Виховний захід "Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть!".

Сценарій Свята рідної мови, присвячений

Міжнародному дню рідної мови

Тема: «Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть!».

Хід свята

(Звучить пісня «Як у нас на Україні»)

І ведучий. Доброго дня, шановні гості та учасники нашого заходу! Вітаю Вас на світлому святі, яке зібрало нас у цій залі, святі традицій народних, пісень вольних, мови рідної.

Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається

зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків,

яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

ІІ ведучий.

Мово моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мені із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюди

Добрих людей до бесіди.

І ведучий. Міжнародний день рідної мови, проголошений Генеральною

конференцією ЮНЕСКО, всі народи Землі відзначають 21-го лютого. За

недовгий час свого існування це свято вже стало традиційним, адже це один з тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.

Заснування Дня рідної мови має велике значення, адже за оцінками фахівців, із понад 6000 мов, які нині існують у світі, значна частина перебуває під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченням науковців, необхідно, щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.

ІІ ведучий. В Україні цей день відзначається з 2002 року, коли з метою

зміцнення державотворчої функції української мови, сприяння вільному

розвитку і використанню російської, інших мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

І ведучий. Ми – українці, перестали цінувати свою мову. А вона, між іншим, визнана всім світом однією з наймелодійніших. А що в нас залишилось сьогодні від тієї солов’їної мови наших дідів та прадідів?

ІІ ведучий. Залишилось небагато, та й то лише в пам’яті. В повсякденні ж нас

заполонили як не русизми, так американізми. Ми намагаємося вживати нові

модні словечки, нехтуючи славними українськими відповідниками. Чому? Бо

так круто, стильно. Так ми здаємось розумнішими, самим собі здаємось. А

хотілося б знати, що про нас думають ті ж американці, коли ми ламаючи собі

язика, намагаємося вимовити те, чого і в природі нашій нам не закладено?

І ведучий. Мова – це символ народу.  Відомий український письменник XIX ст. Панас Мирний писав: «Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування».

Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А тут? Мовчазні учні походжають широкими коридорами – і ні з ким не сперечається, не розповідає про вчорашні пригоди... Стоїть мертва тиша. Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите в клас, сідаєте за парту. А що далі? Підручник у вас немає, бо немає писемної мови. Вчитель мовчить. Чи змогли б ви в таких умовах стати фармацевтом, акушером,медсестрою?

Отже, мова – найважливіший засіб спілкування. Життя без неї уявити

ІІ ведучий. Історiя кожного народу має героїчні й трагiчнi, щасливi й нещаснi сторiнки. На долю України випали великi поневіряння: турецько-татарськi орди, польськi феодали, росiйський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну iсторiю, культуру, мову.

 

 Мово рідна! Мово невмируща!

 

Нездоланна в просторі віків!

 

Ти потрібна нам, як хліб насущний,

 

Як дарунок вічний прабатьків.

 

Знаю: вороги не раз топтали

 

Нашу мову упродовж віків,

 

«Рідні» доморощені вандали

 

Поклонялись мові чужаків.

 

...Той, хто рідну мову забуває,

 

Всіх продасть: і матір, і дітей.

 

Той Вітчизни рідної не має

 

І повагу втратить у людей.

 

   І ведучий. Рідна мово! Який тернистий шлях довелося пройти тобі у своєму розвитку, скільки заборон витерпіти, яку мученицьку, але велику долю вистраждати. 

    Ось кiлька сторінок «Скорботного календаря української мови»:

 

- 1720 рiк - росiйський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

 

- 1775 рiк - зруйновано Запорозьку Сiч і закрито українськi школи при полкових козацьких канцеляріях.

 

- 1862 рiк — закрито українськi недiльнi школи, якi безкоштовно органiзовували видатнi дiячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

 

-  1876 рiк — указ росiйського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пiсень.

 

- 1884 рiк — закрито всi українськi театри.

 

-  1908 рiк - вся культурна й освiтня дiяльнiсть в Українi визнана царським урядом Росії шкiддивою.

 

-   1914 рiк — росiйський цар Микола IІ лiквідовує українську пресу - газети й журнали.

 

-   1938 рiк — сталiнський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення росiйської мови, чим пiдтинає корiння мовi укранськiй.

 

 -  1983 рiк — видано постанову про так зване посилене вивчення росiйської мови в школах, що призвело до нехтування рідною мовою навiть багатъма українцями.

 

 -  1989 рік - видано постанову, яка закрiплювала в Українi російську мову як офiцiйну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

 

Пісня  «

 

 ІІ ведучий.  Почуйте, друзі, крик згорьованої душі україн­ських поетів, зойк їх зраненого серця, відчуйте їх болі у своїй душі — і згадайте, що ми українці, нащадки козацького роду, а не хохли без роду і племені. 

 УЧЕНЬ

 Молитва за рідну мову

Боже, Отче милостивий,
Ти нам дав ту мову красну,
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала
Нам, маленьким, наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова -
Мов троянда поміж цвітом.

Хоч би й хто напастував нас,
Хоч би й хто посмів грозити, -
Дай нам силу, дай відвагу
Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно: в хаті, церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку
Рідного святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Наша українська мова!

 

    І ведучий. Українська література має свою могутню класику визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Симоненка. Золоту скарбницю рідної мови збагатили відомі майстри художнього слова – сучасні українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Дмитро Павличко, Іван Драч. Прислухаймось до чарівних звуків, материнської лагідності і доброти, мудрості земної, втілених у поетичне слово.

 

Учень.

 

       Я знаю силу слова –

 

       воно гостріш штика

 

       І швидше навіть кулі,

 

       не тільки літака.

 

       Воно проміння швидше,

 

       в нім – думка й почуття

 

       воно іде в народи

 

       для вічного життя…

 

                               В.Сосюра

 

Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива,
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те слово - вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
І та любов, що смертю смерть долає.

 

УЧЕНЬ

 

О Господи! Зціли нас всіх, зціли,"

 

 Всели в серця неопалиму мрію,

 

Щоб ми, впізнавши віру і надію,

 

Жорстокий світ добром перемогли.

 

Моя прекрасна українська мова,

 

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

 

Кохане слово, наше рідне слово,

 

Яке колись Шевченко покохав.

 

 

 ІІ ведучий.   Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.

     І ведучий.    Сьогодні ще актуальніше звучить голос нашого відомого поета Василя Симоненка «Без мови, без святості душі, без думки про завтрашній день немає громадянина».

 

Виконується пісня на слова В. Симоненка «Лебеді материнства»

 

 Рідна мово моя українська

 

Рідна мово моя українська,

 

В світі гордо, натхненно звучи!

 

Волелюбна моя, материнська,

 

Мово рідна моя, не мовчи!

 

Хай же світлою буде дорога

Серед різних нелегких доріг...

 

Ми звертаємось нині до Бога,

 

Щоб тобі, мово, він допоміг.

 

Матір Божа, свята і єдина,

 

Дай нам щастя, любові й тепла!

 

Щоб квітуча моя Україна

 

Рідну мову, як стяг, підняла.

 

Будь прихильною, Матінко Божа!

 

Жити праведно в світі навчи!

 

Щоб світила нам зірка погожа.

 

Мово рідна моя, не мовчи!

 

І ведучий. Наша мова – як чарівна пісня, що вміщує в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народнії, і ніжні запахи рідної землі.

ІІ ведучий. Українська мова вважається однією з наймилозвучніших мов у світі. На одній міжнародній конференції було названо три мови, які є найкращими для співу:  італійська, українська, грузинська.

І ведучий. Пісня – це трепетне серце народу, його крила. Пісня існує стільки ж,скільки існує людина. Навіть легенда така є.

(Інсценізація легенди. Додаток № 1)

ІІ ведучий. Нелегка доля української пісні. Вона була разом із народом і в будні і в свята. Тож згадаємо її сьогодні, віддамо шану українській народній пісні.

Народна пісня – голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з моди сущого життя.

(Учні виконують українську народну пісню       )

І ведучий. Наступну сторінку нашого свята ми присвятили творчості українських  поетів і гумористів.

ІІ ведучий. «Народна поезія України – апофеоз краси. Український народ

проніс через століття рабства й неволі дорогоцінне багатство свого генія», –

говорив Максим Горький. Традиції народу продовжили українські письменники, поети. Красою їхнього слова ми зачаровуємося, читаючи поетичні твори Т. Шевченка, Лесі Українки, Ліни Костенко, І. Франка…

(Учениця читає вірш «Рідна мова» В.Самійленка. Додаток № 2)

І ведучий. Серед учасників нашого свята є ті, хто пробує свої сили в поезії. І

хай вони не будуть поетами, але прагнення прилучитися до таїни творення, досвіту художнього слова, пізнати секрети поетичної творчості заслуговують на повагу.

(Учениця читає власний вірш «Рідна мова»)

ІІ ведучий. А який тонкий та дотепний український гумор! Наш народ

захоплювався не тільки лірикою, а й любив дошкульне слово чи добродушний сміх. Я думаю, що нікого не залишають байдужими гуморески П. Глазового, Остапа Вишні…

(Читання та інсценізація гуморесок П. Глазового. Додаток № 3)

І ведучий. Що є найцінніше в житті кожної людини? Рідна мати, рідна земля,

рідна мова. У рідному слові початок усіх початків людського буття. Пам’ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує.

Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово – щастя,

натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям,

досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни.

Всього вам найкращого! Дякуємо всім, хто брав участь у підготовці нашого свята.  Хай вам щастить!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток № 1

Інсценізація легенди

Автор. Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами.

Бог. (Вигукує таланти, якими може наділити і роздає надписи).

 Елегантність і краса (підходить дівчина з надписом на грудях – Франція).

 Любов до господарювання (– Угорщина).

 Дисципліна і порядок (– Німеччина).

 Владність (– Росія).

 Здатність до торгівлі (– Польща).

 Хист до музики (– Італія).

Автор. Обдарувавши всіх, підвівся Бог зі святого трону і раптом побачив у

куточку дівчину. (Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса

переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини).

Бог. Хто ти? Чого плачеш?

Дівчина. Я – українка, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові та

пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт.

Бог. Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же

зарадити твоєму горю?

(Дівчина хотіла йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її.)

Бог. Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня!

Дівчина. Щиро дякую і з радістю приймаю цей дар! (Дівчина вклоняється

низенько).

Автор. З ясним обличчям і вірою понесла дівчина пісню в народ. І з тих пір

наша славна Україна вважається найкрасивішою, найспівучішою країною світу!

Додаток № 2

«Рідна мова» В.Самійленко

Діамант дорогий на дорозі лежав, –

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того,

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовий ішов,

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислима рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на що усі сили свої,

І в народний вінець, як оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить!

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувався в могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на творіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Додаток № 3

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

(Діалог матері та дочки. Обидві у вишиванках)

Мати:

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Донька:

Забувають діти мову матерів.

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Стогне від розпуки зранена земля,

І сивіти стала матінка моя.

Мати:

Доню моя, доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови!

Інсценізація гуморески П. Глазового «Кухлик»

Автор:

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не минає жодної крамниці.

Попросив він:

Дід:

– Покажіть кухлик той, що з краю.

Продавщиця:

– Что? Чево? Я нє панімаю.

Дід:

– Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

Продавщиця:

– Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.

Автор:

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

Дід:

– На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Автор:

Продавщиця теж була гостра та бідова.

Продавщиця:

– У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.

Автор:

І сказав їй мудрий дід:

Дід:

– Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

П. ГЛАЗОВИЙ – «КРАСОТУЛЬКИ»

У крамницях, у пивницях –

Дуськи, Муськи, Люськи.

Ти до них – по-українськи,

А вони – по-руськи.

Станеш глянеш: мамо рідна,

Господи мій, Боже!

Наяложене, патлате,

На чортяку схоже,

Стан свинячий, погляд вовчий

І усмішка кінська...

Нащо таким красотулькам

Мова українська?

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ – «ЗАМОРСЬКІ ГОСТІ»

Прилетіли на Вкраїну

Гості із Канади.

Мандруючи по столиці,

Зайшли до райради.

Біля входу запитали

Міліціонера:

– Чи потрапити ми можем

На прийом до мера? –

Козирнув сержант бадьоро.

– Голови немає.

Він якраз нові будинки

В Дарниці приймає. –

Здивуванням засвітились

Очі у туриста.

– Ваша мова бездоганна

І вимова чиста.

А у нас там, у Канаді,

Галасують знову,

Що у Києві забули

Українську мову. –

Козирнув сержант і вдруге. –

Не дивуйтесь, – каже. –

Розбиратися у людях

Перше діло наше.

Я вгадав, що ви культурні,

Благородні люди,

Бо шпана по-українськи

Розмовлять не буде.