Використання флешкарток на уроках у початковій школі.

ВИКОРИСТАННЯ ФЛЕШКАРТОК НА УРОКАХ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Анотація

У статті розкрито дидактичний потенціал флешкарток як універсального інструменту активізації пізнавальної діяльності учнів початкової школи. Обґрунтовано їхню роль у формуванні мовленнєвої, читацької, комунікативної та соціальної компетентностей молодших школярів. Детально описано методику використання флешкарток на уроках української мови, читання та інтегрованих курсах, наведено фрагменти розробок уроків, зразки дидактичних ігор, прийоми формувального оцінювання та варіанти диференційованої роботи. Акцентовано увагу на можливості поєднання традиційних паперових і цифрових флешкарток відповідно до вимог сучасного освітнього простору.

Ключові слова: флешкартки, початкова школа, українська мова, інтерактивні методи, формувальне оцінювання, компетентнісний підхід.

Початкова школа — це фундамент усього подальшого навчання дитини. Саме в молодшому шкільному віці формуються базові навчальні навички, розвивається мовлення, мислення, пам’ять, увага, закладаються ціннісні орієнтири та ставлення до процесу пізнання. Від того, наскільки цікаво, доступно й емоційно насичено буде організовано освітній процес, залежить не лише рівень засвоєння знань, а й внутрішня мотивація дитини до навчання.

Сучасні освітні трансформації, окреслені в Концепції Нової української школи, акцентують увагу на компетентнісному підході, діяльнісному характері навчання, розвитку критичного мислення та формуванні вміння вчитися протягом життя. У цьому контексті вчитель початкових класів постає не лише носієм знань, а фасилітатором, наставником, організатором активної пізнавальної діяльності. Він має добирати такі методи й засоби навчання, які відповідають віковим особливостям молодших школярів, сприяють залученню кожної дитини до роботи, забезпечують ситуацію успіху.

Одним із ефективних інструментів організації навчальної діяльності є флешкартки — компактні візуальні носії інформації, що поєднують лаконічність подачі матеріалу з можливістю багаторазового повторення, варіативності завдань і активної взаємодії. На перший погляд простий дидактичний засіб у сучасних умовах набуває нової методичної ваги. Флешкартки дозволяють структурувати навчальний матеріал, підвищувати концентрацію уваги, організовувати інтерактивну та групову роботу, здійснювати формувальне оцінювання.

Педагогічні ідеї гуманістичної освіти, що розвивалися у працях Василь Сухомлинський, підкреслюють значення емоційності, наочності та діяльнісного підходу в роботі з молодшими школярами. Навчання має бути живим, образним, близьким до дитячого досвіду. Флешкартки як дидактичний засіб органічно вписуються в цю парадигму, оскільки сприяють поєднанню слова й образу, руху й мислення, гри й пізнання.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена потребою вдосконалення методичного інструментарію вчителя початкової школи, пошуком ефективних способів активізації пізнавальної діяльності учнів та забезпечення стійкого засвоєння навчального матеріалу. Використання флешкарток відкриває широкі можливості для індивідуалізації навчання, диференціації завдань, формування самостійності та відповідальності учнів.

Таким чином, осмислення методичних аспектів застосування флешкарток у початковій школі є важливим напрямом удосконалення освітнього процесу, що поєднує традиційні дидактичні підходи з інноваційними формами організації навчання.

Сучасна початкова освіта розвивається в умовах реформування та оновлення змісту навчання. Концепція Нової української школи орієнтує педагога на діяльнісний підхід, партнерство, інтерактивність, формування ключових компетентностей і наскрізних умінь. У цьому контексті важливою є не лише новизна технологій, а й переосмислення традиційних дидактичних засобів. Одним із таких інструментів, який демонструє високу ефективність у практиці роботи вчителя початкових класів, є флешкартки.

Флешкартки — це компактні інформаційні картки з текстом, зображенням, схемою, символом або запитанням, що використовуються для швидкого пред’явлення та активного повторення навчального матеріалу. Їхня сила полягає у поєднанні візуалізації, динаміки та гри. Для молодших школярів, які мислять образами й емоціями, такий формат є природним і зрозумілим.

Педагогічні ідеї гуманізації навчання, що знайшли відображення у працях Василя Сухомлинського, підкреслюють необхідність емоційного залучення дитини до навчання. Флешкартки допомагають зробити урок рухливим, насиченим, живим. Дитина не просто слухає пояснення вчителя, а діє: обирає, порівнює, аргументує, створює. [3, c.62]

На уроках української мови флешкартки можуть органічно інтегруватися в усі структурні етапи заняття — від мотивації до рефлексії. Особливо ефективними вони є на початку уроку, коли важливо налаштувати дітей на тему, активізувати їхній попередній досвід і викликати інтерес.

На етапі мотивації доцільно застосувати прийом «Передбачення». Учитель заздалегідь готує кілька яскравих карток зі словами: «дружба», «сміливість», «весна», «книга». Картки можуть бути оформлені різними кольорами або доповнені невеликими ілюстраціями для посилення візуального ефекту. Учитель демонструє їх по черзі або розміщує на дошці. Слова вчителя можуть бути такими:

— Діти, уважно подивіться на ці слова. Прочитайте їх мовчки. А тепер — уголос.

— Що ви відчуваєте, коли чуєте ці слова?

— Що їх об’єднує?

Учні висловлюють припущення: «Це гарні слова», «Вони означають щось добре», «Це назви предметів або явищ», «Це іменники». Учитель уточнює:

— Чи можемо ми поставити до них питання? Яке саме?

— Чи називають вони предмет? Чи це назви ознак або дій?

Поступово діти доходять висновку, що всі слова відповідають на питання «що?» і є іменниками. Учитель підсумовує:

— Отже, сьогодні ми продовжимо працювати з іменниками та з’ясуємо, яку роль вони відіграють у мовленні (або: навчимося визначати їхні ознаки, число, рід тощо).

Таким чином, завдяки простому прийому з флешкартками відбувається м’який і природний перехід до теми уроку, а учні самостійно формулюють навчальну проблему.

Під час вивчення теми «Прикметник» можливості флешкарток ще ширші. Учитель готує два комплекти карток: перший — із зображеннями предметів (ліс, річка, будинок, книга), другий — зі словами-ознаками (зелений, глибока, затишний, цікава). Для диференціації можна додати й інші прикметники: «широка», «високий», «тиха», «старовинний», «захоплива».

Фрагмент уроку може виглядати так:

Учитель:

— Ми вже знаємо, що іменники називають предмети. Але чи можемо ми уявити предмет без його ознак? Чи однаковими будуть ліс узимку і влітку?

Учитель роздає групам картки із зображеннями. Окремо — набір прикметників. Завдання: поєднати картки так, щоб прикметник узгоджувався з іменником у роді та числі.

Учні працюють у групах, обговорюють варіанти, перевіряють правильність узгодження. Після завершення представник групи пояснює вибір:

— Ми поєднали «глибока» і «річка», тому що слово «річка» — жіночого роду, отже прикметник теж має бути жіночого роду.

Інша група може запропонувати кілька варіантів: «зелений ліс», «густий ліс», «осінній ліс». Учитель заохочує варіативність, підкреслюючи, що прикметники збагачують мовлення.

Наступний етап — складання речень. Учитель пропонує:

— Складіть поширене речення з утвореним словосполученням. Додайте ще одне слово-ознаку або обставину.

Учні створюють висловлювання:

«Глибока річка тихо тече між високими берегами».

«Затишний будинок стоїть на зеленій галявині».

Для ускладнення можна запропонувати творчий варіант: скласти невеличкий опис (2–3 речення), використавши не менше трьох прикметників. Таким чином відбувається перехід від словосполучення до зв’язного мовлення.

Ще один варіант ускладнення — гра «Заміни ознаку». Учитель показує картку «цікава книга» й запитує:

— А якщо книга не цікава, а… яка?

Діти добирають антоніми або інші прикметники: «нудна», «корисна», «пізнавальна», «яскрава». Обговорюється, як змінюється зміст висловлювання залежно від прикметника.

Можна також використати прийом «Живий ланцюжок»: один учень тримає картку з іменником, інший — із прикметником, третій — додає ще одну ознаку, четвертий — дію. У результаті утворюється розгорнуте речення, створене спільними зусиллями.

Ускладнений варіант передбачає самостійний добір прикметників до запропонованого іменника без готових карток. Учитель демонструє лише зображення або слово «ліс». Завдання — записати якомога більше прикметників за 1 хвилину. Потім учні обмінюються результатами, доповнюють одне одного, визначають найвлучніші слова.

Такий підхід розвиває мовленнєву активність, розширює словниковий запас, формує граматичну правильність та вміння узгоджувати слова в реченні. [4, c.72] Флешкартки в цьому випадку виступають не просто наочністю, а інструментом організації активного мовленнєвого середовища, у якому кожна дитина залучена до пізнавальної діяльності.

Особливо ефективними флешкартки є під час формування орфографічних умінь. Наприклад, вправа «Спіймай помилку». Учитель демонструє картку зі словом, у якому допущено помилку: «веселий», «дзвінкий», «святковий» (одне зі слів написано неправильно). Учні піднімають сигнальні картки, якщо помічають помилку, пояснюють правило.

Інший варіант — «Мовний спринт». На дошці швидко змінюються картки зі словами на вивчену орфограму. Діти записують лише ті, у яких є певна орфографічна особливість (наприклад, апостроф або подвоєння приголосних). Такий темп активізує увагу й формує орфографічну пильність.

На уроках читання флешкартки стають не просто допоміжним матеріалом, а дієвим інструментом осмислення тексту, розвитку читацької компетентності та формування глибокого розуміння прочитаного. Вони дозволяють перейти від поверхневого відтворення змісту до аналізу, інтерпретації й оцінювання подій та персонажів.

Після опрацювання оповідання вчитель може запропонувати учням набір флешкарток із ключовими словами, короткими фразами або цитатами з тексту. Наприклад, якщо діти читали оповідання про дружбу, на картках можуть бути такі фрагменти: «не розгубився», «простягнув руку допомоги», «образився, але пробачив», «зрозумів свою помилку».

Учитель розкладає картки на столі або прикріплює їх до дошки у довільному порядку й ставить завдання:

— Відновіть послідовність подій у творі.

— Обґрунтуйте, чому саме так розташували картки.

Учні працюють у групах, обговорюють, пригадують текст, аргументують свої рішення. [4, c.72] Важливо, щоб вони не просто механічно відтворювали сюжет, а пояснювали причинно-наслідкові зв’язки:

— Спочатку герой образився, тому що його не зрозуміли. Потім він залишився сам. А вже після цього друг допоміг йому, і вони помирилися.

Такий прийом розвиває пам’ять, логічне мислення, уміння бачити структуру тексту.

Ефективною є й гра «Знайди героя». Після читання твору кожна група отримує набір карток із рисами характеру: «добрий», «сміливий», «впертий», «щирий», «хитрий», «турботливий». Завдання — визначити, якому персонажу належить кожна риса, та довести свою думку цитатою або прикладом із тексту.

Фрагмент роботи може виглядати так:

Учитель:

— Чи можна назвати головного героя сміливим? Доведіть це.

Учень:

— Так, він сміливий, тому що не побоявся захистити молодшого брата.

Інша група може не погодитися й запропонувати іншу характеристику, що спонукає до дискусії. У такий спосіб формується вміння аналізувати поведінку персонажів, бачити їхні сильні й слабкі сторони. [5, c.82]

Для поглиблення роботи можна використати варіант «Подвійна характеристика»: учні отримують картки з двома протилежними рисами («сміливий — боязкий», «чесний — нещирий») і мають визначити, чи змінювався герой упродовж твору. Це допомагає усвідомити розвиток образу.

Флешкартки доречно використовувати і для розвитку критичного мислення. Під час роботи з текстом учитель готує картки трьох типів:

1.     «Запитання до автора»;
2.     «Моя думка»;
3.     «Інша версія».

Картки можуть бути різного кольору для зручності. Під час читання або після обговорення уривка кожен учень обирає картку й формулює відповідне висловлювання.

Якщо учень обрав картку «Запитання до автора», він ставить проблемне запитання:

— Чому герой не сказав правду одразу?

— Що було б, якби він вчинив інакше?

Картка «Моя думка» спонукає до особистісної оцінки:

— Я вважаю, що герой помилився, бо потрібно було попросити допомоги.

— На мою думку, він вчинив правильно, адже хотів захистити друга.

Картка «Інша версія» розвиває уяву й альтернативне мислення:

— А що, якби герой не повернувся? Як змінився б фінал?

— Можливо, події розгорталися б інакше, якби його підтримали дорослі.

Такі вправи формують уміння ставити запитання, аргументувати власну позицію, слухати інших і поважати різні точки зору. Вони сприяють переходу від простого переказу до глибокого аналізу та осмислення. [6, c.20]

Ще один варіант роботи — «Емоційна картка». Учні отримують картки із зображенням емоцій (радість, сум, здивування, тривога) та визначають, які почуття переживав герой у певному епізоді. Пояснюючи свій вибір, вони звертаються до тексту, що поглиблює розуміння внутрішнього світу персонажа.

Таким чином, використання флешкарток на уроках читання перетворює аналіз тексту на активний, творчий процес. Учні не лише пригадують події, а осмислюють їх, висловлюють власну позицію, моделюють альтернативні ситуації. Це формує читацьку компетентність, розвиває мовлення, критичне мислення й здатність до аргументованого висловлювання.

Важливим і надзвичайно перспективним напрямом використання флешкарток у початковій школі є їх застосування в системі формувального оцінювання. У сучасному освітньому процесі оцінювання має бути не лише підсумком, а інструментом підтримки, розвитку й корекції навчальної діяльності. [7, c.25] Саме флешкартки дозволяють зробити цей процес швидким, зрозумілим і психологічно комфортним для дитини.

Наприкінці уроку доречно використати метод «Три кроки до успіху». Учитель заздалегідь готує невеликі картки із символами: ✔ — «Я впорався», ? — «Потрібно повторити», ☆ — «Хочу більше завдань». Кожен учень отримує комплект із трьох карток або обирає одну відповідно до власного відчуття результату.

Фрагмент рефлексії може виглядати так:

Учитель:

— Згадайте, яке завдання було для вас найскладнішим сьогодні?

— Чи легко вам було визначати корінь слова?

— Чи змогли ви самостійно скласти речення?

Після короткого обговорення діти піднімають обрану картку. Учитель не коментує оцінювально, а ставить уточнювальні запитання:

— Хто обрав картку з питанням — що саме викликало труднощі?

— Хто хоче додаткові завдання — що вам було особливо цікаво?

Таким чином формується культура самооцінювання. Дитина вчиться усвідомлювати власні досягнення й труднощі, а не чекати лише зовнішньої оцінки. Учитель, аналізуючи кількість піднятих карток різного типу, отримує зворотний зв’язок і може планувати індивідуальну підтримку: комусь запропонувати додаткове пояснення, комусь — тренувальні вправи, а комусь — творчі завдання підвищеної складності.

Можливий і розширений варіант цього прийому — «Крок до мети». На початку уроку учні формулюють очікування («Навчитися знаходити корінь», «Правильно добирати спільнокореневі слова»), а наприкінці, використовуючи флешкартки-символи, визначають, чи досягли поставленої мети.

Флешкартки є також ефективним засобом диференціації навчання. Вони дозволяють організувати роботу різного рівня складності без перевантаження класу й без акцентування уваги на «сильних» чи «слабких» учнях. Наприклад, під час закріплення теми «Будова слова» вчитель готує картки трьох рівнів, позначені різними кольорами або символами.

•      Перший рівень (базовий) — знайти корінь у слові.

На картці подано слова: «лісник», «книжечка», «весняний», «малюнок».

Завдання: підкреслити корінь і пояснити свій вибір.

•      Другий рівень (середній) — дібрати спільнокореневі слова.

На картці: «ліс», «сад», «гра».

Завдання: записати по два-три спільнокореневі слова, визначити корінь.

•      Третій рівень (високий) — скласти речення або короткий текст з утвореним словом.

Наприклад: утворити слово від кореня «весн-» і скласти з ним поширене речення.

Учні мають можливість самостійно обрати рівень, що відповідає їхнім можливостям або внутрішній готовності. Такий підхід знімає страх помилки, адже вибір здійснюється добровільно. Водночас учитель може м’яко рекомендувати певний рівень, орієнтуючись на попередні результати.

Після виконання завдань можна організувати взаємоперевірку: учні обмінюються картками, звіряють відповіді за зразком, обговорюють можливі неточності. Це формує навички співпраці й відповідальності.

Ефективним є прийом «Сходинки майстерності». Учень, виконавши завдання першого рівня, може спробувати другий, а за бажанням — третій. Таким чином створюється відчуття поступу, внутрішнього зростання. Дитина бачить свій прогрес і переживає ситуацію успіху.

Флешкартки дозволяють організувати диференціацію і в межах одного завдання. Наприклад, під час роботи зі словами можна запропонувати частині учнів картки з підказками (виділений корінь або схема будови слова), а іншим — без підказок. Такий підхід забезпечує підтримку тим, хто її потребує, не знижуючи рівня вимог.

Отже, застосування флешкарток у формувальному оцінюванні та диференційованому навчанні сприяє індивідуалізації освітнього процесу, розвитку самостійності та адекватної самооцінки учнів. Вони допомагають створити навчальне середовище, у якому кожна дитина відчуває власну значущість, має можливість рухатися у своєму темпі та досягати успіху.

Не менш результативним і педагогічно цінним є створення флешкарток самими учнями. У цьому випадку дитина виступає не лише споживачем навчального матеріалу, а його активним творцем. Такий підхід відповідає діяльнісній парадигмі сучасної освіти: знання не просто передається — воно конструюється в процесі власної роботи.

Після завершення теми «Частини мови» доцільно організувати узагальнювальний урок у форматі мініпроєкту «Створи свій набір флешкарток». Учні об’єднуються в групи (по 3–4 особи) і отримують завдання підготувати комплект карток для повторення теми. На одному боці картки записується слово (наприклад: «ліс», «бігти», «зелений», «швидко»), а на іншому — його граматична характеристика: частина мови, питання, рід (якщо є), число, роль у реченні, приклад уживання.

Учитель може запропонувати орієнтовний алгоритм роботи:

1.     Обрати 6–8 слів різних частин мови.
2.     Правильно оформити картки (чіткий почерк, кольорове кодування: іменники — сині, прикметники — зелені, дієслова — червоні тощо).
3.     Додати короткий приклад речення для кращого розуміння.

Під час виконання завдання діти активно обговорюють, перевіряють одне одного, уточнюють правила. Сам процес створення карток стає повторенням і систематизацією знань. Якщо виникає суперечка, учні звертаються до підручника або правил — таким чином формується вміння самостійно знаходити інформацію.

Після завершення роботи групи обмінюються наборами й проводять взаємоперевірку. Одна група читає слово, інша — перевіряє правильність визначення частини мови та граматичних ознак. Можна організувати це у формі гри «Екзаменатори»: одна команда ставить запитання за своїми картками, інша відповідає. Якщо виникають неточності, діти аргументують свою позицію, посилаючись на правило.

Такий формат діяльності розвиває відповідальність за результат, уміння співпрацювати, критично оцінювати інформацію, здійснювати самооцінювання. Крім того, учні відчувають гордість за власноруч створений навчальний матеріал. Часто вони зберігають ці картки для подальшої підготовки до контрольних робіт.

Можливий і творчий варіант: запропонувати дітям створити «картку-пастку» — слово зі складним випадком визначення частини мови або омонімічною формою. Наприклад, слово «читати» (дієслово) і «читання» (іменник). Інші групи мають пояснити відмінність. Це стимулює глибше розуміння мовних явищ.

У сучасному освітньому просторі дедалі ширше застосовуються цифрові флешкартки. Використання онлайн-платформ дає змогу створювати інтерактивні набори для повторення матеріалу як на уроці, так і вдома. Учитель може сформувати тематичні колекції карток, додати зображення, аудіосупровід, варіанти відповідей, автоматичну перевірку.

Перевагою цифрового формату є можливість адаптивного повторення: система частіше пропонує ті слова або поняття, у яких учень припускається помилок. Таким чином відбувається індивідуалізація темпу навчання — кожна дитина працює у власному ритмі, повертаючись до складних тем стільки разів, скільки потрібно.

Під час дистанційного навчання цифрові флешкартки стають особливо цінними. Учитель може надіслати посилання на набір карток, а результати виконання автоматично відображаються в системі. Це дозволяє оперативно відстежувати успішність, визначати теми, що потребують додаткового пояснення. [2, c.62]

Цікавим є й поєднання паперових та цифрових карток. Наприклад, на уроці учні створюють власні флешкартки, а вдома — працюють із цифровою версією для закріплення. Така інтеграція підтримує навчальну мотивацію й урізноманітнює освітній процес.

Отже, залучення дітей до створення флешкарток та використання цифрових ресурсів значно розширює дидактичні можливості цього методу. Воно сприяє формуванню самостійності, цифрової грамотності, відповідальності за власне навчання та перетворює процес повторення на творчий і усвідомлений.

Систематичне застосування флешкарток формує в учнів навички самостійного повторення. Діти можуть створювати власні «кишенькові набори» для підготовки до контрольної роботи. Таким чином розвивається вміння вчитися — одна з ключових компетентностей. [1, c.24]

Використання флешкарток не потребує складного обладнання, але вимагає продуманості та методичної доцільності. Вони повинні відповідати меті уроку, віковим особливостям учнів, бути чіткими, естетичними, змістовними. Оптимально поєднувати текст і зображення, використовувати кольорове кодування, мінімалізм у подачі інформації.

Отже, флешкартки є універсальним дидактичним інструментом, що поєднує традицію та інновацію. Вони сприяють активізації навчальної діяльності, розвитку мовлення, формуванню орфографічних навичок, організації формувального оцінювання та диференціації. У поєднанні з ідеями гуманістичної педагогіки, започаткованими Василь Сухомлинський, та сучасними освітніми підходами флешкартки допомагають створити навчальне середовище, у якому кожна дитина відчуває успіх і радість пізнання.

Аналіз теоретичних положень і практичного досвіду засвідчує, що флешкартки є універсальним та ефективним дидактичним засобом у початковій школі. Їх систематичне використання сприяє активізації навчальної діяльності, розвитку мовленнєвих умінь, формуванню орфографічної пильності, збагаченню словникового запасу та вдосконаленню навичок читання.

Флешкартки забезпечують поєднання наочності й діяльності, що відповідає психолого-віковим особливостям молодших школярів. Вони дозволяють організувати швидке повторення матеріалу, урізноманітнити види роботи на уроці, підтримувати увагу дітей упродовж заняття. Використання карток у групових, парних і фронтальних формах роботи розвиває комунікативні навички, уміння співпрацювати, висловлювати й аргументувати власну думку.

Важливою перевагою флешкарток є їхня гнучкість та варіативність. Учитель може адаптувати зміст карток відповідно до навчальної теми, рівня підготовки учнів, освітніх потреб класу. Це створює умови для реалізації диференційованого підходу, індивідуальної підтримки та формування позитивної самооцінки дитини.

Флешкартки також ефективно інтегруються в систему формувального оцінювання, дозволяючи швидко отримати зворотний зв’язок, визначити рівень розуміння матеріалу та своєчасно скоригувати навчальний процес. Вони можуть використовуватися як у традиційній паперовій формі, так і в цифровому форматі, що відповідає сучасним тенденціям цифровізації освіти.

Суттєвим є й виховний аспект застосування флешкарток. Організація роботи з ними формує відповідальність, самостійність, навички самоконтролю та взаємооцінювання. Створення учнями власних наборів карток розвиває творчість, ініціативність і сприяє усвідомленню навчального матеріалу на глибшому рівні.

Отже, використання флешкарток у початковій школі є методично доцільним, педагогічно обґрунтованим і практично результативним. За умови системності, продуманості та відповідності дидактичній меті вони стають не просто допоміжним засобом, а важливим компонентом сучасного уроку, який поєднує інтерес дитини з якісним освітнім результатом.

Список використаних джерел та літератури:

1. Бібік Н. М. Компетентнісний підхід у початковій освіті. Київ : Педагогічна думка, 2018. 120 с.
2. Державний стандарт початкової освіти : затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87. Київ : МОН України, 2018.
3. Нова українська школа : концептуальні засади реформування середньої школи. Київ : МОН України, 2016. 40 с.
4. Пометун О. І. Сучасний урок : інтерактивні технології навчання. Київ : А.С.К., 2004. 192 с.
5. Савченко О. Я. Дидактика початкової освіти : підручник. Київ : Грамота, 2012. 504 с.
6. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. Київ : Радянська школа, 1977. 382 с.
7. Шиян Р. Б. Нова українська школа : практичний порадник для вчителя. Київ : Літера ЛТД, 2018. 176 с.