Виховний захід до вшанування творчості Т.Г.Шевченка

Про матеріал
Метою заходу є ознайомлення учнів з життєписом великого сина українського народу - Т.Г.Шевченка. Виховування любові та поваги до спадщини, яку нам залишив поет. Навчити дітей наслідувати Т.Г.Шевченка та виконувати його заповіти. Провести зустріч з поетами рідного міста. Познайомити учнів з їхніми творами, які присвячені Т.Г.Шевченку.
Перегляд файлу

 

                                                   Поет, художник,борець…

Мета: Ознайомити учнів з життєписом великого сина українського народу -  Т.Г.Шевченка. Виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет. Вчити дітей наслідувати Т.Г.Шевченка та виконувати його заповіти. Провести зустріч з поетами рідного міста. Познайомити учнів з їхніми творами, які присвячені Т.Г.Шевченку.

*Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть.*

Святково прибраний зал.

Посередині сцени портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником.

 

Вчитель: Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо память Шевченка.

На оновленій нашій вільній землі живе і

Вічно житиме в народі память про

Великого Кобзаря, геніального сина

України, гнівного обличителя панів

Ненаситних, поборника святої правди.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

 

Учениця: 9 березня 1814 року в с.Моринцях на Київщині в сім’ї селянина-кріпака народився Т.Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, гуляв десь по бурянах, за що його прозвали в сімї малим приблудою. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в науку. Дивна це була наука. Пяниця-дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

 

 

 

 

Учень:

Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу одвела

До п’яного дяка в науку.

-Учися, серденько, колись

З нас будуть люди,- ти казала.

 

 

Учениця:

Та недовго тривала Тарасова ‘’наука’’.

Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею померла мати.

 

Учень:

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила.

 

Учениця:

Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

 

Вчитель:

Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську чередую. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші ‘’Мені тринадцятий минало’’

 

Учень читає вірш ‘’Мені тринадцятий минало’’

Інценізація

 

 

Оксана:

Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й , кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

 

Учень: Тарас: Еге ж , малярем.

 

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

 

Тарас:  Еге ж. А всі кажуть, що  я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я??

 

Оксана: Авжеш,будеш! А що ти ледащо, То правда. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий- вони ж питочки хочуть.

Вчитель:  Не дивлячись на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

 

ПІСНЯ ‘’По діброві вітер виє’’

 

Учениця: Тарас наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

 

Учениця:

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

 

Учениця:

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду…

 

 

 

 

Учениця:

Зустріч в Петербурзі  з земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художником Брюловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі.

 

Учениця:

Тарас Григорович виправдав їхні надії. В 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням ‘’вільного’’ художника. Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам’ятки минулого, робить ілюстрації до своїх віршів.

 

Вчитель:

Ось погляньте,які чудові картини залишив нам у спадок Т.Шевченко.

 

Діти розглядають картини Шевченка.

 

Учениця:

Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти

Викупили друзі

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?-

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тарас спів.

Він гострить сокири,

Кличе на панів

 

За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

 

Учень:

Та малює й пише

Він таємно там.

Гнівні його вірші

Страх несли панам.

 

Учень:

Незважаючи на заборону, Тарас Григорович  писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявкою. Поет писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюсь!

 

Учень:

Коли Т.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні.

 

ПІСНЯ ‘’ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ’’

 

Учень:

Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах. Він закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю.

 

Вчитель: В 1840 році був надрукований ‘’Кобзар’’. Ця маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої води, заясніла невідомо досі в українському письменстві виразністю, простотою і поетичною грацією вислову. Не приніс ‘’Кобзар’’ Шевченкові ні багатства, ні розкоші, зате вкрив вічною славою як могутнього захисника істини і справедливості.

 

Учень:

Гарно твоя кобза грає,

Любий мій земляче!

Вона голосно співає,

Голосно і плаче,

І сопілкою голосить,

Бурею лютує,

І чогось у Бога просить,

І чогось сумує.

Ні, не люди тебе вчили-

Мабуть, сама доля,

Степ, та небо, та могили,

Та широка воля.

 

Вчитель:

Т.Шевченко вірить у краще майбутнє свого народу.

 

Учень:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

 

Вчитель: 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилось 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського кобзаря.

 

Учениця: В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

Учень:

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти , як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

 

Вчитель: І дорослі і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

 

Учень:

Я про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас шевченко-

Сонце України.

 

 

 

 

 

Учень:

З дитячих літ живе у серці він,

Як материнське слово незабутнє,

І тихо каже: знай, ти не один,

З тобою друг у дні щасливі й скрутні.

Його слова- мов та вода жива,

Що гоїть рани, мертвих воскрещає;

В свої обійми правда світова

Його, як сина, радісно приймає

Коли в важких ми стомимся трудах

Чи закрадеться в душу сумнів чорний,

Згадай лише, який пройшов він шлях,

Який він був у бурях непоборний.

Він голос мав, як кари правний гнів,

Він голос мав, як пісня колискова.

Із муки він народної розцвів,

Щоб людям радість розцвіла чудова.

Зростає покоління молоде,

Нові вогні горять на небокраї,

Та в далеч з наймолодшими іде

Пророк зорі, що землю всю осяє.

 

Пісня ‘’У перетику ходила’’

Вчитель:

Т.Шевченко був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

 

*Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!*

 

 

docx
Додано
27 лютого
Переглядів
132
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку