21 квітня о 15:00Вебінар: Як організувати дистанційний урок «на 12 балів»

Виховний захід «Схилімо голови в скорботі»

Про матеріал

Виховний захід має сприяти поверненню історичної пам'яті про голодомор 1932 – 1933 років, вшанувати пам'ять безвинно заму­чених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого України.

Перегляд файлу

СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

«Схилімо голови в скорботі»

Мета:сприяти поверненню історичної пам’яті про голодомор 1932 – 1933 років, вшанувати  пам'ять безвинно заму­чених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого України. 

Обладнання: 1.На столі розламана хлібина і склянка з водою, кетяг червоної калини, 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, у підсвічнику – свіча.
2. Книжкова виставка «Голод -33 – незагойна рана України»
3. Музичні та відео записи.

Хід заходу

Бібліотекар. Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислить своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання. 
Відео (Соціальний ролик пам’яті Голодомору)

Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами:1921-1922, 1932-1933, 1947років. Наказом президента В.А.Ющенка було запроваджено День пам’яті жертв голодоморів який щороку відзначається в Україні.

Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-33років і присвячується наш вечір «Схилімо голови в скорботі».

Читець. Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.           (Ніна Виноградська).

Бібліотекар.  Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини , і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив земне життя у пекельних муках. 
Читець: 
Пекельні цифри і слова 
У серце б’ють, неначе молот, 
Немов прокляття ожива, 
Роки ті чорні, голод...голод... 
У люті сталінській страшній 
Тінь смерті шастала по стінах. 
...мільйонів. Боже мій! 
Недолічилась Україна. 
В історії ж пером швидким 
Писались гімни і хорали, 
А ці пекучі сторінки 
З історії повикидали. 
В руках, що виростили хліб, 
Не залишили і зернини. 
Ні, рід наш в горі не осліп, 
Ти все згадаєш, Україно! 
Згадай усе ти, щоб воздать 
Близьким і дальнім людоморам. 
Хоч радість легше пам’ятать, 
Та треба пам’ятать і горе. 
1 - й ведучий: Голод забрав тих, хто за шмат хліба не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, спекулювати, красти, вбивати аби вижити. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготований голодомор. 
2 - й ведучий: Спочатку було слово. І було те слово — «колективізація». 
1 - й ведучий: Найбурхливішими були 1930—1932 рр. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу вважався добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалося насильно, під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуга, борони. 
2- й ведучий: Восени 1932 року почалася так звана конфіскація — викачування залишків хліба. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти із кризи через конфіскацію всіх запасів зерна. За кілька місяців надзвичайні комісії викачали із селян внутрішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий. 
1 - й ведучий: І прийшло в мову, наводячи жах на людей, ще й інше слово — «активіст». У селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-п'ятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами й відбирав хліб. Спочатку забирали ніби залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плакали, лаяли, проклинали. Фактично це була дія, свідомо спрямована на фізичне винищення селянства. 
(Відео «Жовтий князь») 
1 - й ведучий: 7 серпня 1932 року було прийнято Закон про 5 колосків, згідно з яким вводилась смертна кара за розкрадання колгоспної власності. Цей варварський закон підняв нову, небачену досі хвилю нацькування дітей на батьків, глухої, звірячої ненависті людини до людини, доносів, підозр, знущань. Юні піонери вистежували односельчан і рідних, доповідали політвідділам, нерідко самі ловили тих, хто зірвав на колгоспному полі один чи два колоски, і радо рапортували на зборах піонерських дружин про досягнуті успіхи в класовій боротьбі. Діти були мобілізовані для чергування на полях... 
2 - й ведучий: Масове голодування селян розпочалося в грудні 1931 року і тривало вподовж 22 місяців. У 1932 році в Україні повністю вичерпалися запаси хліба, голод підкошував цілі райони й області. 
1 - й ведучий: А вже до лютого 1933 року з України було вивезено майже все зерно. Офіційні органи влади замовчували трагедію українського села. Згідно з установкою Й.Сталіна ставилися до голоду як до неіснуючого явища. 
2 - й ведучий: Хати хліборобів перетворилися на великі торби з мертвяками: їх довго нікому було хоронити, як і тих, що лежали на дворі. 
Знеможені з голоду, обмерзлі люди сірими примарами, обкутаними в лахміття, тягнулись під пронизливим вітром, засніженими дорогами до міста, маючи надію здобути чогось їстівного. І не дістали нічого. Навіть і куска хліба, ними виробленого й у них віднятого. 
Читець: 
А люди біднії в селі, 
Неначе злякані ягнята, 
Позамикалися у хатах - 
Та й мруть… 
Сумують комини без диму, 
А за городами, за тином 
Могили чорнії ростуть. 
Гробокопателі в селі 
Волочать трупи ланцюгами 
За царину і засипають 
Без домовини. Дні минають. 
Минають місяці. Село 
Навік замовкло, оніміло, 
І кропивою поросло. 
(Відео. Голодомор-1) 
Бібліотекар: На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

1-й ведучий: Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові - консула С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. - «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».

2-й ведучий: Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

3-й ведучий: Село Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей».

Бібліотекар: Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні. 
Перегорнемо декілька листів, звернених до Сталіна. 

1-й ведучий: «Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати - що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці. Питаємо: за що ми билися на фронтах: за те, щоб сидіти годинами, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?» - с. Горби, Глобинський район, Дніпропетровська обл.. 
2-й ведучий: «Я хочу жить, но не могу, умираю с голода. У нас настоящая голодовка. Пуд ржаной муки - 100 рублей, пуд картошки - 20 рублей, и то нигде не купить». - с. Крихаєво, Остерський р-н.
1-й ведучий:  До теми голодомору неодноразово зверталися  письменники української діаспори. У своєму романі «Жовтий князь» Василь Барка реально відтворив події голодомору 1933 р., оскільки бачив голод на власні очі, багато чув про нього від інших. У 1933 р. він їздив до брата на Полтавщину і був вражений страшною трагедією селянства. На Кубані, де жив тоді письменник із сім'єю, також був голод. Переживши поневіряння, напівголодне існування, йому вдалося розкрити читачеві безодню людського горя й відчаю, реалістично відтворити страхітливу хроніку страждань українського народу.

2-й ведучий:  Роман Уласа Самчука «Марія», написаний страшного 1933 р., – твір великої життєвої й художньої правди. Його посвята: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932–1933» звучатиме вічно прокляття тим, хто довів мільйони людей до голодної смерті.

Останні хвилини життя Марії – це й останні рядки повісті. «Ніч. Без початку і кінця ніч. Ніч вічності... Холонуть засохлі вуста... Западають груди... З напруженням рветься останній нерв... Серце робить останній удар».

3-й ведучий: Про голодомор писали не лише в прозі, а й у віршах.

... Де поділась усмішка весела

І купальні вогнища дівчат?

Де поділись українські села

 І садки вишневі коло хат?

Щезло все ... і всюди на руїні

Бенкетують п'яні вороги.

Українці ж мруть на Україні,

На Байкалі, в холоді тайги...

Ні – ми ще повстанемо, як хмара,

Ні – ми ще ударимо, як грім!

І коли за все приходить кара,

То якої ж кари треба їм?

                                    (Дмитро Чуб, 1933 р.)

Бібліотекар: Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських. 
Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.  Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, хто загинув від голодної смерті. Хай пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.

Виконується пісня Оксани Білозір «Свіча» 
 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Kotenko Сергій Геннадійович
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
29 липня 2018
Переглядів
2247
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку