Виховний захід " Символи моєї Батьківщини "

                                     Символи моєї Батьківщини

 

Ведуча. Хата, моя біла хата!.. Чи можна було уявити давню українську хату без скрині? Ні, не можна. Вона була обов’язковою в кожній домівці.

Протягом століть скриня була у великій пошані. Сюди складали одяг, рушники, полотно, прикраси. В ній зберігався посаг нареченої. Коли батьки видавали доньку заміж, то в придане завжди давали скриню з різним добром. Скриню господарі ставили на видному місці.

1. Що за пряні пахощі роздаються зі скрині?

Ведуча. Це пахнуть запашні трави із торбини.

2. Що за трави назбирали, щоб сховать у скрині?

Ведуча.

  Всі ці трави запашні в

  Виросли в долині.

  Це і м’ята, й  рути цвіт,

Це і липи квіти.

Там же ми знайшли полин.

Там листки малини,

В скриню бабуня поклала

Лікарські рослини.

3. А навіщо трави ці ми кладемо в скрині?

Ведуча.  Пахли гарно щоб усі

Речі в баби в скрині.

Щоб не трогали

Жучки речі старовинні.

 Всі речі, які ми сьогодні побачимо, мають одну назву  - обереги. Вони оберігають наш будинок і нас з вами від усього поганого і нечистого. Маючи такі обереги, наш народ зумів зберегти від забуття  українську пісню і думку, нашу історію і родовідну пам’ять, волелюбний дух.

 А тепер давайте відкриємо нашу скриню.

4. Український віночок! Оспіваний у піснях, оповитий легендами та переказами, опоетизований майстрами пензля й слова, він був і є одвічним символом добра і надії.
5.  Сплетімо вінок український сьогодні

  Із мальв, чорнобривців, калини.

  З барвінку та жита, із м’яти, нагідок,

  З жоржин, чебрецю та вербени.

6. Віночок нагадує сонце. Його носили дівчата і тільки до заміжжя. Вінки плели обов’язково з живих квітів: калини,барвінку, ромашок, волошок,

маку, хмелю. Кожна квітка мала своє значення: волошка символізує простоту і ніжність, мак – молодість, мальва – красу. Дзвоник польовий – вдячність, ромашка – кохання і мир, фіалка – сором’язливість.

7. Усі вони мають цілющі властивості, тому віночок захищав молоду дівчину від різних хвороб, згубного ока,недоброго духу.
8. Перший віночок плела дівчині мати в три роки,  а в сім років у віночок дівчині вперше вплітали цвіт яблуні.
9. До вінка привя’зували стрічки, які теж мали своє значення.
10.  Посередині коричнева – символ землі – годувальниці,далі жовті – символ сонця, зелені – краси і молодості, голубі – неба, сині – води, жовтогарячі – хліба, малинові – життя і радості, білі – дівочих мрій.
11.  На свято Івана купала вінок набував чудодійної сили – він мав символізувати дівчині її долю. Дівчата йшли до річки і обережно опускали на воду вінки, на яких горіли свічки.

Є звичай у нас в Україні такий,

Щоб долю знайти без вагання,

Пускали по річці дівочі вінки

Як вияв найкращий кохання.

Хто візьме вінок  у руки  свої

Й дівчині його подарує,

Заграють веселкою щоки її,

А серце відчує кохання.

( пісня  “Гей, на Івана! Гей, на купала!”)

Бабуся. А ось подивіться на це намисто. Воно червоне, бо схоже на ягоди калини, до того ж, червоний колір – колір життя і надій.

12.  Жінки та дівчата носили намисто з бурштину,  чи прикрашали себе справжніми коралами. Дарували дівчатам такі намиста  їх кохані чоловіки, хлопці. Ось про це і співаночка оповідає.

Ой, поїде мій миленький до Турки,

До Турки,

Купить мені коралі двадцять чотири

Шнурки.

13.  Малі дівчата робили собі намисто просто з ягідок калини. А калина – то символ нашої Української землі, її оберіг. У народі кажуть: “Без верби і калини нема України”.

Люди вірили в чарівну силу калини. Якщо зробити із калини сопілку – народиться син в сім’ї.

  Ось калина над рікою

  Віти стелить по воді.

  Хто це щедрою рукою

 Їй намистечко надів?

Червонясте. променисте –

Розцвітає як вогні…

Дай хоч трішечки намиста,

Калинонько,  і мені!

14. А ще на калині вішали  колиски для немовлят, їх калина оберігала від недобрих очей,  хвороб.

Як сяде сонце в комиші,

Дітей гойдають на калині

Матусі, вічні берегині,

Колиски нашої душі.

Ласкаві мамині пісні

Під колискове засинання –

То сув’язь нашого родання

Передається у віки.

 ( колискова)

Бабуся. Далі в моїй скрині лежить українська сорочка.

На сорочках вишивали рукава. Комір,пазуху та поділ, вищивка оберігає  людину, надає їй силу. Адже жінки та дівчата, що вишивали сорочку собі та коханому, вкладали в неї своє серце та душу.

Дівчина вишиває сорочку та примовляє.

  Іде, іде, іде дощ

  На білу березу,

  А свому миленькому

  Сорочку мережу.

  Сестра дала ниточок,

  Мати – полотенця,

  А я сіла й вишиваю

  Від щирого серця.

Люди вважали.що коли вишито комір та пазуху, то злий дух до душі не потрапить. А вишиті поділ та рукава, то будуть сильні ноги та руки.

15.  Бабусю, а що ще є у вашій скрині?

Бабуся. Є ще багато речей. Ось погляньте.

Дівчата. Знаємо, знаємо! Це рушники!

16.  Рушники на стіні. Давній наш звичай. І не було жодної оселі в Україні. Котру вони не прикрашали б. Хоч би яке убоге судилося господарям життя, а все ж всюди ці витвори народного мистецтва палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою, а якщо точніше, обличчям оселі, а  відтак, і господині.
17.  Рушник з давніх давен символізував не лише естетичні смаки, а й був взірцем людської працьовитості. Довгими зимовими вечорами вишивали їх дівчата. Під вправними руками майстринь шматок домотканого полотна ставав витвором мистецтва. Оздоблений квітами, зірками, птахами, він промовляє серцю кожного з нас! Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні.

 Висить рушник у хаті на кілочку,

 Калина червоніє на столі,

 А  біля неї житні колосочки,

 Мов пустотливі братики малі.

  Це  все – моя земля, моя Вкраїна.

  Це рук моєї матері тепло,

  І цей рушник, яким і дочку, й сина

  Благословляє мати на добро.

 

Рушники, що вишиті узором нездоланним,

У пам’яті лишаються завжди:

На тому полотні усмішка мами,

Що розбіглась усмішкою на тлі.

В них нестерпна любов до святих оберегів,

Кольорова мелодія добра і краси,

Коли промінь засяє на небі,

Ти рушник до грудей пригорни.

В ньому промінь кохання земного

І жіноча свята доброта!

 

Дивлюся мовчки на рушник, що мати вишивала,

І чую:  гуси зняли крик, зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли, запахла рута – м’ята.

Десь тихо бджоли загули, всміхнулась люба мати.

І біль із серця раптом зник, так тепло – тепло стало…

Цілую мовчки той рушник, що мати вишивала.

18. У чарівну силу рушника вірили,  як  у доброго чарівника, що збереже від усього лихого.
19.  А я чула від бабусі,  коли людина,  котра вишиває рушник,має думки і бажання чисті, добрі, світлі, то і рушник матиме чарівну силу.

Вчитель. Так, адже лиха людина не може володіти чарами добра. Сила рушника – у візерунках. Рушник можна читати, як читають книгу. Треба лише розумітися на візерунках.

20. Мистецтво вишивання дуже давнє. Найстарша датована пам’ятка української народної вишивки – 1037 рік. Вишивані сорочки, рушники, хустки існували  і в період Київської  Русі. Вишивальному мистецтву вчили в монастирських школах. Народна вишивка XV – XVI ст.. мала велике поширення і переважали в ній візерунки геометричного малюнка. Рослинний орнамент набув розвитку тільки в XVII – XVII ст..
21. Гарно оздоблений рушник висів біля порогу в кожній  хаті. Ним витирали руки і посуд. З ним ходили доїти корову,  накривали діжу з тістом, спечені паляниці.
22.  З рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, вшановували появу немовляти в родині, зустрічали рідних, одружували дітей, виряджали в далеку дорогу, проводжали людину в останню путь.

Скільки в домі рушників!

І кожен назву з них носив.

 

Обличчя витираємо, той рушник

Утирачем називаємо.

 

З столу стерти треба –

В стирачеві є потреба.

 

Стіл накрити в хаті хочеш,

То настільник взяти можеш.

23.  А для обвішування ікон – покутник, для обв’язування сватів – плечовик.
24.  Виряджаючи чоловіків  та синів у далеку дорогу, матері, дружини й кохані дарували  їм на пам’ять рушники, аби живими вертались до рідної домівки.

 Рушники у мами вишиті хрещато,

Щоб вертались діти до рідної хати,

Щоб цвіли у серці спогади кохання,

Щоб у людей збувались давні сподіваня.

(Пісня П.Майбороди, А.Малишка “ Пісня про рушник”.)

Бабуся. І остання річ у скрині – це хустина.

     25.У народному побуті хустина була символом вірності і пам’яті. Дівчата дарували козакам хустки перед походами, далекими дорогами. Хусткою перев’язували руку нареченому, коли той приходив з сватами. На хустинах

красувалися кетяги калини, дубове листя, квіти.

   На ній і гроно, і пелюстка,

   І небо, й райдуга на ній…

   Мов берегиня вроди – хустка

   Здавен у нашій стороні.

25.  Ці речі пройшли через віки, вони і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, свого народу, України, до всіх, хто не черствіє душею,
26.  Хай завжди ці ознаки великої любові і незрадливості оберігають нас і допоможуть вийти на широкий шлях, що веде до скарбниць народної мудрості, пам’яті, радості.