Виховна година. Вшанування ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Виховна година, присвячена Дню вшанування ліквідаторів  аварії на ЧАЕС.

Мета: розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави; виховувати почуття поваги й пам’яті до трагічних сторінок України; сформувати уявлення учнів про масштабність катастрофи на  ЧАЕС; виховувати в учнів  співчуття до людського горя.

Обладнання: вирізки статей,музичний супровід, портрети пожежників, що загинули під час ліквідації аварії, малюнки учнів «Чорнобиль — біль України», проектор.

    Біль Чорнобиля     не згасне
Гинуть рідні береги....  
В  тих місцях тепер не сіють.
Прип'ять, краю дорогий!   

І.Кондратюк  

                                                          Хід заходу

Учень 1

 «В глуху ніч Насті приснився лихий сон. Звідкілясь узялася чорна рука і залила все довкруг. Залила вулиці її села, затопила хати, проковтнула ліс, луги, поглинула Прип`ять. А в тій річці – тисячі людей: старі, молоді, діти, немовлята. Настя бачить їхні спотворені жахом і страхом лиця, а голосів не чути. Як у німому кіно. Одна жінка підняла своє дитя у білесенькій льолі аж до неба – чистий  тобі ангел. Тільки нікому взяти те дитя з її рук. Чорні буруни накрили все і всіх, накрили молоду матір, а янголя у білій сорочечці пішло поверхнею ненажерливої ріки, світячи сяйливим волосячком, як німбом.»

                                                    К. Мотрич.  «Політ журавлів.»

Учень 2.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків.
Виродок – створіння ціль страшну таїть
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляє мозок посвистом глухим
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
Учень 3.
26 квітня!
Люди не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
І виростають покоління
Котрі не чули тиші
Що зберегли ми, що надбали
Що дітям в спадок передать?
Тепер тут зона, а була земля,
Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

Учень 4

Чи буде квітень, як завжди
Дарунком весняної здоби.
Чи власним іменем біди
Ми назвемо його Чорнобиль?
Чи може викреслимо його
З календарів своїх допоки
Нас теплий грітиме вогонь
Ще не відкритих ізотопів?
Безмежна мисль, немає меж
Її спинити годі!
І ти, Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж сьогодні.

 Повідомлення вихователя  (на музичному фоні )                                                  

Страшна звістка про катастрофу в Чорнобилі - невеличкому українському місті, розташованому поблизу злиття сивого Дніпра й тихоплинної Прип'яті, облетіла всю планету.
  Оспіваний мирний атом, здавалося б, приручений і покірний, вийшов з-під влади людини, вивергаючи нутро, розшукуючи навсібіч незриму отруту радіації.
  Радіаційний вогонь обпалював не тільки людей. Флора і фауна Полісся, здавна відома своїми грибним та ягідними місцями, мисливськими угіддями, потерпали від атомного удару вже першого після аварійного літа. На ходу завмирали працьовиті мурахи, на льоту падали швидкі птахи, так як сумарний випад радіоактивних речовин після вибуху на ЧАЕС становив 50 мільйонів Кюрі, що рівноцінно вибуху понад 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуто на Хіросіму в 1945 році. Катастрофа спричинила різке погіршення екологічної ситуації на значній території України, Білорусії та Росії. Сумарні екологічні втрати становлять понад 148млрд. доларів США.
  Минули роки, про цю подію написано десятки тисяч статей   у газетах і журналах, з'явилися перші фундаментальні наукові праці, опубліковано чимало художніх творів, відкриті музеї, але біль від цього лиха не вщухає, бо воно накрило своїм чорним крилом мільйони людей.
  І ніхто сьогодні не може сказати напевно, коли, в якому поколінні перерветься скорботний мартиролог передчасних смертей, тяжких, у тому числі спадкових захворювань, зв'язаних із цією катастрофою.
  Безумовно, визнання Чорнобильської трагедії як національної катастрофи знайшло своє відображення в ряді Законів України.
  Під захистом цих законів тільки на Черкащині знаходиться 103 населених пункти, в яких проживають 154067 громадян, які мають статус постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
  На диспансерному обліку в Черкаській області перебуває 183 тисячі осіб, в тому числі 35 тисяч дітей, що проживають на забрудненій території. Найбільше їх в Канівському, Звенигородському, Катеринопільському та    Лисянському районах.
  Більше 3,5 млн. жителів України отримали в результаті катастрофи  додаткові дози опромінення.
  Сотні тисяч людей, які без війни опинилися в ролі біженців, покинули рідні домівки, де віками жили їхні предки.
  Проблем багато. Особливо останнім часом, після закриття Чорнобильської  АЕС.
  В день пам'яті про Чорнобиль, що став міжнародним днем, ми повинні мужньо подивитися в обличчя реаліям і зробити все, що в наших силах, щоб відвернути і не дозволити повторитися біді.
  У ці дні наш обов'язок згадати всіх тих, хто стояв тоді на шляху вогню та радіації, коли працівники пожежної охорони ціною власного життя загасили вогонь атома, хто допомагав відроджувати життя після чорнобильських днів.
  Нічого не проходить безслідно. Серед ліквідаторів смертність перевищує середньо-український показник в 3 рази , а захворюваність - у 8 разів.
  І ми ще раз схиляємо голови перед всіма тими, хто з гідністю виконав до кінця свій обов'язок.

Виступи учнів на фоні спеціально підібраних слайдів.

Ведучий 1. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша в історії атомної енергетики аварія. Реактор четвертого енергоблоку вибухнув. Радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусі, Прибалтики, Польщі, Швеції, Фінляндії, інших країн.
  Ця катастрофа спричинила великі людські жертви, і «Чорнобиль» став символом атомної небезпеки у світовому масштабі. Про наслідки аварії нагадують 2,4 млн осіб в Україні, які мають статус постраждалих, у тому числі майже 300 тис. ліквідаторів.  Але Чорнобиль - не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших співвітчизників.
   Та з роками притупляється гострота пережитого. Приходять нові покоління, які дедалі менше знають про цю страшну катастрофу. Тим ціннішими є свідчення безпосередніх учасників подій. Вони доходять до нас у мемуарах, дослідженнях, газетних вирізках, у документальних фільмах.

Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом
Ще на вустах Батьківщини.
Світ – з лугами, лісами,
З ріками і зорею
З чистими небесами
Над скупаною землею...
І віддали все, що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що ви врятували
Долю моєї дитини.
  Ведучий 2.   Після трагедії населення не було достатньо обізнане та поінформоване про загрози, що несе «мирний атом», масштаби аварії замовчувалися…« Именем пожарного Владимира Правика был назван пионерский отряд во Владивостоке. Нам торжественно повязывали галстуки в пожарной части, но никогда не рассказывали о подробностях. О том, как брандмейстеры ногами скидывали с крыши куски горящего радиоактивного топлива, получая при этом сотни смертельных доз радиации; как вдыхали горячие частицы и выплевывали куски легких. Нам, пацанам, Чернобыль казался совсем не страшным, а пожарные ведь часто погибают на пожарах», - саме так сприйняли катастрофу люди. Нестрашним Чорнобиль тієї весни зробила влада – Чорнобиля, Києва, Москви…
  Евакуацію Прип’яті оголосили тільки наступного дня, коли вже все  місто  було вкрите радіаційною хмарою. Невидима небезпека жалила людей, а вони готувались до першотравня, закупляли продукти, відправляли на вулицю дітей, щоб не заважали на кухні…

Ведучий 1.  Невже тоді ніхто не знав масштабів небезпеки?! Знали! Воєнізована пожежна частина атомної станції прийняла на себе  найперший удар стихії.     Пожежні добре розуміли, на що йшли, опинившись у самому пеклі смертельної радiацiї. Та за їхнiми плечима були їхнi ж діти, рiднi, земляки, весь отчий край. Ціною неймовірних зусиль, а часом, i ціною життя зупинили чорнобильські пожежники вогневу стихію, що вирувала над аварiйним енергоблоком. Їх неофіційно називали «першою шеренгою».

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко
Бо Чорнобиль – трава – не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю
Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,
І петля радіації стягує шию твою
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба
Знай, що Бог ще чекає молитву твою.
Ведучий 2.  І знову повертаємось до пожовклих сторінок газети, на яких збереглись спогади вдови пожежного Василя Ігнатенка Людмили:
-  Він сказав мені: «Зачини кватирки й лягай спати. На станції пожежа. Я скоро буду». Самого вибуху я не бачила. Тільки полум’я. Все наче світилось… Все небо… Жар страшенний. І кіптява від того, що бітум горів на даху. Вони скидали палаючий графіт ногами… Виїхали без брезентових костюмів, як були, в одних сорочках.  О сьомій ранку мені передали, що чоловік у лікарні. Я побігла, але міліція вже стояла кільцем. Міліціонери кричали: «Машини зашкалюють, не наближайтесь!»… Знайомий лікар провів до чоловіка. Я побачила його… Набряклий, очей майже немає… О десятій ранку помер оператор Шишенок… Він помер першим… Ми взнали, що під завалами залишився другий – Валерій Ходемчук. Так його й не дістали.   Забетонували. Лікарі радили принести багато молока, ми принесли шість трилітрових банок, щоб вистачило на всіх. Але від молока їх страшно рвало… Вони весь час втрачали свідомість, їм ставили крапельниці. А лікарі стверджували, що вони отруїлись газами, ніхто не говорив про радіацію…Лише потім мені сказали, що переді мною не чоловік, не кохана людина, а радіоактивний об’єкт з високою плотністю зараження…»
  Ведучий 1. Молодці хлопці, які героїчно і самозабутньо, але голіруч ішли на атом. Ніхто із них не здригнувся, не відступив перед обличчям неймовірної небезпеки. Але не менш героїчними були «трудові будні» будівельників, гірників, водіїв, операторів підйомних кранів, дозиметристів, лікарів - всіх тих фахівців, що займались ліквідацією наслідків катастрофи та спорудженням саркофагу укриття. Для його спорудження знадобилось змонтувати  біля 7 тисяч тон металоконструкцій та вкласти 410 тон кубометрів бетону.
  Зі статті спецкора «Известий» А. Пральнікова від 16 листопада 1986 року: «До спорудження саркофагу на галереї робота була дуже важкою: пересуватись тут можна було тільки бігом. Так і бігали – один з лопатою бетону, другий – з блоком, який потрібно встановити, поки бетон не застиг…»

Радіаційна днина б’є на сполох
Радіаційні стогнуть небеса
Двадцятий вік – як доля, а не спомин
Як хліб душі, як мамина сльоза.
Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „бути чи не бути” –
Грізно над планетою висить.
На землі у домі вселюдському
Протиріч і негараздів тьма.
   Ведучий 2. Загальна висота саркофагу 61 метр. Важко працювати на такій висоті з великими вантажами. Необхідні точність, надійність приладів та конструкцій. Після такої напруженої зміни – відпочинок у бункері. «В одному з приміщень, де розташувались монтажники, попід стіною стоять ліжка. Навпроти – штабелями ящики з мінералкою, декілька канцелярських столів з телефонами. Не дуже комфортабельне місце для відпочинку. Але після напруженої, важкої зміни і це за благо. На деяких ліжках сплять навіть по двоє, сплять у чоботях та куртках. Скоро приїде автобус, відвезе людей на вечерю. А вже потім справжній відпочинок на базі… Зміниш ненадовго обстановку, відволічешся, і знову в бункер. Дуже хочеться швидше закінчити, запечатати саркофаг і зробити це як слід. Надійно,» - так передав настрої ліквідаторів кореспондент «Известий» Н. Бакланов у статті «Укрощение реактора».
  Після спорудження об’єкту захисту фон знизився і там можна було нормально працювати.
  Ведучий 1. 18 липня 1986 року кореспонденти ТАСС В.Жуковський та В.Хрустов їхали в Чорнобиль. Машина перетнула 30-кілометрову зону, нічого не промовляло про катастрофу, що сталась поряд: зелені ліси, щебетання птахів, золоті переливи пшеничного колосу… «Перестояв хліб, а збирати врожай немає сенсу…» - з жалем у голосі зауважив водій. І дійсно не можна…

Учень

Земля древлян колись була родюча
Гостинною. Привітною була
Земля древлян колись була квітуча
Як сумно промовляти це»була»
Тепер про неї кажуть «мертва зона»
Кюрі не менш, ніж 50 мільйонів
Земля ця безпорадна прийняла.

Земля древлян-то Прип’ять смерті лоно
Безлюдне місце на пекельнім тлі
Німий Чорнобиль, справжня мертва зона
Єдине мертве місто на землі.
Це пам’ятник недбалості злочинній
Байдужості людській, ганьба і гріх
Це вічне горе в нашій батьківщині
Це вічний докір мертвих і живих.
Пожежників, що пекло те тушили
Хто саркофаг страшний той будував
Нетлінну, вічну пам’ять заслужили
Усі, хто в пеклі тім життя віддав.
Це докір ненароджених і хворих
І тих. Хто ще народиться на світ
Кого спіткало й ще спіткає горе
Бо ще не скоро цей зітреться слід.
І височить Чолрнобиль, як примара
Як місто привид. Лігво сатани
І мабуть не одна ще чорна хмара
Посіє смерті без бомб і без війни.
Земля древлян…трава. Росою вмита
І тут щороку теж цвіте весна
Колись тут знову бігатимуть діти
І місто оживе колись…хто зна?

Ведучий 2. Можливо, ми починаємо звикати до Чорнобиля, до наявності зони відчуження, до болю відірваних від коріння людей, до небезпеки, що причаїлася під Саркофагом. Але , ті хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цей день Днем ліквідатора, та днем пам’яті.
Учні співають пісню «Четвертий світ»

Багато зір навколо нас,

Але не всі з них світять

І чийсь вогонь давно погас,

А чийсь пішов по світу.

А, як на мене, одного

Усім нам недостатньо

Кудись прибрати це-два-о

І кисень десь дістати.

Приспів:

Ми - енергія сонця,

Ми - енергія вітру,

Газ і нафта в сторонці

У четвертому світі.

Чадного диму полотно

Заволокло подвір'я,

Та хай там як, а все одно,

Ми завжди будем вірить,

Що вітер сонця по воді

Розвіє чорний попіл

І допоможе назавжди

Забути про Чорнобиль.

Приспів.

Заключне слово вихователя.

 - Якщо ми не вирішимо проблеми, які ми самі створили собі і природі, природа вирішить їх за нас, але тоді уже безжально до людини.

Дякуємо за увагу !