Виховний захід "Мій біль - Чорнобиль"

ВИХОВНИЙ ЗАХІД «Мій біль – Чорнобиль»

Мета. Розширити знання дітей про Чорнобильську тра­гедію, наголосити про потенційну небезпеку радіації для усього живого, розповісти про ліквідаторів аварії на Чорно­бильській АЕС, показати, що чужої біди немає. Вчити зас­тосовувати у повсякденному житті елементарні радіаційно-гігієнічні навички. Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, доброту та згуртованість.

Обладнання. Плакат з епіграфом, виставка дитячих ма­люнків про Чорнобиль, книги про Чорнобильську трагедію, вирізки з газет, свічки, фонограми, присвячені цій темі.

На дошці напис – епіграф заняття:

 «Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно моєму народу болить!»

Б. Олійник

Учитель. Однією з найчорніших дат увійшло до літопису людської цивілізації 26 квітня 1986 року. У цей день на атомній електростанції поблизу невеликого українського міста Чорнобиля сталася нечувана досі катастрофа. Давайте повернемося в той квітень і пригадаємо, як це все було.

Звучить «Голубая планета» Рибникова.

Учитель.     Чорнобиль походить від назви гіркого полину чорно-билки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім  —              місто, а згодом — і атомна електростанція.

Чорнобиль. Невеличке, миле, провінційне українське містечко, все у вишнях і яблунях. Улітку тут любили відпочивати, збирати ягоди й гриби в щедрих довколишніх лісах, засмагали на сліпучо-білих піщаних пляжах київського моря й ловили рибу. І здавалося, що якось дивовижно гармонійно уживається тут краса поліської природи й сховані неподалік у бетон атомні вулкани чотирьох блоків АЕС. Здавалося... Прийшло 26 квітня 1986 року... Була тепла й прозора квітнева ніч. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів! Чарівна українська ніч... Нерухомо, натхненно сплять гаї, наповнені темрявою. Незаймані гущавини черешень та черемхи боязко простягли своє коріння й шепочуть іноді листям, Котиться величний грім солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба... Зачаровано дріма на пагорбі поліське місто Чорнобиль… Спить уся Україна, і ніхто не передчуває біди, що невидимою хмарою нависла над нами...

Демонструється слайд ядерного гриба, звучать дзвони.

1-й   учень

Весна була тепла й квітуча,

І свіжий був вітер її,

І вишні цвіли буйним цвітом

На рідній плодючій землі.

2-й   учень

 Весна була тепла й квітуча,

Так любо було на душі,

Та тільки біда неминуча

Згубила той цвіт назавжди.

Учитель. 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобилі АЕС. Вона покрила чорним крилом трагедії третину території України.

з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Країна ще нічого не знає. Ще довгі дні правда буде захована за муром мовчання, і ще більше часу буде потрібно, щоб повною мірою зрозуміти те, що трапилося.

 А смерть уже відкрила свій рахунок і забрала найкращих. Першими в бій — справжній бій, інакше не назвеш — вступили пожежники.  Жорстока боротьба з вогнем продовжувалася багато годин. Сили невблаганно танули, нечутна радіація косила людей. Прибували на допомогу все нові й нові підрозділи. Спільними зусиллями вогонь удалося приборкати. Трохи згодом людство взнає їх імена — перших тих, хто затулив  собою світ від найстрашнішого лиха.

Вчитель  називає прізвища..

Учитель. Правик Володимир. Кібенок Віктор. Тишура Володимир, Ващук Микола. Ігнатенко Василь. Титенок Микола. Це вони боронили нас собою, та залишався ще страшніший ворог - радіація. Боротьба з ним була ще попереду.

До портретів загиблих пожежників діти виносять квіти, вчитель запалює біля них свічки

  5-й   учень

                        Вклонись, Україно, героям Чорнобиля —

                        Усім, хто ішов на палаючий блок.

                        Ти знаєш їх вірними, ніжними, добрими,

                        Овіяний вічною мужністю кожен їх крок.

Учитель. Ми схиляємо голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, хто ціною свого життя оплатив життя мільйонів. Хвилиною мовчання вшануємо їхню пам'ять і пам'ять тих, хто ліквідував наслідки аварії й у розквіті сил пішов життя.

Хвилина мовчання.

 

На екрані демонструються фото та документальні кадри 1986 року

6-й   учень

Чорнобиль, ти вихром пронісся,

Накривши все чорним крилом.

Рида у скорботі безсиле Полісся

І б'є у молитвах чолом.

7-й   учень

Яка ж тільки доля недобра

Дісталася, земле, тобі.

Мов постріл у серце — твій вибух, Чорнобиль,

Аж сонце змарніло в журбі.

8-й   учень

В житах, де волошки б родили,

Тепер поросла сон-трава.

Сльозою вмивається в лузі калина,

Бо їй соловей не співа.

9-й   учень

Поля, що родили хлібами,

В жнива не почують пісень,

Усе поросло і гірчить полинами,

Стуманено завтрашній день.

Ведуча. Чорнобиль. Квітень. 1996 рік. Атомний вибух негативно вплинув на все живе. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою — радіацією.

Слово  «радіація»   походить  від  латинського  слова «раідус», що означає «промінь». Тобто те, що рухається у просторі, як промінь світла.

Вплив чорнобильської аварії на здоров'я лю­дей дуже значний і буде проблемою не тільки для нас, а й для кількох наступних поколінь.

В Україні постраждало 3,7 млн. людей, серед них 1,5 млн. дітей.

22 тис. постраждалих проживають у Миколаївській об­ласті, з них 2,600 інвалідів, 5 тис. — дітей.

Діти пережили серйозну психічну травму. Тривалий час вони живуть в умовах тотальної заборони, їм не дозволяють ходити до лісу, на річку, у поле, збира­ти ягоди, гриби — тобто те, що вносить радість у наше життя, робить його цікавим і захоплюючим.

До класу входить Дівчина в чорному з букетом полину  в руках під  українську народну  пісню «Бідна вдова і три її сини». Вона простує до дошки, нікого не помічаючи.

 Учениця.

В зеленім лісі я була царівна,

В зеленім лісі я була жива.

Рудим став ліс, рудими стали тіні,

Рудою стала крона і трава.

Дитино моя!

Ромашка цвіте — не доторкнись.

Трава буяє — не доторкнись.

У бджіл на крильцях доза смертельна!

Не доторкнись.

Дівчина повільно обходить клас, роздає учням по квітці з свого букету.

Учитель. Невблаганно спливає час. Після Чорнобильської трагедії минуло вже 25 років. Та й понині ми відчуваємо її наслідки: забруднена екологія, різко зросла кількість захворювань, пов’язаних із впливом радіації.

Так, 15 січня 2000 року Чорнобильську АЕС закрили. Світ зітхнув з полегшенням.  Але вже тепер відомо, що на збудованому тоді саркофазі, з’явилася тріщина. Проблема Чорнобиля потребує великих матеріальних витрат і резервів. Лишається тільки сподіватися. Сподіватися, що подібного лиха більше не станеться, що люди схаменуться, що винаходи вчених будуть дійсно на користь людству, що ми будемо обережними й далекоглядними.

Інсценівка вірша «Чорнобиль-трава».

1-й учень. Намалюй, — дитина просить, — радість і кра­су.

2-й учень.

І малюю я веселку, квітку і росу.

З посмішкою на обличчі дівчину в вінку

І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

1-й учень. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

2-й учень.

Я малюю лист осінній, схилену вербу,

Що спустила свої віти голі до землі.

І ключами в синім небі линуть журавлі.

1-й учень. Намалюй мені ще ніжність.

2-й учень.

Тема не проста.

І малюю я рожеві мамині вуста,

І метелика, і сонце, й квітку лугову,

   І зелену, шовковисту молоду траву.

1-й учень. Намалюй, — дитина просить, — намалюй біду.

2-й учень.

Як її намалювати? Спосіб не знайду.

Чи поранену пташину, може, ледь живу?

А рука сама малює чорнобиль-траву...

1-й учень. Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

2-й учень.

Цю траву зовуть чорнобиль, ця трава гірка.

В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.

В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.

1-й учень.

           Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

2-й учень.

Так, дитино, намалюю я життя тобі.

І надії намалюю, й мрії голубі.

Намалюю синє небо, чисте джерело.

Намалюю я лелеку, поле і село.

Намалюю віру, розум, доброту й любов.

Та гірка трава чорнобиль проростає знов.

Вчитель. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок. Хай про це нам завжди нагадують дзвони Чорнобиля, хай цей урочисто-сумний набат не дає нам заспокоїтись, але хай він і підтримує віру в наших душах, віру у власний розум і власні сили!

Звучить набат.

Учень.

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль — попередження набат.

Його уроків людство не забуде.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1-й   учень

Весна була тепла й квітуча,

І свіжий був вітер її,

І вишні цвіли буйним цвітом

На рідній плодючій землі.

2-й   учень

 Весна була тепла й квітуча,

Так любо було на душі,

Та тільки біда неминуча

Згубила той цвіт назавжди.

5-й   учень

                        Вклонись, Україно, героям Чорнобиля —

                        Усім, хто ішов на палаючий блок.

                        Ти знаєш їх вірними, ніжними, добрими,

                        Овіяний вічною мужністю кожен їх крок.

6-й   учень

Чорнобиль, ти вихром пронісся,

Накривши все чорним крилом.

Рида у скорботі безсиле Полісся

І б'є у молитвах чолом.

7-й   учень

Яка ж тільки доля недобра

Дісталася, земле, тобі.

Мов постріл у серце — твій вибух, Чорнобиль,

Аж сонце змарніло в журбі.

8-й   учень

В житах, де волошки б родили,

Тепер поросла сон-трава.

Сльозою вмивається в лузі калина,

Бо їй соловей не співа.

9-й   учень

Поля, що родили хлібами,

В жнива не почують пісень,

Усе поросло і гірчить полинами,

Стуманено завтрашній день.

 

Хай стане мир міцнішим у сто крат, Хай над землею чисте небо буде. Чорнобиль — попередження набат. Його уроків людство не забуде.

В зеленім лісі я була царівна, В зеленім лісі я була жива. Рудим став ліс, рудими стали тіні, Рудою стала крона і трава. Дитино моя! Ромашка цвіте — не доторкнись. Трава буяє — не доторкнись. У бджіл на крильцях доза смертельна! Не доторкнись.

Інсценівка вірша «Чорнобиль-трава».

1-й учень. Намалюй, — дитина просить, — радість і кра­су.

2-й учень.

І малюю я веселку, квітку і росу.

З посмішкою на обличчі дівчину в вінку

І хлопчину, що кружляє з нею у танку.

1-й учень. Намалюй мені розлуку, смуток і журбу.

2-й учень.

Я малюю лист осінній, схилену вербу,

Що спустила свої віти голі до землі.

І ключами в синім небі линуть журавлі.

1-й учень. Намалюй мені ще ніжність.

2-й учень.

Тема не проста.

І малюю я рожеві мамині вуста,

І метелика, і сонце, й квітку лугову,

   І зелену, шовковисту молоду траву.

1-й учень. Намалюй, — дитина просить, — намалюй біду.

2-й учень.

Як її намалювати? Спосіб не знайду.

Чи поранену пташину, може, ледь живу?

А рука сама малює чорнобиль-траву...

1-й учень. Нащо ти траву малюєш? Це біда така?

2-й учень.

Цю траву зовуть чорнобиль, ця трава гірка.

В ній отрута, смерть і сльози, і брудна вода.

В ній хвороби, сум, неспокій. Це страшна біда.

1-й учень.

           Краще намалюй щось гарне. Намалюй життя.

А гірку траву чорнобиль викинь на сміття.

2-й учень.

Так, дитино, намалюю я життя тобі.

І надії намалюю, й мрії голубі.

Намалюю синє небо, чисте джерело.

Намалюю я лелеку, поле і село.

Намалюю віру, розум, доброту й любов.

Та гірка трава чорнобиль проростає знов.