Виховний захід на тему: "Література рідного краю. Життєвий і творчий шлях поетів-земляків".

                                       Методичний кабінет відділу освіти

                              Згурівської районної державної адміністрації

 

 

 

                                                                                               Згурівська ЗОШ I-III ступенів

                                                                                  учитель початкових класів

                                                                                  Матула Алла Євгенівна

 

 

 

               Згурівка 2018 рік

Тема: Література рідного краю. Життєвий і творчий шлях поетів-земляків

Мета: ознайомити дітей з творчістю письменників рідного краю; сприяти   розширенню кола їх читання; розвивати вміння аналізувати прочитаний твір, творчі здібності учнів і формувати естетичні смаки; розширювати знання учнів про життя і творчість письменників рідного краю; формувати навички виразного читання, здатність відчувати емоційний зміст поезії, зв’язно висловлювати свої думки, збагачувати словниковий запас учнів; прищеплювати любов до рідного краю, його культури; виховувати особистість, яка шанує минуле та сучасне, прививати почуття гордості за своїх земляків.

Обладнання: книжкова виставка письменників Згурівщини, фото-колаж місць, які описували письменники у своїх творах, фотовиставка творів художника Згурівки Г. П. Проценка, комп’ютер та презентація до уроку, картинки – смайлики.

Вид заняття: виховний захід.

                                        ХІД ЗАНЯТТЯ

I. ОРГАНІЗАЦІЯ ДО ЗАНЯТТЯ

1. Емоційне налаштування ( звучить легенька музика) (Слайд 2)

   Учитель.

                                               Згурівка

Немає кращого нічого,

Ніж рідна Згурівка моя!

Тут я живу, складаю вірші,

Тут вся моя сім’я.

 

Люблю левади і поля,

Милуючись. Земле моя,

Тебе потрібно берегти,

Тоді й віддячиш ти .

 

Верба схилилась над ставком,

Журливо все шумить,

І чайки крик над острівком

Неподалік бринить.

 

 

Коли поїду я кудись,

Душа кричить: «Додому!».

І жити радісно мені

В цім краї золотому.

 

ІІ. ПІДГОТОВКА ДО СПРИЙМАННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Вступна бесіда

       Ці мелодійні слова вірша Івана Баришевського «Згурівка». Будь-яка місцевість відома найперше людьми, які тут зросли. І особливо людьми, котрі зробили видатний внесок у розвиток мистецтва, культури. Багато таких людей народилося, виросло, працювало і працюють в нашій місцевості. Серед них відомі поети, письменники, художники.

        - А кого ви знаєте з поетів рідного краю?

- Чи можемо ми пишатися митцями рідного краю?

- Чим нам близькі поети рідного краю?

- Чим приваблюють вас твори поетів Згурівщини?                        

ІІІ.ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ ЗАНЯТТЯ

1. Бесіда про людей, які звеличують наш край

      Наші сучасники, члени Спілки письменників України: Іван Кирій із Пасківщини, Василь Большак із Безуглівки, Григорій Кривда із Середовки  та Іван Щербатенко і Михайло Медуниця із Старої Оржиці. Рідна земля для них – найбільша святиня, джерело натхнення, їх дитинство і юність, найсвітліші і найдорожчі спомини.

 Закоханістю в красу рідного краю віє від поезій Миколи Босого та Івана Баришевського, які присвятили Згурівці чимало своїх віршів, хвилює читачів глибоко філософічна лірика журналіста Валерія Барана, до глибини душі вражає  ніжна лірика і колюча сатира учителя з Красного Володимира Новосільського та Віталія Конавченка із Згурівки, глибокою сердечністю, людяністю полонять душу поезії Валентини Хрущ, учительки із Лизогубової Слободи, учителя Івана Тодорчика, Галини Сябро та Наталії Пасенюк із

 Аркадіївки, завжди у пошуках оригінальної форми своїх поезій Олег Жупанський, зворушують поезії про дітей Віктора Іваночка із Нової Олександрівки та на одному диханні написані вірші Василя Гутника із Черевок.

 Хай скромний, але все ж таки свій вклад вносить Згурівщина у складний і багатий сучасний літературний процес.

    Сьогодні ми перегорнемо сторінки з життя і творчості письменників рідного краю. Любі учні, тема нашого заняття звучить так: «Література рідного краю. Життєвий і творчий шлях поетів-земляків». Ми ознайомимося із творчістю письменників Згурівщини.

Отже, до сьогоднішнього заняття ви об’єднались у три групи. Кожна група отримала випереджувальне завдання.

1 група– «Дослідники»(досліджують біографічні відомості про письменників та їх творчість.)

2 група– «Читці»(готують виразне читання віршів, уривки творів письменників рідного краю.)

3 група– «Художники-фотографи»(виготовляють фотографії, малюнки тих місць, які описували письменники у своїх творах).

Правила роботи в групах.

1. Поважай думки інших.

2. Вислухай уважно товариша.

3. Обгрунтуй перевагу своєї пропозиції.

4. Будь толерантним та вихованим.

Кожна із груп на парті має смайлики: задоволений – це означає відмінно попрацювали, а засмучений – недопрацювали.

Після роботи в групах вам потрібно оцінити один одного смайликами. Тому уважно слухайте і готуйтеся відповідати.

ІV. ОЗНАЙОМЛЕННЯ ІЗ ПИСЬМЕННИКАМИ ЗГУРІВЩИНИ

1. Виставка книг письменників Згурівщини (Слайд 3)

- Роздивіться, які книги виставлені на виставці.                                                         - Прочитайте їх назви.                                                                                                   - Знайдіть та прочитайте автора.

а) Іван Кирій «Мій друг Кася», «Розцвітає бузок», «Після грози», «Хлопці з    Вишневого», «Сто усмішок», «Голодна весна», «Над Дніпром».                                                б) Василь Большак  «Контури портрету», «Рідні простори мої», «Не журіться, професоре», «Щедрик-ведрик».          

в) Валерій Баран «Що залишиться по мені?», «Сталася халепа», «Здрастуй,  рідна земле», «Не буває крил у черепах», «Я вмію вишивати».                                г) Валерій Баран та Іван Баришевський «Рецево».

2. Творчість Івана Івановича Кирія  (Слайд 4)

а) Гра «Здогадайтеся: про кого або про що я розповідаю».                        Мрійник, вигадник, казкар, поет, фантазер – (письменник).

- Сьогодні ми познайомимося з життєвим і творчим шляхом Івана Кирія  та його творами.

б) Група «Дослідників».

Учитель. Наша група «Дослідників» підготувала матеріал про життя і творчість Івана Кирія.

    1 учень. І. І. Кирій народився 12 червня 1924 року на Київщині в селі Пасківщина Згурівського району, вже в 12 років став юнкором республіканської газети «На зміну», а коли йому минуло 15 років, усе село здивувалось. Іванко Кирій написав оповідання «В степу» і нагороджений         ІІІ республіканською премією. Після закінчення Згурівської середньої школи

працював у сільській раді. А вечорами писав. Одна за одною з’являються його статті в районній газеті.

    2 учень. Післявоєнні роки були важкі. Іван Іванович пішки міряв дороги покриті то пилом, то грязюкою, але ніколи не нарікав на свою долю, на труднощі. Працював і вчився: спочатку в культуро-освітньому технікумі, потім у Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка на факультеті журналістики.

3 учень. І. І. Кирій захопився роботою з дітьми і почав писати для дітей, став дитячим письменником, друкував свої твори у журналі «Барвінок», а в 1958 р. вийшла його перша книжка «Ключі до щастя». Слідом за нею з’являється одна за одною збірки оповідань для дітей «Як ми їздили в Каховку», «Сигналісти», «Мій друг Кася», «Пташкам літати в небі», збірки гуморесок «Хитра штука закарлюка» та інші. В 1974 році була видана повість для дітей «П’ята осінь».

     4 учень. Цікаво, що своїх героїв І. І. Кирій не вигадує, а вміє знайти в житті. Щоб краще проникнутись життям сучасного школяра, мріями дітей, Іван Іванович часто зустрічається з учнями. У 1998 році на 75 році життя не стало людини великої щирої душі Івана Івановича Кирія. У нашій шкільній бібліотеці ви можете взяти і прочитати твори І. І. Кирія «Над Дніпром», «Хлопці з Вишневого», «Ровесники», «Братова медаль».

Учитель. Ви молодці, а тепер, будь ласка, оцініть роботу групи «Дослідників». (Слайд 5)

в) Виразне читання вірша «Цвітуть у Згурівці сади» вчителем.

Цвітуть у Згурівці сади

 

Цвітуть у Згурівці сади

Молочно білим цвітом,

Щоб людям рясно уродить

Жарким від сонця літом.

 

А у садах тих солов’ї

Витьохкують до ранку,

І не дають їхні пісні

Спать юним згурівчанкам.

 

Це значить, що весна прийшла,

По-справжньому настала,

Красу з собою принесла,

Усіх зачарувала.

 

Йду зачарований і я

По Згурівці весняній,

Де молодість пройшла моя

У праці у старанній.

 

Я, не шкодуючи, віддав

Свого життя частину,

Щоб мій райцентр містечком став

І кращав без упину.

 

Іду й радію, що збулись

Мої думки чудові:

Будинки в Згурівці звелись

Багатоповерхові.

 

А вулиці, колись грязькі,

Давно асфальтом вкрились,

І уночі, немов міські,

Вогнями освітились.

Є в згурівчан тепер моїх

Машини, мотоцикли,

Є телевізори у них 

І всі до цього звикли.

 

Недарма весело мені,

Недарма я радію,

Лунають в Згурівці пісні,

І край мій молодіє.

 

Бо люди мудрі в нім живуть,

Завзяті, працьовиті,

Собі обрали вірну путь,

Щоб жить, як всі, у світі.

 

Спасибі ж, добрі люди, вам,

Що власними руками

Життя будуєте свій храм –

Я серцем завжди з вами.

 

Люблю я згурівські сади,

Чарівність Згурівщини,

Вони були й будуть завжди

Чарівністю Вкраїни.

г) Робота над змістом.

- Що описував автор у вірші?

- Чому радів автор?

- Які люди живуть у Згурівці?(Виразіть словами із вірша.)

 

д) Слово для групи «Читці».

(Діти зачитують вивчені вірші, уривки із творів.)

 

          1 учень. Я вивчив вірш «Село моє».

 

         Село моє

Село моє, моя колиско,

Про тебе спогад не зачах,

Від згадки сльози на очах,

Що ти від мене так неблизько.

 

Бо часом так душа бажає

До тебе з вітром полетіть,

Помилуватись хоч на мить

Твоїм казково-дивним раєм.

Хіба ж не рай – біленькі хати

На кожній вулиці рядком,

Кущі калини над ставком

І запах ніжний рути-м’яти.

 

А срібна зірка вечорова

Ясніш від зір усіх сія,

І наче пісня солов’я,

Лунає українська мова.

 

Найкращі в цілім світі люди –

Мої прекрасні земляки,

Стрічатись з ними – залюбки,

Розмова з ними – серце будить.

 

Село моє, тут я родився,

Усі стежки не раз пройшов,

Із тебе в світ складний пішов

І в ньому – ні, не загубився.

 

Ні перед ким не гнув я спину,

І отже – не запобігав,

Постійно людську гідність мав

І став корисним для Вкраїни.

 

Село моє, моя колиско,

Де дух батьків моїх вита,

Живе де людська доброта,

Для мене рідне те і близьке.

 

Село моє, мій рідний край,

Де я учився, де прозрів,

Не забувай своїх синів,

І я тебе не забуваю!

 

         2 учень. Я підготував вірш «Багато весен відшуміло».

 

Багато весен відшуміло

 

Багато весен відшуміло,

Води у ріках відпливло,

На серці в мене завжди мило,

Як приїжджаю у село.

 

 

Тут я журивсь, радів, сміявся,

Учився тут і виростав,

Уперше тут я закохався

Й від тебе ту любов ховав.

 

Люблю село зимою й літом,

І восени, і навесні,

Селянську мову соковиту

І чарівні сільські пісні.

 

Давно я в місті оселився,

Живу у затишку, в теплі,

А тим горджусь, що народився

В звичайній хаті у селі.

 

Я всім кажу й казати буду:

Я не міський, не міщанин,

Села ніколи не забуду,

Його я вірний, вічний син.

 

Учитель.

- Що спільного у цих віршах?

- З чого видно що автор скучив за рідним селом?

- Які спогади у автора і чому він ніколи не забуває своє село?

- Писав Іван Кирій і гумористичні вірші.

 

          3 учениця. Я люблю читати гуморески, то і підготувала гумористичні вірші.

 

        Термометр

 

Стогне бабця, то їй жарко,

То її морозить,

У сільську прийшла лікарню

І лікаря просить:

 Поможіте, ради бога,

Я в боргу не стану,

Дев’яносто ж лиш мені-

Умирати рано.

 Поможемо,  каже лікар, 

Знімем вашу муку, 

І поставив термометра

Старенькій під руку.

 Посидіте тихесенько

У мене, бабусю,

А я піду по палатах

І скоро вернуся.

Сидить бабця, вже минуло

З півгодини, може,

Як згадала вона раптом:

 Боже ж ти мій, Боже!

Я ж забула випустити

Курчаток і квочку,

І теляти не припнула

Пастися в садочку.

Виглянула, не йде лікар,

Голосно зітхнула,

І, термометр притиснувши,

Додому чкурнула.

А на другий день уранці,

Баба, зроду чесна,

Придибала у лікарню,

Термометр принесла.

Верта лікареві й каже:

 Я з ним переспала,

І одразу, спасибі вам,

Здоровою стала.

 

Васина відповідь

 

На уроці географії

Вчитель Васю викликає:

 Про жарку країну Африку

Розкажи усе, що знаєш.

Вася звівсь поважно з місця,

Потягнувся, позіхнув:

 Так, Григорію Петровичу,

Я ж у Африці не був.

 

Учитель.

• Іван Кирій багато писав оповідань. Найцікавіші зібрані у книжечці «Мій друг Кася». А саме оповідання «Під сценою». Ці оповідання були взяті із життя. (Слайд 6)

 

         4 учениця. Мені подобається читати різні художні твори. Коли я прочитала оповідання «Під сценою», то була просто захоплена цією пригодою, але водночас вболівала за долю хлопчика Касі. (Читає уривок.)

 

 

                            Уривок із оповідання «Під сценою»

 

…Кася зрозумів, що раз зняли екран і поставили на сцені трибуну, стіл і стільці – значить, кіно не буде. Але що мало відбутися в клубі, він не знав і

навіть не догадувався. Йому вже хотілося вилізти із своєї схованки, та не було як.

      І Васько вирішив ждати – будь, що буде.

      Під сценою стояв морок, тхнуло сирістю. Сидіти було ніяк, і Кася лежав зразу ж під лядою боком.

      Десь, може, через годину чи більше (Кася точно не знає, бо йому здалося, що часу минуло дуже багато) зал став наповнюватися гомоном, заскрипіли стільці. Васько догадався, що в клуб заходили і займали місця люди.

       «Що ж воно тут відбудеться, раз немає кіно? – міркував він. – От халепа».

        Невдовзі люди з’явилися і на сцені. Вони, мабуть, із собою щось принесли. «Це давай поставимо прямо на стіл, а це на стільці», - казав один голос, і чути було, як хтось щось поставив на стіл, а другий поставив щось на

стільці. Потім дівчачий голос зі сцени гукнув: «Хлопчики, а вода є? Воду принесли? І ванночки?». Скоро, мабуть, принесли й воду, бо брязнуло відро.

        По сцені ходили, гупали, сміялися. Касько догадався, що це були учні-старшокласники: деяких він упізнав по голосу. Але чому вони тут, що будуть робити, для нього залишалося таємницею.

        Та ось Кася почув, як на сцену зайшли ще двоє.

 – Ну що, будемо починати? – Це був завклубом.

 – Давайте, не заперечую, - відповів йому знайомий жіночий голос. Кася ніяк не міг пригадати, де він його чув.

 – Хлопці, у вас все готове? – звернувся цей же голос до тих, що порядкували на сцені.

 – Все, - відповіли разом три голоси.

 – Тоді я оголошую, - сказав завклуб, і чути було, як він пішов на край сцени, зупинився за завісою і повідомив, що зараз вчителька їхньої школи Олександра Карпівна прочитає цікаву лекцію, яка називається «Релігійні чудеса природи»…

 

         5 учень. Письменник надзвичайно любив рідний край, його природу. Мені здається, що варто пригадати поезію Івана Кирія «Закурликали журавлі».(Учень читає поезію напам’ять.)

                              Закурликали журавлі

 

У осінньому

Небі синьому

Закурликали журавлі,

Не вітаючись,

 

А прощаючись,

Сум лишаючи на землі.

 

Ой, журавлики,

Рідні братики,

Ой куди ж бо ви летите,

Та й на крилоньках

Своїх сивеньких

Від нас літечко несете?

 

А вони в ключах,

Що аж біль в очах,

Грають в сурмочки голосні:

 Осінь хай мине,

І зима мине –

Ми повернемось навесні.

 

Бо Вкраїнонька

Наша рідненька,

Жить без неї б ми не змогли,

Її любимо, не забудемо,

Й знову журно: курли, курли...

 

        Учитель. Молодці, група «Читці», із успіхом справились. Прошу оцінити роботу дітей цієї групи. (Слайд 7)

3. Творчість Миколи Івановича Босого (Слайд 8)

   а) Група «Дослідників».

Учитель. Група «Дослідників» продовжують ознайомлювати нас із життєвим та творчим шляхом Босого Миколи Івановича.

 

         1 учень. Микола Іванович Босий народився 13 жовтня 1926 року у Згурівці Яготинського району Київської області в сім’ї селянина-хлібороба. Роки раннього дитинства були дуже тяжкими, адже сім’я, у якій зростало три сини та три доньки, відчула сповна лихоліття голодомору 1933 року. Найменшому братику Саші в той час ще не виповнилося й року, він зростав слабим, кволим і навічно залишився спочивати у садку біля хати. Батько працював у колгоспі, він щодня приносив додому щось із їжі, яку варили для колгоспників на подвір’ї контори, та ще була своя корівка-годувальниця. Це допомогло сім’ї пережити страшні роки голодомору.

 

 

 

       2 учень. У 1934 році пішов до першого класу семирічної школи. Після закінчення семирічки подав документи до середньої школи, але почалася Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року батька мобілізували на війну. Микола разом із старшим братом Василем та трьома сестрами залишилися з матір’ю. Наприкінці 1944 року забрали в армію. До квітня 1948 року служив на Чорноморському флоті у бригаді підводних човнів на плавбазі «Нева». У 1948 році після лікування у Севастопольському госпіталі був комісований, повернувся додому. Потім лікування у Полтавському госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни закінчив шестимісячні курси бухгалтерів.

 

        3 учень. У 1949 році починає працювати у Згурівському «Заготзерні», потім бухгалтером у райветлікарні, в редакції районної газети «Прапор Леніна», у відділі зв’язку, в торгівлі, в бухгалтерії районного відділу народної освіти, у виконкомі Красненської сільської Ради народних депутатів. Важливу роль у зростанні майстерності поета мало спілкування із творчим колективом районної газети «Прапор Леніна», у якому в 70-х роках минулого століття працювали відомий письменник І. І. Кирій та майбутній головний редактор журналу «Рідна школа» І. Щербатенко.

 

       4 учень. Микола Іванович одружився у 1952 році з Марією Миколаївною Куліченко, яка була родом із Полтавської області. У сім’ї зростало двоє дітей, але синові не судилося жити. У 1959 році закінчив десять класів Згурівської вечірньої середньої школи робітничої молоді, в якій у ті часи здобували освіту багато згурівчан.

 

         5 учень. Писати вірші Микола Іванович почав ще до війни, але перша публікація в районній газеті з’явилася у 1951 році. Його твори часто друкувалися в журналі «Україна», газетах «Радянська освіта», «Київська правда», дитячих журналах «Малятко» та «Барвінок», в районних газетах Згурівського, Яготинського та Глобинського районів. Учитель співів Згурівської середньої школи Вадим Львович Кучерявий написав музику до вірша «Пролісок». У 70-х роках ХХ століття пісня «Пролісок» увійшла до репертуару однойменного ансамблю дівчаток старших класів.

Помер Микола Іванович Босий 20 листопада 1998 року.

Учитель. Давайте оцінимо роботу групи «Дослідників». (Слайд 9)

 

б) Виразне читання віршів.

 Учитель. Слово надаємо групі «Читці».

   1 учень. Він безмежно любив Україну, українську народну пісню, свій рідний край. В своїх віршованих творах Микола Босий також описував своє селище Згурівка і вірив, що люди будуть жити краще.

                                         У Згурівці

У Згурівці, у Згурівці

Ростуть угору вулиці,

Світлішають будинки і двори.

І в кожної дороги

Асфальтована підлога.

І хочеться відверто говорить,

Що все стає пригоже,

На давнє так несхоже.

Так хочеться і працювать, і жить…

Я вірю: кожен з нас

Одержить в дім свій газ,

Засяють вулиці в вогнях іскристо.

І кожен бачить те,

Що Згурівка росте, -

Із селища переростає в місто.

Моя Згурівка

                                    Поміж сіл, що туляться

До ріки Супій,

Виростає Згурівка

В пісні у дзвінкій.

У вінку зеленому

Парків та лісів,

У труді натхненному,

В дзвоні голосів.

І на кожній вулиці

Пісні – ручаї.

Хлопці із дівчатами —

Наші солов’ї.

Під зорею ясною,

Що тобі сія,

Завжди будь прекрасною,

Згурівко моя!

 

 

        2 учень. У багатьох своїх віршах він висловлює не лише любов до природи, а й своє захоплення та тривогу за її збереження для наступних поколінь. Він часто прогулювався стежинами Згурівського дендропарку, милувався весняними та осінніми барвами дерев, краєвидами, що відкривалися над ставком, не міг наслухатися пташиного щебетання, помічав найдрібніші зміни, що сталися у природі. Постійне спілкування з природою надихало його на творчість.

Зима

Ой ти, зимо білосніжна,

Чепурушко наша ніжна…

Я тебе запрошую.

Ти іди з порошею,

Хочеш, - з хуртовиною,

Все ж тебе зустріну я.

Я візьму санчата

Й вийду зустрічати.

З піснею і сміхом

Я помчуся снігом.

 

 

Перший сніг

За ніч снігу намело,

Білим стало все село,

Сніг курей моїх ляка:

Не виходять з курника.

Не виходить з хати киця –

Снігу білого боїться.

А Рябко от не злякався, -

Цілий день в снігу купався!

 

                                            Лебеді

Вода, неначе глянець,

Виблискує навкруг.

Лебідку кличе в танець

Лебедик – вірний друг.

Розправив білі крила

Під сонцем золотим.

Вони, як ті вітрила,

На човнику легкім.

За лебедем лебідка

Поволі пропливла.

Неначе біла квітка,

На плесі зацвіла.

Так плавно та серйозно

Веде себе вона.

А він так граціозно

Все шию вигина.

Й сказала так Маринка

Подружкам на мосту:

                                     -Я буду балериною,

От тільки підросту.

 

Соловейко

Я взяла папір та клей

І зробила пташку.

Вийшов справжній соловей,

Хоч було і важко.

На долоню посадила:

– Оживай, пташино!

Він розправив свої крила

І у світ полинув.

Політавши, сів на вишню,

Заспівав: «Тьох, тьох!»

– Може, чули тую пісню?

Ой, як гарно… ох!..

 

3 учень. Микола Іванович Босий був людиною дуже товариською, життєрадісною, дотепною та веселою. У товаристві він зажди був у центрі уваги, жартував, умів розвеселити, дати дружню пораду, підтримати в тяжку хвилину. Це він і передавав у своїх гумористичних творах.

 

     На концерті

Баба Люба із концерту

Дибає додому.

–Насміялася до смерті!

–Що ж було на ньому?

- Все було на тім концерті

Гарно і доладно.

Та найбільше сподобалось,

Що ішов безплатно!

 

        Охрипла

- Ходім  до мене, друже,

В «козла» зіграти треба.

- Та я боюся! Дуже

Криклива жінка в тебе.

А в мене до кричання

Душа ще не привикла.

- Та в неї час мовчання

 – Вже тиждень, як охрипла.

                                              Галасливий

І шумить, і гуде...

Це Павло із школи йде.

Чути свист, і гам, і крик -

Це гуля в нього язик.

Про це знає все село.

Кажуть: «З школи йде Павло».

          4 учень. Та, напевно, найбільш за все на світі любив Микола Босий дітей. Багато його віршів написано для дітей. Йому дякували батьки, бабусі за твори, вони часто читали їх у районній газеті для своїх дітей, онуків. Свою любов до природи рідного краю, до поезії він передав своїм дітям, онукам.

                                             Рукавички

Я для старшої сестрички

Плету гарні рукавички.

                                    - Глянь, сестричко, ось які

Вони теплі та м’які.

Сестра в руки узяла:

- Де ж береш ти їм тепла?

- Я сиджу біля віконця

І тепло беру від сонця.

 

Зайченята

Йдуть до школи зайченята.

Проводжає заєць – тато.

У них книжечки з капусти,

А із моркви олівці.

- Ми уроків не пропустим!

- Молодці! Молодці!

Йшли додому зайченята –

Школярата - молодці –

Їх питає заєць-тато:

                                    - Де ж книжки і олівці?

                                    - Де б ви, татку, думали? –

На перерві схрумали.

 

Кролики

Кроленят Василько любить,

Їх не просто так голубить –

На канікули  улітку

Змайстрував їм нову клітку.

Приладнав і годівнички

Для зерна і для травички.

В хатці семеро кролят,

Білосніжних вушенят.

Протирають очка сонні:

                                    - Що тут в нашім раціоні?

І Василькова рука

Дістає їм із мішка

Конюшину, молочай

І сінце таке, як чай.

Аж до вечора хрумтіли,

Поки спатоньки схотіли.

 

Учитель. Оцінюємо роботу «Читців». (Слайд 10)

                 Молодці! Дуже добре постаралися.

 

4. Творчість Валерія Григоровича Барана (Слайд 11)

а) Група «Дослідників».

Учитель. Наші учні із групи «Дослідників» продовжують ознайомлювати нас із творчістю письменників рідного краю, а саме Валерія Григоровича Барана.

       1 учень. Народився 1 липня 1954 року в с.Самійлівка Козелецького району Чернігівської області. Восьмирічну школу закінчував у сусідньому селі Борсуків, де народився і виріс Юрій Збанацький. Його рідна сестра, Уляна Оліферівна, викладала українську мову та літературу. Вона й

прищепила любов до рідного слова, до літератури. Десь у класі третьому пробував щось римувати. Зростав у родині сільського вчителя. І це вплинуло на подальший життєвий вибір: після школи вступив на шкільне відділення Прилуцького педагогічного училища імені І. Я. Франка.

        2 учень. Здобувши фах учителя, працював у школі, а потім був запрошений на посаду літпрацівника Козелецької районної газети. Вірші, етюди, замальовки все частіше почали з’являтися на сторінках обласних газет «Деснянська правда» та «Комсомольський гарт». Із 1974 по 1976 рік служив у армії, брав участь в ліквідації наслідків землетрусу в Дагестані. Вів щоденник, продовжував писати поезії, новели, оповідання, готував до друку збірку віршів, листувався з поетами Кузьмою Журбою та Ганною Чубач.

         3 учень. Звільнившись у запас, вступив на підготовче відділення Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

У серпні 1977 року став студентом факультету журналістики. Брав активну участь у зібраннях університетської літературної студії імені М.Т.Рильського. Перевівшись на заочну форму навчання, працював у редакціях Козелецької та новгород-сіверської районних газет, Білейківській восьмирічній школі, Козелецькому будинку піонерів. Друкувався в місцевій пресі, з’явилися публікації в журналі «Дніпро», «Перець», газетах «Освіта», «Патріот Батьківщини». Неодноразово був учасником республіканських та обласних нарадах молодих авторів. У 1986 році був прийнятий до Спілки журналістів СРСР.

         4 учень. Після аварії на Чорнобильській АЕС, був направлений на роботу в Згурівський район Київської області. Працював завідуючим відділом, заступником редактора районної газети, заступником директора дитячої музичної школи, редактором радіостудії «Згурівщина».

Помер Валерій Баран 31 грудня 2010 року.

      Учитель. Будь ласка, оцініть роботу групи, яка виступала. Молодці!   (Слайд 12)

б) Слово надається групі «Читці».

 

          1 учень. Від його віршів приємно пахне полем, річкою, лісом, буйним цвітом весняних садів, запашним житнім хлібом. Простота й мелодійність багатьох поезій можуть вільно лягти на музику, стати піснею. А це дано не кожному поетові.

 

Настояна на липових медах

І виплекана сонцем променистим,

Кохана земле, я – маленький птах,

А ти – гніздо, моя колиска.

 

Мій тихий смуток і пекучий щем,

Невтішне горе і гірку провину

Обмила, приголубила дощем

Ти, рідна земле, я – твоя пилина.

 

І як не важко, що б там не було,

Я не шукаю щастя за морями,

Бо тут мій рід, і доля, і крило,

І корінь, не розхитаний вітрами.

                     ***

Чебрецеві галявини

І поліські гаї

Надихають здаля вони

Ароматом своїм.

Де б не був я,

Залишаться

В моїм серці завжди

Чебрецеві галявини

І вишневі сади.

Русявий травень

Дні тихі, сонячні та пишні,

Русявий травень ходить козирем,

І граціозно білі вишні

Танцюють «Лебедине озеро».

 

Веселих трав зеленограї

Прослались пагорбом і яром,

А пшениці, аж зір вбирає,

Замолоділи в полі яро.

Нема в природи вічнім колі

Нічого ліпше, як на мене,

Пори, коли усе довкола

Зелені вишива знамена.

          2 учень. Та ще вірші Валерія Барана приваблюють глибоким життєвим змістом, багато написав гумористично-сатиричних віршів.

        Дзвінок

Упав малий карапуз,

Дриґає ногами,

По щоках розмазав сльози

Брудними руками.

Ішла баба незнайома,

Стала, співчуває:

 - Чого плачеш ти, дитино? -

В малого питає,

                     - Може, маму загубив

Чи схотілось пити?

 - Я не можу у квартиру

Оцю подзвонити!

 - Ще маленький, не дістанеш!

Ну, не плач, синок,

Зараз візьмемо й натиснем

Ми з тобою на дзвінок!

- А тепер давайте, бабо,

Швиденько втікати:

                                    Зараз вийде злюща тьотя

І почне кричати!

 

    Спочатку бабусю

 - Годі, досить! — за столом

Вередує Люда.

Я не хочу більше каші

І їсти не буду!

 - Ану, слухайся бабусю! -

Сварить доню тато,

- Бо, якщо не будеш, схопить

Тебе вовк зубатий!

 Наче Шапочку Червону?

- Пхе, я не боюся,

Хай спочатку, як у казці,

Він ковтне бабусю!

 

         Учитель. Оцінюємо роботу «Читців». Дякуємо! (Слайд 13)

 

5. Творчість Івана Володимировича Баришевського (Слайд 14)

а) Виступ групи «Дослідників».

          1 учень. Народився Іван Баришевський 1975 року в селищі Згурівка Київської області. Тут живе і зараз. Інвалід з дитинства. Незважаючи на тяжку хворобу, не втрачає життєвого оптимізму. Плідно працює на терені поезії та прози. Взірцем для себе вважає Лесю Українку і Тараса Шевченка. Він писав вірші про красу рідного краю, про своє життя. Вірші друкувалися в періодичних виданнях.

 

Учитель. Оцінюємо роботу групи «Дослідників». Молодці! (Слайд 15)

б) Виразне читання віршів групою «Читці».

          1 учень. Мені сподобався вірш Івана Баришевського «Згурівка» і я вивчив його напам’ять. У цьому вірші показано красу рідного краю і ставлення автора до природи.

                                              Згурівка

Немає кращого нічого,

Ніж рідна Згурівка моя!

Тут я живу, складаю вірші,

Тут вся моя сім’я.

 

Люблю левади і поля,

Милуючись. Земле моя,

Тебе потрібно берегти,

Тоді й віддячиш ти .

 

Верба схилилась над ставком,

Журливо все шумить,

І чайки крик над острівком

Неподалік бринить.

 

Коли поїду я кудись,

Душа кричить: «Додому!».

І жити радісно мені

В цім краї золотому.

 

         2 учениця. У вірші «Листя з дерев опадає…» також описано красу рідного краю.

Листя з дерев опадає.

Ковдрою землю вкрива,

Тихо вітрець повіває,

Сизий туман наплива.

 

Птахів полинули зграї

Знову на теплі моря,

Літо було і немає,

Зникло воно, бо пора.

 

В небі тонка павутинка,

Мов зачарована мить,

Осінь прекрасна, як жінка,

Як же її не любить!

 

           3 учень. Багато віршів автор написав про своє життя та долю. Один із них «Вранці вийшов я гуляти…».

Вранці вийшов я гуляти,

І сказала мені мати:

«Сину, я уже в літах,

Ти ж літаєш, наче птах,

Ось послухай: там в долині,

Де високая трава,

Ти побачиш квітку дивну –

В бур’яні росте вона.

Тую квітку прополи,

Виривати ж, о, ні – ні!

Бо то квітка твого щастя –

Ти її побережи».

Я пішов шукати квітку,

Ішов довго, утомивсь,

Сів собі я на пеньочку

І на землю задививсь.

Бачу, звідти вигляда

Лиш билиночка одна.

Де ж те щастя? Хтось забрав,

А я його і не мав .

Де ж та квітка? Хтось знайшов –

Зірвав собі та й пішов.

Учитель. Оцініть роботу групи «Читці». Дякую! (Слайд 16)

 

6. Творчість Новосільського Володимира Савича (Слайд 17)

а) Виступають «Дослідники».

         1 учень. В. С. Новосільський народився 19 жовтня 1938 року в м. Києві в робітничій сім’ї. Дитячі роки пройшли на Шполянщині Черкаської області. Там закінчив середню школу, потім Київський державний педагогічний інститут імені Горького (нині – імені Драгоманова). Здобувши вищу освіту, працював учителем математики і фізики в Панфилівській восьмирічці Яготинського району, потім – секретарем РК ЛКСМУ в Яготині.

         2 учень. Із серпня 1966 року працював директором Красненської неповної середньої школи, учителем математики і фізики цієї ж школи. Пише поезії, гуморески, часто друкується у місцевій пресі. Його твори відзначаються то іскристим народним гумором, то тонким ліризмом, усі вони проникнуті любов’ю до рідного краю, до людей, появу їх завжди з нетерпінням чекають читачі.

 

 

Учитель. Оцінимо роботу групи «Дослідників». Молодці! (Слайд 18)

б) Виступ «Читців».

1 учень. Деякі твори Володимира Савича покладені на музику. Вони оспівані в піснях.        Згурівка, красуня Згурівка

В тиші гортаю сторінки історії,

Думами рину в глибини віків,

Бачу, як Згурівку зводять учорнені

Руки голодних селян-кріпаків.

Ти пам’ятаєш часи Кочубеєві,

Голод, і холод, і роки війни...

До обелісків пройдемо алеями:

Вічна вам слава, герої-сини!

Приспів:

Згурівко, Згурівко, сонячна Згурівко,

Завжди краса полонила твоя.

Рідна, кохана відроджена Згурівко,

Щастя і долі колиско моя.

 

Не сторонилась ти горя Чорнобиля,

А прийняла потерпілих в сім’ю.

Скільки хороших будиночків зроблено

В гарному місці, в чудовім краю!

Стала приїжджим усім Батьківщиною,

Стала райцентром. У місто гряде!

Зараз район наш зовем Згурівщиною,

З піснею в світле майбутнє ідем.

 

Приспів

 

Трудиться Згурівка з раннього раночку,

В ритмі моторів – і радість, і сміх.

Хлопці ж, як лебеді, а згурівчаночки

І роботящі, і кращі за всіх.

Згурівко рідна, казковий ти краю мій,

Краю роботи, кохання, краси,

Містом зростати тобі побажаємо,

Щастя і слави на вічні часи!

 

Приспів

 

                           Пісня про Красне – село козацьке

 

Наше Красне, як відомо,

У верхах Супій-ріки,

Де пливли літ триста тому

Під вітрилом козаки.

Зараз річку перекрили -

Очерет і осока.

От щоб русло відновили!

Ожила б Супій-ріка.

Попливли б аж в Чорне море

На «Ракетах» козаки,

Красне портом стало б скоро

Судноплавної ріки.

За селом уже старенька

Історична є верба,

Що синів своїх до неньки

Та й додому поверта.

– Ой, ти, вербо, що з тобою,

Сталося в роки війни?

Ти ж з боїв сто п’ять героїв

Не вернула. Де вони?

– Ці загинули в окопах,

Тих катюга розстріляв,

Ці лежать по всій Європі,

А над ними – зелень трав...

 

І старий, і зовсім юний

В нас до діла беручкий.

Тут жінки стають красуні,

Чоловіки ж – козаки.

Всі ми трудимось сумлінно,

Зичим долі і тепла,

Щоб міцніла Україна.

Отакі у нас діла!

Передайте рід по роду:

Всіх запрошуєм в село,

Щоб козацькому народу,

Переводу не було!

          2 учень. Автор Володимир Новосільський пише і гумористичні вірші.

 

                                        Вередливе дитя

 

Надивився я, вже сивий,

Вибриків дитячих!

Але діток вередливих,

Як таке, не бачив.

... Хлопченя так верещало,

Що всі стали плакать,

Після крику забажало

Смаженої б’яки.

Що робити? Що казати,

Як дитя лукаве?

Мусить мати готувати

Замовлену страву!

На стіл ставить мама «блюдо»,

А синок «керує»:

– Першим їсти я не буду!

Хай дід покуштує –

Дід, щоб внука заохотить,

Вилизав і ложку.

– А тепер бабуся Мотя

Хай із’їсть хоч трошки! –

Бабця їсть, розколотивши,

На святій водиці.

– А тепер підсуньте ближче

Миску до сестриці! –

Хоч сестричка і скривилась,

(Їсти й справді ж гидко!)

Але довго не барилась,

З’їла норму швидко.

Потім братик і матуся,

Й тато причастились.

По трапезі цій бабуся

Аж перехрестилась.

Як усі вже ремиґали,

Каже тато: – Їж ти!

– Ха, все краще розхапали!

А мені найгірше?!

...У сім’ї, повірте слову,

Як дурне керує,

То усіх обов’язково,

Чимось нагодує.

Учитель. Оцінюємо роботу групи. Молодці! (Слайд 19)

 

7. Життєвий і творчий шлях Проценка Григорія Павловича (Слайд 20)

а) Слово учителя.

 

 

 

Проценко Григорій Павлович народився 20 вересня 1935 року в селі Згурівка Полтавської (тоді) області Згурівського району. Батько, Павло Григорович, усе своє коротке життя працював на землі. Мати, Анастасія Григорівна, теж була селянкою.

Хист до малювання у Григорія Павловича від батька, як вважає сам художник. Увесь свій вільний час він віддає живопису, іноді забуваючи про сім’ю. Його натхненниками стають старий парк, околиці села, залізна дорога. Своїми руками змайструвавши собі етюдник і мольберт, художник цілими днями пропадав десь, малюючи з натури.

    Картини самодільного художника експонувалися на обласних, республіканських виставках. Є вони у музеях Яготина на Київщині. Його останні поетичні слова присвячені рідній землі, які він пише до свого              70-річчя:                    Туман сизий, сизий

                                    Розвійсь по долині.

Щоб і мені було видно

В сірій долині.

        Хочу бачить рідну землю

        І той зелений шумний гай,

        Що простягнувсь понад ріллею

        Неначе справді тихий рай.

Там ходили білі ніжки

 Мої босоногі.

 Там літа мої, мов казка,

 Пролетіли вбогі.

       Туман сизий, сизий

        Не стелись межею.

        Нехай сонечко сіяє

        Над рідною землею.

б) Перегляд робіт художника. (Слайд 21)

8. Фото – колаж «Рідний край очима письменників»

 Учитель. А зараз надамо слово 3 групі «Художникам - фотографам». У них було завдання сфотографувати або намалювати ті місця, які описували письменники і підібрати слова із вірша. Надаємо їм слово.                                    1 учень.

 

Верба схилилась над ставком,

Журливо все шумить,

І чайки крик над острівком

Неподалік бринить.     «Згурівка»  І. В. Баришевський. (Слайд22)

2 учень.

Село притихло і зачаїлось,

Неначе спало.

Нависли хмари важкі, кошлаті,

І блиснув спалах.     «Село притихло»  В. Г. Баран. (Слайд 23)

 

3 учень.

Прилетіли три синиці

Стрімголов до годівниці,

Де взялися горобці –

Непосиди, стрибунці.    «Прилетіли три синиці» В. Г. Баран. (Слайд 24)

4 учень.

Там, на косогорі,

Калина під снігом

Зустрічає зорі

Полум’яним сміхом.   «Калина» М. І. Босий. (Слайд 25)

 

5 учень. (Слайд 26)

Зараз річку перекрили –

Очерет і осока

От щоб русло відновили!

Ожила б Супій - ріка.    «Пісня про Красне» В. С. Новосільський.

6 учень.

 

 

Іду й радію, що збулись

Мої думки чудові:

Будинки в Згурівці звелись

Багатоповерхові.     «Цвітуть у Згурівці сади» І. І. Кирій. (Слайд 27)

7 учень.

Згурівко, ти мій раю,

Я тебе люблю,

Із твоїх глибин черпаю

Наснагу свою.     «Рідний краю» І. В. Баришевський. (Слайд 28)

 

8 учень.

Ой ти, зимо білосніжна,

Чепурушко наша ніжна…

Я тебе запрошую.

Ти іди з порошею.   «Зима» М. І. Босий. (Слайд 29)

 

Учитель. Молодці, діти! Давайте оцінимо роботу групи «Художників – фотографів». (Слайд 30)

 

9. Літературна гра «Доповни вірш словами»

Учитель. Сьогодні ви спробуєте побути поетами. Ваше завдання доповнити вірш словами.

              Зима

Одяглися люди в …

Натопили тепло …

Білки граються в …

Сплять ведмеді в теплих …

Сосни в інею …

І під кригою на …

Сплять у річці …

( Довідка: застигли, дуплі, окуні, шуби, дні, лігвах, груби.)

 

V. ПІДСУМОК ЗАНЯТТЯ

 

1. Гра «Мікрофон»

- З якими поетами Згурівщини ви познайомилися?

- Як ви ставитесь до них?

  Чому?

- Що ви можете побажати своїм однокласникам?

 

Учитель. Молодці! Ви гарно попрацювали, всі групи отримували чудові оцінювання смайликів. (Слайд 31)