Виховний захід "Обереги моєї України"

Виховний захід «Обереги моєї України»

На фоні пісні «Зеленеє жито, зелене…»

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

І як з давніх пір у нас ведеться,

Хліб святий до свята знов печеться!

Хлібом-сіллю вас ми зустрічаєм.

І у нас на святі вас вітаєм!

                    Ми раді вас вітати у нашій світлиці

          І дарувати хліб із золота – пшениці,

         Щоб хліб святий був завжди на столі,

          Й щасливі були всі на вкраїнській землі.

І на знак поваги хліб візьміть із сіллю

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі

Ми вам хліб  підносимо на вишитому  рушничкові

Та до землі вклоняємось, щоб всі були здорові.

 

1. Які в народу звичаї крилаті,

Який багатий наш духовний світ!

Традиції живуть у кожній хаті

І їх вивчають діти з юних літ.

Щоб українцями по світу крокувати,

Й на цій землі прожити недарма

І щоб ніхто не зміг нам дорікати,

Що в нас коріння власного нема.

2. А я росту і хочу більше знати,

Про наш народ, його життя,

Тож хочеться усе мені пізнати,

Щоб не пішло ніщо у небуття.

Це як повітря потрібно дитині,

Бо тут мій рід, тут народився я.

Я справжній син своєї Батьківщини,

Бо ж українець маю я ім’я.

Я – українець і для мене святе усе,

 що рідне для батьків і для дідів.

Оберегів  в Україні є багато

І я б усі їх вивчити хотів.

3. Традиції ніколи не вмирали,

Їх українці свято берегли.

А в світлий час їх з пам’яті дістали

І, наче прапор, у майбутнє понесли.

Моя земля. Чарівна Україна!

Ти мила серцю й дорога мені.

Ти – рідна ненька, я – твоя дитина,

В мені твої традиції й пісні. (Наталія Май «Наша родина»)

     

 

 Берегиня, обереги — наші давні й добрі символи. Їхнє генетичне коріння сягає глибини століть. Може, думаю собі, маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію і родовідну пам’ять, волелюбний дух.

        Без верби на покуті та ікони, без пучечка зілля, старої підкови та вишитого рушника наші пращури не уявляли свого життя. Ці речі супроводжували їх від першого крику до останнього подиху, уособлювали добро й силу, захищали від усіляких негараздів. Вони були не лише корисними, їх наділяли магічними властивостями і свято вірили в їхню надприродну таємничу силу. Такі магічні речі існували й існують у культурній традиції кожного народу і називаються оберегами.

         В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.        Батьківська хата, мамина пісня, бабусина вишиванка, хліб – сіль на вишитому рушникові,   віночок із стрічками, чиста криниця – все це наша родовідна пам’ять, наші символи, наші обереги. Тож запрошуємо вас на слово щире, на бесіду рідну, на свято родинне «».  Згадаймо українські родинні обереги, послухаймо розповіді, легенди та пісні про них.

 

4. Наш оберіг ішов з землі,

Коли нас скіфами ще звали

І талісман той берегли

І щастя в доленьці шукали.

5. Обереги мої українські,

Ви прийшли з давнини в майбуття.

Рушники й сорочки материнські

Поруч з нами ідуть у життя.

6. Нам любов’ю серця зігрівають

Доброта і тепло в них завжди.

Вони святість і відданість мають,

Захищають від лиха й біди.

7. Й образи на стінах у хаті

 Наставляють на істинну путь.

 Українці душею багаті,

 Крізь віки у майбутнє ідуть.

8.  Мій народ якось вигадав український рушник,

               Щоб і хата була – красивішою,
               Щоб і доля була- прихильнішою,

               Щоб весілля було та й – клечальнішим,

               Щоб зажинки були – величальніші.

Сценка  Мати з сином прибирають хату. Мати прасує рублем рушники.

Мати. Допоможи мені, синку, розвісити у хаті рушники, адже рушник – обличчя оселі, її господині. Будеш допомагати мені, синку, щоб гарно виходило.

Син. Чому так багато рушників? Це ж цілу годину будемо прибирати, а на вулицю хочеться…

Мати. У піст червоні рушники не вивішують, а два рази на рік – на Різдво і Паску хату прикрашають найгарнішими рушниками.  От і впоралися з рушником, що над застільним вікном. (Хлопчик хоче йти). Постривай. Ще над дверима треба повісити.

Син (бубонить невдоволено). Навіщо стільки?

Мати (заклопотано). Так треба. Обереги, які знаходяться на краях рушника, мають висіти не тільки над вікнами, а й біля дверей.

Син (здивовано зазирає на матір). Про які обереги ви мовите?

Мати (здивовано). Ти й досі їх не бачив? Тоді зачекай трохи. (Розвісила над дверима рушник, стала віддалік, оглянула задоволено світлицю). Бачиш (робить жест руками), наче й небагато зробили, а як гарно стало. Так ти питаєш про обереги? Вони онде, на кінцях рушника. Це такі, щоб ти знав, добрі охоронці нашої оселі, бережуть, аби до хати не заходили лихі люди, а приходили добрі, веселі з хорошими намірами.

Учень: Дивлюся мовчки на рушник,

                           Що мати вишивала,

                           І чую: гуси зняли крик,

                           Зозуля закувала.

                           Знов чорнобривці зацвіли,

                           Запахла рута – м’ята.

                           Десь тихо бджоли загули,

                           Всміхнулась люба мати.

                           І біль із серця раптом зник,

                           Так тепло – тепло стало…

                           Цілую мовчки той рушник,

                           Що мати вишивала.

     

Рушник на стіні -   давній наш звичай.  Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. У кожній оселі були свої рушники, свої узори на них. Це був своєрідний календар, книга родоводу.

      Недаремно склав народ прислів’я «Хата без рушників  - що родина без дітей», «Рушник на кілочку - хата у віночку».

     Рушники служили не тільки прикрасою для життя, їх вішали над дверима, над вікнами, щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.

     Рушники... Найсвятіший оберіг, який і до сьогодні живе, діє, допомагає добрим людям у житті. Сьогодні вони знову ожили, заговорили і стали повноцінними оберегами кожному, хто у це повірив.          

 «Пісня про рушник»

Вишиті рушники - це своєрідні книги буття українського народу. У їхніх візерунках сплелися радість і смуток, прагнення і сподівання, біль і надія, віра і любов. Вони є символами доріг і стежок, які доводиться проходити кожній людині у своєму житті.

          11.    Скільки вас і які, України рушники?

              Рушничок для дитини. Рушники на всі дні.

              Рушничок для хатини ще й весільні рушники.

              Рушники для недолі. Рушнички для малят.

              Рушнички барвінкові для веселих всіх свят.

12. Рушнички всі в узорах і рушник на щодень

Різнобарвні в кольорах ще й рядочки з пісень

Рушники України- для обличчя і рук

З ними діти зростали, брали в світ в дні розлук.

          13.   Скільки ви, українки, із квіток і рослин

           Змайстрували в зазимки рушників для родин!

           На весь світ розіслали всі узори землі

           Рушники не для слави-рушники для душі.

 Український рушник…Оздоблений квітками, зірками, птахами…Стільки він промовляє серцю кожного із нас! Від сивої давнини і до наших днів, в радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, вишитою на полотні.

              14. Два кольори оті на полотні -

                           Червоними і чорними нитками,

                           Світанок той і ті святечні дні,

Зігріті материнськими руками,

Лишаються у серці назавжди.

Освітлюють прожитих лiт суцвіттями,

І де б не був я, де б я не ходив.

Вони для мене найрідніші в світі,

Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ,

А серце заболить – воно не камінь

Бо пісня про рушник враз тихо зацвіте

Червоними і чорними квітками.

15.   Рушники на стіні- давній звичай,

     Ним шлюбують дітей матері.

            Він додому із далечі кличе,

            Де в калині живуть солов’ї.

                 16. Він простелений тим, в кого серце

           Не черствіє й дарує тепло.

           Хай цей символ сусідиться вічно

           В нашій хаті на мир, на добро.

17. Розвісила бабуся рушники,

Хоч каже дехто:

«Вже виходять з моди».

Та чую я як б’ється із віків

Минуле мого рідного народу.

В гарячих візерунках пломенить

Пролита кров за правду і за волю,

І кожна нитка райдужно горить, -

Розказує про України долю.

                            18.   Шануйте, друзі, рушники,

                        Квітчайте ними свою хату –
                        То обереги від біди.
                        Шануйте ті, що дала мати,
                        Готуйте дітям з чистої роси.
                        Щоб легко їм в житті здолати
                        Похмурі та скрутні часи.     

«Рушник вишиваний»

   З потреби та любові виникло і рукоділля. Не розвагою, а важкою працею були ткання, шиття, в`язання, плетіння мережив, килимарство, вишивання і виготовлення прикрас до святкового одягу.

        Вишиванка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й відображення вірувань, звичаїв українців. Вишиванка – молитва без слів. Вишиванка стала національною святинею, символом України.

 

19. Ту сорочку сину вишивала мати,

Всю любов і душу в хрестики вклада,

Щоб стежина завжди привела до хати,

Де щодня матуся сина вигляда.

Дарувала мати синові сорочку,

Вірний і надійний, вічний оберіг,

Щоб завжди щастило у житті синочку,

Щоб з шляху не збився він серед доріг.

Син одітий в кращу в світі із сорочок,

І щасливі сльози материнські знов:

Серцем вишивала кожен пелюсточок,

В кожній квітці - вічна матері любов.

 

          Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку.   Сорочка – найцінніший скарб з усього, що є в хаті. Здавен, як тільки в родинах підростали дівчата, бабусі і матері складали придане – вишиті блузки, сорочки, рушники, ткали полотно. Як правило, дівчина повинна мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді понад сто сорочок, тобто на всі випадки життя. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості.

 

 В Україні було повір`я, що вишиту сорочку дарували на добро, на хороше життя. Сорочки вишивали й дарували не будь-кому, а людині особливо близькій, рідній: чоловікові, нареченому, братові чи своїй рідній дитині.

  Наші пращури з пошаною ставилися до вишиваної сорочки, приписували їй чарівну силу. Вони вважали, що той, хто одягав чисту сорочку, почував себе здоровим. За сорочкою судили про жінку: дбала вона господиня, чи ні, багата, чи бідна. 

20.  Здавна синові сорочку вишивала мати.

 Закликала щастя-долю до своєї хати.

 Поки вишиє — намріє, стільки наспіває...

 Як закінчить, у сорочку сина одягає.

 А синові в тій сорочці тепло і затишно

 І куди б він не приходив — скрізь завжди успішно.

            21.   Бо сорочечка біленька з вишивкою мами

               І теплесенька до тіла, й оберіг — так само.

               Від злих духів захищає та оберігає,

               Бо любов у ній велика — дужу силу має.

               Поки шила-вишивала — діток пригортала

               І ніжила, й голубила, Ангела прохала,

               Щоб діточки росли дужі, розумні та сильні,

               Працьовиті, завжди ситі і довіку вільні.

 

Чому вишивають рукави у сорочці? Тому, що люди споконвіків вірили у магічні сили. Руки – годувальники, вони виконують усю роботу. Коли прикрасити сорочку на рукавах, то Бог дасть більше сил. Орнаменти, маючи певне символічне значення, повинні надати рукам сили і вправності.

 

Легенда про вишиванку. Інсценізація.(фонова музика «Мелодія » М. Скорика)

  Був час, як почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Не жалувала та хвороба ні молодих, ні старих. А жила собі в селі бідна вдова Марія. Забрала хвороба у неї чоловіка і п'ятеро діток. Лише найменша Іванка ще здорова. Пильнує матінка за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла. Почала сохнути Іванка. Тане на очах. А ще просить матінку:

- Врятуй, мамо, я не хочу помирати!

І так ті оченята блищать, що бідна жінка місця собі не знаходить.

Одного вечора до хати прийшла якась бабуся старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

- Слава Богові. Що, помирає остання? А могла б жити!

- Як? Бабуню сердечна, я Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!

- Повідаю тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягнись, що нікому не розкриєш цієї таємниці.

- Присягаю, - мовила Марія.

- Знай, послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато розвелося, зла, заздрощів. На людях хреста нема. А чорти втішаються і всіх, на кому не видно хреста, убивають. Дам я тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або червоні, щоб чорти здалеку виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть доньки побачиш на очах...

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дитячу сорочечку. А донечка здоровшала щодень, і вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає.

А Марійчине серце стискається від болю, як бачить, що люд помирає. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить та цілує донечку, а думи в голові, як чорні хмари...А люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала:

- Шийте, шийте хрести... вишивайте... Будете жити! Рятуйтесь!

А люди не вірили їй.

Марія взяла за руку Іванку і побігла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю всі зібралися.

-  Не повірили! Думаєте, здуріла?

Миттю зірвала з Іванки сорочечку вишиту. І впала мертвою донька.

- Шийте, вишивайте сорочки дітям і собі, - та й впала мертвою біля доньки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

 

22. Вишивала мама синіми нитками –  

Зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку –

Запалали маки у пшениці влітку.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали квіти України.

Маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

Оберіг-сорочку вишила для сина –

Зашуміло листя на вербі й калині.

Мамину турботу зберегла сорочка –

Захистять від лиха хрестиків рядочки.

 

23. Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

 В ній ходити модно, стильно і красиво.

Це мистецький витвір, це краса і казка,

В ній душі наснага, материнська ласка.

Кольори сплелися в ній в узори й квіти,

Щоб були щасливі і сміялись діти.

А веселі люди від краси раділи

 І самі, звичайно, вишивати вміли

Червону калину, зелені листочки,

 Щоб були щасливі доні і синочки,

Й рідні вишиванки їх оберігали,

 Від біди в дорозі діток захищали.

 Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,

Рідну Україну захистити вміли.

 Вишиванка наша, ну хіба не диво?

 В вишиванці завжди модно і красиво...

Пісня « А сорочка мамина біла – біла…»

 

Безліч символів, повір’їв і легенд прадавніх

Збережено у віночках, святкових і славних.

            Український віночок - не просто краса, а й оберіг, символ вічного коловороту життя, символ віри, надії, любові, символ щасливого дівоцтва. Зазвичай він виплітався із живих квітів і прикрашався кольоровими стрічками.
      Плетіння вінків - ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати квіти у вінках.

      Усього в українському віночку дорослої дівчи­ни — 12 квіток. Кожна є лікарем і оберегом. Завжди дівчата намагалися знайти якомога більше квітів і вплести їх у свій віночок. Дів­чинку, яка у віночку мала 12 квітів, уважали щасливою.

      Український вінок – це справжнє диво нашого народу, адже кожна квіточка не лише прикрашала голову дівчини, а й слугувала обере­гом, захищаючи молодий організм від усяких недуг, згубного ока та недоброго духу, дарувала їй свою силу та вроду.  Щоб сплести вінок, потрібно було знати властивості та символі­ку кожної квітки

        Не забудь, будь ласка, друже,

У вінка найперша ружа

   Друга квітка теж не зайва,

Друга квітка зветься мальва

    Щоб була гармонія

   Третя в нас півонія

 Як перлина між перлинок –

Так між квітами барвінок

      А  барвінка  попередник

У вінку, то наш безсмертник

      Цвіт весняний, цвіт травневий,

  Цвіт  весняний, цвіт вишневий,

Як згадав ти цвіт вишневий,

Не забудь і яблуневий

 Цвіт самої України –

Це, звичайно, цвіт калини

    Ось на небо схожа трошки,

    До вінка прийшла волошка

    Не останній він за змістом,

Зелененький наш любисток

   А чого в вінку три жмені?

  Ну, звичайно – лише хмелю

Плести я віночок вмію.

Зараз черга деревію.

 

Крім квітів, у вінок вплітали стрічки. Люди вірили в їхню магічну силу: стрічки оберігали волосся від поганих очей. В’язати стрічки слід у певній послідовності, це ціла наука і потрібно знати їх символи. Сором був дівчині, в якої стрічки пов’язані недбало.

 

Про це, юний друже, повинен ти знати.

Коричнева стрічка – земля наша мати.

Вона в нас єдина, вона найрідніша.

Коричнева стрічка – вона найміцніша.

 

Ми хочем, аби ви усі зрозуміли,

Ці жовті стрічки – наше сонечко миле.

Воно дає світло, дарує тепло,

Без сонця життя б на землі не було.

 

Дві стрічки: зелена і темно-зелена –

Це юність, краса. Це природи знамена.

Зелена трава і зелені листочки –

Дві стрічки зелені ми маєм в віночку.

 

Дві стрічки: блакитна і синя, темніша,

Це небо і води. Хай будуть чистіші.

Дай Боже, щоб ми вберегли їхню суть,

Нам небо і води здоров’я дають.

 

Оранжева стрічка – м’яка

Це й колос достиглого жита, пшениці.

Дивись, як оранжева стрічка сяє,

Рум’яна, як хліб, й нам про хліб нагадає.

 

А ця фіолетова, те означає,

Що розум людський ще надій не втрачає

На те, що послухаєм розум і Бога,

На те, що щасливі ми будемо з того.

 

Малинова стрічка або малинова

Про щедрість сказати своє хоче слово,

Про те, що не можна усе тільки брати,

Що треба навчитись і щедро давати.

 

Багатство й достаток ця стрічка,

Багатство пора вже нам мати за звичку.

Як праці не будем боятись,

Достаток з рожевої стрічки нам буде  всміхатись

 

Якщо ви в вінок стрічки білі вплели,

То треба, щоб душу свою берегли.

Перлини душі ви збирайте в намисто,

Душа хай, як білі стрічки, буде чиста.

 

Про ці віночки – обереги

Знати всім з дитинства треба.

Це барвистий спів землі –

Пам’ятай його завжди

Пісня «Ой вінок, віночок….»  

 

 

 

 

Ми ж будемо традиції вивчати,

Щоб прихилитись до землі душею.

Свою історію повинні діти знати

І гордо йти по світу разом з нею

 

Нас впізнають за вишитими рушниками,

 Й за сорочками вишитими — в світі.

 І за чарівними та милозвучними піснями,

 Які звучать кожнісінької миті.

 

 Хай ллється пісня у моєму краї,

 Хай рушниками вкриється земля.

 А світла радість всюди процвітає,

 І на добро усіх нас окриля.

 Нехай живуть традиції чудові,

 Що в Україні нашій збереглись.

 І щирість та любов живе у мові,

 І пісня ллється, як давно колись.

 

Уклін вам , добрі люди,

Хто завітав на наше свято,

Хто хоче притулитись до щирості й краси.

І з вами нам – не сумно,

І з вами нам – не тісно.

Нехай лунає пісня на різні голоси.

«Червона калина»