Виховний захід до Дня Перемоги. Година пам'яті "Діти війни"

До Дня Перемоги

Година пам’яті «Діти війни»

 

Мета: ознайомити дітей з подіями Другої Світової війни, формувати в учнів найбільш значущі цінності: патріотизм і розуміння значення життя як найвищої цінності; вчити робити самостійні висновки, спираючись на власні знання; розвивати вміння давати розгорнуті відповіді на запитання, будувати власну зв’язну розповідь; виховувати почуття пошани до учасників війни, співчуття до дітей війни.

Обладнання: малюнки, які відображають щасливе життя в мирний час та зображають страхіття війни, виставка книг.

 

 I. Вступна частина

 1. Організаційний момент

Вчитель.

- Добрий день, любі діти. Сьогодні ми проведемо годину пам’яті.

 

 2. Актуалізація опорних знань

«Мозковий штурм»

  – Розглянемо і проаналізуємо малюнки. Спробуємо замінити кожну групу малюнків одним словом. Що ми можемо сказати про малюнки?

(На малюнках зображена війна, зруйновані будинки, стрілянина, налякані і голодні діти…)

 Війна! Війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки. І сум покинутих руїн. (Олександр Олесь)

  –  Що ми можемо сказати про малюнки другої групи?

 (А на цих малюнках зображений мир і спокій, чудова природа, усміхнені діти) Мир – це все, але все без миру – ніщо. (Віллі Брандт)

Вчитель.

–   Наближається найвеличніше свято – День Перемоги.                                          – Коли відзначається це свято?                                                                                   – Яку річницю святкуємо цього року?                                                                        – Де відбувається свято в нашому селищі?  

 ІІ. Інформаційна частина

        – Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні роки і яким найважче сьогодні.                 У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги.            Мільйонам людей назавжди врізався в пам'ять перший день  війни.            Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз, неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань. 4 роки – 1418 днів і ночей тривала ця страшна війна. 20 мільйонів людей загинуло в ній. Чоловіки, жінки, діти зі зброєю в руках йшли на захист рідної землі. Такого всенародного  героїзму не міг передбачити Гітлер. Незважаючи на люті атаки фашистських військ, на жорстокий голод і холод, хвороби і смерть, люди вистояли і перемогли.                                                                                                                     На честь усіх тих, хто не повернувся з війни, на честь рядових, командирів, жінок, стариків, дітей, які працювали в тилу: хвилина мовчання. Хвилиною мовчання і скорботи вшануємо їх.

(Хвилина скорботи і мовчання)

 

Вчитель.

– Хто вони - діти війни?

До війни вони були звичайними хлопчиками і дівчатками. Вчилися у школі, допомагали старшим, гралися іграшками. Їх імена знали лише рідні, знайомі, друзі. Прийшов час війни – вони показали, яким великим може стати маленьке дитяче серце, коли розгортається у ньому любов до Батьківщини та ненависть до ворогів.

  – У цілого покоління, народженого з 1928 по 1945 рік, вкрали дитинство. Їх виховала війна.

   

 

Немічні, діти та люди похилого віку жили в землянках та під відкритим небом. Ті, хто лишився на окупованій території, зазнали страхіть, болю і страждань… Батьки багатьох дітей загинули на фронті, а матері – від голоду і бомбардувань.

   

 

Діти також були жертвами нелюдів : їх закатовували, або вони ставали каліками на все життя. У кращому випадку дітей, що залишилися сиротами, чекав дитячий будинок. В гіршому – вони ставали в’язнями концтаборів.

 

    

 

« Для відбору німці ставили планку на висоті 120 см. Всі діти, які могли пройти під цією планкою, відправлялися до крематорію. Знаючи про це, діти витягувалися як тільки могли, піднімали вгору голівки, стараючись потрапити до групи тих, кого залишають в живих...» Свідчення професора терапевта Бертольда Е.

Учениця.

" Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю!

Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні.

Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай. її розстріляли німці. Коли допитувалися про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: "Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть." І офіцер вистрелив мамі в обличчя...

Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров - мені відбили легені.

... я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день в кориті разом з свинями.

Живу я в сараї де дрова, в кімнату мені заходити не можна. Два рази я втікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник. Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість. Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв.

Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців... тату, відомсти за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати...

Твоя доня Катя Сусаніна."

 

 

 

 

     – Таня Савичева – маленька дівчинка, яка була свідком смерті всіх своїх рідних, і сама також останньою померла від голоду.                                                               Не кращою була і доля тих дітей, які опинилися у блокадному місті Ленінграді.                                                                                          Під час блокади міста Ленінграда діти відвідували школи-інтернати, де продовжували вчитися і працювали нарівні з дорослими. На сніданок учні отримували по 25 г хліба і кухоль гарячої води з сіллю. Хлопці, у яких ще були сили, розбирали на дрова зруйновані дерев'яні будинки. На обід давали по 50 г хліба, крихітний шматочок масла, трохи супу з морожених буряків і ложку каші.

    – Багато дітей ставали справжніми патріотами. Хлопчики та дівчатка йшли на фронт у військові частини, ставали синами та доньками полків. Вони були розвідниками і зв'язківцями, сестрами милосердя і підривниками.

     –  Сьогодні давайте разом згадаємо цих маленьких героїв, які воювали нарівні з дорослими, які теж наближали велику Перемогу.

( Учні розповідають про дітей-героїв, їх портрети прикріплюють на дошку)

Учень.  Ім'я Лари Михеєнко невмируще. Це була 14-річна дівчина-партизанка, вона доставляла відомості про те, скільки у ворога гармат, танків, снарядів. Одного разу при виконанні чергового завдання дівчинку схопили фашисти. Вона мужньо терпіла побої і тортури, але не промовила ні слова, не видала бійців. Лару розстріляли холодним жовтневим ранком 1943 р. Посмертно Лариса Михеєнко нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня та медаллю «Партизану Вітчизняної війни».

Учень.  Інша дівчинка, Таня Морозова,  їй було всього 12 років, теж була партизанкою. За сміливість і відвагу нагороджена орденом Червоної Зірки. Таня пройшла всю війну. Була важко поранена, але залишилася жива, зустріла Перемогу зі сльозами на очах.

Учениця. У травні 1945 р. розвіднику 130-ї окремої розвідувальної роти 149-ї стрілецької дивізії Борису Дмитрієву виповнилося лише п'ятнадцять років. Перше бойове завдання Борис одержав у грудні 1941 р. Переодягнений у цивільний одяг, хлопець кілька днів розвідував дислокацію ворожих військ по лінії фронту. Зібрані ним дані виявилися дуже цінними. У боях на Курській дузі юний розвідник неодноразово виявляв героїзм і мужність і був представлений до нагороди. Медаль «За відвагу» йому вручав командуючий армією П.І.Батов. Пізніше бойову доблесть вихованця роти відзначено орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома медалями «За бойові заслуги». Юний боєць з Ворошиловградщини (нині Луганська область) брав участь у штурмі Берліна, визволенні Праги.

Учень.  У період фашистської окупації на території міста Краматорська діяла патріотична група медичних працівників. Велику допомогу у врятуванні чотирьох командирів Червоної Армії надала 15-річна санітарка Люба Федченко. Вона постачала госпіталь в Краматорську продовольством, яке діставала в навколишніх селах. Кожна поїздка була небезпечною. Поле між містом і селом фашисти прочісували щільним вогнем. Люба вміло правила кіньми, але візок був майже весь зрешечений кулями. В лютому 1943 року дівчинка вивезла на візку через територію, захоплену фашистами, поранених майора Хайнацького, капітана Цирульникова, лейтенанта Зіссера, старшого сержанта Швидкого. За цей подвиг Люба Федченко була нагороджена медаллю «За відвагу».

На фотографії рукописний бойовий листок «Окопна правда» одного з підрозділів 7-ої бригади морської піхоти. Його редагував тринадцятирічний Валерій Волков. Загинув під час оборони Севастополя.

Багато дітей удостоєні високих урядових нагород. Партизани: українець Валя Котик, росіянин Льоня Голіков, білорус Марат Казей - посмертно удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. Пам'ятники юним героям піднялися в Шепетівці на Хмельниччині, в Новгороді та в Мінську.  

 

Перегляд виставки книг українських письменників

Вчитель.  

      –  Як бачите, пам’ять  живе і в книжках…

Учні (Назва книги, її автора, короткий зміст)

ІІІ. Заключна частина

Вчитель.

      –  Звернімо ще раз увагу на ці малюнки, які ми переглядали на початку уроку, спробуємо скласти асоціативні кущі до слів: «мир», «війна».

(Складання асоціативних кущів)

Війна: смерть, сльози, кров, жах, руйнування, страждання, голод, стрілянина.     Мир: сміх, спокій,  радість, щастя, життя, розваги, дружба, краса.

 

 

     –  Яка пташка є символом миру? (Голуб)

     –   А чому цю пташку називають «Голубом миру»?

 З давніх-давен люди вважають голуба з гілочкою оливи втіленням миру та спокою, ознакою втихомирення розбурханих стихій. А в наш час цей образ став символом боротьби всіх людей світу за мир і дружбу між народами. Відомий іспанський і французький художник Пабло Пікассо намалював у 1949 році «Голуба миру», і його малюнок облетів увесь світ.

       – Ви, діти, наймолодші сини і дочки нашої Вітчизни. Майбутнє України у ваших руках. Від вас залежить, яким воно буде.

Людське безсмертя з роду і до роду

 Увись росте корінням родоводу.

 І тільки той, у кого серце чуле,

 Хто знає, береже минуле,

 Хто вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

 

 – Як ми відзначаємо День Перемоги?

 

Учні.

    1. Вранці 9 травня в головних містах України проходять військові паради, мітинги. Ветерани війни надягають ордени і медалі, влаштовують урочисті ходи вулицями. Люди дарують їм букети квітів.

    2. Потім ветерани збираються разом і згадують своїх бойових товаришів, те, як вони воювали, співають пісні воєнних років.

 

 

 

 

У День Перемоги люди покладають до пам'ятників вінки і квіти.

 

      

    3. А ввечері, коли стемніє, починається Салют Перемоги. Злітають в небо різнокольорові вогні, розсипаються на безліч блискучих іскор. Люди дивляться на цю красу і радіють. Нехай ніколи не буде війни! Хай завжди буде мир!

 

Діти разом:

Ми хочемо без воїн жити,

Хай буде мир на всій землі.

За мир, щоб сміятись!

За мир, щоб трудитись!

За мир, щоб троянди цвіли,

Щоб трави буяли і діти росли!