Виховний захід для старшокласників «Обряд українського весілля».

Виховний захід для старшокласників: «ОБРЯД українського ВЕСІЛЛЯ»

Мета: ознайомити учнів з обрядом весiлля з весiльними звичаями i традицiями.

Розвивати у дiтей iнтерес до народних звичаїв i традицiй, до культурної спадщини свого народу.

Виховувати почуття вiдповiдальностi за збереження українських звичаїв i традицiй та передачу їх iз поколiння в поколiння.

Обладнання: зал оформлений у виглядi української свiтлицi, на стiнах висять рушники, злiва вiд входу пiч, на покутi ікони, iлюстрацiя про весiльнi звичаї, атрибути весiлля: гiльце, коровай , шишки, гребiнь, записи мелодій, комп’ютер.

Учні вдягнені в українські костюми.

Форма проведення: інсценівка.

Епiграф:

Весiлля – це епопея селянського життя.

(I.Франко.)

Класний керівник:         Ховається, купається

Сонце за лiсочком.

А ми друзi посiдаєм

Отак всi рядочком

Та й згадаєм, окаяннi

Чиї ж то ми дiти,

Чия земля породила?

Батькiвщино де ти?

Не цуратися нам треба

нашої родини,

А щоденно i щонiчно

Як малу дитину,

Повивати, голубити.

Не знати спочину

Бо Днiпро це край квiтучий

Край озер глибоких,

Степ, поля неозорi,

А якії люди?

I cьогоднi усi разом

(Признатися мушу)

Заглянемо пiзнаємо

Надднiпрянцiв душу.

 

Розпочинаємо інсценування українського весілля!  

Святая Покровонька,

Покрий менi голiвоньку

Оце осiнню,

Хоч i драною рядниною,

Аби з хорошою людиною:

Щоб iз сторон,

Щоб свекорко як батенько,

До мене були,

Свекрiвонька, як матiнка,

Мене прийняли,

Щоб дiверки, зовицi,

Мов братики i сестриці,

До мене були.

Щоб дiлечко поробил ,

Чужiй сiм’ї догодил ,

Всiм мила була,

Не лаяна i не бита

Нагодована i вкрита

Спатоньки лягла.

Ось такими словами звертались у молитвi до невiдомих таємничих сил природи дiвчата, якi були засватанi у вереснi, а в жовтнi пiсля Покрови мали одружитися, створити нову родину.

У цих словах - бажання щасливої долi, добрих родинних стосункiв, щастя - все те, про що мрiє кожна людина. А для неї найголовнiше -сiмейне благополуччя, добробут. Вiд цього залежить те, що зветься одним словом - щастя. Недаремно у народi говорять: «Щаслива родина-щаслива  країна.» У щастi сiм’ї - доля всiєї країни. А започатковує родину весiлля.

 

«СВАТАННЯ»

Ведуча: Дiвчата,чи чули ви? Сьогоднi ж Марусю Чепурну сватають. Гайда пiд вiкна.

Староста: ­Вечiр добрий!

Мати: Ох менi лихо, це вже старости прийшли.(До нареченої).

Мерщiй гайда з хати.(Наречена вибiгає).

Староста: Та пустiть, же добрi люди в хату! Чи ви Бога не боїтеся. Ось яке на подвiр’ї, а ви в хату не пускаєте!

Мати: Та Бог вас, що ви там за люди, чого вам треба. Нiч темна хто там видає, що ви думаєте – хороше чи погане.

Староста: За вiкном не взнаєте. Пустiть до хати, хоч грошi вiзьмiть,  а пустiть.

Мати: Iди но старий вiдчини. Чутно ж, що не лихi люди. Може яка негода, то крий Боже, ще душi погубимо.(Батько вiдчиняє двері, заходять старости та наречений з хлопцями. Наречена хоче втiкти та хлопцi ловлять її).

Наречений: Та куди ж ти серце бiжиш ? Бач яка хоче втiкти! (Наречена пручається) Чого ж ти втiкаєш? Ти ж мене знаєш не з учорашнього дня! А то захотiла щоб тебе шукали по хлiвах та повiтках.(Молодь залишається в сiнах, старости заходять до свiтлицi.)

Староста: (Молячись до iкони) Дай Вам Боже доброго вечора. Допоможи Вам Боже спати, а нам – те, що задумали взяти.

Мати: Отакi Ви люди добрi, просились переночувати, а тепер хочете нас обiбрати!

Cтароста: Кланяємось Вам i хлiбом i сiллю.

Батько: Дякуємо Вам за хлiб за сiль. Проходьте та сiдайте.

Староста: Та нам не до того,  щоб сiдати, а щоб пошукати!

Мати: А ви все своєї! Ми Вас просимо сiсти, а Ви все своєї! Либонь недобрi Ви люди.

Староста: Недобрi чи добрi, тiльки дайте нам пошукати куницю, що ховається у Вас пiд солом'янi копицi.

Мати: Де ж це Ви чули про солом'янi копицi? Хвалити Бога нинiшнього року жито вродило, все в снопи пов'язали, а сiно в копицi згребли.

Староста: Та дозвольте таки нам пошукати не куницю, так лисицю, а ми знайдем i в солом'янiй копицi. Ми б ще трохи поговорили, але нi з ким: те старе, те мале, а такого немає, щоб було з ким побалакати. Де ви там хлопцi, йдiть но до хати!

Хлопцi: Та ми тут. Iдемо, ще й з собою ведемо.

Наречена:(комизиться) Ой, Петре, йдiть до хати, а я згодом, а то соромно. Ой страх який! Так вся й тремчу - не хочу навiть iти разом.

Хлопцi: Та пiдемо ж. ( Хлопцi ведуть пiд руки Марусю)

Старости: Оце нашому слову кiнець, а Ви дайте дiлу вiнець: вiддайте нашому князю куницю, Вашу красуню дiвицю.

Батько: Чи чуєш, дочко? Що менi з цими мисливцями робити? А чи гарний Ваш князь, а може, вiн старий та кульгавий, що вiд нього куниця та й  утекла?

Cтароста: Та вiн, сказать, не старий, а молодий та завзятий. За очi можна чоловiка й осудить. А от краще ми його вам покажемо. Ану, Петре,  йди до гурту. (Петро кланяється i стає.) Ну що, бачили нашого парубка? Правда хоч куди молодець? Тепер уже Ви кажiть, годi воду варить, пора дiло робить!

Батько: От бачите, що Ви наробили? Мене з дочкою присоромили. От за те, що Ви нас налякали ми вас пов’яжемо! Так жiнко?

Мати: Ти всьому дому голова - твоя i воля.

Батько: Моя то моя, але ж i ти маєш сказати своє слово.

Мати: Нехай буде так.

(Маруся повiльним кроком виходить з хати. Згодом входить знову, несучи на дерев’янiй тарелi два рушники i хустку власноручного вишивання. Приносить кладе на стiл. Тричi кланяється батьковi, тричi матерi матерi, тричi сватам. Бере рушник на двi руки i з поклоном подає першому сватовi. Той бере, тримаючи в руках, кланяється раз батьковi, раз матерi.)

Староста: Спасибi вам, батьку й мати, що ви свою дитину добре вчили. Ба, яких гарних рушникiв надбала! (Маруся бере хустку i пiдходить до Петра, кланяється. Затикає хустку за пояс.)

Батько: Прошу сватiв до столу.

Мати: А ви,  дiти, iдiть покличте сусiдiв.

Староста: Ну, слава Богу, слава Богу. Дай, Боже, нашим молодим i здружитися i на свiтi нажитися, дiтей дождати i попарувати.

Батько: Нехай їм Бог дає, як сам знає й вiдає.

Мати: Нехай їм Бог помагає… Як гарно починається - щоб так i закiнчилось…веселенько та тихенько.

Старости:

На сватаннi, були,

Мед – горiлочку пили,

За малую та часиночку

        Знайшли собi та родиночку.

 

 

Весiльна п’ятниця.

Бгання короваю.

 

В п’ятницю розпочинають робити коровай - святий хлiб, що має велике ритуальне значення.

Благослови, Боже,(2)

I отець i мати

Своєму дитятi

Коровай розчиняти…

До свiтлицi молодої заходять запрошенi жiнки коровайницi. Як правило, їх семеро. Жiнки беруть дiжу, ставлять на столик посеред хати, кладуть борошно, яйця…

Коровайницi: звертаються до старости: Пане, старосто!

З’являється весiльний староста, перев’заний, як годиться, вишитим рушником.

-Радий Вас слухати!

-Благослови коровай замiсити!

-Бог благословить!

-Вдруге.

-Бог благословить!

-Втрете.

-Бог благословить!

Коровайницi cиплять в дiжу борошно, сiль, цукор, б’ють яйця, ллють сироватку…

Тим часом розпалюється пiч, полум’я потрiскує, теплом освiтлюючи тiсто i руки коровайниць, якi спiвають:

                           Ой, як же ми коровай брали,

                       Якi ж бо ми квiти клали:

      Клали васильок,

     Клали барвiнок

  I всякії квiти,

             Щоб любились дiти.

                     Староста, ллє у дiжку горiлку, щоб коровай

                      був “веселий”.

Як ми коровай мiсили,

З Днiпра воду носили.

     Хоч не з Днiпра з криницi

         Замiсили коровай сестрицi.

 

От i готовий коровай. Староста хрестить лопату, хрестять коровайницi на чотири боки пiч, запалюють свiчки i саджають коровай у пiч.

Пiч наша регоче,

Та короваю хоче,

           А припiчок заливається,

      Короваю сподiвається.

Тим часом коровайницi кладуть у дiжу чотири ножi навхрест i спiвають:

                                Наша пiч на стовпах, на стовпах,

                         Наша дiжа на руках, на руках,

                         А в тiй дiжi та чотири ножi,

        П’ята коровайниця.

Бачимо коровай - рум’яний, духм’яний та пишний: коровайницi прикрашають його кетягами червоної калини, хрещатим барвiнком i запашними квiтами, спiваючи пiсню:

 

       До бору, старосто, до бору,

Та рубай сосну здорову,

Та рубай же її  на загнiт,

              Красний наш коровай на весь свiт.

 

Так закiнчується весiльна  П’ЯТНИЦЯ.

Весiльна Субота

До хати молодого сходяться бояри. Свiтилки звивають гiльце, спiваючи:

   До бору, бояре, до бору,

      Та рубайте сосну здорову,

Та несiть же її додому,

Та ставте ж її на столi.

Коли звили гiльце молодому належить сiсти на посад. I знову зовиця рухає весiлля тим же ключем:

Благослови, Боже,(2)

I отець, i мати,

Своєму дитятi

Та на посад сiдати.

По вечерi молодий зi свiтилками й боярами iде до молодої. В суботу в хатi нареченого бiльше нiчого не спiвають.

По дорозi до молодої cпiвають:

Колесом, колесом мiсяць вгору йде(2)

А зять до тещеньки в гостеньки йде(2)

А до тещеньки гордої, та до Марусi молодої(2).

Дiвич-вечiр. СУБОТА.

Дiвич-вечiр влаштовується в суботу ввечерi в домi молодої. Вiдзначався дiвич-вечiр особливою лiричнiстю. Подруги молодої спiвали журливих пiсень, в яких оспiвувалося прощання молодої з радощами дiвочого життя.

Ой, родоньку мiй нежалостивий,

Ти ж мене не жалуєш!

Оддаєш мене в чужу сторону ,

У великую сiм’ю…

 

Сльозою умиюся!

А од ложечок та й вiдвернуся,

Та й рукавцем утруся.

Прихiд нареченого з свiтилками, боярами, старостами зламує настрiй зажури. Молодий сiдає коло молодої, а дружки спiвають:

 

Чом ти, Марусю не їсиш,

Свого Петруня не просиш?

Ой є що їсти, й є  що пити,

Ой є кому припросити.

Ой ти сьогоднi у мене,

А я завтра у тебе,

Тиждень од тижня,

А рiк од року

Аж до самого вiку.

По спiльнiй вечерi свiтилки починають, спiвати:

Ой, дайте нам стiльця(2)

Дайте нам гребiнця!

Дайте нам кожуха,

Щоб сiла молодуха.

Старша дружка розплiтає косу молодiй, спiваючи з хором дружечок:

Благослови, Боже(2)

I отець i мати,

Своєму дитятi

Косу розплiтати.

 

Молода плаче, а дружка починає спiвати нову пiсню: ”Горiла сосна”.

На цiй пicнi закiнчується весiльна субота.

 

 

 

 

Весiлля. НЕДIЛЯ.

 

Молодий з боярами, свiтилками, свахами, старостами iдуть до молодої, спiваючи:

 

Ой що це за село,

Що нам не весело.

Кругом садовина

Посерединi кущ калини.

 

Ой де ж тая хата,

Що Марусенька взята?

Перчиком та й обсипана,

Калиною та й обстиркана.

 

Їхали не дрiмали,

Нiде не стояли.

Тiльки там постали,

Де своїх пiзнали.

 

Весiльний поїзд наближається до двору молодої. Свахи спiвають:

Пусти свате в хату,

Нас тут не багато.

Ciм раз та по семеро

Свату хату перевернемо!

 

Боярин: Пускайте до хати,

Не дайте стояти!

Брат молодої: А ви звiдки?

Боярин: Ми! Ми з Iванiвки, а там люди такi, вилами борщ носять, трicкою цибулю косять.

Брат молодої: Ми на вашi слова не реагуємо i не пустимо вас бо не маєте паспорта, а як маєте, то покажiть, що ви за люди i якого роду?

Боярин: Який там паспорт! Бийте їх, хлопцi…

Дружка: Братику та голубчику, сiчи, рубай - сестрицi не дай!

Хлопцi: Як їх пускати? То якiсь вирвиголови! Хоч би в них яке письмо було.

Боярин: Письмо?…А чого ж ви ранiше не казали ? Лист у нас є.

Брат молодої: А де ж воно? Ану показуй!

Боярин: А ось! (Витягує хустку, дає братовi).

Дружка: Ну тепер ми бачимо, що ви доброго i чесного роду.

Брат молодої: Але я вам сестри задарма не вiддам.

Молодий: А все таки може вiддаси сестру, я вже з нею домовився.

Брат: Нi не вiддам.

Боярин: Та чому не вiддаси?

Брат: Втратився багато, а тому задарма не вiддам.

 

А дружки тим часом спiвають:

 

                                Що то за ворона стоiть у порога?

                               Крила розпустила рота роззявила,

                                 Хоче всiх поїсти, коло молодої сiсти?

 

Молодий: А що ж ви за молоду хочете?

Брат: Не багато, п’ятак, а як не жалко, то два.

(Молодий кладе на стiл грошi).

Дружка: Та ще накинь п’ятак, подивися, яка вона гарна, та й личко рум’яне.

(Молодий обмацує, вивертає  кишенi, показує, що грошей бiльш нема).

Дружка: А наш молодий скупий-прескупий. Та вiн задарма хоче сторгувати собi дружину.

(Хлопцi збирають грош, у кого що є, i їм вiддають молоду).

Брат: Ну, гаразд, була не була, вiддаю тобi рiдну сестру: бережи iї, як я берiг, вiдпускай до нашої хати, бо я за нею буду скучати.

Староста: Ми побачили молоду, приймiть i хлiб святий.

(Батько й мати приймають хлiб).

Молодi кланяються образам, потiм батькам, якi вручають їм iкони, а потiм iдуть до церкви, до шлюбу. При цьому, одержавши благословення батькiв, молодi брались за хустку, яку їм подавав весiльний староста, а мати обсипала їх хмелем.

I ось молодi вже виходять iз церкви. Знайомий голос свiтилки виводить:

 

              Рубайте ялину встилайте долину,

                     Молодiй i молодому вiд шлюбу додому.

 

Бiля хати молодих зустрiчали батько й мати з хлiбом i сiллю, частували молодого горiлкою, а вiн виливав її через плече. Далi молодим пов’язували руки рушником, i мати зверталась до молодих:

Дiти мої, молодi вашi руки,

         Мати зрiднила лляним рушником,

Щоб не знали ви горя розлуки,

       В парi весь вiк воркували рядком.

            Доню, ти повiсиш рушник на кiлочку,

   Прийдеш з роботи засяє в руцi.

           Хай вашi долi так сходяться, дочко,

Як рушничковi оцi два кiнцi.

         Нашу дитину ти вибрав , мiй сину,

Бачиш, яка вона щастям ясна.

Хай же нiколи наруги сльозину,

    Цим рушничком не втирає вона.

 

Далi молодих заводили у хату i саджали на покутi на вивернутий кожух. Всi присутнi ciдали до столу, пригощалися i спiвали пiсень.

Мiж дружками, свiтилками, свашками i боярами вiдбувалися переспiви.

Їли бояри, їли,

Цiлого вола з’їли;

На столi нi  шкiрочки,

Пiд столом нi кiсточки.

 

Пiд порогом калабутина,

Лежить свиня обталапана,

А дружки не знали,

Та й зубами натягали.

 

Плигнула кiшка з печi,

Та боярам за плечi,

А бояри полякалися

У солому поховалися.

 

Старша дружка коса,

Наїлася проса

Пiд стiл нахиляється,

З уха просо висипаеться.

Де бояри подiвалися?

Чи в болотi повтоплялися,

Чи сiно косили,

Чи горох молотили,

Чи в соломi ночували-

Мишi ушi пооб’їдали?

 

Що наша княгиня

Сидить, як калина,

А ваш соколочок

Сидить, як пеньочок

Свiтилочка хитра

Голова, як макiтра

А очi, як яйця ,

Всi її бояться.

 

Бiгла мишка по кавцi.

Розкажiть своїй бабцi ,

Якби ви розум мали ,

То такої не спiвали.

Гуде весiлля. А вже, як притомляться дружечки та свiтилочки то починають проситись на вулицю:

Ой друженьку дядьку,

Дайте нам порадку.

Виведiть нас з хати

На двiр погуляти.

 

На двiр погуляти

Бояр оглядати

Чи далекi, чи близькі

Чи високi, чи  низькi.

 

Чи високi пiдбори,

Чи чорнiї, брови.

А пiдбори ясиновi?

А бояри чорнобровi.

На подвiр’ї грають троїстi музики. Танцюють молодий з молодою, а за ними дружки з боярами, свiтилки гостями. А коли вже молодь натанцюється, далi вiдбувається покривання молодої - один з найдраматичнiших моментiв українського весiлля, яке не обходиться без слiз, бо молода назавжди прощається iз дiвуванням, а її мати з дочкою. Знак цьому епiзоду подають cвiтилки:

            А наш молодий, як малювання.

Треба йому шанування.

Треба його пошанувати,

До боку хустину дати.

 А дружки й собi cпiвають:

             Наша молода, як малювання,

Треба їй пошанування.

Треба її пошанувати-

За хустку грошi дати.

Мати подає хустку на тарiлцi, а молодий кладе на тарiлку грошi.

Двi свахи (вiд обох родин) стають по обидва боки вiд молодої i повiльно помахують хустиною над  головою. А сигнал до цього дiйства знову подає свiтилка:

Благослови Боже(2)

I отець, i мати

                         Своєму дитятi косу покривати.

Двi cвахи стоять коло молодої, кожна тримає хлiб пiд пахвою. Вони розчiсують молодiй волосся, потiм одна з них бере гребiнь, зачiсує ним молодого, а далi молоду. Свашки чешуть так по черзi, тричi обмiнюючись хлiбом. Потiм заплiтають волосся молодiй не в одну косу, а в двi. Пiсля цього беруть хустку i намагаються одягти їй на голову молодiй, але вона зриває її i вiдкидає геть вiд себе на порiг хати.  Як молода вiдкинула тричi хустку її остаточно вдягають їй на голову.

Скiнчивши обряд покривання молодої, урочисто приносять коровай та починають його розподiл.

Наш дружок коровай крає

Та все собi дбає,

То в рот, то в кишеню

Для дiтей на вечерю.

Дружки спiвають:

 

            Нам усiм треба мати згадку,

  Щоб молодi мали хатку,

              Щоб через рiк у нiй гостi сiли.

Подаруймо ж молодим.

Прошу, мати.

                           Мати: Дарую мiшок гречки, щоб мiж моїми дiтьми нiколи не було суперечки.

Молода: Спасибi, мамо.

Батько: Дарую пару волiв, щоб ходили i до нас, i до сватiв!

Молода: Добре, батьку, добре.

(Вiтають гостi)

-А я дарую мiшок цибулi, щоб невiстка не давала свекрусi дулi.

-А я дарую мiшок синиць, щоб Петро не любив чужих молодиць.

-Дарую три п’ятака, щоб у вас було два синка й дочка.

-А ще дарую мiшок пшеницi i мiшок проса, щоб не ходила молода боса.

- Спасибi, гостi, за подарунки.

Старша свiтилка заводить пiсню – знак, що молодiй треба збиратись до хати свекра i свекрухи:

До нас молода до нас,

Бо у нас лучче, як у вас.

Пiд пiч вода тече,

Сама дiжа хлiб пече,

А вiтерець повiває

Свiтлоньку замiтає.

Гостi встають з-за столу, дякують господарям. Вiд iменi молодої дружки звертаються до матерi:

                   Ой виряджай мене, ненько,  виряджай,

Що маєш дати, то давай.

I свитки i кожухи

Та й пiду я до свекрухи.

I вiдповiдають вiд матерi:

                       На вулицi тебе, доню, вже вози ждуть,

          Свахи на тi вози придане несуть…

Мати обнiмає молоду i звертається до Петрових батькiв:

Cваття панове, прошу вас,

Як полине наша утка до вас,

Не бийте її, не лайте її ,

За гостя приймайте її .

Молодi виходять з хати, а за ними гостi. Звучить пiсня: ”Дякую тобi, мамо”.

Молодi наближаються до двору молодого. Бiля двору молодого дружки i світилки співають:

Прилетіла пава , серед двору впала,

Вийди, мати, з хати павоньку стрічати.

Потім світилки співають:

Рубай батьку, ліску -

Веде син невістку.

Високу, як ялина,

Червону, як калина.

Високу - височеньку,

На вроду хорошеньку.

А дружечки співають матері:

Ой чи рада свекрушенько,

Чи не рада?

Ведемо тобі невісточку з винограду.

Чи ти нею молодою гордуєш?

Чи ти їй обідати готуєш?

З хати виходять батько й мати i зустрічають молодих хлiбом-сiллю та заводять до хати.

 

Так закінчується виховний захід, але не весілля, бо на Україні весілля могло продовжуватись аж до наступної п’ятниці.