Виховний захід на тему "Поезія - це завжди неповторність"

Виховний захід до Всесвітнього дня поезії

"Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі"

(Л. Костенко)

Мета: ознайомити учнів з Всесвітнім днем поезії; вдосконалювати навички виразного читання напам'ять творів різних жанрів, відомих митців поезії; розвивати творче мислення, уяву, уміння аналізувати прочитане; виховувати любов до поезії, «почуття часу», точність та влучність слова.

Обладнання: вірші про поезію, слово, вислови, презентація, відео, виставка книжкова до дня поезії.

Підготувала

учитель української мови та літератури

Мантрова Анна Леонідівна

Хід заходу

(Відеоролик)

Виходять ведучі.

Ведучий

Що таке поезія?

Це – мука:

Підступає, множиться, болить.

Іноді візьме тебе за руку,

Іноді відпустить і мовчить.

Ведуча

Що таке поезія?

Це – свято:

Грає в тобі музикою слів,

Молодечо, радісно, крилато

Викресає іскру з почуттів.

Ведучий

Що таке поезія?

Це – совість:

Бо коли несила говорить,

То вона заплаче... І говорить,

І сльозою кожною бринить.

Ведуча

Що таке поезія?

Це – проза,

Що до рими пнеться в лабіринт.

Вулканічна лава, що морозить.

Жар вогню, що в спеку холодить.

Ведучий

Що таке поезія?

Молитва.

Звернення до Бога і людей.

Це - любові невимовне світло,

Що до Тебе крізь цю ніч веде.

Ведуча. Поезія... Вона покликана хвилювати,

давати насолоду, плекати високі почуття,

збагачувати духовність.

Ведучий: День поезії весь світ відзначає світлого березневого дня, коли земля вже прокинулася від зимової скутості, весна набирає силу, а душа проситься в політ. 21 березня День поезії відзначається невипадково. Адже це ще і період рівнодення, символічного оновлення природи і творчого злету людського духу.  Свято було засновано ЮНЕСКО в листопаді 1999 року. І вперше Всесвітній день поезії пройшов у 2000 році в Парижі. В Україні всесвітній день поезії почав відзначатися з 2004 року. Його метою стало втілення нового імпульсу і визнання національних, регіональних і міжнародних поетичних рухів, розвиток мовного розмаїття та підтримка зникаючих мов завдяки віршам.

Ведуча: Ніхто з нас, напевно, ніколи не задумувався, що поезія як віршована мова народилась ще на зорі людської цивілізації. З усіх видів словесного мистецтва вона найдавніша. Майже всі народи мали віршовану мову вже на початку свого духовного життя – свій віршований епос, свої пісні.

Ведучий: Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя. Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» - одна з важливих її якостей. Коли поет пише про дерево, то це – дерево, коли поет пише про весну - то це весна і щось більше…

Ведуча: Завдання поезії — розтривожити душу, примусити лю­дину відгукнутися. Це нематеріальний, але цілком відчут­ний дотик. Поезія може віднайти сховані у кожному з нас глибини.

Ведучий: Справжня поезія — неповторна. Це не завжди означає виняткову оригінальність чи сміливий експеримент. Поезія може розповідати і про цілком знайомі, буденні речі звичай­ними словами, але розкривати їх по-новому.

Ведуча: Справжня поезія — безсмертна. Так, можна заперечити, що мало чого є у світі настільки ж нетривкого, ніж слова — чи то на папері, чи на камені. Поезія подібна властивостями до алмазу, але не має його твердості.

Ведучий:  Однак згадаймо слова героя великого роману «Рукописи не горять»: «І навіть че­рез тисячі років віднайдений серед пісків пустелі клаптик папірусу зі словами стародавнього поета зберігає свою силу. Ця поезія приходить до нас через час і простір і торкається нашої душі так само, як і сучасна».

Ведуча: Поезію Лесі Українки  «До мого фортепіано»  читає  Падуков Сергій.

Ведучий: Поезію Лесі Українки «Сон літньої ночі» читає  Устименко Ярослава.

Ведуча: Взагалі українську поезію сьогодні важко уявити без Ліни Костенко, Тараса Шевченка, Лесі Українки. У їхньому  дивовижному за красою і силою поетичному слові гармонійно поєдналися зворушлива ніжність і твердість духу справжнього борця, філософська заглибленість у проблеми буття і пристрасна емоційність.

Ведучий.  «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліни Костенко

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди, і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія - це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

Ведуча. Вірш Ліни Костенко

«Життя іде і все без коректур»

Життя іде і все без коректур,

І час летить не стишує галопу.

Давно нема Маркізи Помпадур

І ми живем уже після потопу...

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш - то уже навіки!

Ведуча: Поезію  «Літо краснеє минуло»  читає  Магда  Юрій .

Ведучий: Поезію «Ой три шляхи широкії» читає  Незнамова Вікторія.

Ведучий: Автобіографічні мотиви мужності й заперечення тужливих настроїв стали провідними в найвідомішому вірші Лесі Українки «Контра спем сперо».

Поезію декламує Бухтіярова Олена.

Ведуча: Тарас Шевченко….«Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури» (І. Франко)

Шевченко як поет — це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість писав Микола Костомаров.

Поезію «Мені тринадцятий минало» декламує Аврамко Станіслав.

Поезію «Тече вода з-під явора» декламує Мескева Рубіна.

Поезію «Думка» декламує Назаренко Елеонора.

Ведучий: «Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу».

Коли хочете любити Україну — любіть Андрія Малишка

На відміну від нав’язуваного нам нині «шансону» з вульгарно-примітивною музикою і текстами, його легендарну «Пісню про рушник» переклали понад 90 мовами. Автор цього шедевра ще за радянських часів став повпредом української культури, заявивши на весь світ, хто він.

Поезію «Нема на світі України» декламує Бухтіярова Олена.

Ведуча: Українська пісня! Коштовні й невичерпні скарби нашого народу. Щастя й горе, смуток, печаль, радість, натхнення, любов і страждання дзвенять у піснях. І недарма, бо українці — співучий народ, і лісні їх линуть по світу, зачаровуючи душу.

Уривок із поезії «Тополя» декламує Юхно Поліна.

(Звучить пісня)

Ведуча: Кохання – це справді прекрасне почуття і найчастіше воно народжується саме весною.

Ведуча:  Адже весна – це така прекрасна пора року, коли природа пробуджується від зимової сплячки, коли розквітають перші квіти, коли захлинаючись, співають солов*ї! В таку пору просто гріх не кохати!

Поезію « Лілея» декламує Бойко Катерина.

Ведуча: І інтимна лірика Лесі Українки  не є виключенням, вона щедра на душевні зізнання й відкриття, ось послухайте вірш Лесі Українки  «Сафо». Декламує Бакірова Тетяна.

Ведучий: Магія поезії…. Чи існує вона? Уже давно дивувало мене те, що і поезія, і музика побудовані на числі – це кількість складів у рядку, в музиці – кількість тактів. Часто поет виражає найщиріше, найінтимніше у ліриці. В ній ніби відбувається найближчий контакт серця поета з серцем читачів. Поет розкриває свою душу – ліричні вірші є її монологами.

Поезію « Надія» декламує Бровко Валерія.

Поезію «І золотої, й дорогої» декламує Біляєв Олекесандр.

Уривок із поеми «Катерина» декламує  Стефановська Вікторія.

Ведуча: Хтось дотепно сказав: «Поети схожі один на одного тим, що ні на кого не схожі. Окрім, як на самих себе, і у кожного з них свій «почерк»...

Поезією ми захоплюємося, вивчаємо, презентуємо, бо вона підносить нас духовно, збагачує новими відчуттями та своєю неповторністю, а також пишемо власну.

Поезію « Заповіт» декламує Звягінцев Артем.

Уривок із поеми «Сон. У всякого своя доля» читає   Орманджи Володимир.

Ведуча: Кажуть, що людина народжується двічі: перший раз, коли вона з’являється на світ. А другий раз – коли вона вперше покохає. Адже, коли людина покохає, перед нею відкривається вся краса і радість життя.

Ведучий: Кохання і поезія… вона є дзеркалом душі людської, де відбуваються найсокровенніші думки. Найзаповітніші мрії, де найглибше й найвиразніше знаходять свій вияв почуття.

Поезію « Сон. На панщині пшеницю жала» декламує Собакар Марія.

Поезію « Коли втомлюся я життям щоденним» декламує Магда Марія.

Ведуча: «Хтось дотепно сказав: «Поети  схожі один на одного тим, що ні на кого не схожі. Окрім, як на самих себе, і у кожного з них свій почерк...

Ведучий: Поезією ми захоплюємося, вивчаємо, презентуємо, бо вона підносить нас духовно, збагачує новими відчуттями та своєю неповторністю.

Ведуча: Дякуємо вам за увагу і сподіваємося , що на цьому заході не одну душу заполонило слово!

 (Відеоролик)