Виховний захід "Люба моя бабусю..."

Про матеріал

Відкрита виховна година, головною метою якої є виховання у наших дітей любові і поваги до рідних, людяності і доброти, про що ніколи не повинна забівати в житті людина.

Перегляд файлу

                                  Виховний захід

«Люба моя бабусю…»

 

                             Вступне слово  вчителя

Шановні бабусі і мами!

Сьогодні ви прийшли до нас на відкриту виховну годину, головною метою якої є виховання у наших дітей любові  і поваги до рідних, людяності і доброти, про що ніколи не повинна забувати в житті людина.

Ми живемо у складний час непевності і тривог. Час, коли важко прожити на мізерну пенсію і малу заробітну плату, але ж треба жити і зводити на ноги дітей. Звичайно, були колись і важчі часи, але все минало і життя налагоджувалось. Колись мине і цей складний час. Колись це буде.

Одне страшно: які моральні цінності нав’язує цей час молодому поколінню? Майже зникли з ужитку слова: доброта, чесність, порядність, патріотизм. Знецінюються найкращі людські якості. От і стає страшно: якою ж буде країна, де житимуть люди, у яких на першому плані власний егоїзм, у яких не в пошані такі поняття, як чесність, порядність, доброта? Які не вміють поважати і любити навіть своїх рідних? А в народі кажуть, що про людину можна судити вже по відношенню її до своїх рідних. Душі в дітей світлі і чисті. І хочеться, щоб на чисті душі наших дітей падали добрі зерна, і дивилися вони на світ очима чесних і порядних людей. А починається все з родини, з відношення до батьків, дідусів і бабусь.

Учитель:    Діти! Сьогодні у нас в гостях ваші бабусі і мами. Отже, у нас в класі зібралися три покоління: бабусі, їхні діти – ваші мами, і ви – внуки.

Зараз ми з вами поговоримо про рід, родину, родове дерево.

          Гляньте ось на цей малюнок. Що ви бачите на ньому?  (Дерево, але без коріння). Так, дерево. Сильне, могутнє дерево. Але в нього відтяте коріння. А тепер скажіть, що станеться з деревом, коли його зрізати в корінь?   (Воно зав’яне, всохне). 

         А чому всохне, пропаде? Що дає дереву коріння?  (Дає соки землі. Дерево бере сили від землі корінням).

         А тепер уявіть собі, що це не дерево, а ваш рід. Що тут є корінням, і де б ви на цьому дереві знайшли самих себе, найменших членів роду?  

 

               ( Ми -  молоді зелені листочки.

               Гілки – наші тато і мама.

               Стовбур – дідусі і бабусі.

               А коріння – це вже наші прадіди,

               Які жили 100 чи й 200 років тому ).

 

От бачите, ви молоденькі зелені листочки, а в корінні кожного родового дерева – пам'ять роду. Людина без роду – як листок, відірваний від дерева.

Кожна людина повинна знати і пам’ятати своїх близьких і далеких родичів.

А тепер поговоримо про те, як шанували колись люди своїх родичів.

Учень:      «Що перший цвіточок – то рідний батенько», співається в народній пісні. Батько в родині був найстарший. Його слово було законом для всього роду. Коли він помирав, нащадки оберігали його могилу, яка була святим місцем для сім’ї.

Учень:       Ще стародавні слов’яни шанували своїх померлих родичів, поклонялися їм, приносили жертви в спеціальні поминальні дні. І досі такі дні є в різних народів.

Учитель:  Могили предків були найсвятішими. Коли древні воїни ішли на бій за свою державу, то брали з собою грудочку землі. Чому? Бо в тій землі були поховані їхні предки. Та земля мала оберігати воїна від ворожого меча. І досі така традиція збереглася в Україні.

Учень:        «А другий цвіточок – то рідная матінка», співається в пісні. Мати тут також символізує рід. У народних піснях мати – символ роду, родини.

Учитель:    А тепер поговоримо про те, як ви шануєте своїх рідних.     

  •                                                                                                                                                                                                  Що означає любити і шанувати маму, тата, бабусю і дідуся?  (Бути ввічливим, допомагати, жаліти).
  •                                                                                                                                                                                                  Розкажіть, як ви це робите?           (Відповіді дітей).
  •                                                                                                                                                                                                  У кого вдома є обов’язки? Які?     (Відповіді дітей).
  •                                                                                                                                                                                                  А як ви розмовляєте зі своїми рідними? Чи з повагою? Чи слухаєтесь їхніх порад? Подумайте кожен про себе і вирішіть: а чи хороший я син чи донька? Чи можуть мною пишатися мої рідні?

Учитель:        Як не може дерево жити без коріння, так не може людина жити без роду.   (Малюнок родового дерева).

                           Рід – це одне чи ряд поколінь, які пішли від одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево роду, яке корінням сягає  в глибоку давнину. Свій маленький листочок на дереві має кожен із вас. Діти, яке поняття ви вкладаєте в слово «родина»?

Учень:       Родина (сім’я) – це мам і тато, брати і сестри, бабуся і дідусь, які проживають разом.

Учитель:         Ще старших родичів ми називаємо предками.

                           Діти, бережіть своїх живих предків – маму і тата, бабусю і дідуся. Які заповітні слова ви взяли із собою в життя?

Учень:           Шануй і поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колиски. Пам’ятай, що сонце осяює твій радісний ранок. Для них сонце – на вечірньому крузі. Ніколи не забувай про свою рідну домівку.

Учитель:          Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату, як особливе місце для людини, а тим більше для дитини.

                         Великий педагог Костянтин Дмитрович Ушинський писав: «Важко виявити словами те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки, з тією родиною, з якої ми вийшли».

 

Учениця:         На світі білому єдине,

                          Як і Дніпрова течія,

 Домашнє вогнище родинне,

 оселя наша і сім’я.

 

 В щасливі і сумні години,

 Куди б нам не судився шлях,

 не згасне вогнище родинне,

 в людських запалених серцях.

                                                                      (Д. Білоус).

 

Учитель:          Сьогодні ми хочемо сказати добрі слова всім бабусям, присутнім     тут,     і які не змогли приїхати.

 

 

  1.                                                                                                                                                                         Добрий день бабусю, дорога моя!

Це для тебе сонечко лагідно сія…

І ласкою повняться рученьки твої.

Я люблю твій голос, теплий дорогий!

 

  1.                                                                                                                                                                       В нім землі моєї срібні голоси,

Дружби і любові, і добра й краси.

Назбираю в лісі квітів сон-трави,

І моєму серці слід твоїх пісень.

І кажу:

 

Всі:                      Добридень! Добрий тобі день!

 

  1.                                                                                                                                                                         Ти тільки вслухайся: бабуся!

Бабусенька: бабуня – солодуня!

Яке ніжне, красиве, лагідне,

Пестливе й тепле слово!

 

  1.                                                                                                                                                                         А чому?

 

  1.                                                                                                                                                                         А тому, що бабуся – це мамина або татова мама, отже, вона прожила на світі вдвоє більше, ніж твої мама чи тато. Бачила у житті вдвоє більше. І ти, мабуть, удвоє дорожчий для неї, бо ти – дитина її дитини.

 

  1.                                                                                                                                                                         Бо ти – її онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко. Бо ти – її пташенятко, ластів’ятко, козенятко, нехай іноді навіть телятко, нехай іноді поросятко.

 

4. І коли це бабуся називала мене поросятком?

 

  1.                                                                                                                                                             Напевно, тоді, коли ти був брудну лею.

 

4.  Згадав! Це було тоді, коли я

заталапав чоботята і щоб сховатися від тата

до бабусі утікав. А вона посварить, покричить,

поцілує та й мовчить.

      І щасливий той жиє,

      в кого бабця люба є,

      той біди вже не зазнає,

      бо бабусенька скрізь дбає.

 

  1.                                                                                                                                                             А дбає бабуся про тебе тому, що ти - її дитиночка – кровиночка. Правду кажуть у народі: «Діти – це діти, а справжні діти – це онуки».

 

Учитель:          Дорогі бабусі! У своєму житті ви не часто отримували подяки,        нагороди за свою роботу. І ось учнівська громада нашого класу вирішила встановити нагороду для кожної бабусі. Прийміть від онуків велике спасибі і медалі.  

                                                                    (Діти вручають саморобні медалі).

 

  1. Ой, яка ж бо ти бабусю,

Дорога та мила!

Того словечком сказати

Не моя ще сила.

Що те сонечко на небі,

В лузі квітка красна,

То бабуся в нашій хаті

Добра все та ясна…..

Ясне сонце світить з неба,

Веселить та гріє.

В рідній хаті при бабусі

Кожен з нас радіє.

 

  1. Бабуся! Чи є в світі людина краща? Ні. Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона недоспала ночей, голублячи своїх дітей, онучат!

 

  1. Від бабусь онучата навчилися прясти, шити, ткати, вишивати і бавити немовлят, виконувати домашню роботу.

 

У народі зустрічаються такі приповідки про бабусь:

 

Хто бабусю має, той потіху знає.

        **    **                **            **

Бабця скаже, як зав’яже.

                                                    **    **                **             **

                                  Там бабусині руки, де онуки.

  1.                      Нерідко бабусі замінюють нам татка і маму. Адже наші мами за щоденними турботами не завжди мають час відповідати на всі наші «чомучки». От і доводиться звертатися до бабусь, а вони все встигають, на всі запитання дають відповідь.

 

 

               СЦЕНКА

 

Син: Подивіться, мамо, як сади цвітуть!

 

Мама:  Ніколи, дитино, в полі справи ждуть.

 

Син:  Подивіться, мамо, вишні, мов корали.

 

Мама:  Почекай, не всі ще буряки прорвали.

               Не скосили трави, скирти не поклали,

               а зима спитає, як хазяйнували.

 

Син: Подивіться, мамо, яблука доспіли.

 

Мама:  Ет, не вистачає ні часу, ні сили.

               Відлітають птиці за моря і гори.

              Урожай потрібно звести у комори.

 

Син:  Подивіться, мамо, вже й зима настала.

 

Мама: Ой, не все я встигла, що зробити мала.

 

Син:  Ну, тоді піду я до бабусі,

           В неї я про все довідаюсь, всього навчуся.

           Бо бабуся нас , внучат, чекає, все розкаже,

           Бо на все вона час має.

 (Підходить до бабусі)

        Люба бабусю! Розкажіть, як ви доглядали нас, онучат,  наших мам і тат. Чи важко було вам це робити?

                                           (Виступ бабусі).

  1.                                                                                                         Спасибі, бабусю, за все, що ви для нас зробили.

Та дуже вас просимо, бережіть свої сили.

 

                Пісенька про бабусю.

                                                    Сл.. Т.Волгіної

                                                    Муз. А. Філіпенка

 

Скільки в бабусеньки з нами турбот,

варить бабуся нам добрий компот.

Треба і шапки нам теплі зв’язати,

казку веселу нам всім розказати.

Скільки в руках її різних умінь.

Рідна бабусенько, сядь, відпочинь.

Ми тобі пісеньку зараз почнем….

Дружно з бабусею всі ми живем.

 

Учениця:                             Наметушилися, натомилися, бабусю.

Спочиньте трохи, в холодок ідіть.

З пошаною, як сядемо, дивлюся

на ваші руки, стомлені в труді.

 Які вони мозолясті та почорнілі,

сплелися жили у тугі вузли.

 Їм не було ні свята, ні неділі,

поки дітей на ноги ви звели.

Я й досі чую дотик їх гарячий,

 і тануть всі тривоги , наче сніг.

Бабусю мила, горлице терпляча,

 спішу завжди на ваш святий поріг.

 

Учитель: Коли ви, діти, були маленькі,  ваші мами і бабусі співали вам колискові пісні

                                              (Колискова пісня)

 

                  Напевне, дітям буде цікаво довідатись, що колискові співали. Не тільки немовлятам. Наші прабабусі їх співали своїм чоловікам.

                  Співали їх чоловікам дружини з любов’ю і шаною перед далекою дорогою, важкою працею, військовим походом.

                 Знаю, що деякі жінки скажуть: не всі чоловіки вдячні і не всім можна заспівати колискову. Але так уже складена жінка, що прощає вона образи і відповідає добротою. В цьому наші бабусі і бачили запоруку сімейного щастя.

               Пісня «Бабушка рядышком с дедушкой».

 

Учень:                              Я своїй бабусі пісню заспіваю,

вона для мене сонечко й краса.

Подібної до неї я не знаю,

коли зшукав всю землю й небеса.

Моя бабуся люба, гарна й мила,

вона найкраща від усіх людей.

І хоч вона вже трохи посивіла,

але так щиро любить нас, дітей.

 

Пісня «Бабусі»

сл. І. Шаферана

муз. І. Птичкіна

 

Зовсім не старі бабусі наші,

нам вони подружки вірні, старші.

Скільки буде 2 і 2 ,

 звідки острів і трава,

і в берліг ведмідь заліз навіщо,

 де Снігуронька живе,

як літак між хмар пливе,

нам бабусі зможуть відповісти.

Ледве сни рожеві відлетіли –

вже бабусі наші все зуміли:

нам косички заплести,

 пиріжок спекти, помить вазони,

каші внукам наварить, в магазині хліб купить,

як же з ними , друзі, повезло нам.

 

Учень:               Свою бабусю знаю я з давніх-давніх пір,

 її обличчя любе, її ласкавий зір.

Замислиться бабуся, зажуриться на мить,

і знов, дивись, сміється, ласкаво гомонить.

Та над усе найбільше сподобались мені

її ласкаві руки, умілі та міцні.

Оцій руці хорошій робота не важка,

бо в’яже, варить, пише бабусина рука.

І я в бабусі руки цілую залюбки.

Вони немов співають, розказують казки.

Я слухаю бабусю, і вся мов уві сні,

 розумні, ніжні руки, умілі та міцні.

 

                  СЦЕНКА

Син: Мамо, чом у тебе косі ясна забіліла раптом сивина?

Мама:  Од любові, од тривог, надій, ти ж один у мене, синку мій.

Син: А в бабусі голова біліла – тож мене бабуся любить більш?

Мама: В неї діти – доньки та сини додають сердешній сивини.

 

Учениця:        Сивина… Одним бабусям вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. І кожна сива волосина говорить про те, що не завжди їх слухали їхні діти, і ми, онучата. І боліло у бабусь серце за нас, за наших мам і тат, а волосинки сивіли.

 

СЦЕНКА

  
Онук:      Ой, бабусю, у ваших косах вже чотири сиві волосинки, а вчора було  

                  три…. Чого це посивіла ще одна волосинка?

Бабуся:    Від болю, любий онучку. Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка.

Онук:       А від чого ж у вас боліло серце?

Бабуся:    Пам’ятаєш, ти заліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  побачила тебе на тоненькій гілочці. Серце заболіло, а волосинка посивіла.

Онук:    Бабусенько, люба, а як я вилізу на високе-високе дерево і сяду на товсту гілочку, волосинка не посивіє?

Учень:     Дай, бабусю, поцілую сивину твого волосся,

теплим диханням зігрію снігом вибілені коси.

Може, і на них розтане лоскотливий іній срібний,

мов химерні візерунки на замерзлій з ночі шибі.

                                                  (Музичний дарунок).

Учень:        Багато в бабусі турбот –

не злічить.

Одній всю роботу нелегко зробить.

І хочеться нам, друзі, таке усім сказать:

ми будемо бабусі завжди допомагать.

Учень:        Нехай хоч і в маленькім ділі,

та руки в нас уже умілі:

ми допомагаєм вправно,

посуд миємо під краном,

 витираєм тарілки

і … збираєм черепки.

Учень:       Дуже нездужає наша бабуся,

 я за недужу бабусю боюся.

Я викликаю швидку допомогу,

я виглядаю машину з-за рогу.

Потім з рецептом біжу до аптеки.

Зараз, бабусенько, тут недалеко….

 – Дайте цілющих настоїв трави!

Люба бабусю! Сто років живи!

Учень:      Дорогі бабусі! З щоденними турботами, ми не маємо часу щиро подякувати вам за все добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правнуків. Ніжні і щирі слова говорили вам ваші онуки. А зараз я надаю слово вашим синам. Прийміть від них синівську сповідь.

 

                                  (Слово батькові одного з учнів).

 

Мама (одного з учнів).

 

Милі наші матусі!

Ми вам шану складаєм. І признатися мусим,

що без вас нас немає. Ви нас рідні зростили,

нам життя дарували, і безмежно любили,

від біди захищали.

То ж сьогодні я хочу вам спасибі сказати,

 за недоспані ночі на тривоги багаті.

За натруджені руки, що не знають утоми,

за хвилини розлуки, як неладиться в домі.

Ви завжди у роботі, на вас кинуті діти,

повсякденні турботи, нема часу й хворіти.

 Густі зморшки покрили ваше добре лице.

І все менше в вас сили. Пам’ятати б про це!

Ми вас любимо щиро, люблять вас і онуки.

Всім здоровця вам, миру. І цілуєм вам руки!

 

                                     (Діти дарують бабусям квіти).

Учениця:

                                  Молитва до Богородиці

Богородице – мати! О Пречистая Діво!

Тобі дяку складати я беруся несміло.

Я молюся до тебе за татуся і неньку,

зачинательку роду, за бабусю рідненьку.

Даруй, Матінко Божа, їй життя довге й миле.

Кожна днина пригожа додає їй хай сили.

Хай ніколи бабуся наша горя не знає,

поможи їй, молюся, Преподобна, благаю!

Любов наша до неї завжди світла і чиста.

Молю серцем, душею, будь же з нею, Пречиста.

 

Учень:                   Побажаєм вам100 років жити без горя, сліз і без журби.

                                Хай з вами буде щастя і здоров’я –

                                на многі літа, назавжди.

 

 

 

 

 

doc
Додано
7 січня
Переглядів
299
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку