Виховний захід до Дня пам'яті жертв голодомору

Про матеріал
Виховний захід для учнів 8-х класів, присвячений Дню пам'яті жертв голодомору
Перегляд файлу

Виховний захід до Дня пам’яті жертв голодомору

Хід заходу

(Сучасна квартира. Вечір. Мама збирається до супермаркету:

Мама: Діти, досить грати на комп’ютері, займіться чимось іншим.

Варуся бавиться ляльками, Марко читає Гаррі Поттера.)

 

В.: Марку, зліпи для моєї ляльки коника.

 

Марко. (шукає пластилін) - Варусю, а пластилін закінчився. (Підходить до хлібниці й починає розминати шматочок білого хліба, тоді окраєць чорного..)

 

В.: Ой, Марку, хіба можна бавитися хлібом?

 

Мама.: Правильно, бабуся казала, що то гріх. Крихти зі столу потрібно гарненько згорнути і дати пташкам.

 

В.(піднімаючи окраєць хліба): А коли впаде окрайчик, то його треба підняти і поцілувати (цілує). –Марку, а чому у вікнах будинків палахкотять свічечки?

 

Марко.: (здивовано) Не знаю, наша мама запалювала свічку тоді, коли в цілому районі вимикали світло. А тут і свічки, і світло. Дивно.

(Хлопчик доліплює колісницю і … полетів …)

 

Марко.: Уяви собі, що ми пролітаємо над містом. Вже залишились позаду вулиці, будинки, магазини, рідна школа і садочок.

 

В.: А тепер під нами порожні поля, на яких біліє трохи снігу. А ось ніби й село, де живуть дідусь з бабусею. Але чому так темно, собаки не гавкають, людей нема, моторошно якось.

 

Марко.: А що це на деревах біліє? Аж ніяк не сніг, це якісь фігурки, але з такими сумними заплаканими очима. Варусю, у твоїх книжках вони усміхалися.

 

В.: Та це ж янголи. Давай послухаємо, про що ті крилатики розмовляють.

(під супровід музики, ніби танцюючи, з’являються янголи)

 

1-ий: Я так хотів їстоньки, а мама все плакали і казали, що ось-ось повернеться татко і принесе хлібчика. Я бачив, як напередодні мама зав’язала в хустинку свої золоті сережки, перстень, коралове намисто й мовчки благала татка повернутися з хлібом. Та не дочекався я ні татка, ні хліба.

 

2-ий: А я ходив до лісу і зрізував кору, бабуся варила її, і ми їли, але потім так болів животик, так нудило, що аж згадувати страшно…

 

3-ий: А ми… їли цвіт акації, щипали травичку й поволі вмирали.

(Янголята виходять)

Повертається мама, ніжно обнімає дітей й дає пухкенькі булочки з родзинками.

Діти кладуть булочки на тарілочку і дівчинка каже:

В.: То для янголів!..

 

Марко.: (запалює свічку)

 Хай світло від свічки у небо летить.

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла.

І у вічність до Бога вона відійшла.

 

Мама:

 Хай палає свіча… хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають,

Поки промінь пам’яті не згас.

 

Ведуча: Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947років. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.

Ведуча I: То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

Ведуча II: То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле,

Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…

Ведуча I: Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932 - 33років.

Ведуча II: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою.

Ведуча I: Пам’ять про тих, хто не дожив,

Ведуча II: Пам’ять про тих, хто недолюбив,

Ведуча I: Пам’ять про живих і ненароджених.

Ведуча II: Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

Ведуча I: Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

Ведуча II: Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

Ведуча I: Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!

Ведуча II: Ніхто не має права про це забути!

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Ведуча I: Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними.

Ведуча II: Пом’янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.

Звучать скорботні дзвони, в залі виключають світло, всі стоять із запаленими свічками

Ведуча II: Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

Ведуча I: Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

Ведуча II: Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

Учень: Вселився голод до сільської хати

Домашня живність впала без кормів.

Запрацювали день і ніч пілати,

І день і ніч вівтар журби горів. 

Учень: Це остання хлібина, остання…

Очі горем налиті вщерть,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання.

Після неї – голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку,

Пильно дивиться дітвора.

- Тату, їжте ось цю шкуринку.

Майте жалю до нас краплинку –

Умирати вже вам пора…

Взяв шкуринку дідусь і плаче.

І стареча рука тремтить…

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче.

Б’ється рівно і хоче жить…

Стали кожному крихти в горлі.

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою – клекіт орлій.

А на вигоні – трупи чорні,

Там, де Саваном сніг білів…

 

Ведуча I: Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)».

Виходить бабуся з онуками

Ведуча II: Ідуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,

А назустріч – ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,

Внук: - Ой, бабуню, – які колосочки!

Ведуча II: Гірко стало на душі у жінки старої,

- О згадала ті роки неволі важкої.

Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки

Я одержала тюрми чотири годочки.

Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі щось приготувати.

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі пекло в нашім раю

Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю.

Ведуча I: Тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І виявляється такі сліпі були. Ці сліпі свідомо дезорієнтували з відома радянського керівництва, світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. І це в той час, коли в Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік.

Відео «Коротко про головне»

Ведуча II: З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.

Ведуча I: Голод охопив усю Україну, та голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.

Ведуча II: Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, батьки, рятуючи життя, залишали своїх дітей на вокзалах, лікарнях, у містах, сподіваючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.

Учень: В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх,

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить – та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора –

Сьогодні ворогом настав!

Учень: Голодний рік. Жорстокий світе,

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти

Що дзвінко скапує із стріх.

Ведуча I: Весна…А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху.

Ведуча II: Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безконечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

Ведуча I: Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.

Ведуча II: Натопивши маковинням хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.

Виходить дівчинка в чорному вбранні з гілками, на фоні адажіо говорить

Мати: Спіте діти, спіте міцно,

Янгол Божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

Затулила міцно комин,

І в тумані темно-синім,

Заспіваю колискову:

Спи, синочку, горе-ласко,

Засинай…навіки, доню.

Ведуча I: Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх. Голод забрав від 7 до 10 мільйонів людей.

Учень: І люди біднії в селі;

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином,

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини;

Дні минають,

Минають місяці, – село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло…

Ведуча ІІ: Назавжди закарбувався у пам’яті очевидців голод 30-х років

 

Перегляд відео

Ведуча I: Тут постає ряд запитань: Чому виник страшний голод? Чи не можна було його уникнути? Адже дані свідчать, що в деякі роки врожаї були меншими, і набагато, ніж у 1932-1933роках.

Ведуча II: Та відповіді на поставлені питання жорстокі, але прості: Голод був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців». Це був акт геноциду проти українсько народу.

Учень: Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждатись весни…

Діждатися хліба – щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить.

Пісня «Голодомор»

Ведуча I: Сьогодні, дякувати Богу і натрудженим рукам ми маємо святий хліб щодня, адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу. На нашому столі присутній і хліб і зерно. Зерно - як символ життя і перемоги над молохом голоду, а хліб для того, щоб причаститися ним, як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

Ведуча II: Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!

Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.

Молитва

Ведуча: Їх ніхто вже не запалить. Свіча мільйонів замордованих голодною смертю погасла в далекому 1933. Ми ж з вами можемо запалити свічку тільки для світлої пам’яті і щоб зігрілися душі убієнних голодом та політичними репресіями.

Ми також запрошуємо всіх присутніх приєднатись завтра до всеукраїнської акції „Засвіти свічку”, яка відбудеться о 16 годині. Хай кожен з вас запалить свічку пам’яті, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

Запалюються свічки

 

docx
Додав(-ла)
Бакун Ольга
Додано
7 червня 2021
Переглядів
83
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку