Виховний захід "Сторінками журналу "Народні символи України"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Класний керівник

       Глинка Наталія Дмитрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Перегінське, 2013

 

 

Мета. Виховувати любов і повагу до рідного краю.

Вч. Народи світу різняться між собою одягом, звичаями, традиціями. У кожного народу є свої національні святині, улюблені речі, дерева, тварини. Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть. Це — батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги.

Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність.

Поговоримо про них на сторінках нашого журналу. Наші народні символи оповиті легендами, оспівані в піснях, тому ілюстраціями до сторінок журналу будуть старовинні легенди, народні пісні, вірші.

 

Перша сторінка. «Хліб — усьому голова».

 

Хліб — символ життя. З давніх-давен він у великій пошані в народі. Недаремно у молитві до Бога «Отче наш...» люди, як великої милостині, просили не позбавити їх хліба, бо він не просто основа життя. Споконвіку хліб називають святим. Він завжди лежав на столі. Яке щастя, яке добро, що він є на світі. Спочатку в землі, потім у борошні, й, нарешті, на столі. Якби в нас було хліба стільки, що могли б ним прогодувати весь світ, ми все одно сказали б: бережіть кожну скибочку хліба, кожний колосок, кожну зернину, бережіть не тому, що ми скупі, а тому, що це наш хліб.

«Як вродить жито, то будемо жити», — говорить народне прислів'я. Хліб з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання.

На знак згоди дівчина подає хліб на весіллі, хлібом мати благословляє до вінця і зустрічає молоде подружжя.

В Україні з хлібом-сіллю зустрічають на вишитому рушнику найпочесніших гостей. Він — ознака гостинності українського народу.

З хлібом у нас зустрічають гостей,

Хліб на весіллях цвіте в короваї,

І кращих немає на світі вістей,

Ніж — хліб уродився на славу.

Щирим словом, хлібом та сіллю

Ми братів-гостей зустрічаєм,

Хлібом — новосілля й весілля,

І свято дружби-згоди квітчаєм.

 

Виконання пісні про хліб.

 

Інсценізація казки «Ледар і трудівник».

Нащо тримаєш хліб в руках? Дай мені, — просить Ледар.

Я б тобі дав, — відповідає Трудівник, — але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати, треба раніш виорати землю.

Тоді вже можна хліб їсти?

Ні, треба дочекатися літа, поки з зерна виросте злак.

Тоді можна їсти?

Ні, треба зерно змолотити, а потім спекти хліб.

Тоді вже їсти?

Так. Тільки ледачому не дадуть.

Прислів'я.

Хліб — усьому голова.

Сила — від хліба, хліб — від землі.

Хліб — батько, вода — мати.

Якщо хліб та вода, не страшна нам зима.

 

Друга сторінка. «Заплету віночок».

 

Віночок — не проста краса,

Йому підвладні й небеса.

Про це відомо у нас зроду,

Він — оберіг народу й роду.

Український віночок – це не просто прикраса, а це оберіг, «знахар душі». В сиву давнину вінки носили тільки дівчата. А плели віночки з живих квітів, бо вважали, що в них є чаклунська сила, яка здатна захистити від будь – якого лиха.

Дівчатка починали носити вінок з трьох років. У віночок вплітали чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки (показ цих квітів на малюнках).Вважалося, що кожна квітка лікувала дитину. У чотири роки плівся інший вінок. Допліталися ще безсмертник і листочок яблуні. А для шестирічної доньки у вінок вплітали мак і волошки. Для семирічної дівчинки плели вінок з семи квітів. І вперше квіт яблуні вплітали. Всього в українському віночку дорослої дівчини – 12 квіток і кожна лікар та оберіг. Кожна квітка у віночку щось символізувала.

У віночку українськім

Різнобарвні квіти:

Він –є символ України

І дарунок літа

Тож усім на нього

Подивитись любо:

Гілочку зелену

Узяли із дуба,

Квіточку любистку,

Щоб усіх любили,

У барвінку листя,

Аби довго жили.

Чорнобривців квіти,

Щоб чорніли брови,

Кетяги калини –

Для краси й любові:

У вінок вплітають колосочки жита,

Щоб могли багато

І в достатку жити.

І в червонім маку,

Що цвіте у полі,

Кров людей пролита

У боях за волю.

Є ще різні квіти

В нашім ріднім краї

Їх щасливі діти у вінок вплітають.

Доброту і щедрість

Ще й любов гарячу,

У вінок вплітають

Українську вдачу

Щоб сміялось сонце

Раділа родина

І в віночку нашім

Цвіла Україна.

 

Третя сторінка. «Рушники, рушники — то матусі моєї роки».

 

Український рушник! Хто з вас не бачив його? Він пройшов крізь віки і зараз символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, з покоління в покоління. А який він гарний! Його можна порівняти з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходилось жодне сімейне свято.

 Найбільше обрядових сюжетів пов'язано з рушником. Рушники — це обереги від усього злого, що може зайти в дім. «Хай стелиться вам доля рушниками» — бажали людям щастя. Рушник супроводжував селянина протягом усього життя – і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності – на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль.

1. Моя бабуся гарно вишиває,

Цвітуть на полотні троянди й виноград,

Розмай калиновий там грає,

І дивні птахи щебетять.

Навік з'єдналось чорне і червоне —

Мойого краю гордість і краса.

Душа народу — малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

«РУШНИК»

Рушникове обличчя веселе

Обпліта коровай на столі,

Закликає гостей до оселі,

Випромінює щедрість землі.

Рушничок на столі — давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері,

Він додому із далечі кличе,

Де в калині живуть солов'ї.

Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло.

Хай цей символ сусідиться вічно,

В нашій хаті на мир, на добро.

Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів, і були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама дуже любила своїх синів і вишила кожному з них по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб. Коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоров'я береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає

 «РУШНИЧОК»

Дощ пройшов з грозою,

Вмите сонце сяє,

В небі над рікою

Рушничок спустився,

Прямо в нашу річку

Потім простелився.

В лузі, ніби стрічка,

Впала на калину

Хмарка сивувата,

Я біжу в долину

Рушничок шукати.

 

4. Виконується «Пісня про рушник».

 

Четверта сторінка. «Пісня — душа народу».

Яке це диво — українська народна пісня! Кого тільки не полонила її вічна краса. Українська пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість чи смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу й натхнення. Любов до рідного краю, мови починається з колисаночки. В ній — материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спрагла води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

Минають віки, змінюються покоління, а народні пісні залишаються. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати з радістю відпочинок, тамувати душевний біль. Земля наша українська така співуча, що не тільки кожне село, а й вулиця мала свої пісні.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка,

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

 «Легенда про пісню»

Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці-любов до господарювання, німці-дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики…

Обдарувавши всіх, піднявся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнена у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багряний вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

- Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові, пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються із вдів і сиріт, у своїй хаті нема правди і волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене скоріше? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

- Є в мене національний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина - Українка дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

З тих пір і дивує весь світ українська народна пісня.

2. Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

В піснях і труд, і день народу,

І за народ пролита кров.

В піснях — дівоча світла туга

І вільний помах косаря,

В них юність виникає друга,

Висока світиться зоря.

 

3. Виконуються українська народна пісня.

 

П'ята сторінка. «При долині кущ калини».

 

Калина — найулюбленіша в Україні рослина. Про походження куща калини розповідає народна легенда:

«Було це дуже-дуже давно, ще тоді, коли часто на широкі українські степи налітали турецькі загарбники та орди татарські. Були завойовники надзвичайно жорстокими, й після їхнього набігу горіли хати, плакали матері, діти, просили захисту старі та немічні люди, пусткою на довгі роки ставала земля. Мали вороги кам'яне та безжалісне серце: вони рубали всіх своїми кривими шаблями. Проливалася кров, лилися сльози, стогін і дитячий плач стелився по українській землі й здіймався до самого неба.

Та не всіх убивали поневолювачі. Молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в далеку й невідому країну. Хлопців перетворювали на бездушних яничар, а дівчат продавали на невільничому ринку в рабство.

В одному селі росли й розцвітали надзвичайно красиві та працьовиті дівчата. Одного разу, коли на село напали татари, мужня й дуже красива дівчина, обдуривши ворогів, завела їх у непрохідні хащі — нібито вивести на дорогу. Та завела вона їх у такі нетрі, непрохідні болота, що вони всі там загинули. Хан велів стратити дівчину, і вірні його слуги виконали наказ. Полилася гаряча кров... і де та кров на землю впала — калиною стала.

Кажуть, що саме з того часу ягоди калини стали схожими на краплинки крові, а насіння ягідок — на серце. Ось яка легенда пов'язана з калиною, ось чому ці ягоди так шанують в Україні.»

Кущ калини — це не тільки окраса, а й глибокий символ, наша спадщина. Калина — це символ красивої української дівчини, символ дитини, символ України.

 У народі є такі прислів'я: «Ой рясна, красна в лузі калина, а ще найкраща в батька дитина», «Без верби й калини нема України».

А як потрібна була калина в народних обрядах! Калиною прикрашали весільний коровай, вінок молодої, вишивали калину на святкових жіночих сорочках.

Говорила мати: «Не забудься, сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Білий цвіт калини — радість України,

А вогняні грона — наша кров червона.

Зоряна калина і краса, і врода

Нашої країни — нашого народу». —

Пам'ятаєш, сину, що казала мати:

«Посади калину в себе біля хати».

 На калині мене мати колихала,

Щастя, долі в чистім полі виглядала,

Ой, калинонько червона, нахилися,

Від землі ти сили-соку наберися.

Та літа давно минули-одлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розквітає,

Мого рідного синочка забавляє.

Виростай же, мій синочку, мій соколе.

Тобі щастям колоситься рідне поле,

Пролягла тобі на полі путь орлина

І в дорогу проводжає цвіт калини.

Зацвітай, молода калино,

Серед тихого повесіння.

Чиста хвиля до тебе плине,

Омиває твоє коріння.

Це ж тобі од вітрів ламатись.

Білим цвітом шуміть над світом,

Свіжих сил від землі набратись,

Дивом кетягів пломеніти.

Неподоланому народу,

Солов'їній моїй Україні,

Над камінням, над сиві води

Ти про щастя шуми, калино.

Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щира доля,

Материнський ніжний цвіт.

Посадіть калину на городі,

Щоб розквітнула земля!

Із роси — пречиста врода,

З неба — почерк журавля.

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке, на життя,

Став би кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Посадіть калину в чистім полі,

Хай вона освятить час,

Рід наш дуже любить волю,

Хай же й Воля любить нас!

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів'яв у спориші,

Посадіть калину коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

Вч. Вдумайтесь в слово «Батьківщина» і вдумайтесь в слова «Що таке Батьківщина?». (Роздуми учнів).

Що таке Батьківщина?

За віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата.

Під вербою криниця,

Серед лугу лелека,

І діброва далека.

І веселка над лісом,

І стрімкий обелісок...

Ким в житті ти не станеш:

Шахтарем, хліборобом,

Зореплавцем хоробрим,

Будівничим, солдатом —

Слід завжди пам'ятати:

Коли любиш ти все це

І приймаєш у серце,

Як готовий щомиті

Від біди боронити

Кожну в лузі травинку,

Кожну в гаї пташинку,

Значить — це Батьківщина

Має доброго сина.

Наша свята земля, рідна оселя, солов'їна мова, невмируща пісня, червона калина і все, про що ми говорили, — є нашою Батьківщиною, яка зветься Україною. Тож любімо, шануймо, бережімо її та будьмо гідними її синами та доньками.