Виховний захід на тему "Хай сяє нам благословенне ім'я славетного Франка

 

 

 

 

 

«Хай сяє нам благословенне

ім’я славетного Франка»

 

 

 

 

 

 

 

Мета свята: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Франка, до­помогти  з'ясувати, як світогляд впливає на творчість митця, усвідомити, що в особі Франка Україна має геніального письменника; розповісти учням про Франка-казкаря; викликати захоп­лення особою митця.

Оформлення сцени: портрет І.Франка, , над ним — ук­раїнський рушник, на якому — дати: 1856—1916 pp. ; книжкова виставка "Сьогодні, мов зоря, він сяє Україні...", фотографії епізодів життя І.Франка та його сучасників, мультимедійна презентація.

Ведучий 1. Краю мій рідний, скільки в тобі чарів і краси!

Ведучий 2. По твоїх мальовничих просторах гордо несе свої хвилі бурхливий Черемош, тебе прикрашають високі вежі древнього Львова, зелені пагорби співучого Прикарпаття.
Ведучий 1. Барвистим віночком простяглися від краю до краю підгірські села, такі близькі й рідні моєму серцю.

Читець: Україна моя - задушевна Наталка-Полтавка,

             І Стефаника сум,і вогненні Тараса рядки,

             І Франків Каменяр,і тендітної Лесі світанки,

             Кармелюк у лісах,і на полі пшениця з руки.

 
(Пісня про Україну)

 

Вчитель: Цього року українці відзначають майже одночасно два ювілеї – 155 років від дня народження Івана Франка і 20 річницю проголошення Незалежності України.
На перший погляд ці події не мають нічого спільного між собою. Насправді, це не так, бо Україна відновила свою державність значною мірою завдяки титанічній праці велетів українського духу – Тараса Шевченка та Івана Франка.

 

   Слайд 1 (див. сторінку Презентації: "Стежками І.Я.Франка")                   

 

Вчитель: Франкове ймення рідне й дороге кожному краянину, кожному українцю. Філософ і мислитель, перекладач і суспільно-громадський діяч - це Іван Якович Франко – син народу, що вгору йде. 
А ще ж фольклорист, прекрасний знавець народної творчості, збирач і укладач збірок народних пісень, жартів, бувальщин, анекдотів.

 

   Слайд 2                               

 

1 учень:

Нагуєвичі... Колиска Франкового генія! Чарівний, мальовничий край. Величаві і неповторні у своїй красі гори Карпати переходять у широкі долини. Ти ступаєш на святая святих Франкової землі, на перехресні стежки-дороги Каменяревого дитинства і юності.

 

2 учень:  

О краю мій, підгір'я ти прекрасне,

як я люблю, як я люблю тебе!                                

мов зірка та, що світить і не гасне,

так та любов в душі моїй живе.

Кутаються у хмари сині Карпати. Про щось весело гомонять гірські потічки, а стрункі смереки слухають тиху зажуру вітру. Підгір’я…

 

Слайд 3    

 

3 учень:

Тут, 27 серпня 1856 року, в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині під сільською солом'яною стріхою, в хаті коваля Якова Франка народився рудоволосий ясноокий хлопчик.

Читець: Батько вмів кувать плуги, підкови...
Молот слухався його долонь, 
Cин ловив отецьке кожне слово 
В тісній кузні, де не гас вогонь. 
Говорив коваль про кривду люту, 
Про життя нестерпне бідняка. 
І несла та мова часто чута
Гнів у серце юного Франка.
Скільки він у кузні перемріяв,
Скільки він снаги набрався там,
Щоб за горе мстити лиходіям,
Вказувати правду трударям

 Слайд 4            

                   В тісній кузні, де не гас вогонь                                                                       

Інсценізація «Іван Франко в кузні у батька»

Батько Івана Франка. Я, Яків Франко, заможний се­лянин, маю близько 13 гектарів землі. Замолоду навчався у дрогобицького майстра ковальському ремеслу. Моя кузня стоїть на пагорбі край села, поряд з дорогою на Дрогобич. Найбільше людей тут збирається взимку. Але навесні та влітку теж є два короткі сезони — плуговий і серповий, коли селяни йдуть до мене налагодити інструмент для оран­ки чи жнив. Багатьом людям я обковував вози, робив со­кири, натягував обручі на колеса. Деякі заходили і просто гомоніли, бо знали, що люблю гамірний людський гурт. В кузні точилися розмови односельців про Борислав, де розпочиналося потужне видобування нафти і воску, пере­казували одне одному історії, з яких поставала невесела картина нужди й горя ріпників та здирства, шахрайства, жорстокості тих, у чиїх руках опинилася їхня доля. Про­ те нерідко панував і дружній, радісний настрій, звучали жарти, пісні. Коли мені виповнилося 54 роки, найбільше щастя зазирнуло в мою родину — з'явився син — первісток, якого ми з дружиною Марією Кульчицькою, яка була молодша від мене на ЗО років, нарекли Іваном.

Іван Франко. Мене тягло на двір, до кузні. Мені хо­тілось власними очима глядіти на все, слухати всього, що там робиться та говориться. Мене манило звучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких металів, мов гавкання злющих псів. Мене манив вогнистий блиск роз­печеного заліза, котре, мов живе, піднімалось на ковадлі під ударами молотів. Мене манили ті червоні іскри,... ті лиця... приязні голоси, ті веселі та сумні оповідання, ко­трих так багато можна було наслухатися в татовій кузні. Це все залишилося живим в моїй душі.

 

Ведуча 1: У цьому селі проминуло дитинство Івана Франка, тут він часто бував, коли навчався у Дрогобичі і Львові, сюди приїжджав зі своєю сім'єю, тут знайшов притулок після другого арешту.

 Слайд 5            

            Отам я в простій хлопській хаті жив…
                                                                    Іван Франко

 

 

 

  4 учень:

Ясьо - так називала мати сина - ріс розумною дитиною. Мале хлоп'ятко цілими днями бігало по полю, поміж високих лопухів, над невеличкою річкою з високими берегами та кам'янистим дном. І все, що воно бачило, здавалось йому таким прекрасним, чудним і незрозумілим.          

 

5 учень:

У нього виникало безліч запитань: чого сонце таке мале, коли казали, що воно велике? Чи в небі вирізана маленька дірка і через те не видно цілого сонця? Чим люди бачать? І чим вони чують? Бігає по полю, пасе гуси. Скрізь додивляється, над усім думає. А ввечері говорить до батька.

 

                         Сценка

Івась - Татуню, татуню ! Я щось знаю.

Тато - А що таке, моя дитино ?

Івась - Я знаю , що чоловік очима бачить. А вухами чує, як кудкудакає курка, а пальцями - шум.

Тато - Як , як ?

Івась - Та так, що як не затикати вуха пальцями, то чути, як курка кудкудакає, а як затикати, то чути тільки шум.

 

5 учень: 

«Якесь воно не таке, як люди», - кажуть про дитину сусіди. «Якесь не таке», - думає батько і вирішує віддати сина в науку, відірвати од плуга.

І от, коли Іванові минуло 6 років, батько посилає хлопця до школи, в сусіднє село Ясеницю.

 

  Ведучий 1. Коли малого Франка віддали до школи, йому було 6 років. За перших 10 днів навчився читати по - українськи. А далі — розв'язувати задачі на 4 дії, співати, читати й писати трьома мовами: українською, польською й німецькою. Отже, початкову школу він закінчив блискуче.

Ведучий 2. А далі Івась учився в Дрогобичі. Малий школярик так рвався до науки, що не дочекався, поки швець злагодить йому чобітки, і босоніж побіг до школи, яка називалася «нормальною». Але яка ж це нормальна школа, коли в ній з селянських дітей глузують, обзивають їх хлопами, бидлом та ще й б'ють.

Іван Франко. Діти туманіли зо страху, тратили голос, тратили пам'ять, віру в себе... Ми жили весь час, мов у ту­мані. Саме тут зародилась в моєму серці ненависть до будь - якого приниження людської гідності.

Ведучий 1. Франко учився в школі найкраще від усіх дітей.  Він був веселої вдачі, до книж­ки цікавий. З товаришами шкільними був все приязним. Караним учням співчував і терпів з ними. Пома­гав у науці своїм товаришам, був скромний і несміливий.

Ведучий 1. Він жадібно читав усе, що потрапляло йому до рук, на нужденні копійки купував книги, збирав власну бібліотеку. На час закінчення гімназії в ній було вже понад 600 книг.

Слайд 6            

  Івась був веселої вдачі, до книж­ки цікавий…

                              

             Сценка (продовження)

Івась - Тяжка там була спочатку наука! Все там було чудне, незвичайне, якісь таблички з гачками, якісь закарлючки. Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха та бив по плечах. Школярі щось кричать, а я нічого не розумів та кричав в купі з ними :

«А-ба-ба-га-ла-ма-га, а-ба-ба-га-ла-ма-га»

Тато - Ну, а чого тебе там в школі навчили? 

Івась - Вчилися «абабагаламага».

Тато - А ти вмів ?

Івась - Та вже вмів.

Тато - Ну, так справуйся! Як тут у селі вивчишся, то підеш до міста, до більшої школи.

 

6 учень:

Через два роки батько віддає його в місто Дрогобич, в нормальну німецьку школу при монастирі.

Вчився хлопчик легко й охоче.

 

7 учень:

Шевченка вивчив майже всього напам'ять. А пам'ять у нього була така, що лекцію з історії, котру вчитель говорив цілу годину, він міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово! А до того був ще й дуже працьовитий. Він залюбки допомагав батькам по господарству.

 

 Ведучий 1: Першою розбудила в дитячому серці Івана поетичні струни, любов до пісні його мати - Марія Кульчицька. Вона любила співати і знала багато пісень. З голосу матері він запам'ятав чимало задушевних ліричних пісень, коломийок, багато весільних пісень і співанок.

Ведучий 2: Найсердечнішими словами згадував поет матір і її пісні, силу яких відчував усе ясніше й глибше зі зрілістю. Дуже багато дав отой ласкавий материн спів майбутньому поетові, а через нього і українській літературі. Народні пісні стали улюбленими піснями Франка. Недаремно ж свою любов до пісень поет називав прекрасним віном, придбаним у батьковій хаті. 

 

8 учень:

Мати Івася, ласкава й співуча, надзвичайно любила українську пісню. Так з голосу матері хлопчик запам'ятав багато народних пісень.

 

Читець: Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

в мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.

 

     Інсценізація «Малий Івась з матір’ю»

 

(Мама співає).

 

Івась.

 

Мамо, голубко!

 Ще про Ганнусю, Шумильця, Вінки!

 

Мама.

 Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

 праця чекає моєї руки.

 

(Мама помаленьку відходить).

 

Читець: - Мамо, голубко! Зарана в могилі

праця й недуга зложили тебе,

 пісня ж твоя в невмираючій силі

в мойому серці ясніє, живе.

 

Ох, і не раз тая пісня сумненька

в хвилях великих невгодин життя,

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

сил додала до важкого пуття.

 

«Синку, кріпися! - вона мені твердила,

 -Адже ж не паном родився ти чей!

 Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

 Там мні тепер доведе до людей».

 

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідчив.

Праця дала до життя мні принаду.

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

 

9 учень:

Івась рано залишився сиротою. Коли йому було дев'ять років, помер батько. У 16 років І.Франко втратив матір. Образи найдорожчих людей - батька і матері - назавжди лишилися в його серці. У ці важкі хвилини життя Франко написав свій перший вірш «Великдень», який присвятив батькові. Батьків образ з шаною проніс він у своїх думках через усе життя.

 

    Вірш «Великдень»

Та хоч і як негода люта

товкла й морозила наш дух,

ти не подався в жодні пута,

не засклепивсь і не оглух.

 

 

Без огляду на себе, сміло

і щиро, як лиш міг,

стояв ти за громадське діло,

громадське право ти беріг.

 

Тяжких незгоден хуртовину,

тим духом грітий, ти пройшов

і виніс з них аж до загину

народну шану і любов.

 

О батьку мій! Коли сьогодні

Хоч іскра тих огнів горить

у моїй груді, щоб народні

злі дні в добро перетворить,

 

Коли нещастям, горем битий

не засклепивсь, не знидів я,

а встав, щоби братам служити,

то все те - спадщина твоя.

 

10 учень:

Осиротівши, малий Франко з непохитною настирливістю продовжував навчання в Дрогобицькій гімназії. Новий світ розкрився перед очима юнака, коли він прочитав Шевченкового «Кобзаря», «Енеїду» Котляревського, твори Марка Вовчка, Панаса Мирного. Вони допомогли йому глибше зрозуміти життя й історію поневоленого рідного краю.

Громом дзвону лунає заклик поета:

          Вірш.

Гей, брати! В кого серце чистеє.

 Руки сильнії, думка чесная,

- Прокидайтеся!

 

 

12 учень:

Справжніх друзів знаходив Франко серед селянської та робітничої молоді. Він зустрічався з робітниками Борислава, слухав розмови про тяжку працю та кривди, які чинять підприємці-багатії, обдурюючи знесилених людей. Згодом Франко створює цілу низку творів, у яких показав гірку долю молодих робітників.

Сійте в головах думи вольнії,

 в серцях жадобу братолюбія,

 в грудях сміливість до великого

 бою за добро, щастя й волю всіх!

 

13 учень:

«Лиш боротись - значить жить» - життєве кредо Франка, а єдиною його зброєю в боротьбі було полум'яне слово поета. Іменем Великого Каменяра народ назвав самого Франка.

 

     Вірш «Каменярі» (І.Франко, «Гримить» с.33)

Я бачив дивний сон. Немов передо мною

безмірна та пуста і дика площина.

І я, прикований ланцем залізним,

Стою  під височенною гранітною скалою,

а далі тисячі таких самих, як я.

 

 

14 учень:

Поет вірив у силу українського народу. Велетень думки і праці не знав спокою, не опускав своїх натруджених рук. Франко пише сотні художніх творів, наукових праць, політичних статей, здобуває звання доктора наук.

 

15 учень:

У роки найважчих життєвих негод і поневірянь не раз згадував Франко своє село та батькову кузню.

 

      Вірш «Спомини».

Маленький хутір серед лук і нив

На горбику над річкою шумною –

Отам я в простій хлопській хаті жив,

І самота, і сум жили зо мною.

    

Із трьох боків поля ті обмежив

Могутній ліс зеленою стіною,

І шумом серцю він на сон дзвонив,

І сум по травах розносив луною.

 

Він тяг мене в свою таємну тінь,

І свіжий подих віщував розраду,

І листя,знай, мені шептало: «Скинь

 

Із серця всі згадки про знаду й зраду!

Природі-мамі до грудей прилинь

І тут знайдеш нову, святу принаду».

 

16 учень :

«На дні моїх споминів горить вогонь. Це вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною у свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі.»

 

      Вірш «У долині село лежить»

У долині село лежить,

понад селом туман дрижить,

а на горбі край села

стоїть кузня немала.

 

А в тій кузні коваль клепле,

А в коваля серце тепле,

А він клепле та й співа,

Всіх до кузні іззива.

 

«Ходіть, люди, з хат, із поля!

Тут кується краща доля.

Ходіть, люди, порану,

вибивайтесь з туману!»

 

Та тумани хитаються,

понад селом згущаються,

розляглися по полях,

щоб затьмити людям шлях.

всміхалося, а діти - згадував Франко.

 

Щоб закрити їм стежини

Ті, що вгору йдуть з долини,

В тую кузню, де кують,

Ясну зброю замість пут.

Світанок поета починався біля маленького вогню батькової кузні, а захід його догоряв у променях європейської слави. ( О. Гончар)

 

17 учень :

Рано пішов Іван Франко з батькової хати, проте ніколи не поривав з нею зв’язків. В радісні і найтяжчі хвилини свого життя він часто повертався до рідних порогів і знайомих стежин, щоб набратися сили, енергії для своєї титанічної праці. Рідне село завжди було джерелом творчого натхнення письменника.

 

      Вірш « І знов я бачу тя, село моє родинне»

Ізнов я бачу тя, село моє родинне,

Як бачив тя тоді, коли життя дитинне

Плило немов малий потічок серед трав,

Щось в’єсь несміло між дрібними камінцями.

Дрібних утіх і я тут зазнавав.

                                                                               

18 учень:

Особливо любив письменник дітей. «Життя мені мало всміхалося , а діти були тим весняним сонячним променем, яке зігрівало моє серце»,згадував Франко. Тому й писав він для них і про них свої казки та оповідання. 

 

19 учень :                

Багату спадщину він залишив своїм любимцям. А зараз на вас чекає дивосвіт Франкової казки. Ми помандруємо у ті далекі часи, коли ще звірі говорили.

           Інсценізація казок І.Франка

  (Казкове дійство відбувається на Поляні Казок)

«Лисичка і Рак».

«Заєць і Їжак».

«Лисичка і Журавель».

«Лисичка- кума»

«Вовк війтом».

«Осел і Лев».  

                                        І. Франко, «Фарбований Лис»
                    (Сидить блакитного кольору невідома істота… Навколо – тварини).

                   Дивна істота: Слухайте, любі мої, і тіштеся! Сьогодні рано святий Миколай

                                  виліпив мене з небесної глини – придивіться, яка вона

                                  блакитна!.. Ожививши мене, він сказав: «Іди на землю й будь

                                  звірячим царем, заводь лад, суди по правді!».

                   Звірі :   Ой Господи! Так се ти маєш бути нам добродій, наш цар?

                 
                  Дивна істота: 
                            Так, дітоньки…

                            Тут кінчиться наша казка.

Всім, хто слухати був ласка,

Дай же, боже, много літ!

Най і нам весь сум пропаде!

А тим, хто нам коїть зради,

най зійдеться клином світ.

І. Франко «Лис Микита»

 

Слайд 7            

 

Мудрості з казок навчайтесь…     

    

20 учень:

Багато зазнав поет життєвих негод, не раз кров'ю обливалося його чуле серце. Працював він до останніх днів свого життя.

 

Вчитель:  Помер він на чужих руках — сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскільки був "такий бідний, як цілий наш народ", ховали І.Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій  вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Духовна влада відмовила в "парадному" поховальному обряді, "виділила" лише одного священика з волоської церкви. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в "позиченій" ямі на шість домовин... Лише через десять років упокоївся Поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.

 

             20 учень:

            Поховали Франка 1916 року у Львові на Личаківському кладовищі, де до могили Каменяра не заростає стежина. Та не про смерть нагадує вона, а про працю і боротьбу українського Титана. Велична фігура Каменяра, що лупає скалу, дихає безсмертям.
Таким невтомним і мужнім залишився Іван Франко у серцях свого народу.

 

 

Слайд 8            

                 

21 учень:

Зоря Франкової слави заясніла тільки після його смерті. Здійснилась поетова мрія про вільну та єдину державу. Франкові пісні линуть тепер по всій Україні.

 

     Пісня « Червона калино, чого в лузі гнешся?»

Слайд 9  

 

 

 

22 учень:

Ім’я І.Франка тісно пов’язане з містом Лева

 

Слайд 10

 

                           

 

23 учень:

 

 І.Франко вчився і читав лекції у Львівському університеті,

               тому тепер університет носить його ім’я

 

Слайд 11

 

24 учень:

 Ім’я  І.Франка увіковічено в назвах вулиці, площі, парку...

 

Слайд 12 

 

25 учень:

Іменем поета названо навчальні заклади, школи, театри.  Пам'ятники  поету прикрашають Київ і Львів. Пам’ятник І.Франку встановлено перед Львівським державним університетом, що носить його ім’я.

 

 

   Слайд 13           

                                                        

 

23 учень:

Схиляємося перед світлим образом поета, що є і завжди буде в душі.

 

Коломийки нашого краю про І. Я.Франка

Прийшла осінь у Карпати,           

Барвінок розвився.

Поїдемо подивитись,

де Франко вродився.

 

Ми їздили цього року

до Львова, до Львова,

та й ходили дивитися,

де хата Франкова.

 

У тій хаті добрі люди

 музей обладнали,

щоби Франка в цілім світі                     

знали й шанували.

 

Ми нащадки Каменяра

хочем всім сказати,

що ми будем чесно жити

й Франка шанувати.

 

Слайд 14           

 

Музей-садиба І.Франка у Львові

 

 

    Вірш « Чолом великому трудівникові»

(Читає дідусь учня, запрошений на свято)

Шевченка брат молодший , він ішов,

Крізь темні муки, крізь кущі тернові

Ламав він сміло скелі гранітові,

Він людям розум віддавав і кров !

 

Ненавидів він беркута й удава і кнут,

і гніт, і темний визиск він,

- і на майданах Львова й Борислава,

і скрізь, де генія сіяє слава,

де новий світ підвівся із руїн,

Франкові нашому - земний уклін!

                     М.Рильський

 

       25 учень:

Світ називає його генієм, великим українським письменником, титаном думки і праці. А для нас Франко ще й славний земляк, який дуже любив своє рідне село, ходив стежками-дорогами, ловив руками рибу у річці Збір, бігав по гриби у Радичів ліс, годинами залюбки дивився на старий Діл.

 

     Пісня про Нагуєвичі

Під високим Ділом

та над річкою Збір

простяглося село

і милує наш зір.

У зелених садках

сплять чепурні хатки

і в задумливих снах

все мережать гадки.

Приспів:

Нагуєвичі рідні -

незабутнє село,

ти Вкраїні коханій

поета дало.

 

2. На сугорбі малім

слобода маячить,

а за нею в імлі

ліс прадавній шумить.

Тут малими ногами

Івась простував,

Квіту-щастя в лісах

Для народу шукав.

        Приспів.

3.І прийшла та година,

Що поет наближав,

піднялась Україна:

день свободи настав.

Серед вільного люду

йде щасливий Франко,

і лежить у долині

його рідне село.

        Приспів                   ( Г. Гром)

 

22учень:

Пройдімося і ми тими зеленими, перехресними стежками Івана Франка, напиймось цілющої води з його криниці, погляньмо на прекрасні околиці Нагуєвич і переконаємось, що серед такої розкішної природи народжуються генії.

 

 Слайд 15 

          Хоч його давно нема, живе казка про Франка…

                          (стежками І.Я.Франка)                        

 

 

Бездонно вічна пам’яті ріка,

І час її ніколи не замулить.

Шумлять дуби над стежкою Франка,

що пролягла з сучасного в минуле.

 

 

23 учень:

Вічно красуйся, могутній щедрий краю, що породив великого Франка. Невмирущий Каменяр – він завжди з нами! Пишаємось ним, вчимося у нього.

 

Слайд 16 

          

Пишаємось Каменярем, вчимося у нього.

          

24 учень:

Тисячі людей їдуть до Нагуєвич. Їдуть, щоб вклонитися землі, яка дала Україні і світові титана думки і праці, пройти стежками Франкового дитинства, подихати повітрям, настояним Франковою музою, ступити на ті шляхи, якими пішов у далекий світ, звідки пішов у безсмертя.

 

Слайд 17 

          

                                           Поїздка в Нагуєвичі       

 

25 учень:

Линуть і тепер над селом та узгір'ями ключі журавлині, як і колись, ронять свій тривожний перегук, а з ним несуть по широкому світові славу про великого співця України, непохитного борця за свободу і щастя людства, вірного непоборимого сина рідної землі.

 

Вірш «Франкова земля»,(Р. Пастух «Франкова доля»)

О, земле віщого Франка,

Підгір’я величаве.

Там - синіх гір ява п’янка,

а тут – хлібів заплави.

 

Багато маєш солов’їв,

 та їм не дорівнятись

до солов’я, що захотів

 Каменярем назватись.

 

Цвіти ромашками в лугах,

Зірками в високості,

Із хлібом-сіллю на руках

Приймай до себе в гості.

 

Ведучий 1. Франкове слово - душа жива.

Хвалу поету народ співа.

У нашім серці він буде жити,

бо ми нащадки Каменяра.

 

Ведучий 2. Під небом миру в сонцем даль залиту,

Звучить хода весела і дзвінка…

У нашім серці буде вічно жити

 Ім’я безсмертне рідного Франка!