Виховний захід "Їх прийняло небо, лишивши списки..."

 

Тема. Їх  прийняло  небо,  лишивши    списки...

Мета. Вшанувати  пам’ять героїв  Небесної сотні, виховувати  патріотизм  та гідність, розвивати  бажання  стати  гідним  громадянином України.

 

Тип  заходу. Урок  гідності  та  патріотизму.

 

Оформлення. Плакат на  тематику  Небесної сотні;  надписи – «», «Живи, Україно,  живи». Надпис, декорований  свічками – «Герої  не  вмирають!»Мультимедійна  презентація.

 

 

 

Хід  заходу

Слово  вчителя. «Історія  України  написана  не  чорнилом,  а  кров’ю». За  рік, що  минає, ми  у   цьому  переконалися. Хто  з  нас  міг  би   подумати,  що  вшановуючи  пам’ять  героїв  різних  історичних  епох: Героїв  Крут,  Голодомору  32-33  рр., Бабиного  Яру,  ОУН -  УПА, іноді, не  вникаючи  у  сутність  загальних  висловів – у   ХХІ ст..  ми  станемо свідками, учасниками, жертвами  схожих  подій.

     Події  листопада 2013 – лютого 2014  року  вийшли  за  межі    логіки. Там, на  Майдані, відродилася  українська  нація – Гімн, набув  нового  звучання, а  кольори  національного  стягу, ніколи   не  були  такими  символічними, як  на  тлі  невинної  крові   героїв Небесної  сотні.

    Умирали  невинні,  беззбройні  люди: юнаки, чоловіки. Дівчата, жінки  безстрашно  дивилися  в  обличчя  катів  у  погонах. У  них  були  такі  мирні  професії – як  вони  могли  з  такими «ботанічними»  навиками  опинитися  на  лінії  вогню, і  вистояти?!

   Переглянемо  коротку  хроніку  подій  Революції  Гідності, щоб  зрозуміти –чому  за своє прагнення свободи та європейські настрої українці сплатили життями   - і, ці  прагнення  обернулися  новітньою  Голгофою  України.

Відеоролик  Хроніка   подій  Революції  Гідності.

 

Слово вчителя. Описати, а  тим   більше -  відчути  глибину  трагедії( що  сколихнула  увесь  світ)  і  болю,  які  впали  невимовним  тягарем  на  Україну,  нині  не  під  силу  нікому. На  це  потрібно час, час-   і  покаяння усього  народу! Отже,  сьогодні  говоритимемо  про  тих, хто, не  задумуючись, віддав  своє  життя  в  ім'я  свободи.

• Хто  ж  були  вони?  Ті, кого  сьогодні  називаємо  Героями   Майдану?Що    спонукало їх   іти  вперед  на  вірну  загибель?
• Хто  винуватець  цієї  трагедії?

    Думаю,  на  сьогоднішньому  уроці  ми знайдемо  відповіді  на болючі  запитання,  які  хвилюють не  тільки  нас, українців, а  й  цілий  світ.

Учень 1.    У листопаді під самий ранок, 
                  Коли і місяць на небі спав, 
                  Напав на діток чийсь син чи тато                                                   

                  І, наче, нелюд їх побивав. 

Учень2. Вони співали “Ще не вмерла…” і вмирали…
                Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…
                Їм янголи обличчя прикривали…
                А ті під вибухи гранат ішли на смерть…
 

Учень3. Під прапором стояли – під прапором й спочили.
               Прийми, о Господи, своїх синів!
               За України волю їх убили
               В шалений жар тривожних днів.
               В той час, як небо димом затягнулось,
              Як змерзлі руки прагнули вогню,
              Упились кров’ю кат і його свита,
              Споївши нею всю свою сім’ю.

Учень 4.   Допоки житиму...

                Минають дні і ночі - та назавжди
                Калейдоскоп кривавий, невблаганний,
                Я бачу ті обличчя і ті очі
                Тих хлопчиків, що згинули за нас з тобою на Майдані.

Ведучий І.  Криваве  Водохреща. Україна ХХІ століття - День Соборності – 22 січня 2014 - .  Світ  сколихнула  звістка, Україна  здригнулася.,  як  під  час  дванадцятибального  землетрусу – на  Майдані вбито  людей…Тоді,  ще ніхто  припустити   не  міг,  що Сергій  Нігоян,  Михайло Жизневський, Ігор  Вербицький, Роман  Сеник – новітні  Герої   бою  під  Крутами -  перші  із  списку  Небесної  сотні.

Слайд. «Крути, 1918 – Майдан,  Київ, 2014».

Інсценізація «Мені  наснилося».

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій."
Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."
"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Більшовики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."
... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."

 

Пісня  «Молитва   за  Україну».

Слова  вчителя. Знаково, що  першими  жертвами  стали:  вірменин Сергій  Нігоян,який  два курси провчився в Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання , Михайло  Жизневський, білорус, звідки виїхав  ще  юнаком через політичні проблеми, Ігор Вербицький, українець, науковець, працював у відділі сейсмічності Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України у Львові, Роман  Сеник, - це  перекреслювало дешеву  пропаганду  влади  про  те, що  на  Майдані – «западенці» - бандерівці. У цьому всьому був символізм – Україна, українці перестали сприйматися по крові, а стали українцями по цінностям.

 

Учень 5. Допоки житиму, я пам'ятати буду
               Жінок із надписом на грудях "Мама"
                І закатованого Юрія Вербицького
               Й слова пророчії Сергія Нігояна.

Ведучий.18-20 лютого 2014року – новітня  Голгофа  України. Київ. Майдан.

Ведучий. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого - четверо дітей, у другого - єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій - ще взагалі не встиг пожити, йому лише 19 років... І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками...

Слайд.   Небесна  сотня «Юні Ангели».

Учень 6. Мамо, матусю, до тебе вернуся Я у нічній тишині.

                Ніч прийде тихо і я підступлюся До тебе у ніжному сні.

                Знову згадаєш дитинства колиску Як ти колисала мене.

               Ніжно співала задумливу пісню Й гладила волосся моє...

                Мамо, матусю, я йду вже до школи Ти проводжаєш мене.

                Малому здається, що в світі ніколи Ти не залишиш мене...

                Літа пролітають, а ніжність і ласка В любові зростає нове:

                Спішу до дівчини в садок вечоровий Кохана на мене вже жде...

                Та ворог лукавий удерся у дім мій На мене війною він йде.

                Свист кулі у вухах, кров вдарила в скроні-

                 Вже ніхто не побачить мене...

                Мамо, матусю, я знов повернуся До тебе в нічній тишині.

                Холодним цілунком до тебе торкнуся За все вже прости ж ти мені...!

Ведучий. Юні  Ангели  Небесної  сотні…Майже  наші  ровесники,  чи  трохи  старші…У  них  було  усе  життя  попереду.

Слайд 1.Назар  Войтович.  Ще  в  середу Назар   був  на  парах  у  кооперативному коледжі  в  Тернополі. Автобус  до  Києва  мав  їхати  без   нього. Він  лише  передавав  речі  на  Майдан.  Та не  втримався – вирушив  сам. Наступна  доба  була  його  останньою.Ми  не  знаємо  про, що  думав   Назар, коли  в  нього поцілила  куля  снайпера.Він  любив  історію  і  живопис. Мріяв  стати  дизайнером. Був  єдиним  сином   у  своїх  батьків.

Назар  Войтович, 17 років.   Небесна  сотня. Юні   Ангели.

Слайд2.Дмитро  Максимов. Він  був  надією  країни. Спортсмен – дзюдоїст , срібний та  бронзовий  призер Дефолімпійських ігор у  Софії. На  головний  у  своєму  житті поєдинок  Дмитро  ішов  без  страху. Мав  вади  слуху, але  поклик  серця  чув  краще  за  мільйони здорових  чоловіків. Юнак  з  особливими потребами – свободи, гідності –

Дмитро  Максимов,19р. Небесна  сотня. Юні   Ангели.

Слайд 3.Устим  Голоднюк. "Він просив кричати «Небо падає» у разі небезпеки на Майдані, аби не налякати людей навколо, але дати зрозуміти, що ми у небезпеці!» Юнак  тримав  небо  Майдану  ще  з  листопада. 30  листопада, під  час  розгону  студентів, отримав  поранення, мав  накладено  12  швів. Та  знову  повернувся  на  Майдан. Батько  «20  лютого  приїхав  на  Майдан, щоб  замінити  сина, забрати  до  дому. І  забрав…Забрав  героя. Хлопець  носив  блакитну каску миротворців  ООН  і   мріяв  стати  військовим. Останнє, що  написав на сторінці в соцмережі: "Рабів до раю не пускають!". Таких, як ти, Устиме, туди запрошують, Герої потрібні всюди…

Устим Голоднюк, 19 років. Небесна  сотня. Юні   Ангели.

Слайд 4.Роман Гурик.» «Зараз  або  ніколи!Всі  на  Грушевського! На  смерть!»- написав на  своїй  сторінці  у  соцмережі,  і  пішов  із  життя  19  лютого о  12.15,прикриваючи  собою  дівчинку-медика. Снайпер  виконав страту, постріл – чітко  у  скроню.. Майбутній  психолог  з Івано – Франківська Роман  Гурик, уві  сні  сказав  своїй  матері: «Ти  будеш  пишатися  мною  все   життя!...»

Гурик Роман. 19 років. Небесна сотня. Юні  Ангели.

Учень 7. Допоки житиму, у вухах стояти буде
               Той дзвін церков, що душу рве на клапті, 
                І "Отче наш" останній перед штурмом
                І плач безсилий дівчини у білому халаті

               Назавжди закарбується у генах
                І світлий чуб Войтовича Назарка
                І образ чистий Гурика Романа
                І дівчинки трьохрічної, що лишилась без батька

Учень  8. А сотню вже зустріли небеса..
                 Летіли легко, хоч Майдан ридав…
                 І з кров´ю перемішана сльоза….
                 А батько сина ще не відпускав..
                 Й заплакав Бог,побачивши загін:
                 Спереду – сотник ,молодий,вродливий
                 І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий..
І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Пісня  «Мамо  не   плач».

Ведучий.  Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб - ше б пак, йти в атаку з дерев'яними щитами та палицями - це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці Януковича розстрілювали їх, граючись - стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути  поранених.

Ведучий. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

  Саме про  це  наступна історія.

Слайд. Небесна  сотня Галицькі  ангели.

Ведучий. «Чудо , що  врятувало Майдан».Ніч 19  лютого. Під ранок мітингувальників залишилося зовсім мало. Вони всі так само кидали в силовиків камені і « коктейлі Молотова » , але трималися вже з останніх сил. На Майдані говорили , що завтра буде ще гірше - надійшла інформація , що вирішили знищити фізично. Близько п'ятої години ранку становище стало зовсім розпачливим . «Так , всіх нас вдома чекають дружини , діти , батьки , - зітхнув чоловік років шістдесяти . - Але раз вже прийшли , потрібно стояти до останнього. А там - будь що буде »

Ведучий. «Почалося ! - Ідуть ! Здається , " тітушкі " ... » Обернувшись , я побачив , як в нашу сторону наближаються чоловік сто з щитами і битами. Нас в цьому місці вже залишалося не більше двадцяти ... Вони йшли швидко і впевнено. Долаючи біль в коліні , я нахилився , підняв якийсь камінь ... Вже готовий був кидати , проте метрах в п'ятнадцяти від нас незнайомці чомусь зупинилися . «Хлопці , це ж наші ! - - Подивіться на їхні обличчя. Такі обличчя можуть бути тільки у наших ! » І дійсно . Начебто з бітами і щитами , але очі не озлоблені , добрі  Вперед, гримнувши щитами , вибігли четверо чоловіків років п'ятдесяти і ... впали перед нами на коліна. «Брати ! - закричали . - Пробачте , що так довго Їхали ! »

Ведучий.  Це була« львівська сотня » . Хлопці з « львівської сотні " не пробули на Майдані й години, як їх розстріляли , - ледве стримуючи сльози , згадує ще один очевидець страшних подій Сергій . - Ми були впевнені , що загинемо . Але загинули вони замість нас ... Пожертвувавши собою , хлопці на час змогли стримати силовиків. Коли ті в черговий раз пішли в наступ , вже під'їхали мітингувальники з Тернополя та кількох інших областей. Майдан вистояв. А « львівська сотня» з'явилася саме в той момент , коли з нами мало бути покінчено. Вони цього не допустили.

Слайд. Богдан  Сольчаник.

    Богдан  Сольчаник. Приїхав до Києва і в той же день загинув 28- річний викладач Українського католицького університету Богдан Сольчаник . Богдан приїжджав не вперше: він стояв на Євромайдані ще з листопада. Час від часу навідувався додому , але потім знову повертався до столиці.У ті страшні дні він до Києва не збирався. Але , дізнавшись , що на Майдані почали вбивати людей , зірвався і поїхав ... Його ніхто не зміг зупинити , навіть його наречена.  На цей рік у нього були грандіозні плани : створити сім'ю і отримати науковий ступінь . І навіть вирушаючи на Майдан , де гинули люди, він не сумнівався , що у нього все попереду. Не допускав і думки про те , що з ним може щось трапитися. «З нами Бог , - часто говорив . - А значить , все буде в порядку »…Небесна  сотня. Галицькі  ангели.

Слайд2.Олег  Ушневич, 32 роки,м.Дрогобич.  «Не  за Європу.      Не  проти,  чи за  когось  конкретного. Ми  боремось  за  їх  майбутнє», - написав Олег  у  соцмережі  під  фото  із  своїм  малям на  руках. Герой,  який  не  мав  права  помирати. «Він помер,  щоб  ми  змінились,» -голосили  Стрий, Сколе,  Дрогобич. Небесна  сотня. Галицькі  ангели.

Слайд 3.Роман  Варениця.,35 років, м. Новояворівськ.

«Не переживайте , - сказав . - Я повинен був це зробити ... », - останні  слова, які  сказав  по  телефону  батькам  вже  по  дорозі  до  Києва  Роман Варениця. Батьки були переконані,  що їх син на роботі у Львові. А Роман домовився , що його підбере автобус з хлопцями , які їхали до Києва з Яворівського району . Їхати на Майдан хотіло багато  добровольців у  ці  чорні  дні 18-20   лютого , але для хлопця все ж залишили останнє вільне місце в автобусі.20   лютого, застрелений  кулею  снайпера. Небесна  сотня. Галицькі  ангели.

Слайд 4. Андрій  Дигдалович. Це  вже  був  другий  Майдан  героя Небесної  сотні.  Помаранчевий  він пройшов  від  першого  до  останнього дня. І зі слів  дружини  Наталі, дуже розчарувався. Проте, як тільки зібрався Євромайдан, одразу рушив на Київ. У  грудні  стримував  наступ  Беркуту, за що був нагороджений орденом «За оборону Майдану».

На  Грушевського, його  поранено гранатою. Втратив зір на 80%! Хлопці, які його привезли, просили Наталю більше  його  не  відпускати  до  Києва. А він подивився на неї і каже: «Я все одно  скоро  туди  повернусь». Увечері 19 лютого Андрій Дигдалович  подзвонив  своїй  дружині  Наталі. «Ти знаєш, що робити. Ти сильна!» — почула  вона. Її  чоловіку  Андрію  було  всього 40  років.  Його  життя  обірвалось  від кулі снайпера на вулиці Інститутській, коли  Андрій  переносив, рятуючи,  пораненого хлопця,  до  медиків.  На  ньому  був  саморобний бронежилет. Куля пробила його та пройшла навиліт.

 

 Ведучий. Пагорб на Інститутській став новітньою Голгофою  України. Так, з великої любові до України Господь зупинив справжній армагедон, який мав загарцювати на Майдані через кілька годин -  із залученним десятків тисяч карателів, бойової зброї, вогнеметів, смертоносних панцерників і гвинтокрилів!.. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем  полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Хоронителями у небі.

Учень 9. ...І мовчки сотня непокорених героїв
                   відходила у чисті небеса,
                   і погляди знесилених мільйонів
                   дивились вслід братам, батькам, синам;

                   у темне небо по руках в відкритих трунах
                   до світу кращого крізь сльози матерів,
                  не буде прощення убивцям й нам не буде,
                   коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
                  хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
                  хто згас за нас, недотягнувши до весни,
                  тримає курс у небеса славетна сотня,
                  землі своєї упокоєні сини. 

Учень 10. Герої не вмирають. Просто йдуть
                  з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
                  Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
                  Героєм слава – вписано у серці.

Пісня  «Небесній  сотні».

Ведучий.А  мене  вразила  історія про  п’ятьох друзів, яких  найменували  «Янголами Інститутської»

Слайд .Янголи Інститутської.

   Учень. Ця історія про п’ятьох друзів, які 20 лютого відчайдушно кинулись на передову, аби з-під куль снайперів витягти поранених та забрати полеглих активістів Майдану. П’ятьох львів’ян вже назвали «янголами Інститутської». Хлопці не просто рятували людські життя, але, самі того не усвідомлюючи, здійснили подвиг гідності.Ризикуючи власним життям та здоров'ям, вони знову і знову поверталися на передову - кулі снайперів їх оминули.

 Учень.Хлопці - студенти львівських вишів. Усі вони львів'яни: Ігор Фльорко (18 років), Павло Дьокін (19 років), Андрій Седлер (20 років), Микола Притула (20 років), Ігор Галушка (18 років). Хлопці дружать давно, вони сусіди, навчалися в одній школі, разом поїхали на Майдан, разом пішли на Інститутську і разом вижили!

Учень 11.

А я живий, матусенько, живий,

Хоч вже по нас

Безчесно так стріляють.

Для них вже свій народ –          |

То вороги...                      |

Якщо ж загину,                    |

То за що – я знаю...             

 

Я знаю, мамо, як тобі болить

Ота моя така нестримна вдача,

Але не плач!.. Хай наші вороги    |

Від немочі своєї гірко плачуть!.. |

 

А я живий, матусенько, живий,

Бо з нами правда!

Їм нас не здолати!

От тільки жаль,                   |

Що наші вороги                    |

Цькують на нас                    |

Мого По крові брата.             

 

А я живий, матусенько, живий,

І не питай мене, чи я боюся...

Нехай бояться наші вороги,        |

А ти молись...                    |

Я ж, матінко, борюся!..

 

Слово  вчителя. Кажуть :  «Зло немає обличчя». Проте події  на  Майдані,війна в  Україні  продемонстрували справжнє  обличчя  зла-це обличчя  Януковича,Путіна Захарченка,  Пшонки, перевертнів  у  погонах.

       Однак передумови Київської Голготи більш ніж очевидні. До неї причетні ми усі. 

Інсценізація.  «Батько  і  син»

 Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...

Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...

- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...

Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...

І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!

Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стела Героїв Майдану...

- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...

Мій син помовчить і спитає останнє:
(Мов вітром холодним подуло!)
- Я все розумію... Одне лиш питання:
Чому тебе з ними не було?...

 Слова  вчителя. Байдужість  наша  однаково  вбивала  тих  героїв, як  куля  снайпера!Попрощавшись з комуністичним минулим на словах, ми залишились з ним у серці. І у вчинках. І навіть після того, як Господь подарував нам незалежність, замість покаяння, очищення і подяки, ми й надалі будували свої стосунки і дії за потрійною лукавою мораллю: одне думаю, друге говорю, третє роблю. Власне ми своєю розтроєністю, лукавством і відвертим потуранням злу виплекали цей злочинний диктаторський режим, який в останні дні остаточно звироднів і перетворився у криваву сатанинську хунту.

     Ми продавали свої голоси на виборах за 100, 200, 300 гривень, не вважаючи це жодним злочином, навпаки – хизувалися своєю «спритністю» і втішалися юдиними срібняками. І цей, на перший погляд, маленький політичний хабар, помножений на мільйони продажних душ, вилився  у диявольську масакру, яку слуги сатани влаштували 20 лютого у серці нашої столиці.

Ведучий. . Небесна сотня, були покликана і відібрана Богом зупинити зло, і вони це зробили. Без зброї, незахищені, тільки своїм відкритим серцем і любов’ю.. Своєю  самопожертвою  вони  волають,наказують, – «Живи, Україно,  живи».  «Живи!»- «бо  ми  за  це  померли. Продовжуємо  помирати». Там на  Сході  України…

Хвилина  мовчання. Звучить  пісня «Плила   кача».

Ведучий. Ми будемо їх пам’ятати … 
Їхній подвиг неоціненний для України. Їхньою кров’ю омита нова держава. Вони вже вплинули на душі і серця і впливатимуть надалі…
Нашим обов’язком є будувати ту державу за яку вони загинули. Нашим обов’язком є пам’ятати їхній подвиг і дякувати Богу за тих сміливих і щирих людей які були серед нас.