Виховний захід "Обереги нашого дому"

 

 

 

Обереги нашого дому.

 

 

 

 

 

 

 

Тема: Обереги нашого дому.

Мета :
- пропаганда народознавства;
- пробудження цікавості до родинних оберегів, прикмет, родоводу, звичаїв, історії народу, мови;

• виховувати глибоке почуття любові до рідної домівки, отчого краю.

 

Обладнання: вислови відомих людей, прислів’я, відеоролики «Українська хата», «Українські рушники», виставка книг О.Воропай «Звичаї нашого народу», А.П.Ярещенко «Українські традиції та звичаї», малюнки дітей , набір ілюстрацій «»

Інтер'єр прикрашено рушниками; на столі лежать домашні обереги: рушник, калина, хліб.

 

Людина завжди повинна пам'ятати звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком.

О. Довженко

Людина без минулого, як дерево без коріння

                Хату руки держать.

                 Чоловік у домі — голова, а жінка — душа.

                 Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче.

 

 І. Вступна частина.

Організація класу до виховного заходу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Обереги мої українські,-

Ви прийшли з давнини в майбуття.

Рушники й сорочки материнські

Поруч з нами ідуть у життя.

 

Нам любов’ю серця зігрівають –

Доброта і тепло в них завжди.

Вони святість і відданість мають,

Захищають від лиха й біди.

 

Й образи, що на стінах у хаті,

Наставляють на істинну путь.

Українці – душею багаті,                                                                                                      Крізь віки у майбутнє ідуть.

 

ІІІ. Основна частина

Вступне слово вихователя.

Сьогодні ми з вами познайомимося з деякими звичаями і традиціями нашого народу, з оберегами рідного дому, того дому, в якому жили наші предки і в якому ви сьогодні живете. Що таке оберіг? (Відповіді учнів.) Правильно, походить від слова оберігати, захищати, берегти, а тому так називається. Оберіг захищає рідний дім, нашу оселю від злих духів, від біди, від злодіїв, від напасті, від блискавки та інших природних катаклізмів.

В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світові, як блудний син, і не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Чому? (відповіді учнів)

Тому що звичаї народу — це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших усенаціональних справах.

 

І сьогодні ми з вами здійснимо подорож у минуле і водночас перевіримо, хто з вас найкраще знає ці неписані закони, наші національні традиції.

Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, роду, його мову, звичаї.  

На українську землю разом із незалежністю прийшла весна національного відродження, виринуло сповнене глибокого внутрішнього змісту слово - Берегиня. Сьогодні і піде мова про те, що саме ми повинні берегти, щоб не забувати, що  наша Берегиня  стала для нас священним місцем.
 

 Ми, українці, нація дуже стара, і свою духовну культуру почали творити ще до прийняття християнства, коли наші пращури обожнювали природу. Тому більшість звичаїв, свят у календарі найтісніше пов’язані саме з порами року.

Слайд №1 (Берегиня)

На  нашому слайді ви бачите зображення Берегині. Зображалася (вишивалася) Берегиня на білих рушниках, що вивішувалися над вікнами й дверима і, за наївними уявленнями, мали захищати домівку від чорних сил. Схематичний образ Берегині вишивався на одягові, вирізьблювався на дереві (на віконницях, дверях, ганках і т. п.). Невеликі зображення Берегині (глиняні чи мідні обереги) українці носили на грудях.

Традиційний малюнок Берегині — символічна постать жінки з застережливо піднятими руками, це — богиня добра і захисту людини. Захищає оселю, родинне багаття, насамперед малих дітей від хвороб та інших злих сил.

 

Її образ з XIV ст. входить до українського народно-прикладного мистецтва і дійшов до наших днів (символічні зображення на кролевецьких рушниках і т. ін.).

Схематичне зображення Берегині трансформувалося в малюнок тризуба, що довгі століття вшановувався і використовувався як оберіг, а згодом у боспорських (кримських) царів-українців та в київських князів доби України-Русі стає національним гербом.

Існує цікава легенда про Берегиню, яка дійшла до нас із глибини віків.

 

Легенда про Берегиню.

Йшли і йшли люди до Сварога та Берегині зранку й до вечора: подивитися на хатину, на піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на Сонце.

І нічого не таїв од людей Сварог, все показував і пригощав хлібом. Їли вони той хліб і казали: «Хочемо й ми піч мати та хліб пекти».

І казав їм Сварог: «Спочатку хатини будуйте, виходьте з печер. Годі скніти в темряві та холоді. Час жити в світлій хаті...»

Тоді просили його люди: «Навчи ставити ті хатини».

І сказав їм Сварог: «Ось піду я від коша до коша показувати, як ставити хатину, як піч мурувати, як жорна тесати».

«Коли ж се буде?» — нетерпляче доскіпувалися люди.

«Ось тільки закінчу ткацький верстат будувати».

«А що воно таке?»

«Се таке, що на ньому ткатимете полотно так, як навчить вас Берегиня».

Тоді промовляла до людей Берегиня:

«Ось годі вам, люди, ходити в диких шкурах. Треба ткати біле м’яке полотно та ходити в білій одяганці, як личить дітям Білобога. Я навчу вас, люди, як з конопель куделю робити, як нитку сукати, полотно ткати, як його вибілювати та вишивати».

Люди слухали й раділи. Та надходила ніч і страх виповзав на Землю з усіх шпарин. Бо починала Земля трястись і гойдатися. То лютував Чорнобог. Він шаленів, метався в своєму похмурому Підземному Царстві, несамовито гупав усім тулубом своїм у Землю, намагаючись її розвалити чи перевернути. Та — дарма.

Тоді гримів його трубний голос:

«Он Сварог вже навчає людей хатини білі ставити, печі мурувати... А Берегиня хоче вдягати людей в біле полотно, аби відлякувати моє чорне військо, що боїться усього світлого. Тож мушу якнайскоріше знищити і Сварога, і Берегиню, і творіння їхнє...»

І зійшлися Чорнобог і Мара, і стали вони створювати військо своє, ціле стадо ящерів — чорних панцирних потвор.

І повелів їм Чорнобог іти на Землю й розтоптати хатину Сварога й Берегині, і їхню піч, і жорна, і їх самих разом зі Сварожичами.

Тоді здригнулася й загупотіла Земля, коли по ній важко полізли чорні ящери. Вони нестримно — тупою панцирною лавою — сунули на білу хату Сварога й Берегині.

І вихопилися назустріч потворам хоробрі Сварожичі, але їхні двогострі мечі відскакували від зроговілого панцира ящерів і сини Сварога мусили відступити геть. Не зміг зупинити Чорнобогове військо і бог Сварог — він кидав у плазунів палаючі смолоскипи, проте їхній панцир не горів і не пікся.

І коли загрозливо наблизились ящери й мали ось-ось розчавити першу на Землі хатину, з неї вийшла Берегиня. Вся в яскраво-білому вбранні, з червоними, вишитими на білому полотні «стрілами Перуна» та «соколами». Богиня здійняла догори руки — і... чорне військо враз зупинилося, ніби заворожене білою красою.

Тоді Берегиня сміливо рушила з піднятими руками на ящерів, і вони стали понуро відповзати.

І йшла вперед богиня в білому сяйві своєму, і відкочувався назад чорний морок потвор. І тоді загнала Берегиня чорних ящерів у річку Рось. І закишіла вода від них, і почорніла, і загнила вмить. І сморід дійшов до Вирію, і в гніві великому Білобог — творець Росі — змахнув чарівною рукою своєю — і тої ж самої миті панцирні потвори перетворились в скелі, що обрамили береги цієї річки.

І Краса засяяла довкруж, і Берегиня була богинею Краси і захисницею її. І пішла по Землі слава про Берегиню як захисницю Білої Хати. І стали люди її віншувати і молитись їй, захисниці дому людського від чорних сил. І, навчившись робити полотно, стали русичі, сіверяни, древляни, і кияни вишивати не тільки «стріли Перуна» та «соколів», а й Берегиню з піднятими в захисному пориві руками, і почали вони вирізьблювати образ Великої Охоронниці на дверях, на вікнах, вишивати її постать на рушниках, на сорочках, аби Берегиня захищала їх від усього злого завжди й повсюдно.

  Вихователь:

Берегиня… Це  наша оселя, у якій ми народилися і живемо. Усе, що ми в ній нажили, що надбали від батьків та дідусів.  Дім, будинок, хата,   квартира,   оселя, домівка, помешкання, світлиця, світлина, дах над головою, отчий дім. Уже в цих словах відбивається любовне ставлення нашого народу до своєї рідної домівки, до отчого порогу, з якого починається велика дорога кожної людини у білий світ. Вона оспі­вана в піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської   любові.

  Саме  в хаті твориться людська доля. Тут люди народжуються, переймаються буденними клопотами, вмирають, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням.

 У цій хатині корінь нашого народу, щось одвічне, як життя. Хата  як і людина вміє плакати і усміхатися, вона може бути весела і сумна, пихата і доброзичлива. Усе залежить від того яка родина в ній мешкає.

 У шаленому темпі атомної епохими все менше зустрічаємо білу хату з солом’яною стріхою.  Пригадаймо: біла хата, біла сорочка, біла скатертина... Це становило неодмінну національну прикмету українця. З давніх-давен у народних уявленнях біла барва — символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. Іс­нувало повір'я: тварина білої масті приносить доб­ро. 

( Відео  про українські хати минулого століття)

• А з чого починалася хата? (відповіді дітей)  

А починалася хата з порогу. Пороги були завжди високими. Існувало повір’я, що під порогом знаходяться душі померлих родичів, тому не можна було вітатися через поріг, давати що-небудь.

У давнину люди будували хати з  глини вікнами до сонця. Збиралася родина, сусіди, щоб допомогти. Та головне – треба було добрати добре місце для хати. А чи знаєте ви діти, що коли будували хату, то спочатку випікали 4 хлібини і ставили їх на місце, де мала стояти оселя. На другий день дивилися, як не було сліду, то можна будувати сміливо, буде на обійсті завжди вестися живність. Якби хліб ніхто не поїв, то не буде вестися ху­доба і всяке господарство. А де хліб поїли – то місце святе, там можна хату будувати, бо буде потім все добре вестися, не обсідатимуть злидні.

 Під кути хати, під час закладання фундаменту, клали гроші, шматки хліба або зерна — це, щоб ніколи в хаті злидні не водилися, а хазяї були багаті.

Коли хата була закінчена, її білили білою глиною, щоб здалеку було видно біленьку чепурну хату. Коли вселялися у нову хату, то спочатку впускали в неї котика, щоб він показав найзручніше місце для ліжка, а ще півника впускали в хату, щоб усі були здорові у цій оселі та багаті.

Український народ з великою любов’ю будував хати, де жили десятиліттями, оберігаючи себе від злих сил. Люди  вважали злидні, терпіння й саму смерть справою демонічних сил. У народі проти них були вироблені свої засоби боротьби. Найсильнішим з-поміж них вважали вогонь і його відповідне забарвлення – червоний колір. Червоною  смугою вище долівки обводили стіни. Утворене таким чином замкнуте коло закривало доступ у хату нечистої сили.

 Хата – це не тільки житло, але й священне місце. В її інтер’єрі, в організації внутрішнього простору відбиваються численні українські традиції, звичаї та обряди. Вони відбиваються у низці прислів’їв та приказок.

 

Прислів’я та приказки.

Постав хату з лободи, а в чужую не веди.

Що хата має, тим і приймає.

Чим хата багата, тим і рада.

Своя хата, своя правда, своя стріха – своя втіха.

Де хата не метена, там дівка не плетена.

Хата  господинею красна.

У своїй хаті й кути помагають.

 

Вихователь:

Основою української хати була піч. Вважалося, що у  першу чергу богиня Берегиня в хаті освячує піч. В оселі піч не лише осередок тепла, а духовний символ, вісь сімейного життя,, що згуртовує та оберігає рід та родовід.  

Слайд №3 (піч) . 

 

За станом печі судили про охайність господині.  В печі не лише готували страву вона створювала особливе родинне тепло.

Послухаймо, що   нам доповнить про цей хатній оберіг учениця яка підготувала для нас цей цікавий матеріал.

 

Учениця 1. Піч — це святе родинне вогнище.  

У кожну оселю велика богиня приносить священний небесний вогонь, який підтримує вся родина. А вогонь у печі часто називали символом міцних родинних стосунків, любові, тепла та щирості.

Тут господиня готувала їжу, з'ясовувала стосунки з невісткою (як Кайдашиха з Мотрею), навчала доньку поратись біля горщи­ків. У печі пеклися паляниці духмяного хліба з шишками, весільній коровай, як символ добро­буту, чулися запахи борщу, каші. В печі не тільки готували страву. Вона створювала особливе родин­не тепло, об'єднувала навіть розсварених чоловіка з жінкою, а для дітей була справжнім чарівним захисником.

Господиня охайно білила піч, в окремих регіо­нах України розмальовували.

Коли піч випалена, а сім'я поснідала та стала до праці, всі предмети займали свої традиційні міста. Коцюба, рогачі — у коцюбинку керамічні тарілки, полумиски — на миснику. Тоді народжувалась у хаті глибока тиша, виникала гармонія і здавалося, що всі предмети між собою починають тихенько шепотіти.

Вихователь:

• Які звичаї та повір’я, пов'язані з піччю ви знаєте?
      
• Щоб дитина росла здоровою і заможною, після хрещення її клали на кожух на піч.
      
• Під час сватання дівчина колупала піч, благаючи в неї захисту і сил;
       Хлібна лопата й коцюба, викинуті з хати на подвір'я під час зливи так, щоб упали навхрест, відводили град.
      
• Зібране зілля на Івана Купала підвішували на ніч у комин, щоб набрало цілющої сили.
       
• Коли поверталися з похорону, помивши руки, притуляли їх до печі, а ще зазирали в неї, щоб покійний не ввижався.
      
• Аби запобігти пожежі під час сильної грози, у піч кидали гілочок свяченої на Вербну неділю верби.

• Вихователь:

Другим важливим предметом в оселі вважається ліжко.

 

 

 

( Слайд №4 (ліжко)

Подружнє ложе покривалось ліжником, на якому вишивався орнамент у вигляді ромбів, які є символом родючості. Велика богиня — берегиня родючості. Наші діди — прадіди щиро молилися Берегині, бо свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй і долю — добру чи лиху. Щоб захистити родючість від сил зла над ліжком вішали зброю — лук, меч, кинджал...

 

 Вихователь: Особливу роль у хаті відігравав стіл, який мав, крім прикладного, й етнопедагогічне значення. Тут народжувалося шанобливе ставлення до батька як голови роду — він займав почесне місце за столом. Стіл завжди накривався скатертиною: у будень звичайною, у свято — зі смаком оздобленою.

На столі завжди лежав хліб, а на Різдво та Великдень й свічку запалювали. Зі столом пов’язано чимало призабутих, цікавих традицій. Скажімо, вважали за великий гріх стукати кулаком по ньому (казали, що тоді посваряться чоловік та жінка). Особливо великим гріхом було ставити на нього шапку.

А зараз я надам слово нашим дівчаткам, які в майбутньому стануть також берегинями свого роду, а тому їм уже тепер належить багато знати про обереги розкажуть нам про такі хатні обереги , як стіл та сволок.

Учениця 2. 

«Хай буде щедрим ваш стіл!», - кажуть, бажаючи комусь достатку в домі, бо стіл і дім здавна поняття нерозривні. Споконвіку в Україні був звичай: закінчуючи будівництво хати, першим до неї заносили стіл, застелений обрусом (скатертина) , на якому лежав хліб. Ще в праслов'янські часи з'явилася традиція трапезувати за одним столом на знак взаємного миру та дружби. Він у домі був своєрідним вівтарем та жертовником, за яким відбувалися всі обряди родинного та календарного циклу. На покуть - почесне місце за столом - невдовзі після народження клали немовля: щоб росло здоровим і в достатку. Через стіл молода подавала нареченому хустку, засвідчуючи згоду на шлюб.
     «Тихо стіл стоїть, на нім хліб лежить», - так починалось замовляння од злих сил, які приносили в дім лихо. Під Новий рік його ніжки обмотували ланцюгом, щоб худоба не розбігалась на пасовиськах, на Святвечір на столі лишали на ніч кутю, а в поминальні дні - коливо (  поминальна каша, яка у нас готується з рису, розбавлена підсоложеною водою), щоб могли пригоститися предки. На стіл не можна було сідати /"чиряками обсипе"/, залишати на ньому на ніч ножа, сірники, класти ключі, бо за це образяться домашні божества.
 

Вихователь  Про сволок казали: «надійний хатній захисник». Сволок завж­ди в Україні символізував міцність оселі. На ньому вирізали дату споруджен­ня хати, прізвище та ім'я господаря.

Це був товстий стовбур дуба чи липи, який обтесували, надаючи квадрат­ної форми. З ним пов'язані такі повір'я. При закладанні сволока не можна було грюкати, «щоб не чаділо в новій хаті». Щоб у родині був достаток і злагода, під голову сволока закладали різні предмети, освячені уцеркві: ла­дан — від ударів блискавки, шматочок солі, хліба, гроші — щоб був достаток, вовну — для сухості і тепла.

Учениця 3.

Сволок.
     Так у конструкції традиційного українського житла називався брус зі стовбура дуба чи липи, на якому держалася стеля в хаті. Тримаючи на собі всю стелю оселі, сволок /або ще "бальок" / символізував собою її міцність, довговічність. Добрий сволок часто переносили зі старого житла у нове. Вирізьблені або намальовані на ньому знаки - сонце, хрести, квіти, птахи, місяць та зорі - мали оберігати дім від злих сил, а також розкривали уявлення наших предків про світобудову, космос.
     На сволоку, як правило, писали дату побудування хати, рік народження її господаря. За народними повір'ями, коли снилося, що в хаті він надтріснутий або відсутній, то це віщувало хворобу або смерть. І навпаки, на довге життя і добре здоров'я куми піднімали до сволока немовля, збираючись на хрестини до церкви.
     Перед Великоднем, страстною четверговою свічкою писали на сволоку хрест - як оберіг од грому, а на Водохрещі - крейдою або наліплювали хрест із тіста, замішаного на свяченій воді - од нечистої сили.
     І поки стояв на землі дім, сволок надійно захищав усіх, хто жив у ньому.

Вихователь:

Роль хатніх оберегів виконували й ікони, або образи, як частіше казали в народі.

Вони посіли в оселі почесне місце – на покуті. За ікони ховали зілля, свячену воду, свічки. Як оберіг іконку обов’язково дарували новонародженій дитині.

Оселю на Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають ще й досі. (відео «Український рушник») Рушник завжди був і залишається символом гостинності. Він є обличчям оселі, її господині. Слово «рушник» походить від слова « рущ », « рушай» - стверджують наші прабабусі. Спочатку це був шмат полотна, який мати давала кожному з родини, хто рушав в далеку дорогу. Це найсвятіший оберіг, який і до сьогодні живе, діє, допомагає добрим людям у житті. Він і донині зберігся чи не в кожній оселі і дуже добре, що набуває ця традиція все нової сили. Заходять рушники і в ті хати, де і не велися ніколи. Сьогодні вони на образах, над портретами батьків і дітей, на столах під хлібом-сіллю. Сьогодні вони знову ожили, заговорили і стали повноцінними оберегами кожному, хто у це повірив.

Він пройшов через віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові.

 Учениця.

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

 

Знов чорнобривці зацвіли

Запахла рута - м’ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась  люба мати.

 

І біль із серця раптом зник,

Так  тепло-тепло стало.

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

 

Вихователь.

 Кожен рушник це окрема розповідь. Тут можна побачити гарні квіти, співучих пташок, неповторний орнамент. Часто на рушниках вишивали калину - оберіг який зігрівав оселю.

­– А чи знаєте ви, що рушники бувають різними за назвами? (відповіді дітей)

*утирач – для рук та обличчя;

*стирок – для посуду, стола;

*покутник – ним обвішують стіни;

*плечовий – пов’язують сватів;

*подарунковий – обрядовий весільний.

 

• А які звичаї традиції українського народу пов’язані  рушником?

(відповіді дітей)

• Які пісні про український рушник ви знаєте?

 

Звичаї та традиції.

• На  знак згоди на шлюб дівчина подавала їх старостам;
• У  намітку - головний убір заміжньої жінки /довгий - 8 м - рушник/ - загортали маля, що з'явилося на світ;
• На рушниках опускали в яму домовину (труна, гроб). 
• "Хай стелиться вам доля рушниками!" - казали, бажаючи людині щастя.
   

Вихователь:

Конкурс  – «Народознавчий».

     - Чи знаєте ви, як називається наука, що вивчає побут, свята, традиції, звичаї українців? (Народознавство). Народознавчий конкурс триватиме у два етапи.

      І етап

      В Україні багато народних свят. Спробуємо перевірити, чи знаєте ви їх.

     На дошці написані назви українських народних свят. Ваше завдання розташувати їх у хронологічній послідовності. Перемагає команда, яка зробить це найшвидше і правильно. І етап оцінюється трьома балами.

       

        Варіант, що написаний на дошці:                 Правильний варіант:

        Великдень                                                                   Різдво

        Покрова                                                                       Водохреща

        Зелені свята                                                                 Великдень

        Різдво                                                                           Зелені свята

        Івана Купала                                                               Івана Купала

        Водохреща                                                                  Покрова

      ІІ етап

   Кожна команда обирає по черзі назву свята і подає відому інформацію про нього у вигляді невеличкої розповіді. На підготовку  - 30 секунд. Завдання оцінюється двома балами.

IV. Заключна частина.

Підсумок.

• Що нового ви дізналися?
• Які звичаї запам’ятали?

Підводячи підсумки, нашої виховної години, хочеться висловити сподівання, що ви берегтимете все, що нас оточує, адже  батькова хата, портрети на стіні найдорожчих людей, рушники, піч, діжа, хліб - це все наша родовідна пам'ять, наша історія, часто й сумна, але в основі своїй велична.

Не забувайте, про що ми сьогодні говорили, і розкажіть рідним, згодом своїм дітям.

З цього і починається національне відродження. Тож пам’ятаймо, хто ми є, бережімо звичаї наші, шануймо наші обереги.

 

 

 

 

.