Виховний захід "Через край із серця рідне слово ллється"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                     З досвіду роботи

 вчителя початкових класів

                                                                                        Григорівського НВК

                                                                                    імені І.Г.Прибора

                                                                                        Чередниченко Л.Р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета. Розкрити дітям багатство і милозвучність української мови; показати коріння та витоки рідного слова за допомогою поетичного слова, творів письменників і поетів, народної творчості. Викликати у дітей бажання наполегливо оволодівати любов до українського слова; повагу до материнської мови, до України, її мовного багатства.

 

Обладнання. Сцена прибрана кольоровими стрічками, українськими вінками, штучними квітами, вишитими рушниками.

 

Прикріплені плакати з висловами про мову:

«Мови нема без народу, народу без мови нема»

В. Забаштенський

 

«Плекатимеш мову – цвістимуть слова»

Б. Олійник

 

«Через край із серця рідне слово ллється»

П. Куліш

 

«У слові рідному велика сила є»

М. Рильський

 

Вчитель. Мова – це неоцінений божественний дар, який має людина. Від народження й до смерті звуки мови супроводжують нас. Щоденно ми використовуємо мову для спілкування. І навіть коли думаємо, в пам’яті відтворюємо відомі нам слова і фрази. Світ ми також пізнаємо через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь. І хто ж. як не ви, діти, маєте її любити, берегти і шанувати, нести у віки, передавати наступним поколінням, плекати, збагачувати, вшановувати.

Учень.

Україно! Краю милий,

Краю золотавий,

Поля твої – широкополі,

Пісні дзвінкоголосі,

Ліси наші рідні,

Сади пишоцвітні,

Пшениці ряснії, городи багатії.

Учень.

Любіть Україну, у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

 

Вчитель. Для кожного народу дорога його мова, а для нас найрідніша, наймиліша – українська.

 

Учень.

О мово моя!

О місячне сяйво і спів солов’я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря бриліантів – це мова моя,

Це мова моєї Вкраїни.

 

Вчитель. Як важко було нашій мові упродовж віків. Скільки разів забороняли її наказами і законами, не дозволяли говорити українською мовою тому, хто її любив і хто нею пишався. Але важкі часи минули. Вони невпинно летять уперед, змінюючи все навколо. І мова наша, наче весняна природа пробудилася від зимового сну, пустила нові паростки і потяглася до такого жаданого теплого сонечка.

 

Учень.

Слово – зернинка,

Слово – травинка,

Слово – сльозинка

в веснянім дощі.

Слово – веселка,

Слово – журавка,

Слово – усмішка

тобі і мені.

Учень.

Слово – струмочок,

Що ген ледь пробився.

Слово – це квітів веселий розмай.

Живи й процвітай у віках рідне слово,

Збагачуй себе і народ прославляй.

 

Вчитель. Прислухайтесь що говорить український народ про рідне слово. Колись у давнину вважалося, що воно мало магічну силу, яка впливла навіть а сили природи.

 

Проводиться гра «Склади прислів’я».

(Учасники об’єднуються у дві групи. Кожна з яких отримує частину прислів’я. починають читати ті, хто має початок прислів’я, а інші – шукають його кінцівку)

Від теплого слова … (і лід розмерзає)

Що маєш казати … (наперед обміркуй)

Ласкаве слово … (як день ясний)

Треба знати … ( де що сказати)

Говори мало, слухай багато … (а думай ще більше)

Будь господарем … (свого слова)

 

Вчитель. Немає у світі людини, яка б не любила казок, або не чула їх. І зараз ми подивимося, чи знаєте ви казки нашого народу. Послухайте уривки з казок. Відгадайте ці казки.

 

Вікторина «З якої казки уривок?»

(Учні читають уривки з казок «Лисичка та журавель», «Вовк і семеро козенят», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Колосок».

 

Вчитель. Багатий український народ і на ігри із співанками, ось одна із них – «Подоляночка» (дівчата виконують цю пісню з рухами)

 

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона впала, до землі припала.

Сім літ не вмивалась,

Бо води немала.

Ой, устань, устань, Подоляночко,

Умий личко, як ту скляночку.

Тай візьмися попід боченьки,

Покажи нам свої скоченьки.

 

Вчитель. Багатий український народ і на загадки. Спробуйте відгадати їх. (діти загадують загадки)

 

Інсценізація усмішки П. Глазового «Кухлик»

 

Автор.

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Просить він:

 

Дід.

Покажіть, кухлик той

що з краю.

 

Продавець.

Што? Чєво?

Я на понімаю.

 

Дід.

Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

 

Продавець.

Да какой же кухлік здєсь,

Єслі ето кружка!

 

Автор.

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови:

 

Дід.

В Україні живете

Й не знаєте мови…

 

Автор.

Продавщиця теж була гостра та бідова.

 

Продавець.

У мєня єсть свой язик

Ні к чєму мнє мова…

 

Дід.

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має бідна язика

Та не знає мови!

 

Учні виконують частівки про українські слова – архаїзми.

 

Частівки.

Ох і гарне слово «віз»,

Має четверо коліс.

«Мерседесом» замінили

Слово – архаїзм лишили.

 

У жупан колись вдягались,

Й холодом не переймались,

А тепер у шубах ми

Утікаєм від зими.

 

Каменяр, кобзар, різьбяр –

Рід занять і божий дар.

Макогін, рядно. Рушник –

До цих слів з дитинства звик.

 

До гречаника візьмуся,

З баняка води нап’юся.

Молоко в дійницю ллю,

Рідне слово я хвалю.

 

Ми частівки заспівали,

Щоб ви нам аплодували

Мова рідна – річ корисна,

Барвінкова, гарна, чиста.

 

Вчитель. Підійшло до завершення наше свято. Я буду рада, якщо від сьогоднішньої зустрічі ви залишите у своїй пам’яті згадку, а в своєму серці – велику любов і пошану до нашої рідної, прекрасної української мови.

 

Учень.

Живи. Вкраїнське слово, процвітай!

Моє мале сердечко звеселяй!

В кожну сім’ю й оселю завітай, 

Де люблять і шанують рідний край.

Щоб пам’ятали нині й назавжди,

Якого роду доньки ми й сини.

Красу своєї мови бережи,

Бо житиме вона – то й житимемо й ми!

 

(Звучить пісня П. Зіброва «Є, є в нас мова»)