Виховний захід "Хліб - всьому голова"

«Хліб – всьому голова»

 

Мета.

Ознайомити учнів з історією виникнення хліба, його шляхом до нашого столу. Поглиблювати знання дітей про звичаї українського народу, пов’язані із хлібом. Вчити дітей бережно ставитися до хліба.  Виховувати любов до хліба, вчити шанувати працю хлібороба.

 

Обладнання.   Інтер’єр української хати,  коровай, вишиті рушники, колоски,  вислови про хліб,  виставка різноманітних хлібних виробів, відеофільм «Як роблять хліб»

Ведучі в українських костюмах.

Під мелодію пісні «Хліб – всьому голова»

Ведучий

На весняній зорі роси чисті і сині,

Сонця край золотий спраглу землю торка.

Батько став на поріг і научає сина,

На лани виряджа перший раз юнака:

- Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:

- «Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».

Ведуча

Сьогодні ми  поведемо з вами мову про велику святість народу — про хліб наш насущний. В усі часи, в усі віки, в усіх народів на землі було найбільшою святістю, коли на столі лежав хліб.

 Тяжко він діставався людям, але був найдорожчим за все на світі, бо давав життя. Недаремно ж і прислів’я є таке в народу: «Не ми хліб носимо, а хліб нас!» або «Не тяжко хліб носити, а тяжко без нього жити».

У нашого народу є багато традицій, пов’язаних з хлібом, а тому ми сьогодні й поговоримо про них, щоб збагатити свої знання новими цікавими народними традиціями. Починаємо наше свято.

 

На сцені обставлена світлиця. Мати з печі виймає хлібину і кладе на стіл на вишиту скатертину.

 

Ведуча.

На столі, на білій скатертині

Сяє, наче сонце, паляниця

З печі вийнята. А господиня

Радісна, бо сповнена світлиця

Пахощами хлібними.

 

Мати. Діточки, біжіть до столу. Я хліб із печі вийняла, як вистигне, то поїсте з молочком. (Вбігають хлопчик і дівчинка.)

 

Дівчинка. Ой матусю, як пахне хлібчик! Так смачно! Мені так подобається цей запах!

 

Хлопчик. І я так само — дуже люблю запах свіжого хліба. І їсти хліб люблю, бо це так смачно...

 

Сідають за стіл, мати відламує їм по куску хліба, і діти їдять.

 

Мати. Хліб, діти, і справді запашний та смачний, бо в ньому живуть пахощі нашого рідного поля і вітру, сонечка і дощику, запах квітів і людської мрії. Важкою працею дістається він людям завжди, але без нього немає життя.

 

Хлопчик. А чому, матусю? Та ж хліб можна замінити чимось іншим...

 

Дівчинка. Ага... Можна замінити булочками, печивом...

 

Мати. Ой, діточки, які ви ще маленькі у мене. А булочки, печиво, тістечка — це і є наш хліб святий, тільки здобрені ці вироби яйцями, маслом, цукром, тому по-іншому називаються. Але в основі їхній — таке ж борошно, а це і є хліб. От те борошно, яке роблять із зерняток жита і пшениці, дуже важко діставалося людям завжди. Без нього був голод, вимирали люди цілими сім’ями, а тому старалися, щоб хліб завжди був у господі.

 

Хлопчик. А я знаю, як росте хліб. Його спочатку сіють.

 

Дівчинка. Спочатку поле готують до посівів: орють, скородять, а потім у пухку землю зерно сіють, щоб легко йому було рости. Зрозумів?

 

Хлопчик. Зрозумів. Потім посіви доглядають, удобрюють.

 

Дівчинка. А коли колоски наллються тугим зерном, його збирають комбайнами.

 

Хлопчик. Не поспішай! Спочатку роблять зажинки. А знаєш, що це таке?

 

Дівчинка. Знаю-знаю. Виходить в поле господиня і жне серпом перший сніп, приносить його додому і ставить під образами, де він стоїть аж до кінця жнив.

 

Хлопчик. А потім починаються жнива. У цей час люди працюють і вдень, і вночі, щоб зберегти вирощений урожай і щоб не пропала жодна зернинка. Бо в них — важка праця хліборобів. А коли поверталися косарі зі жнив, їх бігли зустрічати діти, бо кожний косар мав скибочку «хлібця від зайчика». Цей хліб дітям був дуже смачний.

 

Дівчинка.

Жнива — то найважча робота.

Машини натомлюють шлях,

Як краплі гарячого поту,

Пшениця у сірих мішках.

 

Мати.

Горджуся родом хліборобів,

Майстрами хліба і землі

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі.

Ось дар священний їх — хлібина

Лежить у мене на столі,

Неначе пісня голубина,

Неначе сонце на крилі.

 

Хлопчик. І я знаю вірші про хліб, ось послухайте.

Чи є ще більше щастя на землі,

Як сіять хліб, виплекувать достаток?

У хлібі тім життя бере початок,

В нім нездоланна сила трударів.

Нехай же з року в рік, із роду в рід

Не буде хліборобам переводу!

Хай слава їхня вічно не заходить,

Аж доки сонце ллє на землю світ!

 

 

Дівчинка. І я вірш про хліб знаю.

Як пахнуть свіжі ще булки

Чи підрум’янена хлібина!..

Хліб не дається залюбки,

Над ним чиясь згиналась спина.

Я просто думаю собі,

Торкаючись земного плоду,

В якій натхненній боротьбі

Кується щастя для народу!

Є хліб у тебе на столі.

Подумай часом, не соромся.

Є люди, що достойні сонця.

А ти! Що ти даєш землі?

(Микола Подолян)

 

 

Мати. Молодці ви у мене, діти, багато знаєте віршів. А традиції пов’язані з хлібом, пам’ятаєте?

 

Хлопчик. Я знаю, що на столі повинна лежати завжди паляниця, але ніколи не можна класти хліб сподом догори, бо то не годиться, то великий гріх. Якщо хліб так покласти, то він образиться і не буде в тій оселі затримуватися. Правда, мамочко?

 

Мати. Правда. Ось і тато прийшов.

 

Батько. Ой, як хлібом пахне! Ну, діти, отримуйте «хліб від зайчика»!

 

Дівчинка. Ой тату, ми вже ж великі, а ти все кажеш, що «від зайчика». Ми ж знаємо, що це той хлібчик, що лишився від твого обіду, бо хліба не можна ніколи викидати, десь залишати. От ти його і приносиш, та ще примовляєш, що «від зайчика». Але все ж давай, він дуже смачний.

 

Батько. Їжте, дітки, їжте, він справді «від зайчика».

Мене в дитинстві вітер колихав,

Він слав мені не килими під ноги, —

Я в супроводі галасливих ґав

Орав із батьком перелоги.

Ступали ми в пухку ріллю з Гнідком,

Вона мені здавалась чорним плесом.

Черствий окраєць хліба з часником

Для мене був смачним делікатесом.

Яка щаслива, вимріяна мить —

Везти додому борошно на возі!

І як, буває, серце защемить,

Коли побачу хліб десь на підлозі.

Бо я збагнув глибинно ще дитям:

У батька руки репалися згодом,

Щоб хліб родив, а хліб — це кров життя,

Политий рясно хліборобським потом.

 

Сцена закривається

 

Ведучий

А як же роблять хліб сьогодні? Давайте переглянемо відеофільм «Як роблять хліб»

 

Фільм «Як роблять хліб»

 

Ведучий.

          Ось він хлібчик духовитий,

З хрустом кірочки смачним.

Ось він -  теплий, мов налитий

Щедрим сонцем золотим.

І на стіл у кожен дім

Завітав, з’явився він.

 

Погляньте на столи. Скільки різних хлібних виробів у нас. Тут і коровай, і хліб, і булка, і бублики, і печиво, і завиванці, і торт. А хто ж тут головний? Про розкаже нам сценка «Хліб і торт»

сценка «Хліб і торт»

 

Автор. Лежачи на полиці в магазині, Хліб і Торт засперечалися.

 

Торт. Що не кажи, а я і гарніший за тебе, і значно смачніший.

 

Хліб. Зате — я потрібніший.

 

Торт. Ну, й кумедний. Та коли б ти був потрібніший, ніж я, то й ціною був би вищий!

 

Хліб. Не все оцінюється грошима. Краще вже хай буду й недорогим, і не таким гарним, зате я щасливий, що необхідний людям не тільки на свята, як от ти, а завжди і скрізь.

 

Чого ж так часто хліб святий
Кидаємо під ноги?
Лежить він скривджений такий
На всіх шляхах-дорогах.

Лежить, буває, під столом,
Під партою, під килимом,
Здобутий нелегким трудом,
Политий щедро потом.

Чому ж кидаємо його
Безжалісно, бездушно?
А десь голодне дитинча
Чекає хліб насущний.

А десь в молитві день і ніч
Про хліб нужденні мріють
І руки вмілих трударів
Зерно у землю сіють.

Зростає колос золотий,
Налитий сонцем й небом,
Щоб ми вклонилися йому
І багатіли хлібом.

І кожен день, і кожну Мить

Дай, Боже, Хліб насущний,
Щоб ми могли у мирі жить, 
Щоб не були бездушні.

 

 

Вед.

В народі  кажуть «Є хліб – є й життя». Не завжди люди мали хліба вдосталь.  Цінити, по – справжньому,   скибочку хліба можуть тільки ті, хто пережив голод. Найбільше це торкнулося людей  найстаршого покоління.  

Вед

Смачно пахне паляниця вдома на столі.

Це із ярої пшениці ми спекли самі.

Паляниця, свіжий мед і мак,

Паляниця, твій чудовий смак.

Хай радіє у світлиці мама дорога,

Щоби завжди паляниця на столі була.

 До вашої уваги пісня «Паляниця»

 

Діти виконують пісню  «Паляниця»

 

Вед.

Чи знаєте ви, як виник хліб?

А початок хліба – то маленька зернина.

У глибині століть загубився той день, коли людина вперше розтерла зерно, змішала його з водою і на розпеченому камені спекла свій перший хліб. Коли це було..?

 

Вед.

   Спочатку люди їли сире зерно. Потім пристосували два камені, людина створила щось подібне до млинкового жорна і навчилася виготовляти борошно.

Замісивши борошно на воді, людина відкрила новий вид їжі – кашу, яка і послужила матір’ю хліба. Можливо, це зовсім випадково, жінка, яка готувала їжу для свого роду, «спекла» кашу і одержала корж, який виявився кращим і зручнішим за кашу. Спочатку коржі їли гарячими. Як приправу до м’яса, а потім стали вживати і холодними. А холодний корж був уже хлібом. Але яким твердим і непоказним на вигляд був цей перший хліб!

 

Вед.

Саме слово «хліб» має давньогрецьке походження. Справа у тому, що греки випікали свій хліб у горщиках, які називалися «клібатос». Звідки і пішло німецьке слово «хлайфе», яке пізніше запозичили німці і слов’яни. Відтоді так і залишилося слов’янське слово

«хлайб» , або естонське «лейб», які так схожі на наше слово «хліб».

 

 

 

          Візьму я в руки хліб духмяний.

Він незвичайний, він святий,

Ввібрав і пісню, й працю в себе,

Цей хліб рум’яний на столі.

Йому до ніг вклонитись треба,

Він скарб найбільший на землі.

 

До вашої уваги літературно – музична композиція  «Ода хлібу»

(Під музичний супровід – гітара і домбра)

 

Пахне хлібом трава,

Що купала мене з дитяти,

Пахнуть хлібом слова,

Що мене їх навчила мати.

 

Пахне хлібом терпка

Пісня батькової стодоли,

Пахне хлібом рука,

Що водила мене до школи.

 

Пахне хлібом маля,

Що любов його народила.

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце й крила. 

 

Пахне хлібом трава,

Пахне хлібом терпка

Пахне хлібом маля,

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце й крила.

 

Почесне місце посідає хліб у звичаях і обрядах українців.

Вирощений працьовитими руками хліб – то найбільше диво України.

Хліб – мірило життя, культури. Будь-який обряд не обходився без хліба.

 

Народжувалася дитина – йшли з хлібом.

 

Виряджали сина в дорогу – мати загортала в рушник житній окраєць.

 

Справляли весілля – пекли коровай.

 

Ішли на поминки – несли із собою паляничку.

 

Дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю.

 

 

Українка

Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм,

Хай буде більше в світі нас, братів!

Хай в кожній хаті пахне короваєм,

Щоб люд ніколи хліба не просив!

 

Вона тримає  на вишитому рушнику хліб

 

Багата українська земля майстрами вишивки. Однією із наших святинь, оберегів  є український рушник. Що є ще більш українське,  як не хліб на  вишитому рушникові?

 

До вашої уваги Танок з рушниками під пісню «Україно моя»

 

Згадуючи про традиції та обряди українців, пов’язаних з хлібом,  не можна не згадати про свято Калити, яке відбувалося   в вечір на Андрія. 

Одне з найбільш шанованих молодіжних свят Калита, Святкується  увечері 13 грудня за новим стилем,  

Калита   - обрядовий хліб, який нагадує сонце, він обов'язково круглий, як сонце, в середині з діркою, до того ж вимазаний медом.

За допомогою червоного дівочого пояса або стрічки калиту підвішували до сволока, перепускаючи пояс через гак для дитячої колиски. Калита підіймалася вгору :

 

«У небо, наша калита, у небо,

А ти, сонечко, підіймись

Та на  нас подивись.

Ми калиту чіпляємо.

На місяць поглядаємо,

Свою долю-радість закликаємо...»

 

За вільний кінець стрічки калиту притримує пан Калитинський, дотепний парубок або й дівчина, котрі вміють розсмішити громаду. Поруч стоїть писарчук із горням з розведеною олією або водою з сажею в одній руці і гарненьким квачем в другій. Під калитою або поруч на долівці навхрест покладені коцюба і рогачі. Парубки повинні по черзі «витанцювати» коцюбу — затанцювати швидкий танок, перестрибуючи через коцюбу і рогачі таким чином, щоб не зачепити їх. Парубок, який вправився з цим завданням, брав коцюбу, сідав на неї верхом, як на коня, підстрибуючи під'їжджав до калити. При цьому між паном Калитинським і паном Коцюбинським (так величали парубка на коцюбі верхи) відбувалася розмова:

Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинського, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору, а писарчук від вуха до вуха розмальовував обличчя невдахи сажею. Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували.

 

Ось як це було!

Сценка

Ну,  хто калиту кусати?

(той, хто вийшов, під музику танцює через кочергу та рогачі)

— Добрий вечір, пане Калитинський!

— Здоров будь, пане Коцюбинський!

— Чого пожалував?

— Калиту кусати.

— А я буду по зубах писати!

— А я вкушу!

— А я впишу!

— Ой чи впишеш, чи ні,   Я на білому коні

 

Вед.

Наше свято завершується.

Багато ви, дорогі наші друзі, сьогодні чого почули про хліб. Багато чого дізналися. Давайте разом прочитаємо  уважно  всі прислів’я та вислови про хліб, знайдені нами. Нехай ці слова стануть для  нас всіх правилами життя.

 

Читають.

Їж, друже, хліб і не кидай додолу,

А підійми, коли не там лежить

А  коли сідаєш, друже, ти до столу,

То пам’ятай, що хліб – то означає жить.

 

Молись до хліба, не кидай,

Хай хліб спасінням буде,

Бо не черствіє хліб святий,

Черствіють тільки люди.

 

Шануймо хліб насушний наш, людино,

І в нинішній, і у прийдешній день.

Щоб з колоска, не впала і зернина,

Нехай зі столу й крихта не впаде.

 

Хлібе, святий наш хлібе!

Перед тобою голову схилю,

Вустами прихилюсь до тебе, хлібе,

І клятву вимовлю свою.

Клянусь тебе любити ніжно, щиро.

Клянусь повіки шануватиму тебе.

 

Під музику

На весняній зорі роси чисті і сині,

Сонця край золотий спраглу землю торка.

Батько став на поріг і напучує сина,

На лани виряджа перший раз юнака:

- Пам’ятай, мій синок, щирі й мудрі слова:

- «Хліб — всьому голова, хліб — всьому голова».

Вед.

На закінчення свята ми хочемо пригостити всіх хлібними виробами, щоб ви ніколи не втратили смаку українського хліба, щоб ви всі завжди були ситі й здорові, веселі й щасливі, щоб в усі часи, в усі віки на українському столі на білій вишитій скатертині лежала, немов сонце, кругла паляниця.