Виховний захід "Ми діти твої, Україно!"

Відділ освіти Житомирської РДА

Черемошнянська ЗОШ I-II ст.

Виховний захід на тему:

Підготувала і провела вчитель історії

Оникійчук Оксана Йосипівна

Дійові особи:

Україна

Акт проголошення незалежності України

Гімн України

Прапор України

Герб України

Українська мова

Українська хата

Українські рушники

Верба

Калина

Мальва

Барвінок

Чорнобривці

Чебрець

Любисток

 Соняшник

Українська пісня

Хід виховної години

 Звучить мелодія пісні «Україна» Т.Петриненка.

Входить із хлібом-сіллю дівчина.

   Гостей дорогих ми вітаємо щиро

По- українськи стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

 Хліб ясниться в хаті, Сіяють очі щирі,

 Щоб жилось у правді, щоб жилось у мирі. учень.

 Із колосків вкраїнської пшениці

 Прийміть в дарунок наші паляниці.

Дівчина підносить хліб

Учень1:  В ряснім вишитті й золотому вінку,

 Який блискотить між пшеничними хвилями,

Учень 2: Із сяйвом снігів на вершинах Карпат,

  Із величчю гір, що піднялись в Криму,

Учень1: Із озером Світязь, із сивим Дніпром,

Учень 2: З церквами святими, з красою лісів

Учень1: Крокує до нас вона – земля наших пращурів.

Учень 2: А звуть її як?

Учень1: У к р а ї н а!

Входить  дівчина- «Україна».

Дівчина – «Україна»: Доброго дня Вам, люди добрі! Рясно уквітчана, зеленню закосичена, я даю кожному з вас крила і наснагу, глибінь роздумів і силу звершень, бо ж я ваша ненька-Україна. Ім’я  моє знають у будь-якому куточку світу. А чи знаєте ви, що з’явилось воно вперше  в Іпатіївському  літописі в 1187 році? В 16–17 століттях слово «Україна» означало південну окраїну Московської  держави. Ох, і важко ж було мені! Хто тільки не топтав мої лани, не плюндрував мої поля.

                                   Не рік, не два, а довгими віками

                                   Підрубували корінь наш під нами,

                                   Дітей моїх хотіли загубити,

                                   Вони ж живі – і вічно будуть  жити!

Сини і доньки, випоєні моїми цілющими соками, зрощені неймовірною силою моєю, випещені теплом мого серця, де ж ви рідненькі?Лунає козацький марш. Входять хлопчик – «Акт проголошення незалежності України» та хлопчик-«Гімн».

Хлопчик – «Акт проголошення незалежності України». Ненько моя, я син твій, Акт проголошення твоєї незалежності, і хочу познайомити всіх присутніх зі своїм доленосним змістом:«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над  Україною в зв’язку із державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада УРСР урочисто проголошує незалежність України  та створення самостійної держави – України. Віднині на теренах України мають чинність виключно Конституція і Закони України». Мене схвалили і я став законом 24 серпня 1991 року!

Дівчина – «Україна»: Україна: Іди до мене, сину! Ти справді кардинально змінив моє життя, подарував надію на майбутнє.

Хлопчик-«Гімн»: А я – національний Гімн. Мої творці – М. Вербицький та П.Чубинський. Вслухайтесь тільки в мої слова!

Лунає  Гімн України.

Чуєте? Це ж найвищий прояв волелюбних прагнень українського народу, його духовно-патріотичних устремлінь! Жодному творові української літератури не судилась така велична і трагічна доля. Велична, бо у цих словах втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю. Трагічна, бо понад століття мене переслідували, вбивали, забороняли. Та як не силували, а я живу, бо

                         Душу й тіло  ми положим за нашу  свободу,

                         І докажем, що ми, браття, козацького роду!

Лунає  козацький марш. Входить хлопчик-«Герб».

Хлопчик-«Герб»: Я – тризуб.

          Мене облюбував собі на ловах Рюрик,

           І віщий князь Олег на вежах бурих

           Лишав моє зображення стрімке!

Державним гербом мене було схвалено вперше 12 лютого 1918 р. Малою радою в Коростені, а 22 січня 1919 р. – в Києві. Залишався я національною емблемою і за  Гетьманату, і за Директорії. Звичайно, за часи радянської влади мене забули. А відродився я 19 лютогот1992 року як офіційна емблема України. І з того часу                                                                               

             Як  птах золотий в переливах на прапорі  нашім  горю,

             Я – слава твоя, Україно, я – твій непокірний тризуб!

Звучить козацький марш. Входить  хлопчик-Прапор.

Хлопчик-«Прапор»: Довге й цікаве життя маю. Мене знали ще з 15 століття. Саме зі мною українські галицькі полки йшли на битву з німецькими лицарями під містом Грюнвальд у 1410 р. Можливо, там би я й загинув, канув у небуття, та мене відродили: в жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила своїм символом жовто-синє сполучення кольорів прапора. Правда, порядок кольорів  тоді ще не був встановлений, тому й майоріли як жовто-сині, так і синьо-жовті полотнища. Тільки 22 березня 1918 року  став я знизу жовтим, а зверху блакитним.І з тих пір

                                Степів таврійських і Карпатських гір

                                         З’єднався колір синій і жовтавий.

                                         Погляньте, я як день новий розцвів,

                                          Я – прапор  вільної держави!

Дівчина – «Україна»: А я пам’ятаю, сину, отой трагічний березень 1919 р., коли тебе замінили на  червоне полотнище аж на цілих 70 років і лише  28 червня 1996 р. о 9 годині 19 хвилин ти відродився.

Хлопчик-«Прапор»: Так, саме тоді було прийнято Конституцію, де записано: «Державний прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів»

Дівчина – «Україна»: Ой, діти мої, багато лиха випало на вашу долю! Та, дякуючи Богу, ми знову  разом. Ну ж бо, кличте інших братів та сестер.

Звучить мелодія «Сопілка » М.Скорика.

Дівчина – «Українська мова»: А я – душа всього люду, його цвіт, його зав’язь. Я – українська мова. Відберіть мене у народу і він загине як нація, бо я - скарбниця духовних народних надбань, оберіг українських звичаїв і традицій. Я берегла невгасиме вогнище українського роду у важкі часи, стояла на чатах коло вівтаря національного храму українців і не впускала туди злого духу виродження. Ох, і нелегко ж було! Мене забороняли різними циркулярами, називали мужицькою…

                    Хотіли вирвати язик, хотіли ноги поламати,

                    Топтали під шалений крик, в’язнили, кидали за грати,

                    Зробить калікою з калік мене хотіли…вашу мову!

                    Та я жива! Як гул століть, як шум віків, як бурі подих!

Звучить мелодія пісні «Смерекова хата » П.Дворського.

Дівчина – «Українська хата»: Якими словами багата я – українська хата.

                             Долівка і сволок, і дужка, і кроква,

                             Комора і сіни,і ляда, і бовдур.

Споковіку я була прихистком  родинного вогнища. Тут народжувались хлібороби, які відчували, як дихає земля. Тут зростали поети, які оспівували красу рідного краю. Тут виховувались захисники Вітчизни. Кожна річ моя – і велика на півхати піч, і лава вздовж стіни, і стіл на покуті, і  образи, прикрашені вишитими рушниками – все це було і залишається рідним і близьким для кожного українця.  Завжди гостинна українська хата, бо на столі і пироги, і сальце, і ковбаска, а які смачні укр.. вареники…

Інсценізація співомовки С. Руданського «Вареники-вареники»

Звучить мелодія «Пісні про рушник » А.Малишка.

 «Українські рушники»: Ми – українські вишиті рушники. Жодна оселя не обходилась без нас. Ось чому в народі говорили: «Хата без рушників – що сім’я без дітей!». Без нас, як без пісні, не обходилась жодна урочиста подія в родині. Ми – символ  єдності сім’ї, любові до матері, символ працелюбності.  Роздивіться нашу кольорову гаму! Зелені візерунки – це символ весни та оновлення, відтінки синього – колір неба і води, які дають силу та здоров’я, жовтий – це  колір відродження, коричневий – знак землі, а червоні та чорні нитки у вишивці бабусиного рушника – то наша одвічна любов та журба.

Дівчата вишивають  рушники та співають акапельно  уривок пісні «Два кольори» О.Білаша..

Входять  «Верба» та «Калина», сперечаючись між собою.

«Верба»: Я головна!

«Калина»: Ні, я!

«Верба»: Подумай тільки, як про мене писав Кобзар:

                                  Зацвіла в долині червона калина,

                                  Ніби засміялась дівчина-дитина.

Оспівували мою вроду й  Іван  Франко, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Ліна Костенко, бо я – це дивний божий дар, я – окраса рідної землі!

«Калина»: А я, сестро, тобі нічим не поступаюся. Згадай-но, як сказала про мене Л.Українка:

                                Мені здається часом, що верба,

        Ота стара, сухенька – то матуся.

        Вона мене за зиму прийняла

        І порохом м’якеньким  устеляла ложе.

А Борис Олійник так говорив про мене: «Рід наш – з кореня верби!» Україна: Годі сперечатися! Наш народ давно поставив крапку між вашими сварками, сказавши: « Без верби і калини нема України! »

Входять «Мальва», «Барвінок», «Чорнобривці», «Чебрець», «Любисток», «Соняшник» та виконують танець.

«Верба»: А що це за віночок квітів завітав до нас?

«Калина»: Та які ж ви всі гарні, запашні і пахучі!

«Мальва»:  Подивіться вранці у віконце,

                Вслухайтесь, як мальви гомонять,

                Ці красуні тягнуться до сонця

                І від лиха Україну боронять.

«Барвінок»: Україна - барвінковий край,

                  Де росте блакитноока квітка.

                  Земле люба, ти про мене знай,

                  Я – хрещатого барвінку нитка.

«Чорнобривці»: Чорнобривці з гарними очима,

                         З доброю тендітною душею,

                         Вродою милуються своєю.

«Чебрець»: Чебрець – це українське зілля.

                В бабусиних руках воно лікує

                Й до рідної землі всіх причарує.

«Любисток»: В любистку всі ви купані з дитинства.

                    Це запах щастя, запах материнства,

                    Це запах затишку в душі на все життя.

«Соняшник»: Південним сонцем сяє сонцеликий сонях,

                    Як древній бог Ярило дарує всім тепло.

Дівчина – «Україна»: Ніби вся родина зібралась, та когось не вистачає…

«Калина»: Тож пісня не прийшла! Ох, як же я люблю українську пісню!

«Верба»: Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах,

           Мені здається, що збираю цілющі трави у лугах.

Входить  дівчина – «Пісня», співаючи  «Чорнобривці» В.Верменича

Дівчина – «Пісня»: Я -  пісня, а тому  я – книга, бо розповідаю про традиції українців;  я – історія, бо віддзеркалюю  історію свого народу; я – молитва, бо роблю ваші душі чистішими, а помисли – світлішими. І коли ми всі разом, ми – одна родина.

Всі виконують пісню «Україна- це ми!»

Дівчина – «Україна»: Ось і зібралась вся рідня!І ви всі (показує на глядачів )  також мої діти. Ви – моє майбутнє! Тож своїми  знаннями, працею, здобутками підносьте культуру свою! Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав великий Тарас! Бережіть волю та незалежність нашу, поважайте свій народ! Шануйте себе і свою гідність!

 Петриненка..Учні виконують флеш- моб , співаючи пісню про мир  на  Україні «Ні війні!»»