                Протокол  №_____  від  “____”____  2018рік       

                                                                     Голова  циклової комісії_____________ Білан Ю.Б.

 

 

2018

Вишивка в нашому житті

Мета: Ознайомити учнів із застосуванням вишивки в житті народу, зокрема, з традицією українців вишивати рушники, жіночі та чоловічі сорочки. Розкрити красу, поетичність народних виробів. Прищеплювати учням любов до вишивання, цікавість до народних звичаїві обрядів.

Епіграф :

" Хто зберіг любов до краю

 І не зрікся роду,

Тільки той віддав всю душу,

 Все, що зміг, народу ".

 

Учитель:

Сьогодні ми раді вітати гостей у нашій світлиці. Нашу виховну годину я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка:

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та "Іліаді" Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг. Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва - вишивкою - будуть приємними для всіх вас.

1 учениця:

 Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

Дівчата в українському вбранні, тихенько наспівуючи, ніби вишивають.

1 учениця: Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.

2 учениця:

 Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

Букетик нарвала,

І роботу любимую

Свою розпочала.

Звучить пісня «Вишиванка» (Микола СОМ)

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Що тоненька голочка для сорочки,

А ще тонший в дівчини голосочок.

 

Вишивала дівчина, вишивала,

На полотно білеє душу клала,

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червоную нитку брала.

 

Що та чорна ниточка - розставання,

А червона ниточка - то кохання.

що та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

 

Я піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься -

Будеш ти носить її коло серця.

Учитель :

 «Рушник - то свята, зворушливо-поетична реліквія, яка крізь товщі віків світиться для нас, висонцюється національним символом непогасних традицій.» Так колись сказав про рушник відомий український мистецтвознавець Петро Ганжа. Рушник на стіні... Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів'я : " Хата без рушників, що родина - без дітей "," Рушник на кілочку - хата у віночку ".

Рушники служили не лише прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами. Ось сьогодні про рушник ми починаємо нашу розповідь. Учасникам нашої пошукової групи ми надаємо слово.

 

1-я учениця.

Один лиш птах кричав-болів

За морем, за горами,

І наш різдвяний стіл білів

В кутку під рушниками.

2-а учениця

Рушники необхідні були :

1) В обрядах: на родинах, на хрестинах, на весіллі, на похоронах;

2) Звичаєві: коли закладали нову хату, коли зводили стіни й сволок;

3) А ще був уповивач, кілковий, обрус, завивач, рушник долі.

Звучить пісня

Цілує сонце рушники

У чистій материній хаті.

І чути, як мої думки,

Мов ластівки, стають крилаті.

 

Приспів:

Рушники, рушники -

То матусі моєї роки,

То моєї матусі вінки.

 

Цілує сонце рушники, -

Його проміння, наче повінь,

Воно від поля, від ріки -

До матері іде на сповідь.

Приспів.

Через літа, через віки

До нас приходить сива мати...

Цілує сонце рушники,

Що ненька вміла вишивати.

 

Приспів.

 

Мої ж думки, мов ластівки,

Уже мережать небокраї.

Цілує сонце рушники -

До серця небо нахиляє.

Приспів.

А щедре поле і грядки -

То материнське вишивання.

Цілує сонце рушники, -

І починається світання.

Приспів.

1-й учень. Рушник на стіні -  давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник.

2-й учень.. Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник.

3-й учень. Рушник і хліб - одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.

Учитель. Часто рушники прикрашались мереживом. Кожна дівчина на посаг мала вишити не менше 12 рушників. Сорок - не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була - старостів пов'язати та світлицю прикрасити. А до цього дівчата знайомилися із своїми майбутніми женихами на вечорницях, на ігрищах. А ось дівчата заспівають пісню "Ой на горі два дубки", яка відтворює цей момент у житті сільської молоді.

Пісня «Ой на горі два дубки»

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки, два дубки,

Та й злилися до купки.

    Вітер дуба хитає,

Вітер дуба хитає,

Вітер дуба хитає, хитає,

Козак дівку питає.

    Ой дівчино, чия ти,

Ой дівчино, чия ти,

Ой дівчино, чия ти, чия ти,

Ой чи вийдеш гуляти?

    Ой не питай чия я,

Ой не питай чия я,

Ой не питай чия я, чия я,

Вийдеш ти, то вийду я.

    А я в батька один син,

А я в батька один син,

А я в батька один син, один син,

Цілуватись хоч би з ким.

    А я донька мамчина,

А я донька мамчина,

А я донька мамчина, мамчина,

Цілуватись навчена.

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки, два дубки,

Та й злилися до купки.

 

4-й учень.

З дитинства пам'ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

По-українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

На полотні співали солов'ї

І красувались кетяги калини.

Зелений хміль в'юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишиту свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю...

Світи мені повік, матусине любове.

 

Група дівчат виконує танок «Рушничок».

 

 

1-а учениця.  Рушнички вишивалися різними за кольором нитками, та найчастіше - червоними, бо цей колір підкреслює головну роль рушника в інтер'єрі. Різною була й техніка виконання - полтавська гладь, просо, хрестик, шахматка тощо. Зображувалися у вишивці квіткові вазони, ягідки, півники, калина, виноград...Нерідко на рушниках вишивали літери або тексти пісень, віршів, молитов.

Учитель. Особливо слід сказати про найбільш використовуваний образ - це Дерево життя. Окрім магічного значення воно ще й означає символ роду, де кожна галузочка і квітка символізує родича - далекого чи близького. Всі разом квіти втілюють родовід людини.

Група учнів виконує пісню «Ой, роде наш красний»

У полі калина, у полі червона,

хорошенько цвіте.

Ой, роде наш красний,

Роду наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

не багацько нас є.

Що перший цвіточок -То ж рідний батенько

Хорошенько цвіте.

Що другий цвіточок -То ж рідна матінка

Хорошенько цвіте.

Що третій цвіточок -то ж рідненький братик

Хорошенько цвіте.

Четверий цвіточок -То ж рідна сестриця

Хорошенько цвіте.

Червона калина -То ж наша родина

Хорошенько цвіте.

Вірш: "Рушничок'

Ой різними та нитками

Мережані рушники

На них лягли, простяглися

Наші думи та гадки.

Скільки себе пам 'ятаю -

 Завжди світили мені

Вікна в задумі розмаю

 І рушники на столі

Щоб лихо тебе минало,

 Щастя огортало,

Щоби мале твоє серце

 Та й смутку не знало.

1-а учениця. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники - означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.

2-а учениця. Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: "Та спасибі тобі, моя ненько..."

Хлопець. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали весілля, вони пов'язували молодого і сватів рушниками.

Пісня про рушник

Слова: Андрій Малишко

Музика: Платон Майборода

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

Ти водила мене у поля край села.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка

І зелені луги й солов'їні гаї.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -

І дитинство й розлука і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -

І дитинство й розлука й твоя материнська любов.

Вірш : " Мій народ якось вигадав...'

Мій народ якось вигадав

Український рушник.

Щоб і хата була - красивішою,

Щоб і доля була - прихильнішою,

Щоб весілля було - та й клечальнішим,

Щоб зажинки були величальніші.

Стежку Сковороди і Тарасову думу

 І безмежного поля солону могуть,

І колосся любові, і зернятко суму

Рушники українські у вічність несуть.

3-а учениця: Я розповім про рушник-утирач. Підростала дитина, а мамині руки вишивали їй рушник-утирач. На ньому квіти, дерево з пташками і слова "Доброго ранку" або "Доброго здоров'я". Цей рушник висів на кілочку біля дверей. Подавала мати рушник і промовляла :"Утирайся, мій синочок, в рушничок біленький, та будь же з ним щодниноньки добрий, веселенький".

4-а учениця : Моя розповідь про рушнико-обрус. У свята застеляла мама білим обрусом стіл і клала на нього пахучу паляницю. І світлиця ставала від того ще осяйнішою і веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся

 Пряла і ткала, білила.

Стелила на скриню святу білизну,

В селянську хатину вселялася сила

І пісня зливала гіркінь полину

Учень:

Стверджують, що саме слово "рушник" походить від слова "рушати".

Мати, проводжаючи сина в дорогу, в армію, замотувала хлібину у рушник, промовляла : "Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!" Той рушник, вишитий руками матері, оберігав сина від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

6-а учениця : (з рушником долі). Приходила людина в життя, і зустрічали її рушником. Мати готувала ще до народження дитини рушник долі. Для хлопчика вишивала на ньому дубові листочки, щоб сильним і мужнім був син, а для дівчини - калину, щоб гарна була, як калина. Цей рушничок після народження клала мати під подушку дитині. З ним несли дитину хрестити, на ньому благословляла мати сина чи доньку на одруження. Цей рушник берегли все життя.

6-а учениця: А був ще  рушник-завивач. До породіллі приходили з рушниками, у які загортали хліб та солодощі, щоб життя новонародженого було солодким. Розв'язували рушник і промовляли:

Радуйся, земле, радій, Родино.

 Радуйся з нами, нова дитино,

 В тебе доволі і ласки, і дива,

 Хай не цурається доля щаслива.

7-а учениця: Я розповім про рушничок-уповивач.Цей рушник готувала мати до народження дитини. Вибілювала його, прала багато разів, щоб він був м'яким. Коли вповивали дитину, промовляли:

Вповиваю тебе, сину,

В рушничок біленький,

Щоб виростав ти великий,

Був все здоровенький.

Додому вертайся скоренько-скоренько,

 Бо болить у мене за тобою серденько.

 Я буду за тебе та й Бога молити,

 Щоб могла щаслива ще тебе зустріти.

 

Учитель:

Українці прикрашали вишивками не лише свою оселю, а й свій одяг. Послухаємо розповідь учасників пошукової групи про українські сорочки.

 1 учениця:

 Жіноча сорочка належить до найстаршої одежі наших предків . Можна припустити, що за княжих часів на Україні-Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом була єдиним одягом жінок і дівчат.

За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки. Вони були без коміра, лише з вузенькою лямівкою по краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї.  Є ще сорочки з коміром стоячим або відкладним,  рукава з манжетами та з оборкою на кінцях біля зап'ястків. Пазуха не вишивається, але на Правобережній Україні майже завжди вишита.

У всіх українських жіночих сорочках рукава  широкі й довгі; звичайно, ширина рукава дорівнюється двом третім довжини.

Звичайна довжина українських жіночих сорочок, що носяться з плахтою або запаскою, повинна сягати по «кісточки». Сорочки до спідниці шиються трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається «поділ» або «подолик».

Українські жіночі сорочки у всіх місцевостях України діляться ще на два типи: «додільна сорочка», яка шиється з одного шматка полотна і «сорочка з підтичкою» - горішня частина сорочки шиється з тонкого полотна, а долішня з грубшого.

Матеріалом для всіх жіночих українських сорочок завжди було й є біле лляне, чи конопляне, полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Білий колір українських сорочок - це найстарша й найхарактерніша їх особливість.

2-а учениця

Вишиванками оздоблюються горішні частини рукавів, що називаються «вуставками» або « поликами»; вузенькою смужкою вишиваються рукава біля зап'ястків, комір, якщо є; часом вишивають пазуху, і завжди вишивається долішній край сорочки - «поділок». Інші частини української жіночої сорочки ніколи не вишиваються.

Найбільше та найкраще вишиття на сорочках мають дівчата, молодиці вже скромніше вишивають свої сорочки, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольняються лише вирізуванням або скромною однокольоровою, здебільшого чорною або синьою, вишивкою на поликах, а пазуха та комір  не вишиті. Найбільше праці та мистецького хисту вкладається на полики, бо то  найважливіша частина вишиття жіночої сорочки.

Про жіночу сорочку є такі народні приповідки:

            «Рукава, як писанка, а личко, як маків цвіт»;

            «Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті»;

        «У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня».

Щодо крою, то жіночі сорочки, призбирані коло шиї, можна поділити на дві основні групи: сорочка з уставками і сорочка без уставок. Уставка - це вшиване плічко, що з'єднує передню і задню частини сорочки і призбирується коло шиї разом із станком сорочки.

Пісня: "Мамина сорочка"

Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела

Щоб я легких стежинок не шукала

І до людей привітною була.

Виконуй доню, мама говорила,

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у житті.

Приспів

А сорочка мамина біла, біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю.

Літа, неначе птахи, пролітають

Матусі коси димом зацвіли

А я сорочку білу вишиваю,

Як вишивала матінка мені

Виконуй доню, мама говорила,

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила,

Не залишай нікого у житті.

Приспів

А сорочка мамина біла, біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю.

Учитель:

У наші дні сорочок таких не шиють, а ось вишиту кофтинку має чи не кожна дівчинка. Кому вишила мама, а хто і сам постарався.

Пісня «Вишию кофтину собі на свято»

Вишию кофтину

 

Вишию кофтину

Я собі на свято,

І на ній хай буде

Квіточок багато.

Хай цвітуть троянди,

Пломеніють маки.

Я у цій кофтині

Буду, як калина.

Приспів:

    Вечорами довгими

Вишивала,

Ниточку до нитки

Пристеляла.

Голкою колола,

Нитку протягала,

Рівненькі стібочки

Залишала.

Одягну кофтину

І на себе гляну.

Ой яка я краля -

Квітка полум'яна!

Хай поглянуть хлопці

На мене, хорошу.

Я у цій кофтині

Мов пишна калина.

Приспів.

 

 

Учитель:

 В наші дні можна часто побачити чоловіків у вишитих сорочках. Послухайте розповідь про чоловічі сорочки.

 1-й учень

Чоловічі сорочки.

Стародавні слов'яни, наші предки, що жили на території сучасної України, носили довгі по коліна або нижче колін білі полотняні сорочки. Таку сорочку одягали безпосередньо на тіло і завжди поверх штанів «на випуск».

В Україні тепер поширений інший тип чоловічої сорочки, що вже скрізь відомий під назвою «українська сорочка». Така сорочка теж шиється з білого полотна, але вона вже значно коротша і при ношенні завжди вбирається в штани.

Комірець української сорочки низенький, переважно стоячий, так званий «чумарочний»; тільки на західному Поділлі та на Волині часто зустрічаються і відкладні комірці.

2-й учень:

2-й учень: Розріз української сорочки припадає посередині грудей. Виняток становлять тільки чоловічі сорочки Лемківщини, що мають розріз ззаду, проти потилиці.

Мабуть, чи не найкраще розвинене мистецтво вишивати чоловічі сорочки на Київщині та на Полтавщині. Гарно вишивають і на західному Поділлі; тут вживається багато яскравих кольорів, а найчастіше чотири: червоний, синій, жовтий та зелений. В степовій частині України, часто зустрічаються сорочки з широкою маніжкою, що вишита лише одними чорними нитками. Київщина, Полтавщина та Чернігівщина найчастіше вживають для маніжок чоловічої сорочки червону та синю заполоч.

3-й учень:

Як уже згадувалося вище, українська сорочка шиється тільки з білого полотна. Національний характер білої сорочки підкреслюється в багатьох народних приповідках, як ось:

«К Великодню сорочка і лихенька, аби біленька»;

«Як неділя, то й сорочка біла»;

«Як мати рідненька, то й сорочка біленька»;

«Перша Пречиста любить паляницю м'якеньку, а друга - сорочку біленьку».

Біла сорочка, що її дала дружина чоловікові, - символ вірності: поки сорочка біла, доти жінка вірна.

Випрати сорочку в (чумацьких піснях) означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що не завжди чумак погоджується на любовні стосунки з випадковими особами жіночої статі ( у піснях це переважно дівчата або молода шинкарка-здирниця),не дозволяє якій-небудь «прати сорочку», хоч вона й не біла, бо «сьома неділя». Таким чином, чумак зберігає вірність коханій дівчині, до якої має повернутися.

Вишита сорочка

Олександр Каліщук

Не дивуйся, дівчино, що у свято

Одягну сорочку я не по моді,

Цю сорочку вишила мені мати

В себе вдома, у сільській господі.

                Цю сорочку вишивали руки,

                Що їх колос у жнива цілує,

                Що зазнали більше горя й муки,

                Ніж ми з тобою за життя почуєм.

Хоч вона не з дорогого шовку,

Полотняна з вишивкою в хрестик,

Та у ній я все життя пройшов би,

Лиш під нею б чисте серце нести.

                Тож не смійся, дівчино, що у свято

                Одягну сорочку я не по моді,

                Цю сорочку вишила мені мати

                В себе вдома, у сільській господі.

Пісня «Куди їдеш, Явтуше?»

 

1-а учениця.

Вишиваю вишиваночку

Я для братика Іваночка.

Вишиваночка у вишеньках,

Ягідками рясно вишита.

Вся в мережках вишиваночка -

Подарунок для Іваночка.

2-а учениця.

Здавна сорочці приписували магічну силу. Вона була оберегом, захисницею здоров'я. Всесвітньо відомі вишивки полтавських сорочок. Вершин художньої майстерності досягла вишивка полтавською гладдю. Сорочки за традицією вишивали білими нитками або білими з вохристими вкрапленнями, білими й блакитними, сірими і, звичайно ж, червоними і чорними нитками.

1-й учень

Люба дружино-вкраїнко,

Виший сорочку мені.

Виший хрещатим барвінком

На голубім полотні.

2-а учениця

Рада б я вишити, милий,

Рідного краю стежки,

Тільки в житті не навчилась

Класти хрещато нитки.

1-й учень

Сестро моя, галичанко,

Виший сорочку мені.

Хай зацвітають світанки

На голубім полотні.

Гріє сорочка та груди,

Тільки на серці пече.

Ой, коли ж мами не буде,

Хто мені вишиє ще?

Звучить пісня "Два кольори"

1. Як я малим збирався навесні,

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Приспів: Два кольори мої, два кольори.

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори,

Червоний -  то любов, а чорний - то журба.

2. Мене водила в безвістя життя,

Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Сумні мої і радісні, сумні мої і радісні дороги.

Приспів:

3. Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна,

І вишите, і вишите життя моє на ньому.

Учитель:

Народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нитки вплітаєш.

Закінчуючи нашу виховну годину,  хочеться подякувати вам, діти, за проведену клопітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір - ознака любові, щастя, радості, благополуччя. Тож нехай вам всім стелиться доля рушником!