УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА – РОДИННА КОЛИСКА

 

 

Розробка виховного заходу

вчительки Черкасової С. О.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ВИШИВКА-РОДИННА  КОЛИСКА.

 

Мета: поповнити знання учнів про прикладне мистецтво українців, виховувати прагнення до прекрасного, гордість за багаті та давні традиції нашого народу, виховувати повагу до майстрів народних ремесел.

 

Обладнання: слайд - презентація «Українська вишивка», зразки вишивок, фонограми українських пісень.

 

                         Перебіг заходу

Захід можна провести у краєзнавчому куточку , українській світлиці. Запросити членів родин учнів, які вишивають з їхніми роботами.

 

Учні одягнені у національні костюми.

Кожна розповідь ілюструється слайдами із зображеннями візерунків, окремих фрагментів, вишитих виробів.

 

Звучить пісня «Два кольори».

 

Учитель: Рідна оселя…Тут зростають діти, тут на нас чекають радість спілкування з найріднішими людьми, спокій, взаєморозуміння, лагідний затишок. А ще обов’язково повинна чекати на нас у нашій домівці краса. Краса, яка б віддзеркалювала наш внутрішній світ, нашу особистість, робила б наше помешкання індивідуальним, оригінальним. Вдало підібрана картина чи панно, майстерно вишиті рушники прикрасять наш побут.

               Протягом століть створювалося народне декоративно - ужиткове мистецтво, розмаїте й багатогранне. Виникло воно з любові до рідного краю,всього навколишнього світу і з потреби не тільки бачити й відчувати красу, а й творити її власними руками. З потреби та любові виникло і рукоділля.Не розвагою, а тяжкою жіночою працею були ткання, шиття, в’язання, плетіння мережив, килимарство, вишивання і виготовлення прикрас.

Сьогодні ми ближче познайомимося з історією та особливостями української вишивки. У нашому сьогоденні чудово поєдналося  традиційне і сучасне творче начало. Гляньте навколо – і ви пробачите, як до лиця нашим сучасникам і сучасницям вишиті  блузки й гуцулки, свитки й кожушки, як гарно доповнюють сучасний інтер’єр рушники й килими.  На наш захід ми запросили майстринь, які продемонструють нам своє вміння та вже готові роботи, а також ви побачити роботи своїх однокласниць, що свідчать про те, що народні традиції вишивання живуть і будуть жити.

 

1-й учень.Вишиваючи , дівчата й жінки ніби малювали нитками на полотні, вкладаючи у свої візерунки мрії про радість і щастя. Із покоління в покоління передавали майстрині  своє вміння і повагу до праці, своє розуміння прекрасного й секрети рукоділля. Від матері до дочки, від бабусі до онуки переходили у спадок крій одягу,орнаменти,їх композиційні мотиви, кольорові сполучення, характерні для різних областей , районів і навіть окремих сіл. Так народжувалися народні традиції. Кожне покоління відбирало все найкраще, створене до нього, і доповнювало його новими зразками.

 

2-й учень.  Ще у глибоку давнину люди навчилися створювати нескладні малюнки з умовних знаків-символів, де кожна лінія чи фігура мали лише певне значення. Так пряма лінія означала землю, горизонтальна хвиляста- воду, а вертикальна хвиляста- дощ, трикутники-гори, дві схрещені лінії - блискавку, коло, квадрат або ромб –сонце і т.д. Окремі знаки-символи повинні були охороняти, захищати  , оберігати від злих духів, приносити щастя. Тому називали їх оберегами. Поступово ці зображення змінювалися і перетворювалися на узори та орнаменти. Орнаменти бувають геометричні, рослинні,тваринні,антропоморфні.Мати Лесі Українки Олена Пчілка була відома як збирачка вишивок, навіть впорядкувала альбом з візерунками вишивок і присвятила його найменшій доні Доруні.

Пісня  «Вишиванка».

3-й учень. Вишивка, як і барвисте ткацтво, з давніх-давен була улюбленим засобом художнього оздоблення різноманітних форм українського побуту. І зараз вишивка залишається найпоширенішим видом українського декоративно-ужиткового мистецтва. Ще не так давно важко було знайти таке українське село, де б не було бодай кількох прославлених вишивальниць, де б вишивка не знаходила застосування в хатньому побуті – на одязі, скатертині, рушнику, простирадлі, на подушці, фіранках, тощо. І скрізь вона зберігає свої локальні особливості, як в характері орнаментальних мотивів, так і в техніці виконання.Протягом століть викристалізувався яскраво виражений український національний стиль художньої вишивки. Створювалось багатство її мистецьких особливостей (улюблені кольори, техніка виконання, окремі орнаментальні елементи, малюнки й композиції) в різних областях і регіонах України. Скажім на Київщині, переважають рослинний орнамент з улюбленими гронами винограду, з ягідками та невеликими за розміром квітками, червоний і чорний кольори вишивок, виконаних “занизуванням”, “гладдю”, “набіруванням”, “хрестиком”, тощо.

 

    4-й учень. Техніка “гладі “, “мережки”, “фальшивого вирізування”, “набірування” властива для вишивок Чернігівської області. Для них характерні кольори: білий, білий з незначним вкрапленням червоного, чорного або чорно-червоного. Рослинний орнамент чернігівських вишивок часто комбінується з геометричними фігурами, а геометричний компонується суцільними смугами, з окремих елементів, часто у вигляді ромб і вірозеток. Типовим для чернігівської вишивки є “змережування”.

             Ніжні і світлі, або зовсім білі рослинно-геометризовані вишивки Полтавщини. Виконані “гладдю”, “вирізуванням”, “виколюванням”, “мережкою”, контрастують з різнокольоровим подільським вишиванням “качалочками” та чорно-червоною “низзю”.

             Вражають своєю яскравістю, багатобарвністю, багатством і різноманітністю переважно геометричних малюнків вишивки гуцульських та закарпатських митців.

 

 5-й учень. Є в Україні, як відомо, й чимало осередків, які особливо славляться вишивкою. Наприклад Шишаки та Решетилівка на Полтавщині, Зозів та Клембівка на Поділлі, Літки на Чернігівщині, Вижниця на Буковині, Кагарлик на Київщині та інші.

             У кожного з них своя історія, своя доля, своє художнє обличчя. На підтвердження сказаного, можна навести цікавий факт:

             У післявоєнні роки побувала в Мукачеві під час храмового свята художниця і видатний знавець українського народного мистецтва О. Л. Кульчицька. Ходячи між людьми, що з’їхалися сюди з усього Прикарпаття та Закарпаття,  Кульчицька підходила то до однієї, то до другої святково одягненої жінки, віталася і розпитувала, як живеться їй у своєму селі (називаючи при цьому конкретні села). Цим Кульчицька завжди викликала здивоване питання: “А як ви знаєте, що я звідти?” Художниця відповідала: “А по сорочці. Так вишивають тільки у Вашому селі”. Це була захоплююча мандрівка, яка продемонструвала безмежне багатство народного мистецтва, його стійкість, своєрідність локальних ознак.

 

 

6-й учень.  В філософській системі української вишивки дуже часто присутній візерунок червоної калини – дерева, що символізує живучість українського народу. Калина, яка має свою назву від давньої назви “сонце-коло”, пов’язувалася в дохристиянські часи з народженням всесвіту, вогненної трійці: сонця, місяця і зорі. Червоні, як кров, ягоди калини стали символом невмирущого народу і початку життєтворчого українського ланцюжка: “крапелька крові – жінка – народження – Україна відродження”. Не випадково тоді на весільних рушниках й сорочках молодої і молодого виступають часто соковиті грона калини:

             У полі калина,

             У полі червона,

             Хорошенько цвіте.

             Ой, роде наш красний,

             Роде наш прекрасний,,

             Не цураймося, признаваймося,

             Бо багацько нас є.

 

1-й учень.  Калина – дуб, як мотиви найбільш поширені на сорочках парубків, поєднують у собі символи невмирущої краси і незвичайної сили. Дуб, як уособлення Перуна, бога сонячної чоловічої енергії разом з деревом роду-калиною – запевнювали життєдайну силу свого роду. Натомість символ вишиваного винограду розкриває радість – красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка вирощує і піклується деревом їхнього роду. Мотив винограду виступає найчастіше на родинних рушниках Чернігівщини й на жіночих і чоловічих сорочках Київщини й Полтавщини.

                 Молода Ганнуся

                  По садочку ходить.

                  Виноград,

                  Красний,зелений сад.

                  По садочку ходить,

                  Зіллячко садить.

                   Виноград,

                   Красний , зелений сад.

2-й учень. З давніх-давен в Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак  має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. Аще вірили,що поле після битви навесні вкривається маками.
            Для сім’ї, яка втратила на війні батька, чоловіка, брата чи нареченого вишивана дівчиною на сорочці ніжна трепетна квітка маку була символом незнищенної пам’яті свого роду та прагнення до його збереження і продовження.

 

Пісня «Маки червоні»

3-й учень.       Таємницю життя приховує багато інших квітів, особливо лілія і ружа, а також таке зілля, як хміль, шавлія, любисток.

             Легендарна квітка лілії – це символ дівочих чарів, чистоти.  В орнаменті лілію доповнює знак,що нагадує хрест. Він магічний, тому благословляє пару на створення сім’ї. Квіти троянд, укладені у систему геометричного узору, це квіти і зорі, які уособлюють уявлення народу про систему всесвіту.

             Мотиви такого зілля, як напр. хміль, а також шавлія, любисток і м’ята дуже близькі до символіки винограду. Хміль вказує на молоде буяння та любов. Гарно вишита червона полуниця, (від ще одної давньої назви сонця – Полель) – це ще один мотив вишиваних узорів – символів, що прославляють сонце.  

 

4-й учень. Пишні ружі рясно розквітли на сорочках і рушниках багатьох областей України. Ружа-улюблена квітка українців,її дбайливо плекали під вікнами, адже квітка ця нагадує Сонце. На кожному українському обійсті  має рости м’ята, любисток, нагідки, чорнобривці, заплетені радісною і красивою хвилею, такою прекрасною як наша природа переносяться вони на полотно.

   Пісня «Чорнобривці»

 

5-й учень.  Крім квітів, зілля і дерев особливо багата на українських вишивках символіка птахів. В залежності від нагоди, з приводу якого був вишитий рушник, різні птахи виспівують відповідний зміст. Так соловейко і зозуля, вишиті найчастіше на дівочих рушниках, сидять на гілці калини і немов співають: “Соловейко щебече, собі пару кличе”, а про вишиту зозулю співають: “до осені дівці дагулять, гулять”.

             На весільних рушниках дуже часто розсідають пави жар-птиці, які несуть в собі сонячну енергію, і тому символізують теплоту сімейного життя.

             Вишиті на рушниках соколи, голуби і півні, звернені один до одного голівками з ягідкою калини в дзьобику, зображені в основі дерева-знаку нової сім’ї – символізують шлюбну пару.

             Серед мотивів птахів є і вірна супутниця людської оселі ластівка, яка завжди приносить добру вістку.

             Згідно з філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього птахи розташовані при корені дерева, середині стовбура та віття з обох сторін то символи  – роду.

                          Сива пташка літала,

                          Крилами двір мітала,

                          Сподівалася вінця

                         До свого гумен ця.

6-й учень.  Створені у глибокій минувшині – збережені в орнаментах українських вишивок символи-знаки трикратної життєдайної трійці землі – води – сонця, – це ті основні символи всесвіту, які разом з зірками, що розкидані по рукаві сорочки та зібрані в геометричний орнамент, дають уявлення про структуру всесвіту, його упорядкованість і гармонійність. Сонце часто зображується у вигляді згорнутого вужа.Зірки, розкидані по рукаві і зібрані у геометричний орнамент,- це уявлення про структуру Всесвіту.

Танець «Вишиванка» (ансамбль «Промінці».

1-й учень. Берегине, хто ти? Тебе створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою незнаною, щотримає в собі материнську силу жінки.Ти сама Мати-природа. Твоє віття-руки обтяжене земним насінням розвитку. Берегиня - символ , поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати-Природа,і Жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку космосу чітку систему Всесвіту.

 

 Пісня «Мамина сорочка»

 

2-й учень. Особливе місце в традиціях українців займає рушник. Він був обов’язковою приналежністю, окрасою народного побуту, а також своєрідним народним символом. З давніх-давен українці прикрашали стіни своїх хат вишиваними рушниками, які створювали відповідний настрій, формували естетичні смаки, були взірцем людської працьовитості, майстерності та мистецьких здібностей. Вишиваний рушник донині залишається атрибутом народних обрядів і звичаїв. Рушники давали у кількох випадках. З хлібом на вишитому рушникові виходили назустріч кожному, хто приходив в оселю з чистими задумами. Рушником зустрічали рідних і гостей, вітали народження немовляти в родині, вінчали молодих та проводжали людину в останню дорогу. Від слів “давати рушник” повстає в уяві українців старовинний звичай пов’язувати сватів рушниками на знак згоди дівчини одружитися з парубком, який послав до неї старостів.

             Рушники стелили молодій парі під ноги, щоб стелився молодим щасливий шлях у життя. Рушник взагалі символізував щасливу дорогу. Про матір, яка дарує синові вишиваний рушник, відправляючи його у далеку дорогу – говориться між іншими у пісні П. Майбороди на слова А. Малишка:

 

« Пісня про рушник»

 

3-й учень. Український національний поет Тарас Шевченко, дивлячись на виконані з тонким відчуттям кольору, художнім смаком і майстерністю рушники, говорив, що з тих рушників промовляє душа обдарованого, щирого і гостинного народу. Шевченко хотів бачити на своїх весільних рушниках червоних горластих півнів, що збудили б народ від рабського сну. Шевченкові не судилося дожити дня свого шлюбу. На вишиваних рушниках, як він прагнув бачити в день вінчання, довелось українцям спускати у домовину труну з тілом пророка. Тому і тепер не дивує нікого факт, що в день шевченківських концертів, які святкують українці кожного року, над портретом Кобзаря з’являється вишиваний рушник. (перегляд зразків вишитих портретів Т.Г.Шевченка)

 

4-й учень Майстрині у нашому краї - Дніпропетровщині ,     володіли великою кількістю швів. Значна кількість зразків із зібрання Д.І. Яворницького вишита ажурними мережками^,, низзю–стародавньою класичною технікою, яка шилася зі споду, штапівкою ^,стебнівкою^,лічильною гладдю,технікою вирізування, виколювання^. Є зразки, на яких використовували угорський шов   узорний шов  кубикову лиштву  Старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького М.А. Підосинова, яка досліджувала зразки народної вишивки в зібранні Д.І. Яворницького, відзначила, що «орнаменти здебільшого геометричні. Такого розмаїття ромбів, хрестів, косих хрестів, свастик, зірок, трикутників, квадратів, їх поєднання, вписування одних елементів в другі, в результаті чого ми можемо бачити іншу геометричну фігуру, наприклад, коли вписані один в один ромби утворюють коло чи овал, важко собі уявити. Таку майстерність і дизайнерський хист можливо отримати тільки завдяки багатолітньому досвіду та безперервній роботі, навички якої передаються від покоління до покоління».

 

 

Вчитель. Зараз ми надамо слово присутнім майстриням . Хай вони розкажуть нам про свої роботи , про символіку, яку використовують та з яким настроєм вони працюють, чи передали комусь свої вміння. А потім наші дівчатка розкажуть, що надихнуло їх зайнятися вишиванням.

 

Пісня Олега Винника «Вишиванка».

 

Використані джерела:

 

 

1. Вишивала я узори.- Книговидавничий центр «Посередник», 1993.
2. Литвинець Е.. Голки, нитки, намистинки. – Київ: «Веселка», 1989.
3. Островська Т. О. Знаки 155 стародавніх українських вишивок. – Київ: Бібліотечка журналу «Соняшник», 1992.
4. httр:// www.nestor.crocow.pl
5. https://www.dnipro.libr.dp.ua/vishivka_texnika_uzori
6. http://uccs.org.ua/novyny/vyshyvanka-iak-unikalnyj-kod-tvoho-kraiu-vid-luhanska-do-lvova-osoblyvosti-vyshyvanok-kozhnoho-rehionu/