29 травня о 18:00Вебінар: Філософія для дітей: закордонні та українські практики

Виховний захід "Квітковий рай Катерини Білокур"

Про матеріал

Виховний захід

на тему:

КвітковийрайКатерини Білокур

Дійові особи

Ведучі.

Читці.

Дівчина в образі К.Білокур.

Дівчина в образі матері К.Білокур.

Хід заходу

Пісня моє рідне село у виконані «Берегині»

1-й ведучий. Наше рідне село багате не лише красою природи, а і людьми, що його населяють та населяли його. Однією з таких людей була жительок нашого села Катерина Василівна Білокур.

Перегляд файлу

1

 

Виховний захід

на тему:

Квітковий  рай  Катерини Білокур

Дійові особи

Ведучі.

Читці.

Дівчина в образі К.Білокур.

Дівчина в образі матері К.Білокур.

Хід заходу

 Пісня моє рідне село у виконані «Берегині»

1-й ведучий. Наше рідне село багате не лише красою природи, а і людьми, що його населяють та населяли його. Однією з таких людей була жительок нашого села Катерина Василівна Білокур.

    2-й ведучий.  Життєвий і творчий шлях К.В. Білокур був нелегким. Народилася вона 7 грудня 1900 року , в бідній селянській родині. Безрадісно пройшли її дитячі та юнацькі роки. Читати і писати вона навчилася по букварю, який хтось їй подарував. "На цьому моя освіта початкова, середня і вища закінчилася" - з сумом писала Катерина Білокур, згадуючи своє нелегке минуле.

1-й ведучий. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. У 14 років Катерину застали за цим безглуздим, як усі вважали , заняттям. Було вжито невідкладних заходів – різки та найсуворіша заборона малювати. Відтепер дівчинці доводилося творити потайки. У день працювала в полі, на городі, а у вечері, попоравшись у господарстві , до ночі малювала. Пензлі виготовляла сама із щетини тварин, використовувала фарби, які робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді вдавалося дістати й олійні фарби. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети.

Дівчина в образі К.Білокур. (виходить з мякою іграшкою-кошеням)

 Мурчику, Мурчику,зараз допоможеш мені зробити пензлика.

(сідає за стіл та імітує виготовлення пензлика з котячої шерсті, малює)

Дівчина в образі матері К.Білокур. Господи, за що мене дочкою так покарав, твої товаришки заміж повиходили, дітей уже мають, а ти сидиш та чортів малюєш! (мати виходиь)

Дівчина в образі К.Білокур. Боже , дай мудрість моїй голові, щоб і я могла творити! Ой людочки добрі! Ой, простіть мені! Ой я ж не ледача! Я всякий труд люблю, а малювання  - над усе на світі! Я поклоняюсь йому і поклонятимусь!

2-й ведучий. У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала атестата про середню освіту. Отож мусила всього досягати самотужки. І вона накинулася на малювання ще з більшою пристрастю. Вчителем для неї стала жива природа. У 1934 році Катря Білокур створює «Берізку»- одну з трьох картин, що принесли їй всесвітню популярність. Через рік народжуються «Квіти за тином»- інший прославлений шедевр

Читець: « Квіти за тином»

В теплу сутінь вечорову,

Коло меркла синь дібров,

Хтось покликав чорноброву

Ой чи часом не любов?

 

Катря випурхнула з хати

Й зупинилась мимохіть

Хтось за тином (не видати)

Поміж квітами стоїть…

 

Він…ой леле

Й за жоржину

Заховалась, стихла вмить.

Поспішила у хатину

Але серденько щемить.

 

Вранці вийшла з-за тиночка,-

Не діждався хтос…пішов…

Мальв шепталис листочки

Та сліди від підошов.

 

Біля плетеного тину

З загребельської лози,

Оросили Катерину

Дві згорьовані сльози.

 

1-й ведучий. Катерина Білокур так  і не вийшла заміж. Але часто любила дивитися як ідуть заміж інші.

Сценка «Весільний обряд».

2-й ведучий. Катерина Василівна вік звікувала самотою. ЇЇ дітьми стали квіти. Але, здається, саме в 1939 році часи випробувань для неї минають. Втрутився випадок або доля, коли почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні прославленої Оксани Петрусенко.

Звучить  пісня «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні  Оксани Петрусенко.

1-й ведучий. Чи то пісня, чи то голос, а може і те, і інше так вразили Катерину, що вона всю ніч просиділа над листом – і вранці відправила його за досить незвичною адресою : «Київ, Академічний театр, Оксані Петрусенко». І, хоч на конверті не було точної адреси, лист дістався Оксани Петрусенко. Вражена драмою, яку описала в листі Катерина, вона все зробила, щоб у Полтаві зацікавилися художницею.

Вірш Бувальщина в садибі Катрі Василівни

Ой що ж це твориться сьогодні?

Мабуть зійшлось усе село?

Чи іменини невимодні?

Чого їх стільки принесло?

 

Невже до мене всі ці люди-

Чи родичі, чи земляки?

І що ж це буде? Що це буде?

Щось не охоплюють мізки…

Ов-ва! До двору завернули…

Їй-бо, мене люди ці…

Заходьте, кидайте баули,

Хваліться-що ви за гінці?

 

Та ми то, власне, із столиці,

І з області, з Яготина,-

Зайшли до вашої світлиці—

Столітня ж дата вирина!

2-й ведучий. Вже у другій половині 1940 р. в Полтаві було влаштовано першу персональну виставку. Лише на сороковому році життя про Катерину Білокур заговорили як про самобутню мистецьку особистість. Але чорним круком прилетіла в українську землю велика трагедія – війна. За свідченням самої художниці у полумї війни загинуло 11 картин, згоріли разом з Полтавським музеєм.

1-й ведучий.  Однією з найяскравіших за своєю емоційною силою впливу і найвідоміших є картина «Цар колос». Усе в композиції підпорядковане розкриттю тематичного вузла твору – життєдайній силі хліба, колосу. Картина одразу стала знаменитою та, на жаль, не збереглася, не дійшла до наших днів. У 1957 році на виставці в Парижі картину було викрадено. Розуміючи значення цього твору, художниця зробила варіанти картини.

Читець: « Цар колос»

Ми всі з дитинства любитм квіти,

В них кров і запахи землі,

 Дано і форму всім узріти

Відчуть їх радощі й жалі.

 

Ми сієс хліб-пшеницю, жито,

Життя колосся нам дає,

І хліботворець, дядько битий,

В мистецтві цім цвяшка заб’є.

 

Вона ж почула що, як диха-

І квіти й хлібні колоски,

Як жилки в них пульсують стиха

Пелюстку ніжать пелюстки.

 

Вона ж побачила довкола

Все те, що бачили і ми,

Та так-не бачили ніколи

Душею, фібрами, крильми…

 

Замреш тут, голову задерши…

Мов сам вдихаєш щось святе,

Бо дивосвіт цей бачиш вперше,

Де вічність квітами цвіте.

 

Ну що б, здавалось, колос жита?-

Його як колос всяк сприйма,

Та цей Цар-колос народити

Могла цариця лиш сама.

 

2-й ведучий. Пятдесяті роки становлять вершину творчості художниці. У 1954 році в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини, які високо оцінив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова : «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності , то змусили б заговорити про неї на цілий світ!». Через два роки Катерині Білокур присвоєно було звання народної художниці України.

1-й ведучий. Певно, відчуття наближення неминучого кінця навіяло мінорний настрій у картині «Осінь» ( 1960 ). Катерина Василівна немов би прощається з природою, усім прекрасним, чим наповнена була її душа. Ідея картини близька і споріднена з почуванням авторки тої пори. 9 червня 1961 року талановитої художниці не стало. Вона померла на 61-му році життя в розквіті творчих планів і задумів.

2-й ведучий. На обласних, міжнародних виставках біля її полотен завжди людно, подив, захоплення, зачарування. А в рідному селі вона працювала взимку в хаті, де від холоду вода у відрі замерзала…І ґрунтованого полотна, і необхідних фарб постійно бракувало…Але, долаючи морок життя, бідніст, вона писала дивовижні картини, якими зачаровується світ! В Полтавській галереї мистецтв є чотири картини художниці: «Квіти в тумані» ( 1940 ), «Квіти увечері» ( 1942 ), «Півонії» ( 1946 ), «Пшениця, квіти, виноград» ( 1950-1954 ).

Читець "Квіти мають душу".

Відверто сказати мушу
Я впевнився в цьому не раз:
Всі квіточки мають душу,
За рідних вважають нас.
Кохати вони уміють
Сильніше за нас, брати.
Повірте, вони не посміють
До хати ганьбу внести.
Вони захищають садибу
Від недругів, зла, невзгод.
Хто любить це Боже диво,
Той любить життя й народ.
Дарують ласкаво й щиро
Від недугів ліки вони.
Життя наше роблять щасливим
Ці діточки сонця й весни.
Всі квіти - буття окраса,
Посланці далеких світил.
Вони із прадавнього часу
Нам зводять до них мости.

1-й ведучий. Велика посмертна слава прийшла згодом. Прийшов час на пошанування : картини художниці експонуються в музеях України; постали три пам’ятники на її рідній землі; відкрито в Яготині картинну галерею, де експонуються її роботи і твори українських художників, присвячені її пам’яті; в Києві з'явилася вулиця Катерини Білокур; видано альбоми, книги, мистецтвознавчі дослідження; створено науково-документальні та художні фільми; засновано премію імені Катерини Білокур.

 «Квітка волі».

 (учні виходять з репродукціями картин художниці під звуки музики)

Читець 1 :

А я Вас чую, Катерино.

І часто бачу не вві сні.

Життя і смерть-віків картина,

як Ви-глибинно у мені.

Читець 2:

І я за Вас перестраждаю,

Хоча ніколи не сягну,

Тії високості відчаю,

Що засвітила Вас ону.

Читець 3:

Незгасну квітку України,

Предивну донечку села,

Що з душ народної руїни

Красою серця розцвіла.

Читець 4:

Ми чуєм: квіти-Ваші діти.

Не тілки квіти-всі, як є:

І ті, хто здатен ще радіти,

І ті, хто тліном вже стає.

Читець 5:

До Вас натхнення позичати

Ідуть чутливі і глухі.

На раді і для боргу сплати

Мрійливі. Слізні і сухі.

Читець 6:

Злітає небо як намітка.

Немов господарку шука.

Вона ж. як стоїк. Волі квітка,

Бентежні душі обпіка.

Дівчина в образі К.Білокур. (на фоні музики)

Читець : "Діти Катерини Білокур"

Богданівка – не Богом дане,

Не чортом прокляте село,

А та земля, де на світанні

Найбільше квітів розцвіло.

І гомонять вони, як люди,

І мова їхня – голосна.

Таких квіток ніде не буде,

Хіба що вицвітуть у снах.

Такі – не хиляться, не в’януть,

Таких морози не приб’ють.

І навіть росами тумани

Перед світанком не заллють.

На них немає ні пилинки.

Це їх не можна не любить

Це їх самотня добра жінка

Колись навчила говорить.

Усі вони у світ широкий

Зітхають крильцями бджоли.

Лиш чорнобривчик кароокий

Ще не говорить, бо малий.

Але і він - уже сміється,

І тулить личко до листа,

І сам собі таким здається,

Як хтіли пензель і рука.

Його сестра, струнка жоржинка,

Усім розказує про те,

Що мама їхня – Катерина,

Що серце в неї – золоте.

В родинній злагоді – довірі,

Чи тепле літо, чи зима

Гуляють квіти на подвір’ї,

А хтось казав – «дітей нема»

А то збираються, ідуть,

Щоб дивувать красою світ.

А їх очікують сусіди

Та бур’янець коло воріт.

Вони вертаються, бо знають:

Яким не був би інший світ,

А квітка мальви спочиває,

Коли схиляється на пліт.  

doc
Додано
16 червня 2018
Переглядів
206
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку