16 вересня о 18:00Вебінар: Робота з дітьми, що мають синдром Дауна: цікаво про важливе

"Я Долю обрала собі сама"

Про матеріал
Літературний вечір, присвячений ювілею Ліни Костенко, який глибше допоможе усвідомити біографію та творчість української поетеси
Перегляд файлу

Сарненський навчально-виховний комплекс «Школа-колегіум»

імені Т.Г.Шевченка
 

 

 

 

 

Виховна година

 

Описание: http://stihi.ru/pics/2014/05/18/8315.jpg

 

 

 

Підготувала:

учитель української мови та літератури

Турик Ірина Ростиславівна

 

 

 

Сарни 2015
«Я Долю обрала собі сама»

(літературний вечір, присвячений ювілею Ліни Костенко)

Мета: зацікавити учнів життєвим та творчим шляхом, поезією Ліни Костенко, сприяти формуванню свідомої, активної читацької позиції; спонукати замислитися над призначенням людини; формувати креативну та самоосвітню компетентності; розвивати мислення, мовлення, пам’ять; виховувати естетичні смаки.

Обладнання: мультимедійна презентація, фото, ілюстрації, магнітофон.

Очікувані результати: сформованість системи знань про особистість Ліни Костенко, ціннісних ставлень особистості до людей, суспільства та держави.

Перебіг виховного заходу

Вступне слово вчителя. Любі друзі! Сьогодні ми відчинимо двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатного українського Митця Ліни Василівни Костенко.

Вслухайтесь у Слово Поета, серцем доторкніться його чар, вдумайтесь у його глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць, життєвих, і поетичних.

Отже, запрошуємо вас у поетичний світ Ліни Василівни Костенко.

1. Відмикаю світанок скрипічним  ключем.

Чорна ніч інкрустована ніжністю.

Горизонт піднімає багряним плечем

день – як нотну сторінку вічності.

2. Що сьогодні?

Який веселий фрагмент

із моєї шаленої д о л і?

Усміхається правда очима легенд

і свобода – очима неволі.

3. Страждаю, мучусь, і живу, і гину,

благословляю біль твоїх тенет.

Цю грудочку тепла – у Всесвіті – людину!

І Всесвіт цей – акваріум планет.

(відео)

Ведучий. Ліна Василівна Костенко, Поет, філософ, безстрашний й напружено мислячий митець, кришталево чесний перед своїм народом і власною совістю. ЇЇ геній, незважаючи на всі катаклізми й катастрофи, гоніння й замовчування, був і залишається могутнім незламаним деревом, олімпом сучасної поетичної думки.

Ведуча. Донька Оксана Пахльовська у своїх спогадах говорить: «Мама свого часу стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби й не існувало і імя було заборонене, вірші не друкувались, про вихід книжок і не мріялось. Сааме тоді вона писала. Поезія була протистоянням. Була вірою в кінцевість абсурду. І з самого початку… була бунтом. Бунтом особистості. Повстанням духу».

Ведучий. У народі кажуть, що 19 березня прилітають з вирію лелеки – птахи, яких українці обожнювали. Мабуть, сааме вони принесли в цей день у далекому 1930 році у сім’ю ржищівського учителя немовля дитину, яка згодом стане знаною усьому світу Ліною Костенко.

Ведуча. Родинне виховання було звичайним за житєйськими мірками, але «На рівні вічних партитур»: як-не-як, батько знав 12 мов, вільно почувався у всіх науках, тому чи не всі їх у школі викладав, і духовний досвід його та матері донька засвоювала, переплавляла у собі змалку.

Ведучий. Згодом батька забрали від сім’ї на довгих 10 років. А Ліна стала дочка «ворога народу».

Ведуча. Під час війни 11-річній Ліні найбільше запам’яталися не вибухи і постріли, жорстокість і руйнація. Найбільш за все вона запам’ятала доброту та милосердя земляків.

Читець.

Мій перший вірш написаний в окопі

На тій сипкій од вибухів стіні,

Коли згубило зорі в гороскопі

Моє дитинство, вбите на війні.

Був білий світ не білий вже, а чорний.

Вогненна ніч присвічувала дню.

І той окопчик – як підводний човен

У морі диму, жаху і вогню.

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

В казки літать на крилах палітур.

А я писала вірші про фугаси,

А я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих недитячих вражень,

Який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

Чи не німою зробиться душа?!

Ведучий. Ліна Костенко не любить галасу, вона скромна і нечестолюбна, рідко спілкується з репортерами. Ми майже не бачимо її на телеекрані. Тож інтерв’ю, яке ви сьогодні почуєте, могло і не бути.

Кореспондент. Ліно Василівно, відомо, що усі ми родом із дитинства. А який найперший спогад про нього?

«Ліна Костенко». Їх багато, навіть не знаю, який найперший. Мені ще рочків, може, три. Я чекаю пароплава із-за трипільської гори. А може, годинник із зозулькою, - я думала, що вона жива…

Кореспондент. Яка найбільша Ваша творча перемога?

«Ліна Костенко». Не знаю. Свої творчі перемоги й поразки оцінювати не мені. А людська моя перемога – це завжди перемога над ситуацією, у якій можна розбитись. Або занервувати і піти юзом.

Кореспондент. Ви довго мовчали…

Ліна Костенко. Коли письменник мовчить, це означає, що він пише. Якби я часто давала інтерв’ю, цікаво, коли б я писала?

Кореспондент. Де зараз важче працювати – у мистецтві чи в політиці?

Ліна Костенко. Скрізь важко працювати, якщо ти – професіонал і знаєш, що треба робити. Політика і мистецтво – це партитури різні.

Кореспондент. Чи можливо митцеві плідно працювати під час професійної політичної роботи?

Ліна Костенко. Якщо ти подався в політику, то повинен відкласти митця в собі на завтра, на післязавтра. Але якщо можна відкласти, то це вже не сповна митець.

Кореспондент. Чому ви, Людина в принципі комунікабельна, уникаєте спілкування і не підходите до телефону?

Ліна Костенко. Моя комунікабельність дуже оманлива. Це ввічливість перед стрибком в усамітнення. Коли працюєш, треба обрубати всі канали комунікацій і жити, як у фортеці. Інакше тебе задзвонять, забалакають, вичерпають нервовий ресурс.

Кореспондент. Ваш основний життєвий принцип.

Ліна Костенко. «Цавет танем!» - як кажуть вірмени. Твій біль беру на себе.

Кореспондент. А ваш улюблений вислів?

Ліна Костенко. За вашу свободу й за нашу!

Ведучий. Коли вже розставлено крапки над «і», то, може, варто рушати по долю?

(інсценізація вірша «Доля»)

Л. К.  Наснився мені чудернацький базар:

під небом, у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гріш,

А другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільйони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя смутне,

Доля. Ти все одно не візьмеш мене…

Л.К. А може візьму?

Доля. Ти собі затям…

За мене треба платити життям,

А я принесу тобі горе.

Л.К. Хто ж ти така?

Як твоє ім’я? Чи варта такої плати?

Доля. Поезія – рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

Л.К.  Я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться -

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

 

Ведучий. У перших збірках поетеси – «Проміння землі» та «Вітрила» не було віршів про Леніна. На той час такі твори вважали обов’язковими і не включити їх у збірку було проявом сміливості і принциповості. Академік Микола Жулинський  дуже точно зауважив: «Ліна Костенко – це позиція. Національна. Горда».

Ведуча. Максималізм і принциповість поетеси став причиною того, що дві високохудожні збірки поезій – «Зоряний інтеграл» і «Княжа гора» не вийшли друком. Ці ж риси та сміливість поетеси, її переконаність у своїй правоті змусили її виступати на захист арештованих Алли Горської, Івана Дзюби та братів Горинів.

Ведучий. Вона єдина з усіх членів Спілки письменників України, хто виступив з протестом проти вводу радянських військ у Чехословаччину 1968 року.

Ведуча. Наслідком такої позиції були 16 років замовчування, ізоляції від читачів. Ліна Костенко задихалася в атмосфері духовної блокади, тотального наступу на паростки національного відродження, засилля кар’єристів і підлабузників. Її поезія була криком протесту.

Читець

Блюстителі, халтура – ваше хобі.

Ви, фабриканти вір і недовір,

зробити вам би по духовній пробі –

вас забракує кожен ювелір.

Номенклатурні дурні, бюрократи,

пласкі мурмила в квадратурі рам!

Ваш інтелект не зважать на карати,

а щонайбільше просто на сто грам.

Ведучий. Політичні наглядачі за літературою дуже боялися, щоб слово Ліни Костенко не набуло всенародного поширення і не збурило людей. Вони боялися недаремно. Це слово мало на всіх вплив набагато більший, аніж усі агітаційні засоби функціонерів від культури.

Ведуча. Згадує літературний критик В’ячеслав Брюховецький. У студентські роки однокурсник однокурсникові передавали переписані від руки поезії забороненого тоді автора – Ліни Костенко. Ми б багато чого не досягнули і не відстояли у своїй душі, у своєму світорозумінні, якби не знали, наперекір усьому, про існування десь там Ліни Костенко. За це я низько схиляюсь перед поетесою від імені свого і майбутнього поколінь, остаточне духовне й громадянське становлення яких припало на безлико-сірі 70- ті роки.

Ведучий. Ліну Костенко звинувачували в найтяжчих гріхах, говорили про ідейну хибність її творчості. Вона надовго замовкла, але не покаялася, а продовжувала писати, тільки вже в шухляду.

Читець

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Ведучий. Що ж так хвилювало в той час Ліну Костенко? Які пекельні муки терзали й мучили її вразливу поетичну душу?

Читець

Поезія згубила камертон.

Хтось диригує ліктями й коліном.

Задеренчав і тон, і обертон,

і перша скрипка пахне нафталіном.

Поезія згубила камертон.

Перецвілась, бузкова і казкова.

І дивиться, як скручений пітон,

скрипковий ключ в лякливі очі слова.

У правди заболіла голова

од часнику, політики й гудрону.

Із правдою розлучені слова

кудись біжать по сірому перону…

Читець

Ти знов прийшла, моя печальна музо.

Не бійся, я не покладаю рук.

Пливе над світом осінь, як медуза,

і мокре листя падає на брук.

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

твій плащик ледь прип’ятий на плечі.

О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,

така одно-однісінька вночі!

Де ти була, у Всесвіті чи в Спарті?

Яким вікам світилася в імлі?

І по якій несповідимій карті

знаходиш ти поетів на землі?

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

Твоє чоло шляхетне і ясне.

Поети ж є і кращі, й щасливіші.

Спасибі, що ти вибрала мене.

Ведучий. Але Божа справедливість все-таки є. 1977 року після довгих вагань і консультацій на вищому рівні цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки». Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридлих фанфар і барабанів читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр.

 Читець.

Стоїть у ружах золота колиска.

Блакитні вії хата підніма.

Світ незбагненний здалеку і зблизька.

Початок є. А слова ще нема.

Ще дивен дим, і хата ще казкова,

І ще ніяк нічого ще не звуть.

І хмари, не привязані до слова,

От просто так – пливуть собі й пливуть.

Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.

Ще все на світі гарне і моє.

І світить сонце оком загадковим.

Ще слів нема. Поезія вже є.

Ведучий. Коли було скасовано літературний вечір за історичним романом «Маруся Чурай», Ліна Костенко дала привселюдного ляпаса директору Київської державної філармонії за образу людської і професійної гідності та за хамське ставлення до заслуженої артистки УРСР Ніли Крюкової. Директор подав на неї в суд. У суді Ліна Костенко заперечила. - «Як, ви заперечуєте?» - «Так, заперечую! – відказала вона. – Бо я дала не одного, а два ляпаси – за себе і за Марусю Чурай». 

Ведуча. Що б не писала поетеса, на першому місці завжди були проблеми морального вибору, а те, що вона розв’язувала їх на матеріалі подій тисячолітньої давності, лише надавало особливої значущості: якщо люди здавна мучилися ними, то їх неодмінно треба вирішувати.

Читець

Нажився він. І недругів нажив.

Йому було без року дев’яносто.

Життя стужив, і друзів пережив,

і умирав зажурено і просто.

Важкі повіки… стежечка сльози…

і жаль безмірний однієї втрати:

«В мистецтві я пізнав лише ази.

Лише ази! Як шкода умирати…»

Земля пером. Чудний був чоловік.

Душа понад межею витривалості.

Щоб так шукати, і за цілий вік –

лише ази! – ні грана досконалості.

Ти, незглибима совісте майстрів,

тобі не страшно навігацій Лети!

Тяжкий був час. Тепер кого не стрів –

усі митці, художники, поети.

Всі генії.

На вічні терези

кладуть шедеври у своїй щедроті.

Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,

Був Мікеланджело Буонаротті.

Ведучий. Збірка «Інкрустації» – це розсип перлин мудрості. Вони ніби показують усім нам істинні шляхи добра, мобілізують волю, додають сили протистояти злу, активно формують високі моральні переконання. За цю збірку Ліні Костенко присуджена одна з найпрестижніших премій – премія Ф.Петрарки, титана італійського Відродження.

Ведуча. У дипломі, зокрема, зазначається: «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко». Не українській, а світовій, бо справжня поезія, звісно ж, належить світові. Це є свідченням того, що Україна входить до духовного й інтелектуального європейського і світового братства.

Читець.

Те, що принижує, – пронизує.

Душа образ не забува.

Все, чим образили поета,

акумулюється в слова.

А слово – струм. А слово – зброя.

А віще слово – вічове.

Душа, зруйнована, як Троя,

своїх убивць переживе.

Читець.

Я вам цей борг ніколи не залишу.

Ви й так уже, як прокляті, в боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Віддайте мені ліс і річечку в лугах.

Віддайте мені сад і зірку вечорову.

І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.

Віддайте мені все. Віддайте мені мову,

Якою мій народ мене благословив.

Ведучий. Ліна Костенко самобутня, самостійна у всьому. Вона віддає перевагу дорогам невторованим, темам – нерозробленим. Переспівів у неї немає. Кожне явище вона сприймає й описує по-своєму. Духовна предтеча шістдесятників, поетеса відкрила для них основні ідейні й стилістичні обрії, стала законодавицею літературної моди, ревно дотримуючись національних традицій, духовним донором для всієї української культури, візитною карткою поетичної України.

Ведуча. Вона була і є найпопулярнішим поетом серед читачів усіх вікових категорій, найчеснішим, найбезстрашнішим, з нині живущих, митцем слова, який ніколи не зважав на кон’юктуру. Тому з повним моральним правом Ліна Костенко говорить своїм читачам жорстку правду про них самих і про те, в якому суспільстві вони живуть.

Читець 1-й.

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс. Ми з матір’ ю на «ти».

Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм

У колективних нетрях самоти

Читець 2-й.

Душа ніяк не вийде із-під варти,

То культ особи, то культура мас.

Колись ми, кажуть, виникли від мавпи,

Надалі мавпа виникне від нас.

Читець 3-й.

Вмирає Дніпро і Арал не воскрес. А може,

Земля вже й не зірка?

Уже у шагреневій шкірі небес

прорвалась озонова дірка.

Читець 4-й.

В минулому в нас відняли майбутнє.

В майбутньому нам віддадуть минуле.

А де ж наше життя сьогочасне?!

Ведучий. Золоту сторінку творчості Ліни Василівни становить її духовний діалог з матінкою природою. Це особливо ніжна струна  її поетичної ліри, напоєної любов’ю до всього, що живе під небом рідної України.

Читець.

Мене ізмалку люблять всі дерева,

І розуміє бузиновий Пан,

Чому верба, від крапель кришталева,

Мені сказала: «Здраствуй!» крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

На щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.

Ведуча. Симфонія кохання у творчій палітрі поетеси – ніби «золоте пташеня» поетичного саду. Ці перлини інтимної лірики дають щасливу нагоду делікатно доторкнутися до найяскравішого в душі автора. Читаючи її вірші про кохання, ми ніби поринаємо в дивовижний світ високих почуттів – святих і чистих, високошляхетних і одухотворених не лише поетичним генієм Ліни Костенко, а її високістю і духу та мудрістю. Вона сама встановляє найвищу планку почуттів, які можуть здолати лише Антеї духу, освячені небесами люди.

Читець.

І день, і ніч, і мить, і вічність,

І тиша, і дев’ятий вал –

твоїх очей магічна ніжність

і губ розплавлений метал.

В ніч високосного притулку –

коли йде обертом земля –

ти до плеча мене притулиш

безсмертним рухом скрипаля.

Читець

... І не дивуй, що я прийду зненацька.

Мені ще ж побороти переляк.

На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.

А от до тебе – я не знаю як.

Вже одпручалась гордістю і смутком,

одборонилась даллю, як щитом.

Як довго йшла до тебе, як нехутко,

і скільки ще і сумнівів, і втом!

Прийми мою понівечену душу,

збагни й пробач мій безнемірний острах.

Дай хоч на мить забути слово – «мушу»,

це перше слово з букваря дорослих.

Мені без тебе сумно серед людства.

Вже людству не до себе й не до нас.

А дика груша світиться як люстра.

І чутно гомін тополиних трас...

Він і Вона

Дівчина. Я дуже тяжко Вами відболіла.

Хлопець. Це все було як марення, як сон.

Дівчина. Любов підкралась тихо, як Даліла,

Хлопець. А Розум спав, довірливий Самсон.

(Стають спинами один до одного)

Дівчина. Тепер пора прощатися нам. Будень.

Хлопець. На мертвих вікнах змерзли вітражі.

Дівчина. І як ми будем, як тепер ми будем?!

Такі вже рідні.

Хлопець. І такі чужі.

Дівчина. Ця казка днів – вона була недовгою.

Цей дивний сон…

Хлопець. Пішов без вороття.

Дівчина. Це тихе сяйво…

Разом. Над моєю долею! –

Воно лишилось на усе життя.

Ведучий. Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене й розцвічене всіма барвами веселки. Воно збагачує читача інтелектуально, звеличує душу і серце благородними шляхетними почуттями, чарує несказанною красою слова.

Ведуча.  Говорити про її поезію – означає говорити про святість душі людини, її гідність, про ідеали добра, істини й краси, про нездоланність правди і необхідність боротьби за неї.

Ведучий. Ліна Василівнаєдина, хто відмовився від звання Героя України. «Це ви мене в отакий ряд ставите?» - запитала вона. І відрізала: «Я політичної біжутерії не ношу».

Ведуча. І гімнів вона не писала і писати не буде. Бо просто не вміє, не може. Вірші вибирають її, а не вона їх, бо її Слово, її вірші — це голос серця, тобто Голос Правди і Слово Честі.

1. Вечірнє сонце, дякую за день!

2. Вечірнє сонце, дякую за втому.

3. За тих лісів просвітлений Едем

4. і за волошку в житі золотому.

1. За твій світанок, і за твій зеніт,

2.  і за мої обпечені зеніти.

3. За те, що завтра хоче зеленіть,

4. за те, що вчора встигло встигло оддзвеніти.

1. За небо в небі, за дитячий сміх.

2. За те, що можу, і за те, що мушу.

3. Вечірнє сонце, дякую за всіх,

4. котрі нічим не осквернили душу.

1. За те, що завтра жде своїх натхнень.

2. Що десь у світі кров ще не пролито.

3. Вечірнє сонце, дякую за день,

4. за цю потребу слова, як молитви.

 

1. Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось…

Не забувайте незабутнє,

Воно вже інеєм взялось!

2. І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі!

3. Любіть травинку, і тваринку,

І сонце завтрашнього дня,

Вечірню в попелі жаринку,

Шляхетну інохідь коня.

4. Згадайте в поспіху вагона,

В невідворотності зникань,

як рафаелівська Мадонна

У вічі дивиться вікам!

(пісня на слова Ліни Костенко)

Заключне слово вчителя.

На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть вона живе як «нерозгадане чудо», «голос народу». Якими мають бути слова, що могли б схарактеризувати цей феномен української культури адекватно його значенню і силі! Маючи воістину  Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства.

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
27 липня
Переглядів
34
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку