Виховний захід до Дня пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років "Експрес-газета "Колос правди" для 8 класу

ЕКСПРЕС- ГАЗЕТА

«КОЛОС ПРАВДИ»

Сторінка 1

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 Історія не мовчить,

 факти стверджують

 

 

 

Сьогодні українці вшановують жертв голодоморів,

зокрема, найстрашнішого – Голодомору 1932-1933 років.

 

    

 

День пам'яті жертв голодоморів запроваджений згідно з указом Президента  України  № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів».

Указом  № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій».

Указом  № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій». Указом Президента  № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

У 2006 році Верховна Рада визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу.

Наказ Президента України «Про оголошення в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору»

 

 

                                                         10 фактів про Голодомор

     Понад 20 країн визнали голод в Україні 1932-33 рр. геноцидом української нації. Однак це питання досі викликає запеклі дискусії серед істориків та політиків.

                                           1. Геноцид

    2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу.

    За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.

    Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

При цьому "батько Конвенції про геноцид", доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році сказав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду".

     У 2010 році президент України Віктор Янукович, виступаючи у Стасбурзі в ПАРЄ, заявив, що "визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо". За його словами, це була спільна трагедія держав, що входили до складу СРСР.

     Такої ж думки дотримується і російський уряд.

     Голодомор визнали геноцидом українців 23 держави: Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.

    Однак слова "геноцид" немає в документах ООН, ЮНЕСКО і ПАРЄ, присвячених Голодомору.

    У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо "жахливим злочином проти народу України та людяності". Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид.

     Як показує дослідження Київського міжнародного інституту соціології, станом на листопад 2007 року майже дві третини опитаних українців підтримували визнання Голодомору актом геноциду українського народу.

    Проти цього висловилися 22% опитаних.

 

 

2. Кількість жертв

    Ще один камінь спотикання серед дослідників проблеми – кількість жертв Голодомору. Це число вираховують, порівнюючи смертність у охоплених голодом регіонах з нормальним рівнем смертності.

     Через брак достовірних демографічних даних того періоду чисельність втрат серед українців оцінюють дуже по-різному: від 1,8 до 7,5 і навіть 10 млн.

     Однак більшість фахівців нині сходяться на думці, що прямих жертв Голоду було 3-3,5 млн.

    За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, їх було 3,2 млн.

    У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору вказано

число 3,9 млн.

    "Президент Віктор Ющенко зробив своїй країні ведмежу послугу, заявивши про 10 мільйонів смертей і втричі завищивши кількість убитих українців", - написав американський історик Тімоті Снайдер. З тим, що дані екс-президента перебільшені, погодилися Стівен Дж. Віткрофт, Станіслав Кульчицький, Людмила Гриневич та інші дослідники цієї теми.

    Серед дослідників також немає єдиної думки щодо загальної кількості смертей від голоду в СРСР у 1932-33 рр.

    Деякі іноземні історики говорять про 5,5-8 мільйонів загиблих, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.

За підрахунками Снайдера, серед мільйона жертв на території Російської РСР близько 200 000 були етнічними українцями.

В Україні ведуть Єдиний реєстр жертв Голодомору.

 

3. Географія голоду

    У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де жило багато етнічних українців), у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.

    Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді була складом УРСР.

    Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% - росіянами, 1,4% - євреями та 1,1% - поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.

 

 

4. Де не було Голодомору?

     За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі.

Попри це, 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.

 

5. Дюранті і перша згадка в пресі

 

  Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню, розповівши про голод серед селян.

Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.

Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

      У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті. Його замітка називалася: "Росіяни голодують, але не вмирають від голоду".

      Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.

      Дюранті відомий також тим, що єдиний з іноземних журналістів взяв інтерв’ю в Йосипа Сталіна та отримав Пуліцерівську премію за свою діяльність.

      В Україні деякі активісти вимагали, щоб Пуліцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не відбулося.

 

 

 

                       6. Офіційне визнання

     Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", але не про голод.

      Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР,

 визнав факт голоду 1932-33 рр.

     Коли про цю тему почали дискутувати дедалі відвертіше, у 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книжки "Голод 1932-1933 рр. в Україні: очима істориків, мовою документів".

    За словами Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був усього 2,5 тис. примірників і воно стала бібліотечним раритетом.

     У 2006 році, за часів президента Ющенка, СБУ розсекретила понад 5 тисяч сторінок державних архівів про Голодомор.

7. Натуральні штрафи

       У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і боргували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.

      Спочатку каральним органам дозволяли відбирати лише м'ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.

Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали".

     87-річна Ніна Карпенко з села Мацківці, Лубенського району Полтавщини, розповідає, що в селі досі пам'ятають людей, які від імені влади відбирали в своїх сусідів харчі.

     У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: "Найбільший результат дає застосування натурштрафів. За корову і свиню нині колгоспник і навіть одноосібник міцно тримаються".

    На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.

8. Закон "про п’ять колосків"

Комсомолець Іван Дибенко стереже колгоспний урожай. Полтавщина, 1932р.

     У серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.

     Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення. Засуджені не підлягали амністії.

     За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.

     За перший рік дії нового закону за ним засудили

150 000 осіб.

    Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.

                                                                                                    9. Чорні дошки

     Символічні "чорні дошки" з назвами сіл - частина Меморіалу пам'яті жертв голодоморів у Києві

     У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.

     На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.

    У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям.

    Право вносити села і колективи до такого списку мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних і сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.

     Система "чорних дощок", окрім України, діяла також на Кубані, Поволжі, Донщині, Казахстані – територіях, де жило багато українців.

Список населених пунктів, занесених на "чорні дошки" в 1932-33 рр.

10. Канібалізм

    Свідки Голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських померлих дітей.

    "Цей канібалізм сягнув межі, коли радянський уряд… почав друкувати плакати з такою пересторогою: "Їсти власних дітей – це варварство", - пишуть угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.

   За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.

 

ЕКСПРЕС- ГАЗЕТА

«КОЛОС ПРАВДИ»

Сторінка 2

 

 

 

Пам'ятники Голодомору

 

 

Перший у світі пам'ятник жертвам Голодомору було встановлено 1983 року в Едмонтоні (Онтаріо)

 силами української діаспори. Основа монументу – тріснуте жорно як символ відсутності можливості добути хліб. Цей мотив часто використовували автори інших пам'ятників.

     На монументі розміщено напис: «In memory of the millions who perished in the genocidal Famine inflicted upon Ukraine by the Soviet regime in Moscow 1932-33. Let us all stand guard against tyranny, violence and inhumanity.»

                                 

     

 

 

Пам'ятник до 50-річчя штучного голодомору 1932-1933 років у Вінніпезі (1984). Архітектор – Роман Коваль

     Містить напис українською: «Цей пам'ятник споруджено для відзначення 50-ліття голоду-геноциду в Україні в 1932-33 роках і для увічнення пам'яті понад

7 000 000 невинних жертв пляново створеного голодомору совєтським урядом у Москві.  

      Пам'ятаючи цю велику трагедію, ми переконані, що цей нелюдяний вчинок ніколи не відійде в забуття, і це небувале страждання ніколи не повториться в історії людства».

 

                  

                      

               

 

      Меморіал жертвам українського Голодомору-     Геноциду 1932—1933 років.

 Автор проекту – The Kurylas Studio (Л. Курилас), відкриття монументу відбулось 2015 року. На сьогодні це один з наймасштабніших об'єктів, присвячених цим трагічним подіям.

 

 

 

    

 

 

       У Києві, на території Національного музею «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні»,

 існує цілий комплекс з декількома монументами. Зокрема, скульптура дівчинки з колосками у руках – «Дитина». Комплекс збудовано за проектом народного художника України Анатолія Гайдамаки. Зведено меморіал у 2008-2010 роках, запланована його розбудова за затвердженим проектом.

 

                       

        Пам'ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років (2008), м. Вишгород. Автори проекту - Крилов Борис та Сидорук Олесь.

     

      Меморіал жертвам Голодомору

 Черкаська Лозова (Харківщина). Скульптор О. М. Рідний. У центрі комплексу - скульптурна композиція заввишки 6 метрів, відлита з бронзи і встановлена на насипному кургані заввишки 10 метрів. 

                            

                 Мистецькі згадки

 Приклади    найяскравіших творів про Голодомор

• Улас Самчук «Марія».
• Василь Барка «Жовтий князь».
• Андрій Малишко «Ревуть зі Сходу крикуни» (1964, зі збірки «Вірші з шухляди»).
• Анатолій Дімаров «На коні й під конем».
• Іван Багряний «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (лист-памфлет).
• Казимир Малевич «Людина, що біжить» (картина, варіант назви: «Селянин поміж хрестом і мечем»).

Художні та документальні стрічки

(представлено за хронологією):

• «Незнаний голод» (Т. Гукало, 1983)
• «Жнива розпачу» (С. Новицький, 1984)
• «Під знаком біди» (К. Крайній, 1990)
• «Голод-33» (О. Янчук, 1991)
• «Пієта» (М. Мащенко, 1993)
• «Маленьке життя» (О. Жовна, 2008)
• «Пейзаж після мору» (Ю. Терещенко, 2008)
• «Окрадена земля» (Ю. Луговий, 2012)
• «Поводир, або Квіти мають очі» (реж. О. Санін, 2014)
• «Гіркі жнива» (Дж. Менделюк, 2017)
• «Гарет Джонс» (А. Холланд, вихід заплановано на 2018)

       Відеоролік, створений Українським інститутом національної пам'яті спеціально до 85-тих роковин Голодомору.

                             Прочитай про Голодомор

 

 

 

 

 

 

    

             Новела «Хліб» відомого сучасного прозаїка Сергія Грабара- зразок новітнього осмислення голодомору через призму погляду дітей.

 

 

 

 

Полум’я скорботи

Наталка Тривайло

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!
Моя бабуся, сирота,

Мені колись розповідала,

Як батька з матір’ю вона

В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,

Зернину кожну вигрібали…

І на морозі крижанім

Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,

Де порятунок заховала –

Торбинку з житом і вівсом

Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли

У рік страшний голодомору,

Щоб рід нащадкам зберегли,

Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …

Зелених зерен дочекався,

Він їсти їх заборонив,

А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,

Коли жував зерно зубами…

Але кишечник так болить –

Він розривається шматками.

Останні ласощі свої

Сльозами рясно поливає,

І на очах своїх дітей

У страшних муках помирає.”

Та залишилося дитя –

Дівча сиріткою назвали,

Мою бабусю все життя

Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,

Немає жодної хатини,

Тепер там зорані поля,

Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла

За обрій сонце зустрічати,

Вона інакше не могла

Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

 

Ти кажеш не було голодомору?

                                    Д. Білоус

 І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерна вимели до тла?
Як навіть мариво виймали із печі
І забирали прямо із горшків.
Окрайці виривали з рук малечі,
із торбиночок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чого ж тоді, як був і урожай,
Усе сиціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Хто ж села, вимерлі на Україні,
Російським людом поспіль заселяв?
Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!
Я бачив сам оту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах...
А кажеш - не було голодомору?
 

Корисні ресурси, що містять достовірну інформацію

Сьогодні створено декілька фундаментальних ресурсів, які допоможуть дізнатися нові, приховані досі факти про цю трагедію. Зокрема:

• Український інститут національної пам’яті. Під егідою Кабінету Міністрів реалізує різноманітні проекти, присвячені трагічним сторінкам історії України, в тому числі й Голодомору 1932-33 років.
• Національний музей «Меморіал жертв Голодомору». Це державний Музей-Меморіал, що висвітлює історію геноциду українського народу в 1932-1933 роках. Центр вшанування пам’яті тих, кого знищили під час Голодомору.
• Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933. Тут можна завантажити книги, в яких містяться списки загиблих, спогади тих, хто вижив. Ресурс відкритий до співпраці, сюди можна надсилати інформацію про своїх рідних, які померли від голоду в 1932-1933, але не зазначені у реєстрі.

 

 

 

                     

 

 

 

                        

                                       

ЕКСПРЕС- ГАЗЕТА

«КОЛОС ПРАВДИ»

Сторінка 4

 

 

          

 

               

                           Хвала хлібові

 

 

 

 

                                     Хліб –усьому голова

 

Хліб

Позолотило  сонце  ниву  спілу,

Колосся   наливається  добром.

Найголовніший  Божий  Дар дозрілий,

І  хлібом  вже  духмянить  за  столом.

 

У  ньому  праця і  душа  натхненна ,

Енергія  від  сонця  і  землі.

Хліб  -  їжа  і  духовна, і  тілесна,

Вінець  для  хліборобів – трударів.

 

Із  хлібом  зустрічають  серцю  милих,

Із  хлібом  проводжають  у  життя,

Благословляють  хлібом  наречених.

Хліб символом  є  нашого  буття.

25.07.2014р.                                                     Леся Квіт

 

 

 

 

   

 

 

 

             

           

 

      Хвала хлібові

  Пахне хліб

Як тепло пахне хліб!

Любов’ю трударів,

І радістю земною,

І сонцем, що всміхалося весною,

І щастям наших неповторних діб.

Духмяно пахне хліб.

         Платон Воронько

 

 

 

         Зерно

У землі сховалось,

Щоб зимою спати,

Піднялось весною

З теплої ріллі.

Влітку з нього виріс

Колосок вусатий,

Щоб пишалась осінь

Хлібом на столі.

       Вадим Крищенко

 

 

 

               Святий хліб

 

– Не кидайсь хлібом, він святий,

у суворості ласкавій,

Бувало, каже дід старий

Малечі кучерявій.

 

– Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало, каже мати.

 

Бо красен труд, хоч рясен піт,

Бо жита дух медовий

Життя несе у людський світ

І людські родить мови.

 

Хто зерно сіє золоте

В землі палку невтому,

Той сам пшеницею зросте

На полі вселюдському.

             Максим Рильський

          Хліб

Тільки-но з печі,

Скоринка в золі –

Свіжа хлібина

Лежить на столі.

День розпочався

З цієї хлібини…

В ній наш достаток,

Могутність країни,

Наших морів

Нестривожена синь,

Шлях до зірок

У космічну глибінь.

Кажуть в народі

Правдиві слова:

Хліб-годувальник –

Всьому голова!

      Лідія Компанієць

 

       Бублики

Ой, смачні,

Ой, смачні,

Бублики у Тані:

Медяні,

Запашні,

З маком,

Ще й рум’яні.

           Грицько Бойко

                 Хліб і слово

У стінах храмів і колиб

сіяє нам святково,

як сонце, випечений хліб

і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,

як сонце незагасне,

і свій духмяний хліб ясний,

і рідне слово красне.

Бо як запахне людям хліб,

їм тихо дзвонить колос,

і золотом сіяє сніп

під жайворона голос.

І, мабуть, тому кожну мить

бешкетнику-харцизі

їх слово батьківське звучить

як заповідь у книзі,

цей сплав чудесний, золотий

з ядристих зерен-літер:

«Не кидай хліба — він святий,

не кидай слів на вітер!»

 

                 Дмитро Білоус

 

КНЗ «Веселівська ЗОШ І-ІІІ ст.»

              

(Розробка виховного заходу

до Дня пам'яті жертв Голодомору

1932-1933 років)

 

              

                                        

                                         

 

                                         Класний керівник  8 кл. : Ковалевська Г.М.

Мета:  розширити знання учнів про трагічні роки голодомору 1932 -   1933 років в  Україні та його наслідки для українського народу;

• розвивати особистісні риси громадянина України, патріотизм, , дотримання традицій вшанування героїв;
• виховувати у дітей повагу до історичного минулого свого народу,  вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей.
•  

Обладнання:

-  на стіні – карта України в обрамленні чорних хусток, уквітчаних калиною, під нею 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником;

  - на столі – розламана хлібина і склянка з водою, , у підсвічнику – свічка;

  - книжкова виставка «Голод-33 – незагойна рана України»;

  - записи класичної музики («Реквієм» Моцарта, «Соната» Бетховена, Гімн «Боже, великий, єдиний» музика Лисенка)

 -  плакат «85 річниця голодомору 1932-1933 рр», відео «Великий голод», мультимедійна презентація «Голодомор 1932-1933 рр.: геноцид українського народу». 

 

                                                Хід заходу

(Сучасна квартира. Вечір. Мама збирається до супермаркету: «Діти, досить грати на комп’ютері, займіться чимось іншим». Варуся бавиться ляльками, Марко читає Гаррі Поттера.)

Варуся: Марку, зліпи для моєї ляльки коника.

Марко: (шукає пластилін) - Варусю,а пластилін закінчився. (Підходить до хлібниці й починає розминати шматочок білого хліба, тоді окраєць чорного..)

Варуся: Ой, Марку, хіба можна бавитися хлібом?

Марко: Вірно, Бабуся казала, що то гріх. Крихти зі столу потрібно гарненько згорнути і дати пташкам.

Варуся(піднімаючи окраєць хліба): А коли впаде окрайчик, то його треба підняти і поцілувати (цілує). –Марку, а чому у вікнах будинків палахкотять свічечки?

Марко: (здивовано) Не знаю, наша мама запалювала свічку тоді, коли в цілому районі вимикали світло. А тут і свічки, і світло. Дивно.

(Хлопчик доліплює колісницю і … полетів …)

Марко: Уяви собі, що ми пролітаємо над містом. Вже залишились позаду вулиці, будинки, магазини, рідна школа і садочок.

Варуся: А тепер під нами порожні поля, на яких біліє трохи снігу. А ось ніби й село, де живуть дідусь з бабусею. Але чому так темно, собаки не гавкають, людей нема, моторошно якось.

Марко: А що це на деревах біліє? Аж ніяк не сніг, це якісь фігурки, але з такими сумними заплаканими очима. Варусю, у твоїх книжках вони усміхалися.

Варуся: Та це ж ангелики. Давай послухаємо, про що ті крилатики розмовляють.

(під супровід музики, ніби танцюючи, з’являються ангелики)

1-ий: Я так хотів їстоньки, а мама все плакали і казали, що ось-ось повернеться татко і принесе хлібчика. Я бачив, як напередодні мама зав’язала в хустинку свої золоті сережки, перстень, коралове намисто й мовчки благала татка повернутися з хлібом. Та не дочекався я ні татка, ні хліба.

2-ий: А я ходив до лісу і зрізував кору, бабуся варила її, і ми їли, але потім так болів животик, так нудило, що аж згадувати страшно…

3-ий: А ми… їли цвіт акації, щипали травичку й поволі вмирали.

(Ангелята виходять)

Повертається мама, ніжно обнімає дітей й дає пухкенькі булочки з родзинками.

Діти кладуть булочки на тарілочку і дівчинка каже:

В.: То для ангелят!..

Мама.: (запалює свічку) Хай світло від свічки у небо летить.

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла.

І у вічність до Бога вона відійшла.

 

Вихід ведучих

 

Ведучий 1 : Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Ведуча:  Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

Ведучий 2 : Найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Ведуча3:  Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.

Ведучий 4: Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.

Ведуча5:  Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

 Ведучий 6 : Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Хай подібне не повториться ніколи.

(Хвилина мовчання).

Перегляд відеоролика «Оксана Білозір «Свіча»»

Ведучий 1: Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.

 Ведучий 2:  Усі,  хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.

Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.

Ведучий 3:  У зверненні Верховної Ради України до українського народу від 15 травня 2003 року йдеться, що українська національна катастрофа 1932-1933 років стала першим випадком, коли конфіскацію продовольства держава застосувала як зброю масового знищення її власного населення з політичною метою.

Ведучий 4:  Крім того, 26 держав світу визнали голодомор актом геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…”Такою була спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

 

Учитель: Кожного року в четверту суботу листопада всі свідомі громадяни  об’єднуються в єдину молитву за невинно заморених голодом українців і запалюють свічки, ставлячи на підвіконня.

Ми з вами  сьогодні створимо «Експрес-газету » за матеріалами документів «Голодомор 1932-1933». Кожен клас отримує матеріал і скомпонує рубрики за темами, поданими в конвертах, а саме:

1. «Історія не мовчить,факти стверджують»;
2. «Пам'ятники Голодомору»;
3. « Мистецькі згадки»;
4. «Хліб – усьому голова».

 

     Завдання отримує кожен клас з 5 до 11.  Учні  об'єднуються в групи й організовуються до роботи на д сторінкою газети.

     Після виконання завдання прикріплюємо сторінку газети до загального стенду й даємо свій коментарій до обраних рубрик газети.

 

Учитель: Ми всі разом зробили милосердну справу – обєдналися у спільній молитві – пам'яті всіх жертв Голодомору 1932-1933р. Хай наша газета, як частина згадки про невинні жертви геноциду, буде нашою даниною пам'яті.

 

 

Хай буде мир на наших землях. Хай завжди буде хліб і до хліба в наших хатах. Хай буде здорова кожна родина. Хай буде щаслива кожна людина.

 

 

Дякуємо всім за активну участь.