Виховний захід "Ми - діти твої, Україно!"

 

 

 

 

 

 

 

Ми – діти твої, Україно!

(Виховний захід)

 

Державні і народні символи України

(Виховний проект)

 

 

         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   1. Любі друзі! Хоч маленькі,

    Ми вже добре про це знаєм,

    Що зовемось українці

    Й українських предків маєм.

 

   2. Батько, мати, брат, сестричка

    І всі інші члени роду,

    Всі належать до одного

    Українського народу.

 

   3. Бо родитись українцем -

    Це велика честь і слава,

    Рідний край свій полюбити –

    Найважніша з усіх справа.

 

   4. В нім пливуть глибокі ріки

    І шумлять степи безкраї,

    Стрункі гори пнуться в хмари,

    Синьооке море грає.

 

   5. Буйне збіжжя колосисте

    На врожайних росте ріллях.

    Є у надрах сіль і нафта,

    Віск, залізо і вугілля.

 

   6.  Українці  й українки

    Всі кохають до загину

    Славну землю батьків своїх –

    Свою рідну Україну.

 

   7. У всіх людей одна святиня,

    Куди не глянь, де не спитай,

    Рідніша їм своя пустеля,

    Аніж земний в чужині рай.

    Їм красить все їх рідний край.

    Нема без кореня рослини,

    А нас, людей, без Батьківщини.

 

   8. Є багато країн на землі,

    В них – озера, річки і долини…

    Є країни великі й малі,

    Та найкраща завжди – Батьківщина!

    Є багато квіток запашних,

    Кожна квітка красу свою має.

    Та гарніші завжди поміж них

    Ті, що квітнуть у рідному краї.

   9. Я – землі цієї паросток зелений,

    Я – землі цієї крапля дощова.

    Заплелись у мені, приросли до мене

    Жито і дерева, квіти і трава.

 

   10. Кохаю край свій золотий,

    Свою рідну Україну,

    Як хочу я аби зрости

    Вітчизні гідним сином.

 

   11. Україно, моя Україно!

    Доля в тебе була не проста.

    Та для мене ти в світі єдина,

    Матір рідна, пречиста й свята!

    Хоч життя – не стежина у полі,

    І буває нелегко в путі.

    Ми з тобою пов’язуєм долі,

    До кінця будем разом у житті.

 

   12. Я – дитина українська,

    Всеукраїнського роду.

    Українці то є назва

    Славного народу.

    Україна – то край славний,

    Аж по Чорне море,

    Україна – то лан пишний,

    І степи, і гори.

 

   13. І як мені України

    Щиро не любити?

    Мене вчили по-вкраїнськи

    Господа молити.

    За свій рідний край і нарід

    Я Господа молю:

    Зішли, боже, Україні

    І щастя, і долю!

 

 

 

 

 

 

 

 

Виховний учнівський проект

«Державні і народні символи України»

 

 14. Кожна держава світу, які б народи не жили на її території, має свій герб, прапор та гімн.

 Герб – це пізнавальний знак-картинка. У давні часи герби вибивали на рицарських щитах. По них легше було впізнати воїна, закутого з голови до ніг у металеві лати. Зараз герби зображають на прапорах, грошах, печатках.

 Герби бувають різні: на них зображають рослини, звірів, птахів. Цей знак свідчить про те, чим славна держава, що символізує її міцність.

 Український народ має герб – тризуб. Це дуже старовинний знак. Багато століть назад запровадив його в Україні київський князь Володимир Мономах. Княжий тризуб зображає старовинну зброю: лук, меч та інші військові прилади. Нею наші прадіди мужньо билися з численними ворогами, виборювали волю для свого народу. Уважне око легко розпізнає це слово в українському тризубі.

 

   15. Як птах золотий в переливах

    На прапорі має, горить.

    Це знак наш, це фабрики й ниви,

    Це символ, що будем ми жить.

 

   16. Це хліб наш, вугілля і цукор,

    Степи плодовиті, моря…

    Це в праці змозолені руки,

    Що подвигом завжди горять.

 

   17. Це наша любов, наша мудрість,

    Вогняний порив боротьби,

    Це наша згуртованість дружня,

    Це пісня нової доби.

 

   18. Це юність, це клич поколінням,

    Що йдуть крізь життєву грозу.

    Це слава твоя, Україно, -

    Золотий, непокірний тризуб.

 

 19. Державний прапор України – це синьо-жовтий прапор, він має досить давнє походження. Поєднання цих двох кольорів зустрічається на гербах і прапорах нашого славного роду не лише за часів козацької вольниці, а й набагато раніше – за княжої доби української держави.

 

 20. Чому саме ці два кольори вибрано для нашого прапора? Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба – зерна, що дарує життя всьому сущому на землі; це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

 21. Синій колір – це колір ясного чистого, мирного неба, де живе, розкошує, приносячи радість усім, жовтогаряче сонце! А невже без живлющої матері – води визрів би й заколосився хліб? От вам іще один синій колір – колір цариці-води.

 

 22. Одне слово, колір жовтий – колір хліба, життя, а синій колір – це колір неба, колір миру. Тому, мабуть, народ України й вибрав поєднання цих кольорів для свого державного прапора.

 

    Небеса блакитні сяють з глибини,

    А пшеничні й житні мерехтять лани.

    Образ цей не зблідне, хоч минуть жнива.

    Це знамено рідне – злато й синява.

    Прапор наш, як літо, в сонці майорить –

    По долині жито, по горі блакить.

 

 23. Гімн – це найголовніша пісня країни. Для Гімну України написані слова, які виражають найсердечніше думки і прагнення нашого народу. Їх автор – український поет Павло Чубинський. До тексту підібрана ніжна і одночасно горда, непокірна мелодія Михайла Вербицького.

 Всі найбільші свята українського народу проходять з урочистим виконанням нашого прекрасного Гімну.

(Звучить Гімн України)

 

 24. Мамина пісня, батьківська хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок – все це наші народні символи.

 Рідна хата! Оспівана в піснях, сповита легендами, переказами, вона завжди буде символом добра й надії, її незгасимий вогник світитиметься теплом материнської любові, вірою в добро. Як мовиться в пісні, батьківщина починається з рідного порога, а отже – з отчого дому.

 Ось з якою любов’ю співають про українську хату в одній із відомих пісень.

    Хата моя, біла хата,

    Рідна моя сторона,

    Пахне любисток і м’ята,

    Мальви цвітуть край вікна.

    В хаті спокійно й затишно,

    Вечір ось бродить в гаю.

    Мати задумливо й ніжно

    Гладить голівку мою.

    Хата моя, біла хата.

    Казко тепла й доброти.

    Стежка від тебе хрещата

    В’ється в далекі світи.

    Мамо, чого зажурились?

    Дайте тепла ваших рук.

    В хаті на згадку лишились

    Болі й тривоги розлук.

 

 Тут найкраще місце на землі, тут, де навчилися ходити, говорити, вчилися справедливості, доброти, де погладили першу квіточку.

 

 25. Гордістю кожної оселі був вишитий рушник. Від сивої давнини і до наших днів у радості і в горі рушник був незмінною часткою нашого добробуту. Рушники висіли скрізь – на вікнах, на образах. Без рушника не обходилась жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев’язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. А коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха і бажала, щоб рушником йому стелилася дорога в житті.

 

Вишивали рушники здебільшого червоними і чорними хрестиками, бо –

   Червоний – то любов,

   А чорний – то журба.

У житті кожної людини бувають радість і смуток. Так і на рушниках люди виписували свою долю. Ми бажаємо, щоб на ваших життєвих дорогах – рушниках – були тільки світлі, радісні кольори і не було чорних – журби та печалі.

 

26. У кожного народу є свої улюблені дерева, рослини. Верба, калина, барвінок – невід’ємні від українського народу. Ось верба – символ краси, неперервності життя. Вона живуча: встромиш у землю гілочку і виросте дерево. Засип ранку порошком меленої вербової кори і кров зупиниться. З давніх-давен вербу вважали святим деревом. Перед Великоднем шостий тиждень посту називався «Вербним». На Вербному тижні, у неділю, святили вербу. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, під час грози їх викидали надвір, щоб, як казали, «град припинився», обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти. Діти хльостали один одного освяченими прутиками, промовляючи:

   Не я б’ю – верба б’є,

   За тиждень – Великдень.

   Недалечко – червоне яєчко!

   Спаси і сохрани, Матір Божа,

   Під своїм покровом.

На це хльостання не можна було ображатися, оскільки верба давала силу і здоров’я.

 

 

27. А як називається іще один народний символ, ви зможете сказати, коли дасте відповідь на ось цю загадку.

   За хатою у садочку,

   У зеленому віночку

   Та в червоних намистинках

   Стала пава молода.

   І збігаються всі діти,

   Щоб на неї поглядіти.

   За намисто кожен – смик,

   Та й укине на язик.

 

 Так, це – калина. Калина – символ кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай, печуть смачні пироги, лікуються.

 

 28. Калина – це символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. Калина – один з прекрасних символів України, який входить у нашу свідомість із маминої колискової.

 

 29. Калинонька – це образ мами, батька, родини, цілого роду, нашого прекрасного краю. А ще запам’ятайте – ламати калину – великий гріх. Бо калина – жива душа того, хто посадив її, душа народу нашого.

    

Посадіть калину коло школи.

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла,

Буде щедрою родина –

Буде честь їй і хвала.

 

 30. А ось хрещатий барвінок – символ вічності. Послухайте, діти, легенду. Ця рослина, коли ще не мала своєї назви, дуже заздрила запашній фіалці, бо та була у великій шані серед людей. І тоді вона звернулась до богині Флори, щоб та подарувала їй аромат, красу і людську любов. Однак не всесильною була богиня квітів і весни і не змогла вона нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну назву – «Вінка», що означає перемога. Що ж переможного вбачали люди у цій скромній вічнозеленій рослині? У ній прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов.

 

 31. «Рідна мова дорога людині, мов саме життя», - говорить народна мудрість. Без мови не може існувати жоден народ та його культура. Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, бо вона не що інше, як жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє, і теперішнє, і майбутнє.

 

 Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Пройшла вона тернистий важкий шлях. Але які б не були страшні сторінки нашої історії, вона вижила і сьогодні розвивається.

 Отже, не будемо забувати рідної мови, рідного слова, бо хто мову забуває,

    Того бог карає,

    Свої його цураються,

    В хату не пускають,

    А чужі, як заразу,

    Чуму, обминають.

 

   32. Мово українська, мово наша мила,

    Ти у в’язі співу, весняних дібров,

    Ясна – як усмішка, чиста – як сльозина,

    Ти моє найбільше щастя і любов.

    Я до тебе, мово, так горнуся щиро,

    У слова вслухаюсь рідні і прості.

    Мово моя, мово – найдавніше диво.

    Ти моя молитва в радості й журбі.

    Я тебе, кохана, в душу увібрала,

    Разом з материнським щедрим молоком,

    А ще з піснями, що їх так співала

    Матінка, схилившись над моїм чолом.

    Моя мово, мово–мовонько  шовкова.

 

   33. Вивчайте, любіть свою мову,

    Як світлу Вітчизну любіть,

    Як степу красу малинову,

    Як рідного неба блакить.

 

   34. Ти постаєш в ясній обнові,

    Як пісня линеш, рідне слово,

    Ти наше диво калинове,

    Кохана, материнська мово!

 

   35. Солов’їну, барвінкову,

    Колосисту – навіки –

    Українську рідну мову

    В дар дали мені батьки.

    Берегти її, плекати

    Буду всюди й повсякчас,

    Бо ж єдина – так, як мати, -

    Мова кожного із нас.

 

   36. Наша мова калинова і ласкава, і медова,

    І багата, і не бідна – от що мова наша рідна!

    Розцвітай же, рідна мово, і в родині, і у школі,

    Й на заводі, і у полі пречудесно, пречудово –

    Розцвітай же, слово!

   37. Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

    Твої поля і небо голубе.

    Бо ти дала мені, малому, крила,

    То як же не любить мені тебе?!

 

   38. Люблю тебе я, мила Україно!

    І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

    Я буду вчитись в школі на «відмінно»,

    Щоб мною ти пишатися могла!

 

   39. Люблю твої ліси, струмки, джерельця

    І все-усе, що є в моїм краю!

    Тепло долонь і розуму, і серця

    Я Україні милій віддаю!

 

   40. Люблю я в рідному краю

    Веселі співанки пташині,

    І річки бистру течію,

    І руту-м’яту при долині;

    Пропахлі вітром колоски,

    Гінке, гінке безмежне поле,

    Яким уранці йду до школи;

    І перші проліски в гаю,

    І щедре сонечко в блакиті…

    Люблю Вітчизну я свою,

    Вона – найкраща в цілім світі!