Виховна година " З чого починається Батьківщина"

З ЧОГО ПОЧИНАЄТЬСЯ БАТЬКІВЩИНА

Музичний репертуар:

1. Пісня «Синові» на сл. В. Симоненка.

2. Аудіозапис «Молитва за Україну».

Епіграф.                                 Свою Україну любіть,

За неї Господа моліть...

Т. Шевченко 

Хід заняття №1

І. Бесіда.

-        Україна! Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона 
для всіх, хто її поважає і любить, вона - колиска найкращих у світі пі­сень, вона – вічна надія на волю і кращу долю.

Моя Україна

Моя Україна,                                        Річки кришталеві,

моя Батьківщина -                                        Високії гори,

Зелені дуби                                        Небесна безодня

І червона шипшина,                                        І моря простори,

Гаї солов'їні,                                        Шовкова травиця

Безкраї поля.                                        І пташка мала...

Мені наймилїша                                        Мені наймиліша

рідна земля!                                        рідна земля!

Роман Вовкогон

-         Справді, не треба більшого щастя, щоб лиш Україна розвива­лася, зміцнювалася, а ми, її громадяни, робили все для того, щоб вона 
якнайшвидше стала в ряд з передовими країнами світу.

Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальов­ничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Материнський образ України встає з полинових степів і гли­бинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивляться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин.

Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибира­ють, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пі­сня, яка вічна на цій землі.

Україна –

рідний край!

Поле. Річка.

Синій гай.

Любо стежкою іти.

Тут живемо я і ти.

Рідний край, Україна, Батьківщина, Вітчизна – прості, прекрасні слова.

Рідний край починається від батьківського порога, від тієї сте­жини, де ти зробив перші кроки, від калини біля твоїх воріт, з барвін­ку, який ніжно стелиться в садочку.

 

II. Поетична хвилинка.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай.

Рідніша їм своя пустиня,

Аніж земний казковий рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, — без Батьківщини.

Микола Чернявський

• Це акровірш. Знайдіть назву своєї Батьківщини в ньому. Скла­діть перші букви кожного рядка.
• Отже, діти, Батьківщина – це найдорожче, найсвітліше, найрідніше, найкраще місце на землі, де живуть наші батьки, дідусі, бабусі, де поховані наші предки. Це — наша рідна земля, наша Україна.

Слово «Україна» згадується вперше в давньоруському літописі. Ця згадка віднесена до 1167 року. Означало це слово країну, де жили слов'яни.

Вчені вважають, що назва «Україна» означає країна, край, уділина (від «краяти»), тобто територія, яка відділяє мене (народ, плем'я, рід) від інших і є наділеною (украєною) мені як батьківщина. В народі і сьогодні, коли щось відрізають від чогось, то кажуть: «відкраяти» (хліб покраяти, нарізати).

Багатовікова історія українського народу, народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне сто­ліття, як свідчать джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами. З XV сто­ліття, з часів козаччини, почалася національно-визвольна боротьба за побудову незалежної самостійної держави. Але шлях до незалежності був тяжкий і тернистий. Важко назвати країну, яка б пережила те, що пережила Україна за більш ніж півтисячолітнє поневолення (1240 -1991 рр.).

 

III.        Читання уривка з оповідання.

У бур'янах Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого уха і навіть для уха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю...

Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, дов­гої, вікової, героїчної боротьби за волю...

Степан Васильченко

 

-        Чому доля нашого народу така трагічна?

 

IV.        Сторінками історії.

-        Прогорнімо сторінки історії – від найдавніших до новітніх часів. Чому не витримала татаро-монгольськогоіга Руська держава? Ви стояла б вона, якби була монолітною, єдиною!

Та річ у тому, що вона розпалась на окремі князівства ще до на­шестя татаро-монголів. А удільні князі дбали не про єдність і могут­ність держави Руської, вони воювали між собою за землі, за владу. Русь, ослаблена міжусобицями, упала під навалою хижих ординців.

Проглянемо сторінку з історії доби козацької. Якби всі полки пішли за гетьманом Іваном Мазепою, визволив би він Україну від мо­сковського поневолення. Проте зрадники допомогли ворогам і пере­могли московити. Руїнами, кров'ю й пожежами, палями й шибеницями вибивали дух українства.

Серед тих, хто віддав своє життя за щастя народу, імена славних лицарів – Петра Сагайдачного, Івана Сірка, Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Івана Мазепи, Олекси Довбуша, Устима Кармелюка та інших. За кращу долю боролись відомі всьому світу діячі культури: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Марія Заньковецька, Михайло Грушевський.

Естафету боротьби перейняли кращі сини і доньки України на­ступних поколінь. Зазнав наруги від влади поет Володимир Сосюра за вірш «Любіть Україну».

За любов до України, боротьбу за її незалежність справжніх па­тріотів кидали в тюрми, мордували в таборах. Борець за національну гідність українського народу Василь Стус відбув 15 років таборів і помер у неволі. За синівську любов до Матері-Вітчизни заплатив здо­ров'ям і життям Василь Симоненко.

Україно! Ти для мене диво! 

І нехай пливе за роком рік, 

буду, мамо, горда і вродлива, 

з тебе дивуватися повік...

Василь Симоненко

- Для чого ми згадуємо про це сьогодні? Тому що історію потріб­но знати й не повторювати помилок предків. Щоб зберегти дім свій – треба бути господарем, щоб мати Україну – треба бути українцями, синами і дочками України.

Приступаємо до навчального року – нового етапу нашої праці. В українців, як і всіх християн, є добра традиція: новий день починати молитвою. Отож започаткуймо так наше перше заняття. Помолимось до Всевишнього, до Матері Божої, попросимо Благословення на чес­ний труд. Помолимось за маму і тата, за родину, за мир у домі нашо­му, за здоров'я і радість. Помолимось за Україну. (Всі учні встають.)

 

Звучить запис «Молитва за Україну».

Боже Великий, єдиний, 

Нам Україну храни, 

Волі і світла промінням 

Ти її осіни.

 

Світлом науки і знання 

Всіх нас просвіти, 

В чистій любові до 

Краю Ти нас, Боже, зрости. 

Молимось, Боже Єдиний, 

Нам Україну храни, 

Всі твої ласки й щедроти 

Ти на люд наш зверни.

 

Дай йому волю, дай йому долю, 

Дай доброго світа, 

Щастя дай, Боже, народу 

І многая, многая літа!

 

V.Підведення підсумків.

 

Хід заняття №2

І. Виступ підготовлених учнів.

Яка ж вона, наша Батьківщина? В Україні проживає 47 млн. чо­ловік. Поруч з українцями живуть росіяни, білоруси, поляки, молда­вани, угорці та ін. За чисельністю населення вона посідає шосте місце в Європі. Площа України 603, 7 тис. км².

Столиця України - місто Київ. Основний Закон України – Кон­ституція, її прийнято Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Найбільші свята нашої держави:

День Незалежності – 24 серпня;

День Конституції – 28 червня.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, пра­вова держава (Стаття 1 Конституції України).

Що означає вислів «Україна – суверенна країна»? Тобто має право самостійно, без втручання інших держав вирішувати всі свої внутрішні та зовнішні справи. А ще У країна – демократична. Це озна­чає, що влада в ній належить народові. Тільки народ може змінювати її основи – конституційний лад.

Державною мовою України є українська мова (Стаття 10 Кон­ституції України).

Красивий, щедрий рідний край 

і мова наша солов'їна. 

Люби, шануй, оберігай усе, 

що зветься Україна.

 

У кожного з нас є рідна хата. Скільки потрібно праці, щоб утри­мувати в домі порядок і лад, щоб було в ньому чисто й затишно, щоб жилось заможно.

Україна – наш спільний дім. Тож маємо дбати всі, щоб були в ній добробут і лад, мир і злагода, вічна краса. Усі ми повинні усвідо­мити: своє, рідне – не тільки хата й подвір'я, а й вулиця, село чи місто, де ти живеш, ліс і річка, степ і море. Якби кожна людина це пам'ятала, - чи були б засмічені лісосмуги, ниви і шляхи, отруєні водоймища, понівечені насадження, понищені святині?

Любіть Україну, як сонце, любіть, 

Як вітер, і трави, і води... 

В годину щасливу і в радості мить, 

Любіть у годину негоди.

 

Любіть Україну у сні й наяву, 

вишневу свою Україну, 

красу її вічно живу і нову, 

і мову її солов'їну.

 

2. Завдання. Поясніть зміст прислів'їв.
   • За рідний край життя віддай.
   • Батьківщина – мати, умій за неї постояти. 
   • Рідний край – земний рай.

 

III.        Слухання пісні. Звучить пісня «Синові» на слова В. Симоненка.

... Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, 

Виростуть з тобою приспані тривоги...

 

Можна вибрать друга і по духу брата, 

Та не можна рідну матір вибирати.

 

За тобою завше будуть мандрувати 

Очі материнські і білява хата.

 

І якщо впадеш ти на чужому полі, 

Прийдуть з України верби і тополі.

 

Стануть над тобою, листям затріпочуть. 

Тугою прощення душу залоскочуть.

 

Можна все на світі вибирати, сину, 

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 

IV.        Завдання «Фарбами Україну малюю мою».

Учням пропонується зробити тематичний альбом «Любіть Україну, всім серцем любить...» (фотографії, вірші, оповідання, статті тощо).

 

V.        Підведення підсумків.

 

Додатковий матеріал

***

Мені над усе більш нічого не треба: 

Домівка матусі, волошки в житах, 

Вишневий світанок, полив'яне небо, 

І сиза роса на траві при шляхах. 

Таке все тут миле, доступне і гідне –

Високі тополі і тихе село... 

Таке сокровенне, насущне і рідне, 

Воно в мою душу навіки вросло. 

Коралі калини і мамині очі,

І доля — з лелечого наче крила... 

Я більшого щастя на світі не хочу, 

Щоб лиш Україна міцніла й цвіла. 

В. Вихрущ

 

УКРАЇНИ МОВА БАРВІНКОВА

Музичний репертуар:

1. Колискова пісня «Ой ходить сон».

2. Українська народна пісня «Українська рідна мова».

3. М. Катричко «Рідна мова».

Епіграф:                         Рідна мово, зелена діброво!

Чую пісню твою запашну. 

Ти квітуєш пелюстками слова. 

Я – листочок в твоєму саду!

П. Перебийніс

 

Хід заняття

I.        Вступна бесіда.

• Я звертаюся до вас мовою землі вашої, мовою народу вашого, мовою матері вашої. Якою мовою я звертаюся до вас? (Українською.)
• Чи подобається вам українська мова? Чому?
• А чому ми говоримо з вами українською мовою? (Бо ми украї­нці, зісивемо в Україні.)

Ти наше диво калинове, 

кохана материнська мово.

II.        Читання висловлювань про мову (за вибором).

-        Давайте прочитаємо висловлювання про мову, які написані 
письменниками та поетами від усієї душі, з любов'ю і повагою. Як ви 
розумієте їх зміст?

1. Бережіть чистоту мови, як святиню. (І. Тургенєв)

 

2. Я знаю силу слова – 

воно гостріш штика

і швидше навіть кулі,

не тільки літака. (В. Сосюра)

 

3. Мужай, прекрасна наша мово,

серед прекрасних братніх мов. (М. Рильський)

 

4. Як парость виноградної лози, 

плекайте мову. (М. Рильський)

 

III.        Бесіда «Багатство рідної мови».

-        Для кожного народу дорога його мова. Для нас, українців, най­ 
дорожчою є наша українська мова. Починається вона з колискової пі­ 
сні, в якій і мамина любов, і ласка, і добро, і надія.

Багатство мови зберігається у незліченній кількості чудових українських пісень, в думах, казках, у творах письменників, у живій розмовній мові. Ми є носіями української мови, всього того багатства, яке дісталося нам від минулих поколінь. Наше завдання - берегти цей неоціненний дар, не засмічувати чужими і грубими словами, не забу­вати, щиро любити.

У чому ж виявляється багатство української мови? У тому, що нашою мовою можна висловлювати будь-яку думку, найніжніші по­чуття людини, її захоплення, говорити про складні наукові досліджен­ня, писати наукові праці і художні твори.

Але для того, щоб уміти висловлювати свої думки, треба знати мову, а щоб знати мову, треба постійно вчитися.

Неповторність народу відбивається в мелодіях його пісень, у звучанні його мовлення, у складі мови. В українській мові більше дзвінких приголосних, ніж глухих. І в слові дзвінкі звуки трапляються частіше. Цим і пояснюється милозвучність, краса нашої мови.

Українська мова – це безмежний океан, вона мелодійна, як пісня солов’їна. Наша мова прекрасна і барвиста, наче дощова веселка. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись виплеканою народом у віках рідною мовою.

 

IV.        Слухання   пісні.   Звучить українська народна пісня

«Українська рідна мова».

Із слова починається людина, 

Із слова починається мій рід. 

Моя ласкава мамина єдина, 

Щебече соловейком на весь світ.

 

Бентежна, тополина, калинова, 

Не вишита, не вибрана до дна, -

Це паша українська рідна мова, 

немов бандури вічної струна.

 

• З чим у пісні порівнюється українська мова?

У чому неповторність української мови?

-        Українська мова посідає одне з перших місць за кількістю пес­тливих форм. Матінка-голубонька, ніченька-чарівниченька, соловеєч­ко, малесенький, першенький - ось як лагідно звучать наші слова. По­дібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. А діток в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Маринка, Оленка, Галинка... Дорослих – поважливо: Іван Петрович, Тарас Григорович.

А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних найменувань витворило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зі­лля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, півники І сокирки, зозулині слізки і кручені паничі, нечуй-вітер і перекотиполе ... А трав'яного стрибунця український народ нарік коником.

Ми могли б довго перелічувати, але лише зазначимо, що усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях - замилу­вання світом і любов до нього. У творенні слів-назв відбито націона­льний спосіб думання.

 

V.        Поетична хвилинка.

Ти постаєш в ясній обнові, 

Як пісня, линеш, рідне слово. 

Ти наше диво калинове, 

Кохана материнська мово!

Д.Білоус

 

• З чим порівнює поет рідне слово? А материнську мову?
• Поезія – це звучання душі, а душа не буває німою! Поезія про­буджує смуток чи радість, заспокоює або викликає біль. Вплив поезії на людину неможливо передати словами. Вона – віддзеркалення роз­маїтого духовного світу. Послухайте вірші і виберіть той, який найбі­льше припав до душі.

Мово рідна! Тобі рости й не в'януть зроду, 

Квітувать в поемах і віршах. 

Бо в тобі великого народу 

Ніжна і замріяна душа. 

В. Симоненко

Чую пісню твою колискову 

І на свято до тебе іду. 

Воскресай, моя матінко-мово! 

Я – пелюстка в твоєму саду!

П. Перебийніс

-        Який вірш найбільше сподобався? Поясніть свій вибір.

 

VI.        Складання словесного малюнку.

-        Українська мова – це мова українського народу. Вона постійно розвивається, поповнюється, збагачується новими словами, але зали­шається зрозумілою. Саме тому ми прекрасно розуміємо мову попе­редніх поколінь, наприклад, твори Т. Г. Шевченка, хоч жив і творив він у минулому столітті.

Діти, слова бувають різні – теплі, ніжні, веселі, світлі, а бувають колючі, пихаті, злі, задерикуваті і навіть страшні. Ось як про це пише Олександр Олесь.

Є слова, що білі, білі,                        Є слова, як жар пекучі

Як конвалії квітки,                        І отруйні, наче чад...

Лагідні, як усміх ранку,                        В чарівне якесь намисто

Ніжносяйні, як зірки.                        Ти нанизуєш їх в ряд.

- Які картини ви собі уявили?

• З чим порівнюються білі-білі слова? Чому?
• Як стає на душі, коли промовляєш білі-білі слова?
• Складіть словесні малюнки:

 

1. варіант: «Слова, що білі, білі...»;

2. варіант: «Слова, як жар пекучі... ».

 

VI.Читання молитви до мови. Звучить музика.

-        Отож, мені так хочеться закінчити наше заняття молитвою до мови. Її автор – Катерина Мотрич — талановита жінка, яка все своє життя збирала і записувала з уст народу молитви. Є в цієї поетеси і свої твори, серед них і «Молитва до мови». Я зачитаю вам тільки уривки з цього твору.

Діти запалюють свічки. Всі стоять.

Молитва до мови

Мово! Пресвята Богородице мого народу! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнику роду нашого...

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю всіх... Повернися до нашої хати, звідки тебе було вигнано, вернися до нашого краю...

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Освіти  нашу  землю,  Русь-Україну возвелич, порятуй народ її на віки!

 

-        А ви подумайте, чи любите ви свою мову, чи будете її берегти?

 

1.         Присягаєм – рідну мову                2.         Завжди по-вкраїнськи

Завжди визнавати,                                Буду говорити,

Українською говорити,                        І по-українськи

Молитись, співати.                        Господа молити.

 

VI. Підведення підсумків.

 

Додатковий матеріал

О мова моя!

О місячне сяйво і спів солов'я, 

півонії, мальви, жоржини, 

моря діамантів — це мова моя, 

це – мова моєї Вкраїни. 

То матері мова. Я звуки твої люблю, 

наче очі дитини... О мова вкраїнська! 

Хто любить її, той любить мою Україну.

Володимир Сосюра

***

Вивчайте мову українську –

дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,

прекрасну, милу і чудову, 

як материнську пісню колискову.

Антоніна Каніщснко

***

Я люблю чудову мову –

Рідну мову калинову, 

Що матусенька навчала. 

Над колискою співала

 

Наша мова

Мова наша, мова –

мова кольорова, 

в ній гроза травнева 

й тиша вечорова. 

Мова наша, мова – 

літ минулих повість, 

вічно юна мудрість –

сива наша совість...

Юрій Рибчинський

***

Мову рідну, слово рідне має, 

дітки, кожний в світі: 

з деревом говорить вітер, 

з квіткою говорить квітка. 

З пташкою щебече пташка, 

тиха річечка – з озерцем. 

Мову знати що неважко, 

коли хоче того серце.

Валентина Каменчук

Рідна мова

Українська мова рідна 

І співуча, і погідна, 

Мова сонячна моя — 

Ніби пісня солов'я,

 

Без мови рідної

І я, і ти, -

Як та річка без води,

Наче сонце без тепла,

Мовби серце без добра.

 

Її не можна забувати – 

Любити треба й шанувати, 

Бо українська наша мова 

Едина, рідна, пречудова.

Роман Вовкогон

 

Рідне слово

Барвінково, волошково                                         Рідне слово любить ненька,

в небі світиться зоря.                                         і співає «Люлі-лю».

Починаймо рідне слово                                         Так любив його Шевченко,

зі сторінки «Кобзаря».                                         так і я його люблю.

Анатолій Камінчик

 

Рідне слово

Коли зустрінеш десь                                 Йшла до тебе

Дитино люба                                         Й втомила мозолисті

Заблукане рідне слово                                 Ноги.

До хатки своєї                                         Як бабусю

Хоч би й маленької                                 Що мов добра чародійка

Його запроси                                         Вечорами

 

Звичаєм прадідів                                         Предивний світ

Хлібом і сіллю                                         Вичакловує тобі

Угости                                                         Казками.

На порозі                                                 І побачиш

І по змозі                                                 Голубко маленька моя

Посади його                                                 Яка добрість любов і краса

За стіл                                                         Зачаровані

Як бабусю свою                                         В ріднім слові – 

Що з далекої дороги                                 Українській Мові.

Міля Лучак

 

Українська мова

Пам'яті Т. Г. Шевченка 

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

Тим великим шляхом люд усякий минав, 

І ніхто не впізнав діаманта того. 

Йшли багато людей і топтали його, 

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов, 

І в пилу на шляху діамант він найшов. 

Камінець дорогий він одразу пізнав, 

І додому приніс, і гарненько, як знав, 

Обробив, обточив дикий той камінець 

І уставив його у коштовний вінець. 

Сталось диво тоді: камінець засіяв, 

І промінням ясним всіх людей здивував, 

І палючим вогнем кольористо блищить, 

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була, 

І мислива рука її з пилу взяла. 

Полюбила її, обробила її, 

Положила на ню усі сили свої, 

І в народний вінець, як в оправу, ввела, 

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла, 

І, на злість ворогам, засіяла вона, 

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. 

І сіятиме вік, поки сонце стоїть, 

І лихим ворогам буде очі сліпить. 

Хай же ті вороги поніміють скоріш, 

Наша ж мова сія щогодини ясніш! 

Хай коштовним добром вона буде у нас. 

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас, 

Щоб, поглянувши сам на створіння своє, 

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

В. Самійленко

ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ УКРАШИ

Музичний репертуар:

1. Українська народна пісня «Наш стяг».

2. Державний   Гімн    України    «Ще    не    вмерла   Україна», муз. М. Вербицького, сл. П. Чубинського.

3. Пісня «Рідний край», сл. і муз. М. Михайленка.

Епіграф.                Всім серцем любіть Україну свою,

І вічні ми будемо з нею.

В. Сосюра

 

Хід заняття №1

І. Вступна бесіда.

- Наша Україна – незалежна держава, як і інші країни вона має свої символи. А що таке символи? Символ – це умовне позначення якогось предмета, поняття чи явища; художній образ, що передає якусь думку, ідею.

Державний символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, пра­гнення народу.

Яку книжку я держу у руках? Так, це – Конституція України. У статті 20 Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб і Державний Гімн України».

Зараз ми поговоримо про Державний Прапор України.

 

II.        Виразне декламування віршу.

Прапорець, що я тримаю,

для мене – єдиний.

Прапорець цей,

що я маю, -

символ України.

Нема в світі більш святого

й не буде ніколи

від крайнеба голубого

над пшеничним полем.

Марія Хоросницька

- Доберіть до слова «прапор» близькі за значенням слова. (Зна­мено, стяг.)

 

III.        Виступ підготовлених учнів.

Слово «знамено» утворене від сполучення «знай мене». В дав­нину знамена були в основному засобами сигналізації і відзначались простотою: довгі жердини, до вершків яких прикріплювали гілля де­рев, жмутки трави, кінські хвости («чолкові стяги»). Згодом знамено стало клиноподібним шматком тканини. Знамено вказувало належ­ність певної землі, майна, худоби, людей якомусь роду-племені.

Знамено збирало до гурту, «стягало» до вожака членів громади під час походу чи битви. Так виникло слово «стяг».

Слов'яни обожнювали свої стяги і вірили, що у воєнний час во­ни святіші від ідолів. їх возили разом зі зброєю, а перед боєм ставили на найвищому місці, щоб кожен воїн міг їх побачити.

Прапороносцями в княжих дружинах Київської Русі призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обов'язок постійно три­мати прапор над полем бою, пильно охороняти його, не даючи воро­гові захопити чи повалити прапор. Значення прапора під час бою було дуже важливим: якщо він стояв нерухомо - знали: битва проходить успішно, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати не що інше, як поразку.

Знамено було справжнього святинею. В часи Київської Русі ко­жен князь мав свій прапор. На князівських давніх стягах зображали богів, тотемні знаки. А після прийняття християнства – Ісуса Христа та святих.

Роль прапора – бути попереду, вести людей за собою.

В часи Запорізької Січі кожен полк, сотня виступали зі своїм стягом. На прапорах Давньоруської держави переважали синій і жов­тий колір. Зі зруйнуванням Запорізької Січі й зникненням гетьманщи­ни на кілька століть зникає також синьо-жовте знамено.

Вже скільки закривавлених століть 

Тебе, Вкраїно, імені лишали... 

То ж встаньмо, браття, в цю гарячу мить: 

Внесіте прапор вільної держави! 

Степів таврійських і карпатських гір 

З'єднався колір синій і жовтавий. 

Гей, недругам усім наперекір –

Внесіте прапор вільної держави! 

Ганьбив наш прапор зловорожий пив, 

Його полотна в попелі лежали... 

Але він знов, як день новий розцвів: 

Внесіте прапор вільної держави! 

Повірмо в те, що нас вже не збороти, 

І долучаймось до добра і слави. 

Хай будуть з нами Правда і Господь –

Внесіте прапор вільної Держави!

Державний прапор України має синьо-жовтий колір. Чисте небо – символ миру (синій) та пшеничне поле – символ достатку (жовтий). Синьо-жовте сполучення на українському прапорі – одне з найдавні­ших. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства – зо­лотого лева на синьому полі. Наш стяг пшеничний у степах під голу­бим склепінням неба... Він втілює віковічні прагнення нашого народу до миру, праці, краси.

2 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради України було піднято синьо-жовтий національний прапор – символ незалежності нашої держави. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвер­дила синьо-жовтий прапор Державним Прапором.

Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних уста­новах України. Він здіймається над усіма посольствами нашої держави в багатьох країнах світу, під ним плавають у морях-океанах українські па­роплави. Коли на різних спортивних змаганнях на п'єдестал пошани під­німаються українські спортсмени, наш прапор гордо лине угору.

 

IV. Поетична хвилинка.

Прапор

Прапор – це державний символ, 

він є в кожної держави; 

це для всіх – ознака сили, 

це для всіх – ознака слави. 

Синьо-жовтий прапор маєм: 

синє – небо, жовте – жито;

прапор свій оберігаєм, 

він – святиня, знають діти. 

Прапор свій здіймаєм гордо, 

ми з ним дужі і єдині, 

ми навіки вже – народом, 

українським, в Україні.

Наталка Поклад

 

• Що ви відчували, слухаючи цей вірш?
• Чому український прапор має синьо-жовтий колір?

 

VI.        Слухання та виконання пісні. 
Звучить українська народна пісня «Наш стяг».

Синьо-синій небокрай,                        Синьо-синій небокрай,

Жовто-жовтий небокрай, -                        Жовто-жовтий небокрай, -

України рідний стяг,                        Поможи нам, Боже, дай

Чи ти вдома, чи в гостях.                        Щоб з руїн воскрес наш край!

 

VII.        Підведення підсумків.

 

Хід заняття №2

І.Бесіда.

-        Ви, звичайно, знаєте мелодію Державного Гімну України. Вона 
звучить щоденно о шостій годині ранку і о двадцять четвертій годині 
ночі по українському радіо.

Гімн – це урочиста головна пісня, яка уславлює Україну, є її си­мволом державності і національної єдності.

Пісні Михайла Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати національним гімном України. Хоч з'являлися й інші патріотичні пісні, які виконували роль гімну. Це «За­повіт» Шевченка, «Вічний революціонер» Франка та багато інших. Проте саме пісня Чубинського і Вербицького змогла об'єднати навко­ло себе патріотів, одержимих великою метою - побудовою соборної незалежної України.

 

ІІ. Слухання Державного Гімну України,

-        Пам'ятайте, що Гімн співають і слухають стоячи!

Ще не вмерла Україна

Ще не вмерла України і слава, і воля, 

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. 

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. 

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. 

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу, 

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

 

-        Сьогодні потрібно сказати про той час, коли Україна перебу­вала у складі СРСР. Згадати тоді про тризуб або синьо-жовтий прапор, 
чи заспівати «Ще не вмерла Україна» було суворо заборонено. Та бу­ли в нас справжні патріоти, які не боялися цих заборон і, хоч потайки, а все ж таки співали «Ще не вмерла Україна», бо твердо вірили, що вона воскресне.

 

ІІІ. Виразне декламування віршу.

Гімн

Слова палкі, мелодія врочиста –

Державний гімн ми знаємо усі. 

Для кожного села, містечка, міста 

це клич один з мільйонів голосів. 

Це наша клятва, заповідь священна, 

хай чують друзі й вороги, 

що Україна вічна, незнищенна, 

від неї ясне світло навкруги.

Наталка Поклад

 

IV. Підведення підсумків.

 

Хід заняття №3

І. Виступ підготовлених учнів.

Розпізнавальним знаком держави, своєрідним ключем до історії роду, міста, держави є герб. Кожне плем'я в давні часи мало свій знак, яким воно позначало, мітило майно, худобу, будівлі. Вибиті знаки на скелях засвідчували володіння ними певною територією.

Слово «герб» прийшло до нас із польської мови, а в польську - з німецької, в якій воно означає «спадщина».

Про утвердження нашої державності й самостійності свідчить те, що ми маємо малий герб України – тризуб.

Державний герб України — тризуб.

Герб

Наш герб – тризуб. 

Це воля, слава й сила. 

Наш герб – тризуб.

Недоля нас косила, 

та ми зросли, ми є, 

ми завжди будем, 

добро і пісню несемо ми людям.

Наталка Поклад

Найдавніші археологічні знахідки тризуба на українських землях походять з І ст. н. є. Очевидно, він міг бути символом племені або зна­ком влади. Зображення тризуба знаходили і на територіях інших держав. Пізніше воно стало з'являтися на монетах, печатках, каменях, цеглинах, зброї, посуді тощо.

В Київській Русі тризуб став родовим знаком князів із династії Рюриковичів. Його карбували на своїх монетах київські князі Воло­димир Великий, Ярослав Мудрий. Тризуб пов'язувався з княжою осо­бою і символізував її владу.

У складі слова «тризуб» є число три. Це число завжди вважало­ся чарівним. У народних казках зустрічаємо трьох богатирів, три ба­жання, три дороги. Наші далекі предки вважали, що тризуб (трійця) відображає триєдність сили, яка створила світ і життя у ньому:

Вогонь – Вода – Життя 

Батько – Мати – Дитя 

Світло – Слово – Любов 

Щасливим вважають місто, яке будувалось на трьох горбах або в заснуванні його брали участи три групи племен. До таких міст слід віднести і місто Київ (побудований трьома братами і на трьох горбах).

Після занепаду Київської Русі тризуб зберігся в гербах українсь­ких дворянських родин.

В часи Козаччини гербом України був козак із самопалом. І ли­ше в часи Української Народної Республіки тризуб знову повернувся. В роки комуністичної імперії тризуб був заборонений. Тепер його за­тверджено гербом України.

Кожен народ з повагою ставиться до своїх символів. Прапор і Герб є нашими святинями, тому їх слід шанувати і берегти.

14 червня 2000 року Кабінет Міністрів затвердив текст Держав­ного гімну та Великого герба України.

На гербі щит із тризубом з одного боку підпирає лев (символ Галицько-Волинського князівства і всього Західного регіону), з друго­го – козак з мушкетом (символ Запорізької СІчі й усього Сходу Украї­ни). Над тризубом – корона – «княжий вінець».

Тризуб здебільшого зображають золотим або жовтим на синьо­му тлі. Жовто-золотий – це колір небесних світил, сонячного промін­ня, без якого неможливе життя.

Сьогодні завдання кожного з нас, громадянина України, - знати, поважати символи своєї Вітчизни і не дати нікому поглумитися над ними. Гордитися тим, що маємо свою державу, свою землю, свою мо­ву, свої традиції і свої символи – герб, прапор, гімн. І тільки той буде називатися справжнім патріотом, хто своїми вчинками, поведінкою, працею, знаннями і вміннями зміцнюватиме її могутність.

 

II.        Колективне виконання пісні.

Рідний край сл. і муз. М. Михайленка

Край, де ми народились, 

Де ростем, живемо. 

Батьківщиною ніжно 

Із любов'ю звемо.

 

Приспів:

Рідний край, рідний край 

Ти, Вітчизно наша. 

Різні в світі землі є, 

Але ти найкраща.

 

І ліси, і рівнини Ріки, 

гори, поля. Все це наша 

Вітчизна Неозора земля. 

Приспів.

 

3. Підведення підсумків.

 

НАРОДНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ

Музичний репертуар: аудіозапис українських народних пісень.

 

Хід заняття №1

І.Вступна бесіда.

-         Кожен народ має свої народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

Народні символи України є рослинні і тваринні.

 

ІІ. Ознайомлення з рослинними народними символами.

-        До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, 
барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, 
духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» — і в уяві обов'я­зково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, вер­ба край долини...

Здавна у нашого народу найбільш шанованим деревом є верба. «Без верби і калини - нема України», - говориться в народній приказ­ці. Важко уявити нашу землю без верби. Говорять: «Де вода, там і ве­рба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли ко­пали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. Близько 500 видів верби росте на нашій планеті, а тридцять – в Украї­ні.

Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в ко­ханні.

Верба — народний символ, який опоетизований в народній твор­чості і художній літературі. Про тиху, скромну вербу народ склав ба­гато пісень. У багатьох творах згадує вербу і Тарас Григорович Шев­ченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її – і виросла вона йому на втіху. Для нього вона була уособленням України. Росте верба Шевченкова і досі. А відомий український поет Василь Симоненко писав:

А якщо впадеш ти на чужому полі, 

Прийдуть з України верби і тополі, 

Стануть над тобою, листям затріпочуть, 

Тугою прощання душу залоскочуть.

Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячу­ють вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виро­сте гарне дерево. Не можна допустити, щоб зникли вербові насаджен­ня на нашій Україні.

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний дуб, який росте в Рівненській області. Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був си­льним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і Інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страж­дають на серцеві захворювання.

У нашій народній символіці особливе місце посідає барвінок. Його образ присутній в багатьох ліричних піснях, Іграх-веснянках, об­рядах. За смисловим навантаженням з хрещатим барвінком може по­рівнятися лише червона калина. З давніх-давен він уособлює моло­дість, нев'януче кохання, вірність.

Васильок – символ святості і чистоти. А в народній поезії – то квітка вірності:

Посію я василечки, буду поливати, 

Ходи, ходи, Василечку, буду цілувати.

Україна і калина. Ці два слова навіки сплелися разом. Україна наша славна ненька, яка не раз була омита кривавими і гіркими сльо­зами які нагадують ягоди калини.

Немислима Україна без калини. Для нашого народу калина не тільки символ краси, а й символ рідної землі. Протягом всього життя супроводжує нас калина.

Відваром калини вмивалася вагітна жінка, щоб дитятко було гоже. З коріння і гілочок калини вистругували дитині забавки. З кали­ни робили сопілку. З неї ж робили колисочку дівчинці, яка народилась слабенькою. На хрестини у букет на столі ставили цвіт калини. У ка­линових вінках дівчата стрічали свою долю. Біля калині призначали побачення. Ламати калину означало бажання створити сім'ю, рід. Це коли калину ламала дівчина. Коли ж калину ламав хлопець – це озна­чало образити дівчину.

 

3.    Слухання і виконання пісні. Звучить пісня «Не зламав я у лузі калини ...».

4.    Підведення підсумків.

 

Хід заняття №2

І. Ознайомлення з тваринними народними символами.

• Як ви розумієте вислів «народні символи України»?
• Які народні символи вам відомі?

-        Сьогодні ми поговоримо про тваринні символи українського 
народу.

У княжі часи улюбленою твариною був тур. У козацькі часи -кінь. У багатьох думах, піснях оспівували козака і тут же згадували його коня. Але найулюбленішими тваринними символами є птахи.

Люди вважали що навесні душі померлих в образі птахів повер­таються на землю. А оскільки це душі померлих – то де "їм місце? У раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно з цих двох слів утворилося «Вирій». А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, - гово­риться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя лю­дям. І у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка.

Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не гово­рив погано. У народних піснях її порівнювали з матір'ю, яка побива­ється за своїми дітьми, називали лагідно «зозуленькою-матінкою».

Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання – Леля. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей.

Символом туги за рідним краєм є журавель.

Журавлі кру, кру, 

В чужині умру, 

Доки море перелечу, 

Крилонька зітру.

Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.

 

II. Поетична хвилинка.

Журавлик

Осіннього ранку 

журавлик летів 

за море, далеко, 

до теплих країв. 

І чулося з неба 

тужливе «курли».

•            Журавлику любий, 

повернеш коли?

•            Курли... Курли... 

Сказав журавель, 

як здіймався увись:

•           В Карпатах над річкою 

я народивсь.

І тут наймиліше 

живеться мені. 

Додому прилину 

я знов навесні.

-        Курли... Курли...

Степан Жупанин

- Символом матері є ластівка. З ластівкою пов'язано багато при­кмет, повір'їв.

Раніше на свято Рожаниці діти ліпили з глини ластівку і дарува­ли матері. Мати зберігала її протягом року до наступного свята. Якщо мама помирала, то діти клали ластівочку їй у домовину, а на воротах ставили перевернуті граблі і зверху прикріпляли ластівку. Так вони стояли 40 днів І всі, хто йшов мимо двору знали, що померла та, на якій трималася вся родина.

Ластівка

Ластівки немає –                         ластівка марніє,

відлетіла вже.                         не співа пісні.

Десь її стрічає                         Щастя для пташини

сонечко чуже. там,                 де в'є гніздо,

Хоч воно і гріє, там,                 де батьківщина,

та на чужині                         хоч земель є сто!

Микола Удовиченко

 

III. Читання легенди.

- Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень на­шої Батьківщини. Ця пташка – соловей.

Легенда

Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов'ї дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх Родів для індійського царя. Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди у той час були в полі і село було німе.

-        Що то за люди тут живуть? - подумав соловей. - Ні тобі пісні, ані 
музики не чути.

Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні. Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов'ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. Але все те було вже знайоме цареві і він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув — і велів тому солов'я співати день і ніч...

Зачудовані солов'ї навесні гуртом полетіли на Україну, щоб слухати наш пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію. Саме у нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкра­щі у світі пісні.

• Чому соловейко символізує Україну?

 

IV. Підведення підсумків.

-        Розмову про Україну та про її символи можна вести без кінця- 
краю, бо така багата і щедра наша земля, така славна ЇЇ історія.

Хочу, щоб кожен з вас запам'ятав те, про що ми говорили сього­дні. Любимо свою землю, випрошуймо у Всевишнього ласки і допо­моги, знаймо і поважаймо її символи, не даймо нікому скривдити її.

 

УКРАЇНСЬКІ ОБЕРЕГИ

Музичний репертуар (за вибором):

1. Пісня «Смерекова хата», муз. П. Дворського, сл. М. Бакай.

Пісня «Два кольори», муз. О. Білаш, сл. Д. Павличко.

3. Пісня «Про рушник», муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка.

4. Українська народна пісня «Червона калина».

5. Пісня «Ми є діти українські».

 

Хід заняття

І. Ознайомлення з українськими оберегами. Звучить пісня «Смерекова хата».

-        Батьківська хата, мамина пісня, бабусина вишиванка, портрет на стіні найдорожчої людини - усе це наші непересічні символи-обереги.

Що таке Україна? 

За віконцем калина, 

Тиха казка бабусі, 

Ніжна пісня матусі, 

Дужі руки у тата, 

Під тополями хата. 

Під вербою криниця, 

В чистім полі пшениця, 

Серед лугу лелека 

І діброва далека.

-        Подивиться на предмети, які лежать на столі (Вчитель запрошує 
учнів до столу, на якому лежать хліб, рушник, калинова гілка, вишиванка). Це – 
народні обереги.

Обереги – наші давні і добрі символи. їхнє коріння сягає глиби­ни століть. Обереги – це наша оселя, усе, що в ній є, усе, що ми нажи­ли, що одержали в спадок від своїх батьків та дідусів, чим збагатилися і освятилися: хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою та супереч­кою, добрим словом, спогадом у цій хаті – все це, щоб ви знали, є на­шими оберегами.

-        А чи знаєте ви, що коли будували хату, то спочатку випікали 
чотири хлібини і ставили їх на місце, де мала стояти оселя. На другий 
день дивилися, як не було сліду, то можна будувати сміливо, буде на 
обійсті завжди вестися живність. Якби хліб ніхто не поїв, то не буде 
вестися худоба і всяке господарство. А де хліб поїли – то місце святе, 
там можна хату будувати, бо буде потім все добре вестися, не обсіда­тимуть злидні.

Хата моя, біла хата,                                Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.                                Казко тепла й доброти.

Пахне любисток і м'ята,                                Стежка від тебе хрещата

Мальви цвітуть край вікна.                 В'ється в далекі світи.

 

II. Завдання. Поясніть зміст прислів'їв та висловів про хату (за вибором).

• Чим хата багата, тим і рада. 
• Де будь, там будь, а свою хату не гудь. 
• Де хата не метена, там дівка не плетена. 
• Люді добрі, хата тепла.

 

-         Подивиться на цю сорочку-вишиванку. Сорочка, усі краї якої оздоблені вишивкою, має оберігати від нещастя, відганяти від людини злі сили, перешкоджати їхньому проникненню до тіла. Мати, проводжаючи сина в дорогу, одягала на нього таку сорочку.

Сорочку одягай – маму, тата звеселяй. Від хвороб її носи і здоров'я бережи.

Улюблений колір вишивки – червоний, який вважали оберегом від чортів. Вишивкою прикрашають комір, рукави. Місця, де закінчується тканина – найвразливіші для темних сил. Ось послухайте легенду.

Легенда

Колись на небі не було поділу на добрих і злих ангелів. Але та частина з них, що тяжіла до зла, намагалася робити людям на землі біди і страждання. Був час, коли багато людей забули Боже слово і жили в гріху. А злі ангели доповідали Богові, що всі люди на землі грішні, а тому отримали Божий дозвіл умертвляти всіх без розбору, на кому нема хреста. В однієї жінки померло від того 7 дітей, а лишився один мізинчик - син. День і ніч вона благала Бога пощади для сина, і він відкрив їй таємницю: «Виший дитині і собі хрести на со­рочці, щоб ангели їх бачили. Але нікому не кажи, бо побачиш на очах смерть сина і сама загинеш". Але жінка не могла бачити смерть чужу. Вона розповіла про хрести-обереги. А як люди не повірили, то зірвала сорочку тихо з себе й померла в усіх на очах. Відтоді люди вишивали сорочки, а з часом, окрім хрестів, на них з'явилися символи родючості, рослинні візерунки, інші символи хри­стиянської віри.

-        Рушники є також добрими охоронцями-оберегами. Рушники бережуть, аби до хати не заходили злі духи. Рушниками прикрашали світлицю, пов'язували старостів І судженого, сватів. На рушнику під носили хліб-сіль дорогим гостям, якщо хочеш зустріти гостя щиро і привітно, щоб він шану спостеріг і добром віддячить міг. Гостя ми то­го стрічаємо короваєм з рушником. Шанобливо хліб підносимо, вклонившись, щиро просимо:

Любий гостю наш, приймай 

Дружби символ – коровай.

-        На столі лежить хліб. Кажуть в народі – хліб-годувальник всьому 
голова. Хліб продовжував родовід і, навпаки, коли він зникає – приходило лихо. Запашний, рум'яний хліб випікали у печі. Подивіться, яка красива піч. Піч – це оберіг тепла і затишку, лікарня і насолода для ока. А вогонь у печі – це символ добрих і людяних стосунків усієї сім’ї, оберіг усієї родини. Люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого І недоброго, наділяє її силою та здоров'ям.

 

III.        Поетична хвилинка.

***

Щедрим сонечком, ясним нині 

Хліб лежить на новій скатертині. 

Був він змелений і протришений, 

У діжі старенькій замішений. 

На тривогах, на нашій щирості 

Він настояний і розчинений. 

Надихайтеся запахом хлібним, 

Щоб він пахнув вам полем рідним.

 

• Які почуття викликає у вас вірш?
• Яку картину ви уявляєте, слухаючи вірш?
• Як ви розумієте вислів «Хліб – усьому голова»?
• Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на виши­тому рушникові були високою ознакою гостинності українського на­роду. Хліб був мірилом життя, культури, жоден обряд не обходився без нього. Святість і пошана до хліба передавалися з покоління в по­коління дітям і внукам.

Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося йому, віддаймо шану тим, хто зростив його. Як мовить народ, коли черствіє хліб, то і черствіють душі.

IV. Підведення підсумків.

 

ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА

Музичний репертуар (за вибором):

1. Українська народна пісня «На калині мене мати колихала».

2. Українська народна пісня «Ти скажи, скажи, калино».

3. Українська народна пісня «Не рубай калину».

4. Українська народна пісня «Ой у лузі червона калина».

 

Хід заняття

І. Вступна бесіда

• Які українські обереги вам відомі?
• Є ще один оберіг українського народу. І ви з ним добре знайо­мі. Але спочатку відгадайте загадки.

 

ІІ. Відгадування загадок (завибором).

• У вінку зеленолистім,        

У червоному намисті        

Видивляється у воду        

На свою хорошу вроду.        

 

• Стоїть дід над водою

3 червоною бородою.

Хто не йде – не мине,

За борідку ущипне.

• Зачаровує красою 

Мати Україна, 

Наче в лузі червоніє

 Пишная ...(Калина.)

 

• Не дівчина, а червоні стрічки має.
• Навесні – білим цвітом, а восени – червоним плодом.

 

• Так, це калина. Чим подобається вам ця рослина?
• Що ви знаєте про калину? (Це невисокий, але пишний кущ. Це лікарська рослина. Любить вологі місіія, мозісє рости у лісі, лузі, біля хати. Про неї складено багато віршів, пісень, приказок, прислів'їв. З нею пов'язано багато легенд, народних вірувань, обрядів.)

 

III. Розповіді заздалегідь підготовлених учнів про калину.

1-й учень. З калиною пов'язані назви поселень. В Україні відомо багато назв населених пунктів Калинівка, Калинове, імен – Калина, прізвищ – Калина, Калиниченко, Калиновський та ін.

2-й учень. Широко відомі цілющі властивості калини. Чай з яго­дами калини п'ють при простуді. Соком з ягід протирають обличчя при різних висипах. Цілющі квіти і кора калини.

3-й учень. А які смачні страви вміли готувати з калини! Це і ки­селі, і смачні пиріжки з гарбузом і калиною, напої.

4-й учень. Вважається, що ягідка калини - це крапелька крові, від якої народилася жінка, а від жінки народився народ, а народ ство­рив Україну.

5-й учень. З калиною порівнювали красу української дівчини. 

Серед поля край села 

Калинонька зацвіла, 

Ніби дівчинка в віночку 

У вишиваній сорочці 

Русу косу заплела.

6-й учень. Без калини не можна уявити бабусиної хати, маминої пісні, рідної Вітчизни. Послухайте легенду про калину.

Легенда

На Україну напали турки і татари. Вони вбивали дітей, старих людей, а молодих дівчат забирали у полон. В одному селі дівчина втікала, зачепилася за дерево і впала. Разок червоного намиста розірвався і розсипався. Дівчина загинула в неволі, а на місці розсипаного намиста виросла калина.

7-й учень. Тому так любить і шанує калину наш народ. Рідною і священною є калина для українця. Кожна родина мала калину біля ха­ти. За нею бережно доглядали, поливали. А коли дзвеніло весілля – нею прикрашали весільний коровай, її вплітали у вінки. На весільному рушнику вишивали калину і листя дуба — як символи дівочої краси і хлоп'ячої сили. Калиновими узорами вишивали дівчата сорочки. Коли козак вирушав у похід, на згадку про рідний дім давали рушник з ви­шитою калиною.

8-й учень. Калину - як символ безсмертя - садили біля могили в узголів'ї козака, який загинув у бою. Садили калину і на могилі чума­ка, котрий помер у далекій дорозі. В одній з народних пісень гово­риться:

Звелів собі насипати високу могилу,

звелів собі посадити червону калину.

Будуть пташки прилітати калиноньку їсти,

будуть мені приносити з України вісти.

 

IV.        Завдання. Поясніть зміст прислів'я «У злих людей кали­ 
на не росте».

 

V.        Завдання «Доповнення міркування».

- Вабить калина своєю ніжною красою. Красива у своєму цві­тінні, красива з червоними ягодами і пурпуровим листям восени. От­же, вклонімося калині - окрасі рідної землі. Обережно візьміть її гро­но та відчуйте його прохолоду і ваговитість.

• Уявімо, що калина ожила і може говорити. З якими словами звернулися б ви до неї? Продовжте думку: «Я торкаюся калини і від­чуваю в серці...»

• Спробуйте передати, які почуття сповнюють вас у ці хвилини.

 

VI.        Слухання художніх творів про калину (пі­сень, віршів).

• Про калину в народі складено багато пісень: «Ой на горі кали­на», «Ой під калиною», «Калино-малино, чого в лузі стоїш?», «По той бік гори», «Чи я в лузі не калина була», «Ти скажи, скажи, калино» та ін. Як батьківський заповіт оберігати калину є пісня «Не рубай кали­ну» (звучить уривок із пісні).
• Як ви гадаєте, чим саме приваблювала калина народних по­етів? Чому її часто називають символом України?
• Уособленням чого може бути калина для українського народу? (Краси, багатства, родючості,  честі, свободи, життєдайної сили тощо.)

Калинонька 

Ось калина над рікою 

Віти стелить по воді. 

Хто це щедрою рукою 

їй намистечко надів? 

Червонясте, променисте –

Розцвітає, як вогні... 

Дай хоч трішечки намиста, 

Калинонько, і мені!

Марія Познанська

 

Звучить пісня «Червона калина».

Червоно калино,        Сонця не боюся,

Чого в лузі стоїш,        Дощу не благаю,

Чого в лузі стоїш,        Стою й думаю,

Чом не процвітаєш?        Як я цвісти маю.

Чого в лузі стоїш,        Зацвіту біленько,

Чом не процвітаєш?        То всі мене знають.

Чи сонця боїшся,        Зацвіту червоно,

Чи дощу благаєш?        Пташки подзьобають.

 

Гра-конкурс «Назви гарні слова про калину».

• калина-красуня;
• чарівний кущик;
• як дівчина-чарівниця;
• як наречена у віночку;
• наче дівчина у білій хустині.

 

VIII. Підведення підсумків.

• Ось така вона калина. Немислима без неї Україна. Калина – це оберіг, невід'ємний супутник нашого життя і боротьби.
• Я хочу, діти, щоб для вас, коли станете дорослими і самостій­ними, дорогого залишилась рідна домівка, щоб палко любили рідний край, його звичаї, мову нашу солов'їну, щоб ніколи не змогли зламати калинову гілку чи інше дерево, а навпаки, прикрашали нашу землю своїми руками. Тож пам'ятаймо, хто ми є, бережімо звичаї наші, ша­нуймо наші обереги.

 

Додатковий матеріал

Прикмети, прислів'я, приказки, пов'язані з калиною. 

• Любуйтеся калиною, поки цвіте, а дитиною, поки росте. 
• У лузі калина з квіточками,

Немов матуся з діточками. 

• Весною калина білим цвітом квітує,

А восени червоні ягоди дарує. 

• Запишалася калина,

Наче красная дівчина.

• Калина хвалилася, що з медом солодка.
• Пишна та красива, мов червона калина.

Ой у лузі червона калина

Ой у лузі червона калина похилилася, 

Чогось наша славна Україна зажурилася! 

А ми тую червону калину підіймемо, 

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей у полі ярої пшениці золотистий лан. 

Розпочали стрільці січовії з ворогами тан! 

А ми тую ярую пшеницю ізберемо, 

А ми нашу славную Україну, гей, гей, розвеселимо! 

Не хилися, червона калина, маєш білий цвіт, 

Не журися, наша Україно, маєш славний рід! 

А ми тую ярую пшеницю ізберемо, 

А ми нашу славную Україну, гей, гей, розвеселимо!

***

У полі калина, 

У полі червона, 

Хорошенько цвіте,

Ой роде наш красний.

Роде наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося, 

Бо багато нас є.

 

РУШНИК В ОБРЯДАХ ТА ЖИТТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Музичний репертуар:

1. Пісня «Про рушник», муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка.

2. Пісня «Два кольори», муз. О. Білаш, сл. Д. Павличко. 

Епіграф:        Український рушник...

Скільки він промовляє серцю кожного з нас!

 

Хід заняття

І. Народні традиції та обряди, пов'язані з руш­ником.

- Погляньте на стіни нашого класу. Вони сьогодні прикрашені рушниками. Ці рушники для нас не лише красиві, а й дорогі: адже їх вишивали наші матері, бабусі, прабабусі.

Моя їх мама вишивала, 

Щоб став добрішим білий світ 

У кожен хрестик серце вклала. 

З тих давніх пір до цих часів 

Вони цвітуть над образами. 

Відбиті в маминій сльозі 

І скроплені її сльозами.

І сірі дні, і дні погожі. 

Зозуля кликала: ку-ку! 

І буйно квітли пишні рожі, 

Сумне й веселе вишиття, 

Літа печальні – нитка чорна... 

І мамине усе життя 

На рушниках читати можна.

 

Український рушник прийшов до нас з давніх давен. Як багато промовляють вишиті рушники до нас! Колись без вишитого рушника не обходилось жодне свято.

- Що ви знаєте про рушник?

Рушник на стіні – це давній наш звичай. Не було в Україні хати, яку не прикрашали б рушниками. Хоч би як убого судилося сім'ї жи­ти, але хата палахкотіла багатством кольорів рушників. У народі каза­ли: «Хата без рушників, що родина без дітей».

У минулому рушник – обличчя оселі, господині. По тому, скіль­ки і які буди рушники, створювалася думка про матір і її дочок. Чис­тий рушник був ознакою охайності, працьовитості кожної жінки. Не випадково в народній пісні мати навчає доньку:

Тримай хаточку, як у віночку, 

І рушник на кілочку. 

Тримай відерця всі чистенькі 

І води повнесенькі. 

Прийдуть зовиці пити водиці,

Будуть тебе хвалити.

Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, діжу після випікання хліба, яку ставили під образа­ми на покуті, з ним ходили доїти корову.

З вишитим рушником приходили до жінки, що народила дити­ну, вшановувати немовля. Коли син вирушав у далеку дорогу, коли чоловіка жінка виряджала на війну, то дарувала їм вишитий рушник як застереження від лиха. Це відображено і в піснях.

Від сивої давнини і дотепер, у радості й у горі рушник - не­від'ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вит­каною та вишитою на полотні.

 

II. Колективне виконання пісні.

Про рушник

Муз. Я. Майбороди, сл. А. Малишка

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

1 твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 

І засмучені очі хороші, блакитні твої. 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, 

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров, 

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

• Ми сприймаємо цю пісню як символ материнської любові. Світлому, радісному, хоч і пройнятому сумом розлуки, звучанню від­повідає сонячний, прекрасний пейзаж. І рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя-доля, і зелені луги – все це взяте із народної творчості. Автор цієї пісні Андрій Малишко любив показувати друзям намальо­ваний на стіні свого будиночка рушник. Бо ж обкладали майстри хату, дізнались, що тут живе автор відомої пісні про рушник, і самі оте диво зробили!
• Сьогодні на нашому столі лежить хліб на рушникові. Чому? Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов віки, став до­брою традицією і в наш час.

На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю, 

Щоб легкі дороги 

Славили країну, 

Щоб у нашій праці 

І в гучнім весіллі 

Шанували в світі 

Над усе людину.

Рушники за своїм практичним та естетичним призначенням використовуються і в побуті. Від цього утворилися їхні назви: 

• утирач – для рук та обличчя; 
• стирок-для посуду, стола, лави; 
• покутник – ним обвішували стіни, портрети; 
• плечовий – ним пов'язували сватів; 
• подарунковий – обрядовий, весільний. 

Учні ознайомлюються з виставкою рушників. 

Узори на рушниках – то давно забуті символи: 

• ромб з крапкою посередині – засіяна нива; 
• вазон чи квітка - світове дерево од неба до землі,
• барвінок – безсмертя; 
• дубовий лист – здоров'я; 
• калина – дівоча краса;
• голуб – к охання;
• хміль – парубоча сила;
• вогонь – щастя;
• людська фігурка, немов з дитячого малюнка, - знак берегині, богині хатнього вогнища.

Демонструється таблиця з малюнками.

 

III. Завдання. Поєднайте ці малюнки:

• здоров'я і безсмертя;
• дівоча краса і парубоча сила;
• кохання і щастя.

 

• Подивіться, де висять рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти в дім. Рушник здавна був оберегом, який оберігав хату від усього поганого, злого, бо кожен узор ніс інформацію, незалежно від того, був він рослинний чи геометризований.

Відповідно до призначення, рушники різнились і технікою ви­конання. Утирачі і стирники (стирачі) найчастіше ткали із цупких ни­ток. Покутники, подарункові, плечові – із тонкого, гарно вибіленого полотна (для пов'язування сватів). Коли засновували снівниці обрядо­вих та весільних рушників, чоловікам заборонялося заходити до хати. Жінки починали ткати рушники тільки в середу, п'ятницю або суботу – у так звані жіночі дні.

У весільному церемоніалі збереглося найбільше обрядових сю­жетів, пов'язаних з рушником. Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, ними пов'язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали. Кращі узори запозичувалися, переходи­ли з покоління у покоління.

За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалася про рушники. До їх виготовлення привчали ще з юного віку. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори. Від того, якими виходили візерунки, скільки встигала дівчина вишити ру­шників, складалася думка про її працьовитість, вдачу. У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками, їх дбай­ливо оберігали, ними хизувалися перед гостями, сусідами.

Кожній матері хотілося, щоб про її доньку пішла добра слава. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала

Та рушнички пряла,

По тихому Дунаю білила,

По сухому береже яку сушила...

Найпершою ознакою згоди на одруження, коли приходили свати, було «давати рушники». Якщо дівчина і її батьки того хотіли, вони пов'язували сватів і молодого рушниками.

Ой ти, мати, порадниця в хаті, 

Порадь мене, що людям сказати? 

А чи мені рушники давати, 

А чи мені іншого чекати?

Вважалось за велику образу, якщо дівчина, пов'язавши сватів, опісля відмовлялась від шлюбу чи навпаки – «взявши рушника» хло­пець пускав погану славу про дівчину, тобто розривав заручини. Дати рушники – означало готуватись до весілля. Вважалось, що рушник з'єднує родинні стосунки сімей молодого і молодої.

Рушники використовувались і в інших випадках життя. Напри­клад, при зведенні житла ними застеляли підвалини, а ті рушники, якими піднімали сволоки, потім дарувались майстрам.

Навесні, коли зеленіли жита, люди виходили у поле і родиною тричі обходили лан, несучи на рушниках хліб-сіль. Рушниками скріп­лювали купівлю-продаж домашніх тварин.

Рушник передавався як талісман з роду в рід, Із покоління у по­коління. Ці зворушливі традиції в народі живуть ще й зараз у багатьох місцях України. Батьки бережуть рушник для дітей – і не лише для ді­вчат, а й для хлопців, як родову реліквію, і такий рушник нізащо не віддадуть з рідної хати.

В Україні, особливо по селах, майже немає такої хати, де б не бу­ло рушників. Немає їх хіба що тільки в тих українців, які оміщанилися і відцуралися не тільки рушників, а й рідної мови. Як декоративна оздо­ба рушник своїм багатим орнаментом надає хаті урочистості, святково­сті, національного характеру. Хата, прикрашена рушниками, іншими видами народного мистецтва, затишна й привітна. Рушники можна по­бачити на картинах, на вікнах чи просто на стінах або на жердках.

І в наші часи український народ не розлучається з рушником, цим традиційним декоративним елементом оселі і святковим символом.

Орнамент на рушнику призначається не тільки для очей, а й для душі. Кожен колір має своє значення:

• червоний – символ любові;

• чорний – символ журби;

• голубий – символ злагоди, миру;

• зелений – символ достатку; 

• жовтий – символ розлуки.

 

• Який би колір вибрали ви, коли б гаптували рушник?
• Який би колір переважав на вашому рушнику?

Рушник... Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей ще довго живе у наших хатах як ознака вели­кої любові і незрадливості.

Поки живе чоловік,

Поки сходить і вруниться зілля -

Буде разом довіку рушник

Із началом весни і дороги,

Бо народ у цьому бачити звик

Віру а честь, у життя, в перемогу.

Василь Густя

 

IV. Підведення підсумків.

 

РОЗШИТЕ СОНЦЕМ НАРОДНЕ ВБРАННЯ

Музичний репертуар:

1. М. Мусоргський «Гопак» з опери «Сорочинський ярмарок».

2. Пісня «Україночка», сл. А. Демиденка, муз. Г. Татарченка.

Епіграф:        Барвоцвіт краси природи –

       Це костюм мого народу.

 

Хід заняття №1

І.Вступна бесіда.

Звучить грамзапис пісні «Україночка» у виконанні О. Білозір.

До класу заходить дівчинка в українському національному костюмі.

-        Діти, хто це до нас завітав у гості? (Українка.) Чому ви вирішили, 
що це українка? Назвіть, будь ласка, який одяг на ній. Коли його одяга­ли? (На свята.) Чого не вистачає у вбранні дівчинки? (Віночка.)

Український віночок

Зробила я віночок                                Хоч квіти паперові,

Із квітів та стрічок,                                Та їхні кольори

Піду в нім танцювати                                Дарують гарний настрій

Веселий гопачок.                                Всій нашій дітворі.

Віночок український                                Я лагідно торкаю

У райдужній красі.                                Цю ніжність і красу.

У нього в нашій школі                                Свою веселу вдачу

Закохані усі.                                До кожного несу.

В. Кленц

-        Напевне, усі дівчатка вміють плести віночок. А чи знаєте ви, що віночок не просто краса, а й оберіг?

 

II. Читання легенди.

Легенда

Було це чи не було, але розповідають, що в одному селі жили парубок і дівчина. Він був красень, і тільки вона йому до пари була. А вона була така вродлива, що тільки він їй рівня. Ось і вирішили вони одружитися. На весіллі, саме тоді, коли грали щодуху музики, а гості та господарі завзято витанцьовували польку, на селище напали татари. Усіх чоловіків повбивали, селище спалили, а молодих дівчат, а з ними і вродливу наречену, у полон забрали. Чимало років провели вони в чужій країні. Та завжди сподівалися повернутися додому.

Якось трапилася така нагода. Вартовий, який їх стеріг, заснув, а две­рі зачинити забув... Умить осідлали дівчата баских коней і помчали, полеті­ли, як вітер... Коли татари помітили втечу, то в ту ж мить кинулись наздоганяти втікачок. Ось-ось наздоженуть. Не довго думаючи, зірвала з голови одна дівчина синю стрічку і кинула за спину. І в тому місці, де лягла стрічка, завирувала глибока річка. А дівчата тікали все далі...

Довго перебиралися татари через річку. Але намірів своїх не полишили. Стали знову дівчат наздоганяти. Тоді друга дівчина зняла свою зелену стріч­ку і кинула за спину. І став позаду густий чорний ліс. А дівчата помчали да­лі... Закричали татари, але назад не поїхали, почали через ліс пробиратися...

Ось уже знову наздоганяють вони дівчат... Кинула тоді третя дівчина свою стрічку - червону. І за спиною враз вогонь запалав. А пройти крізь по­лум'я татари не змогли. Розлютилися вони, що полонянки вислизнули з їхніх рук. А дівчата, позбувшись своїх поневолювачів, поїхали далі, на рідну землю.

Відтоді зважають, що віночок може захистити молоду дівчину від лиха, від нечистої сили, і стрічки у ньому: зелена, як життя, коричнева, як рідна земля, блакитна, як вода, жовта, як сонце, і червона, як молодеча краса.

-        Дізнаємося, якого кольору стрічки вплітають у свій віночок ді­вчата:

• коричневий – символ землі-годувальниці;

• жовтий – символ сонця, хліба;

• блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров'я;

• червоний – символ щирості, душевності;

• зелений – символ рослинного світу.

• Для чого дівчата одягали віночок? (Для краси. А ще люди віри­ли, що вінок має силу й оберігає людину від усього злого і поганого.)

• А хто ж носив віночки? Дівчата, жінки чи бабусі? (Молоді дів­чата, а коли дівчина виходила заміж, то одягала хустку.)
• Скільки віночків мала дівчина? (Два: святковий і буденний.)
• Що вплітали у віночок? (Стрічки.) Якого кольору? (Різноко­льорові.) Чому різнокольорові? Що означає кожен колір?

Дівчинці одягають на голову віночок.

 

ІІІ. Виразне декламування віршу.

Мала Українка

Ой, вдягнуся у неділю 

У вишивану сорочку. 

У червону спідничину 

І в корали на шнурочку. 

Заплету я свої коси 

І візьму віночок з рути, 

Ще васильком заквітчаюсь, 

Чи від мене кращій бути? 

А на нозі чоботята 

Червоненькі, сап'янові! 

Я маленька українка –

Будьте всі мені здорові!

Ю. Шкрумеляк

 

4. Завдання «Розфарбуємо віночок».

Візьміть пензлі і розфарбуйте ними віночок і стрічки.

 

5. Підведення підсумків.

 

 

Хід заняття №2

I.        Бесіда «Призначення національного одягу».

- Національний одяг людей різних країн змінювався протягом століть, успадковуючи найкращі народні традиції. Він поєднував у со­бі всі види декоративного мистецтва: тканинну вишивку, вибійку, ви­роби зі шкіри, ювелірні прикраси.

Крім терміну «одяг», вживається часто і термін «костюм». Слово «костюм» французького походження. На означення цього поняття іс­нують українські відповідники: «стрій», «убрання», «шати».

На формування українського одягу мали вплив різні фактори: природні умови, культура, спадщина попередніх поколінь, культурні взаємини між народами, мистецькі здобутки, розвиток техніки, а та­кож спосіб життя народу, його національні особливості, релігія. Одяг поділявся на святковий, обрядовий, щоденний, вбрання спеціального призначення.

Здавна одяг виконував такі функції: практичну, захисну, обря­дову, оберегову, національну. Дуже важливими з-поміж інших були практична і захисна. Проте не менш значущими були й інші функції, наприклад, оберегова. За народними віруваннями, за допомогою пев­них символів, нанесених на одяг способом вишиття, ткання, вибійки тощо, людину оберігали від «поганого» ока, злих духів.

Великого значення мала функція обрядова, яка вимагала спеціа­льного виготовлення одягу для певного ритуалу чи обряду (одяг для весілля чи поховання). У різних обрядах одяг застосовували по-різному, однак суттєвими були ті чи інші атрибути-символи: квітка, вінок, колір квітів, стрічок, вишиті сорочки та добір їх кольорів.

II. Ознайомлення з жіночим національним костюмом.

- У різних областях костюми дещо відрізнялись один від одного.

Але обов'язково український жіночий стрій складався з довгої білої сорочки, вишитої на рукавах і грудях різнокольоровими, здебільшого червоними і чорними нитками. Біла сорочка-символ краси і чистоти.

Здавна сорочці приписується чарівна сила, з нею пов'язана низка повірїв, звичаїв, обрядів. Сорочка розглядається як «двійник» люди­ни, яка її носить. На сорочку наносили вишивку, це були магічні сим-воли-знаки, що оберігали людину.

Найбільше розміщувалося вишивки на рукавах жіночої сорочки. Це пов'язано із вшануванням руки як знаряддя праці. Жінка повинна була мати сім сорочок на носіння і сім святкових.

Поверх сорочки носили кептар (короткий безрукавний кожу­шок). Часто на сорочку одягали керсетки. їх шили із ситцю, вовняної тканини, шовку і робили глибокі складочки. Вони були звужені в талії і розширені знизу. Поверх керсетки найчастіше одягали білу сукняну спідницю. Жінки поверх сорочки І керсеток носили коралове намисто, срібні ланцюжки з підвісками, дукати (жіночі прикраси, виготовлені з монет), хрестики.

У будень носили двоплатові запаски (незшитий одяг, що скла­дався з двох полотнищ тканини); на свято - барвисті плахти, які під­перізувались червоним пасочком.

З головних уборів у дівчат поширені були вінки із штучних кві­тів, оздоблені скляним намистом і кольоровими стрічками. Заміжні жінки носили очіпки або хустки.

Соковиту барвистість складових частин вбрання композиційно завершують кольорові чоботи, «чорнобривці», червоні сап'янці (чобі­тки з тонкої шкіри). Черевички носили лише дівчата. Були поширені і легкі чоботи зеленого і жовтого кольорів на підборах. Взимку жінки носили сердак з чорного домотканого сукна з яскравою вишивкою, а також кожухи.

Продай, продай, панотченьку,                Зелену да суконьку додому,

Свій сад-виноград                                Щирозлотий поясочок на станочок,

Та справ мені, панотченьку,                Жсмчужного намистечка на шиєчку,

Дорогий наряд:                                Сап'янові черевички на ніжечкі.

 

II. Ознайомлення з чоловічим національним костюмом.

Звучить музика. М. Мусоргський «Гопак» з опери «Сорочинський ярмарок».

- Чоловічий костюм складався з чорного фетрового капелюха або високих сірих овечих шапок взимку, а влітку - із солом'яного ка­пелюха (бриля), білої сорочки з прямим коміром і розрізом на грудях - пазухою.

Верхній плечовий одяг чоловіків - жупан, свита, а взимку - ко­жух з відкладним коміром. Сорочка заправлялася у широкі червоні штани (шаровари), легкі для рухів, верхової їзди, підперезані у талії .червоним вовняним поясом. У середині XIX століття носіння штанів вважалося ознакою зрілості: їх одягали парубки лише після 15 років. Вузькі штани, які також носили чоловіки, називались гачі (гащі), холошні, нагавиці. Завершували убрання чорні чоботи на ногах.

Перегляд зразків українського народного одягу.

 

III. Сприймання та аналіз художніх картин. 

Василь Тропінін «Дівчина з Поділля»

Тропінін на своїх картинах зображував українських селян. Про це він на схилі літ згадував: «Я мало вчився в Академії, але навчався в Малоросії: я там без перепочинку писав з натури... І ці мої роботи, здається, найкращі з усіх, які я досі написав...». Саме до таких нале­жить «Дівчина з Поділля».

Художник ретельно змальовує типову подільську сорочку, на­мисто на шиї, дівочий головний убір. Гарний овал молодого смагляво­го обличчя намальований з великою майстерністю, як і проникливі карі очі й усміхнені губи. Стримано поданий пейзаж збагачує мотив, а оливковий колорит у поєднанні з людською теплотою надають творо­ві в цілому поетичного забарвлення.

Костянтин Трутовський «Одягають вінок», 1877рік

Мистецька спадщина Костянтина Трутовського, присвячена Україні, величезна. Художник залюбки відтворював мотиви побуту і звичаї українського народу. Уміння вдивлятися в сучасний побут українського народу і перетворювати побачене в художні образи від­билося в картині «Одягають вінок».

В Україні здавна існував народний звичай: молоді дівчата в до­повнення до барвистого костюма прикрашали голову вінком з живих квітів. Художник зобразив жартівливий момент: молода мати або ста­рша сестра прибирає квітами малу дівчинку, одягнену у святковий одяг і намисто. Йде гра в «дорослу» - мала запишалася й засоромила­ся. За вдяганням з повагою спостерігає хлопчик. Водночас це розпо­відь про світ високої краси, в якому разом з поетичною піснею, серед вишивання, ткання, кераміки тощо минало життя українського селя­нина. Твір наповнений теплом щедрого літа, поезією щасливого ди­тинства, глибокою повагою художника до життя народу.

Семен Прохоров «Українська дівчина», 1925р

Молода дівчина зображена на тлі золотаво-коричневого з роже­вими квітами килима, що утворює святково-декоративну площину. Дівчина в задумі трохи схилила голову, її спокійні карі очі лагідно ди­вляться на глядача.

Червона хустина на голові, червона кайма разом з червоною плямою керсетки утворюють ніби колірний стрижень, біля якого рит­мічно лягають кольори білої сорочки і зеленої запаски. Полотно при­ваблює гарною технікою виконання малюнка. 

 

IV.        Завдання «Дивитись і бачити».

Знайдіть на картині елементи українського костюму і назвіть їх.

 

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ОБРЯДИ. ВЕРТЕП

Музичний репертуар:

1. Колядка «Нова радість стала».

2. Колядка «Тиха ніч, свята ніч». 

3. Колядка «У Вефлеємі новина».

 

Хід заняття

І. Вступна бесіда.

• А чи знаєте ви, що найбільше свят припадає на зимові місяці? Пригадайте І розкажіть про свята, які святкують взимку.
• Як святкують День Святого Миколая, Новий рік?
• Уважно послухайте вірш і скажіть, про яке свято розповідає поет.

Святвечір

На столі - свята вечеря. 

Вся родина - за столом 

Відчиняє ангел двері 

Позолоченим крилом. 

Благу вість нам сповіщає 

Про народження Христа. 

В хаті свято розцвітає, 

Гріє душу доброта. 

Пахне сіном і кутею. 

Сяє зірка. Сніг скрипить. 

І колядка над землею 

З білим ангелом летить.

Н. Гуменкж

 

• Про яке свято говориться у вірші?
• Що ви знаєте про Різдво Христове? Як у давнину святкували Різдво, як святкують у наш час? Скільки і які страви брали для приго­тування святкової вечері на Святий вечір?
• Коли колядують, коли щедрують?

Що ви знаєте про вертеп?

 

II. Ознайомлення з вертепним дійством.

- Одним із найпоширеніших звичаїв в Україні, починаючи з XVII століття, був вертеп - різдвяний театр, а саме - веселе різдвяне дійство з піснями, жартами, короткими виставами, котре влаштовува­ли мандрівні музиканти й актори. Цікаво, що головними виконавцями ролей у вертепній драмі були ляльки на довгих держаках. Пояснюєть­ся це тим, що мати великий пересувний театр було нелегко, тож і ви­ручали маріонетки, назва яких пішла від ляльки, котра зображувала ДІву Марію. До речі, слово «вертеп» має й інше значення - печера, в якій народився Ісус Христос, і просто печера, ущелина, гора. У Тараса Шевченка є рядки:

В яких гаях?

В яких ярах,

В яких незнаємих вертепах

Ти заховаєшся од спеки?...

Дотепні, обдаровані вертепники були своєрідними творцями й пропагандистами народного мистецтва. Вертепна дія відбувається ні­би у двох площинах, і саме «приміщення» театру, тобто вертепний ко­роб, було поділене на два поверхи. На верхньому — гралися сцени, по­в'язані з Різдвом, янголами, пастухами; на нижньому демонструвалася побутова комедія з піснями й танцями, безмежною народною фантазі­єю й барвистим національним одягом. Підлога вертепного короба ви­стелена хутром, щоб не видно було щілин, по яких виконавець водив ляльки, тримаючи їх за дріт. Схований за задньою стінкою короба, він говорив різними голосами - відповідно до ролі дійових осіб.

Під час вистави за сценою був і хор, який виводив молитви й духовні канти, а також скрипаль, під музику якого співали і танцюва­ли маріонетки.

Вертеп і багатопроменева зірка-звізда - були необхідними атри­бутами, з якими ввечері на Різдво Христове ходили студенти, бурсаки та інша молодь. Несли зірку, співали колядки, заходячи до хати гос­подарів, показували вертепну Драму.

Демонструються ілюстрації із зображенням вертепу.

Вистава починалася з верхнього поверху хоровим співом. Перед публікою - Марія з Ісусом на руках, коло неї Йосип та кілька домаш­ніх тварин. На нижній поверх виходить паламар у підряснику та з ко­сою, кланяється на всі боки, оповідає про народження Христа, калатає у дзвоник і зникає. Під спів хору на верхньому поверсі з'являються два янголи в білому одязі із запаленими свічками; один із них підхо­дить до бокових дверей і будить пастухів, щоб всюди славили народження Христа. В цей же час Прицько будить Ґрицька й велить йому вибрати маленьке ягня. Пастухи приносять ягня і дарують Христові:

Отже ж і ми, паниченьку,

До вашої таки мості,

Як сам бачиш, Грицько з Прицьком

припхалися в гості...

І ягнятко принесли із сільського стада,

Нехай буде здорова вся наша громада!

Випросивши в Марії дозвіл, колядують на два голоси «Нова ра­дість стала» і танцюють під скрипку.

Звучить колядка «Нова радість стала».

Нова радість сіпала 

Нова радість стала, яка не бувала: 

Над вертепом звізда ясна світу засіяла. 

Де Христос родився, з Діви вошютився, 

Як чоловік, пеленами убого повився. 

Пастушки з ягнятком перед тим дитятком 

На колінця припадають, царя-Бога прославляють. 

Славим тебе, царю, небесний владарю, 

Даруй літа щасливії цього дому господарю. 

Цього дому господарю і його родині, 

Даруй долю, верни волю нашій неньці Україні!

У другій частині українського вертепу йдеться про Різдво Хрис­тове. Розгортаються дійства з народним віршуванням, піснями, урив­ками з народних творів. Розпочинається яскраве свято вертепних пер­сонажів. Найулюбленіші з них - Запорожець, Циган, Дяк, Шинкар, Смерть, Чорт та ін.

Перегляд демонстраційного матеріалу.

Відомий ще так званий живий вертеп, де у ролях дійових осіб виступали не ляльки, а люди. Лялькового вертепу на різдвяні свята найбільше чекали діти, але радо дивилися його і дорослі.

 

III. Інсценізація вертепного дійства.

(Можна поставити виставу, де ролі виконували б ляльки, виготовлені на занятті, або самі учні).

Ведуча: Свята ніч. В Євангелії описано, як народився Син Бо­жий Ісус Христос. Люди не лише слухали і читали про це, а й намага­лися уявити, як усе відбувалося. Кожен бачив подію по-своєму, і ко­жен хотів її" по-своєму зобразити. Ось так і з'явився вертеп - сьогодні ми його вам покажемо.

IV.Підведення підсумків.

Додатковий матеріал

Гарне свято

сл. В.Кленца, муз. І.Островерхого

Сніг на вулиці іскриться, 

Дід Мороз по стежці йде. 

Подивіться, подивіться: 

Череду хлоп'ят веде!

 

Дружно, весело співають –

Раді місто і село. 

Всім синички сповіщають: 

Ців-цвірінь! Різдво прийшло!

 

Скрізь колядників багато. 

Дід Мороз свій крутить вус 

І радіє: гарне свято –

Народивсь на світ Ісус.

 

Колядка

Темної ночі                        Люди радійте,

Зорі засяли,                        Христа вітайте,

Ангели людям                Божому Сину

Радість звіщали.                Славу віддайте!

У Вифлиємі,                        Слава на небі

В стайні, на сіні,                Богу святому,

Христос родився                На землі спокій

Всім на спасіння!                Роду людському.

К.Перелісна

 

Колядка

Проспіваю я колядку 

На весь голос, на всю хату: 

Коляд, коляд, коляди,

Колядую я один. 

Коляд, коляд, колядочка, 

Прокидайтесь, маляточка. 

Прокидайтесь, годі спати, 

Будем всі колядувати.

Л.Куліш-Зіньков

Коляд, коляд, колядниця

Українська колядка

Коляд, коляд, колядниця, 

Добра з медом паляниця. 

А без меду не така, 

Дайте, дядьку, п'ятака. 

Як не дасте п'ятака, 

Візьму бика за рога. 

Не давайте копійки, 

Бо порвуться кишеньки, 

Будьте, люди, гонорові! 

Дайте гроші паперові.

***

Колядую-дую                Сало велике,

Колядуїо-дуїо,        Тягну за лико.

Ковбасу чую,                Лико порвалось,

А ще, мамо,                Сало зосталось.

Дайте сала.                Добрий вечір!        

 

 

***

Сійся, родися, жито, пшениця, 

Всяка пашниця. 

На столі хлібами, 

В печі пирогами!

 

Щедрик

Щедрик-щедрик, бедринець! 

Ой, який я молодець –

Прийшов посипати. 

Забув зерна взяти... 

Та маю в кишені 

Гороху з півжмені. 

Сію, вію жито 

Узимі на літо.

К.Перелісна

 

ВИТИНАНКОВІ МОТИВИ

Музичний репертуар: аудіозапис українських народних пісень.

Хід заняття

І. Вступна бесіда.

Розглянемо ці картини. Це ілюстрації до українських народних пісень «Несе Галя воду», «Ой, дубе, мій дубе», «Мала мати одну доч­ку» та ін.

• Сподобалися вони вам?
• Як ви думаєте, вони намальовані чи зроблені з паперу?

З давніх-давен жінки-українки любили прикрашати свої хати рушниками, витинанками, мальованками, в оселях було чисто і зати­шно. З тих часів до нас дійшло прислів'я: «У хаті, як у віночку, і сама сидить, як квіточка».

• Сьогодні ми з вами прикрасимо наш клас чарівними витинан­ками. Надворі у нас зима, а у нас в класі розквітнуть чудові квіти, ва­зони, завдяки витинанкам зазвучать давні українські пісні.
• Назвіть види декоративно-ужиткового мистецтва,
• Який вид декоративно-ужиткового мистецтва називається ви­тинанками? (Це паперові орнаментальні вирізки.)
• Що означає слово «витинати»? (Відукр. «вирізати».)
• Як виготовляють витинанки? Які перші витинанки ви виготов­ляли?

Демонстрація зразків витинанок.

-        Визначте, який принцип покладено в основу розташування 
елементів композиції.

• За якими мотивами виконані витинанки?
• Зверніть увагу, як старанно, охайно майстри вирізали свої вироби.

 

II. Обговорення майстерності народних умільців.

-        Я вам розповім одну бувальщину.

В одному селі жила неперевершено майстриня витинанки та вигото­влення паперових квітів тітка Ліна. Напередодні Великодня до неї завітали три молодиці, благаючи витнути їм паперові прикраси до свята в їхні вибі­лені домівки. Тітка Ліна спробувала відмовитись, бо роботи було багато: тісто сходило на паски, в городі треба було докопати та й екотипу попо­рати. Але молодиці не вгавали. Вони таки впросили тітку Ліну, а нато­мість усю роботу хатню згодились переробити. З радістю вручили тітці тонкий цигарковий папір, який придбали в Липовій на ярмарку і заходились роботу за неї робити. І пасок напекли, і город докопали, і худобу попорали. А майстриня тим часом повитинала їм гарні фіраночки на вікна, мережки – стрічки на божницю та до мисника, з кольорового паперу півнів на піч та хрести і зірки на сволок хати. Задоволені молодиці подякували їй і поспіши­ли додому, щоб почіпляти прикраси.

• Який висновок можна зробити, послухавши цю бувальщину?

Отже, в селах дуже цінувалась творчість жінок-майстринь, а прості паперові витинанки були прикрасою житла українських селян.

 

III. Повідомлення учнів про Історію виникнення витинанки.

- Давайте з вами в уяві перегорнемо ще одну сторінку Із книги життя українського народу та дізнаємось про історію виникнення ви­тинанки в Україні.

Перший учень. Витинанки - це один із видів українського деко­ративного мистецтва, що має глибокі та багаті традиції. Перші вити­нанки виготовляли зі шкіри, ними прикрашали одяг, речі.

Як прикраси сільських хат витинанки стали популярними в XIX ст., коли в європейських країнах навчилися виготовляти папір із це­люлози. Тканина на той час була дорожчою за папір, тому з паперу витинали чудові прикраси для жител: фіранки, рушники для образів, серветки для поличок.

Другий учень. Найбільш поширене було мистецтво витинанок на Поділлі, Придністров'ї, Прикарпатті. Наприклад, подільські витинанки здебільшого одно- та двоколірні, зате вирізняються багатством орна­ментальних мотивів, їх використовують як килими, шпалери.

У витинанках Придністров'я мають перевагу багатоколірні квіт­кові композиції (букети, вазони), що нагадують настінні розписи.

Народні витинанки Прикарпаття здебільшого ажурні, на них пе­реважають геометричні візерунки у поєднанні з рослинними.

Третій учень. Виготовляли витинанки перед Новим роком або навесні, коли за звичаєм білили стіни й поновлювали внутрішнє оздо­блення хат. Залежно від призначення витинанки були від 4-6 до 40 см: маленькі - наклеювали на вікна, рами, уздовж сволока, великі - роз­міщували на стінах, грубі, печі, де вони утворювали орнаментальні композиції. Часто витинанки доповнювали розписом, і тоді вони пере­творювалися на цілі жанрові сцени. Витинанки приурочувались до ос­новних подій у житті селянина, і кожній відповідала певна традиційна композиція. До жнив вирізали й клеїли врожайну, на заручини - закві­тчану, яку потім змінювали на весільну

(Учень демонструє зразки.)

І тепер перед Новим роком у школах, вітринах магазинів можна побачити новорічні витинанки. Мов білі сніжинки, вкривають вони своїм мереживом вікна, створюючи враження зимової заметілі.

Ось такі сніжинки та новорічні композиції.

Четвертий учень. В народі збереглося багато цікавих легенд, переказів про появу витинанок в Україні. Ось одна з них.

Легенда

Колись у давнину в одному українському селі ввечері сиділа під хатою дів­чина і мріяла про свого нареченого, який давно пішов у далеку країну і не поверта­вся.

Раптом затріпотів біля неї голуб і сів на коліна. Дівчина не сполохалася, бо то був їхній голуб. Він прилетів здалеку. Його брав із собою хлопець - коханий дівчини. Приніс голуб на клаптику паперу звісточку. Вона сповіщала, що хлопець живий-здоровий і незабаром повернеться в село.

Дівчина довго думала: «Яку б це відповідь дати?». Потім зайшла до хати, взяла ножиці та папір і почала витинатиузор. І як розгорнула папір, то побачила гарну-прегарну витинанку. Вона і незчулася, як і(е в неї просто вийшло. Прив'яза­ла витинанку-звісточку до голуба, і він поніс її в далекий край коханому. Коли ж наречений повертався додому, він мав цю витинанку з собою, і як заходив в село, то всім показував її. Люди дивувалися чарівному узору. І там, де хлопець прохо­див, всі почали витинати таку ж красу.

Так в Україні з'явилися витинанки.

-        Давайте подякуємо нашим юним історикам за цікаву розповідь 
про витинанки.

 

IV. Поетична хвилинка.

-        А тепер подивіться уважно на ці ніжні витинанки, які я розмістила на дошці, і прислухайтесь. Чуєте, як вони шелестять?

Під час читання вірша демонструються слайди.

Ми легкі ніжні витинанки, 

З паперу вирізані всі, 

Немов відтворення серпанку, 

Зразки чудової краси.

 

Прозорі, круглі, мов сніжинки, 

Легкі, як подих вітерця, 

І невагомі, як пушинки, 

Усім зворушуєм серця,

 

Ажурні, витончені стрічки, 

Барвисті півні та квітки, 

На вікна клеять та полички, 

На сволок - хрест святий, зірки.

 

Ми будем раді за вас, діти, 

Хто вміє вправно витинати, 

Нас на папері розмістити 

І в композиції складати.

 

Ми - симетричні візерунки, 

І ми - мережині стрічки, 

Картинки легкі, як цілунки, 

Прийшли сюди через віки.

Л. Оніщук

 

V.        Демонстрація і розглядання книжки Х.Білоус «Вертепна зірка».

• Молода львівська поетеса Христина Білоус випустила книжеч­ку «Вертепна зірка». У ній зібрані вірші для дітей і ілюстрована вона витинанкою.
• Витинанка в сьогоднішні дні прикрашає інтер'єри житлових будинків, нею ілюструють літературні твори, в класі витинанкою мо­жна оформити портрет Т. Шевченка та інших українських письменни­ків, закладинки в книжки, прикрасити обкладинки книжок, зошитів, папок, оформити листівку до свята та Ін.

 

VI.        Гра «Придумай назву до витинанки».

-        Кожна витинанка повинна мати свою назву. Давайте спробує­мо назвати ось ці витинанки.

Демонстрація витинанок.

-        На цій зображено коней. Як би ви її назвали? («Бігли коні че­рез степ», «Табун» тощо.)

- Наступна витинанка - із зображенням півника. Як ми її на­звемо? («Кукуріку, півнику!», «Хто співає на паркані у червоному жу­пані?» тощо)

 

VII.        Творча майстерня. Організація виставки учнівських робіт.

-        А тепер скажіть мені, чи загорілися ви бажанням витинати ось 
такі барвисті витинанки? Тож подивіться, ось перед вами лежать чарі­ 
вні ножиці. Вони чекають, щоб разом з умільцями гарних витинанок 
зробити чудеса. А хто ці умільці гарних витинанок? Ось послухайте 
хто:

Блищать у ножицях кружальця, 

Приваблюють до себе пальці. 

Ті пальчики талановиті, 

Рухливі, дружні, працьовиті. 

Вони охочі до складанок, 

Умільці гарних витинанок.

-        Пам'ятайте, що акуратна, проста витинанка має кращій вигляд, 
ніж складна, але неохайно виконана.

Під час практичної роботи звучать українські народні пісні.

 

8.    Підведення підсумків.

 

 

КРАСА Й ВИРАЗНІСТЬ ФОРМ УКРАЇНСЬКИХ ДЕКОРАТИВНИХ КЕРАМІЧНИХ ВИРОБІВ

 

Хід заняття №1

І. Бесіда «Історія українського гончарства».

- Упродовж століть десятки й сотні тисяч майстрів різних поко­лінь – килимарниці, вишивальниці, ткачі, гончарі, різьбярі по дереву й кістці, майстри декоративного розпису, золотарі-ювеліри, ковалі, май­стри лозоплетіння та багатьох інших професій створюють речі, необ­хідні людям у побуті. Кращі з них ми називаємо тепер творами народ­ного мистецтва.

Народне мистецтво постійно перебуває у розвитку. В ньому завжди щось відмирає і, навпаки, з'являються нові риси. Народне мис­тецтво завжди відображало культурні запити народу. До того ж речі, зроблені народними майстрами з природних, довговічних матеріалів, служили дуже довго, часто-густо протягом усього життя господаря. Тепер фабрично-заводська продукція почала у великих масштабах за­мінювати у повсякденному житті вироби народних майстрів. Люди починають звикати до нових речей, виготовлених на фабриках і заво­дах, до нових форм, візерунків, колірних поєднань.

Здавалося б, те, що вчора ще милувало око, цінувалося і дбай­ливо зберігалося, - сьогодні перетворюється ніби на зайву, непотрібну річ. Якщо їх не берегти, то може поступово зникнути це джерело не­повторної краси. Художня цінність цих унікальних речей не стала ме­ншою, а, навпаки, із зменшенням їх кількості зростає.

Назва «кераміка» походить від грецького слова «керамос», тоб­то глина. До кераміки належать вироби, виготовлені з глини.

Глина — це будівельний матеріал. З неї колись будували хати -мазанки, а зараз вона йде на виготовлення цегли, яку випалюють у ве­ликих печах на цегельних заводах. Глина - це простий, буденний ма­теріал, по якому ми топчемося ногами кожного дня. Але що робиться з цим матеріалом, коли він потрапляє в руки майстра? Ці руки видо­бувають Із глини вічну красу. Ось гляньте на ці вироби, які знаходять­ся у «Світлиці».

Перегляд керамічних виробів народних майстрів декоративно-ужіггкового мис­тецтва

Оці глечики, миски, кухлі, куманці, барильця, горнята-близнята, макітри та барвисті іграшки виготовлені Із звичайної гончарної глини. А люди, які все це зробили, називаються гончарями. Святою земли­цею споконвіку звуть наші гончарі глину, бо з неї можна творити ди­ва.

Давайте заглянемо в історію. Вважають, що первісний посуд плели з гілля й обмазували для міцності глиною. Випадково потрапи­вши у вогонь, він став кам'яний, а дерево вигоріло. Це, звичайно, ле­генда, яку навряд чи можна перевірити.

У розкопках давньої української культури знайдено ліпні фігур­ки людей, тварин, розписаний посуд. Посуд Київської Русі відзначав­ся багатством форм, був оздоблений геометричним орнаментом. У XV ст. з'являється розпис поливою, і до XVII- XVIII ст. українська кера­міка набуває високого рівня розвитку. Основним центром був Київ, але з великою майстерністю виготовляли кераміку і в провінціях (Ва­сильків, Дибинці, Біла Церква, Умань). Найвизначнішим осередком з XVIII ст. була Опішня (під Полтавою), де крім посуду (баклаги, бари­льця, куманці) виготовляли посуд скульптурного характеру (баранці, коники, півні тощо), оздоблені квітковим орнаментом. І в наші дні ви­роби з Опішні славляться на весь світ. В Західній Україні один з най-славетніших осередків гончарства - Косів. Чудовий посуд створюють в Ужгороді.

З давніх-давен люди користувалися глиняним посудом. Воду тримали в глиняних виробах, воданках натри-п'ять відер. Кухлі також були глиняні. Молоко зберігали у глечиках.

А ще глина допомагає людям і тваринам позбутися своїх хво­роб. Багато хто із вас влітку пас з бабусею корову. І коли ви її пасли біля річки, то могли спостерігати, що худоба любить пити каламутну воду з калюжі чи попід берегом річки, де знаходиться глинище.

Глинище - це те місце, з якого беруть глину. Чому ж корови не п'ють чистенької водички з річки? А тому що вода, на глині настояна, смачніша й корисніша для тварин. У ній є кальцій та інші потрібні для організму речовини.

А запитайте у гончарів, чи хворіють вони коли-небудь, хоч все життя возяться з мокрою і холодною глиною? І ці майстри вам дадуть відповідь, що не хворіють. Отже, не випадково наші предки користу­валися виключно глиняним посудом. У народі цінувався практичний і гарний глиняний посуд, його здатність довго зберігати прохолоду во­ди, свіжість молока, надавати особливого смаку стравам, що готува­лися в ньому. Борщ і кашу варили у горнятах у печі. Розмальовані, яс­краво оздоблені миски широко використовували для прикрашування оселі.

Дуже цікаво, що більшість гончарів «закохуються» в глину і гончарну справу. Ось послухайте, який був випадок у роки Великої Вітчизняної війни.

 

II.        Читання оповідання про гончаря.

Один гончар пішов на фронт, дома залишились жінка і двоє хлопчиків -синів. Був тяжкий час окупації. Щоб вижити, треба було працювати. Жінка разом Із дітьми шукала, діставала гончарну глину, збивала її довбнями, топ­тала ногами, місила руками. Наймала старих гончарів або початкуючих підлітків, щоб зробили їй посуд на продаж. Посуд продавала на базарі й міняла на продукти. Так і жили.

Закінчилась війна, усі воїни, які залишилися живі, поверталися додому, а на її чоловіка, Кирила, прийшла похоронка. Довго плакала Мотрона, та сльо­зами не зарадиш. Разом із дітьми приступила знову до праці, жити ж якось треба. Заготовила глину та збила ЇЇ довбнями посеред хати у високу «бабу» (так називають гончарі високу вузьку купу глини, подібну до стовпа, щоб мен­ше місця в хаті займала і зручніше було її поливати, щоб не засохла). Раптом відчинилися двері і ввійшов чоловік Мотрони - Кирило, який чудом залишився живий. Поки жінка й діти отямились, Кирило вже обнімав глину, примовляючи: «Моя ти рідненька, як я скучив за тобою за всю війну». І лише після цього обняв дружину і дітей. Ось так виражається любов гончаря до цього матеріалу.

• Чим вразило вас це оповідання?

• Як ви вважаєте, чому чоловік спочатку підійшов до глини, а лише потім - до дружини та дітей?

 

III.        Знайомство з керамікою Опішні.

-        Найвідоміші майстри глиняного фігурного посуду працюють у 
селищі Опішня, яке розкинулося на мальовничих пагорбах неподалік 
від річки Ворскли поблизу міста Полтави. Завдяки йому ОпІшня про­ 
тягом багатьох років була ніби, символом усієї української кераміки.

Демонстрація глиняних виробів Опішні.

Героями Опішні стали майстри, що займались виготовленням дрібної глиняної пластики, іграшок, а особливо фігурного посуду. Це різноманітні за формою та ліпними оздобами баранці, облиті золотис­тими, коричневими, зеленими та синіми поливами - святковий посуд для напоїв. Посудини у вигляді птахів-пІвнів та качок нерідко розма­льовували кольоровими глинами та обливали безколірною поливою, тобто прикрашали підполив'яним розписом. У фігурних виробах чітко проглядається посудина, здебільшого барильце, яке ставиться на ніжки-підпірки, і оздоблена голова. Майстри намагаються вдихнути у свій виріб рух, тим самим дати йому життя, показати характер створе­ної ними речі.

 

IV. Підведення підсумків.

 

Хід заняття №2

І. Бесіда «Як працює гончар».

- Гончарство є одним із найстаріших народних промислів. За­вдяки властивостям глини, яка пластична під час формування і стає твердою від випалення, талант народних майстрів різних поколінь втілився в неперевершені твори.

Та не з усякої глини можна виготовити якусь іграшку чи посуд. Для цього шукають спеціальну гончарну глину. А чи знаєте ви, як ви­значити, що глина дійсно гончарна. Зараз я вам відкрию таємницю. Шукати треба таку глину в глибоких ярах, під берегами річок. Іноді її дістають із глибини від 3 до 20 м, викопуючи ями. Із знайденої глини потрібно виліпити невеличку фігурку чи посуд і висушити. Якщо ви­ріб не розтріскався, то ви натрапили на якісну глину. Щоб із грудочки глини народилися ось такі глечики, горщики, треба було багато пра­цювати. Заготовлену глину завозили на подвір'я і складали в купу для «дозрівання», її весь час перемішували і поливали водою. Оброблену таким чином глину місили руками чи ногами, потім ліпили з неї заго­товки для виробів, які виготовляли на спеціальному гончарному крузі.

Демонстрація ілюстрацій із зображенням гончарного круга.

Отже, найдорожчим скарбом, який передавали гончарі у спадок своїм дітям, вважався гончарний круг. У досвідченого майстра він не просто крутився під час гончарювання, вивершуючи з грудки мокрої глини дзвінкого глечика чи макітру, - круг співав, бо, крім тяжкої праці та вміння, гончар вкладав у кожен виріб часточку своєї душі.

Швидко обертається гончарний круг. Під сильними, чутливими руками майстра з безформної маси глини народжується виріб. Як тільки вогонь закінчить роботу гончаря, перетворить крихку глину на стійкий каменеподібний матеріал, починається розписування. Кому хоч раз доводилося спостерігати за працею гончаря, той не перестане дивуватися його віртуозній майстерності, швидкості, з якою наро­джуються найрізноманітніший посуд. Гончарний виріб - результат довготривалої копіткої праці, нагромадженого протягом багатьох ро­ків досвіду.

Гончарство - одне з найскладніших, до того ж дуже примхливих ремесел. Успіх тут значною мірою залежить від знання секретів випа­лювання. Адже вогонь може й зіпсувати, звести нанівець прекрасну роботу майстра.

В Україні під кінець XIX ст. загального поширення набув нож­ний гончарний круг. Він складався з двох дерев'яних кругів: нижньо­го, більшого - спідняка і верхнього, меншого - верхняка. Обидва вони з'єднувалися спицею (веретеном), спочатку дерев'яною, а потім мета­левою. Нижній круг приводився в рух ногою, на верхньому гончар ру­ками формував виріб. Після просушування на повітрі, а взимку - в домашній печі, посуд випалювали. Температура в печах сягала понад 900 градусів.

Полюбляють майстри виробляти своєрідні ліплені посудини у вигляді тварин. Найчастіше це були зображення баранів, козликів, би­чків, коників та ін. Раніше такі вироби використовували як святковий настільний посуд. Без баранця не відбувалося жодного весілля, бо, за народним звичаєм, вважалось, що він приносить щастя молодим. А хіба можна уявити святковий стіл без куманців? Зараз фігурний посуд став окрасою помешкання. Його виробляють далеко не всі майстри. Ця робота вимагає великого хисту і вправності, уміння сформувати на гончарному крузі й майстерно з'єднати в єдине ціле окремі частини -тулуб, шию, ноги, надати образові характерних рис.

 

***

Горнятка-двійнятка. 

Звідкіль ви взялися, 

Горнятка-двійнятка?

 

З гончарного круга 

Зійшли ми спочатку, 

А потім нам пензлик 

Боки розписав 

І жаром печі 

Своїм духом обдав.

 

А хто ж вас, горнятка, 

Із глини ліпив? 

Дівчатка-близнятка 

З сім'ї гончарів.

А. Качан

 

Великої популярності у наш час набуло виготовлення полив'я­ного гончарного посуду, глеків та дзбанків, а також фігурного посуду у вигляді тварин та людей, який і раніше робили у багатьох областях України.

 

II.        Практична робота «Зробимо глечик».

Послідовність ліплення глечика для води

В основі ліплення глечика - диск, який отримуємо з кулі. Утво­ріть стовпчики однакової товщини та різної довжини. Покладіть їх один на одний по колу, при цьому потрібно притискати і щільно при­мазувати їх до основної форми. Зверніть увагу на пластичність форми, плавність переходу між частинами фігури.

Із окремого шматка глини зробіть ручку і з'єднайте з глечиком. Відтягніть глину з одного кінця І утворіть голову.

На завершальній стадії необхідно використати прийом загла­джування. Тільки після цього можна прикрашати глечик орнаментом.

Готовий виріб розфарбуйте.

Перегляд і оцінювання учнівських робіт. Демонстрування готових виробів.

 

III.        Підведення підсумків.

 

НАРОДНА ІГРАШКА

Мета: поглиблення знань про характерні особливості опішнянської, косівської, Васильківської іграшок, про пластичність, виразність Іідекоративність народної іграшки; розвиток відчуття ритму, га­рмонії із застосуванням попередньої переробки реальних форм в декоративні; виховання поваги до праці народних майстрів і ро­зуміння краси народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Обладнання: зразки народних іграшок з дерева, кераміки, пластмаси, тканини, соломи, сиру, гуми, металу; ілюстрації із зображенням іграшок різних країн світу; учнівські малюнки та іІграшкові ви­роби; глина, гуашеві фарби.

 

Хід заняття

I.        Вступна бесіда.

• Іграшки... Це найкраще, що є у дітей, це їхні найцінніші друзі. їм вони довіряють свої найпотаємніші думки, з ними пізнають навко­лишнє, живуть у чудовому, казковому, мрійливому світі дитинства.
• Є у вас найулюбленіші іграшки? Які вони?
• А чи здогадувалися ви, який довгий шлях вона повинна пройти від задуму до втілення, щоб потім побачив її весь світ – від знайомих, друзів, батьків, сестричок і братиків-до вас.

Вивчаючи іграшки різних народів світу, ми можемо краще діз­натись про те, як ці народи живуть, чим займаються, що люблять. Перегляд ілюстрацій із зображенням іграшок різних країн світу.

 

II.        Історія народної іграшки.

-        Історія Іграшки починається з глибокої давнини. Протягом ві­ 
ків вона вбирала в себе кращі національні традиції. В усі часи іграшку 
створювали як предмет мистецтва, надаючи їй великої художньої ви­ 
разності. Прообразом ставали об'єкти навколишнього життя.

Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. їх виго­товляли з паперу, горіхів, хутра, пір'я, жолудів, гуми, скла, тіста, дро­ту, глини, дерева, сиру, тканини, шкіри, соломи тощо.

Для дітей благодатним був час, коли закінчували збирати уро­жай. На городах залишалися лише непридатні для харчування насін­ники: огірки, кабачки, гарбузи. З них діти виготовляли різні забавки: з огірків робили їжачків, черепашок, корівок, з кабачків - свиней, бара­нів, журавликів, а з гарбузів виготовляли різноманітні маски для заля­кування вночі людей.

З огірків-насінників найкраще виходили їжачки: на подовгасту частину огірка забивали один біля одного гострі кілочки, вирізані з верболозу, а в нижню частину вставляли лише чотири, які імітували ніжки. Спереду з кінцівки морквинки робили носик та очі і, таким чи­ном, виходила досить кумедна іграшка.

На Гуцульщині вівчарі під час довгого перебування на полонині виготовляли сирні фігурки баранчиків, коників, оленів, розмальовува­ли їх і дарували дітям до свят.

За уявленнями наших предків, весну приносили птахи на своїх крилах, тому в березні - першому весняному місяці, випікалося обря­дове печиво у формі пташок.

Були також поширені іграшки з дерева. В наші дні їх можна по бачити лише в музеях та приватних колекціях. А раніше на ярмарках можна було купити дерев'яних коників, свишиків, колисочки, вітряч­ки, брязкальця та ін.

Народна іграшка народжувалася разом з природною потребою дитини пізнати світ.

В Україні найбільшого поширення набули глиняні іграшки. Не можна уявити нашу Україну без пишного куща калини, без барвистої вишитої сорочки чи щирої пісні. Годі уявити її і без керамічного дива - мальованого глечика, макітри, куманця, горщика. А ще - глиняного дитячого свищика, що голосно сюрчить чи витьохкує по-солов’їному.

Глиняний півник

Друзі Петрика вітали        Ходить Петрик по селу,

І йому подарували                Має втіху немалу.

Півника із глини.                Хто його почує,

Гарні іменини!                Сміється, жартує.

А той півник чубатий        Петрик не вгаває -

Добре вміє співати,                На півнику грає.

В. Мордань

 

Перегляд керамічних іграшок.

Забавки виготовляли скрізь, де були гончарі - від Карпат до Чо­рного моря. Найбільш відомі осередки: Опішня на Полтавщині, Ічня на Чернігівщині, с. Дибинці та Васильків на Київщині, Косів на Івано-Франківщині тощо.

За народним повір'ям вважалося, що свистіння відганяє від дітей злих духів та всілякі напасті. З цих причин в Україні дуже розповсю­дженими були свищики у вигляді пташок.

Декоративно стилізовані форми, пишний рослинний орнамент з червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів надають опішнянським іграшкам казковості і чарівності.

Полтавські гончарі славляться своїми іграшками - свищиками, виготовленими у вигляді вершників, півників, баранчиків, коників, ляльок. Майстри київські вдало передавали характер і звички птахів і тварин. У їхніх виробах життєва правда поєднувалась із казкою.

В ічнянській іграшці збереглась техніка оздоблення ще з часів Київської Русі. Іграшки прикрашались гравіруванням по сирій глині або орнаментом, відтиснутим дерев'яним штампом.

Вироби косівських майстрів характеризуються соковитим роз­писом світлими барвами на темно-коричневому тлі. Пропорції косів­ських іграшок прості, гарно розписані.

Народна іграшка, виготовлена з глини, в руках майстрів, інколи перетворювалась в скульптуру малих форм.

 

III.        Читання оповідання В.Сухомлинскього

«Найкращий майстер».

В одному селі засперечалися люди, хто з них найкращий майстер. Ото стали вони зносити на показ, що кожен з них умів робити. Розклали посеред майдану вишиті сорочки і рушники, барвисті хустки і свитки, коси і глечики, чоботи й скрині...

Тільки одна жінка — вона була між ними найбідніша - не принесла нічо­го. Веде за руку свого синочка. А в нього в руках - саморобний дерев'яний пів­ник. Та не просто абиякий, а незвичайний.

-        Це мене моя мама майструвати навчила, - з погордою сказав хлопчик. 
Приклав він півника до вуст - і той засвистів на всі голоси. Ще й криль­цями замахав. Тут люди й показали на бідну жінку:

• Найкращий майстер той, хто вміє навчити.
• Як ви вважаєте, чому люди визнали жінку найкращим майст­ром.

 

4. Практичне завдання «Ой чий то кінь стоїть». Ліплення фігурки коника.

Поділіть глину на дві непропорційні частини. З першої – зробіть тулуб. Для цього розкачайте глину прямими рухами рук і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Па­льцями рук утворіть передні та задні ноги. Від загальної форми відтя­гніть глину для шиї та голови, потім зробіть мордочку. З другої части­ни глини зліпіть вушка і з'єднайте з головою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак. Готову фігуру розфарбуйте.

Демонстрування готових фігурок. Організація виставки.

 

V.         Підведення підсумків.

 

БЕРЕГИНЯ З ГЛИБИНИ СТОЛІТЬ -УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПИСАНКА

Мета: поглиблення знань про звичаї та обряди святкування Велико­дня, про писанкарство в Україні; розвиток пам'яті, фантазії, само­стійності виконання практичних художньо-творчих завдань, уміння висловлювати оцінні судження до творів народного мис­тецтва; виховання почуття прекрасного, поваги й шани до тради­цій українського народу.

Обладнання: зразки писанок; плакат, картки із символікою писанок; аудюзапис молитов; писанки, крашанки, мальованки, дряпанки, писанки-мотанки. Музичний репертуар: українські народні пісні (за вибором).

 

Хід заняття №1

І. Вступна бесіда.

Учні слухають аудіозапис українських обрядових пісень (гаївок).

• Як називається найбільше християнське свято, воскресіння Ісуса Христа?
• Які символи Великодня ви знаєте?
• Що випікали жінки напередодні Великодніх свят?
• Чому фарбують яєчка на Великдень? Що символізує яйце?
• Які легенди ви знаєте про писанки?
• Сьогодні ми з вами полинемо у незвичайну подорож, у чарі­вний світ писанок. Українська писанка - найунікальніший витвір української культури. Вона є символом Великодня - свята, коли воск­ресає природа, коли відроджується все живе для продовження життя на землі.

Ой писали писанку, 

Писанку-колисанку 

Різними розводами –

Символи знаходили.

 

Ой писали писанку,

Мов мережку, вишивку 

До богів розмову 

Сяйну, кольорову.

 

Писанки з мережками 

Стали обережками, 

В них чаклунь записана. 

Зло вбиває списами...

 

Багато див подарувала нам природа. Але, мабуть, одне з найзагадковіших, найчудесніших - яйце. Так, звичайнісіньке пташине яйце, в якому закладено все для зародження нового життя. В цьому уніка­льному витворі природи закладено нове життя - маленьке пташеня. Тайна зародження життя завжди заворожувала людей і, відповідно, породжувала символічні вірування та ритуали. Передаючи яйця з рук у руки, люди вручали одне одному саме життя!

Тож зрозуміло, чому люди ще з давніх часів ставилися з особли­вою повагою до цього носія продовження роду, оточивши його сим волічними обрядами та ритуалами.

За легендою, найперше яйце мало всередині не жовток з білком, а зародок цілого світу. Яйце символізує перехід із небуття в буття, є символом життя, родючості, сонця.

 

II. Історія української писанки.

-        Найдавніші писанки, знайдені на слов'янських землях, нале­жать до Х-ХІ ст. Правда, яєчна шкаралупа неміцна, тому наші пращури виготовляли писанки із каменю, кераміки, слонової кістки, золота, срібла, бронзи.

Демонстрація ілюстрацій.

Ще за часів Київської Русі навесні існував звичай дарувати пи­санки, крашанки не тільки курячі, гусячі, але й розписані дерев'яні. їх дарували в знак поваги, любові, з побажаннями добра, дарували сусі­дам на «простибі» як символ добросусідських відносин і побажання миру, злагоди в сім'ї.

Писанками обдаровували на знак побажання-заворожіння:

• дітей на здоров'я та зростання у щасті (писанки яскраві, з чи­стими барвами);
• хлопців та дівчат з побажаннями любові, одруження (здебі­льшого червоні, контрастні кольори). Дівчина, даруючи таке яйце, освідчувалась в любові до хлопця;
• господарям, щоб множилося їхнє багатство (золотаво-коричневі писанки із зображенням зооморфних мотивів);
• старцям на святий спомин (крашанки або писанки, розписані чорними барвами з мотивом «небесного мосту»).

Писанки носили на могили батьків та дідів.

Перш ніж вигнати скотину в поле, гладили кожного коня по хребту від голови до хвоста фарбованим яйцем, приказуючи: «Як яєч­ко гладеньке та кругленьке, так і мій коник будь гладкий і ситий».

Господині роздавали товчену шкаралупу писанок курям - щоб краще неслися.

Пасічники клали писанку до вулика – щоб краще роїлися бджоли.

У кадку з підготовленим до посіву зерном пшениці заривали ри­туальне яйце для того, щоб гарантувати родючість поля.

При будівництві будинку яйце замуровували у фундамент, щоб воно оберігало дім, господаря від усіх бід та лиха.

У Великодній ранок вмивалися водою, у яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мало надавати сили, здоров'я, краси, багатства.

А висушені писанки вішали під образами святих, щоб вони при­носили в дім благополуччя.

Писанки оберігали житла від грому і вогню, а людей і тварин – від лихого ока та захворювань. Писанки заворожували усе добре в ха­ті, їх берегли до наступної весни.

За часів язичества писанки розписували до свята весни, а за ча­сів християнства - до Великодня - свята воскресіння Ісуса Христа.

 

ІІІ. Слухання та аналіз музичного твору.

Звучить музика. Леся Дичко. Варіації для фортепіано «Україн­ські писанки».

- Впродовж століть писанкарство набуло характеру народно-декоративного живопису. В українських писанках втілюються мисте­цькі традиції певної місцевості та багатство народної фантазії. Багатс­тво писанкового орнаменту творчо використовують не лише народні умільці, художники, а й композитори.

В Інструментальному творі сучасного українського композито­ра Лесі Дичко українські писанки нібито «співають», «звучать», від­дзеркалюючи усім багатством фарб та візерунків у музичному мисте­цтві.

• Які образи писанок ви уявляєте, слухаючи музику Лесі Дичко?
• Як ви вважаєте, чому народне мистецтво писанкарства при­ваблює композиторів і надихає "їх на створення самобутніх музичних творів?

IV.        Забавки з писанками на Великдень.

У «блудька» граються так: на землю кладуть писанку. Коли гравець відходить від неї на 5 кроків, йому зав'язують очі й розкручу­ють. Потім дозволяють зробити 5 кроків уперед. Очі розв'язують. Як­що рукою до писанки дотягнувся - він переміг, якщо ні - обирають іншого.

У «битки» грають навіть з дорослими. Писанки б'ють одна об одну. Чия вціліла-той і переміг.

«Катання». Писанки котять по святковому столу, загадуючи, кому світитиме щастя. «Катання» писанок по святковому столу- сим­вол руху сонця.

У «навбитки» чи «навкатки» грають так: котять яйце і влуча­ють ним в інше. Переможець забирає собі всі «вибиті» яйця.

V.        Підведення підсумків.

 

Хід заняття №2

І. Літературна композиція.

Кімнату прикрашено вишиванками. На стіні висить ікона. На лавці сидять діти і спостерігають за роботою матері, яка розписує за допомогою писачка яєчка. На столі горить свічка, у мисці лежать писанки, дряпанки, краланки, мальованки, писанки-мотанки.

Мама. Передвеликодні турботи наповнюють нашу хату. Паху­чий дух святкового тіста несеться з кухні. Це мої донечки чаклують біля пасок. Я їх минулого року навчила. От І хочуть, щоб наші пасоч­ки були різні: маленькі, середні, великі. Тож беруть різні форми - від полив'яного горнятка до каструлі.

Хлопчик. А я, матусю, Із формочки спік ось такого гарненького баранця! Очки у нього зробив із родзинок, а на шию повісив стрічку з дзвіночком - симпатично виглядатиме зі святкового кошичка.

Демонструє спеченого баранчика.

Дівчинка. Сергійку, говори тихіше, бо коли паска росте, не мож­на кричати, рипати дверима, відкривати вікна, - дріжджове тісто може не вирости і паска не вдасться.

Дівчинка через декілька секунд витягає з печі готову паску. Підбігає хлопчик.

Хлопчик. Ах, як вони притягують до себе ароматом і красою!

Мама. Але треба мати терпіння і дочекатися свята.

Дівчинка. Та це ще не всі приготування до Великодня, бо ж у святковому кошичку мають бути і писанки. Зараз ми з матусею зай­мемося ними.

Хлопчик. Нумо, як це у вас виходить.

Дівчинка. Писанка виходить не зразу. Спочатку виникає задум, потім по білому яйцю писачком наноситься малюнок. Тоді яйце опус­кається у фарбу певного кольору. Його виймають і розмальовують да­лі. І так кілька разів. Наприкінці - найголовніше. Яйце, помережане воском, тримають над вогнем свічки і протирають ганчіркою. Тоді на ньому перед очима відкриваються візерунки - і народжується красуня-писанка.

Мама. У нашому кошичку є не тільки писанки.

Хлопчик. Знаю, знаю! Ось ці яєчка - крашанки: вони вкриті од­ним суцільним кольором. А це - мальованки, розмальовані довільно, від руки, пензлем. Ці яєчка - дряпанки, я їх сам робив. Брав пофарбо­вані яйця і за допомогою металевого вістря робив найрізноманітніші орнаменти.

Дівчинка. А ось це яєчко називається крапанкою. Його робила я. На яєчко скрапувала свічкою крапочки. Тоді опускала в іншу фарбу. І так декілька разів. Віск із готової крапанки протерла ганчіркою.

Хлопчик.

Зарум'янилися щічки

в донечки і в мами.

Два кошички, мов дві чічки,

стоять з писанками.

Є і крашанки між ними,

і яйце біленьке,

і з боками золотими

пасочки маленькі.

На Великдень спозаранку

їх підем святити

І свяченим при сніданку

будемо ділитись.

 

Дівчинка.

Спершу яйце

на частини порівну покраєм: 

скільки членів у родині –

кожному окраєць. 

Потім їсти усе можна, -

стіл всячини повен! 

Урочисто і побожно 

за столом святковим.

 

II. Повідомлення про символіку писанок.

- А хто з вас знає, що то за значки та лінії зображають писанкарки на писанках?

1-й учень. Основними символами-оберегами, які надавали писа­нці добродійної сили, були сонячні знаки: сонце, зірки, свастики, які в народі називають «качиними шийками», «ламаними хрестами», «круторогами». Свастика символізує багатство, радість, добру волю. Пи­санки, прикрашені символами сонця, охороняли власника від недуг, нещастя, злого ока.

2-й учень. Наступний символ - безконечник (в народі «хвилька», «вужик», «меандр», «кривулька») нагадує вічний рух спокійної мор­ської хвилі й не має ні початку, ні кінця. Отож зло, яке приходить у хату, потрапить у цю пастку, не зможе з неї вийти і ніколи більше не турбуватиме господаря.

3-й учень. Рослинні символи: квітка у вазоні або дерево, які сим­волізують життя; дубовий листок - сила; вишня - символ дівочої кра­си, причаровує любов і щастя; гілка смереки - символ вічного життя; виноград - братерство, вірна любов; троянди - обличчя ненароджених дітей (їх малювали бездітні жінки, щоб Бог послав дитину); інші квіти допомагали рослинам рости і дозрівати.

4-й учень. Тваринні символи: олень - довге життя і заможність; птахи відновлення життя і природи; кінь - сила, витривалість, а також сонце; бджола - душевна чистота; павук - наполегливість, терплячість та художній промисел.

5-й учень. Геометричні символи: ромб - символ родючості; ква­драт, поділений на частини з крапками, - засіяний лан; сорок клинців - сорок трикутників, кожний має призначення виконати одне бажан­ня; граблі - символ води; драбина - пошуки кращого життя; решето -відділяє добро від зла.

6-й учень. Богиня Берегиня - жіноча постать із піднятими дого­ри руками зображує Велику Матір усього живого - богиню життя і родючості. Християнські символи: хрести, «серце Ісуса», написи «Христос Воскрес!», церкви.

Демонстрація ілюстрацій.

Вчитель. Зараз писанки розписують лише до свята Великодня, а раніше їх розписували на всі великі свята:

• на СтрІтення - ламаним І навскісним хрестом, щоб сонце по­силало більше тепла;
• на свято Колодія - ружу. Дівчата такі писанки дарували хло­пцям на знак своєї приязні й кохання;
• на Сорок святих ~ сорок клинців;
• на Благовіщення - все те, що росте: дерева, листя, хмелики;
• на Вербну неділю - сонечка, прутики, деревця;
• на проводи - робили писанки темні і сумні.

 

ІІІ. Технологія виготовлення писанок.

Перед тим як сісти писати писанки, писанкарка чистенько вдя­галася, закутувала нову хустку, застеляла стіл вишитим рушником і виставляла на стіл усе потрібне для писання. Писати писанку потрібно лише з добрими намірами. Якщо жінка була посварена із сусідкою, то вона неодмінно ішла миритися, щоб із чистою совістю починати писа­ти, бо писанка не буде мати магічної сили. І обов'язково потрібно було прочитати молитву.

-        Як вам здається, на що схоже народження писанки?

Отже, народження писанки схоже на народження метелика. Ру­ки писанкарки виводять лінію за лінією, міняючи кольори фарб від найсвітлішого до найтемнішого. Це схоже на загадкове перетворення, що відбувається під сірою невиразною оболонкою лялечки. Та ось остання найтемніша фарба обсохла - метелик сформувався. Від тепла свічки починає танути віск, потроху відкриваючи ясний кольоровий малюнок - метелик розітнув оболонку лялечки І звільнив з-під неї ще складені крильця. Віск продовжує стікати, вже добре видно райдугу кольорів - метелик розправив тремтячі крильця. Останній рух - писа­нкарка стерла залишки темного воску - метелик змахнув яскравими крильцями і полетів. Маленьке диво - барвиста неповторна писанка народилась. Готові писанки треба посвятити у церкві та дарувати їх своїм друзям, родичам або залишити собі, щоб оберігали вашу оселю.

-        Поясніть технологію виготовлення писанки.

 

ІV. Гра «Спільний проект».

Кожен учень отримує завдання - створити ескізи орнаментів для писанки, призначеної в подарунок:

1. дитині;

2. хлопцю;

3. дівчинці;

4. господарю;

5. літній людині.

Під кінець заняття кожен учень презентує свою роботу і пояснює, чому саме такий орнамент він обрав.

 

VI. Підведення підсумків.

 

ВЕЛИКОДНІ ДЗВОНИ

Музичний репертуар: українські обрядові пісні (гаївки).

 

Хід заняття

Клас прикрашений рушниками. На стіні висить ікона. Стіл, застелений рушником, паска, писанки, лави.

Звучить гаївка.

- Ой, вже весна-красна, 

Що ти нам принесла?

- Ой, я вам принесла 

Господарську красу. 

Господарська краса, 

Як у літі роса. 

Сіяна, орана,

Ще й заволочена. 

Дощиком купана, 

Сонечком сушена.

 

І. Вступна бесіда.

- Весна...Уже в самому слові «весна» є щось веселе, світле, тепле. Весна - пора квітів і радощів, пора засіву, надій і сподівань. її приходу радіє все живе: від травинки, бджілки і пташини - до люди­ни. Справжні весняні мотиви найбільше виражені у мотивах, приуро­чених до Великодня. А чи знаєте ви, як в Україні святкують Великде­нь?

 

II. Повідомлення учнів про звичаї святкування Великодня.

День Воскресіння Ісуса Христа - Великдень - одне з найбіль­ших свят християн. У дохристиянські часи на цю пору припадало свя­то весняного сонця і пробудження природи від довгого зимового сну.

Великодню передує сім тижнів Великого посту, коли суворо до­тримуються заборони не лише на вживання жирної, м'ясної їжі, а й на всілякі розваги.

На останньому тижні Великого посту святкують Вербну неділю. В неділю священик святить вербові гілочки, якими по дорозі дорослі «б'ють» зустрічних, а вдома-дітей, приказуючи:

Не я б'ю - верба б'є.                        Будь здоровий, як вода,

За тиждень - Великдень.                        А багатий, як земля!

Недалечко червоне яєчко.                        А красивий, як весна!

 

Останній тиждень перед Великоднем називають Білим, Чистим, або Вербним. У ці дні прибирають усе в господарстві, прикрашають хату святковими рушниками, підмітають подвір'я.

Найважливіший день Вербного тижня - четвер. Його називають Страсним, Чистим, або Живим. До цього дня в кожній хаті виливають з воску свічечку, яку називають страсною, громичною. У Страсну п'ятницю й суботу печуть рум'яні й солодкі паски, розписують писан­ки.

Настає великодня ніч. У церкві, прикрашеній святковими руш­никами, килимами, заповненій пасками, писанками, мальованками, галунками, дряпанками - святкова служба. Запалюють свічки на мо­гилах покійних рідних.

У великодню ніч колись не лягали спати і не роздягалися: Бог роздає щастя тим, хто не спить цілу ніч І день.

Великдень! Як тільки задзвонять дзвони, люди всією родиною у святковому вбранні рушають до церкви. У руках - запалені свічки, кошики з рум'яними, солодкими, з родзинками пасками, з писанками, ковбасою, салом, маслом, сиром, сіллю, хроном. Священик святить все, що люди принесли до церкви. Як хочеться всім, щоб хоч крапелька свяченої води, якою освячують паску, впала і на їхнє обличчя - тоді весь рік буде щастити...

З освяченим поспішають додому. Увійшовши до хати, пересту­паючи поріг, тричі примовляють: «Свята паска в хату, вся нечисть - з хати! Христос воскрес!» Сідають за святковий стіл.

У цей день люди дарують один одному писанки і бажають щастя.

Великий день! Великий день! 

Ясний Великдень на землі! 

Багато радості й пісень 

Приніс нам янгол на крилі. 

Радість з неба ся являє, 

Паска красна днесь витає! 

Радуйтеся щиро нині –

Бог дав щастя всій родині, 

Бог дав радість нам з небес, 

Христос воскрес! Христос воскрес!

 

III. Підведення підсумків.

 

 

ЧАРІВНИЙ СВІТ ПЕТРИКІВКИ

Хід заняття

І. Бесіда про народний розпис Петриківки.

• Святковий настрій надовго залишається в душі, коли побуваєш у звичайній чисто вибіленій хаті, де стіни наче співають-так гарно, з такою любов'ю, з таким натхненням виписано на них квіти, хмелики, жар-птиці. Квітковий орнамент особливо полюбляють петриківські майстри.
• Що ви знаєте про Петриківку? Це село на Дніпропетровщині. Велике, славне село, яке зачаровує світ своїми мальвами І жоржинами, соняхами і рясною червоною калиною. Не тими, що на городі чи в са­ду, а мальованими — на дерев'яних тарелях, скриньках, вазах, колис­ках, столах, просто на папері.

«Ці квіти дихають Україною», - говорять наші земляки, розки­дані долею по далеких континентах.

Такі дивоквіти - зі степового села в Подніпров'ї. Вишні також у Петриківці незвичайні.

Легенда

Кажуть, колись у селі загинули під татарськими шаблями красуня дівчина та її наречений, молодий козак. На їхній могилі і виросла перша вишня: невисока й кучерява, як полегла дівчина, а плоди – мов пролита кров. Виросла, бо ніщо на світі не зникає безслідно.

Петриківський розпис чимось нагадує ту легендарну вишню.

У давні часи в багатьох селах жінки розмальовували печі, виво­дили узори над вікнами й дверима, щоб хата була чепурною. Славила­ся розписами й Петриківка, - як же, козацьке село, кріпацтва тут не знали, то чому не жити у красі? Згодом мальовані квіти й годували бі­дняків: «мальовки» продавали на базарі.

Але життя змінювалося, забувались візерунчасті скрині. Ніде стало малювати квіти. Проте петриківський розпис, як чарівна вишня, розгорнувся новими гілками, знайшов нові шляхи, - не пропала краса, а ще пишніше розцвіла.

Найкращими петриківськими розписами вважаються роботи Те­тяни Пати, Ярини Пилипенко, Надії Білокінь, Параски Павленко, Фе­дора Панка, Марфи Тимченко, ПалагеїГлущенко та багатьох Інших.

Перегляд зразків робіт майстрів петриківськго розпису.

Мабуть, у жодному осередку народного мистецтва немає такої кількості різноманітних художників. Кожен - самобутній і неповтор­ний творець, зі своїм особливим, властивим лише йому «почерком». Водночас їх об'єднують витоки - традиційне, народне малювання. їхні роботи характеризуються надзвичайною декоративністю, яскравим святковим буянням фарб і разом з тим ~ витонченістю малюнка, вір­туозністю, своєрідністю засобів виконання. Соковиті, яскраві квіти майстрів Петриківки зачаровують своєю красою.

 

II. Техніка петриківського розпису.

- Чи впізнаєте ви квіти, зображені на малюнку? І так, і ні. їхні форми дещо спрощені. Майстер навмисно хоче підкреслити щось найвиразніше, найістотніше у кожній квітці. Квітка в уявленні петри-ківців - це символ пишності природи, її розкішного цвітіння, щедрості плодів. Щоб наголосити на цьому, майстри вдаються до фантастичних перебільшень, творять свій, петриківський, світ краси.

Скільки того цвіту 

При долині. 

Кожна квітка –

Пісня України.

Малюють петриківці темперними фарбами, розведеними на яє­чному жовтку, молоці, вишневому клеї. Це надає їм легкості, прозорості, підсилює інтенсивність кольору. В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем.

Петриківські майстри в орнаменти розписів вплітають садові й польові квіти, колосся різних злаків, грона винограду, важкі кетяги ка­лини. Серед усього цього різнобарв'я вміщують всіляких птахів-павичів, зозуль та ін. всьому є місце у цьому віртуозному розписі - і квітці, і ягідці, і пташці. Причому художники не намагаються передати, так би мовити, ботанічну, натуральну схожість кожної" квітки, птаха, їхня мета - втілити в одному образі красу і виразність рідної природи.

Секрет своєрідності петриківського розпису багато в чому зале­жить від саморобних пензлів, якими користуються народні умільці й тепер. Тетяна Пата згадувала, що раніше вона малювала саморобними пензликами з котячої шерсті. Це всього кілька волосків; торкнувся ними легко паперу - і виходить дрібненький тоненький мазок. Ледве видно його. А покладеш кілька десятків таких мазків - і вже квітка красується, така ніжна, немов прозора.

Малювали не тільки щіточками. Ягоди калини створювали так: брали очеретинку, вмочували у фарбу, а потім - на папір. Виходили однакові ягідки. А коли потрібні були великі квіти, то вирізували з картоплини форму і штампували. А ягоди суниці просто малювали пальцем.

- Які типи мазків петриківського розпису вам відомі? «Гребінчик»

Мазок, що починається з потовщення. Його роблять натиском пензля і за­кінчують «тоненьким вусиком", який передають за допомогою легкого дотику кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко»

Мазок, який накладають найлегшим дотиком до найбільшого натиску. Ко­ли мазки «зернятко» накладені по обидва боки стеблини вістрями назовні, зобра­ження нагадує колосок.

«Горішок»

Складається з двох мазків, вигнутих півлунками й поставлених один проти одного. Заповнивши порожнє місце між півлункамигребінчиковим або двома -трьома зернятковими мазками, матимемо форму, подібну до лісового горіха.

 

«Перехідний мазок»

Накладається одним пензлем, але двома фарбами. Спочатку пензель умо­чують в одну фарбу (наприклад, у жовту), а потім у другу (наприклад, у червону). Такий мазок утворює витончені переходи від одного кольору до іншого, чого не можна досягти ніяким попереднім змішуванням фарб. Перед кожним наступним мазком фарбу слід набирати знову.

• Чи подобається вам петриківський розпис?
• Якими барвами передають петриківчани святковий настрій?
• Яка колірна гама характерна для петриківської палітри?
• Які почуття випромінюють роботи петрикІвських майстрів?

 

III.        Гра «Домалюй».

Учням пропонується домалювати стилізоване зображення листочка, (птаха, квітки), використовуючи техніку петриківського розпису.

 

IV.         Колективне виконання панно «Весняний букет».

• Перегляньте зразки учнівських робіт із зображенням квітів.
• Яку композицію краще використати для розпису панно?
• Як краще розмістити квіти на аркуші паперу?
• Які елементи розпису можна використати, створюючи композицію?

 

V.        Підведення підсумків.

 

 

УКРАЇНО, ЯСЕН МІЙ ЦВІТЕ

 

Музичний репертуар (за вибором):

1)        Пісня «Батьківщина», муз. Г. Татарченка, сл. А. Матвійчука.

2)        Пісня «Край, мій рідний край», муз і сл. М. Мозгового.

3. Пісня «Наша славна Україна», муз. народна, сл. О. Самійленка.

4. Пісня «Україна», муз Г. Татарченка, сл. С. Литвина.

 

Епіграф:        Є багато країн на землі,

В них - озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди — Батьківщина.

 

Хід заняття

І. Вступна бесіда.

Звучить пісня «Батьківщина», муз. Г. Татарченка, сл. А. Матвійчука.

- Чудовий і мальовничий край - Україна. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки. Земля роду українського, чия історія сягає сивої давнини.

Вишита колоссям і калиною, 

Вигойдана співом солов'я, 

Звешся величаво - Україною, 

Земле зачарована моя.

-        Що для вас означає слово «Батьківщина»?

 

II.        Перегляд і аналіз ілюстрацій до теми.

• Розгляньте ілюстрації та репродукції картин.
• Які з них передають красу нашої Батьківщини?
• Якими словами ви підписали б їх?

 

III.        Завдання «Що таке Батьківщина?».

-        Продовжить речення:

З таких: невеличісих куточків і складається ... 

Батьківщина - це рідне твоє... 

Батьківщина - це твоя рідна... 

Батьківщина - це й пісні, ...

 

• Що ви знаєте про столицю України?
• Як називається головна вулиця Києва?
• Про яку річку цей акровірш?

Давно ця річка славна 

Народи три єднає 

І в Чорне море плине. 

Простори України 

Розкішно прикрашає. 

Очиці милує дитини.

• Які державні символи України?
• Які рослини - символи нашої землі - ви знаєте?
• Які народні свята вам знайомі?
• Які пісні про Україну вам знайомі?

 

IV. Хорове виконання пісні «Наша славна Україна».

Наша славна Україна, 

Наше щастя і наш край. 

Чи на світі є країна, 

Ще миліша за наш край? 

І в щасливі й злі години 

Ми для неї живемо. 

На Вкраїні й для Вкраїни 

Будем жити й помремо.

 

V. Інсценізація вірша (як розмова матері і дитини).

Моя Україна

Моя Україна -                                Із пісні, дитино,

широкі простори:                                що в небо злітає,

поля і левади,                                із рідної мови,

долини і гори,                                що звуками грає.

молитви і пісня,                                З тієї молитви,

і слово натхненне.                                що мати навчає,

З чого почалась                                твоя Україна

Україна для мене?                                себе починає.

Марія Хоросницька

 

VI. Поетична композиція. 
Учень.                Є багато країн на землі.

В них - озер, річки і долини.

Є країни великі й малі.

               Та найкраща завжди - Батьківщина! 
Учень,                Є багато квіток запашних

Кожна квітка красу свого має.

Та гарніші завжди поміж них

               Ті, що квітнуть у рідному краї. 
Учениця.                Є багато пташок голосних.

Любі-милі нам співи пташині.

Та завжди наймилішими з них

               Будуть ті, що у рідній країні! 
Учень.                І тому найдорожчою нам

Є І буде у кожну хвилину

Серед інших країн лиш одна -

               Дорога нам усім Україна! 
Учениця.                Є край, де найкращі у світі пісні

І цвітом чарує калина.

Де сонечко вперше всміхнулось тобі.

               Де дім твій – твоя Україна! 
Учень.                Я є українець!

Всім говорю сміло:

- Любити свій народ -

То, святеє діло! 

Учениця. Україна - це отча земля, рідний край, де ми народились. Не забуваймо, що ми - діти землі, що зветься Україна. Ми повинні любити свою Батьківщину. Вона у нас - єдина.

Учень.                Мій друже, шануй Батьківщину,

Вона, як життя, с одна!

Люби свою рідну Вкраїну -

               Багата чи бідна вона... 
Ученищ:                Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну.

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов'їну.

 

Звучить пісня. «Край, мій рідний край», муз і сл. М. Мозгового.