виховний захід на тему Літературні посиденьки" На гостину до слова"

Тема:  Літературні посиденьки «На гостину до слова»

 

Мета : Виховання високоморального підростаючого покоління, формування українського менталітету на основі відродження національних традицій українського народу; формувати високу пізнавальну культуру; розвивати таланти, творчі здібності учнів, віру в свої сили; виховувати повагу до надбань українського народу, до мови, традицій та обрядів. Заохотити учнів до вивчення української мови.

Обладнання: Виставка книг, які розповідають про походження та розвиток української мови; поетичні твори про мову, Україну, словники.

Всі учні поділяються на три групи: мовознавці, історики, літературознавці.

 

Вступне слово вихователя.

Звучить пісня «Ніч, яка місячна».

Українська мова ніжна і мелодійна, милозвучна і лагідна, добра і поетична – такою постає наша рідна українська мова на фоні тисяч мов світу. І пісня «Ніч, яка місячна» зразок оспіваного, опоетизованого почуття людини – кохання.

 

Слово надається першій групі – мовознавці.

Найперша і найголовніша ознака індивідуальності народу – це його мова. В першу чергу в мові відбито характер народу, його історію, і не за двоє – троє століть, а за цілі тисячоліття і за ті часи, коли народ ще був племенем і розмовляв тією мовою, - мало розвинутою тоді, - яка, розвиваючись, переходячи через різні суспільні формації, передаючись від покоління до покоління, увійшла в основу сучасної мови, збагаченої всіма попередніми соціальними укладами. Мова – це глибина тисячоліть. Це найдорожчий скарб, переданий нам сотнями і сотнями попередніх поколінь.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Ії основною провідною функцією і є спілкування, повідомлення, оскільки в людини завжди є потреба щось повідомити іншим, передавати свої думки тощо. Мова безпосередньо зв’язана з мисленням, за допомогою якого людина пізнає навколишній світ і перетворює його. Через мову ми формуємо і виражаємо свої думки, робимо їх надбанням інших людей. Думка лише тоді стає реальністю, коли вона виражена в словах.

Із самого малечку в словах рідної мови людини відкриває для себе великий і чарівний світ життя. З колискової пісні пізнає дитина красу мови.

 

Колискова

На вустах радіє колискова,

На руці дитина засина,

І рікою ллється рідна мова

Вічна, мов Довженкова Десна.

І нема гризоти – ой, люлі,

Й Морозенко пензликом малює

Голубих лелеченьок на склі.

День змовкає. Вікна – сині птиці –

Тріпотять обмерзлими крильми,

Ми долю їм жита і пшениці,

Збережем від хижої зими.

Щоб літали, сину мій, літати!

Як зіницю пісню берегли.

Щоб ні крук, ні чорна галич,

Ні словечка вкрасти не могли!

(Н. Клименко)

 

Усі слов’янські мови мають одне джерело: праслов’янську або спільнослов’янську основу, яка існувала у вигляді слов’янських племінних мов приблизно з середини III тисячоліття до н. е. і до V століття нашої ери. З перетворенням і формуванням слов’янських племен  в окремі народності сформувалися й усі слов’янські мови. Процес цей був тривалим і неоднаковим для всіх народів. Кожна із слов’янських мов зберегла багато спільних рис.

Українська мова є спадкоємницею мов ще тих слов’янських племен, що населяли територію сучасної України – полян, древлян, сіверян, тиверців, угличів та інші. Минули довгі історичні етапи формування регіональних мовних утворень.

 Давній період української мови породив багатющий український фольклор: історичний, обрядовий, календарний, соціальний, господарський, побутовий. Це історичні думи, пісні, казки, легенди, перекази, оповіді, колядки, щедрівки, гаївки, веснянки.

Мова постійно розвивається: з’являються назви нових понять, що входять у наше життя, поповнюють наш словниковий запас. Це й науково-технічні терміни, які поширюються через засоби масової інформації, і нові суспільно-політичні поняття, що стають звичними в розмовній мові.

Академік Дмитро Лихачов сказав: «Наша мова – це найважливіша частина нашої суспільної поведінки в житті. І по тому, як людина говорить, ми відразу й легко можемо визначити ступінь інтелігентності людини, ступінь її психологічної урівноваженості…

Учитися гарній, спокійній, інтелігентній мові треба довго й уважно прислухаючись, запам’ятовуючи, помічаючи, читаючи і вивчаючи. Наша мова – найважливіша частина не лише нашої поведінки, а й нашої особистості, нашої душі, розуму, нашої здатності не піддаватися впливам середовища, якщо воно затягує.»

 

Буду я навчатись мови золотої

У трави веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою

В пагінця зеленого, що росте смерічкою.

 

Буду я навчатись мови-блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В кореневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової;

 

Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

Щоб раділа з мене Україна – мати…

 

Андрій Малишко.

 

Вихователь. Отже ми з вами ознайомилися з основними функціями мови та етапами розвитку. Поки готується друга група – літературознавці, гості та інші учні повідгадують загадки про мову.

 

Коли хочеш ти читати,

То мене повинен знати,

А коли мене не знаєш,

То нічого не вгадаєш.

(Буква)

 

Завжди можу стати в пригоді,

Моїх вам порад не злічить.

І кажуть про мене в народі:

«Мовчить, а сто дурнів навчить».

Що це таке?  (Книга)

 

За цей час підготувалася друга група, послухаємо їх.

 

Відродження української культури й мови прийшло з творчістю великих майстрів слова Г.Сковороди, І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського і особливо Т.Шевченка. Роль цих митців у розбудові літературних норм української мови величезна. Шевченкова мова – зразок найпильнішої уваги творця до народного слова. Саме тому Кобзар став основоположником нової української літературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів.

Мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя.

 

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує…

 

Проникливо – задушевно писав великий Кобзар. Бо для нього мова була материнською піснею й молитвою над колискою; шепотом гаю, ревом Дніпра і солов’їною піснею; радістю кохання, мужнім покликом до борні,  свободи; безкорислива, незрадлива любов до Вітчизни:

 

 

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого бога,

За неї душу погублю.

 

Розуміння ролі мови в житті народу визначає й естетичне кредо Лесі Українки, М.Коцюбинського, В.Винниченка, П.Тичини, О.Довженка, М.Хвильового, А.Малишка, М.Рильського, О.Гончара, М.Стельмаха, провідних митців слова молодших генерацій – Д.Павличка, Ліни Костенко, Ю.Мушкетика, Б.Олійника, В.Симоненка, В.Земляка, І.Драча, Р.Іванчука, М.Вінграновського, Г.Тютюника.

 

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так  ясно іскриться?

Чом ти не гострий безжалісний меч,

 

Той, що здійма вражі голови з плеч? – ці слова Лесі Українки виражали концепцію всіх революційно-демократичних митців на грані ХІХ – ХХ століть.

 

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вічно і слухняно

Нехай вона щоразу  служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

 

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка і Даля.

Не майте гніву до моїх порід

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

З такими рядками звертається Максим Рильський до українського народу.

 

Вихователь: І знову у нас хвилина відпочинку, а наступна група – історики готується.

Він після речення, цитати

вмостився схожий на гачок.

Всіх нас примушує питати,

а сам ні пари з уст – мовчок.

(Знак  питання)

 

З однієї ми родини

Від Андрія до Ярини.

Як по одному, самі,

ми буваємо німі,

Хоч і маєм різні назви

й добре знаєте всіх нас ви.

Певним станемо рядком –

заговоримо ладком.

Ми письменності основа,

А без нас ніхто не слова

Що це таке (літери абетки)

 

Слово надаємо історикам.

 

Історики

У прадавній Україні, де люди почали селитися щонайменше мільйон років тому, було багато племен і мов.

Коли ж постала відома українська держава Київська Русь, то вона переважно об’єднала племена чи союзи племен, які вже говорили слов'янською мовою.

Коли 988 р. в Україні було прийнято християнство, Володимир Великий видав указ, щоб навчати дітей князів, бояр, воїнів, купецтва в школах грамоти, але не мови смердів, а церковнослов’янської мови.

Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графітні (видряпані) написи на стінах Київської Софії. Походять вони переважно з ХІ – ХІVст. . Написані вони

церковнослов’янською мовою. Але важливо те, що їх написали різні люди, які не завжди володіли церковнослов’янською мовою й тому мимоволі використовували простонародні слова.

Багатий і переконливий матеріал про український характер мови Київської Русі дають новгородські берестяні грамоти ХІ – ХVст. Яких виявлено понад 700.

Отже, коли виникла українська мова?

Вона виникала тисячоліттями. Її основні елементи були започатковані ще в часи співвідносні з виникненням латинської мови. У VІ – VІІ ст. вона вже мала окреслено сучасні обриси, про що засвідчує сербсько-хорватська мова. Ще до створення Київської держави українська мова опанувала великі простори центрально-східної Європи. Нею розмовляло населення київської Русі.

Українська мова ХVІІ – ХVІІІ ст. увійшла в історію пам’ятками письменства української мови – це універсали Богдана Хмельницького; п’єси Довгалевського, Некрашевича; українське «Євангеліє», «Псалтир».

Важких часів зазнала українська мова при царюванні Катерини ІІ. Російський уряд, керуючись великодержавними, шовіністичними принципами протягом багатьох століть проводив політику русифікації українських земель, заборони української мови і культури. Та найганебнішим став «Валуєвський циркуляр» 1863р.», за яким заборонялось навчання на українській мові; друкування книг українською мовою.

Звучить пісня «Україночка».

 

Вихователь.

Отже, на завершення нашої виховної години ми можемо зробити висновок, що у мові своїй народ протягом багатьох тисячоліть і в мільйонах індивідуумів склав свої думки і свої почуття. Природа країни і історія народу, відображаючись у душі людини, виявлялися у слові. Людина зникала, але слово, нею створене, залишалося безсмертною й невичерпною скарбницею народної мови; тому кожне слово мови, кожна її форма, кожний вислів є результат думки і почуття людини, через які відбилися в слові природа країни та історія народу. Наслідуючи слово від предків наших, ми не тільки наслідуємо засоби передавати наші думки й почуття, а наслідуємо самі ці думки й самі ці почуття. Від усього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми – спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу.