Виховний захід Зустріч із самобутньою поетесою с. Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області Л.О.Руденко в літературній вітальні «Червона калина»

 

 

Зустріч
із самобутньою поетесою с. Дудчани Нововоронцовського району Херсонської області

Л.О.Руденко в літературній вітальні «Червона калина»

 

 

 

 

Поетична свічка «У серці я несу кохання…»

 Оформлення зали. У центрі зали стіл, на якому рукописні збірки творів, у високих підсвічниках горять свічки, перо з чорнильницею. На стіні плакат з епіграфом «Я – жінка! Я – весна!». На задньому плані зображення Пегаса, Музи з лірою.

 

Вступне слово

 Любов, кохання… Таке  знайоме  і таке хвилююче слово. Любов – єдине слово, а скільки навіює думок, спогадів, переживань. До кого вона прийде вперше, а хтось уже душею і серцем відчув її. Як би не змінювалося наше життя, а кохання завжди залишиться коханням. Що ж це таке? Що означає любити? У вас, діти, все ще попереду. Кожен буде шукати свою відповідь на це питання. То ж нехай сьогоднішня зустріч із нашою землячкою-поетесою Лідією Олександрівною Руденко допоможе вам відкрити істину справжнього кохання.

 Бо душа цієї жінки переповнена добротою, щирістю, любов’ю до життя, рідного краю, чарівної природи, до односельців, друзів і виливається через край у поетичних рядках. Запрошуємо до нашої вітальні Лідію Олександрівну Руденко (під оплески до зали заходить поетеса Лідія Олександрівна Руденко).

Звучить лірична мелодія. Танцювальний гурт дівчаток виконує рухи з віночками і свічками.

І дівчина.  Я – жінка! Я – весна,

  Я – сонячний віночок!

  Навколо мене райдуги цвітуть.

  В моїй душі прозоряться озерця

  І щастям переповнюється серце,

  Коли життя свою являє суть.

 

ІІ дівчина. Я – жінка! Я – весна.

  Я вас благаю всіх, хто

  Прибуде в мирі і любові

  В своїх діяннях, у своєму слові

  Повідаю світу, як його люблю.

 

ІІІ дівчина. Гори ж, любове, хай

  Розтане мла, там усе

  Підступне, хиже, нище

  Хай вилітають сподівань жар-птиці

Із рук моїх, що зіткані з тепла.

 

ІV дівчина. Як березневе небо воскреса,

  Як урочисто і прозоро всюди

  Це все – для вас!

  Це ваше рідне, люди!

  Я – доброта, я – жінка, я – любов!

 

Ведучий

 Розпочинаємо подорож сторінками життєвого та творчого шляху поетеси-самородка Л.О.Руденко, ввійдемо в той дивосвіт, який оспівало серце нашої землячки.

(Кожна запалена свічка – нова сторінка життєпису поетеси)

1 свічка «Загадковий дивосвіт».

Її зірочка засвітилась 25 серпня 1934 року в сім’ї селян. З дитинства дівчина чула тихий плескіт річки, гомін степу, спів пташок, милувалась сходом і заходом сонця. Вона робила свої перші кроки по землі, перед нею відкривався загадковий дивосвіт, відкривалася чудова краса навколишнього світу - рідного краю.

Учень читає уривок з авторської поезії «Балада про степовий вітер»

 Тихо-тихо, все навкруг дрімає.

 Серед степу я стою сама.

 В цей чарівний час передранковий

 Тихо-тихо, ні звуку нема.

  Гей, птахи, вже годі вам дрімати!

  Жайворонку! Пісню починай!

  А мені в хліба ще треба мчати,

  Бо і ці дрімають, так і знай.

І хліба з просоння зашуміли.

Навкруги не було вже тишини.

Колосочки тихо шепотіли,

Один одному оповідали сни.

 З піснею степовий вільний вітер

 З краю в край поля всі облетів.

 Він знайшов волошечку у житі,

 Щось веселе їй прошепотів…

ІІ учень. «Батьківщина»

Я піду доріжкою крізь терни,

Що сама її протопчу.

В землю висію добірні зерна,

А над морем чайкою злечу.

 Як пройду через терни колючі

 І вже вийду на великий шлях –

 Тебе, краю, що люблю жагуче,

 Оспіваю у своїх піснях.

Оспіваю тебе, Батьківщино,

Рідний краю, серцю дорогий.

І цю пісню, що з-під серця лине

Хай розвіє вітер степовий.

 

2 свічка «Дитинство, обпалене війною»

Дівчинка сидить на галявині з м’ячиком і саморобною лялькою. Звучить уривок з пісні «Вставай, страна огромная». Дитина встає, насторожено дивиться вдалечінь, притискаючи іграшку до грудей.

Ведучий.

 Війна… Своїм холодним крилом вона огорнула мільйони людей і дитинство Ліди, стала найчорнішою смугою долі, що й донині озивається смутком і болем в її душі. Скільки сліз виплакала маленька дівчинка, дивлячись на руїни і згарища. Скільки молитов прочитала за життя тата, мама й брата…

Учень читає вірш «Спогади»

О, дитинство щасливе!

О, дитинство  крилате!

Вам жити, радіти творить!

Пригадую дитинство своє, маму й тата –

Від спогадів тих серце болить.

Не гоїться рана на серці, і досі

Пам’ять зберіга лихоліття страшні,

Як степом брели ми голодні і босі –

Цей жах часто сниться мені.

І сняться мені страшних громів розкати,

В багряній заграві ясна далина.

А ми десь брели – німцем вигнані з хати.

Ой, сниться проклята війна.

Пригадую, в брата фашисти стріляли,

Прикладом грозили мені.

Але спритні ноги брата врятували,

На щастя, він зник вдалині.

 

3 свічка. Маленька поетеса

Ведучий.

  Та прийшла жадана перемога зі сльозами радощів на очах. Щастя було безмежним. Країна піднімалася з руїн. Ліда, як й інші школярики, пішла до школи.

Лідія Олександрівна почала писати вірші ще в школі. Її всі називали не інакше, як «поетеса», і цим вона дуже гордилася.

 Вірш «Поетеса»

 Життєва доля не дарувала дівчинці радощів. Дуже рано осиротіла. Тяжкою працею доводилося прокладати шлях у життя, що знайшло відображення у таких поетичних рядках.

 Художнє читання вірша «З дитячих літ…»  (створення ученицею образу дівчинки-школярки)

 З дитячих літ я знаю тяжку працю,

 Бо ні за ким маніжитись було.

 Носила воду і тягала тацю,

 І чоловіче знаю ремесло.

  Надто рано осиротіла,

  Відтак не здійснилися мрії,

  Не сталося так, як хотіла –

  В безодню канули надії.

 І почались страждання-муки.

 Як мені вчитися хотілось! –

 Та в тяжкій праці твердли руки,

 Добре, що серце не черствіло.

 Воно і плакало, і сміялось,

 І завжди добрим залишалось.

 

4 свічка «Весни мої весни»

 Ведучий

 Щоб навчити інших любові, треба самій уміти любити. І вона любила палко і ніжно. Все тепло своєї трепетної душі віддавала до останньої краплі коханому чоловікові і маленькому синочку. Ніжною материнською ласкою, піснею, лагідним словом зігрівала маленьке дитяче серденько.

Читання вірша «Мати і дитина»

З появою пташки – малої дитини –

Зник сон, а на плечі турбота лягла.

Ревно берегла від лихої години,

Щоб дитина здорова була.

 У грудях малесеньких б’ється серденько,

 І кров б’є у скроні – життя!

 Та ти не турбуйся за нього так, ненько,

 Росте і міцніє моє майбуття.

Надія твоя, твоя радість єдина.

Себе всю ти йому віддаєш:

Із плоті і крові твоєї дитина.

У ній ти себе пізнаєш.

 Та матір турботи не кинуть ніколи,

 Хоч росте й міцніє життя.

 Ідуть роки, виряджати вже треба до школи,

 А там – в самостійне життя.

Для Лідії Олександрівни у виконанні ансамблю звучить пісня «Сину, ангелу мій».

 

5 свічка «Віч–на-віч із собою»

Ведучий

Лідіє Олександрівно, ми знаємо, що над вашим особистим життям не завжди було безхмарне небо. Хмарини туги і журби огортали Ваш душевний спокій. Як змогли ви вистояти, не зламатись у скрутну годину?

Монолог поетеси. Декламування віршів інтимної лірики.

 

6 свічка «Краса мистецтва не рахує літ…»

Ведучий

Кожна людина неповторна. Незвичайна і Лідія Олександрівна… Велика і щира любов надихає її на копітку і щоденну працю задля рідного краю, рідної землі, близьких людей, щастя й достатку.

У глибокому осінньому небі летять журавлі, летять і курличуть. А вона безмежна закохані у рідне село, життя, поезію.

 

Ведучий

Оголошується конкурс на кращого читача поезій Лідії Руденко.

У виконанні учнів звучать поезії: «Весна», «Чекання весни», «Осінь», «Незабаром прийде весна», «Цвіли сади», «Прошуміла весна», «Весни, мої весни».

Ведучий

Людина приходить на землю і живе один раз. За своє життя вона мусить навчитися мудрості. А мудрість у тому, як стверджує Біблія, щоб навчитися любити, і перші кроки до цієї мудрості ми сьогодні зробили разом з Лідією Руденко. Хороші є слова: «Кохання варте того, щоб чекати, життя варте, щоб жити». І ми хочемо, щоб ваше життя, Лідіє Олександрівно, було великим, прекрасним, радісним. Живіть! Живіть довго і щасливо. І нехай у нашому житті завжди поруч буде любов і до батьків, і до землі, де виросли, і один до одного.

 

Ведучий

Догорають свічки, і наближаються до кінця ці таємничі хвилини зустрічі. А на згадку про наш вечір ми даруємо всім пісню.