Виховний захід «Мова – серце нації», присвячений Дню української мови».

Виховний захід «Мова – серце нації», присвячений Дню української мови».

1-й учень
О слово рідне! Пращура молитво, 
Громи Перука, Велеса поля, 
Софія Київська — творіння Ярослава — 
Слов'яномовна праведна земля.

2-й учень
О слово рідне! України слава! 
Богдана мудрість і Тараса заповіт.
І гул століть, і сьогодення гомін 
В тобі злились, як духу моноліт.
 

1-й учень
О слово рідне! Мудре і прадавнє, 
Ти виросло з могутньої землі! 
Тебе жорстоко розпинали, 
А ти возносилось і не корилось — ні!
 

2-й учень
О слово рідне! Подарунок мами!
І пісня ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами, 
Та слова рідного нікому не віддам.
 

Ведучий. Доброго дня усім гостям нашого свята!

- Ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є у кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо жити. Що це? 

Всі: - Мова! 

Ведуча: - Кожному у дар Божий дана мова. Всі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші - мовою звуків. Лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі, було даровано можливість спілкуватися за допомогою мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, переказати свої почуття, переживання. За допомогою мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам неоціненні скарби свого минулого і сучасного. 
Наша українська мова, діти, всім світом уже визнана за одну з найзручніших, наймелодійніших мов. А ще наша мова дуже давня. Без неї неможливо дізнатися про минуле, уявити майбутнє. Без мови неможливо усвідомити себе частиною народу, відчути свій зв'язок із предками.
   Українська мова є однією з найдавніших мов.

   Історія кожної мови визначається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм цієї мови , її творцем.

(Входить Ярослав Мудрий (учень, переодягнений відповідно до тієї епохи)

Ярослав Мудрий.

О, рідна Русь! Ти маєш чим гордитися.
У тебе є могутність і достаток.
Але без мови ми – безкрилі птиці,
Отої, що отримали у спадок.
В нас люди не лише хоробрі і дужі,
Їх зброя – то не тільки меч і луки,
Освіченість потрібна, як і мужність,
Держава – не держава без науки.
Бібліотеки – мудрості скарбниці –
Я створюю для блага свого люду.
Слов’янська мово, золота кринице,
Допоки є ти, ми народом будем.

Ведучий. Україна! В одному тільки слові бринить музика. Україна – це тихі води, ясні зорі, зелені сади, лани золотої пшениці, а найбільший її скарб – мова.

Мова – це велике, національне надбання, коштовний із могуття інтелекту і криці моралі, це пісня душі, покладена на слова. У ній досвід, мрії і сподівання мільйонів людей, об’єднаних в єдине ціле – народ.

 Звернемось до історії виникнення слов’янської писемності. Пропонуємо вашій увазі казочку.

КАЗКА ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ

 (інсценізація)

На сцені бабуся, хлопчик та дівчинка.

 

Хлопчик. Бабусе, розкажи казочку.

Дівчинка. Так, так, розкажи.

 

Бабуся. Ну, добре, слухайте. Багато тисяч років тому жила в Україні прекрасна дівчина. Була вона добра, ласкава, щира й привітна, готова всім допомогти. А співала так гарно, що, здавалося, то соловейко співає. Маленькі діти й молодь прагнули бути з нею разом. А вона розповідала діточкам про чудові речі, співала їм українські пісні й тим вливала любов до України й українського народу. А називалася ця красуня УКРАЇНСЬКА МОВА. Жила вона в народі нашому й із народом нашим — ніколи не розлучалася з ним. Дівчина любила писати писанки й роздавати їх усім. З українською мовою наш народ ріс, розвивався і творив чудову культуру, яку передавали з покоління в покоління допоки не з´явилася Погана вість зі своїми подругами. Україна мала багатосусідів. Деякі почали зазіхати на нашу землю. Почалися війни, вороги поневолювали наш народ, вонизабороняли українську мову, а нав’язували свою —чужу — мову. Свої діти відрікалися від рідного слова й ставали чужинцями для свого народу.

 

(Посеред сцени Мова з матір’ю – Україною. З’являється Погана Вість (у чорному одязі) із подругами).

Погана Вість.  Яка в мене радість – вам не уявити:
Нарешті я зможу всім насолити.
Усе єство запалюється гнівом,
Як чую щось про мову України.
А морок повиває мені душу,
Коли сміх її я слухать мушу;
Туман снує у голові,
Та я ще не вмираю, ні!
Я оживаю і радію знову,
Коли катують Українську мову!
Скоро укази скрізь рознесуть:
Вони – мого серця істинна путь.

(Зловіще снують поміж Мовою та Україною)

Подруга Поганої Вісті (до мови) На серці так легко, як ніколи,
Нарешті видано нові закони:
Валуєвський циркуляр зрозуміє і школяр,
А Ємський указ тебе знищить нараз.

Друга подруга Поганої Вісті (радісно)
Книг українських із-за кордону – не ввозити!
Давати дітям українські імена – заборонити!
Тепер спробуємо, сестри, пожити…
(Погана Вість зі своїми подругами танцюють навколо Мови та її Матері, що схилилися одна до одної у відчаї. )
 

Подруга Поганої Вісті  Ось тепер тобі кінець, українська Мово,
    Вже не станеш під вінець, згине  твоє слово.
    Не читатимуть книжок, не напишуть віршів.

  Друга подруга Поганої Вісті  Є укази від царя, а йому видніше,
   Чи помилувать тебе, чи одразу вбити.
   На колінця, Мово, стань, спробуй попросити.
Собі милості в царя! Ха – ха – ха… Тра – ля – ля…
(Погані вісті вибігають із ритмом геть)

Мова. О, ні! Не ждіть! Цього повік не буде!
Я – не рабиня, не слуга! Я вільна, люде!
Поки в лузі на калині соловей співає,
Поки милая синичка в гості прилітає,
До тих пір я не скорюся, доки буду жити!
Не дозволю своїй неньці плакати, тужити.
       (звертається до України)
Рідна моя, матусенько, не хвилюйся дуже,
Є у мене сестри, брати, і їм не байдуже,
Яка доля їх чекає…
 

Український народ розбігався по світі, щоб рятувати себе й свою рідну мову. Та чужинаїх руйнувала ще більше. З частиною українського народу помандрувалай МОВА, шукаючи доброї долі на чужині.

 

Голос за сценою. Одного разу потрапила в Америку

та й побачила маківки церкви.

 

Мова. Ось тут я відпочину. Дозвольте, священику,

будь ласка, перепочити в церкві.

 

Бабуся. Але священик її не прийняв, бо тут уже

господарює англійська мова.

.

Голос за сценою. Потрапила МОВА в Польщу.

 

Мова. От стоїть хатинка, схожа на нашу, можливо,саме тут я знайду людей, які розмовляють українською мовою, та й заспіваємо українську пісню.

 

Бабуся. Але там панує польська мова. Не пустилиїї навіть на поріг хати.

 

 Голос за сценою. Пішла МОВА далі. Де не зупиниться — ніде не приймають. Таким чином дійшлаМОВА до Московії. Але там те саме: викидаютьіз хат українську мову, а надають перевагу російській.

 

Бабуся. Іде, іде МОВА доріжкою й бачить хатинку

під стріхою, стіни біленькі, а перед нею ростутьбарвисті квіти. А збоку — садок вишневий. На верхівці хати гордо стоїть лелека. Як узрів УКРАЇН-

СЬКУ МОВУ, то заклекотав — наче її привітав.

 

Мова. Ось, це, напевно, українська хата, бо лелекна Московщині нема — вони люблять Україну.

(Стукає.) Люди добрі, впустіть до хати перепочити.

 

Голос за сценою. Ти, УКРАЇНСЬКА МОВО, нам і тут не потрібна.

 

 Мова. Все кругом українське є, а в хату мене, рідну мову, не впускають. Невже доведеться мені десьна світових роздоріжжях загинути? Де ж мені по-

дітись? Ось відпочину тут, під липою в холодочку.

 

Бабуся. Заснула наша дівчина. Аж ось їй сниться: над нею літають янголята. Всі повбирані у вишиванки. Вони взялися за ручки й, літаючи, співають (звучить пісня). І тут вони стали рядочком перед сплячою

УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ і всі гуртом сказали...

 

Янголята. Не журися, МОВО, ми тебе понесемо на наших крилах до всіх українських дітей цілого світу, бо ми є їхніми янголятами-хоронителями й покажемо їм твою красу. Українські діти мають добрі й щирі

серця, і вони тебе, УКРАЇНСЬКА МОВО, приймуть.

 

Мова прокинулась, а навколо неї стояв гурт дітей.

 

Хлопчик. А що ви тут робите на самоті?

 

Мова. Я блукаю світом, шукаю край, у якому люблять і шанують українську мову. А хто ви такі?

 

Дівчинка. Ми діти, які хочемо відродити рідну мову. Нас уже багато по широкому світі. І тому ми прийшли до тебе, УКРАЇНСЬКА МОВО, щоб тобі допомогти й щоб ти завжди була з нами.

 

Разом. УКРАЇНСЬКА МОВО, ми з тобою й не дамо тобі загинути та ще й розбудимо любов до тебе у тих українських дітей, які від тебе відцурались.

 

Ведучий. Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, Німеччині, Аргентині, Венесуелі, Парагваї, Греції, Китаї (близько 40 країнах світу). Історію, географію, літературу та мову України вивчають у 28 коледжах та університетах США. 

Ведуча. Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який усе-таки могутній творчий геній нашого народу! Скільки синонімічних рядків, яка гнучкість граматичних форм, глибина думок і почуттів у нашій мові.

У мене є цікава історія. Подивімося.

(На сцені стіл,на якому вставлено макет вікна поїзда;за столом четверо пасажирів,за трибуною оповідач)

Оповідач. Було це давно,ще за старої Австрії,у далекому 1916 р. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали 4 пасажири: англієць,італієць,німець та українець. Розмови велися навколо різних проблем,нарешті заговорили про мови:чия моя краща й котрій із них належить світове майбутнє.

Англієць. Англія – країна завойовників,мандрівників і мореплавців. Англійська мова – це мова Шекспіра,Байрона Ньютона. Безумовно їй належить світове майбутнє.
Німець. Ні в якім разі!Німецька мова – це мова двох великих імперій:Німеччини й Австрії ,які займають більше половини Європи. Це мова філософії,техніки,армії,медицини,це мова Гете,Шиллера,Канта. І тому ,саме вона претендує на світове панування.

Італієць. Панове,ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії ,мова музики й кохання. Нею написані нетлінні твори Данте,Петрарки,опери Верді,Росині. Тому італійська мова має бути провідною у світі.
Українець. Я також міг би сказати,що моя мова – це мова незрівняного сміхотворця Котляревського ,мова геніального Тараса Шевченка. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу,проте вашим шляхом не піду. Ви ж,по суті ,нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну могли б ви своїми мовами написати вірш,в якому б усі слова починалися з однакової літери?
Усі. Ні,ні,ні!Це неможливо!

Українець. Це у вас неможливо,а нашою мовою це зовсім неважко. Просто  назвіть якусь букву.
Німець. Нехай буде буква С.
Українець.

Самотній сад

Сипле,стелить сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни,стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

Усі. Геніально!Незрівнянно!

Оповідач. Говорити вже не було потреби.

Ведучий. А згадаймо український дотепний жарт! А сміх іскрометний! Українці сміялися з давніх-давен, сміялися споконвіку. Українці – це загальновідомо – творці і носії найтоншого гумору.

Сміх, веселість, дотепність є однією з найкращих національних рис. Час іде, а мудра ріка веселих народних усмішок не мілішає, і талановитих гумористів не меншає.

(інсценізація)

КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

 

У трамваї
У трамваї повно.  
—  Что ви за народ?  
Впереді слободно, проході вперод!  
Ти  чево, чувішка, прьося на носок?  
Опупєла, что лі? В головє пєсок?  
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.  
Убєрі  свой  локоть,  он  же  как  шкілєт.  
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!  
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.  
Ти,  піжон у шляпє, глазом нє косі!  
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.  
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!  
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.  
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?  
Я же тібя спрашую руським язиком!  
---
Так, бува, в трамваї здоровань гука.  
А  у  нього  мова,  чуєте,  яка?  
І, либонь, гадає лобуряка той,  
Що російську знає так, як Лев Толстой. 

ВЕДУЧИЙ

Не вдалося і не вдасться Сьогодні, як ніколи, ворогам знищити нашу мову, наш народ, тому що ми відважна, хоробра, патріотична нація. А інакше і бути не може, адже ми нащадки славних козаків.

Сьогодні зі щирими словами ми звертаємось до Господа, щоб він оберігав нашу мову, нашу батьківщину, наш народ. Щоб нарешті на нашій землі не завтра, а вже сьогодні запанував мир і спокій, щоб матері не оплакували синів, які гинуть на своїй же землі. Щоб наші вороги усвідомили, що ми єдиний народ, що Україна – сильна, єдина, неділима – від Заходу до Сходу, від Півдня до Півночі, і нікому ніколи не вдасться поставити її на коліна.

(Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає “Молитву” Ольги Яворської )
Молитва
Гріховний світ вирує неспроста , 
Підступний демон, що керує нами, 
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви, 
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви 
І за спасіння дякуєм тобі.

Ведучий. І я вважаю,що подальша доля нашої мови залежить від нас!Від того як буде рідне слово бриніти в нашій душі,як воно буде жити в ній,Тож вболівайте за рідне слово,вірте в її чарівну силу,адже вона того варте,бо це мова нашої країни!

Співають пісню «Гімн українській мові»