Виховний захід "Рослини - символи України"

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 Класний керівник

                                   Івановоселищенської ЗОШ І-ІІІ ст

                                                    Бражнік Тетяна Іванівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іванове Селище-2018

Рослини – символи  України.

 

(Святково прикрашений зал)

Мета:

• ознайомити учнів з історією виникнення і встановлення державної символіки України;
• виховати в учнів почуття національної свідомості;
• виховувати повагу до державних символів,
• виховувати патріотизм;
•  розвинути почуття відповідальності до своїх обов’язків перед державою.

Форма проведення: класна година.

Місце проведення: класна кімната.

 

Обладнання: державний прапор України, зображення малого герба України, магнітофон і касета з записом національного гімну “Ще не вмерла Україна”, портрет Т.Г.Шевченка.
Література: “Рідна школа”, “Все для вчителя”, “Енциклопедія для школярів”, “Розкажіть онуку”.

 

Вікова категорія учнів: 7, 8 ,9 класи
 

 

 

 

 

Ведуча 1. Кожен народ має свої святині, свої символи. Опоетизовані образи дерев, квітів, птахів, тварин. Є і в нашого народу. Калина, верба, тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута, волошки…. Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.

 Найбільше шанували на Україні калину. Не було такої хати, коло якої б вона не росла . Дівчата цвітом калини прикрашали коси; достиглі кетяги розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто.

   У народі кажуть: «Червона калина від ста хвороб лікує» . П’ють її від кашлю, при серцевих недугах, високому тиску.

  Є легенда, що калина цілюща тому, що виросла з великої дівочої любові. А було це так:

 

1 учень. Один парубок  покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла й Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела у сад,  а тоді – до річки. Тут і застала їх Ганна. Калина вигукнула : «Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!» - і потягнула Ганну у воду… Потонули  обидві. Ганну поховали на цвинтарі. А  Калину, як душогубку, на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала  калина символом дівочої краси і кохання.

 

Ведуча. Тому й використовують калину у весільному обряді: кетягами прикрашають коровай, заквітчують вільце молодої. На столі перед нареченими ставлять букет калини, бажаючи краси в подружньому житті і вірного кохання.

   Калина біля материної хати – не тільки окраса, а й символ нашого світу, наша спадщина, наша Берегиня.

 

Звучить пісня

 

 

 

Ведуча. (на фоні мелодії) Є таке повір’я: якщо  зробити з калини сопілку, то в сім’ї  з’явитися продовжувач роду (син). Бо ж не знайти ніжного, чистішого, бентежнішого  звуку, ніж звук калинової сопілки. У калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є  прислів’я : «Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною – коли росте».   Матері привчають дітей саджати і доглядати за нею. Василь Скуратівський , автор книги «Берегиня», згадує: «Мама  казала: посади, сину, калину, щоб гарний  спомин був тобі і мені. А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина – її мудрість, її безсмертя».

  А ось  іще одна легенда про калину.

 

2 учень.  Було це тоді, коли на нашу землю напали татари. В одному селі справляли весілля. Багато вродливих дівчат зібралося. Раптом налетіли чужинці. Красуні – українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, стали тікати на болото, де й загинули… А на тому місці згодом виріс калиновий гай.

 

Ведуча. Тут калина – символ мужності, героїчної боротьби з ворогами. Як символ вічної пам’яті саджали її на цвинтарях, на козацьких могилах.

    Про калину існує безліч народних пісень.

 

  Пісня «Канина»

 

Ведуча. Дуже любив калину Тарас Шевченко. В Кирилівці, неподалік од місця, де стояла хата Шевченків, росте і досі величезний кущ калини – такий же, як той, що в ньому  ночував малий сирота Тарас, коли мачуха виганяла його з хати.

У багатьох віршах  Шевченка є образ калини.

 

1 учень. Тече вода з – під явора

                 Яром на долину,

                 Пишається над водою

                 Червона калина.

 

2 учень. Защебече соловейко

               В лузі на калині,

              Заспіває козаченько,

             Ходя по долині.

 

3 учень. Зацвіла в долині

               Червона калина,

               Ніби засміялась

               Дівчина – дитина.

 

4 учень. Писав прокалину й І. Франко.

Червона калино, чого в лузi гнешся?
Чого в лузi гнешся?
Чи свiтла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобi цвiту на радощi свiту?
На радощi свiту?
Чи бурi боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль менi цвiту, не страшно i грому,
Не страшно i грому,
I свiтло люблю я, купаюся в ньому
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю.
Червонi ягiдки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отiнив, як хмара,
Отiнив, як хмара.

 

Ведуча. Є вірш «Калина» і в Лесі Українки. Написала вона його в тяжку годину, після похорону свого друга Сергія Мержинського. Біль поетеси вилилися в такі рядки:

Козак умирає, дівчинонька плаче:

“Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!”

– Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,

Буде з тебе на могилі хороша калина.

“Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,

Щоб я мала червоніти серед мого лиха?

Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,

Щоб я мала процвітати, як мені досада?

Чи то ж тобі стане миліш домовина,

Як я буду зеленіти – німа деревина?”

– Як упадуть роси на ранні покоси,

То не в мою домовину, а на твої коси,

Як припече сонце веснянії квіти,

Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.

Ой, так не затужить і рідная ненька,

Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…

Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,

Як вже стала калиною мила-жалібниця.

Дивуються люди і малії діти,

Що такої пригодоньки не видали в світі:

“Чия то могила в полі при дорозі,

Що над нею калинонька цвіте на морозі,

Що на тій калині листя кучеряві,

А між цвітом білесеньким ягідки криваві”.

Шуміла калина листом зелененьким:

“Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?

Поки ніж не крає, дерево не грає.

А хто вріже глибоченько, тому заспіває.

А хто вріже гілку, заграє в сопілку,

То той собі в серце пустить калинову стрілку”.

 

Мелодія української  народної  пісні «Ой є в світі калина»

 

Ведуча. (на фоні музики)  В одній із пісень співається:

               Чи я в лузі не калина була,

                Чи я в лузі не  червона була,

                 Взяли ж мене поламали і в пучечки пов’язали.

                Така доля моя, гірка доля моя.

Ідеться тут прогірку жіночу долю, але мимоволі думаєш і про долю самої  рослини. Якби ж то в пучечки пов’язали! А то …. Тільки на Волині знищено сотні гектарів чудових калинників. Бульдозерами викорчовували кущі калини, осушуючи поліські землі, і – прорахувалися. Знищили ж не тільки красу природи.. А хто не знає відомої козацької пісні часів Хмельничинни «Розлилися круті бережечки», де  калина символізує любов до рідного краю, дух боротьби за національну незалежність? Слова з неї стали основою  широковідомої пісні січових стрільців «Ой у лузі червона калина».

      Пісня виконується хором.

 

Ведуча.  Поряд з калиною символом України є верба. «Без верби та калини нема України», - каже прислів’я . Справді , важко уявити собі нашу землю без верби. Тут росте її більше тридцяти видів – понад річками, озерами, ставками; біля криниць і джерел. Своїм корінням верба скріплює стрімкі береги та греблі, вони красуються обабіч шляхів, ними обсаджують левади й городи.  Під тихими кучерявими вербами молодь проводила вільний час. Із  верболозу плели чудові кошики, колиски, меблі.

 

   Про вербу – тиху , скромну, беззахисну – народ склав безліч пісень та легенд. Оспівують її і поети.

Ось верба з віршів Т. Шевченка.

 

1 учень.  А верби ген понад ставали

                   Тихесенько собі купають

                   Зелені віти…

2 учень. І досі сниться, під горою,

                  Між вербами та над водою

                  Біленька хаточка.

3 учень. … Степи, лани мріють,

                   Між ярами над ставами

                  Верби зеленіють.

4 учень.  На вгороді  коло  броду

                Верба похилилась,

               Зажурилась чорнобрива,

               Тяжко зажурилась.

5 учень.  Реве та стогне Дніпр широкий,

                Сердитий вітер завива,

                Додолу верби гне високі,

                Горами хвилі підійма.

(хор «Реве та стогне Дніпр широкий»)

 

 

Ведуча. Перебуваючи на засланні , у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Поливав, доглядав – і виросла вона йому на втіху. Росте верба  Шевченкова і досі. Казахи дуже шанують та оберігають її.

     Леся Українка у «Лісовій пісні» використала волинські  легенди про вербу. Коли  Лукаш запитує Мавку : «А хто ж твій рід?»- та відповідає:

 

1 учень.  Мені здається часом, що верба,

ота стара, сухенька, то – матуся.

Вона мене на зиму прийняла

і порохном м’якеньким устелила

для мене ложе.

 

2 учень.   Верба рипіла все: «Засни, засни…»

І снилися мені все білі сни:

на сріблі сяли ясні самоцвіти,

стелилися незнані трави, квіти,

блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі

спадали з неба – білі, непрозорі –

і клалися в намети… Біло, чисто

попід наметами. Ясне намисто

з кришталю грає і ряхтить усюди…

Я спала. Дихали так вільно груди.

По білих снах рожевії гадки

легенькі гаптували мережки,

і мрії ткались золото-блакитні,

спокійні, тихі, не такі, як літні…

Ведуча. Верба тут втілює материнську турботу, ласку, мрію. А в кінці твору чарівна Мавка сама стає вербою…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учень3Легкий , пухкий попілець

             Ляже, вернувшись, в рідну землицю,

             Вкупі з водою там  зростить вербицю,-

              Стане початком тоді мій кінець.

              Будуть приходити люди,

              Вбогі й багаті, веселі й сумні,

              Радощі і тугу нестимуть мені,

              Їм промовляти душа моя буде,

              я обізвуся до них

              шелестом тихим вербової гілки,

               голосом ніжним тонкої сопілки,

              смутними росами з вітів моїх.

 

Ведуча.  І коли ви дивитиметесь на вербу, згадайте, що в ній душа доброї , ніжної , поетичної Мавки.  

    Верба  найчастіше викликає задуму, смуток. Чи не тому в народній творчості вона уособлювала жіночу долю, з її образом пов’язували нещасне кохання?

   Тиждень перед Великоднем називається вербною неділею. Тоді освячують вербу, б’ють нею дівчат, примовляючи: «Не я б’ю -  верба б’є, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко».  Цим нагадують, що після Великодня можна справляти весілля.

     Чи не від нас залежить, щоб шуміли верби біля гребель, річок і ставків, щоб весна зустрічала нас теплою усмішкою білозубих вербових кошиків?! Але зникають вербові насадження, а через те замулюються джерела , руйнуються гребля,  обвалюються береш, суховії засипають родючі грунти..

   Незабутні слова Василя Симоненка з його поезії «Лебеді материнства», що стала піснею.

 4 учень .  Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Вирушать з тобою приспані тривоги.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.

А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Ведуча. У багатьох українських  піснях оспівано дуб – символ  незламної сили, могутності та довголіття.  Бо й справді, живе він дуже довго. Лише на двадцять п’ятому році з’являються на ньому зелені квіточки, а за ними – й жолуді. В силу входить, як проживе 100 років.

  На острові Хортиця росте дуб, якому вже вісімсот років.  Славна його історія. Паросток  проклюнувся ще за часів Київської Русі і перетворився на могутнє дерево. Тут лунав козацький регіт, коли запорожці писали листа турецькому султанові. Тут збирав військо Богдан Хмельницький. Дуб був свідком руйнування Січі, бачив арешт останнього кошового Петра Калнишевського.

   Під Чигирином  росте ще один довгожитель – дуб Максима Залізняка. Йому вже тисяча років.

  На Полтавщині , в селі Мар’янське, є дуб, якому шістсот років. Під ним любив відпочивати Шевченко, тут він написав поеми «Невільник» та «Єритик».

  А в селі Скороводинівка на Харківщині (колишня Пан-Іванівка ) є дуб Сковороди. 28 років мандрував селами український філософ, та завжди повертався до свого побратима. Чарівний голос сопілки скликав сюди селян на бесіду з улюбленим учителем. Сковорода в останні дні життя знайшов сили викопати під дубом могилу для себе. Тут його й поховали.

 

Учень2.  А що ми знаємо про символіку, пов’язану з квітами? Скажімо, троянда, лілея були уособленням дівочої чистоти й любові, а півонія – жіночої миловидності. Не випадково кажуть : «Розцвіла пишно, як півонія». Любисток говорить про любов є злагоду в сім’ї. Чебрець приносить спокій у родину, здоров’я дітям. Материнка вважалась символом материнської любові до немовляти.

 

   Барвінок – одна з найпопулярніших , шановних, шановних на Україні рослин. Споконвіку він символізував добрих духів-оберегів. З нього плели вінки для молодої та дружок , ним прикрашали  світлицю на весілля – щоб шлюб був тривалим, під снігом. Це робить барвінок також символом вічної пам’яті , тому його садять на могилах.

    У майстерні Шевченка при Академії мистецтв у Петербурзі на стіні висіли  жмутки з трав з України: полин, рута, барвінок.

 

    Пісня «Ой і не стелися, хрещатий барвінку»

 

Ведуча. А тепер послухайте одну з легенд про червону руту.

5 учень. На Поділлі в затишній долині біля чистого джерела розкинулось село. Та насунула орда, і тільки згарища лишилося від хат, гайвороння кружляло над трупами. Всіх людей ординці повели у рабство.  Та сталося диво: на попелиці виросли квіти, які не боялися вогню. Люди вірили, що в них вселився дух непоборного народу і називали рослину неопалина купина, а ще – червона рута, ясинець.

 

      Ведуча. І справді, улітку, жаркої днини , навколо червоної рути скупчуються леткі речовини. Досить піднести запалений сірник, як хмара спалахує . Та за мить полум’я згасає; квітка ж продовжує стояти неушкодженою, бо – неопалима . Мабуть , усі знають пісню «Червона рута»

 

  Пісня.

 

Ведуча. (на фоні музики) «Червона рута» - так названо щорічний фестиваль сучасної української пісні. Ми з вами згадали лише найбільш поширені дерева і квіти – символи українського народу. Сьогодні їх походження знають тільки представники старшого покоління. Але це багатство нашого народу і кожен з нас має бути свідомий того, що загублені хоча б одна – непоправна втрата. І чим більше пульсуватиме незамулених джерел народної пам’яті, тим  повноводішим буде річниця духовних витоків.