Виховний захід "Чорнобиль - наша печаль і скорбота" для учнів 5-11 класів

Сценарій вечора пам'яті до Дня чорнобильської трагедії

Тема: Чорнобиль – наша печаль і скорбота.

Мета заходу: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати високі патріотичні почуття: самопожертву, відданість, мужність, пошану до людей, які рятували Україну від ядерної катастрофи.

      Хід заходу

Учень 1

На Чорнобиль журавлі летіли

                                           На Чорнобиль журавлі летіли,
                                           З вирію вертались навесні,
                                           Як сніжниця попелище біле
                                           Розвівалось в рідній стороні.

                                           Там згоріли гнізда і гніздечка,
                                           Поржавіла хвоя і трава,
                                           Журавлина крихітна вервечка
                                           Напиналась, наче тятева.

                                           Не було ні стогону, ні крику,
                                           Тільки пошум виморених крил.
                                           Журавлі несли печаль велику,
                                           Наче тінь невидимих могил.  

                                           Не спинились птиці на кордоні,
                                           Де всякає атом у пісок.
                                           І дивився батько з-під долоні,
                                           І ридала мати в небеса.                           
                                                                                  Д. Павличко

Ведучий: Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. У 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших катастроф людства.

Ведуча: Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року та після нього.

Ведучий. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою та найтеплішою. І не сповіщала про біду.

Ведуча: Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини й секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Криком здригнулося довкілля.        

Учень 2

Чорнобильське сонце сховалося в хмарах,

Не світить проміння на землю святу.                                                                           Лиш горе блукає в зелених Стожарах                                                                                І болем спадає на душу людську.                                                                                                                     А де ж Україна? У рижому лісі…                                                               Нуклідами вбита плодюча земля.                                                                                  Малі ластів’ята згоріли у стрісі,                                                                                             Бо смерть божевільна над ними кружля.                                                                          Розірване горло стискає задуха,

Від горя людського полин почорнів,                                                                                  В петлі Україна, і горе, і скруха,                                                                            Обпалена мати хоронить синів.                                                                                Від ядерних згарищ обвуглені діти,                                                            Зомлілі, зотлілі на плаху ідуть,                                                                                  Дитячі могилки – то зірвані квіти…                                                                            Росою заплачуть, зів’януть, впадуть.

Ведучий: У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум'я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип'яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля. 

Ведуча: «За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежні з охорони ЧАЕС – 28 осіб на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенко.

Ведучий: Вступивши в полум’я смертельної небезпеки, яким дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил і життя, виконали присягу на вірність народу України».

Учень 3

Безумство хоробрих – вогонь на вогонь,
I полум’я серця, і вітер долонь,
Де подвиг і подих в єдине злились.
Як рідна земля і розбурхана вись.
Безумство хоробрих – життя за життя,
Щоб тільки лишилися мати й дитя.
Не всі виживають, та житиме світ —
I спів материнства, і день-первоцвіт.
А думка людська пам'ятатиме вас,
А пам'ять людська повертатиме вас.
Безумство хоробрих – де вічність і мить,
Де згасли для вас і життя і блакить.
Де зір не патьмарить скорбота земна,
Де нам, як набат, імена, імена…

Ведуча: На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об'єкта “Укриття”, який заховав залишки зруйнованого реактора.

Ведучий: Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок.

Ведуча: Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.

Учень 4

Зойкнула Земля чаїним криком:                                                                          - Сину! Вбережи і захисти! –                                                                                      Вийшла Мати із іконним ликом:                                                                                          - Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?                                                                        Спалахнуло небо, впало крижнем:                                                                                    - Сину! Вбережи і захисти! –                                                                                                   Вийшла Жінка з немовлятком ніжним                                                                                    – Йди коханий! Хто ж, коли не ти?                                                                                          … І уже ні сина, ані мужа.                                                                                                  Лиш розверсті зорані поля…                                                                                             Та пліч-о-пліч стали БІЛЬ І МУЖНІСТЬ.                                                                    Дух і воля. Небо і земля.    

Ведучий: Всім ти хто життям своїм став перед смертельним смолоскипом вогню полинової зорі Чорнобиля – вічна пам’ять.

Ведуча: Вічна пам’ять померлим громадянам, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, що мешкали на території Слатинської селищної ради.

Ведучий: В знак скорботи і вічної пам’яті оголошується хвилина мовчання.

(хвилина мовчання)

Ведуча: Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної станції відчув весь світ. У результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслися на великі відстані.

Ведучий:  Йод-131, цезій-134, 137, стронцій-90, плутоній-239, плутоній-240 – весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на території України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнала майже половина території України. У життя мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселення».

Ведуча: А на квітучій українській землі з’явилися пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало небезпечним.

Ведучий: Поверхня Землі зазнала забруднення радіонуклідами в 400 разів більшого, ніж м. Хіросіма в 1945р. Чорнобильська катастрофа – це величезне екологічне лихо.

Пісня Наталія Май - Чорнобильська біда

Учениця 5

Наш біль, наш жаль, наша біда

Наша ти пам`ять вічна

Земля покинута й не та –

Отруйна й незвична

Зелений гай, колишній  рай

Краси шматки роздерті.

Отруйний дощ на чорний гай

Тепер це –зона смерті

Колючий дріт, залізний щит

Богом полишена земля

Сірий байдужий краєвид

Наш біль, наша біда!

Ведуча: Вже через дві доби після аварії рівень радіації в місті Прип'яті перевищував норму для населеного пункту більше, ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів. Найбільш небезпечна 30-кілометрова зона відчуження, площа якої становить 2044 квадратних кілометри. Вона була офіційно визнана непридатною для життя. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною.

Ведучий: Щоб врятувати людей, що жили в межах ураженої зони, від смертельної радіації, їх усіх евакуювали.

Ведуча: Це була страшна евакуація. До міста Прип'ять в неділю, 27 квітня прибуло більше 2 тисяч автобусів. Їх підганяли до будинків, і люди, хто в чому був, прихопивши лише документи і гроші, без речей, змінного одягу, сідали в автобуси і їх назавжди вивозили із рідних домівок.

Ведучий: Селили спочатку де тільки можна – в санаторіях, таборах, лікарнях. Евакуйовані втратили все: житло, речі, роботу, а головне – здоров'я. Почалося екстрене будівництво будинків для поселення людей.

Учень 6

А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розлуку.

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи.

І дітям в ній не вчитися ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть, незрима і повільна.

Чортополохом обрій заростає.

Зело і квіти стронцій роз’їдає

і час пересипається пісками

На полі, що шуміло колосками.

Ведучий: Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам’яті.

Ведуча: Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.

Учень 7

Чи знаєш ти, дитино,

Чи знаєш взагалі,

Що сталось в Україні

На нашій, на землі?

Чи знаєш ти, дитино,

Що сталось в ті роки,

Коли хмарини з пилу

Закрили всі зірки?

Та ж ти вивчав, напевне,

У школі, у книжках

Читав це точно кожен

Про той квітневий жах!

Про ніч, ту, що навіки

Змінила нас усіх,

Про всі ті болі й крики,

Через фатальний збіг.

Про ніч весняну, теплу,

Що не несла біди,

Про тих, хто йшов до пекла,

Рятуючи живих.

Про тих героїв славних,

Що полягли в ЧАЕС,

Що душ їх відгук давній

Ще чутно із небес.

Гучні дзвеніли дзвони,

Віщуючи кошмар…

Їх й дотепер ще чути,

У місті, що з примар.

Всі люди утікали

У ту пекельну ніч,

Що траур віщувала

Для цифри 26.

Лиш  Прип’ять – тиха річка

Тече собі униз,

Немов блакитна стрічка,

Що сплетена зі сліз.

Кажу я це, дитино,

Тобі, щоб нагадать:

Хоч місто і порожнє,

Та дзвони ще дзвенять!

Ще пам'ять не забута

Біль не минув і гнів,

І знову говорити

Нам не забракне слів.

Трава, гірка й пахуча,

Росте в степу полин.

Чорнобиль – ймення жгуче,

Ведуче у загин!

Я вірю, що вже скоро

Піде жах геть із міста.

Я вірю, що лелеки

Вернуть у свої гнізда.

Я вірю, дзвони стихнуть,

Прийде година миру

Не тільки у Чорнобиль,

А й в нашу Україну.

Ведучий: Слово “Чорнобиль” назавжди залишиться в нашій пам’яті символом великої біди, але водночас і символом мужності, самопожертви, самовідданості.

Ведуча: Сьогодні День пам'яті, День скорботи і роздумів. Тож запалімо поминальну свічку — свічку надії 26 квітня. Хай полум'я свічок у наших душах зіллється в одне полум'я віри. Ми будемо жити!

Учень 1. Чорнобиль виє і кричить,                                                                                 Неначе сич у полі,                                                                                                           Душа болить, душа болить,                                                                                                    І ми вже не на волі.                                                                                                        Учень 2. Ми наче бранці всі його,                                                                                                Усі ми – як ті птахи,                                                                                                           Що день і ніч туди летять,                                                                                                   Не знаючи про жахи.                                                                                                       Учень 3. Летять в Чорнобиль журавлі,                                                                        Летять на свої муки,                                                                                                             На українській цій землі,                                                                                                     Де горе й розлуки.                                                                                                         Учень 4. Б’є на Софії дзвін, гуде,                                                                              Здригається аж Київ.                                                                                                                    Де ж ти, Вкраїно, була, де,                                                                                                 Що стронцій очі виїв?!                                                                                                      

Учень 5. Вся нечисть в кров твою тече,                                                                     Дніпром твоїм могутнім.                                                                                                            І сором, люди, нас пече,                                                                                                       Де ж ми були в час смутний?!                                                                                        Учень 6. Чому не вийшли, як тепер,                                                                                                      Не вдарили у дзвони?   

Поки народ наш не помер –                                                                         

Моліться на ікони.                                                                                                       

Учень 7. Моліться, люди, та не спіть,                                                                                     Моліться та вставайте.                                                                                                  Невже з нас мало лихоліть?                                                                                        Пильнуйте, пам’ятайте!

Ведучий: На цьому лінійку присвячену Дню пам’яті чорнобильської катастрофи завершено.

Ведуча: Від усього серця бажаємо усім нам міцного здоров’я, добробуту у сім’ях, благополуччя, а головне – мирного неба над Україною.

Разом: Дякуємо за увагу!