Виховний захід "Козацькі розваги"

Про матеріал

Захід можна проводити до свята Покрови з метою поглилення знань про козацьку добу, про козацьких гетьманів, про козаків як мужніх, сміливих людей, людей допитливих, грамотних, про те, хто був козаком, кого і як приймали в козаки. Щоб створити дух свята варто зробити козаць­ку дозорну вишку, поставити курінь, хлопчиків одягнути під козачат, запросити бандуриста.

Перегляд файлу

                          Козацькі розваги

                                           До свята Покрови

 

Місце проведення. Музична світлиця.

Світлиця прикрашена вишитими рушниками, на яких висять портрети славних козаків, хлопці та дівчата у національному вбранні. При вході плакати: «Від козацьких вольностей до волі України», «Нам предки за­повідали волю».

   Необхідно створити дух свята: зробити козаць­ку дозорну вишку, поставити курінь, маленьких хлопчиків одягнути під козачат; бажано запросити бандуриста.

 

Мета. Поглибити і уточнити знання про козацьку добу, про козацьких гетьманів, про козаків як мужніх, сміливих людей, людей допитливих, грамотних, про те, хто був козаком, кого і як приймали в козаки, про роль пісні в житті козака. Створити найбільш прийнятні образи тих чи інших персонажів для відтворення повсякденного життя козаків. Розвивати інтерес до минулого свого народу. Виховувати у дітей найкращі якості людини, вміння вільно спілкуватися, почуття національної свідомості.

 

Дійові особи: Ведуча, Україна, Козак з минулого, козаки й козачки.

 

(Звучить музика - оркестрове звучання «Запорізький марш». На сцену виходить  ведуча - «Україна» у національному одязі. Під супровід музики виходять, маршем, діти в українських костюмах. Ведуча читає вірш.)

 

Ведуча. Маленькому козакові

Понад Дніпро гуде метро — і рибоньці не спиться,

і журиться старий Дніпро, і сон Дніпрові сниться:

що є у водах дивна Січ, де рибки з окунцями

видзвонюють як день, так ніч дзвінкими шабельками.

Вони готуються на бій із ворогом пузатим,

що позабруднював Дніпро Чорнобилем проклятим.

Бо знай, моя дитино, знай — Ти знати це повинна:

Дніпро для рибок — рідний край, це їхня Україна...

Тепер тебе питаю я, мій хлопчику чудовий:

чи гостра шабелька твоя, чи коник твій готовий,—

щоб захистити ліс від сліз і хвору нашу річку,

і те подвір'я, де ти зріс, і зайчика, й лисичку!..

Ну що ж, я бачу: ти козак, ти справжній лицар, сину,

ти переможеш посіпак, ти вславиш Україну!..

А поки — спатоньки лягай, моя дитинко красна,

а ще матусю попрохай, щоб коника попасла.       Іван Малкович

 

Україна. Доброго дня, мої дорогі! Ви діти великого козацького роду. Пишайтеся ним, своїм краєм, своєю землею, шануйте її. Багата ваша земля. Бережіть її, і вона віддячить вам у стократ. Шануйте і бережіть своїх батьків, дідів, прадідів. Не цурайтеся свого роду, а гідно продовжуйте розпочаті ним справи.

Свято розпочинається піснею «Ой, у лузі червона калина»

Ой, у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо.

 

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,

То прославить по всій Україні наших козаків,

А ми тую козацькую славу збережемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

 

Діти в українських костюмах звертаються до «України»

1. Я з того краю, де ростуть смереки.

2. Я з того краю, де живуть лелеки.

3. Я з того краю, де сопілка грає.

4. Я з того краю, де журби немає.

5. Я з того краю, де чиста криниця.

6. Я з того краю, де росте пшениця.

7. Я з того краю, де є вишиванки.

8. Я з того краю, де звучать співанки.

9. Я з того краю, де Карпатські гори.

10. Я з того краю, де є Чорне море.

11. Я з того краю, де дівчата гарні.

12. Я з того краю, де козаки славні.

13. Я з того краю, де росте калина.

Разом. Рідний мій краю, я – твоя дитина.

Україна.

Гей ви, козаченьки, вітер в чистім полі!

Научіть нащадків так любити волю.

Круточола наша доля, не вода в ній – кров тече,

Козаку найперше – воля, козаку найперше – честь.

Гей ви, козаченьки, спомин з мяти-рути.

Научіть минулу славу повернути.

(Заходить Козак з минулого. Виконує український танець).

Козак. (Говорить, загинаючи пальці).

Мед-горілку пив, турків бив, гопак танцював, та ще добре не навчився. А наука для нашого краю дуже потрібна. Ми ж освічена нація. Ніде у світі немає такої освіченості, як в Гетьманській Україні (дивиться на «Україну»). О, та тут моя ненька! Це ти викликала мене?

Україна. Так, викликала, щоб ти розповів діточкам про науку в Гетьманській Україні, про славних козаків.

Козак підходить до України, стає перед нею навколішки.

Козак. Благослови, нене, на добрі справи та науку.

Україна ( хрестить козака ). Благословляю тебе, козаче.

Козак.

Було колись в Україні — ревіли гармати;

Було колись — запорожці вміли панувати.

Панували, добували і славу, і волю —

Минулося, — осталися могили по полю.

1-а дівчинка.

Високії ті могили, де лягло спочити

Козацькеє біле тіло, в китайку повите.

Високії ті могили чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі з вітрами говорять.

2-а дівчинка.

Свідок слави, дідівщини з вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу, за ними співає.

Було колись в Україні — лихо танцювало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружляла.

3-а дівчинка.

Було добре колись жити

На тій Україні...

А загадаймо, — може серце

Хоч трошки спочине.

На сцені кілька стільців. Вони застелені рядном. На стільцях лежить Петро. Під головою у нього невелика подушечка. Хлопець спить. Заходить козак з минулого.

Козак. У школі дурника валяв, а вдома спить. Що за покоління? Не те, що наше. Я з семи років був на Січі, а він...

Петро (розплющивши очі). Хто тут?

Козак. Козак, а не таке ледащо, як ти!

Петро. Який козак?

Козак. Запорозький. Ще й до того твій предок. А ти, малюючи родинне дерево, не вписав мене. Ах ти... Ледащо! Узнав лише, як звали діда й прадіда, а те, що рід походить із запорозького козацт­ва, тобі нецікаво.

Петро. А як тебе звати? Скажи, я запишу.

Козак. Все готове хочеш мати, без зусиль, без сидіння в архі­вах. Добре, скажу я тобі. Перед тобою джура ясновельможного ге­тьмана Дмитра Вишневецького Петро Конопленко.

Петро. І я Петро Конопленко.

Козак. Знаю, Петре. Тому й душа болить за тебе, що цураєшся свого роду, ловиш ґав. А потрібно діло робити. В Україні про­ходять щорічні козацькі забави на честь засновника запорозької Січі Дмитра Вишневецького, а ти спиш.

Петро. А що мені робити?

Козак. Створювати кіш і готуватися до козацьких забав!

Петро. Як це?

Козак (іронічно). Як це? (Із притиском.) Ти козацького роду і не знаєш, як створити кіш?

Петро. Не знаю.

Козак. Збери сміливих хлопців, які пішли б у вогонь і в воду за­ради нашої неньки - України. Боягузів і маминих синочків не зачіпай.

Петро. І що мені з ними робити?

Козак (іронічно). Що мені з ними робити? Хропака давати! ( Імітує храп.) Хто сильніше хропітиме, той і переможець.

Петро. А де спати: у полі чи вдома?

Козак (здивовано). Ти що? Я ж із тебе сміюся, а ти сприймаєш усе, як чисту правду. Хлопців потрібно вчити витривалості, сміли­вості. Наприклад, швидко бігати, співати пісні, варити козацьку юшку, загартовуватися...

Чути дзвінок. Петро іде відчиняти двері. Козак ховається. Петро повертається із другом.

Петро. Козаче, де ти?

Максим. Ти кого кличеш?

Петро. Та в мене щойно був у гостях джура гетьманський.

Максим. Так. Значить, ти давав хропака, а я розбудив.

Петро. Це був не сон.

Максим. А що?

Петро. Не знаю. Якесь видіння.

Максим. А може ти захворів і в тебе марення?

Петро. Я здоровий!

Максим. Тоді пішли в комп'ютерний зал.

Петро. Ні! Цілісінький день доганялки, стрілялки, а потім на уроках видиться. Більше я ґав не ловитиму. Давай організуємо кіш.

Максим. Так... Розмови сьогодні не буде. Я йду, а ти досипай.

Петро. Але ж я не хочу спати!

Максим. Розмовлятимемо завтра. (Виходить.)

Петро. Ось і організовуй кіш, коли мене не хочуть слухати.

З'являється козак.

Козак. А хіба Дмитру Вишневецькому організувати Січ було легше?

Петро. Не знаю.

Козак. Ото ж бо. Організовувати кіш і козацькі забави, то не ґав ловити на уроках. Але я вірю, що ти не підведеш мене!

Петро. Що мені робити? Коли підведу, то стану зрадником сво­го роду, а я не хочу зраджувати. Ну що ж, до праці! Іду до хлопців і знаю, що буде несолодко, бо то ж не на лаві спати, а організовувати козацькі забави.

Але спершу до дівчат майну. Вони панянки розумні, нехай підкажуть, якими були козаки, кого на забави запрошувати. Добру пораду дадуть – їх з собою візьму.

Ведуча.

Тече річка невеличка з вишневого саду…

Кличе козак дівчиноньку собі на пораду.

Петро підходить до дівчат.

Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати,

Про славетних козаченьків хочу все я знати.

Всідається коло дівчат, слухає їх розповіді.

Розповіді дівчаток.

1-а дівчинка. Запорожці зодягалися добре, ходили браво, чепурно. Вони, бачте голо­ви брили: обриє голову та ще й милом намаже, щоб добре волосся росло. Зоставляли одну тільки чуприну, довгу таку, з аршин, мабуть. Та чорну, та кучеряву! Замота за вухо разів два та й повісить, так вона й висить аж до самого плеча. А інший так візьме та вранці як розпустить, так вона зробить­ся, як хвіст у вівці. То все на вихвалку.

 

2-а дівчинка. Бороди теж брили, одні вуса тільки були. Вуса довгі кохали. Оце як нафар­бує їх, як начорнить та як розчеше гребінцем, так хоч він і старий, а такий козак вийде! Довженні вуса були: інший підніме їх та позакладає аж за вуха, так вони ще нижче вух звисають...

 

3-а дівчинка. Запорожці богатирі були — земля не держала! У нього, у того запоро­жця, сім пудів голова! А вуса в нього такі, що як візьме, було, він їх у руки та як розправить одного туди, а другого сюди, то і в двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і тройка коней з возом проскочила б.

 

4-а дівчинка. Здоровий народ був, пикатий та такий, як пообточуваний. Одежа в них усе на дроту, на шовкових шнурках та на ваті; сукна тонкі, усяких кольорів: було зелене, червоне, було голубе, хто якого побажає. Тільки сорочки своєї рукодії.

На голову надівали високу шапку, гостру. Шапки всі за куренями: який курінь, такий і колір на шапці. Як наложить шапку, то він уже й козак. Потім уже надіває каптан, червоний, з ґудзика­ми на шовкових шнурках, та ще й підв'яже поясом.

 

5-а дівчинка. Штани просторі були, суконні, усяких кольорів, а найбільш синього кольору. Матні в штанах такі, що аж до землі, так наче волочиться що. Як іде запорожець, так і слід за собою замітає. Чобіт так і не вбачиш; одні носки та закаблуки й видко: так вони свої штани напускали на чоботи. Здалека наче баба в юпці стоїть, а ширина така, що в деякі шаровари можна штук тридцять кавунів покласти.

 

6 дівчинка. Запорожці – то народ ви хватний, на всякі діла здатний. Інші такі були, що й грамоти не вчилися, а читати так добре читали, що й учений так не прочи­тає. Бо були такі, що як дихне, то піп із причастям і впаде. Сила страшенна була! На своїй землі їх ніхто не міг узяти.

 

7  дівчинка. Запорожці дванадцятьма мовами вміли говорити, із води могли сухими виходити. Коли треба, вміли на людей і сон насилати, й туман напускати, вміли й у річки переливатися. Вони мали в себе такі дзеркала, що, дивлячись у них, за тисячу верст бачили, що воно в світі робиться.

 

Ведуча. «Запорожці набиралися звідусюди. Вони приймали усякого: де хто з-під пана втече – приймуть, де від батька та від матері біжить – приймуть… приймають усіх. Прийде, було, до них чоловік голий, босий, а вони його уберуть як пана, бо в запорожців тих сукон, грошей, одежі – так яких хочеш сортів і скільки завгодно».

Петро.

Дякую, мої хороші, за добру пораду

Піду хлопців собирати на козацьку раду.

Катерина.

Куди їдеш, козаче?

Козаче–соболю, візьми нас із собою!

Петро.

Дівчинонько мила, як ти будеш жити

На Вкраїні далекій, що ж будеш робити ?

Катерина.

Буду хустки прати, зеленого жита жати!

Петро.

Дівчинонько мила, що ж ти будеш їсти?

Катерина.

Сухарі з водою, аби тільки з тобою!

Петро.

Дівчинонько мила, де  ти будеш спати?

Катерина.

В степу під вербою, аби, серце, із тобою!

Петро.

Гаразд, собирайтесь, тільки не вагайтесь.

Жду вас коло річки, де швидкі потічки.

 

Ведуча. Сьо­годні ми все частіше звертаємось до наших ви­токів: історії нашої країни, козацької вольниці, рідної мови. Звертаємось до минулого, щоб зро­зуміти сучасне. Ще одним кроком назустріч національ­ному відродженню буде наше сьогоднішнє свято «Козацькі розваги».

Козак.

А скажіть-но мені, чи ще є козаки та козачки, що силою та завзяттям можуть похвали­тися? (Із гурту звучить ствердна відповідь.)

- А такі, що наспіви, танці українські полюбляють? (Знову ствердна відповідь.)

- Якщо так, прошу, підіймайтеся, покажіться нам.

 

Діти встають під звучання запису української народної пісні

«Гей, там, на горі, Січ іде».

 

1-а козачка.

Я – мала частина України,

Щастя, горя, усміху і сліз,

Прабатьків прославлена дитина,

Що воздвигли Запорізьку Січ.

2-а козачка.

Золотою ниткою історії

Зшиємо козацтва сторінки,

Хоч часи минулого суворі,

В спадщину ж лишили козаки.

1-й козачок.

Намалюєм гарні вуса,

Хвацько їх підкрутимо,

Гарну пісню заспіваєм

Іще й вас научимо.

 

Співають пісню «Козачата». Сл. О.Яворської, муз. М. Ведмедері.

Ми – маленькі козачата, станем справжніми людьми.

Ми кохаєм рідну пісню, Україну любим ми!

 

П-в: Україна – наша мати, і про неї вільний спів.

        Ми – веселі козачата, ми – нащадки козаків!

 

Ми шануєм рідне слово, в ньому вірність і краса.

Ми – маленькі козачата, наша пісня не згаса!

 

Хай злітає рідна пісня, наче чайка в небеса.

В ній – ясна душа народу, в ній надія і краса.

 

Козак.

Одержавши на раді згоду,

Дітей козацького роду

Я до світлиці викликаю,

Всіх перевірити жадаю!

Ведуча. Сьогодні у нас свято не просте, а справжні козацькі розваги. За кожен виграний конкурсний номер ви отримаєте гроші, адже козак повинен мати повен черес грошей.          

(Хлопчики стають в одну шеренгу. Назустріч їм виходить Гетьман.)

Курінний (командує). Козаки, струнко! Ясновельможний гетьмане війська Запорозького, нащадки славного засновника Січі Запорозької гетьмана Байди Вишневецького до проведення козацьких забав готові!

Гетьман. Чолом вам, миле товариство!

Козаки. Чолом, батьку!

Гетьман. Радий вітати юне поповнення! Вільно! А чому ви без атрибутів?

Курінний. Даруй нам, батьку.

Гетьман. А чи знають юні козаки, що є атрибутом влади війська запорозького?

Лемішка. Відвага.

Гультяй (шепоче). Молодець. Аж три буки ти заслужив.

Гетьман (сміється). Прошу гумориста дати відповідь.

Гультяй. Атрибути — це козацькі клейноди.

Гетьман. Молодець! А які?

Лемішка. Святині війська запорозького: прапори, хоругви, бунчу­ки, булави, гербові печатки.

Гетьман. Бути тобі власником цієї булави (показує булаву). А хто скаже, що то є для мене? (Вказує на шаблю.)

Козачок. Шабля — рідна мати козака.

Гетьман. А хто із вас найсміливіший і хоче позмагатися в бою зі мною? (Усі мовчать.) Чому не чути сміливців?

Гультяй. Бо з нас ще такі козаки, що там, де пахне смаженим, у нас мокріють штани.

Гетьман. І в тебе теж?

Гультяй. Та ніби ще ні.

Гетьман. Виходь! Чи боїшся смаженого?

Гультяй. Навіть люблю його, особливо смажену картоплю на салі.

Гетьман. Отримаєш її, коли витримаєш два моїх напади. (Б'ються. Козак вправно орудує шаблею.) Ти молодець!

Гультяй. Мушу зауважити, що я вже витримав чотири напади батька гетьмана, а не два.

Гетьман. А ти не із скромних!

Гультяй. Козак має бути сміливим, а не скромним.

Гетьман. Доречно. Закінчуймо бій. Картоплю ти заслужив. (Гу­кає.) Козаче Яремку! (Заходить козак.)

Яремко. Слухаю, батьку!

Гетьман. На обід дві порції смаженої картоплі із салом козакові...

Гультяй. Гультяю.

Гетьман. Гультяю. (Пошепки.) Ну і прізвище у тебе.

Гультяй. Яке вже є.

Курінний. Язик у тебе, Гультяю, як лопата. Сперечаєшся не тільки зі мною, але й із гетьманом.

Гультяй. Може, приміряємо їх, пане курінний, у кого більший?

Курінний. Бачу, брате, тобі дуже кортить порозмовляти. Прошу мені сказати, що має взяти із собою козак, йдучи у похід?

Гультяй. Шаблю і зручні чоботи, щоб легко йшлося.

Курінний. Прошу мені показати, чи готовий козак Гультяй до по­ходу!

Гультяй (проходиться). Чоботи зручні, шабля блищить!

Курінний. А чому козак Гультяй має ще на собі шаровари, сороч­ку і свиту, коли потребував лише шаблі і чобіт?

Гультяй. І як це вам вдалося, пане курінний, пошити мене в дурні?

Курінний. Це так, щоб ти не зазнавався, брате! Присядь. Заспіває­мо, козаки?

Козаки. Заспіваємо!

Курінний. У козаків шабля — мати, а пісня — подруга. Козаче, починай!

Співають пісню «Будем козаками». Слова та музика А.Загрудного

Ми, веселі і завзяті діти України,

Дуже любимо співати пісню солов’їну!

 

Гей, хто любить наш козацький край,       2р.

З нами пісню дзвінко заспівай!

 

Ми кохаємося гідно в українській мові.

Розцвітай, наш краю рідний, квітами любові!

 

Не сумуйте гори й ріки, не журіться, мами:

Коли виростем великі – будем козаками.

 

Гетьман. Браві хлопці, браві. Особливо в піснях. Та ми з вами сюди не тільки співати зібра­лися, а й у справах себе показати.

Курінний. Козаки, шикуйсь!

Гетьман. Вільно. Починайте козацькі розваги, а ми поспостері­гаємо за вишколом майбутньої зміни.

Ведуча. Розкинувся степ широкий наліво й направо.

               Розповім я вам сьогодні про козацьку славу.

Давно це було. Споконвіку жив український на­род на своїй рідній землі: сіяв хліб, будував міста, мандрував світами, бо­ронив Україну від ворогів. Називалась тоді наша держава Київська Русь. Вона була могутньою, сильною державою, та поступово почала втрачати свою силу. А це трапилось тому, що почали з'являтися багаті і бідні люди. Бідні селяни працювали на панів, і все, що заробляли, змушені були віддавати панові. Багато людей залишали свої хати і тікали від пана аж за Дніпро, за пороги (звідки й назва пішла — Запоріжжя).

Не давали жити українцям і чужоземці. Вони грабували, вбивали, забирали в неволю.

Отже, змушений був український народ боронити себе і від скупих своїх багатіїв, і від жорстоких іноземців.

Почали люди тікати потроху на Запоріжжя. Потім стали кошем (згуртува­лися) на одному з дніпровських островів — Хортиці за порогами. Так зародилася Запорізька Січ – столиця козацької республіки. Люди ж, які стали там жити, звалися козаками. Оскільки вони поселялися за річкою Дніпро, за її порогами, вони називали себе запорозькими козаками. Ось, чому запорожці, бо поселялися за порогами. Сюди було важко добратися ворогові через пороги.

Отож я і пропоную пограти в гру «Засели острів».

Гра «Засели острів».

Беруть участь 3-4 хлопчики.

Учасникам пропонується надути якомога більшу повітряну кульку і «заселити «острів» »жителями – швидко намалювати на кульках фігури людей фломастерами. Переможець той, у кого більше жителів.

 

Ведуча. Жінка в часи козаччини була вірним і надійним другом свого чоловіка, берегинею козацької оселі, рівноцінною чоловікові, рівноправною з ним. Ви знаєте, що козаки, коли ішли в похід, жінок і дітей залишали вдома. У бою козаки верховодили, показували свою хоробрість та силу на полі бою, в походах, а коли поверталися додому, підпорядковувалися своїм дружинам, всю владу віддавали жінкам. Бо саме дружина, мати була в українській родині Берегинею домашнього затишку. Жінок дуже поціновували в часи Гетьманства. Оскільки вони виховували вдома дітей.

Гра «Спи, дитино».

Беруть участь дві дівчинки.

На лаві ляльки і необхідні для пеленання речі.

Двоє дівчаток під супровід музики повинні запеленати ляльку. Хто швидше впорається, той і переможець.

 

Ведуча. Козакові треба воювати, а не біля жінки упадати. Отож, готуємось до походу.

8-а козачка.

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі.

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі…

Гра «Підготовка до походу».

Беруть участь дві команди (по четверо хлопчиків).

Козачка тримає рюкзак, а решта мають його зібрати, долаючи перешкоди і підносячи по одній речі: ложка, тарілка, чашка, кофта… Перемагає та команда, яка першою збереться.

 

Ведуча. Якою б не була погода, козаки вставали до схід сонця і бігли до річки

купатися. Потім снідали. Що їли вранці козаки?

Гультяй. Козаку щоб не случилось, те й умеле.

Курінний. Соломаху.

Ведуча. А що таке соломаха?

Курінний. Затірка, заправлена салом або олією.

Ведуча. Ну що ж, соломаха, так соломаха.

               Подивимось, які ж козаки у нас!

Гра « Хто швидше миску спорожнить»

Беруть участь дві команди (по троє-четверо хлопчиків).

На столі миски з кашею і відповідною кількістю деревяних ложок для учасників команди.

Двоє дівчаток у руках тримають глиняні мисочки з кашею. По 3 хлопчики одночасно їдять із мисок кашу. Яка команда швидше з'їсть, та і перемагає. Дозволяється схитрувати: дістати із пазухи чисту дерев’яну ложку та кормити дівчинку, що тримає миску. Конкурс проводиться під музичний супровід.

Гетьман. Встаньте, хлопці, і помоліться Богу, подякуйте за новий день, попросіть сили та здоров’я для подальших справ козацьких. Діти стихають.

 

Ведуча. Після заутрені починалась бойова підготовка. Зараз наші козачки покажуть свою силу, відвагу, спритність та вдачу. Але для початку треба трохи розім'ятися. Ми проведемо веселу українську гру «Гуси».

Гра «Гуси»

Беруть участь дві команди (по четверо хлопчиків).

Учасники конкурсу навприсядки проходять вка­заний відрізок майданчика. До першого гравця приєднується другий і т.д.

Починає грати весела українська музика. Учасники конкурсу навприсядки

проходять вказану відстань і чекають решту, доки приєднаються, потім разом «гуськом» навприсядки повертаються назад. Закінчується гра, коли команда зібрана.

 

Ведуча. Вірним другом козаків був кінь. Вони дуже любили коней, тому ніби зросталися з ними. Говорили до них, називали братом. Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не плаче. Тому пропоную наступну гру-змагання.

Гра «Коники»

Учасники по двоє стрибають в мішках, долаючи шлях у двох напрямках, глядачі підтримують оплесками.

 

Гетьман. А хто ж серед вас найметкіший, найсильніший, бо треба на герць з ворогом вийти?

1-й козачок.

Гей, нум, хлопці, до зброї,

На герць погуляти, слави здобувати.

Ой, чи пан, чи пропав — двічі не вмирати.

Ведуча. А чи знаєте ви, яка зброя була у козаків-запорожців?

Курінний. Рушниця і шабля.

Ведуча. Шабля спочатку була поширена у козаків, як і рушниця, а пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою «ненькою рідненькою, панночкою молоденькою» - як вони її називали. Отож, хто має шаблі ставайте до «бою». Ви вже зрозуміли, що ми проведемо конкурс, який називається «Бий ворогів».

Бажаючі виходять до гри-змагання.

Гра «Бий ворогів»

Обладнання: пеньок, глиняний горщик, палиця (шабля).

Умови гри: із зав'язаними очима потрібно палицею (шаблею) розбити горщик. Під веселу музику учас­ники змагаються з «ворогами».

 

Ведуча. Здолати ворога можна різними способами. Іноді, втрачаючи в бою зброю, йшли на ворога з голими руками. Ну, ви козаки сучасні, тому беремо до рук боксерські печатки.

Гра «Бий чужих, щоб свій боявся»

Обладнання: боксерські печатки, 10 повітряних кульок.

Двом гравцям видають боксерські печатки. До центру зали виносять і розкидають кульки. Завдання – якомога швидше лопнути найбільшу кількість кульок і зібрати для доказу.

 

Ведуча. Кожен козак мав при собі чотири пістолети. «Зброя у них вся була прикрашена золотом та сріблом, на зброю вони витрачали все своє багатство: той не козак, коли в нього погана зброя»; тільки перед походами запорожці змочували рушниці й пістолети розсолом, щоб вони не іржавіли й не «грало враже око на ясній зброї». Що ж постріляємо!

Гра «Стрільба»

Перед учасниками на пеньках стоять запалені свічки. Кожному дають пів чашки води. Воду набирають в рот, і починається «стрільба» по запалених свічках.

 

Ведуча. З’являвся козак там, де його не чекали, перемагав тоді, коли найменше на це сподівалися. А як тікали татари від погоні, ми зараз побачимо у наступній грі.

Гра «Біг татар»

Беруть участь дві команди (по четверо хлопчиків).

Команди шикуються в шеренги перед стартовою лінією. Гравці затискають між ногами м’яч і в такому положенні повинні досягнути прапорця. Далі м’яч котять наступному гравцю своєї команди. Гра закінчується коли команда зібрана.

Гетьман. Ну молодці, ну козаки. Таких ворогів здолали.

Ведуча. Рівно в полудень з фортечної гармати лунав постріл. За цим сигналом, козаки йшли обідати.

Гетьман. Та після такої доблесної праці й по­обідати хлопцям не гріх.

Ведуча. Ну звичайно, не гріх. Адже ук­раїнський народ здавна говорив: хто як їсть, той так і працює. От ми і перевіримо наших козачків.

На підносах лежать пироги.

Наші дівчата вже й пирогів напекли, доки ви ворога били.

Катерина виходить, кланяючись. Хліб та сіль, пани-молодці!

Гра «Сильний, дужий, та не дуже»

Беруть участь дві команди (по четверо хлопчиків).

На столі два підноси з пирогами. Команди по черзі (по одному) підбігають із зазначеної відстані і кусають пиріг лише один раз, потім повертаються і передають можливість бігти іншому. Яка команда швидше з'їсть, та і перемагає. Конкурс проводиться під музику.

 

1-а козачка. Ну й швидкі ви, хлопці. Не встигли ми і озирнутися, а у вас уже й миски порожні. Мабуть, після такого обіду і запити є бажання?

2-а козачка. Та от тільки умови у нас такі: їли всі разом, а пити буде один учасник за команду. Є бажаючі?

Гра «Пий до дна»

Умови гри: необхідно випити через соломинку компот чи воду на швидкість.

 

3-а козачка. І їдять козаки добре. Та й на те, як п'ють, не треба жалітися. Та чи вміють вони готувати?

4-а козачка. А що, можна й перевірити. А що будете готувати, то мусите відгадати.

Вони в окропі кипіли, велику муку терпіли.

Хоч усі їх хвалять, та не всі їх варять.         (Вареники).

Гра «Кухарчуки»

Участь беруть бажаючі.

Умови гри: з готового тіста зліпити вареники з сиром. Поки учасники ліплять вареники, звучить пісня про вареники.

Дівчатка, підбадьорюючи, співають пісню «Варенички».

 

5-а козачка. Добре впоралися, нічого не скажеш. А от якби їх примусити з'їсти те, що вони приготували?

1-й козак. Тьху на вас, ніби й не лях клятий, а таке страхіття говорите.

6-а козачка.  Місили, місили, ліпили, ліпили,

                     А тоді хіп – в окріп, а на останку – в сметанку.

                     Хто зуміє відгадати – того будем частувати.

Гра «Варенички»

Участь беруть бажаючі. Діляться на дві команди.

З одного боку стоїть дівчина з виделкою в руках. Біля неї миска з варениками та сметаною. Козачка повинна вмочити вареник у сметану і почастувати козака, який до неї (зайшов із сусіднього куреня на запросини) прибіг з протилежного боку зали. Перемагає та команда, яка першою спорожнила миску.

Дівчатка, жартуючи, заважають.

1-а дівчинка. Ви тільки погляньте на Петра. На їду мастак, а ліпив сяк-так.

2-а дівчинка. Коло тіста умліває, а коло миски упріває.

3-а дівчинка. Ви тільки погляньте, як у дві тяги почали.

4-а дівчинка. В роботі «ох», а їсть за трьох.

Хлопчик. Язиком вихати, не ціпом махати.

5-а дівчинка. Їж, поки рот свіж, а як зав’яне, то ніщо не загляне.

6-а дівчинка. Їжте, хлопці, і вмочайте,  за балачку вибачайте.

Хлопчик. Ну і язички у вас, дівчата, гострі, як бритви.

7-а дівчинка. Їж та хвали, щоб ще дали.

Хлопчик. Спасибі тому, хто наївся, а той, хто варив, щоб догори ногами ходив.

Співають пісню «Ой, у полі нивка».

Ой, у полі нивка, кругом материнка…

Там дівчина жито жала, гарна чорнобривка.

 

Жала ж вона, жала, сіла спочивати,

Їхав козак з України, мусив шапку зняти.

 

Мусив шапку зняти, - День добрий – сказати.

- Помагай Біг, дівча моє, тобі жито жати!

 

А дівчина стала, йому одказала,

Вона ж йому одказала – серденьком назвала.

 

- Як ідеш додому, не кажи нікому,

Бо рознесуть цеє люди, як вітер солому!

 

- А вітер тихенький, солома легенька.

Візьмуть мене люди в зуби, я ще ж молоденька!

 

А вже ж цяя слава по всім городочку,

Що дівчина козакові вишила сорочку!

 

Ведуча. Козак – гострий на язик, людина веселої вдачі. Вони славилися охотою до насмішок, анекдотів та доброго гумору, любили й книги. Але наскільки вони були розумні ми зараз і перевіримо. Пропоную перепочити і взяти участь у конкурсі «Найрозумніший».

 

Конкурсна гра «Найрозумніший».

Участь беруть всі. Ведуча читає запитання, гравці одним словом повинні дати відповідь. За правильну відповідь отримують гроші – 10 коп.

  • Вільна людина, переважно з селян-кріпаків, які тікали від своїх гнобителів на південь України і брали участь у визвольній боротьбі з різними загарбниками. Козак.
  • Своєрідний чуб, за яким розпізнавали козака. Оселедець.
  • Елемент козацького одягу, широкий крій штанів. Шаровари.
  • Верхній одяг, пошитий з тонкого сукна синього або зеленого кольорів. Жупан.
  • Столиця козацької республіки; місце, де знаходився цвіт українського козацтва. Запорізька Січ.
  • Начальник козацького війська (виборний ватажок)та верховний правитель України. Гетьман.
  • Символ гетьманської влади. Печатка.
  • Слуга козацького воєначальника: полковника, отамана тощо. Джура.
  • Прапороносець, людина, яка охороняла великий полковий і малий прапори. Хорунжий.
  • Палиця з кулястим потовщенням на кінці, яка була у козаків символом влади. Булава.
  • Древко (до 2,5м завдовжки) з кулею або вістрям на кінці, прикрашене пасмами кінського волосся і двома срібними китицями. Бунчук.
  • Бойовий прапор у військових підрозділах українського козацтва. Корогва (хоругва).
  • Місце розташування козаків. Кіш.
  • Частина запорозького козацького війська; ще – житло козаків такої частини війська. Курінь.
  • Місце, де стояли бійниці з гарматами. Вежа.
  • Виборний ватажок козацького військового загону. Отаман.
  • Козаки, які охороняли стежки і дороги, що вели на Січ. Дозорні.
  • Організація українського козацтва XVIXVIII ст.. у пониззі Дніпра за порогами; ще – місце розташування цієї організації. Січ.
  • Посадова особа у козаків для переписування, складання й упорядкування ділових паперів. Писар.
  • Зібрання всієї громади козацтва для виборів козацьких воєначальників та посадових осіб: отамана, писаря тощо. Рада.
  • Великий бойовий довбаний човен запорозьких козаків, обшитий зовні очеретом для кращої плавучості, з обох боків якого прикріплювалося від 20 до 40 весел. Чайка.
  • Холодна зброя з довгим сталевим зігнутим клинком-лезом. Шабля.
  • Козацька зброя, яку виробляли з тонкого і м’якого дерева, з залізним наконечником. Спис.
  • Духовий дерев’яний інструмент, який побутував у запорозькому війську; козацька труба. Сурма.
  • Виріб зі шкіри для зберігання куль, пороху, грошей, який носили на грудях. Черес.
  • Збруя для бойового коня. Рондик.
  • Прилад для куріння у козаків, що складається з трубочки-мундштука і чашечки для тютюну. Люлька.
  • Посудина, в якій зберігалася рідина для писання листів, документів. Чорнильниця.
  • Польова каша, зварена з пшона, картоплі, присмачена салом з часником. Часто додавали м'ясо. Куліш.
  • Страва дуже популярна в козацькому побуті, типу кулешу. Тетеря.
  • Козацька їжа, в основному зварена з м’яса та пшона. Юшка.
  • Дерев’яний черпак, за допомогою якого козаки пили рідину. Коряк.

 

Ведуча. Любить козак товариство, любить погуляти. Коли в нього трапляється золото, не ховає його, все прогуляє. Танцює на вулиці гопака, співає, поки не пропустить усе до копійки. Звідси й примовка пішла «Гроші на вітер». Отож, грошенят заробили чимало, можемо погуляти. Але спочатку свої монети ви повинні обміняти на пристойні купюри, тільки із зображенням гетьманів (номінал 5грн.- Богдан Хмельницький та 10грн.- Іван Мазепа). До гри йде лише той, у кого вистачає грошенят на пристойний обмін.

Гра «Гроші на вітер».

Участь беруть два хлопчики. Може бути командна естафета.

Гравцям видають по грошовій купюрі. Завдання – з трьох спроб «віддути» гроші якомога далі. Після кожної спроби гравці підходять до місця, де опустилася купюра і знову дмуть. Чиї гроші будуть найдальше, той і переможець.

 

Ведуча. Наближався вечір. Сміливі веселі козаки часто навідувались в ближні хутори. Туди, де були молоді дівчата, бо широті душі не було меж, а розважитись так хотілося!

2-й козак. Поїдемо, хлопці, в Глибоку Балку.

Всі. Їдемо!

Звучить запис української народної пісні «Ой, на горі та й женці жнуть».

Хлопці. Доброго вечора вам, дівчата.

Дівчата. І вам вечора доброго.

Хлопці. Привезли вам славних музик.

Попередньо запрошений бандурист грає на бандурі.

8-а козачка. Славно музики грають. Дай їм боже сили та здоров’я.

Ведуча. Пісенна душа української жінки поєднувалася з її господарськими здібностями, з її потребою в праці.

Хлопці. Та не з пустими руками до вас прийшли. Розваги для вас готували. Хочемо перевірити, які з вас хазяєчки.

Веселощі розраховують на 8 дівчат. Один із хлопчиків тримає 4 надуті повітряні кульки із запискою-розвагою всередині. Дівчатка по черзі обирають кульку, лопають її, дістають і читають назву гри. Потім обирають подружку, з якою хотіли б розважитись. І по черзі грають в ігри.

Гра «Веселі доярки».

Участь беруть дві дівчинки і два помічники («корівки»).

Дві гумові (медичні) рукавички, наповнюють водою або молоком і міцно зав’язують отвір. Проколюють голкою дірочки в кожному пальці. Під музику помічники беруть по рукавичці, а гравці починають «доїти корову», тобто стискати пальці рукавичок, щоб вода чи молоко витікало. Хто швидше видоїть свою корову – той переможець.

 

Ведуча. Часто доводиться жінці коло плити стояти, мити, прати, води принести та ще й намагатися робити це водночас. Спритність і умілість перевіримо в наступній грі.

Людей годую, сама голодна.

Часом гаряча, часом холодна.   (Ложка, миска)

Гра «Водоноси».

Участь беруть дві дівчинки.

На двох стільцях стоїть миска з водою і лежить по одній ложці. В кількох кроках стоять ще два стільця, а на них порожні стакани. Хто перший заповнить порожній стакан, переливаючи воду ложкою, той переможець.

 

Ведуча. Не вкладався у свідомість людей вольовий, сильний, сміливий характер козаків. Одні називали це чаклунством, інші - характерництвом. "Утікає козак від татарської погоні, розстелить на воді бурку та й пере­пливе швидко на другий берег. Зайде у в'язницю, виведе непомітно з полону товаришів — варта ворожа і не поворухнеться, і замки будуть цілі. Сидячи сам у в'язниці, намалює на стіні човен, сяде в нього та й попливе морем та Дніпром до Січі-матері та Великого Лугу-батька. Або сам пройде крізь стіну і двері»(В. Г. Кузь) Серед них були такі, що вміли перетворювати людей на кущі,

«перекидатися» на котів, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою (Д. Яворницький).

Ось і сьогодні будемо перевтілюватися.

Гра «Мумія».

Участь беруть дві дівчинки і два добровольці.

Дівчаткам дають по рулону туалетного паперу, їх завдання – якомога швидше (обгорнути з ніг до голови) перетворити свого козака на мумію.

 

Ведуча. Ну перевтілюватись так перевтілюватись.

Гра «Спритні козаки».

Участь беруть дві дівчинки.

На стільцях перед ними лежать двоє шароварів і дві сорочки. Хто швидше перетвориться в козака – надіне шаровари і сорочку, той і переможець.

 

Ведуча. Вміли козаки оцінити й чужий дотеп. Приходить козак до чужого куреня. Бачить, що там вечеряють, тоді й говорить їм: «Хліб та сіль, пани-молодці!». А вони йому відповідають: «Їмо та свій, а ти біля порога постій». Але він не погоджується: «Ні, братці, давайте і мені місце» і витягає свою ложку і миску, і сідає поруч. Тоді господарі похваляють: «Ой, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!». Отож до вечері час. 

Гра «Гостинні хазяї».

Участь беруть всі присутні хлопці і дівчата (за умови парної кількості).

Усім (8шт..) дають по чарці з медом і ложечки. Кожен гравець намагається почастувати іншого, але не себе. Виграє той, хто раніше покаже порожню чарочку.

 

Гетьман. Ви бачите, все вони вміють. Нічим їх не злякаєш і не здивуєш. А знаєте, скільки існує наш на­род, стільки ж років і пісні. Одначе, ми вже чули, як вони співа­ють. А от мені цікаво: як наші козаченьки будуть себе поводити на вечорницях далі?

Україна. Що ти маєш на увазі?

Гетьман. А те, чи вміють вони танцювати.

Україна. Дійсно, дуже цікаво.

Звучить запис - Твір у виконанні троїстих музик .  Танець «Гопачок».

 

Ведуча. А тепер наші козачата і козачки відпочинуть, а мами і тата позмагаються.

1 команда – мами дівчаток, 2 команда – присутні від хлопчиків.

Конкурс пісень «Ой…».

Умова – заспівати пісню, що починається на «Ой…». Співають по два рядки, по закінченні інша команда починає співати. Перемагають ті, хто знає більше пісень.

1-й козак.

Нашої заслуги в тім не бачу,

нашої не знаю в тім вини,

Що козацьку бунтівливу вдачу

нам лишили предки з давнини.

2-й козак.

Нам і те не добавляє слави,

Що вони від чужоземних сил

Заступили землю кучеряву

Горами високими могил…

 

1-а козачка.

Спогади докучливі, як нежить,

Що тій славі принесуть нове?

Тільки тим історія належить,

Хто за неї бореться й живе.      В. Симоненко.

2-а козачка.

До Батьківщини,  рідної неньки,

Схилили всі діти гаряче серденько.

І поки в їх серці любов ця палає,

Нашу рідну Україну ворог не здолає!

Україна.

Про вашу знаю я відвагу,

В бою хоробрі ви й міцні.

Одначе дайте-но присягу,

Що ви не зрадите мені.

Гетьман.

В одвіт козацькі щирі діти сказали:

Діти разом:

Клятву даємо

До смерті землю захищати,

На котрій нині стоїмо!          (За П. Ребром)

 

Всі співають пісню «Ми діти козацького роду»

Свято закінчується.

 

Допоміжна використана література:

Богдан Дерій. Не ґави, а шкільні забави. Сценічні мініатюри для молодших школярів. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 64с.

О. П. Макаренко. Степові лицарі. Уроки та виховні заходи на тему козаччини. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 88с.

 

doc
Додано
27 липня 2018
Переглядів
1521
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку