Виховний захід “Хата моя, біла хата...”

Тема: “Хата моя, біла хата...”

 

Мета: розкрити давню історію та символіку людського житла; ознайомити з традиціями українського народу; виховувати любов до отчого дому, рідної землі, свого народу, повагу до батьків.

Наочне оформлення: декорації української хати, вишиті рушники, українські костюми, посуд, керамічний посуд, гілка калини, хліб.

Музичне оформлення: українські народні мотиви, пісня «Душі криниця»,“Рідна хата”,«Смерекова хата», «Наша хатка». 

 (Звучить пісня “Рідна хата”)

Вчитель: Материнська хата, отчий дім,  батьківський поріг, берегиня, оселя,світлиця. Так, сьогодні розмова піде про українську хату. Девізом цього свята будуть слова Василя Симоненка.

“За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата”.

Адже де би ми не були, ніколи не забуваємо про рідну домівку і завжди повертаємось до неї. Пташки повертаються з вирію, в’ють собі гніздечка, звірі риють нори, а людина будує домівку – в’є своє родинне гніздо. У народі кажуть, що чоловік за життя повинне збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину.

Батьківська хата – це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Вона була світом наших предків, які тут народжувалися і все життя тяжко працювали, добуваючи кусень хліба. Традиційна українська хата – воістину колиска нашого народу.

 

Батьківська хата… 

Ти стоїш, небагата й не пишна,

Виглядаючи з саду в луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх.

Ти була мені наче мати,

Ти служила мені, як могла,-

Кожна кроквочка, кожна лата

Не жаліла для них тепла.

 

Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Діду­севі казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі, клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом, молоком.

   

  

    Не скупіться на теплі слова,

    Бо у світі так мало тепла.

    Лише від рук мами і тата

    Та від рідної хати.

 

 Я люблю свою хату,

 І подвір'я, і садок,

 Де і сонця багато,

 І в жару — холодок.

 

Тихо й затишно. Квіти

Коло хати цвітуть,

І невтомно все літо

Бджоли в цвіті гудуть.

 

Все для мене тут рідне:

Стіни - білі, як сніг,

І віконце привітне,

 І дубовий поріг.

 

І ряденця строкаті,

Й рушники на стіні, —  

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені.

 

Рідна казка про гнома,

Рідна стежка і сад... ...

Всюди добре, а вдома

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м'ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,

Казко тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата

В'ється в далекі світи.

 

В хаті спокійно й затишно,

Вечір десь бродить в гаю.

Мати задумливо й ніжно

Гладить голівку мою.

 

 

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепла ваших рук.

В хаті на згадку лишились

Болі й тривоги розлук. 

 

Хата моя, біла хата,

В білому світі одна.

Пахне любисток і м'ята,

Мальви цвітуть край вікна.

 

В'ється дорога далека

В хату крізь синю рапчу.

Мамо, до вас, як лелека,

В горі і щасті лечу.

1-й учень.  Хата — сільський одноповерховий будинок. Українська хата поділена на три частини: сіни, світли­ця, комора.

 

2-й учень.  Сіни — невеличка вхідна кімната.

 

3-й учень.  Світлиця — чиста, світла, парадна кімната в хаті.

 

4-й учень. Комора — приміщення або окрема будова, призначена для зберігання продуктів, а також деяких ре­чей побутового чи господарського вжитку.

 

               (Пісня «Наша хатка»  сл. М. Ваврисевича,  муз. Ф.Колеси)

   Наша хатка невеличка,

   Лиш комірка і світличка.

   Та вона нам веселенька,

   Бо в ній господарить ненька.

 

   Наша ненька — господиня,

   Чиста хата, повна скриня,

   Добре прибрана комора,

   Бо до праці неня скора.

 

   Якщо з сіней увійти до світлиці, то з одного  боку можна побачити велику піч. Майстрував її найкращий  пічник на селі. Піч – друга мати: і обігріє,  нагодує, й осушить.

 

Подивіться, яка красива піч. Піч-це оберіг тепла і затишку, лікарня і насолода для ока. А вогонь у печі – це символ добрих і людяних стосунків усієї сім’ї, оберіг усієї родини. Люди вірили, що вогонь очищає душу від усього злого і

 

недоброго, наділяє її силою та здоров’ям.

 

Піч служить українському селянинові тричі:

• для опалення житла і як тепле спальне місце,
• для приго­тування їжі,
• випікання хліба.

           До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Хліб з тіста, замішаного у діжі, пекла бабуся чи мати. А як гарно пахне від неї стра­вами, сушеними яблуками, насінням.

 Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу.  Збоку – діжа для вимішування тіста. Біля печі – лопата для саджання хліба в піч.У нижній частині печі містилося підпіччя куди клали рогачі, кочергу, віник та інше. Закривали під заслінкою.

 

  На печі, на печі

  Смачні та гарячі

  Пшеничні калачі,

  Хочеш їсти калачі —

  Не сиди на печі.

 

  Ой піч, моя піч!

  Коли б я на тобі,

  А ти на коні —

  Славний би козак був із мене.

 

За піччю — дерев'яний поміст  (піл)  для спання або ліжко. Під ним зберігалися хатні речі. Над полом вішали колиску для дітей. Там же були жердки, на яких висів одяг.

 

З другого боку входу до світлиці висить на стіні мисник, тобто відкриті полиці для святкового посу­ду.

 

Навпроти входу, під стіною, прикріплено лав­ку. Друга лавка є навпроти полу. Піл і лави служили місцем відпочинку.

 

В куті, де сходяться лавки — найпочесніше місце — покуть. На покуті садовили дорогих гостей, а під час весільної церемонії — молодих. Там же стояли стіл, ослін  (переносна лавка). У покуті вішали ікони.

 

На покуті ставили стіл – символ єдності родини, застелений скатертиною. На нього клали хліб, який накривали рушником. Біля столу розміщувалась довга дерев’яна лава, яку свята прикрашали домотканими ряднами. Стіл першим заносять до хати. На нього гріх сідати, класти шапку.

 

Обід чи бенкет за одним столом об’єднував людей, встановлював добрі стосунки.

 

Пучки цілющих квітів і зілля клали на покуті біля ікон. У травах купали немовлят. Від квітів, покладе­них у подушечки, приємного запаху набували речі у ба­бусиній скрині.

 

Ікони прикрашали вишиваними рушниками. Стіл застеляли скатертиною. На неї клали хліб і покрива­ли теж вишитим рушником. На стіл, крім хліба, нічого більш не клали. Особливо великим гріхом вважалося класти на стіл шапку. Якщо в родині були школярі, їм дозволяли за столом виконувати уроки.

 

Дерев'яну лаву біля столу прикрашали домотка­ними ряднами, килимами. Долівка у помешканні завжди була глиняною.

 

З давніх часів важливою і обов'язковою річчю в хаті була бабусина скриня,

де зберігався одяг, рушники, стрічки. Вона переходила  покоління в покоління. Здавна існував звичай:  дівчина, перш ніж вийти заміж має розжитися на скриню наготувати рушників для сватів, сорочок, блуз. По цьому судили й оцінювали рід, здібності нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледащицею, а тому матері  бабусі привчали дітей до праці.

 

В неї клали все, що було найцінніше в хаті. Прискринок був прибитий до стіни (маленька коробочка). В ньому лежали дбайливо загорнуті пакуночки, традиційні жіночі речі – коралі, брошки .

 

Скриню виробляли з липи, тополі, берези.Дівчина залишаючи батьківський дім вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалась нею все життя. Щоб полотно й одяг у скрині не псувався, в прискринок клали вузлик тютюну (від молі).

 

      Дерев'яна синя скриня  

      В хаті — справжня господиня.

      Синя скриня всіх взуває,

      Синя скриня й зодягає.

 

       В дерев'яній синій скрині         

      Є намисто старовинне.

      Голки є. І є наперсток.

      Є маленький срібний хрестик.

 

     В дерев'яній синій скрині

З торочками є хустина.

 

Ця хустина, мов жар-птиця,

Жаром грає та іскриться.

 

Ця небачена хустина —

Ще бабусі Катерини.  

В синій скрині є намисто,

Самоцвітне, променисте.

 

      Рушники у синій скрині,

 Мов птахи, — зелені й сині.

    Плахта є, є і запаска —

    Теж з бабусиної ласки.

 

    В синій скрині дерев'яній

    Скатертина є прадавня.

    Скатертина ця прадавня —

       Про бабусю пам'ять славна.  

 

 Між дверима і піччю стояла кочерга, рогач, ко­цюба і хлібна лопата, а коло мисника — віник, відро з во­дою. Посеред хати на сволоці висіла скляна лампа.

 

 Гачу, гачу гатку та збудую хатку

 Вікнами на ставок, біля хати — млинок

 І вишневий садок.

 А хто йде — не мине, в мою хатку зазирне,

 До млина заверне, борошенця змеле,   

 Вишеньку покуштує,мене поцілує.

 

А чи знаєте ви діти, що коли будували хату, то спочатку випікали 4 хлібини і ставили їх на місце, де мала стояти оселя. На другий день дивилися, як не було сліду, то можна будувати сміливо, буде на обійсті завжди вестися живність. Якби хліб ніхто не поїв, то не буде вестися худоба і всяке господарство. А де хліб поїли – то місце святе, там можна хату будувати, бо буде потім все добре вестися, не обсідатимуть злидні.

 

У давнину люди будували хату з глини чи де­рева вікнами до сонця. Збиралися родина, сусіди, щоб допомогти. Та головним вважалося обрати добре місце для хати. За звичаєм, на  чотирьох кутах майбутньої оселі  клали по хлібині й трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.

 

Коли будівництво помешкання було закінчено, обов'язково плели вінок з квітів  і ставили в хаті.

 

 

А як входили вперше до хати, то брали із со­бою хліб, скатертину, рушник. Найперше пускали кота, або якусь іншу живу істоту. Далі священик окроплював святою водою всі кутки хати.

 

За охоронців  дому вважа­ли ластівку, чорногуза.Вони приносили щастя і добробут в той дім, в якому оселилися.

 

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку

 В зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та й рівненько, 

 Щоб в хаті зимою було всім тепленько.

 

Та справ мені, столяре, двері й віконця,

 Поріг від дороги, вікна до сонця,

 А ти мені, скляре, встав скло ясне в рамку,

Аби мені сонце світило від ранку.

 

Ковалю, ковалю, зготов мені ключик,

І сильні завіси, й замочок блискучий.

Я буду раненько замок відмикати,

Щоб ви не минали гостинної хати.

 

Хата входить у життя кожної людини як щось найсвятіше, найтепліше. Тому що в цьому рідному куточку в кожного були найперші радощі, хвилини дитячого   щастя.

 

                          (Пісня «Рідна стріха» сл. Б.Лепкого, муз. Ф.Колеси).
      Любіть свою хату, 

      Хоч і не багату,

      Тут ви бігали до мами

      Дрібними ногами.

 

    Тут ви підростали,

    Божий світ пізнали,

    Звідси батько вас за руку

    Вів у школу, у науку.

 

     Тут ваша утіха,

     Радість і потіха.

     Гей, нема то, нема в світі,

     Як та рідна стріха.

 

       

      Та де б не ходив я в далекій дорозі,

    В чужій чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі,

І рідну хатину свою.

Бо дивляться вдалеч засмучені очі,

Хоч тінь там моя промайне,

 

Бо святиться вогник  темнії ночі,

Мов кличе додому мене!

 

Український народ – талановитий, співучий. Свою рідну домівку, власну оселю він оспівав у піснях.

Є ось пісенька Лисички з пери “Коза-Дереза”, яку написав відомий український композитор М.Лисенко:

А сьогодні у неділю треба відпочити,

Свою хатку гарнесеньку треба прикрасити

- А щоб краща, а щоб краща

Була в мене хатка,

Треба піти у гайочок   

Квіточок нарвати

 

- Будиночки колись були хоч і невеликими, але теплими і чепурними, завжди вінами до сонця. Навколо хати – призьба, в теплі сонячні дні на ній, можна було відпочивати або щось робити, присушувати одяг. Обсаджувати хату мальвами, м’ятою, півниками, нагідками, квасолею. Всі дуже любили свою домівку. Хату тримали в чистоті  й порядку, а допомагали в цьому діти.

 

На камені малювали півнів, різні квіти, а якщо з дітей хтось умів гарно малювати, то старався сам виконати цю роботу. Всі знали, що хата без малюнків – не хата, а пустка. Дбали, щоб у домі був красивий посуд. Глечики, куманці, миски були дуже яскравими .

 

Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, мамою або сестрою. Рушники висіли на стінах, вікнах, образах. В багатьох сім’ях  рушники стали сімейною реліквією.

 

Біля хати садили вишню, калину, вербу чи бе­резу, а з квітів — мальви, м'яту, півники, чорнобривці, нагідки, барвінок. Усі ці рослини в українців давно стали символами. Тому вони завжди прикрашають українську оселю.

 

                

 (Пісня П. Дворського  «Смерекова хата»)

Наснились мальви, рута-м'ята

І скрип криничний журавля,

І смерекова отча хата,

Котру давно покинув я.

 

Наснився сад в веснянім цвіті,

Струнка смерічка край воріт

І найрідніша в цілім світі

Матуся сива на дворі.

 

Приспів:

Смерекова хата — батьківський поріг.

Смерекова хата — на крутій горі.

Як прийду до неї — коліном припаду,

Грудочку землі святої до уст прикладу.

 Вона, як пісня, серцю мила,

Старенька хата край села,

Війна її вогнем палила,

Але спалити не змогла.

 

Кришились грізні блискавиці

І грози падали не раз.

 Вона стоїть, немов із криці,

І день у день чекає нас.

            Приспів.

Спішу до неї, мов лелека,

Простори кинувши до ніг.

 Несу любов свою здалека,

Яку назавжди я зберіг.

 

Дитячих літ моїх колиска,

Моя пораднице свята,

Вона, як доля, рідна й близька,

Миліш ніде її нема.

            Приспів.

                  

   Гарно в нашому садочку:

 І дерева, і квіти —

 Чорнобривці та барвінок,

 Рута, м'ята, нагідки!

   

 

  

    Біля хати — квіти,

    Мальви та жоржини,

    Й ніби сонце сходить, —

    Соняшник за тином.

 

  У всьому є своя краса

(Краса ж завжди крилата).

Ні, не летить у небеса

Оця звичайна хата.

 

    Усі віки у ній живі,

    У ній молилась мати...

    Будуймо ж палаци нові

    І не забудьмо... хати!

 

Ведуча: Я хочу, діти, щоб для вас, коли станете дорослими, дорогою залишилась рідна домівка, щоб палко любили рідний край, його звичаї, мову нашу солов’їну, щоб ніколи не змогли зламати калинову гілку чи інше дерево, а навпаки, прикрашали нашу землю своїми руками.

 

“Душі криниця”

1. Висиха душі криниця,

І життя  не було.

Якщо раз чи два на місяць

Не поїду у село.

Приспів:

Як побачу рідну хату,

Завеснію, наче цвіт.

Здраствуй мамо, здраствуй тато,

І мого дитинства цвіт.

 

2. Сяду з вами на порозі,

Поклонюся я землі,

Стану справжнім, як природа,

Як вечеря на столі.

     Приспів:

3) І хоч так мені привітно.

    Та душа щемить сама,

    А ще літо, я ще літо,

    А батьки уже зима.