Виховний захід "Ціна війни"

Літературно-музична композиція

«Ціна війни»

Мета: вшанування пам’яті учасників подій 18-20  лютого у Києві – «Небесна сотня» та учасників АТО; виховувати патріотизм, повагу до подвига простого солдата.

Обладнання: прапор України з написом із квітів «Слава Україні- Героям слава», фотографії героїв «Небесної сотні», ікона, свічки, презентація «Дві душі».

Музичне оформлення: державний гімн України,пісня «Солдат України» Катя Бужинська, «Повертайся живим» , « Небесну сотню Господи прийми»Павло Табаков, Марк Бернес «Журавлі»

На сцені стоїть стіна , на якій є фотографії загиблих майданівців навколо ікони; поруч зі стіною на підлозі свічками утворений тризуб, а навколо тризуба  теж фотографії загиблих майданівців

 

Виходить  учитель читаючи вірш, запалює свічку

Перед іконою я стану на коліна,

Воскову свічку тихо запалю

І помолюсь за рідну Україну,

За тих солдатів,

Що полягли в жорстокому бою.

 

Шкода, але трагічні лютневі події 2014 року18-21 лютого  співпали із днем рідної мови. Там , на Майдані, точились запеклі бої, де полягли активісти волі народної.

 

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак.

Упав юнак на Майдані-

Двадцятирічний мій земляк.

 

І не тільки мій земляк, їх була сотня.

Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що з печалі сивіла,

Іменем сина, що батька не знав.

Іменем батька, що в січі смертельній упав,

Я проклинаю війну жорстоку, –

Вона відібрала у людства спокій.

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Іменем ще не народжених,

Сном немовлят не стривожених.

Кличу з війною стати на бій,

Мир відстояти Землі голубій.

І вони стали відстоювати наші права бути людиною, жити по-людськи і ростити дітей в достойній країні.

Пісня «Небесну сотню Господи прийми»звучить, а діти виходять   із портретами майданівців , ставлять на підлогу і запалюють свічки біля кожного у вигляді карти України

Учень.  Минають дні і ночі - та назавжди

Калейдоскоп кривавий, невблаганний,

Я бачу ті обличчя і ті очі

Тих хлопчиків, що згинули за нас з тобою на Майдані

 

Учениця.  Допоки житиму, я пам'ятати буду

Жінок із надписом на грудях "Мама"

І закатованого Юрія Вербицького

Й слова пророчії Сергія Нігояна.

 

Учень.  Допоки житиму, в вухах стояти буде

Той дзвін церков, що душу рве на клапті,

І "Отче наш" останній перед штурмом

І плач безсилий дівчини у білому халаті

 

Учениця. Назавжди закарбується у генах

І світлий чуб Войтовича Назарка

І образ чистий Гурика Романа

І дівчинки трьохрічної, що залишилася без батька

 

Учень .Затихнуть кулі, погасять вогні.

На згарищах збудують нові храми...

А як назвуть в історії ті дні,

Які на серці залишили рани?

Учениця.  До кого нам на сповідь буде йти

як Бога вбили тут на барикадах?

Свої - своїх, велика буде кара

І час не залікує наших ран.

Учень. Ми живі, а - Їх нема,

Скоро ось прийде весна.

Білим цвітом, теплим літом

Не голубить їх земля.

Учениця. Ми живі, а Їх - нема,

Скоро вже прийде весна

Білим цвітом під вікном,

В Них - квітками під хрестом.

(діти кладуть квіти проти кожного портрета під звуки Гімну України,  в той час виходить четверо учнів лягають в різних кінцях зали і по черзі піднімаючись , розказують вірші під мелодію пісні  Марка Бернеса «Журавлі» )

 

1 солдат.  Ви пробачте , мамо, що не повернувся,

Коли беркут в нас стріляв, я ж не озирнувся,

Що шалена куля життя вкоротила-

Така моя доля, пробач мене, мила.

Він стріляв не в спину, він стріляв у груди,

Тому що за мною були, мамо, люди

Чиєсь життя, мамо, може я вберіг,

Гордись мною, мамо, я їх вберіг.

Душа моя, мамо, в небо відлетіла,

А для вас лишаю молоде я тіло.

 

2 солдат.

Мамо, знаєш, як хочеться жити,

вірив, що боремось не даремно,

не хотілося бути убитим

бездиханним упасти на землю.

Iз останніх я сил намагався,

як люблю тебе розказати,

та вони не залишили шансів,

щоб життя моє врятувати.

Ця нестерпна біль,моя ненько,

усе тіло моє пронизало,

клята куля попала в серденько,

і в очах усе світло згасало.

За країну, за честь, за свободу,

ми прийшли на Майдан відстояти,

та прийшлося простому народу

у нерівнім бою воювати.

Що покинув тебе, пробач ненько,

така в мене життєва дорога,

помолися за мене, рідненька,

бо тепер я у сотні у Бога.

3 солдат.

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

Вже слово, матусю, не буде моїм.

Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я люблю. I люблю Україну.

Вона, як і ти, була в мене одна.

4 солдат

Дорога в небо вже кличе,

Де чутно ваші молитви,

Небесна брама мальовнича,

Героя приймає кривавої битви.

 

Боровся я за ваше майбутнє,

За щастя й здоров'я дітей,

За волю й країну могутню,

За вільних людей!

 

Лиш стогне мамине серце тихенько,

Як же там душа сина самотня,

Не плачте мамо, я не сам...

Нас тут ціла сотня.

 Мати

Простіть мене, хлоп’яточка, простіть!

Я не змогла вас рідні захистити,

І тілом, кулі, що летіли в вас, спинить…

Душа ридає, очі гірко плачуть,

І серце рветься навпіл від думок…

Я не змогла вас, рідні, захистити

А вас на небі, певно, вже прийняв Пророк…

Тарасе, батьку, захисти їх прошу!

У рай всю сотню пишно проведи,

Вони вмирали не за славу й гроші -

За Україну вмерли в боротьбі!

Хай прийме їх святе козацтво

До лав своїх звитяжних і ясних!

Небесна сотня - вже в небеснім братстві

Сміливців воїнів простих…

Простіть хлоп’ята, і спочиньте з миром,

Простіть, і не тримайте, прошу, зла..

Ви показали, що Вкраїна має силу,

А сила не помре, вона завжди жива!

 

 

Учитель.

Плач Україно!

Хороним героїв...

Тих, хто прожив...

І лише починав...

Тих, хто любив,

І надіявсь, і вірив...

Тих, хто за нас на Майдані стояв!

Плач Україно!

Хороним найкращих-

Тих, хто наш Мир

Своїм тілом закрив...

Хто не хотів, щоб ми бУли рабами,

ВЛАДНЕ БЕЗУМСТВО  життям зупинив.

Плач Україно!

Молись Україно!

«Сотня небесна»  хай в небо злетить,

Лиш у молитві ти стань на коліна,

Свічка скорботи у душах горить...

 

(звучить державний гімн)

 

Та сотнями смертями не закінчилася боротьба на Майдані. Вона перенеслася на Донеччину та Луганщину. Військкомати були переповнені добровольцями, військовозобов’язаними та молоденькими юнаками, яким ще не виповнилося і 18, які заспівавши гімн державний , стали на боротьбу із загарбниками українських земель.

Гуркіт, крики, звук гармат,
Холод, голод… як же так?
Щоб на цій,Моїй Землі!?
З ворогами йшли у бій?
Не здамося, не впадем,
А у бій вперед підем...
Кулі, бомби, звук нестерпний…
Подолаєм - ми ж разом!..
Заспівавши гімн душевний,
І промовивши слова:
"Я люблю тебе, Вітчизно,
і для тебе все,… сповна!"
Та, згадавши рідну неньку,
«Обіцяю!Я додому повернуся,

Та матусю обійму!»
Але часто так буває:
Брат за брата помирає!

(пісня Каті Бужинської  «Солдат  України»- танець учнів 9-11)

 

Виходить солдат-ангел і ангел дитина , показ презентації «Дві душі»

Читець. " ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала:

Солдат.  «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Читець. Душа же немовляти була як чистий сніг:
Немовля.«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь, Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити Господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Читець. Так у бійця спитало майбутнє немовля
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він , ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися мов скло.
Читець. «Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
  Та він своїй дружині сказав приблизно так:
Солдат.«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Читець. Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
Боєць. «Ти бережи Галинку що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя
А я прикрию спину тобі із небуття»
Читець. На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!

 

Виходить   учень.

 

Учень.  Скажи, дідусь, що діється у нас?
Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
Тут знов настав страшний воєнний час,
На Україні вже немає тиші.
На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
А дехто – без ноги чи без руки.
Сліз водоспади виплакали неньки.
Ти про війну колись розповідав,
А ми , дітьми, то слухали мов казку.
І кожен з нас собі не уявляв,
Що можемо потрапити в цю пастку,
Що може повернутися війна,
І змусити нащадків вже страждати.
Скажи,дідусь, чия у тім вина?
Ми завинили й час прийшов розплати?
Ти там у Бога миру попроси
Для нас своїх дітей, своїх онуків,
Ти ближче там, а в наших голосів
Немає сили, загубились звуки.
Ти там у Бога правди попитай,
Щоб все таємне стало очевидним…
Бо знаю, що тобі й привітний Рай
Без неба України не потрібний.

 Учениця.
Цвіт нації наш гине у боях
Серед безлюдних та зруйнованих будівель
Над ними майоріє рідний стяг
Цей символ вічності, незламності країни
учень. Вони стоять і захищають до кінця
Те що з дитинства в серці проростає
Любов до матері з любов`ю до життя
І звісно ж Батьківщина місце має.
Учениця.  Скажи мені будь-ласка "нОва влада"
Що ти зробила, щоб залишився живий?
Що ти зробила для звичайного солдата?
А він для тебе робить подвиг свій!
Учень.

Кордони не спинять польоту могутнього слова
Хто серцем могутній ні куля ні шабля не вб’є
За нас Батьківщина і рідна нескорена мова
Не треба чужого але й не відпустим своє.

За рідну домівку поклали життя вірні діти,
герої, що завжди залишаться в наших серцях,
за землю, за матір зробили, що мали зробити,
герої не гинуть, герої живуть у піснях.
 

Виходить солдат.

Мені не сумно, не тримаю я образу,
І розумію, що я знов солдат.
Можливо снайпер вб`є мене одразу,
А чи накриє в чистім полі ГРАД.

Чи Я прийду, чи принесуть додому,
Чи Я побачу рідний степ і край,
Я не бажав би це почути вже нікому,
Будь ласка, тату, тільки не вмирай!

Бо є найбільший біль в моєму світі,
У тім, що цвіт злітає й в очі б`є,
Хотів би вишиванку Я одіти,
І хай вона на мені вже гниє.

Щоб ворогам її не віддавати,
І навіть другу, хоч його колись так звав,
Я б не хотів, щоби вони на моїм святі,
Зі мною “ЩЕ НЕ ВМЕРЛА” заспівав.

Бо це для мене зовсім неважливо,
Як Я прийду і що Я скажу вам,
Я лиш хотів, щоб були ви щасливі,
Усі за кого може я життя віддам.

Щоб Ви не були патріоти поодинці,
Щоб Ви були у купці як одне,
І не соромились, що ви є українці,
І не чекали, що біда мине.

Щоб ви нарешті знову обєднались,
І були сильні наче моноліт,
І щоби більше ви ніколи не згинались,
Під москаля по триста довгих літ.

Виходить солдат 2

Ти чуєш, мамо, постріли гармати?
Ти бачиш, мамо? В небі в'ється дим
Я у руках тримаю, мамо, автомата.
Не хочу, мамо, помирати молодим.

Скажи мені, не плач, ну як там батько?
"Він цим пишається, що в нього такий син?
А як сестра, чи все у неї в порядку?
Каже - "вертайся, бо у мене ти один"

А як ти сам? Скажи мені синочку
Чи ти здоровий, чи живий ти там?
Я тут в порядку, мамо, у гарячій точці
День пережив і трохи вже поспав.

Ну добре, все, пора іти, підйом вже
Не згадуй лихом, і чекайте там
Я повернусь, не бійся, кажу точно
Ми тут усі єдині - я не сам!
 

Учениця  виходить до солдата.

Я не жінка тобі і не мати,

І не рідна сестра чи дочка,

Та молюся за тебе, солдате,

При запалених в серці свічках.

 

 Що я можу натомість віддати,

Щоб відчув - ми і справді рідня?

Як сестра, як дружина, як мати

Я за тебе молюся щодня!

 

Кожне слово розтопленим воском

Розтікається, душу пече,

І до тебе летить відголоском,

Оберегом, щитом і плащем.

 

 

 

Ой, тяжка нам судилась година,

Чашу болю п'ємо не одну...

Ти тепер – моя рідна людина,

Бо й за мене пішов на війну.

 

Одягнув маскувальне зелене,

У минуле нема вороття.

За моїх діточок і за мене

Ти готовий віддати життя.

 

Учениця з-за куліс.  Повертайтесь додому, журавлята,

В Україну повертайтеся , сини,

Зачекалися в тривозі батько й мати,

Повертайтеся, журавлики з війни.

 

Пісня «Повертайся живим»-танець.

 

Учні, що танцювали , розказують вірші.

Учениця1.Я дякую , солдате , за життя,

Що я живу без куль над головою.

За те, що маю я надію в майбуття

І я думками завжди там з тобою.

Учениця 2 

Повертайся додому живим,
Повертайся,тебе тут чекають.
Пам'ятають тебе,ще малим,
А сьогодні на схід проводжають.
Учениця 3. І не стримують сльози батьки.
Бо не знають,де смерть заховалась,
Чи вернеться з чужини їх син.
Чи казатимуть вічная слава!
Учениця 4.Він героєм для рідних,вже став,
Захистив він від ворога мати,
Й незлякали його вояки,
Що могли у полон його взяти.
Учениця 5. Хай мати не плаче за сином,
А батько спокійно засне.
Хай воїн вернеться в хатину,
Де жінка з дитиною жде.
Учениця 6.Вернися додому скоріше,
Життя не одне ти вже спас.
І вдячна тобі Батьківщина,
Що допоміг в скрутний час.
Учениця 7.Братів ти своїх не покинув,
У бою ти вправно стріляв.
І вирости сина такого,
Щоб землю свою вберігав!!!

Учитель.

Захисники мого народу,
Я вдячна Вам!
Й вклонившись низько до Землі,
Подякувати хочу Вам усім..

За те,що зранку у кімнаті,
Я сонце бачу у вікні,
За подих кожний на моїй Землі,
Я вдячна Вам усім!

Вам не страшні ні кулі, ні гармати.
Ваш страх- це більше не побачить мати…
Ви впевнено крокуєте до перемоги,
Підтримку відчуваючи народу.

Я дякую за рідну мову,
За Батьківщину, за життя.
Й вклонившись низько до Землі,
Подякувати хочу Вам усім..