Виховний захід "Зустріч весни"

Мета: відтворити на  святі обряд зустрічі весни, показати його красу; навчити дітей обрядових пісень-веснянок, дати поняття про релігійні свята весняного циклу, актуалізувати знання про птахів, визначити користь, яку вони приносять, ознайомити з  народними прикметами, пов’язаними з  птахами; розвивати інтерес і  бажання до  вивчення та  відродження народних звичаїв і  традицій рідного краю, оберігати їх; виховувати любов до  рідного краю, національних традицій, дбайливе ставлення до  навколишнього світу, птахів.

Обладнання: вишиті рушники, національний одяг, віночки зі стрічками, печені жайворонки на  паличках, опудало зими, вербові гілочки.

ХІД ЗАХОДУ

На  дошці — вишиті  рушники, український віночок зі стрічками. Зліва — дошка для слайдів, справа стоять ведучі, одягнені в  українські костюми. Учитель

(господиня) виходить на  середину класу та  звертається до  гостей.

 Господиня. Доброго дня, шановні гості! Цього ясного весняного дня ми зібралися, щоб відзначити найцікавіший звичай наших пращурів, — закликання весни.  Українці, чиє життя було тісно пов’язане з сільськогосподарським циклом, з нетерпінням чекали приходу весни. Залишки продуктів у коморах вичерпувались, засівання зерна і збір нового врожаю ставали все необхіднішими, а дітям, втомленим сидінням вдома, не терпілось розважитись надворі. В уяві людей зима була старою бабою з подертою торбою, а весна – заквітчаною веселою дівчиною, яка при зустрічі з бабою докоряла їй словами: 

(Виходить весна)

Весна: «Ех, зимо! Все, що я і літо наготували, то ти поїла!..».

На сьогоднішньому святі ми зустрінемо весну, ближче ознайомимося з  природою, її  законами.  Спробуємо зрозуміти, полюбити життя в  злагоді з  природою, з  усім живим, що нас оточує, адже людина — це частина природи.

 Ведуча 1. Уже в  самому слові «весна» є  щось веселе, світле, тепле. Весна — пора квітів i радощів, пора засіву, надій i сподівань. Її приходу радіє все

живе: від травинки, бджілки, пташини до людини. Хлібороба кличе земля, вселяючи радісні сподівання — на  врожай, на  добробут, на  життя.

Ведуча 2: Із давніх-давен українці вінчали весну поетичними обрядами, багатими на пicнi, хороводи, театральні дійства. З  приходом християнства

давні, ще язичницькі, обряди не  зникли, вони лише доповнились новим змістом.

Ведуча 1: Уперше про весну наші пращури згадували на  Стрітення, себто 15  лютого. Цього дня начебто зустрічаються Зима з  Весною: «Хто кого

переборе, — стверджує народне мудрослів’я,—такою буде погода до  початку березня».  Погода тоді буває  різною: якщо лютий перемагає – морозить, тріщить, крутить, а тільки-   но березень набирає сили – тут уже відразу сонце пригріває,   з’являються калюжі, дзюрчать струмочки, біжить вода, із сонечком

 бавиться. І раптом усе знову починає морозцем стягувати. Так іде

 двобій, поки зима не відступить.

Весна: Вітаю вас, мої любі! Я – Весна. Три довгі місяці в садочку зимувала,          ниточки для травички ткала, сорочку сонечку в’язала, у легкі пушинки хмарки  одягали. Повернула з вирію птахів у рідний край. Я всім тепло несу, скрізь засіваю ранні квіти й травичку, шовкову, м’яку.

Зима: Ти засіяла квіти? Не поспішай радіти, я їх укрию снігами.

Весна: Яка ж ти люта, сестро! Чому йдеш наперекір часу? Тобі не хочеться залишати свої володіння, але ж треба.

Зима: Хто сказав, що треба? Я нікуди звідси не піду.

Ведучий 2: Нам не хочеться вже зими!

Ведучий 1: Що ж робити? Що ж тепер буде?

Ведучий 2: Певно, знову почнуться морози.

Весна: Не бійтесь, діти! Ми ще позмагаємось із Зимою.

Зима: Любі діти, я ж добре пам’ятаю, як раділи ви мені, моїм веселим святам, пухнастому снігу, свіжому морозу, ліпили снігових баб, грались у сніжки, каталися на санчатах, ковзанах, співали колядки та щедрівки. Чи справді я вам набридла?

Учні: Так. Ми дуже скучили за Весною.

Зима: Якщо це справді так, то мені доведеться покинути ваш край, але спочатку ви повинні довести, що готувалися до зустрічі Весни, як колись чекали на мене.

Ведучий 1: Наступний день, коли намагались спрогнозувати прихід тепла, - це свято Обертіння або віднайдення голови Івана Хрестителя, яке відзначали 9 березня. За народними уявленнями, у цей день птахи, які відлетіли у вирій, повертали голови в бік України.

Ведучий 2: Ще однією датою, багатою весняними прикметами, було 14 березня, свято Євдокії або Явдохи, коли прокидався бабак. Наші пращури зустрічали Новий рік 1-го березня (за новим стилем), 13-го (за старим стилем), коли пробуджувалася природа. Наші пращури вірили в  те, що можуть вплинути на  сили природи словом, піснею, магічною дією, тому й  співали веснянок — пісень на  честь приходу весни. В  деяких регіонах їх  називали гаївками, гагілками, маївками. Співали пісні від дня Преподобної Мучениці Явдокії, яке припадає на 14 березня. Ця свята жінка завідувала у Бога весною. Вважали, що в  неї зберігалися ключі від весняних вод і, щоб не  розгнівати святу, цього дня

не  працювали. Своїми піснями люди зверталися до  сонечка, щоб воно вийшло, краще гріло, щоб розтанули сніги, зазеленіли трави та  зацвіли квіти.

Давайте і  ми, як наші пращури, покличемо його.

(Ведучі з  іншими учасниками інсценізації утворюють коло. Під музичний супровід виконують веснянку «Вийди, вийди, сонечко», водять хоровод із використанням певних рухів.)

Учасники хороводу

Вийди, вийди, сонечко,

На  дідове полечко,

На  бабине зіллячко,

На  наше подвір’ячко,

На  весняні квіточки,

На  веселі діточки.

Там вони граються,

Тебе дожидаються.

Учасники хороводу відходять на  задній план. Ведучі продовжують виступ.

 Ведучий 1:Наші пращури вважали, що весну приносять на  своїх крилах птахи. Тому на  свято Сорока святих, 22 березня весну починали вже припрошувати і закликати, щоб дати зрозуміти, з яким нетерпінням її чекають. Для цього пекли печиво у вигляді пташок, яке називали «жайворонками». До тіста додавали яйця, мед і масло, очка робили з яблучних зерняток. Для діток такі солодкі гостинці були великою радістю, бо готувались нечасто. Але одразу «жайворонків» не їли, чекаючи наступного дня, коли дівчата і діти з усього села збиралися, щоб співати веснянки:

Діти: Із краю-кураю

Пташок викликаю:

Летіть, жайворонки,

До нашої сторонки,

Спішіть, ластів’ята,

До нашої хати –

Весну зустрічати,

Зиму проводжати

Ведучий 1.Увесь день діти з «жайворонками» бігали, підкидали їх угору та імітували політ пташок, інколи настромлюючи на дерев’яні палиці та високо піднімаючи до неба. Де-не-де «жайворонків» підвішували на гілках дерев, щоб почастувати птахів, які повертались додому.

Ведуча 2: Першим благовісником весни в  Україні є  жайворонки. Вони з’являються на  наших полях тоді, коли сніг ще лежить на  пагорбах і  долинах,

але весна вже з  кожним днем, кожною годиною дедалі впевненіше перемагає зиму. Селяни по жайворонках ворожать на  врожай: якщо жайворонки летять високо над землею, то це вони «до  Бога летять молитися» — буде врожай на збіжжя. Якщо ж вони летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по  дорозі» — буде неврожай.

(Дівчатка та  хлопчики, тримаючи випечених жайворонків, знову виходять на  сцену.)

Діти

Ой, вилинь, вилинь, жайворонку,

Та  й принеси літечко з  собою.

Принеси літо-літечко,

Та  й зеленеє житечко,

Хрещатий барвіночок

І  запашний васильочок!

Ведучий 1: Одначе найбільшою повагою користувалися лелеки. Ці птахи віддавна вважали боголюбними, бо оселялися вони поруч із людськими

житлами. Побутує повір’я: якщо лелека звив гніздо на  клуні чи хаті — «то він має принести господарям щастя, оскільки гніздиться лише біля добрих  людей». Лелеча присутність начебто оберігає родину від лиха, а  «хто зруйнує кубло боцюна, у  того хата згорить».

Ведучий 2: Найбільше очікували буслів дівчата. Якщо юнка запримітила птаху, що ходила полем або стояла, то це означало: свати оминатимуть оселю, коли ж літала — невдовзі засватають. Але особливо остерігалися сидячого чорногуза — «бо доведеться ще довго дівувати». Якщо діти вперше бачили прилітного птаха, то окликували…

(Дівчатка та  хлопчики, тримаючи випечених жайворонків, ще раз виходять на  сцену.)

Діти разом

Ой, чого ти, лелеченьку, рано з  вирію вилетів?

Ще по  горах сніженьки лежать,

По  долинах криженьки стоять.

А  ти сніги крильцями розмети,

А  ти льоди ніжками потопчи,

Звий кубельце на  даху,

Дай мені жита копу.

Ведучий 1:Вийшло сонечко, пригріло, почали танути сніги, розм’якла земля. Настала пора сіяти яру пшеницю, овес, ячмінь, горох — усі весняні культури. Треба покликати дощ і  принести йому в  жертву борщ.

(Під музичний супровід діти співають веснянку «Іди, іди, дощику», виконують певні рухи за  допомогою горщика, відра, дійниці.)

Учасники хороводу

Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику

В  полив’янім горщику,

Іди, іди дощику,

Цебром, відром, дійницею

Над нашою пашницею!

Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику.

(Учасники хороводу відходять на  задній план. Ведучі продовжують виступ.)

Ведучий 2: Дощик пішов, змочив землю — тепер усе ростиме. Снігу немає, зима відступила. Та щоб прогнати її остаточно, виготовляли солом’яне опудало і під супровід ритуальних обрядів спалювали його. Послідуймо й  ми добрій традиції.

(Ведучі: залишають сцену. Вибігають учасниці хороводу).

Діти: Хлопці, виносьте опудало зими!

Хлопці виносять опудало, виготовлене з  соломи й  очерету, одягнене   жіночий одяг, у  центр класу. Дівчата присідають навколо опудала, імітуючи стрічками вогнище, промовляють слова.

Дівчата (разом)

Опудало зими спалімо!

Весні шлях стелімо!

Пісень заспіваймо!

Весну привітаймо!

Після цих слів накидають на  опудало червону тканину,і  хлопці забирають опудало зі сцени.

1-а  дівчина. Ходім хутчіш, дівчата! Будем весну гукати!

Дівчата одягають вінки та  продовжують.

2-а  дівчина

Одягнем віночки,

Підемо в  таночки.

На  сцену виходить господиня. Одна дівчина звертається до  неї.

3-я дівчина

Благослови, мати,

Весну закликати,

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Господиня

Благословляю веснянки співати,

Весну закликати!

(Господиня залишає сцену, сідає в  кінці класу, береться вишивати)

4-а  дівчина

Ой, весно, весняночко, завітай

В  наш  Талалаївський край, світлий край!

На  зорі порошею вкрий сади,

Щоб давали літечком нам плоди Урожаєм сонячним в  полі грай,

Щоб багатством славився рідний край!

З’являється Весна. Підходить до  дітей. Вони, промовляючи слова, за  давнім звичаєм, обсипають її  пшеницею

та  пелюстками квітів.

1-а  дівчина

Прийди, весно, прийди!

Прийди, прийди, красна!

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам щастя.

2-а  дівчина

Ой Весно, Весно, днем красна,

Що ти нам, Весно, принесла?

Весна (тримає в  руках серп, кийочок, веретенце,

коробочку, яблучка)

Принесла я вам літечко,

Щоб родилося житечко,

Ще й  озимая пшениця

І  усякая пашниця.

Ще й  чарівні квіточки,

Щоб квітчались діточки.

Коробочку з  веретінцями,

Та  скриньочку з  червінцями,

Старим бабам — по  серпочку,

Старим дідам — по  кийочку,

Малим дітям — по  яблучку.

Роздає дівчатам стрічки, діткам — яблука.

3-я дівчина

Дякуємо, Веснонько, що прийшла!

Стільки радості принесла!

Будь здорова і  щаслива,

Одягни нашу землю шовковими хлібами,

Пахучими квітами.

Понеси щастя всім людям,

Заглянь променистим сяйвом

У  кожне віконечко,

Зігрій теплом і  щедрістю все на  землі.

Весна:

Скрізь запахла травами земля,

Буйним цвітом зелень ожива.

Це ж до  вас я вийшла у  поля.

Килим з  трав послать до  ніг.

 4-а  дівчина

Ой, подруженьки, виходьмо,

Та  всі дружно хороводьмо,

Про земну красу співаймо,

На  врожай благословляймо!

Сіймо гречку, просо, мак,

Урожай буде на  смак!

Гурт хлопців стає навпроти гурту дівчат, виконуючи пісню

з  рухами «А  ми просо сіяли».

Хоровод «А  ми просо сіяли»

1-й  гурт

А  ми просо сіяли, сіяли

Ой дід-ладо, сіяли, сіяли.

(Дівчата імітують сівбу.)

2-й  гурт

А  ми просо витопчем, витопчем,

Ой дід-ладо, витопчем, витопчем.

(Хлопці імітують витоптування.)

1-й  гурт

А  чим же вам витоптать, витоптать?

Ой дід-ладо, витоптать, витоптать?

(Дівчата імітують здивування, розводять

руки в  сторони.)

2-й  гурт

А  ми коней випустим, випустим,

Ой дід-ладо, випустим, випустим.

(Хлопці, підстрибуючи, імітують коней.)

1-й  гурт

А  ми коней переймем, переймем,

Ой дід-ладо, переймем, переймем.

(Дівчата за  допомогою стрічок на  рівні

витягнутих рук показують, як зупинять коней.)

2-й  гурт

А  чим же вам перейнять, перейнять,

Ой дід-ладо, перейнять, перейнять?

(Хлопці імітують здивування, розводячи

руки в  сторони.)

1-й  гурт

А  ми коней викупим, викупим,

Ой дід-ладо, викупим, викупим.

(Хлопці імітують процес викупу.)

2-й  гурт

А  чим же вам викупить, викупить,

Ой дід-ладо, викупить, викупить?

(Дівчата імітують здивування.)

2-й  гурт

А  ми дамо сто рублів, сто рублів,

Ой дід-ладо, сто рублів, сто рублів.

(Хлопці витягують з  кишені гроші, хизуючись

ними перед дівчатами.)

1-й  гурт

Нам не  треба й  тисячу, тисячу,

Ой дід-ладо, тисячу, тисячу.

(Дівчата імітують заперечення вказівним пальцем.)

2-й  гурт

А  ми дамо дівчину, дівчину,

Ой дід-ладо, дівчину, дівчину.

(Дівчата виштовхують з  гурту одну з  дівчат.

Та, опираючись, повертається до  них,

але вибігають хлопці, хапають, співаючи.)

1-й  гурт

Одчиняймо ворота, ворота,

Забираймо дівчину, дівчину.

(Хлопці йдуть зі сцени )

Весна відходять

 У  цей час дівчата, озираючись, чи на  них не  дивляться хлопці, які в  цей час  підходять до  прикрашених вербових гілочок. Одна з  них тримає горщик, на якому наклеєні клешні рака, промовляючи такі слова

1-а  дівчина

Дівчатонька, вороб’ятонька, радьмося,

Та  до чарувань вдаваймося,

Закопаймо горщик із кашею,

Причаруймо парубків наших.

На  це дійство поглядає Весна, кружляючи навколо дівчат,

які присідають навколо гілочок. Імітують рухи закопування.

Дівчата (разом)

Закопали горщик каші

Ще ракові клешні,

Щоб ходили парубки

Далекі й  тутешні.

(Лунає сміх дівчат.)

На  сцену виходить господиня, з  посмішкою поглядаючи на  дівчат.

Господиня

Господиня

А  я господиня,

Гулять не  ходила,

Полотна наткала.

Ось тобі, мати-весно,

Нова обновка.

Господиня накидає на  спину Весні білу квітчасту хустку

з  тороками. Дівчата разом із Весною співають «Подоляноч-

ку», виконуючи рухи за  словами пісні.

Дівчата разом

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона сіла,

Тут вона впала,

До  землі припала.

Сім літ не  вмивалась,

Бо води не  мала.

Ой устань, устань, подоляночко,

Ой устань, устань, молодесенька!

Умий своє личко,

Та  личко біленьке,

Біжи до  Дунаю,

Бери молоденьку,

Бери ту, що скраю.

Весна обирає одну дівчину з  гурту, і  знову співається ця веснянка. Далі дівчата утворюють напівколо. В  центр виходить господиня.

Господиня. Ось і  зустріли весну за  давнім народним звичаєм: співали веснянок. Тож пам’ятайте, діти, цей давній звичай. Хай лише добро і  щастя з  весною приходять у  ваш дім, і  тільки надія на  краще гостює завжди

у  нім!

Діти пригощають гостей випеченими жайворонкам