Виховний захід. Літературна кав'ярня. Сонет - музика душі....Від давнини до сучасності

Пісня (Назарій Яремчук « Чорна кава» або «Філіжанка кави») – до початку

Фон фортепіано – Джазовий етюд (Дворжак)

Добрий день,шановні друзі! Ми раді вітати Вас у нашій літературні кав’ярні.

Ведучий:А кав’ярня наша не проста. Тут панує не лише терпкий аромат кави/чаю, шоколаду й кориці…

 Ведучий:  Тут зібралися справжні шанувальники  високого поетичного  мистецтва, її величності ПОЕЗІЇ.

Музика

Н. Буало (про сонет)

З «Мистецтва поетичного»

...На біду зохоченим до рими, -

Примхливий бог отой¹, навчаючи співців,

Сонет суворими законами обвів.

У двох катренах там одна пасує міра,

І рими дві лише давати має ліра,

А далі - шість рядків, щоб вивершить сонет,

Розкласти в дві строфи повинен вміть поет.

Сваволі жодної не можна тут дозволить:

Сонета той не дасть, хто в розмірі сваволить,

Бліді до виразних приточує слова

І двічі вислову однакого вжива.

Красу високу ми у формі цій найдемо:

Сонет довершений варт цілої поеми.

Переклад Максима Рильського

Сонет – виразник іншого поетичного стилю, характеру думок: стислий виклад,

строга строфічна організація, канонічна схема римування; чітко визначений принцип розгортання думки.

Ритм викладу, немовби пройшовши певний емоційний цикл, стає втомленим і сповільненим, уривки думок розтають і поволі зникають, що створює цілком імпресіоністичну картину.

«Колись в сонетах Данте і Петрарка…»

Іван Франко

Колись в сонетах Данте і Петрарка,

Шекспір і Спенсер красоту співали,

В форму майстерну, мов різьблена чарка,

Свою любов, мов шум-вино, вливали.

Ту чарку німці в меч перекували,

Коли знялась патріотична сварка;

«Панцирний» їх сонет, як капрал, гарка,

Лиш краску крові любить і блиск стали.

Нам, хліборобам, що з мечем почати?

Прийдесь нову зробити перекову:

Патріотичний меч перекувати

На плуг – обліг будущини орати,

На серп, щоб жито жать, життя основу,

На вили – чистить стайню Авгійову.

 Кохання… Про нього мріють, його чекають… Кохання – одне з найкращих і найглибших людських почуттів, невичерпне та вічне, як саме життя. Його сила облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

Любов – одна з найстраждальніших тем літератури від самого початку її існування. Візьмемо в руки наше літературне меню… Ніколя Буало, Іван Франко,Леся Українка, Олекса Стефанович, Ліна Костенко, Вільям Шекспір,«Ромео і Джульєтта»,Франческо Петрарка
Данте Аліг’єрі,Джон Донн ,Тереза Угрин, Мирослав Артимович ,Тоня Корнута, Віталій Орловський

перелічити всіх неможливо, але всі вони допомагають нам усвідомити, що кохання – це велике почуття.

У спадщині Івана Франка значне місце займає і лю­бовний сонет. Ліричний герой йо­го поезій не підноситься до небес; складність духовного життя, спроба розібратися в собі виявляє не тільки ви­сокий дух, але й те, що заважає поетові. Тут такий мак­сималізм в оцінці героя, який вражає своєю відкритістю і правдою! Нічого подібного у світовому сонеті до цього часу не зустрічалося:

Іван Франко «Вільний сонет»

Ні,  не любив на світі я нікого,

Так як живому слід живих любить,

Щоб, не зрікаючись себе самого,

Ввійти в другого душу, переймить

Його думки, його бажання жить,

Не думавши добро творить із того,

І  так, незамітно зовсім для нього,

Вести його, де інша ціль манить.

Відразу бути паном і слугою,

Зректись себе і буть самим собою -

Отак любить ніколи я не вмів.

Чи самолюбства в мені земного стало,

Чи творчих сил земних було замало?

Чи шлях життя мене фальшиво вів?

Оптимістичним світобаченням, глибоким інтелектом Лесі Українки. Чотириразовий повтор ноти “фа” засвідчує входження звукових вібрацій поезії в загальний енергетичний континуум ментального світу. Чарівна сила фантазії постає в двох близьких, але не тотожних одна одній іпостасях: сила творча і сила воскресаюча. Здатність творити-будувати – загальнолюдська властивість; здатність творити-одухотворяти – риса, притаманна лише Богові та геніальним митцям.

Божественне походження фантазії саме й потверджується гармонійним поєднанням у ній цих двох “сил чарівних”.

Леся Українка – Fa (Сонет)

Фантазіє! ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна,

Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фантазіє, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,
Підводимо чоло, похиленеє в горі.

Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з’єднала.

Ти світове з’єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумним.

Стиль видатного поета Олекси Стефановича у літературознавстві визначається як “своєрідний симбіоз неокласики й символізму”. Особливості його стилю, безперечно, накладають відбиток і на прин­ципи естетичного застосування слова, характер слововживання, способи побудови метафор, функціонування підтексту, віддзеркалюються вони також і на образному осмисленні лексеми срібло, однієї з ключових у текстовому просторі лірики поета.

У свідомість митця б’є ідея незнищенності української держави, і він звертається до тих епох, які є джерелом формування національного менталітету, до тих образів, які найістотніше репрезентують українську історію.

Шевченко ("Сонет")

Олекса Стефанович

Сонет

Це — буремно випнуте вітрило,

Що човна нестримано жене.

Це — велике серце вогняне,

Що над степом сонцем засвітило.

Стомогутньо випростані крила,

Що між ними рокіт не засне.

Чудо ясне,— дивне і страшне:

Ожила земля й заговорила.

Клекотіння крови і вогню.

Громове — розвиднитися дню!

Встати дню із чорної безодні!

Спалах Крутів, Похід і Базар,

Гаряче розжеврене сьогодні

І майбутній праведний пожар.

Вірші Л. Костенко, присвячені любові, надзвичайно експресивні, глибоко драматичні, оскільки за ліричною формою приховують великої сили і напруги почуття, боротьбу їх у душі ліричної героїні. Вона шукає ідеал коханого, зазнає поразок на цьому шляху, усвідомлює, що щастя і любов не завжди зливаються воєдино, але наперекір долі кохає і розцінює це як найбільший її дарунок, який несе теплий усміх і бентежність у сприйнятті світу.

Одна з поезій Л. Костенко на цю тему називається “Світлий сонет”. Таке означення для витонченої класичної форми не випадкове: світло — це ранок життя, юність, це пробудження перших почуттів, це щастя кохання.

Проте під пером поетеси вічний мотив першого кохання розгортається непросто, без взаємності.Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль водночас.

Для неї любов — явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття”.

Ліна Костенко «Світлий сонет»

Як пощастило дівчині в сімнадцять,

в сімнадцять гарних, неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька.

Але печаль приходить завчасу.

Це ще не сльози — це квітуча вишенька,

що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю:

хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину,

а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Фортепіано-супровід «Прохання»

Шекспір

Історію юних закоханих сердець показує трагедії Шекспіра “Ромео і Джульєтта” – «Ромео і Джульєтта» – шедевральний твір про велике кохання, який протягом багатьох століть змушує захоплюватися силою почуттів двох юних закоханих, які не змогли жити один без одного

Сценка «Ромео та Дждульєтта»

Лист до Джульєтти (звернення сучасників)

Основні теми сонетів В. Шекспіра – кохання до Смаглявої леді, дружба.

Сонет 116

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіта залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

Любов — над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це — зірка провідна, яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов — не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі —

І щік, і уст незайману красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня — я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

Сонети Шекспіра – своєрідний ліричний щоденник, у якому поєдналися сповідь, пейзажний малюнок, філософські роздуми, звернення до друга і коханої. Усього написано 154 сонети.

Сонет 130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди,-

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

 Ліричний герой – присягається у вірності коханню, усвідомлюючи всі життєві випробування, які можуть затьмарити почуття

Англійською

My mistress’ eyes are nothing like the sun;

Coral is far more red than her lips’ red;

If snow be white; why then her breasts are dun;

If hairs be wires, black wires grow on her head.

I have seen roses damasked, red and white,

But no such roses see I in her cheeks,

And in some perfumes is there more delight

Than in the breath that from my mistress reeks.

I love to hear her speak, yet well I know

That music hath a far more pleasing sound;

I grant I never saw a goddess go –

My mistress when she walks treads on the ground.

And yet, by heaven, I think my love as rare

As any she belied with false compare.

Це сонет-клятва,  ліричний герой присягається у вірності кохання, усвідомлюючи всі життєві випробування, які можуть затьмарити почуття. 

Іспанською

Los ojos de mi dama al sol ni se asemejan;

Ni el rojo del coral en sus labios se encuentra;

Si blanca es la nieve ¿por qué son sus senos de barro?

Si el cabello pudiera ser alambre; alambres le salen del tarro.

He visto rosas blancas, rojas y adamascadas,

Pero en sus mejillas no puedo encontrarlas;

Y he hallado en perfumes más deleite,

Que en el vaho suspirado por mi amada.

Adoro escucharle hablar, aunque bien admito,

Que comparada con la música su voz son gritos.

Jamás he visto a una diosa caminar,

Más sólo sé que mi amada al andar, la tierra hace temblar.

Y por dios juro mi amor es tan excelso,

Como cualquier otra excelencia que a su lado se apagas

Художній світ сонета надзвичайно широкий, він розширюється до меж Усесвіту, сягаючи висоти зірки, за якою пливе мандрівний човник кохання.  Любов як бурхливе море, і треба бути обізнаним і терплячим, щоб уміло вести свій корабель.

Німецькою

Ihr Blick erstrahlt nicht wie das Sonnenlicht,

korallenrot glänzt nicht ihr Lippenpaar,

weiß mag der Schnee sein, doch ihr Busen nicht,

wie Borsten sprießt zudem ihr schwarzes Haar.

Mit rosa Damaszenerrosen wär'

der Wangen Teint bestimmt nicht zu vergleichen,

und manch Parfum betört die Nase mehr

als die Gerüche, die dem Mund entweichen.

Ich hör' sie gerne sprechen, wenn auch die

Musik in meinen Ohren schöner klingt,

wie eine Göttin schreitet, sah ich nie,

doch geht mein Schatz bestimmt nicht so beschwingt..

Trotzdem ist sie wohl einzig hier auf Erden,

wie alle, die mit Lob belogen werden.

Італійська назва книги сонетів Франческо Петрарки – «Канцоньєре». Головна тема - розповідь вже зрілої людини про сум’ятті почуттів, яке він зазнав колись давно, в пору молодості. Тема всієї книги – юнацьке кохання до Лаури, висока, чиста, рвучка, але боязка і нерозділене.

Ф. Петрарка

Сонет132

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремно скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній долі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,

В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма —

Чого я хочу — й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.

Краса коханої жінки – це краса по-ренесансному природного світу. Почуття любові до Лаури переростає в характерне для гуманізму радісне прийняття земного. Знаменитий сонет 61 став свого роду ліричним маніфестом нової епохи європейської історії і саме так сприймався сучасниками

Сонет 61

Благословен день, місяць, літо, година

І мить, коли мій погляд ті очі зустрів!

Благословен той край і діл той світлий,

Де бранцем я став прекрасних очей!

Благословенний біль, що в перший раз

Я відчув, коли і не примітив,

Як глибоко пронзен стрілою, що метил

Мені в серце бог, потайки разючий нас!

Благословенні скарги і стогони,

Якими оголошував я сон дібров,

Будя Отзвучья ім’ям Мадонни!

Благословенні ви, що стільки слав

Стяжали їй, співучі канцони, –

Дум золотих про неї, єдиної, сплав!

Натхненна образом прекрасної Беатріче, книга «Нове життя» Данте Аліґ’єрі, написана не латиною, а народною італійською мовою. Кохання для поета й водночас його ліричного героя — спосіб пізнання себе, шлях до відкриття Бога й ідеалу в людині. Сама Беатріче для Данте є ідеалом жіночої краси.

Данте

Сонет 11

В своїх очах вона несе Кохання,-

На кого гляне, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

Спокутуючи гріх свій самохіть.

Гординя й гнів од неї геть біжить.

О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її,— смиренність дум свята

Проймає в того серце добротливо.

Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,

Марніє розум і мовчать уста.

Таке-бо це нове й прекрасне диво.

Танець – супровід

Мотив твору визначається описом коханої дівчини та почуттів неназваного спостерігача, яким, ймовірно, є сам автор. Дівчина, на думку поета, уособлює в собі все найніжніше й найприємніше. Автор детально розкриває тендітність дівчини та осмислює її душу,

Джон Донн як поет дуже складний, а часом і трохи загадковий. Його вірші абсолютно не вміщуються в рамки готових визначень і немов навмисне дратують читача своєю багатозначністю, несподіваними контрастами і поворотами думок, поєднанням тверезо-аналітичних ідей, постійними пошуками і незадоволеністю. Однією з вершин творчості вважають цикл сонетів «Священні сонети» - «Доброчесні сонети»

Джон Донн.

Священні сонети. 19-й сонет "Щоб мучить мене..."

Щоб мучить мене, крайнощі у всім

Зійшлися; я — клубок із протиріч;

В душі моїй зустрілись день і ніч;

Веселий щойно — враз стаю сумним.

Впадаю в гріх й розкаююсь у нім.

Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;

Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;

Німий в мольбі, великий у малім.

Я зневажав ще вчора небеса —

Молюсь сьогодні й Богові лещу,

А завтра вже від страху затремчу —

Й набожність потім знов моя згаса.

Коли тремтів від страху я — ті дні

Спасіння, може, принесуть мені.

Ліричний герой постає перед читачем у всій складності свого духовного життя, мінливий і на перший погляд легковажний. Та це тільки на перший погляд… Герой звертається до Бога, молить, щоб почуття страху повернуло йому набожність і принесло душевний спокій, спасіння.

Музичний супровід- гітараKansas

Dust in the Wind

Мій друже, не забути з довгих літ

Ту, непробачну мить мені донині

Тебе й любов, що прирівняв святині:

Я вас покинув, а на серці – гніт;

Любов зорила й не боявся бід,

Не поганьбив, збещестив на чужині,

Любов серця в’язала нам єдині,

Та боляче ступала нам услід.

Чи бач, хоч сам покинув це безкрає

Небесне сяйво, й сонця красивішу,

В прощальну мить, у зиму найлютішу

У розумі любов не погасає,

Хоч їсть журба, та я б стопив льоди,

Лиш мурів її серця не пройти

Сонет сучасності – це жанр поезії, у якому по-особливому відкривається душа ліричного героя.

Тереза Угрин, учитель-методист, Відмінник народної освіти, стаж 48 років, зараз на пенсії, постійний член журі літературного конкурсу «Весняний легіт» ім. Зоряни Гладкої, який проводиться на базі МАН, волонтер, автор поетичних збірок «Виношую в собі любов», «Кохання кольору розлуки».

Разом із Мартою Лозинською, тоді вчителькою математики, створили ряд пісень та колядок, які увійшли в аудіоальбоми «Барви мого кохання» та «Різдвяні колядки».

Пісні на її слова виконували багато українських музикантів. Серед них «Піккардійська терція»

Відеосупровід -Там,де неба блакить

Відео із аудіо проєкту«Від серця до серця»/“

Ця маленька збірка віршів має назву «Від серця до серця»/“ From heart to heart”, надає можливість слухачам і читачам різних країн пізнати краще українську культуру, літературу, музику та український менталітет.

Мирослав Артимович , сучасний письменник,піввіку прожив у Львові, де здобував вищу освіту, працював, створював сім’ю, виховував доньку та сина, від яких  має трьох внуків і одну внучку, а нещодавно «дослужився» до першого правнука.

 Такі «досягнення» п. Мирослава за 50 років щасливої подружньої мандрівки по життю, 10 останніх років якої постійно  витоптує у парі з дружиною Галиною у Жовкві, в батьківській (тепер – власній) хаті.

Жартує, що роки його ще «не запрягли», хоч він з усмішкою називає себе представником  минулого тисячоліття (бо ж народився ще 1949-го року).

Поетичні збірки ««На осонні», «З весною в серці», «Осіни мене, осене», «Повінь осолоди», «Полин і мед»

Відео супровід - саксафон (зупинити на 02.46хв)

 Творча палітра Мирослава Артимовича, окрім його поетичних збірок, багата і авторськими піснями, і публікаціями у численних, у поетичній збірці«Сніг і радість», в антології майданівських віршів «Небесна сотня» , у збірці поезій "Осінь у камуфляжі" , в українсько-канадському літературно-художньому альманасі "Крила", у збірці «Огні горять» в декількох числах журналу «Світ дитини».Активний учасник сайту «Поетичні майстерні».

«Осінній сонет»

Чаклунка-осінь барвами манить,

До літечка всміхається звабливо

І в очі заглядає пустотливо:

— Люби мене, в оцю прощальну мить.

Своїм теплом мене ти огортай,

Щоб, ласкою твоєю обігріта,

Я ще в обіймах “бабиного літа”

Поніжилась. Люби! Не покидай!

Розлюбиш — прийдуть прикрі холоди,

І задощить сльозливе сіре небо…

Прошу тебе, не поспішай! Зажди!

— Ти, осене, поглянь пильніш на себе —

Тобі ще красуватись і цвісти!

Мені ж у путь таки збиратись треба…

Вірші сучасних українських письменників можуть бути присвячені найрізноманітнішим подіям і темам, але патріотична тематика нині стала значно популярнішою. Оскільки митці завжди гостро реагують на події, які відбуваються у країні, це неодмінно відображається у їх творчості. Тому сучасні українські вірші присвячені не лише душевним переживанням, красі природи і коханню, а ще й тим важким, страшним і трагічним подіям, свідками яких стають українці і весь світ.

ТОНЯ КОРНУТА

УКРАЇНСЬКА ПОЕТКА ТА ГРОМАДСЬКА ДІЯЧКА

Вірші - це мій звичний діалог зі світом, і на початку повномасштабного вторгнення цей діалог замовк. А потім я побачила, як важливо фіксувати всі ці події на фото, відео, і дала собі наказ фіксувати те, що я переживаю разом з моїм народом, у віршах.

«Це природно сплелося з моєю поетичною діяльністю. Оскільки разом з потребою відновлювати втрачений культурний простір української нації і творити новий є нагальна потреба забрати з нього будь-які залишки окупаційного російського минулого», — каже Тоня

Її березень досі лютий,

Вона списала до крові історії цю сторінку,
Світ, захоплений нею, питає: «Як ти?»
А як їй бути,
Як не українкою.

Він змінився за місяць, змужнів до самих інтонацій,
Він дізнався про себе — сильного, впертого,
Він дізнався, як любить її, рано-вранці
У четвер двадцять четвертого.

Вони двоє страшенно, страшенно красиві у гніві,
Світ захоплений ними, стурбований ними по вінця.
І лиш світло у темряві вказує їм Україну,
І любов серед страху вказує на українців.

Посилання на відео інстаграм

Нині у світовій і українській літературі домінує глибинне дослідження морально-етичних і психологічних аспектів соціальної адаптації і реабілітації людини з інвалідністю

Відчуженість, відраза і жалісливість, закомплексованість, закритість, відчуття меншовартості людей з інвалідністю

Віталій орловський «Покинь мене»

Ведучий. 

Вічна загадка любові, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі Поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший. Кохання – це та таїна, що дає їм поштовх до творчості, дарує наснагу.

Ведуча

Сьогодні ми розгорнули чарівну книгу поезії про кохання, яку написали класики літератури, неперевершені майстри ліричного слова

Ведучий: Поезія – це сум, чарівність, музика, струни якої ще довго будуть бриніти.

Хочеться жити в її чарівному світі, любити красу, робити добро та примножувати духовне багатство свого народу. Поезія робить нас Людьми. Уклін їй, вічній!

Ведуча: Переконані, що атмосфера нашої кав’ярні наповнилась теплом ваших спогадів, аромат кави оп’янив ваші серця поезією, а легка романтична пісня пробудила ваше бажання прийти до нас ще не раз.

Ведуча: На сьогодні наша кав’ярня зачиняється. До нових зустрічей!

Пісня (Назарій Яремчук « Чорна кава» або «Філіжанка кави») –