Сценарій літературно - музичної композиції для учнів 3-4-го класу на тему "Струни Кобзаревого слова"

             Літературно-музична композиція для учнів 4-го класу

                         «Ми чуємо тебе, Кобзарю,крізь століття»

Мета: розширити знання дітей про життєвий і творчий шлях великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка, розвивати увагу до художнього слова, виховувати співчуття до тяжкої долі українського народу, шану до поета, любов до його поезії.

Декорація:українська хата, віконечко якої прикрашене вишитим рушником; лава, застелена  домотканою рядниною; стіл, накритий скатертиною; піч, глиняний посуд, дерев’яні ложки; стіл.

Мультимедійна презентація «Т.Г.Шевченко»

Костюми: всі діти в українських костюмах

                      Сценарій літературно- музичної композиції

Звучить мелодія. Відео 1. Розповідь вчителя.

    Україна…в одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку і жалю… Україна- країна смутку і краси. Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади,тихі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки… Україна – це розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі… Поема жалю і смутку…краси і недолі… Одна з найсумніших сторінок у цій поемі належить невиданому у всі часи по всьому світі її огненному поетові. Легендарному поетові казкового краю… Великому борцеві за волю свого краю, свого люду, за безмежно широку волю на всьому світі поневолених народів. За всіх поневолених близьких і далеких…

(Зупинити відео у тому місці, коли з’явиться дівчинка з дитиною на руках)

( Виходить мати у старовинному українському одязі з серпом в руках )

Мати.

Як гірко, як нестерпно жаль,                                                                                              що долі нам нема з тобою.                                                                                                                                           

Ми вбогі, змучені раби,

 Не знаєм радісної днини.                              

 Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово – і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди – з краю в край-

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі

Згорьованій, слізьми политій.

О,любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зітне

Мене на довгій панській ниві.

 

(Тарас лежить на лаві. До нього підходить мати, сідає коло Тараса)

 

- Чого не спиш, Тарасе?

- Мамо, гляньте: ніби щось горить у панських будинках?

- Де? Вигадуєш. Нічого там не горить. То місяць… Що це тобі в голову зайшло?

- Мамо. а де тепер живуть гайдамаки?

- Які там гайдамаки? Наслухався, що старі говорять, а тоді щось там увижається, не спить. Це,мабуть. Ходив сьогодні до діда? Еге ж- ходив?

- До діда..

- Я ж так і знала. То ж дід теє розказує,що давно колись було, не тепер. Тепер гайдамаків у нас немає. Половили та повбивали. Спи.

 

(Тарас прокидається, бере палицю і вдає. ніби воює з панами. До нього  підходить подружка Оксана)

 

• Тарасе, що ти робиш?
• Який я Тарас? Я – гайдамака!
• Що ж ти робиш?
• Не заважай! Бач, панам голови рубаю.
• І я! І я!
• Ну добре, хай і ти будеш гайдамачка. На рушницю, стріляй. (дає Оксані палицю)

Бу-бух!

Трах! Бах! Рубай, бий!

 

 Відео 1, продовження,звучить мелодія.  Розповідь вчителя.

 

     Він був сином мужика - і став князем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві культури. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла й втіх, що били із здорового джерела життя. Він – співець України, її неповторної природи, її працьовитого і волелюбного народу. Найкращий та найцінніший скарб дала доля йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість ,яку в мільйонів людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори.

     Його слово -  вічне, слово невмируще своєю правдою, неодцвітне своєю художньою красою. Його громове слово лунає по всій Україні!

 

( Звучить 1-й куплет пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», пісня поступово стихає. Виходять учні.)

 

1.Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

 

2.Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

 

3.Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду,

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

 

4.Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом променистим.

 

5.Ось чому в сім’ї великій ,

У цвіту садів прекрасних

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

 

6.Ми нарвемо квіточок

Й за нашим звичаєм

Сплетемо віночок,

Портрет заквітчаєм.

Тоді заспіваєм на повнії груди.

Нехай люди знають,

Що Шевченка любим.

 

Дівчатка виконують хоровод «Зацвіла у лузі червона калина» Слайд 1

 

Звучить мелодія. Відео 2. Розповідь вчителя.

    9 березня1814, року темної ночі перед світанком в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака Григорія Шевченка, блиснув у вікні єдиний на все село вогник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

 

Відео 3.

 

    Спочатку сім’я Григорія Шевченка жила в Кирилівці у хаті діда Івана. Тут народилися Тарасові сестри Катерина і Марія. Потім сім’я переїжджає знову у Моринці. У Моринцях народився старший брат Тараса Микита. Тарас прийшов на світ третім. Сім’я Шевченків знову переїздить до Кирилівки, Живе спочатку в хаті діда Івана, а потім в окремій хаті. Тут народилася сестра Ярина та брат Йосип. Убога й тісна була ата Шевченків, убоге і тісне було життя цієї родини. Тільки невпинною тяжкою працею Григорій та Катерина могли утримувати шестеро дітей.

 

Виходить 2 учні.

 

 

1.В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка мати, вбита горем.

 

2.Нещасна мати сповила

 його малого й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

Над сином – кріпаком молилась.

І виріс він. І кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою,

І дивна пісня полилась

Над Україною сумною.

 

Слайд 2. Звучить пісня 2. « Думи мої, думи…»

 

 

      Розповідь вчителя.

 

          Малий Тарас був до всього допитливий і цікавий. Любив слухати розповіді діда Івана. Хотів усе знати і рано почав жити у світі фантазій.

          Літні ночі недовгі, зате солодкі. Тарас прокинувся, коли матері не було в хаті. Вона, напевно. Пішла на панщину. Катря поралася на подвір’ї. Хлопцеві не хотілося вставати. Він повернувся на другий бік і знову бачить сни. Сняться йому дивовижні птахи. Пролітають сотні малих співочих, а над ними величезний орел. Махнув крилом і мало не зачепив Тараса. Хлопець прокинувся.

 

( вмивається, Катря подає їсти, сідають на лаву)

 

• Катрусю, а звідки до нас прилітають пташки?
•  
• Пташки прилітають до нас з теплих країв, з-за синього моря. На зиму вони знову відлетять туди, де ніколи не буває зими. Де завжди літо. Пташки прилітають до нас ще й тому, що  їх люблять діти. Ти любиш пташок?
•  
• Люблю. А чим живляться пташки?
•  
• Комахами, мухами, метеликами.
•  
• А чого метелики бувають і білі. І червоні, і жовті , і всякі? Чого комарі кусаються?Катрусю, а чорногузи теж відлітають в ірій?
•  
• Еге ж. відлітають.
•  
• Кажуть, що в чорногузів крем’яні зуби. Чи правда, що вони ними крешуть і можуть хату підпалити?
•  
• Ні, Тарасику.
•  
• Катрусю, розкажи щось.
•  
• (співає) Ой черчику та горобчику,полинь по  садочку.
• Розкажи нам усю правдочку:кому воля, а кому неволя.
•  
• А кому ж неволя?
•  
• Кріпакам.
•  
• А кому воля?
•  
• ВІтрові,  куди хоче, туди віє.

 

Вчитель. Довідався якось Тарас, що небо держиться на залізних стовпах. Поставив ці стовпи побачити і пішов їх шукати.

 

Відео 4.(Тарас вдивляється в далечінь. Зустрічається з чумаками. На лаві сидять 3 хлопчики в солом’яних капелюхах. Перший тримає батіг.Це чумаки)

 

Моринці, Будища, а що далі? А далі – кінець світу. Дід казав, що там залізні стовпи, що небо підпирають. Цікаво, як воно там? Піду,мабуть. подивлюся на залізні стовпи, що небо підпирають. Піду на могилу, може звідтіль видно залізні стовпи? Може ті залізні стовпи там?

 

• А куди ти , парубче,мандруєш?
• Я йду он туди.
• А звідкіля ти?
• З Кирилівки.
• Що ж ти шукаєш?
• Залізні стовпи, що небо підпирають.
• (чумаки сміються )
• Ну. Коли ти  з Кирилівки, сідай. Підвеземо.
• На батога, поганяй. Чумаком будеш.
• А ото і наша хата.
• Ну, коли ти вже бачиш свою господу, то мерщій додому.
• (Катря вибігає до Тараса)
• Де ти був,приблудо? Сідай вечеряти.

 

Вчитель. Зважаючи на допитливий характер сина, батько вирішив віддати Тараса в науку. Восьмирічний Тарас став учнем кирилівського дячка – вчителя. Наука була тяжкою.

     Невдовзі Тараса спіткало велике горе. Коли йому було 9 років, знесилена тяжкою працею, на сороковому році життя померла мати. З дітьми залишився батько. Менших доглядала Катерина. Потім Катерина вийшла заміж і переїхала в інше село. Тепер дітей нікому було доглядати. Батько змушений був одружитися вдруге. Мачуха, яка мала своїх трьох дітей, сиріт незлюбила. Їхнє життя стало нестерпним. Особливо перепадало Тарасові. Мачуха незлюбила Тараса за скритий і впертий норов. З куснем черствого хліба цілі дні пас телят Тарас на околиці села. Часто тікав до сестри Катерини. Скоро Тараса спіткало нове горе – помер батько.

 Відео 5.

 

Відео 6.

1.Убога це була хатина,

Убога вся його родина,

Нуждені в пана кріпаки.

А предки були – козаки.

І мати кинула цей світ

Як мав Тарас лиш дев’ять літ.

Потім два роки не тривало

Як батька рідного не стало.

Остався круглий сирота,

І гірко попливли рока.

2. Ходив, шукав, що було сили,

Людей, щоб розуму навчили.

Писати вчився у дяка

І малювати в маляра.

По селах пас чужі ягнята.

 

Учень читає вірш «Мені тринадцятий минало»

 

Вчитель. Тарас дуже хотів навчитися малювати. Маляри, до яких він звертався, заставляли Тараса тяжко працювати, а не вчили малювати. Здібності Тараса ще помітив його батько.

Відео 7.

 

Мрія знайти вчителя малювання не покидає хлопця. В селі Хмелківці був відомий в окрузі маляр, який побачив нахил хлопця до малювання. Але оскільки Тарасові вже було 14 років, маляр зажадав від нього дозволу поміщика на навчання. Та замість дозволу Тарас стає у пана козачком. Пан Енгельгардт разом з обслугою переїжджає на службу  у Вільно. Майбутній поет надовго залишає рідний край. Помітивши нахил Тараса до малювання , Енгнльгардт вирішив зробити з нього кімнатного художника і віддав у науку. Пізніше Енгельгардт переїжджає до Петербурга і з ним 17- річний Шевченко.

 

Слайд3. Білими ночами у Петербурзі Тарас змальовував скульптури у Літньому саду. Тут він познайомився з художником І. Сошенком. Це знайомство стало великою подією в житті поета.

Слайд 4. Художник Карл Брюллов створив портрет поета Жуковського. Цей портрет був розіграний у лотереї. За 25000 карбованців, одержаних за портрет, друзі викупили Тараса з кріпацтва.  Поет міцно притиснув до грудей відпускну.

 Відео 7.

 

Учень. Зрадів поет свобідний, вільний,

Вже не кріпак, не наймит бідний.

Прекрасні думи став творити,

А в них навчав, як треба жити,

Як треба вчитися усьому,

Й своєму рідному й чужому.

 

Вчитель.За те, що писав рідною мовою, за те , що закликав народ до боротьби, був відправлений до тюрми.В далекому від України Петербурзі, в казематі, в уяві Шевченка виникає картина рідного краю: вишневі садки, облиті білим цвітом, молоді дівчата, пісні яких не стихали пізно ввечері, плугатарі, що поверталися втомлені з поля, матері, які чекають на вечерю свою дружню сім’ю.

 

Слайд 5. Ансамбль дівчаток виконує пісню (Садок вишневий коло хати»)

 

Розповідь вчителя. Звучить мелодія.

Слайд 6. З Петербурга Тараса відправили в далекий казахський край в Орську фортецю.

Слайд 7.Десь далеко були Дніпро крутоберегий і біленькі українські хати, і вишневі садки, і звучання рідної пісні.

Слайд 8. Навколо голий степ. Убогі і брудні, покриті очеретом солдатські казарми. У таких умовах опинися Шевченко на засланні.

Слайд 9. З заходом сонця все в природі затихає, німіє. Радість опановує людей, які після напруженої праці можуть відпочити. Цю картину спостерігає Тарас далеко від рідного краю.В його уяві виникає український вечір. Природа казахського краю ніби зливається з рідним пейзажем.

 

Учень читає вірш «Сонце заходить»

 

Вчитель. Чорніє поле і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. Тарас знає,що звисока вона бачить його рідну Україну.

 

Учениця виконує пісню «Зоре моя вечірняя»

 

Вчитель. Доля Тараса Шевченка переплітається з долею дітей – сиріт . Про це він пише у вірші «І золотої й дорогої».

 

Слайд 10. Учень читає вірш «І золотої й дорогої»

 Ансамбль дівчаток виконує пісню «Якби мені черевики»

 

Слайд 11. Вчитель. Одинока тополя, широке поле, що синіє вдалині – змушує задуматись, звідкіля серед широкого поля взялось одиноке дерево? Тополя є символом одинокої гіркої долі сироти. Дівчина покохала козака, якого чекає понад два роки, а тим часом мати дочку за старого багатого хоче віддати. Дівчина воліє краще вмерти. Вона йде до ворожки , котра дає їй зілля , котре перетворило дівчину на тополю.

 

( виходять дівчатка, починають співати)

 

По діброві вітер віє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

 

(далі продовжують читати уривки)

 

 

1.Стан високий, лист широкий

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить.

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі.

Подивиться – серце ниє:

Кругом -  ні билини!

Одна, одна , як сирота

На чужині гине.

 

2.Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила – не спинила,

Пішов та й загинув.

 

3.Пішла вночі до ворожки, Щоб поворожити:

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

 

4.Пішла стара. Мов каламар

Достала з полиці.

«Ось на тобі сего дива!

Піди до криниці,

Поки півні не співали

Умийся водою.

Випий трохи сего зілля –

Все лихо загоїть»

 

5.Взяла зілля,поклонилась:

«Спасибі, бабусю!»

Вийшла з хати: «Чи йти чи ні?

Ні, вже не вернуся»

Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала,

Вдруге, втретє. Та, мов сонна,

В степу заспівала.

 

6.Учениця співає.

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю.

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору.

Рости тонка та висока

До самої хмари.

Спитай Бога чи діжду я

Чи не діжду пари?

Рости, рости. подивися

За синєє море:

По тім боці – моя доля,

По сім боці – горе.

 

7.Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля диво наробило –

Тополею стала.

Не вернулася додому.

Не діждала пари,

Тонка – тонка та висока

До самої хмари.

 

 

8.Співають всі дівчатка.

 

По діброві вітер віє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

 

Слайд 12. Вчитель. Новий 1861 рік Тарас Шевченко зустрів важко хворий. 14 – 15 лютого поет написав свій останній вірш.

 

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувати

Та заходиться риштувать

Воли у дальню дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога.

 

Звучить  мелодія.

     10 березня 1861 року о 5-й годині 30 хвилин серце великого українського поета перестало битися. Смерть Тараса була важкою втратою для України. Поховали Шевченка в Петербурзі. Але друзі вирішили виконати заповіт поета і перевезти його на Україну. Такий дозвіл був даний 26 квітня. Домовину викопали і повезли на залізничний вокзал. З Петербурга труну перевезли до Москви, а звідти перевезли небіжчика до Києва.

Слайд 13. 10 травня о 7—й годині вечора відбувся похорон Шевченка. Поховали Тараса біля Канева на Чернечій горі, яку з того часу називають Тарасовою горою. Надвечір над домовиною виросла висока могила, а вкрили її сотні малих віночків, сплетених руками українських дівчат.

 

Слайд 14. Звучить «Заповіт»

 

                              Гуртова декламація

 

Слайди 15 -25

 

1.І помер Тарас…

Неволя підрубала сили.

Зашуміли шумно – шумно

По Славуті хвилі.

 

2.Попливли Дніпрові хвилі

Аж у синє море.

Всьому світу гомоніли

Про велике горе.

 

3.Затужила Україна,

Плакала немало,

Як ховала свого сина, Кобзаря ховала.

 

4.Поклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче.

Для тебе вірно б’ється

Те серденько дівоче.

 

5.Спи спокійно, Тарасе,

Нащадки твої

Словом шани й любові

Тебе пом’янули.

І народи Вкраїни

Заповітів священних твоїх не забули.

 

6.Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

 І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо

 

Всі разом:

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

 

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»