Виховний захід "Вишиванка цвіте над Україною."

«Вишиванка цвіте над Україною»

(Виховний захід)

                                                      Сайко Л.В., вихователь

КЗ «Рубіжанська обласна

загальноосвітня санаторна

школа – інтернат I –III ст.»

Мета:

• ознайомити учнів  з традиціями рідного краю;
• розширити уявлення про вишиванку, як вид мистецтва, про її значення у житті українців;
• виховувати любов до національних традицій, до краси і гармонії навколишнього світу; повагу до старшого покоління, шанобливе ставлення до людей праці; почуття національної гордості;
• сприяти розвитку естетичного смаку та творчого мислення.

ХІД ЗАХОДУ

1.   Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

2.   Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

3.    Вишиванка – писанка чудова,

Зірка ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

4.   Вишиванка – біль на п’єдесталі,

Слава, воля, єдність, віра – ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій узорами – крильми

Ведучий: Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наша історія, наші символи.

Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всіх, кому дорогі прадідівські традиції.

І розпочнемо наш захід стародавнім переказом.

Ведуча: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

«Хто ти? І чому така сумна?»

«Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля… Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.»

«Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?»

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

«Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю – і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито - пшениця. У хаті  твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту».

Прийняла з вдячністю дівчина божий дар і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки.

Ведучий: Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Бо вірили, що вона захищає людину від усього злого. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг.

Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язали з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще «Домострой» радив жінкам займатися вишиванням, оскільки це сприятливо впливає на їхній характер, виховує такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще більшою мірою цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям

Ведучий: Історія української вишиванки сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок, свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує із незапам’ятних часів. Жіноча сорочка належить до найстаровинішої одежі наших предків. Можна припустити, що за княжих часів на Україні-Русі в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом була єдиним одягом жінок і дівчат. У південних слов’ян й тепер можна бачити жінок у такому одязі.

Ведуча: Матеріалом для всіх українських сорочок завжди було й є біле лляне, чи конопляне, полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Білий колір українських сорочок - це найстаровиніша й найхарактерніша їх особливість. Національний характер білої сорочки підкреслено в багатьох народних приповідках:

Ведучий: Про українську вишиту сорочку складено чимало пісень, написано чимало віршів.

Учениця 1:

Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

Букетик нарвала,

І роботу любимую

Свою розпочала

Учениця 2:

Ведучий: Був час, як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл в ліси. Та слідом за ними гнала і хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п'ятеро дітей. Тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути і вона. А ще просить матінку:  «Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!»

Ведуча:  Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула:

• Слава Богові! - привіталася.
• Що, помирає остання? А могла б і жити.
• Аж кинулася Марія.
• Як? Бабусю сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку!
• Взяла, напевно, старенька до серця той плач і мовила:
• Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
• Присягаю донечкою!

Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалека чорти бачили. Мати так і зробила.

Ведучий: А донечка здоровшала щодень і просила маму: «Виший ще терен... І калину...».

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від  хати до хати бігала і кричала:

- Шийте, шийте хрести... Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся!

А люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

- Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

І зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла.

«Вишивайте сорочки дітям і собі!»

Та й впала мертвою коло донечки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері   навчають дочок, а дочки своїх дочок. І вже ніхто не обходиться без вишиванок. Радощі і болі життя вишивають жіночі руки у своїх вишиванках.

Танок «Вишиванка»

Ведучий: Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, - це багатюща культура що в кожній місцевості мала самобутні форми. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка застосовувала власну фантазію імпровізуючи в межах місцевої традиції.

Ведуча: За вишиванням жіночі сорочки можна поділити на три типи: наддністрянські, галицькі та подільські. Наддністрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками, а також сірими або білими нитками по білому полотні. Характерний рослинний орнамент. Галицьке вишивання поширене майже по всьому Поділлі та мешканців Карпат. Характерним є геометричний і багатокольоровий орнамент. На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки червоною заполоччю та й дуже простеньким орнаментом.

Ведучий: Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов’язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчата вишивали це вбрання для наре­чених. Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумували про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.

Ведучий: Раніше не було пологових будинків, дитя, що народжувалося, баби-повитухи частенько приймали на материну чи батькову сорочку, на материну запаску, батькові штани, а деколи і кожух. Можливо, такий звичай був першим актом призвичаєння немовляти до того середовища, де мала жити людина, традиції якої мала успадкувати. Першим одягом дитини була сорочка, яку обов’язково коло пазушки вишивали синім шовком: кілька хрестиків на чисте, щасливе життя, присвячене Богу. Перша  сорочка, яку мати вишивала дитині, зберігалася аж до появи онука, якому теж вишивали сорочечку подібним узором.

Пісня «Бабусина вишиванка»

Ведуча: Сьогодні до нас завітала людина, яка все своє життя присвятила  вишивці. Вона розповість нам про своє захоплення.

(Виступ гостя)

Ведуча: Невтомні руки матері і бабусі вишивали барвисті сорочки для доні й сина, вплітаючи в чудові візерунки свої найкращі побажання – здоров’я, щастя, злагоди.  Відомий український поет Андрій Малишко згадував, як перед демобілізацією відвідав свою матір, що збиравши сина у дорогу, мовила: «Андрію, одягни білу сорочку». «Може тому, - згадував Малишко, - що мама подарувала мені вишиванку, я залишився живим».

                 Цю сорочку мені вишивала

                 Материнська ласкава рука,

                  Що квіти на ній розсипала,

                  Мов по лузі весна гомінка.

                  Від’їздив я. В останній хвилині

                  Мати шепче крізь сльози: «Прощай,

                  Пам’ятай, що родивсь на Вкраїні,

                  Де б не був ти, про це пам’ятай!

                  Не соромся хоч мови своєї, ти повинен пишатисятися цим…

                  А сорочки простої тієї

                 Не заміниш і шовком тонким,

                  Бо це мати тобі вишиває…»

                  І , здається, тепло її рук

                  Все в дорозі мене зігріває,

                  І я чую коліс перестук.

                   Я тепло рідних рук відчував.

Ведуча: Раніше сорочки дарували особливо близьким людям. Існував звичай дарувати вишивану сорочку коханому, нареченому, свекру, свекрусі. Готуючись до заміжжя, кожна дівчина повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50 – 80, а іноді й понад 100 сорочок із тонкого полотна: для буденної роботи, на свята, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб усього життя.

Ведучий: Нині сорочка теж набуває популярності, а особливо у молодого покоління. Серед учнів нашої школи є також прихильники вишиванок.

(Показ – дефіле вишиванок)

А зараз дізнаємося, що знають учні нашої школи про вишиванки

(Інтерв’ю з учнями школи)

Ведуча: Не тільки у нашій школі діти так добре знають, що таке вишиванки. На Вінниччині учні однієї з шкіл носять вишиванки постійно. Для них це шкільна форма. Можливо, колись і у нашій школі теж буде підтримуватиметься традиція носити вишиванки щодня, і кожен, хто її носитиме буде цим пишатися.

Ведучий:Учні 9 класу знайшли матеріал про те, що вишиванки стають не тільки сучасним одягом, а й модним. Велика співачка сучасності Мадонна нещодавно замовила у відомих модельєрів України сорочку-вишиванку, і навіть влаштувала змагання. Сорочку переможця вона придбала для себе.

Ведуча: Під час «Євро 2012»,  коли весь світ спостерігав за чемпіонатом світу з футболу, що проходив в Україні та Польщі, вишиванка стала символом чемпіонату і була поширеним одягом серед футболістів та вболівальників.

Ведучий: Дійсно, сорочки-вишиванки є для українців національним одягом, оберегом, традицією. Тому ми повинні дбати про те, щоб популяризувати її серед українців та інших мешканців нашої планети.

Ведуча: Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про прекрасні українські вишиванки ,але наше свято наближається до завершення.

Ведучий: Пам’ятайте , що українська вишиванка – це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе, іскристе диво наступним поколінням.

Фінальна пісня «Україна – вишиванка».