Виховний захід "Золоті зерна поезії Т.Г.Шевченка"

ЗОЛОТІ ЗЕРНА ПОЕЗІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Запис пісні «Думи мої думи»

Учитель. Кожна країна має своїх геніальних синів. Україні те ж було послано Т. Г. Шевченка – національного пророка, великого митця, у творчості якого поєдналися розум і талант українського народу.

Учень. Одна Батьківщина і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути малому ту пісню,

Що мати співала, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

Тут мамина пісня лунає і нині.

Її підхопили поля і гаї.

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї вустами

І серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

Лунає пісня «Реве та стогне…»

Учитель. Життя нашого генія таке дивовижне, що слухаючи про нього, можна було б сказати, що це – легенда, коли б усе те не було правдою…

9 березня 1814 року перед  світанком, у селі Моринцях, що на  Черкащині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник – народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Шевченко.

Запис пісні «Черкаська земля» муз. Даценка, слова народні

Учні. Іде весна, іде весна,

Мов квітонька прекрасна.

І спогад нам несе вона

про віщого Тараса.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду:

Кожен вірш свій і поему,

Він присвячував народу…

Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим…

І тому в сім’ї великій,

У цвіту садів прекрасних

Буде славен він вовіки,

Як безсмертний наш сучасник.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами.

В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка – мати, вбита горем.

Учитель. Минає рік, і два, й п’ять років. Росте Тарас. Тільки зіп’явся на ноги, почалось те дивне бурлакування. Батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі, а Тарас – куди схоче – скрізь йому шляхи відкриті: на леваду, до ставу, за село, до млина, у той сад прегустий та темний…

І мандрує мала дитина по світу з ранку до вечора, всякі дива споглядає, розуму набирається.

Сценка Катрі з Тарасом

Тарас. Он півник! Півник! Я такого півника вмію малювати! Ой, Катре, дивись: одірвався хвостик, зникла голова. Перетворився півник на кицьку! Хіба таке буває? був півник, а тепер кицька!

Катерина. На небі усяке буває.

Хлопчик дивиться в небо

Тарас. Он, Катре, дивись: ноги, руки, голова, бриль з пір’їнкою, справжнісінький тобі пан. Он сонце! Пан! Пан!

Катерина. Який пан? Яке сонце?

Тарас. На небі пан ковтнув сонце! Бачила?

Катерина. Пан, Тарасе, все може ковтнути…

Тарас встає і ховається за тин

Тарас. Ку – ку, Катре, я де? Де я? Знайди мене.

Катерина. Ось, підожди, я тебе знайду, як скінчу нитку вишивати.

Продовжує вишивати

Тарас. Ку – ку – ку – ку!

Катерина. Ти б краще сів біля мене. Я тобі казку розповіла або пісню заспівала. Братику, де ти? Ходи сюди… Ти ж  любиш пісні…

Тарас. Катре, а то правда, що небо на залізних стовпах тримається? Вчора Микита хлопцям говорив, я сам чув.

Катерина. Так, братику, правда.

Тарас. треба й мені піти подивитися, що то воно за диво…

Катерина. І не думай навіть… Ти ще малий… І не смій у таку далину пускатися…

Тарас. Катре, а чому так багато зірочок на небі?

Катерина. Це коли людина на світ приходить, Бог свічечку запалює. І горить вона, поки людина живе. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Тарас. Бачив! Катре, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Катерина. Бо коли людина зла, заздрісна, лиха, скупа – її свічка ледь – ледь світить, тліє. А коли людина добра, любить усе живе, Богом створене, робить добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.

Тарас. Катре, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше!

Катерина. Старайся, мій братику!

Учень. А ще дівчинка Оксана,

Як іскра вогниста,-

Перша любов полум’яна

Тарасова чиста.

Полюбив Тарас  дівчатко

У дитинстві рано,

І до днів своїх останніх

Не забув Оксани.

Пан погнав тоді Тараса

З рідної країни.

А Оксана шукать хліба

Побрела в чужину.

Серце мав Тарас велике

І любов велику,

Очі мав, що вміли плакать

По милій довіку.

Хоч була любов та чиста,

любов полум’яна,

Та Тарасу не любилось,

І сім’ї  не склалось.

Сценка Оксани з Тарасом

Учень. Які ж вірші тій посвятив,

Що в дитинстві так любив?

Вірш «Мені тринадцятий минало»

Учитель. Твори Т. Шевченка люблять усі – і дорослі, і діти. Багато пісень написано на слова поета. Нелегко осягнути багатогранність Шевченкової музи.

Звучить запис пісні «По діброві вітер віє…»

Декламування віршів Шевченка

1. «Вітер з гаєм розмовляє…»

2. «Світає, край неба палає…»

3. «Сонце заходить, гори чорніють…»

4. «Зоре моя вечірняя…»

5. «За сонцем хмаронька пливе…»

6. « Тополя»

Учитель. Шевченко дуже любив калину. В його поезії калині відведено одне з найпочесніших місць.

Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина…»

Вірш «Тече вода з – під явора…»

Учитель. Вербову гілочку, як символ рідної України, повіз Тарас Шевченко із собою на заслання. Він підібрав вербову палицю і згодом посадив цю гілочку у казахській пустелі ще в 1850 році. Виросло велике дерево, яке люди назвали вербою Тараса. А потім ще 200 вербинок виростив поет з її гілочок. Вербовий гай у засланні нагадував Т. Шевченку рідну Україну. А щоб поливати свій гай, він ще й криницю викопав.

Учні. Жили самі. були багаті:

Високі на горі палати,

Чималий у яру ставок,

І верби, і тополі,

І вітряки на полі.

В яру криниця завалилась,

Верба усохла, повалилась,

І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла.

Як широка сокорина

Віти розпустила…

А над самою водою

Верба похилилась.

Аж по воді розіслала

Зеленії віти,

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Давно, давно колись

Я чув, як стоя під вербою,

Тихенько дівчина співала,

І жаль мені, малому, стало.

На городі коло броду

Верба похилилась.

Зажурилась чорноброва,

Тяжко зажурилась.

Учитель. Олесь Гончар, відомий український письменник, звертаючись до дітей, написав: «Юні друзі, дорожіть Шевченком! Хочеться вірити, що, вступаючи в нове тисячоліття, на вашому шляху завжди буде

Тарасова пристрасть,

Тарасова мужність,

Тарасове невмируще слово!»

Запис пісні «Садок вишневий коло хати»