Народознавче свято для учнів 3 – 4 класів

 

Мета: формувати розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну культуру молодших школярів; виховувати особистісні риси громадянина української держави, високу культуру міжнаціональних взаємин.

 

 

Оформлення: українські рушники; виставка стародавніх вишиванок; гончарні вироби; скриня; виставка книг; віночки; стіл із вишитою скатертиною; лави для дітей, укриті тканими килимами.
 

І. Ю. Крутій, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель, Понінківського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.№1, гімназія»
 

Хід заходу

На  сцену виходять ведучі – хлопчик і дівчинка.
Ведучий:Добрий день вам, добрі люди!
Хай вам щастя й доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий довгий вік!
Ведуча:У нас сьогодні, наче вечорниці.
Милують око диво-рушники.
Дівочий сміх лунає у світлиці
Як добре, що є звичаї такі!
Ведучий: В житті блукаєм часто далекими стежками
І є чиїсь ми з вами і доньки, і сини.
А теплий вогник хати тата й мами
Виспівує примхливо дорогу у світи.
Ведуча: Криниця роду чиста – родина українська,
Джерело поколінь і пісень глибина,
В вишиванках родина – тато, мама й дитина
України моєї берегиня свята.
Звучить мелодія пісні «Україна» ( муз.М.Ведмедері, сл..Н.Іванюк).
До зали заходять у вишиванках діти.
Мій край чудовий Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина.
Чарівна пісня солов’я.
Ведучий:Народне прислів’я каже: «Без верби і калини нема України».
Ми можемо впевнено додати: «Без вишивки, верби і калини нема України»

Звучить пісня «Україна -  вишиванка»(див.додаток)

Ведуча: Ми живемо з вами на цій українській землі, де з діда – прадіда жив український народ зі своїми звичаями і традиціями. Подивіться, як прикрашена наша світлиця. Ви, мабуть, помітили чудові українські вишиванки, скатертини, рушники, картини.
Сьогодні ми дізнаємося про українську вишивку у народних звичаях і традиціях.
Від сивої старовини і до наших днів найважливіші події в житті нашого народу не обходилися без вишитих рушників. Рушник супроводжував людину протягом усього життя – і в радості, і в  горі.
Ведучий:В народі кажуть; «Хата без рушника, що родина без дітей»,
Рушник можна порівняти хіба що з піснею. Без рушника, як і без пісні, не обходиться народження, одруження і смерть людини. Рушник завжди був символом гостинності -  на ньому підносили дорогим гостям хліб- сіль.
Ведучий:Ми гостей своїх стрічаєм
Круглим, пишним короваєм.
З рушником беремо таріль,
Коровай кладемо й сіль.
Шанобливо хліб підносимо
Та, уклонившись, щиро просимо:
- Любий гостю наш, приймай
І рушник і коровай!
Рушником укривають паски , несучи їх святити  до церкви на Великдень.
Учні:Кошик вбрався в  вишиванку
         Це було в неділю зранку.
          Коло церкви дівочки
          Водили гаївочки!
          Покропили всіх їх рясно,
          Стало нам свячене все,
          Засіяло сонце ясно!
          Христос Воскрес!
          Воїстину Воскрес! 
Ведучий:. Рушниками прикрашають ікони в церкві. Кращими рушниками обв’язують хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах, їх не можна  міняти, поки вони самі не впадуть від негоди.
Рушниками прикрашали в оселях образи й портрети, а також портрет Тараса Шевченка.
Учениця виходить, тримаючи в руках вишитий портрет Т.Г.Шевченка. Читає вірш
Читала мама «Кобзаря»,
А потім сіла вишивати.
Й вплелась Шевченкова зоря
У рушники її крилаті.
На білих вітах полотна,
Шлях розстелився Тарасовий,
Сирітський шлях, що в бур’янах
Квітчався українським словом.
Вкраїнська мова й небеса
Немов в одне навіки злиті,
В чарівній книзі Тараса -
Крило безмежної блакиті.
Зима дороги замела,
Рушник давно скінчила мати.
А я стояла й не могла
Від нього погляд відірвати.
Ведуча:Проте найбільше обрядів, які пов’язані з рушником, збереглося у весільній обрядовості. Всі ви, друзі, скажете, що це так. На сватання пов’язували сватів та молодого рушниками. 
  Дівчина: 
 Ой ти мати-пораднице в хаті, 
  Порадь мені, що людям сказати,
  А чи мені рушник давати, 
  А чи мені іншого шукати?
  Юнак: 
Наречена дарувала рушник судженому і сватам, а також рідні жениха, ним прикрашали гільце, на дівич-вечорі. На рушник ставали під час вінчання в церкві та благословення батьків. «Хай стелеться вам доля рушниками!» - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди та любові.
І в наш час вступ до шлюбу проходить на рушнику. І вже цей рушник кожна молода родина береже все своє життя.
  Ведучий: 
Кожна дівчина готувала свій посаг до заміжжя.Вишивала не менше ніж 12-14 рушників, а іноді і більше. За давнім звичаєм мати заздалегідь турбувалась про рушники. Збираючись на вечорниці, дівчата брали з собою вишивання. І кожній хотілось, щоб її рушничок був найкращим. Від краси рушничка та їхньої кількості складалось враження про дівчину та її працьовитість, вміння. Кращі узори переходили з покоління в покоління. Підростала дівчина, і скриня її поповнювалась рушниками. Ними хвалилися, показували гостям та сусідам.

Звучить пісня «Лише у нас на Україні» (вик. Ірина Федшина) (див.додаток)

Ведучий: Слово «рушник» і «мати» часто зустрічаються разом. Вашій увазі пропонуємо прослухати  легенду «Український рушник»
(Інсценізація легенди учнями)
Український рушник

Легенда Полтавщини

Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися.

Жила тоді в одному селі мати і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

— Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте.
- А ми подивимось, як народжується у ваших руках квіти та птахи.

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:

— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх.

Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

— Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.

Та життя людини, як дитина, швидко минає. Померла старенька, мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив.

Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

 Ведуча: На щастя-долю давала мати рушник синові. Тим - то і не вмирає пісня про рушник. Вишивала мати — думала, добра бажала, і загорне син в рушник хліб, і смакуватиме йому: чи простелить в чужому краю — матір згадає. Бо то не рушник, а пам’ять і оберіг.
Учні (по черзі)
Вишивала мама дітям рушники
І на них вложила гарні квіточки.
Кольори ласкаві, ніжні, наче цвіт,
Будуть зігрівати душу цілий вік.

Образи у хаті на стіні висять,
І на них барвисті рушники горять.
Пам’ятаймо, діти, працю матерів,
Бо вони – найкращі в нас – без зайвих слів.

Прошу, українці, дітей своїз вчіть
І із них достойну зміну залишіть,
Щоб країна наша, мов рушник, цвіла,
Щоб діамантом для нас всіх була.
Звучить «Пісня про рушник»(муз. П. Майбороди, сл. А Малишка)
(див. додаток)

Ведучий: Український рушник, оздоблений квітами, птахами, калиною, вербою, мальвами і колоссям. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям.
Подивіться, як палахкотять багатством кольорів рушники.Коли добре придивитися, можна побачити на багатьох рушниках два одинакові кольори. Які це кольори?
Учні: Червоний і чорний.
Ведучий: У кожного кольору своя історія.
Що означає чорний колір?
Учні: Це колір землі нашої родючої, а інколи смутку.
Ведучий: А що знаменує червоний колір?
Учні: Це колір калини, яку завжди любили і шанували в Україні, колір щастя, ясного сонечка, кохання.
Ведуча:Наші дівчатка вже вчилися вишивати квіти на полотні. Зараз ми прослухаємо розповідь, як народжуються ці квіти на рушниках.
Учениця:
Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пряне,
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить,
Покрутнеться сяк і так,
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут,
Василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки -
Пожовтіють колоски.
А пройде поволі -
Зарясніють листочки в полі.
Біле поле полотняне
Рушничком барвистим стане.(Показує вишитий рушничок)
Ведучий: За давнім звичаєм майстрині збиралися разом у когось у хаті.
Вони шили, гаптували, вишивали, а під час праці співали пісні, що полегшувало їхню працю.

Звучить  українська народна пісня «Вишиванка»(див.додаток)

Ведуча: Український рушник! Як багато промовляє до нас це слово, яке воно рідне і миле нам! Скільки зворушливих спогадів та образів з народного родинного життя пов’язано з рушником! У них було довге і цікаве життя Багато про ті звичаї і традиції могли б розповісти нам рушники. Хочете послухати?
1-й рушник: Мій рушник висить в кімнаті на видному місці. Перший витканий чи вишитий рушник призначався для гостей. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи руку, брала кухлик з водою і люб’язно пропонувала свої послуги, промовляючи :
Вода у відеречку,
Братику вмийся,
Рушничок на кілочку,
Братику втрися.( дівчина демонструє)
Ведучий: А як же звуть такий рушник?
1-й рушник: мій рушник звуть утирач, утиральник кілковий.
На ньому ми бачимо різноколірні смужки. Вони чарівні. Червона смужечка означає: нехай подорожньому завжди світить сонечко, нехай зігрівають люди мандрівника і нагодують його. Коричнева – щаслива дорога.
Зелена – зустріч з добрими людьми. Синя – блакитне небо. Жовта – здоров’я і успіх.
2-й рушник: Був ще такий звичай на Україні. Весною, коли зеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на рушниках хліб-сіль, щоб був гарний врожай.
Ведучий: Як же його називали?
2-й рушник: Обрядовий.
3-й рушник:А мій рушник називається стирок.Без нього не обходиться , коли потрібно витерти посуд, стіл чи лаву.
4-й рушник: Мій рушник вішають над вікнами, дверима, щоб він оберігав «Берегиню» від злих очей, від біди. Такі рушники називаються «Оберегами».
Ведучий: Діти, а що таке Берегиня?
Це оселя, в якій живуть люди, це самі люди, посуд, меблі, добре слово.
Берегиня – найдавніша богиня добра й захисту від усякого зла. В давні часи її зображали у вигляді жінки в довгому одязі, що підняла у благальній молитві руки до небес. Пізніше на вишитих рушниках її зображували з кущем або птахом у руках.  Берегиня стала «Хатньою богинею», що захищаю від злих сил, оберігає малих дітей від лиха, хвороб, лютого звіра.
5-й рушник: Мої рушники вішають на стінах, над картинами, над іконами для окраси домівки. А називають його покутник або божничок. А у святкові дні, коли вся сім’я збирається разом, на нього клали хліб і сіль.

Звучить українська народна пісня «Зеленеє жито, зелене»(див.додаток)

Ведучий: Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Ця віра походить від язичництва — релігії, гармонії людини і природи, людини і Всесвіту. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої у людини магічної сили і водночас — це оберіг.
Учень: Ясні барви підбирала,
Полотно білила.
Вишиванку вишивала
Мені ненька мила.
  Роду я свого пагінець
  В кожній земній точці.
  Бо хіба це – українець
  У блідій сорочці?
Моя мама хмельничанка -
Все робити вміє.
Гріє душу вишиванка,
Додає надії.
Ведучий: Вишиванки ревно зберігали у скринях і передавали з покоління в покоління, з роду в рід як реліквії.
Люди відображали в вишивках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов’ю і заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороби і лиха.
Учні: Вишиванка – символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі.
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.
  Вишиванка – дитинча кирпате,
  Що квітки звиває в перепліт,
  Материнські ласки, усміх тата.
  Прадідів пророчих заповіт.
Вишиванка – писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.
Ведуча: За традицією, матері вишивали сорочки та рушники своїм дітям, вкладаючи у візерунки всю свою безмежну любов.
Інсценізація
За столом сидить мама, вишиває дитячу сорочку. Поряд стоїть син.
Ведуча: Вишивали матусенька
Синові сорочку.
А синочок, як в’юночок,-
Зазирає в очка.
Коло мами упадає-
Цікава дитина…
Син:      Виший, мамо, на сорочці
                Мені Україну.
Виший славних козаченьків
І квітів багато.
Я вдягатись в неї буду
На великі свята.
Ведуча: Усміхнулась, обіцяла,
               Всю душу вкладати…
Мама:  Скоро свято, вже й готова
Чарівна обнова.
Ведуча: На Великдень до схід сонця
               Проситься хлопчина…
Син:       Вдягни мене нині, мамо,
               В мою Україну.
               На майдані коло церкви
               Покажу всім людям,
               Як буяє Україна
               У мене на грудях!
Ведуча: Вишивка на грудях захищала душу людини від руйнування, занепаду. Ось чому ці вироби мають символічне значення: їх вишивають і дарують не будь – кому, а особливо близькій людині.
Учні:
Одягнімо, друже, вишиванки -
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки.
А для себе, вірний друже мій.
  Одягнімо в свята і неділі,
  В будень, за потреби, одягнім
  І відчуєм – вороги безсилі
  Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ -
Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ!
  На прощання хочемо сказати:
  Шануйте, друзі, рушники і вишиванки!
  Квітчайте ними свою хату,
То обереги від біди.
Хай здоров’я ніколи не зраджує вам!
Будьте завжди такі ніжні, рідні й милі,
Щоб вам радість і щастя, й любов
Вишиваним цвіли рушником!

Звучить пісня «Друзі єднаймося» (див.додаток)



 

 

 

 

 

Україна-вишиванка

Виконує:  Катерина Бужинська

Нитка сонячного ранку.

Нитка пісні солов'я,

Україна-вишиванка,

Ніжна матінко моя,

Ти і грішних і невинних

Пригортаєш до грудей,

Я люблю свою країну, |

Я люблю своїх людей! | (2)

 

Приспів:

Будьте красиві, будьте здорові,

Білі, русяві і чорноброві,

Будьте веселі, будьте багаті

В кожній оселі і в кожній хаті!

 

Вишиваю візерунки

Диво-травами степів,

Смаком перших поцілунків

І коханням вечорів.

Вишиваю як уклінно

Ти запрошуєш гостей,

Я люблю свою країну, |

Я люблю своїх людей! | (2)

 

Приспів.

 

Може є у світі кращі

Кольори на полотні,

Але ти єдина наша,

А у тебе ми одні.

Я тебе святу і грішну

Пригортаю до грудей!

Я люблю свою країну, |

Я люблю своїх людей! | (2)

 

Приспів. (3)

 
Лише у нас на Україні
(Текст пісні та виконання Ірини Федишин) 

Де така ще є земля, щоб дерева так родили?
Де така ще є земля, щоб дівчата так любили?
Запитаю я у журавля – де на світі є така земля?

Приспів Лише у нас на Україні
Росте калина при долині
Вода джерельна з небом синім
Лише у нас на Україні

Програш

Де така ще є земля – білі лілії в ставочку?
Де така ще є земля – соловейко у садочку,
Дикі гуси. Запитаю я – де на світі є така земля?

Приспів

Програш

Де така ще є земля, щоб дівчата мали вроду?
Де така ще є земля, щоб козацького роду?
Вільний вітер запитаю я – де на світі є така земля?

Приспів Лише у нас на Україні
Росте калина при долині
Вода джерельна з небом синім
Лише у нас …
Лише у на Україні
Всі люди щирі і гостинні
Вода джерельна з небом синім
Лише у нас на Україні
 

Пісня про рушник
Слова: Андрій Малишко
Музика: Платон Майборода

Рідна мати моя, ти ночей не доспала
Ти водила мене у поля край села.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка
І зелені луги й солов'їні гаї.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство й розлука і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство й розлука й твоя материнська любов.

 Вишиванка

(Українська народна пісня )

З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну та червоную нитку брала.

А що чорна ниточка — розставання
А червона ниточка — то кохання.
Тому чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась.

Встану я в неділеньку спо-за ранку
Подарую милому вишиванку.
Сердся мій соколику чи не сердся
Будеш ти носить її коло серця.

З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
В тую вишиваночку душу вклала.
 

Зеленеє жито, зелене

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито женці жнуть,

Хорошії гості мене ждуть.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито при межі,

Хорошії гості від душі.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито за селом,

Хорошії гості за столом.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито ще й овес,

Тут зібрався рід наш увесь.

 

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

А вже ж тая хата всім мала,

Бо уся родинонька прийшла.

Друзі єднаймося

Виконавець: Наталія Май

 

Друзі еднаймося і не цураймося

Бо Україна одна

Вічна й не скоренна з самого корення

Піснею квітне вона

З росами зрощенні трави не скощенні

Квіти в саду запашні

Де народилися там і згодилися

Доньки твої і сини

 

Приспів:2 рази

А на небі сонце світить

Ясним променем сія

Ти одна така на світі

Українонько моя.

Часу не гаючи пісню співаючи

Підемо в сердці з добром

Хвилі підійме нас тай споглядаючи

Батько наш сивий Дніпро

Так нам судилося ми народилися

У соловьїнім краю

Станем громадою щирою правдою

Землю вшануем свою.